ПОЛІСТИЛІСТИКА ФРАНЦУЗЬКОГО МУЗИЧНОГО ІМПРЕСІОНІЗМУ

Abstract

Стаття присвячена визначенню творчості французьких імпресіоністів в музиці, які працювали у Дягілєвських сезонах. М. Равель і К.Дебюссі не лише брали участь у сезонах, а й дружили з І. Стравінським. Зокрема, «Весна священна» має вплив музики Дебюссі. Синтез мистецтв у просторі сезонів здійснювався як синтетичний музичний образ, де діалог культур ставав шляхом розвитку європейської музики. Равель був майстром, який надзвичайно гостро поєднував реалії різних стилетворчих систем, зокрема його оркестровка «Картин з виставки» Мусоргського стає одним з перших досвідів французько-російського діалогу. М. Равель, на відміну від К. Дебюссі, був екзистенційно відкритим у внутрішній простір сцени. Сценізм його творів перетворювався на певний пансценізм. Роботи композитора стають своєрідними емблемами музичного олімпу, які апелюють до золотого віку музики, дають можливість почути синтетичні інтенції музики початку ХХ століття. Імпресіонізм – не настільки поширений термін, щоб його вживати у музичному просторі. Він більше пов’язується з тотальністю рефлексії, тої системи письма, яка виводить художника на плінер, робить світло і колір найголовнішими актантами події творчості. Наскільки можна вважати універсалії світла та кольору музичними? Тут немає однозначних тлумачень, можна лише сказати, що синестезія, яка розуміється не лише в психологічному значенні, а в художньому, культурному, властива цим майстрам. Синентезія як полімодальне сприйняття, сприйняття «проміжками» модальностей почуття, слухової, зорової і тактильної рецепції грала величезну роль, відбувалася на рівні різних видів мистецтв. Музична синестезія стає засадою синкрези та синтези видів мистецтв, де полімодальний образ формувався у сценічному просторі. Отже, важливо описати музичний образ полістилістики французького імпресіонізму мовою живопису, хореографії.