ОБҐРУНТУВАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ РАМКИ ДЛЯ ІНТЕРДИСЦИПЛІНАРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА СТІЙКІСТЬ ЛЮДИНИ В ГРОМАДІ»

адного поняття «соціальна стійкість людини в громаді». Розробка включає в себе аспекти дослідження соціальної стійкості людини в громаді як синергетичної системи, як одного з рівнів ієрархічної системи, як системи рішення проблем.Розглядаємо синергетичну соціальну стійкість як здатність проходження суб’єкта через потрясіння, що підсилюється здатністю до навчання та інновацій. Проаналізовано синергетичну соціальну стійкість людини в громаді як систему самоорганізації за моделями ризоми та мережі. Це включає також і доступ людини до капіталу. Разом із тим, розгляд системи як синергетичної розкриває ймовірнісний характер її розвитку. Тим самим не виключається й можливість варіанту розвитку стійкості системи за рахунок виключення вразливих її членів. Останнє зафіксовано як етична дилема. Ієрархія при розгляді соціальної стійкості виділяється на рівнях міждержавних об’єднань, держав, окремих галузей функціонування держав, територіальних громад, окремих соціальних груп, сім’ї, людини. При цьому розуміємо повноту інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді через керування принципом «нікого не залишити осторонь», заданим Цілями сталого розвитку. Також розглянуто соціальну стійкість в орієнтації на вирішення проблем. Виходимо з того, що кожен суб’єкт може стикнутися з лихом, на яке не здатний буде адекватно відповісти за наявних внутрішніх ресурсів, доступу до мереж і капіталів. Можливе рішення у цьому випадку – це звернення з більш локального на більш глобальний рівень. Орієнтованість на рішення проблеми відкривається у діалектиці ієрархічного та синергетичного аспектів соціальної стійкості: надмірність у наданні рішень з боку надсистеми вбачається шкодою для розвитку локальної системи, недостатність допомоги – можливою причиною загибелі локальної системи. У сукупності це утворює інтеграційну рамку інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді.