«…Я НЕ ТРАЧУ НАДІЇ ПОТРАПИТИ ЯКОСЬ ДО КИЄВА»: АВТОБІОГРАФІЇ ІЄРЕМІЇ АЙЗЕНШТОКА (1931, 1946, 1949, 1975)

Abstract

   У статті проаналізовано п’ять україномовних автобіографій українського літературознавця Ієремії Айзенштока (1931, 1946, 1949, 1975) та неопубліковані листи вченого до українських колег 1920–1970-х рр. Цей матеріал дозволяє досягти головної мети, а саме реконструювати маловідомі, а то й зовсім не відомі сторінки життя вченого. Йдеться про співпрацю з біографічним словником ВУАН, який робився під керівництвом Михайла Могилянського кін. 1920 – поч. 1930-х рр., трагічні події «самокритики» серед науковців 1930-х рр., а також спробу дослідника повернутися в Україну 1946–1947 рр. та захистити докторську дисертацію, боротьбу з «буржуазними націоналіста-ми та космополітами» (1946–1949). Методологія. У статті авторка спирається на культурно-історичний підхід до вивчення літератури. Наукова новизна полягає у введені до наукового обігу невідомої раніше автобіографії І. Айзенштока, аналізі великого комплексу листування вченого з українськими радянськими літературознавцями. Зроблена в статті реконструкція історико-культурного контексту написання україномовних автобіографій І. Айзенштока дозволяє виявити важливі події наукового життя вченого та зробити висновки про те, що деякі епізоди своєї наукової кар’єри він свідомо замовчував. Насамперед йдеться про процеси «самокритики» 1930-х рр., «чистки» наукових установ та знищення літературознавчих шкіл в Україні, репресії кінця 1940-х рр. Приклад І. Айзенштока демонструє, як в 1940-х рр., у період «боротьби з буржуазним націоналізмом та космополітизмом», вивчення компаративістики замінювалося виконанням партійних директив.