ХОЛІЗМ ЯК ПРИЧИННО-СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ЦІЛІСНОСТІ ЛЮДИНИ

У статті розглядається концепція холізму в антропологічному вимірі, що дозволяє виявити еквівокацію різноспрямованих параметрів холізму: духовність як причинність - низхідний вектор розвитку з надсистеми та цілєорієнтованість - висхідний вектор розвитку. Синтезуюча єдність вертикальних і горизонтальних компонентів холізму спирається на принципи саморозвитку та самоорганізації цілісної системи. Основними характеристиками холізму визначаються принципи: цілеорієнтованості, ієрархічності, циклічності, самоорганізації. Духовність як необ’єктивована, нерозкладна трансцендентність в межах холізму визначається вищою надсистемою – причиною універсальної цілісності. Відповідно холістичної онтології людина, як причинно-холістична система, прагне цілісної реалізації, зорентованої на духовність. Порушення цілісності в обмежених формах реалізації людини містить небезпеку відхилень у сфері психічного та фізичного здоров’я. Відповідно причинно-системний підхід до цілісності людини та її розвитку містить перспективи оновленого погляду на місце та роль людини у світі, перегляд концептуальних питань виховання, освіти та відновлення здоров’я людини.