ВАРІАЦІЇ ІНКЛЮЗІЇ ТА ЕКСКЛЮЗІЇ В АЛЬТЕРНАТИВАХ ЕКОНОМІКИ, ПОЛІТИКИ І ОСВІТИ

Abstract

В умовах динамічного прискорення глобалізованого інформаційно-цифрового світу зростає актуальність імплементації принципів інклюзії. Відтак, з’являється необхідність дослідження інклюзивної освіти як важливої передумови розвитку сталого та інклюзивного суспільства. Адекватність осмислення сутності інклюзивної освіти залежить від її дослідження в контексті більш широкої соціальної системи. Дискурс інклюзивної освіти часто розгортається нібито всупереч принципам інклюзії – ізольовано від проблем політики, економіки і суспільства. Про інклюзивну освіту говорять як про дещо відокремлене і спеціалізоване, тобто таке, що безпосередньо виключене з кола загальних питань про сутність освіти та її обумовленість логікою розгортання політичного і соціально-економічного розвитку суспільства. З точки зору описаної позиції стає можливим розмірковувати про інклюзивну освіту незважаючи на ексклюзивність і закритість існуючого суспільства, оминаючи метаморфози цінностей та ідентичності в інформаційному світі або ігноруючи, наприклад, кризовий стан загальної системи освіти взагалі. У статті контекстом осмислення інклюзивної освіти виступає ринкова економіка та демократична політика, які обумовлюють формування двох моделей забезпечення єдності суспільства: інтеграції та інклюзії. Якщо перша реалізується шляхом пристосування окремого індивіда до функціональних вимог вільного ринку, то друга передбачає пристосування міжсуб’єктної взаємодії до потреб людини. Інклюзивна демократія, на відміну від ринкової економіки, не може бути наперед заданою «правилами гри». Вона перевстановлюється та наново збирається у місці незгоди, полеміки та суперечки – і тому не тотожна одноманітній гармонії суспільного консенсусу, що приховує за зовнішньою позитивністю ексклюзію, нерівність і відчуження. Демократія, так само як і «освіта для всіх», покликана утворити топос оприявнення єдності багатоманітного. Вона має своєю умовою визнання політичної або освітньої спільноти як результату спільних зусиль усіх учасників цих процесів. Там, де спільнота не натуралізується, де її інституалізований двійник не передує живій міжособистісній взаємодії, стає можливою перетворення міжсуб’єктної єдності у відповідності до потреб кожного індивіда. Таким чином, уможливлюється дійсна інклюзія на відміну від інтеграції в якій багатоманітність віддається в жертву абстрактній злагодженості.