{"title":"ПРОФЕСІЙНА САМОСВІДОМІСТЬ ОРТОПЕДАГОГІВ","authors":"Олександр Шульженко","doi":"10.33189/ectu.v114i2.176","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті на основі аналізу світових та українських теоретико-методологічних джерел визначено основні погляди відомих наукових шкіл, їх теоретичні засади та переконання в тому, що самосвідомість є необхідним і дієвим компонентом процесу саморозвитку особистості, внутрішнім психологічним механізмом запуску ефективної діяльності; можливістю та психологічним чинником впливу на процеси саморегуляції, довершеною умовою для формування мотивації, самооцінки та якості спілкування, психологічних установок на сприймання та прийняття людей з іншими етнопсихологічними стратегіями, поглядами та поняттями. Зазначено, що мозок людини відіграє основну роботу в забезпеченні чистоти думки, переконань, чутливості, емоційної гармонії та розуміння сутності явищ повсякденного життя. \nПредставлено розуміння різними авторами свідомості, зокрема самосвідомості дослідниками різних світових наукових шкіл філософського, гуманістичного, біхевіристичного, когнітивного, соціально-когнітивного спрямування, які можуть конкурувати між собою, мати різну методологію, проте їхнє розуміння свідомості дає змогу переосмислювати на методологічному рівні проблему формування самосвідомості тих, хто навчає, виховує, реабілітує, здійснює корекцію і компенсацію осіб із особливими освітніми потребами. Вже в минулому залишилось тоталітарні погляди на вихованців, на ролі і функції педагогів, які виконували завдання формувати змалечку страх, тривогу, паніку, психологічний тиск та негативний вплив на психіку дитини, щоб вона змалечку думала і говорила, як їй це скерують, не маючи власної думки. Це було і завданням фахівців, яким не дозволялося, тобто не було в тренді, робити аналітичні операції, висновки та узагальнення, представляти власну думку, опрацьовувати ту літературу, яка обмежувала їх свідому тенденцію до саморозвитку та самовдосконалення. \nУ спеціальній освіті обмаль досліджень феномену самосвідомості корекційних педагогів, стосовно ортопедагогів розвідок майже не проводилось. Запропоновано за результатами опитування ортопедагогів новий підхід до визначення параметрів розвитку їх професійної самосвідомості.","PeriodicalId":423492,"journal":{"name":"Особлива дитина: навчання і виховання","volume":"51 16","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Особлива дитина: навчання і виховання","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.33189/ectu.v114i2.176","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті на основі аналізу світових та українських теоретико-методологічних джерел визначено основні погляди відомих наукових шкіл, їх теоретичні засади та переконання в тому, що самосвідомість є необхідним і дієвим компонентом процесу саморозвитку особистості, внутрішнім психологічним механізмом запуску ефективної діяльності; можливістю та психологічним чинником впливу на процеси саморегуляції, довершеною умовою для формування мотивації, самооцінки та якості спілкування, психологічних установок на сприймання та прийняття людей з іншими етнопсихологічними стратегіями, поглядами та поняттями. Зазначено, що мозок людини відіграє основну роботу в забезпеченні чистоти думки, переконань, чутливості, емоційної гармонії та розуміння сутності явищ повсякденного життя.
Представлено розуміння різними авторами свідомості, зокрема самосвідомості дослідниками різних світових наукових шкіл філософського, гуманістичного, біхевіристичного, когнітивного, соціально-когнітивного спрямування, які можуть конкурувати між собою, мати різну методологію, проте їхнє розуміння свідомості дає змогу переосмислювати на методологічному рівні проблему формування самосвідомості тих, хто навчає, виховує, реабілітує, здійснює корекцію і компенсацію осіб із особливими освітніми потребами. Вже в минулому залишилось тоталітарні погляди на вихованців, на ролі і функції педагогів, які виконували завдання формувати змалечку страх, тривогу, паніку, психологічний тиск та негативний вплив на психіку дитини, щоб вона змалечку думала і говорила, як їй це скерують, не маючи власної думки. Це було і завданням фахівців, яким не дозволялося, тобто не було в тренді, робити аналітичні операції, висновки та узагальнення, представляти власну думку, опрацьовувати ту літературу, яка обмежувала їх свідому тенденцію до саморозвитку та самовдосконалення.
У спеціальній освіті обмаль досліджень феномену самосвідомості корекційних педагогів, стосовно ортопедагогів розвідок майже не проводилось. Запропоновано за результатами опитування ортопедагогів новий підхід до визначення параметрів розвитку їх професійної самосвідомості.