ТЕМПОРАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС І ПІСЛЯ ВІЙНИ НА ПРИКЛАДАХ З РОМАНІВ Е. ГЕМІНҐВЕЯ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ!» ТА Е. М. РЕМАРКА «ТРИ ТОВАРИШІ»

Abstract

У статті розглядається питання темпоральних стратегій, які людина приймає для себе під час та після переживання нею трагедії війни і які можуть спричинити глибокі екзистенційні кризи. Проаналізовано темпоральні стратегії героїв романів письменників «загубленого покоління» Е. Гемінґвея «Прощавай, зброє!» та Е.М. Ремарка «Три товариші» та визначено, що для людини, яка переживає війну та її наслідки, характерним є своєрідне занурення в один із часових модусів і певний темпоральний розрив, тобто суб’єктивна втрата зв’язаності фрагментів часу життя між собою. Так, людина може занурюватися у плинний момент теперішнього, абсолютно не звертаючи увагу ні на причини такого теперішнього, ні на його ймовірні наслідки. Вона може поринати у ностальгію за образами втраченого примарного минулого, при цьому нехтуючи своїм теперішнім і тими реальними можливостями, які у ньому відкриваються. Вона може повністю віддаватися образам примарного майбутнього, якого вона палко жадає або нестерпно боїться, і також втрачати зв’язок зі своїм актуальним становищем. У кожній з цих трьох темпоральних стратегій наявне своєрідне надання певному часовому модусу ерзацу вічності, в якому особистість свідомо чи несвідомо прагне «законсервувати» образи свого життя. Втім з плином часу ці образи невідворотно руйнуються реальністю, чим зумовлюється глибока екзистенційна криза та почуття загального розчарування. Герої романів почуваються обдуреними часом, який вони не можуть приборкати та підкорити собі. Як альтернатива в романах робиться натяк на темпоральні стратегії іншого типу: коли особистість не бореться з часом і не засуджує його, а смиренно сприймає його плин і усвідомлено діє у ньому, зберігаючи своє психічне та духовне здоров’я. Проведений нами аналіз темпоральних стратегій героїв вищевказаних романів може бути корисним та актуальним для реальних людей, які переживають війну та її трагічні наслідки, зокрема для сучасних українців. Він дозволяє побачити, що не «вимикання» годинника і поринання у світ своїх ілюзій, не намагання так чи інакше сховатися від війни у певному темпоральному модусі справді допомагає пережити її, а скоріше включення наративу війни у свою персональну історію і свідомі дії у цьому наративі, виходячи з координат особистісних принципів.