ОСВІТА В ОПЦІЯХ ДИГІТАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ

Технологічно облаштований світ уявляється системним, організованим виробництвом, у якому процес здобування знань постає як своєрідна індустрія. Вона має низку особливостей процесуального, змістового й формувально-описового тощо характеру. У цій ситуації постає завдання формування інваріантних образів світу та відповідного йому образу людини шляхом освоєння нових способів комунікації, яка відображає духовно-культурний, психологічний, когнітивний горизонт її сутнісних характеристик. Сьогодні цим “горизонтом” є дигітальна (цифрова) культура. Цифрова епоха дарує нові культурні та соціальні конструкти буття. Її продуктом є новий соціальний тип людини – дигітальна людина, яка почувається впевнено у “химерному” стрімко змінюваному просторі. В опціях дигітально сущого змінюється стиль життя та мислення сучасної людини. Ця ситуація вказує не лише на “вічний” конфлікт поколінь, а й на конфліктність у лоні освіти, де протилежність “поколінної орієнтації” у навчальних практиках є особливо відчутною й відтак актуалізує релевантність пошуку реперних точок розбудови освіти у парадигмах віртуальної культури. Виникає потреба в іншій освіті, яка характеризується високим ступенем мобільності, є відкритою й доступною для великого кола людей. Вона не прив’язана до конкретного місця перебування й уявляється простором свободи, у якому людина отримує можливість вільного самовираження й вільного вибору того, що її цікавить та що їй необхідно. Вона виявляється у нових способах світобачення та світорозуміння, у нових технологіях, формах й засобах навчання. Така освіта гнучко й випереджально реагує на зміни соціокультурної й наукової реальності й постає простором свободи, у якому людина має можливість вільного самовираження й вибору того, що її цікавить. Освітня діяльність розуміється як відкрита, складна, ризоморфна система, що перебуває у процесі самозміни й самостановлення. Освітнім продуктом виступає людина-навігатор, яка веде пошук у лабіринті власної освіти, здатна до самонавчання, яке здійснюється залежно від ціннісних пріоритетів та життєвих потреб, уміє гнучко орієнтувати свій освітній ресурс, приймати рішення залежно від умов, що складаються. Людина постає не як даність, а як процес, у якому відбувається творення нею самої себе через розкриття та активізацію її потенціальних можливостей. Навчання у мережі передбачає розвиток системного й гнучкого мислення, розширення “можливості” інтуїції, впливає на можливості розвитку процесів візуалізації в освітній діяльності, сприяє формуванню дигітальної культури тощо.