Вивчення стану сформованості комунікативних навичок у дітей з інтелектуальними порушеннями помірного ступеня

Abstract

У статті висвітлено основні результати проведеного нами емпіричного дослідження. Обгрунтовано необхідність посилення уваги до формування та розвитку комунікативності учнів у процесі навчання української мови. У ході дослідження використовувалися такі методи, як теоретичний аналіз літературних джерел, спостереження за педагогічним процесом, анкетування, бесіда, інтерв’ю, педагогічний констатуючий експеримент. Метою дослідження було з’ясування стану сформованості комунікативних навичок у молодших школярів з інтелектуальними порушеннями помірного ступеня. Ми вивчали здатність дітей користуватись навичками вербальної або невербальної комунікації як засобами спілкування з оточуючими людьми. На основі теоретичного аналізу наукової літератури, вивчення досвіду роботи спеціальних закладів освіти, а також власного практичного досвіду роботи з дітьми даної категорії, було визначено організаційно-педагогічні умови оптимізації процесу формування комунікативних навичок у школярів. Для вирішення поставлених завдань у ході емпіричного дослідження ми використали комплекс методик, які дають змогу визначити тип спілкування дитини та дорослого, а також характер вибірковості ставлення дітей до «соціальних» (із зображенням людини) та «несоціальних» (із зображенням різних предметів) зорових впливів, а також комунікативні схильності школярів. Змістом констатувального експерименту стало, зокрема, визначення переважаючої форми спілкування дитини з дорослим. Для діагностики ситуативно-ділової форми спілкування застосовувалася гра, яка проводилась педагогом. Для діагностики позаситуативно-особистісної форми спілкування експериментатор застосовував бесіди на теми, знайомі дітям. Під час визначення переважаючої форми спілкування дитини з дорослим увага зверталась на усі прояви вербальної та невербальної комунікації, а також на час, витрачений на взаємодію. Методика оцінки комунікативних схильностей особистості дитини дозволила також передбачити можливості щодо розвитку комунікативних навичок школярів. Основним підходом до опрацювання результатів дослідження, став порівняльний підхід. Завдяки йому ми мали змогу здійснювати аналіз досягнень учнів. За результатами проведеного констатувального дослідження було визначено рівні сформованості комунікативних навичок школярів. Констатовано низький та дуже низький рівні комунікативних схильностей учнів. Окреслено перспективи подальших досліджень з метою оптимізації процесу формування комунікативності молодших школярів.