ТРАНСФОРМАЦІЇ ГЕНДЕРНИХ МІФОЛОГЕМ У ЇХНІЙ ВЗАЄМОДІЇ З МЕДІЙНИМ ПРОСТОРОМ МАСОВОЇ КУЛЬТУРИ ПОСТПОСТМОДЕРНУ

Abstract

Актуальність проблеми. Гендерні міфологеми в умовах радикальних соціокультурних змін початку XXI ст., зазнаючи трансформацій постпарадигмального характеру в умовах «невизначеностей» і «нерозгадностей» світу постпостмодерну, потребують міждисциплінарного аналізу відтворення та функціонування як політик фемінізму, так і ґендерних викликів у межах «території» маскультурного впливу та нової «картографії» (mapping) проблемних полів ґендерних міфологем. У плюральності постмодерних інтерпретацій значну роль відіграє ґерменевтичне розуміння того, що інтерпретація руйнує класичні абсолюти через маскультові насадження певних ідеологічно сконструйованих дискурсів та наративів. Останнє значною мірою стосується гендеру/гендерів та фемінізму. Цей процес відбувається в культуральних полях маскульту як імпліцитно, так і експліцитно, але завжди цілеспрямовано. Метою статті є аналіз політик у змінах ґендерних міфологем та їх інтерпретацій у контексті масової культури західного постпостсучасного суспільства. Методи дослідження спираються на принципи системного підходу з акцентуалізацією уваги на міждисциплінарних особливостях рефлексивного відображення «міфічного» в інтерпретативних практиках, дискурсах та наративах масової культури перших десятиліть ХХІ ст. Результати дослідження. Дискурси і наративи попкультури реалізуються в медійному просторі Інтернету й телебачення в «хмарі» безлічі блогерів, тиктокерів тощо, що мають мільйони підписників, і «хмара» ця постійно розширюється. Певну роль, як і раніше, відіграють глянцеві журнали й «бульварна» література впізнаваного жанру, стилю та тенденційності. Таким чином, створюються певні референції та референти, які незабаром стають «спільними». Міфообрази, створювані маскультом, значною мірою пов'язані з потенціалом плюральності та агресивно спрямовані на фіксацію владних відносин із тенденцією радикального реверсу в бінарній опозиції «центр–маргінес», що сприяє запереченню міфів та міфологем як стабільних підстав істини та сенсу. Останнє обтяжується фактом підміни політик фемінізму ґендерними порядками з «картографією» гендерів, що перевищують принаймні десять позицій. Однак цілі та завдання фемінізму, як показують події останніх років, ще не досягнуті та не вирішені. Виникнення нових феміністських форм і рухів, змінюючи ґендерний постмодерністський ландшафт у глобальному масштабі, підтверджує валідність фемінізму як інституту, що має, як і раніше, значний соціокультурний та політичний потенціал.