Формування понятійно-категоріального апарату в дослідженнях з пластичної режисури

Мета дослідження – визначити передумови формування понятійно-категоріального апарату в пластичній режисурі, пов’язані зі специфікою виразності тіла в театральному мистецтві, крізь призму ідеології тілесності, норм і цінностей, які сформували культура та суспільство. Методологія дослідження. Для теоретичного осмислення закордонного й українського театрального досвіду застосовано метод історико-культурного аналізу; театрознавчий та мистецтвознавчий підхід – для дослідження сценічного втілення в сучасній українській постановочній практиці пластичних режисерських рішень. Наукова новизна полягає в уточненні театральних термінів і понять, а також в усуненні розбіжностей щодо трактування: уперше запропоновано визначення пластичної режисури; виявлено значення пластичного мотиву, пластичної лексики актора, пластичного рішення вистави, пластичної лінії, пластики, пластичності в театральній лексиці. Висновки. Дослідження виявило, що пластична режисура в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ ст. ґрунтується на сукупному поєднанні характерних танцювально-пластичних дискурсивних моделей у художньому просторі сучасного драматичного театрального мистецтва, створенні сенсової змістовної композиції постановки, майстерності мізансценування масових сцен, музично-пластичному підході до аналізу драматургії, використанні пластичних засобів виразності актора під час створення ролі та загального образу сценічного твору, передачі режисерської думки засобами візуального вираження. Можемо стверджувати, що всі вищезазначені чинники мають вплив на формування понятійно-категоріального апарату в дослідженні пластичної режисури в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ століття.