ТРІЩИНИ ТА ПЕРЕЛОМИ ЗУБІВ ЯК НАСЛІДОК НЕПРАВИЛЬНОГО ВИБОРУ МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ ДЕФЕКТІВ ТВЕРДИХ ТКАНИН ЗУБІВ

Abstract

Мета дослідження. Вивчити та проаналізувати проблему утворення тріщин та переломів зубів в наслідок неправильного вибору методу лікування дефектів твердих тканин зубів. Методи дослідження. Відповідно до поставленої мети та сформованих завдань дослідження було проведено ряд клінічних та експериментальних досліджень. Клінічне дослідження було спрямоване на вивчення та аналіз ускладнень, що виникають після стоматологічного лікування дефектів твердих тканин зубів. Експериментальне дослідження включало в себе механіко-математичне моделювання контактної взаємодії реставрації з тканинами зуба. Об’єктом дослідження був напружено-деформований стан композиції «зуб-пломба» або «зуб-вкладка» з урахуванням контактної взаємодії твердих тканин зуба з пломбою (вкладкою). Досліджували поведінку кусково-однорідної пружної композиції під дією жорсткого штампу, яка моделює поведінку відновленого зуба під дією жувального навантаження. Наукова новизна. На підставі механіко-математичного моделювання контактної взаємодії реставрації з тканинами зуба нами встановлено, що для забезпечення міцності товщина стінки пошкодженого зуба повинна задовольняти умову h ≥ 0,175D. Із зменшенням товщини стінки коронки, у тканинах зуба виникають більші кільцеві напруження, темпи зростання кільцевих напружень підвищуються при зростанні коефі- цієнта Пуассона реставраційного матеріалу, і тим стрімкіше, чим більша величина дефекту. Обгрунтовано, що великі осьові напруження, які виникають у нелікованих зубах із дефектами твердих тканин зуба, призводять до їхніх переломів. Побудована механіко-математична модель контактної взаємодії реставрації з твердими тканинами зуба справджується у випадках більшого оклюзійного навантаження, що сприймає сама реставрація. Чим більший об’єм дефекту, тим більш чутлива відновлена структура до фізико-механічних характеристик реставрації, тим важливіший вибір матеріалу. Доведено, що старіння реставраційного матеріалу призводить до збільшення еквівалентних напружень у тканинах зуба, знижуючи міцність реставрації. Проведені нами дослідження, дозволяють констатувати, що помилки на етапі вибору методу лікування дефектів твердих тканин зубів призводять до клінічних ситуацій із несприятливим прогнозом для таких зубів аж до їхньої втрати.