{"title":"МЕТА ВИХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.)","authors":"Марія Чепіль","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.13","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Анотація. У статті висвітлено зміст поняття «мета виховання» в українській педагогіці другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Окреслено чинники, які впливають на формулювання мети виховання (суспільно-політичний уклад суспільства, його внутрішні сили та зовнішні потреби, державотворчі процеси, національні особливості народу, його світогляд, рівень розвитку людини і культури). Мета виховання відповідає психічним та природним властивостям народу, визначається національним характером, завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє. Мета конкретизується системою виховних завдань. Виховання у народі існує стільки, скільки існує сам народ. Виховання мусить виростати із традицій, з культурного стану народу, мусить корінитися у характері народу (К. Ушинський, І. Франко, Г. Ващенко). Головним у вихованні є формування особистості з високими моральними якостями і національною свідомістю. Мета українського виховання полягає в тому, щоб допомогти дітям зрозуміти і полюбити свою мову, літературу, культуру (Я. Чепіга), виховати з дитини свідомого члена родини, громади, людства. (С. Русова). Виховати гармонійну людину можливо лише тоді, коли виховання буде вільним, індивідуальним, національним, враховувати природні задатки дитини, відповідати соціально-культурним потребам часу. Не потрібно придумувати нові закони виховання, їх треба складати для кожної дитини, для кожної ситуації. Виховання повинно перетворитися на самовиховання. Треба зрозуміти дитину, викликати у неї цікавість, інтерес до самої себе, до своєї праці, до свого оточення, до людей, спостережливість до природи, активізувати творчі сили, зацікавити навчанням, розвинути етичну й громадянську свідомість. (С. Русова). Першочергове значення у реалізації мети виховання має родина, мова, церква, історія та культура (І. Огієнко). В українській педагогіці досліджуваного періоду викристалізувалася мета виховання, яка ґрунтувалася на загальнолюдських і національних цінностях, традиціях українського народу.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"123 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Human Studies Series of Pedagogy","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.13","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Анотація. У статті висвітлено зміст поняття «мета виховання» в українській педагогіці другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Окреслено чинники, які впливають на формулювання мети виховання (суспільно-політичний уклад суспільства, його внутрішні сили та зовнішні потреби, державотворчі процеси, національні особливості народу, його світогляд, рівень розвитку людини і культури). Мета виховання відповідає психічним та природним властивостям народу, визначається національним характером, завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє. Мета конкретизується системою виховних завдань. Виховання у народі існує стільки, скільки існує сам народ. Виховання мусить виростати із традицій, з культурного стану народу, мусить корінитися у характері народу (К. Ушинський, І. Франко, Г. Ващенко). Головним у вихованні є формування особистості з високими моральними якостями і національною свідомістю. Мета українського виховання полягає в тому, щоб допомогти дітям зрозуміти і полюбити свою мову, літературу, культуру (Я. Чепіга), виховати з дитини свідомого члена родини, громади, людства. (С. Русова). Виховати гармонійну людину можливо лише тоді, коли виховання буде вільним, індивідуальним, національним, враховувати природні задатки дитини, відповідати соціально-культурним потребам часу. Не потрібно придумувати нові закони виховання, їх треба складати для кожної дитини, для кожної ситуації. Виховання повинно перетворитися на самовиховання. Треба зрозуміти дитину, викликати у неї цікавість, інтерес до самої себе, до своєї праці, до свого оточення, до людей, спостережливість до природи, активізувати творчі сили, зацікавити навчанням, розвинути етичну й громадянську свідомість. (С. Русова). Першочергове значення у реалізації мети виховання має родина, мова, церква, історія та культура (І. Огієнко). В українській педагогіці досліджуваного періоду викристалізувалася мета виховання, яка ґрунтувалася на загальнолюдських і національних цінностях, традиціях українського народу.