Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288161
Ігор Борко, Катерина Пивоварова, Аліса Колпащикова
Мета статті полягає у виявленні особливостей дидактики освітнього процесу студентів спеціальності «Сценічне мистецтво», ураховуючи специфіку здобуття вищої освіти в умовах воєнного стану в Україні. Методологія дослідження. Застосовано метод типологічного аналізу (для виявлення характеристик дистанційної та змішаної форми навчання), метод системного аналізу та синтезу, завдяки якому навчання студентів бакалаврату спеціальності «Сценічне мистецтво» розглянуто як дидактичний складник театральної педагогіки в умовах воєнного стану; метод логіко-теоретичного аналізу, компаративний метод і метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено дидактичний досвід української театральної педагогіки в умовах воєнного стану та проаналізовано позитивні й негативні моменти впровадження дистанційної та змішаної форм навчання; охарактеризовано методи покращення онлайн- / офлайн-навчання з урахуванням специфіки проведення теоретичних і практичних занять з майбутніми акторами та режисерами, апробованих у Київському національному університеті культури і мистецтв. Висновки. Театральна педагогіка й дидактика – це динамічна система, що трансформується відповідно до історичних, політико-економічних і соціокультурних чинників. Дистанційна форма навчання в абсолютному втіленні не відповідає вимогам навчальної програми для студентів спеціальності «Сценічне мистецтво» з огляду на її практико-орієнтований підхід до методики навчання. Проте в умовах воєнного стану в Україні на різних етапах навчання, особливо під час опанування теоретичного складника освітніх компонент, має сенс коректне поєднання практики впровадження змішаної форми та онлайн. Водночас подальша практика дистанційної та змішаної форми навчання потребує суттєвих змін і вдосконалення як навчальних планів, навчально-методичного підґрунтя, педагогічних підходів та методів, так і безпосередньо умов проведення лекційних і практичних занять.
{"title":"Методи та форми навчання студентів бакалаврату спеціальності «Сценічне мистецтво» під час воєнного стану в Україні","authors":"Ігор Борко, Катерина Пивоварова, Аліса Колпащикова","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288161","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288161","url":null,"abstract":"Мета статті полягає у виявленні особливостей дидактики освітнього процесу студентів спеціальності «Сценічне мистецтво», ураховуючи специфіку здобуття вищої освіти в умовах воєнного стану в Україні. Методологія дослідження. Застосовано метод типологічного аналізу (для виявлення характеристик дистанційної та змішаної форми навчання), метод системного аналізу та синтезу, завдяки якому навчання студентів бакалаврату спеціальності «Сценічне мистецтво» розглянуто як дидактичний складник театральної педагогіки в умовах воєнного стану; метод логіко-теоретичного аналізу, компаративний метод і метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено дидактичний досвід української театральної педагогіки в умовах воєнного стану та проаналізовано позитивні й негативні моменти впровадження дистанційної та змішаної форм навчання; охарактеризовано методи покращення онлайн- / офлайн-навчання з урахуванням специфіки проведення теоретичних і практичних занять з майбутніми акторами та режисерами, апробованих у Київському національному університеті культури і мистецтв. Висновки. Театральна педагогіка й дидактика – це динамічна система, що трансформується відповідно до історичних, політико-економічних і соціокультурних чинників. Дистанційна форма навчання в абсолютному втіленні не відповідає вимогам навчальної програми для студентів спеціальності «Сценічне мистецтво» з огляду на її практико-орієнтований підхід до методики навчання. Проте в умовах воєнного стану в Україні на різних етапах навчання, особливо під час опанування теоретичного складника освітніх компонент, має сенс коректне поєднання практики впровадження змішаної форми та онлайн. Водночас подальша практика дистанційної та змішаної форми навчання потребує суттєвих змін і вдосконалення як навчальних планів, навчально-методичного підґрунтя, педагогічних підходів та методів, так і безпосередньо умов проведення лекційних і практичних занять.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"103 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135902736","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288147
Яніна Бабченко
У статті акцентовано на репрезентативних епізодах творчості, проведено аналіз специфіки виконавської манери, режисерського почерку українського актора, режисера і сценографа, художнього керівника Дніпропетровського академічного театру драми і комедії Жана Мельникова. Мета дослідження полягає в мистецтвознавчому аналізі феномену багатогранності творчої особистості на прикладі Ж. Мельникова. Методологія дослідження обумовлена метою дослідження і передбачає застосування загальнонаукових і мистецтвознавчих методів пізнання, зокрема історико-культурного, біографічного, формально-логічного, жанрово-стилістичного й теоретичного. Наукова новизна роботи полягає у виявленні багатогранності творчої особистості одного з провідних діячів українського театру другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст., а також виявленні його резонансних акторських, режисерських і сценографічних прийомів. Висновки. Поняття «багатогранність» щодо творчої діяльності дніпровського актора, режисера і сценографа Ж. Мельникова можна інтерпретувати в контексті творчої особистості, яка проявила себе в різних сферах діяльності. Творчість Ж. Мельникова є багатожанровим і багатоплановим тристороннім процесом, що виражається в поєднанні різноманітних підходів до режисерського прочитання відомих творів класичної та сучасної драматургії, акторської інтерпретації образів героїв, а також художнього оформлення сценічного простору вистав. Підхід до режисерської експлікації (за Ж. Мельниковим) передбачає можливість творчої трансформації тексту з метою посилення певного акценту й осучаснення драматичного твору. Постановки майстра характеризуються масштабністю порушеної проблематики, оригінальністю думки, висотою ідеалів, пошуком істини та прагненням вплинути на свідомість глядача (навіть на комедійному матеріалі). Створені акторські образи вирізняються нестандартністю прочитання, детальністю психологічного розкриття, органічним поєднанням драматичної напруги та гумору.
{"title":"Багатогранність творчої особистості Жана Мельникова","authors":"Яніна Бабченко","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288147","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288147","url":null,"abstract":"У статті акцентовано на репрезентативних епізодах творчості, проведено аналіз специфіки виконавської манери, режисерського почерку українського актора, режисера і сценографа, художнього керівника Дніпропетровського академічного театру драми і комедії Жана Мельникова. Мета дослідження полягає в мистецтвознавчому аналізі феномену багатогранності творчої особистості на прикладі Ж. Мельникова. Методологія дослідження обумовлена метою дослідження і передбачає застосування загальнонаукових і мистецтвознавчих методів пізнання, зокрема історико-культурного, біографічного, формально-логічного, жанрово-стилістичного й теоретичного. Наукова новизна роботи полягає у виявленні багатогранності творчої особистості одного з провідних діячів українського театру другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст., а також виявленні його резонансних акторських, режисерських і сценографічних прийомів. Висновки. Поняття «багатогранність» щодо творчої діяльності дніпровського актора, режисера і сценографа Ж. Мельникова можна інтерпретувати в контексті творчої особистості, яка проявила себе в різних сферах діяльності. Творчість Ж. Мельникова є багатожанровим і багатоплановим тристороннім процесом, що виражається в поєднанні різноманітних підходів до режисерського прочитання відомих творів класичної та сучасної драматургії, акторської інтерпретації образів героїв, а також художнього оформлення сценічного простору вистав. Підхід до режисерської експлікації (за Ж. Мельниковим) передбачає можливість творчої трансформації тексту з метою посилення певного акценту й осучаснення драматичного твору. Постановки майстра характеризуються масштабністю порушеної проблематики, оригінальністю думки, висотою ідеалів, пошуком істини та прагненням вплинути на свідомість глядача (навіть на комедійному матеріалі). Створені акторські образи вирізняються нестандартністю прочитання, детальністю психологічного розкриття, органічним поєднанням драматичної напруги та гумору.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135901725","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288165
Наталія Фоломєєва
Статтю присвячено дослідженню становлення методики Артура Лессака, систематизації її основних елементів і конкретизації можливостей їх застосування в процесі вокальної підготовки акторів. Мета дослідження полягає в систематизації елементів методики Артура Лессака у вокальній підготовці акторів. Методологія дослідження. Для реалізації мети використано системно-аналітичний метод, за допомогою якого конкретизовано методичні основи «кінесенс-тренування» та виокремлено ті елементи, які можна застосовувати в процесі вокальної підготовки акторів. Наукова новизна полягає в уточненні складників методики Артура Лессака, а також визначенні можливостей для застосування елементів «кінесенс-тренування» у вокальній підготовці акторів. Висновки. Методика, яку розробив Артур Лессак у середині ХХ століття, що отримала назву «кінесенс-тренування», набула значного поширення в багатьох країнах світу. Вона базується на свідомому контролі власного тіла й усвідомленні його природних можливостей, а також становить вагому частину підготовки акторів. Методика може бути вагомим методичним складником у процесі професійної підготовки акторів у закладах вищої освіти в Україні. Основні елементи «кінесенс-тренування» Артура Лессака (концепт «трьох енергій» (енергія приголосних, тональна енергія, структурна енергія); «середовищ» (внутрішнього і зовнішнього), «тілесного розуму») доцільно використовувати в процесі вокальної підготовки акторів з метою розвитку сценічної мови та вокальної артикуляції, усвідомленості функціонування органів фонації, пластичності акторів. Перспективи подальших наукових пошуків у окресленому напрямі полягають у розробці комплексної програми вокального розвитку майбутніх акторів у процесі професійної підготовки, що базується на методиці Артура Лессака, а також адаптації «кінесенс-тренування» для розвитку сценічної мови майбутніх акторів у закладах вищої освіти України.
{"title":"Застосування елементів методики Артура Лессака у вокальній підготовці акторів","authors":"Наталія Фоломєєва","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288165","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288165","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню становлення методики Артура Лессака, систематизації її основних елементів і конкретизації можливостей їх застосування в процесі вокальної підготовки акторів. Мета дослідження полягає в систематизації елементів методики Артура Лессака у вокальній підготовці акторів. Методологія дослідження. Для реалізації мети використано системно-аналітичний метод, за допомогою якого конкретизовано методичні основи «кінесенс-тренування» та виокремлено ті елементи, які можна застосовувати в процесі вокальної підготовки акторів. Наукова новизна полягає в уточненні складників методики Артура Лессака, а також визначенні можливостей для застосування елементів «кінесенс-тренування» у вокальній підготовці акторів. Висновки. Методика, яку розробив Артур Лессак у середині ХХ століття, що отримала назву «кінесенс-тренування», набула значного поширення в багатьох країнах світу. Вона базується на свідомому контролі власного тіла й усвідомленні його природних можливостей, а також становить вагому частину підготовки акторів. Методика може бути вагомим методичним складником у процесі професійної підготовки акторів у закладах вищої освіти в Україні. Основні елементи «кінесенс-тренування» Артура Лессака (концепт «трьох енергій» (енергія приголосних, тональна енергія, структурна енергія); «середовищ» (внутрішнього і зовнішнього), «тілесного розуму») доцільно використовувати в процесі вокальної підготовки акторів з метою розвитку сценічної мови та вокальної артикуляції, усвідомленості функціонування органів фонації, пластичності акторів. Перспективи подальших наукових пошуків у окресленому напрямі полягають у розробці комплексної програми вокального розвитку майбутніх акторів у процесі професійної підготовки, що базується на методиці Артура Лессака, а також адаптації «кінесенс-тренування» для розвитку сценічної мови майбутніх акторів у закладах вищої освіти України.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"155 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135901734","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288154
Валерія Штефюк
Статтю присвячено вирішенню актуальної наукової проблеми – інтеркультурності акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві. Акторський тренінг розглянуто в соціокультурному контексті, у якому його розробили та ввели в процес навчання актора, як елемент традиційних культур і філософій Заходу й Сходу. Висвітлено особливості мистецтвознавчого обґрунтування та феноменології акторського тренінгу як явища, що є невід’ємним складником сучасної театральної школи. Розглянуто проблему міжнародної взаємодії, інтернаціоналізації та інтеркультуризації в контексті сучасного театрального мистецтва. Виявлено основні шляхи й окреслено перспективи інтегрування провідних світових методик і методів в українську систему виховання актора. Мета дослідження – пов’язати цей процес взаємопроникнення культур, інтегрування і адаптацію їх в традиційні вітчизняні акторські тренінги з більш широкою теоретичною структурою та переорієнтувати традиційний розгляд акторського тренінгу з абстрактної форми на практичний складник виховання актора. Методологія дослідження інтеркультурності акторського тренінгу передбачає застосування міждисциплінарного, мистецтвознавчого, культурологічного й інтеркультурного підходів; концептуального та когнітивного, а також системного видів аналізу. Наукова новизна. На основі аналізу сучасних інтеркультурних методів підготовки актора доведено, що, незважаючи на відмінності основних концепцій і методології викладання, усі сучасні інтеркультурні акторські тренінги охоплюють людське тіло та людський голос. Висновки. Отже, акторський тренінг за своєю природою є інтеркультурним явищем, оскільки в процесі створення інтегрує кілька або велику кількість різноманітних елементів, що належать не тільки до різних галузей людської діяльності (фізика, психологія, анатомія, теологія, філософія, антропологія тощо), а й до різних культур – основні постулати та світогляди західних і східних тілесних і ментальних практик органічно поєднуються між собою та синтезуються з традиційними техніками підготовки актора з різних країн згідно з філософсько-естетичним осмисленням призначення акторської майстерності зокрема та театрального мистецтва в цілому.
{"title":"Інтеркультурний акторський тренінг як ефективна форма розширення та формування професійних умінь і навичок актора","authors":"Валерія Штефюк","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288154","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288154","url":null,"abstract":"Статтю присвячено вирішенню актуальної наукової проблеми – інтеркультурності акторського тренінгу в сучасному театральному мистецтві. Акторський тренінг розглянуто в соціокультурному контексті, у якому його розробили та ввели в процес навчання актора, як елемент традиційних культур і філософій Заходу й Сходу. Висвітлено особливості мистецтвознавчого обґрунтування та феноменології акторського тренінгу як явища, що є невід’ємним складником сучасної театральної школи. Розглянуто проблему міжнародної взаємодії, інтернаціоналізації та інтеркультуризації в контексті сучасного театрального мистецтва. Виявлено основні шляхи й окреслено перспективи інтегрування провідних світових методик і методів в українську систему виховання актора. Мета дослідження – пов’язати цей процес взаємопроникнення культур, інтегрування і адаптацію їх в традиційні вітчизняні акторські тренінги з більш широкою теоретичною структурою та переорієнтувати традиційний розгляд акторського тренінгу з абстрактної форми на практичний складник виховання актора. Методологія дослідження інтеркультурності акторського тренінгу передбачає застосування міждисциплінарного, мистецтвознавчого, культурологічного й інтеркультурного підходів; концептуального та когнітивного, а також системного видів аналізу. Наукова новизна. На основі аналізу сучасних інтеркультурних методів підготовки актора доведено, що, незважаючи на відмінності основних концепцій і методології викладання, усі сучасні інтеркультурні акторські тренінги охоплюють людське тіло та людський голос. Висновки. Отже, акторський тренінг за своєю природою є інтеркультурним явищем, оскільки в процесі створення інтегрує кілька або велику кількість різноманітних елементів, що належать не тільки до різних галузей людської діяльності (фізика, психологія, анатомія, теологія, філософія, антропологія тощо), а й до різних культур – основні постулати та світогляди західних і східних тілесних і ментальних практик органічно поєднуються між собою та синтезуються з традиційними техніками підготовки актора з різних країн згідно з філософсько-естетичним осмисленням призначення акторської майстерності зокрема та театрального мистецтва в цілому.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135902738","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288149
Руслан Никоненко
Мета дослідження – визначити передумови формування понятійно-категоріального апарату в пластичній режисурі, пов’язані зі специфікою виразності тіла в театральному мистецтві, крізь призму ідеології тілесності, норм і цінностей, які сформували культура та суспільство. Методологія дослідження. Для теоретичного осмислення закордонного й українського театрального досвіду застосовано метод історико-культурного аналізу; театрознавчий та мистецтвознавчий підхід – для дослідження сценічного втілення в сучасній українській постановочній практиці пластичних режисерських рішень. Наукова новизна полягає в уточненні театральних термінів і понять, а також в усуненні розбіжностей щодо трактування: уперше запропоновано визначення пластичної режисури; виявлено значення пластичного мотиву, пластичної лексики актора, пластичного рішення вистави, пластичної лінії, пластики, пластичності в театральній лексиці. Висновки. Дослідження виявило, що пластична режисура в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ ст. ґрунтується на сукупному поєднанні характерних танцювально-пластичних дискурсивних моделей у художньому просторі сучасного драматичного театрального мистецтва, створенні сенсової змістовної композиції постановки, майстерності мізансценування масових сцен, музично-пластичному підході до аналізу драматургії, використанні пластичних засобів виразності актора під час створення ролі та загального образу сценічного твору, передачі режисерської думки засобами візуального вираження. Можемо стверджувати, що всі вищезазначені чинники мають вплив на формування понятійно-категоріального апарату в дослідженні пластичної режисури в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ століття.
{"title":"Формування понятійно-категоріального апарату в дослідженнях з пластичної режисури","authors":"Руслан Никоненко","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288149","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288149","url":null,"abstract":"Мета дослідження – визначити передумови формування понятійно-категоріального апарату в пластичній режисурі, пов’язані зі специфікою виразності тіла в театральному мистецтві, крізь призму ідеології тілесності, норм і цінностей, які сформували культура та суспільство. Методологія дослідження. Для теоретичного осмислення закордонного й українського театрального досвіду застосовано метод історико-культурного аналізу; театрознавчий та мистецтвознавчий підхід – для дослідження сценічного втілення в сучасній українській постановочній практиці пластичних режисерських рішень. Наукова новизна полягає в уточненні театральних термінів і понять, а також в усуненні розбіжностей щодо трактування: уперше запропоновано визначення пластичної режисури; виявлено значення пластичного мотиву, пластичної лексики актора, пластичного рішення вистави, пластичної лінії, пластики, пластичності в театральній лексиці. Висновки. Дослідження виявило, що пластична режисура в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ ст. ґрунтується на сукупному поєднанні характерних танцювально-пластичних дискурсивних моделей у художньому просторі сучасного драматичного театрального мистецтва, створенні сенсової змістовної композиції постановки, майстерності мізансценування масових сцен, музично-пластичному підході до аналізу драматургії, використанні пластичних засобів виразності актора під час створення ролі та загального образу сценічного твору, передачі режисерської думки засобами візуального вираження. Можемо стверджувати, що всі вищезазначені чинники мають вплив на формування понятійно-категоріального апарату в дослідженні пластичної режисури в театральному мистецтві України кінця ХХ – початку ХХІ століття.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135901732","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151
Ярослав Ланчак, Андрій Маслов-Лисичкін, Ірина Маслова-Лисичкіна, Олександр Бутко
Стаття присвячена розгляду однієї з новітніх експериментальних форм сценічного мистецтва – фізичному театру. Фізичний театр – театральна форма, що виокремилася і поширилася наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в низці європейських країн та в США і є малодослідженою в українському мистецтвознавстві. Метою дослідження є аналіз художньо-соціального досвіду фізичного театру в контексті мистецьких практик кінця ХХ – початку ХХІ ст., з’ясування його здобутків і проблемних зон. Це явище досліджено на матеріалі західноєвропейського, американського та вітчизняного творчого досвіду і в контексті інших актуальних мистецьких трендів. Визначено генезу фізичного театру, особливості його виражальних засобів, тематичні пріоритети. Методологія дослідження. Методологічною основою обрано театральну антропологію, зокрема напрацювання одного з авторів базового видання «Словник театральної антропології. Таємне мистецтво виконавця» Еугеніо Барби та Нікола Саварезе. Безпосередню увагу приділено постатям режисерів і хореографів – провідникам досліджуваної театральної форми на різних сценах світу. Зокрема, у статті проаналізовано знакову роботу «May B» французької хореографині Магі Марен. Осмислення українського досвіду фізичного театру здійснено за хронологічним принципом. Визначено режисерів і хореографів, серед яких Раду Поклітару, Лариса Венедіктова, Юрій Паскар, а також окремі театральні колективи, що активно опановували форму фізичного театру. Наукова новизна дослідження полягає в оригінальному ракурсі вивчення фізичного театру, зокрема простеження його генези й особливостей функціонування в Україні та за її межами. Висновки. У підсумку зазначено, що у фізичному театрі вироблено особливу виконавську техніку, обумовлену пріоритетом тіла як виражального засобу. Приділено велику увагу соціальній проблематиці. Відповідно, у кількох виставах фізичного театру, здійснених в Україні останніми роками, представлено пластичний узагальнений образ радянського тоталітаризму та деформованої ним людини.
{"title":"Фізичний театр як форма театрального мистецтва: український контекст","authors":"Ярослав Ланчак, Андрій Маслов-Лисичкін, Ірина Маслова-Лисичкіна, Олександр Бутко","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288151","url":null,"abstract":"Стаття присвячена розгляду однієї з новітніх експериментальних форм сценічного мистецтва – фізичному театру. Фізичний театр – театральна форма, що виокремилася і поширилася наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в низці європейських країн та в США і є малодослідженою в українському мистецтвознавстві. Метою дослідження є аналіз художньо-соціального досвіду фізичного театру в контексті мистецьких практик кінця ХХ – початку ХХІ ст., з’ясування його здобутків і проблемних зон. Це явище досліджено на матеріалі західноєвропейського, американського та вітчизняного творчого досвіду і в контексті інших актуальних мистецьких трендів. Визначено генезу фізичного театру, особливості його виражальних засобів, тематичні пріоритети. Методологія дослідження. Методологічною основою обрано театральну антропологію, зокрема напрацювання одного з авторів базового видання «Словник театральної антропології. Таємне мистецтво виконавця» Еугеніо Барби та Нікола Саварезе. Безпосередню увагу приділено постатям режисерів і хореографів – провідникам досліджуваної театральної форми на різних сценах світу. Зокрема, у статті проаналізовано знакову роботу «May B» французької хореографині Магі Марен. Осмислення українського досвіду фізичного театру здійснено за хронологічним принципом. Визначено режисерів і хореографів, серед яких Раду Поклітару, Лариса Венедіктова, Юрій Паскар, а також окремі театральні колективи, що активно опановували форму фізичного театру. Наукова новизна дослідження полягає в оригінальному ракурсі вивчення фізичного театру, зокрема простеження його генези й особливостей функціонування в Україні та за її межами. Висновки. У підсумку зазначено, що у фізичному театрі вироблено особливу виконавську техніку, обумовлену пріоритетом тіла як виражального засобу. Приділено велику увагу соціальній проблематиці. Відповідно, у кількох виставах фізичного театру, здійснених в Україні останніми роками, представлено пластичний узагальнений образ радянського тоталітаризму та деформованої ним людини.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135901735","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-10-02DOI: 10.31866/2616-759x.6.2.2023.288156
Олена Абрамович, Вікторія Чорна
Мета дослідження – висвітлити основні процеси розвитку сучасної театральної педагогіки, квінтесенцію її новітніх теоретико-практичних методів пізнання та втілення. Мета наукової статті зумовила доцільність застосування такої методології дослідження: історико- культурного методу – для вивчення театральної педагогіки в контексті еволюції театрального мистецтва ХХ – початку ХХІ ст.; типологічного – для виявлення та визначення особливостей формування театральної педагогіки; компаративного – для аналізу драматичної і театральної педагогіки; системного аналізу – для розгляду прийомів і методів театрального мистецтва в контексті педагогіки. Новизна дослідження полягає в проведеному комплексному дослідженні особливостей використання прийомів і методів театрального мистецтва в контексті специфіки педагогіки й у визначенні перспективних шляхів розвитку театральної педагогіки як феномену художньо-педагогічної практики ХХІ ст. Висновки. Отже, на сучасному етапі театральна педагогіка є самостійною галуззю теорії виховання, що охоплює систему методів, прийомів, які забезпечують самовираження особистості у творчо-продуктивній театралізованій діяльності, що здійснюється засобами театральної педагогіки. Підставою моделювання процесу формування суб’єктності здобувачів вищої освіти засобами театральної педагогіки є розуміння необхідності створення умов і використання форм, насичених елементами театральної творчості в освітній та позааудиторній діяльності. Набуття професійних навичок й умінь для актора може бути плідним за умови одночасного набуття соціального досвіду та становлення індивідуальності у її повноцінній якості. Зважаючи на потреби театральної педагогіки, фахівцям необхідно шукати форми навчання, які надавали б можливість побудувати систему спільного навчання представників різних театральних професій у процесі створення задуму вистави та її реалізації. Спільний формат навчання відкриває можливості розробки міждисциплінарних програм і способів підготовки унікальних спеціалістів.
{"title":"Теоретико-методологічні аспекти сучасної театральної педагогіки","authors":"Олена Абрамович, Вікторія Чорна","doi":"10.31866/2616-759x.6.2.2023.288156","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-759x.6.2.2023.288156","url":null,"abstract":"Мета дослідження – висвітлити основні процеси розвитку сучасної театральної педагогіки, квінтесенцію її новітніх теоретико-практичних методів пізнання та втілення. Мета наукової статті зумовила доцільність застосування такої методології дослідження: історико- культурного методу – для вивчення театральної педагогіки в контексті еволюції театрального мистецтва ХХ – початку ХХІ ст.; типологічного – для виявлення та визначення особливостей формування театральної педагогіки; компаративного – для аналізу драматичної і театральної педагогіки; системного аналізу – для розгляду прийомів і методів театрального мистецтва в контексті педагогіки. Новизна дослідження полягає в проведеному комплексному дослідженні особливостей використання прийомів і методів театрального мистецтва в контексті специфіки педагогіки й у визначенні перспективних шляхів розвитку театральної педагогіки як феномену художньо-педагогічної практики ХХІ ст. Висновки. Отже, на сучасному етапі театральна педагогіка є самостійною галуззю теорії виховання, що охоплює систему методів, прийомів, які забезпечують самовираження особистості у творчо-продуктивній театралізованій діяльності, що здійснюється засобами театральної педагогіки. Підставою моделювання процесу формування суб’єктності здобувачів вищої освіти засобами театральної педагогіки є розуміння необхідності створення умов і використання форм, насичених елементами театральної творчості в освітній та позааудиторній діяльності. Набуття професійних навичок й умінь для актора може бути плідним за умови одночасного набуття соціального досвіду та становлення індивідуальності у її повноцінній якості. Зважаючи на потреби театральної педагогіки, фахівцям необхідно шукати форми навчання, які надавали б можливість побудувати систему спільного навчання представників різних театральних професій у процесі створення задуму вистави та її реалізації. Спільний формат навчання відкриває можливості розробки міждисциплінарних програм і способів підготовки унікальних спеціалістів.","PeriodicalId":33440,"journal":{"name":"Visnik Kiyivs''kogo natsional''nogo universitetu kul''turi i mistetstv Seriia Stsenichne mistetstvo","volume":"326-328 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-10-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135902735","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：