Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.15
О.О. Яців
У статті розкрито зміст навчальної дисципліни «Педагогічний контроль у системі освіти» у підготовці магістрів з освітніх, педагогічних наук. Метою цієї дисципліни є формування у студентів чітких уявлень про різновиди, форми та методи педагогічного контролю та їх вплив на якість освітнього процесу. Це дозволяє майбутнім викладачам отримати не лише теоретичні знання, а й практичні навички, які будуть корисні для їхньої професійної діяльності. Розкрито змістове наповнення тем (завдання освіти на сучасному етапі розвитку суспільства та педагогічний контроль за їх виконанням у системі української освіти; функції та види педагогічного контролю; поточні та періодичні оцінювання і контроль у навчанні; самооцінка та самоконтроль у пізнавальній і перетворювальній діяльності; педагогічний контроль у вихованні; педагогічний контроль за спілкуванням; організація педагогічно доцільного середовища та високодуховної атмосфери як необхідна умова педагогічного контролю в системі освіти). Дисципліна спрямована на формування фахових компетентностей та розвиток професійних навичок, необхідних для успішної педагогічної діяльності. Вона сприяє розширенню кругозору студентів, розвитку їхньої емпатії та аналітичних здібностей. Студенти отримують можливість краще розуміти потреби та індивідуальні особливості, вчаться враховувати їх у процесі навчання та оцінювання. Крім того, вивчення цієї дисципліни сприяє формуванню готовності до самоосвіти та професійного самовдосконалення впродовж життя. Зміст програми орієнтований на розвиток студентів як професіоналів у сфері освіти та науково-дослідницької діяльності. Вона надає студентам можливість знати сучасні досягнення у галузі освіти і педагогіки, використовувати цифрові технології у професійній та дослідницькій діяльності, організовувати освітній процес на основі сучасних підходів та використовувати інноваційні методики навчання. Доведено, що вивчення дисципліни «Педагогічний контроль у системі освіти» є важливим елементом у підготовці кваліфікованих педагогічних кадрів та сприяє підвищенню якості освіти.
{"title":"ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАГІСТРІВ ОСВІТНІХ, ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ОСВІТНЬОГО КОМПОНЕНТА «ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ОСВІТИ»","authors":"О.О. Яців","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.15","url":null,"abstract":"У статті розкрито зміст навчальної дисципліни «Педагогічний контроль у системі освіти» у підготовці магістрів з освітніх, педагогічних наук. Метою цієї дисципліни є формування у студентів чітких уявлень про різновиди, форми та методи педагогічного контролю та їх вплив на якість освітнього процесу. Це дозволяє майбутнім викладачам отримати не лише теоретичні знання, а й практичні навички, які будуть корисні для їхньої професійної діяльності. Розкрито змістове наповнення тем (завдання освіти на сучасному етапі розвитку суспільства та педагогічний контроль за їх виконанням у системі української освіти; функції та види педагогічного контролю; поточні та періодичні оцінювання і контроль у навчанні; самооцінка та самоконтроль у пізнавальній і перетворювальній діяльності; педагогічний контроль у вихованні; педагогічний контроль за спілкуванням; організація педагогічно доцільного середовища та високодуховної атмосфери як необхідна умова педагогічного контролю в системі освіти). Дисципліна спрямована на формування фахових компетентностей та розвиток професійних навичок, необхідних для успішної педагогічної діяльності. Вона сприяє розширенню кругозору студентів, розвитку їхньої емпатії та аналітичних здібностей. Студенти отримують можливість краще розуміти потреби та індивідуальні особливості, вчаться враховувати їх у процесі навчання та оцінювання. Крім того, вивчення цієї дисципліни сприяє формуванню готовності до самоосвіти та професійного самовдосконалення впродовж життя. Зміст програми орієнтований на розвиток студентів як професіоналів у сфері освіти та науково-дослідницької діяльності. Вона надає студентам можливість знати сучасні досягнення у галузі освіти і педагогіки, використовувати цифрові технології у професійній та дослідницькій діяльності, організовувати освітній процес на основі сучасних підходів та використовувати інноваційні методики навчання. Доведено, що вивчення дисципліни «Педагогічний контроль у системі освіти» є важливим елементом у підготовці кваліфікованих педагогічних кадрів та сприяє підвищенню якості освіти.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":" 46","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141366250","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.3
Дмитро Костенко
Анотація. У статті окреслено педагогічні підходи, які доцільно використовувати для розвитку життєстійкості особистості в освітньому просторі університету. Проаналізовано концепцію позитивної психології, яка пов’язана з американським професором Мартіном Селігманом. Зазначається, що позитивна педагогіка базується на ідеї позитивного досвіду, який стимулює навчання та підвищує мотивацію. Підкреслено, що позитивна педагогіка також зосереджується на виявленні сильних сторін кожного здобувача освіти та застосуванні їх у процесі навчання. Акцентовано увагу на тому, що проактивна освіта передбачає завчасне надання здобувачам освіти інформації, щоб допомогти їм підготуватися до майбутнього та уникнути проблем, розвивати життєстійкість. Обумовлено, що проактивна дія допомагає миттєво відреагувати на проблемну ситуацію і заздалегідь продумати, як запобігти потенційним конфліктам і як з ними впоратися, якщо вони виникнуть. Зафіксовано, що наразі позитивна підтримка є важливим аспектом позитивної педагогіки та заохочення участі здобувачів освіти в освітньому процесі. Здобувачі вищої освіти повинні брати активну участь у постановці та контролі своїх навчальних цілей, а викладачі можуть забезпечити позитивне підкріплення в групі, щоб заохотити бажану поведінку. Простежено, що викладачі закладів вищої освіти мають можливість значно впливати на самооцінку здобувачів вищої освіти, заохочуючи їх пробувати нове, пропонуючи підтримку та визнаючи їхні сильні сторони, можуть допомогти створити позитивний образ себе та підтримувати високу самооцінку. Актуалізовано доцільність розгляду питань вивчення життєстійкості особистості як педагогічної проблеми на прикладі екзистенціальної педагогіки (або особистісно-орієнтованого навчання чи студентоцентризму). Окреслено, що людина зміцнюється у своїй здатності визначати себе та розвиває власну життєстійкість. Наголошено, що потенціал кожного здобувача вищої освіти розкривається через звернення до повного спектру особистості, навіть за межами освітнього процесу в закладі вищої освіти. Зазначено, що одним з педагогічних підходів, який доцільно використовувати для розвитку життєстійкості здобувачів вищої освіти в освітньому просторі університету є методика проєктно-орієнтованого навчання, яка передбачає проєктування, розробку та конструювання здобувачами вищої освіти практичних рішень проблеми, що дозволяє розвивати життєстійкість.
{"title":"ФЕНОМЕН ЖИТТЄСТІЙКОСТІ: ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ","authors":"Дмитро Костенко","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.3","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.3","url":null,"abstract":"Анотація. У статті окреслено педагогічні підходи, які доцільно використовувати для розвитку життєстійкості особистості в освітньому просторі університету. Проаналізовано концепцію позитивної психології, яка пов’язана з американським професором Мартіном Селігманом. Зазначається, що позитивна педагогіка базується на ідеї позитивного досвіду, який стимулює навчання та підвищує мотивацію. Підкреслено, що позитивна педагогіка також зосереджується на виявленні сильних сторін кожного здобувача освіти та застосуванні їх у процесі навчання. Акцентовано увагу на тому, що проактивна освіта передбачає завчасне надання здобувачам освіти інформації, щоб допомогти їм підготуватися до майбутнього та уникнути проблем, розвивати життєстійкість. Обумовлено, що проактивна дія допомагає миттєво відреагувати на проблемну ситуацію і заздалегідь продумати, як запобігти потенційним конфліктам і як з ними впоратися, якщо вони виникнуть. Зафіксовано, що наразі позитивна підтримка є важливим аспектом позитивної педагогіки та заохочення участі здобувачів освіти в освітньому процесі. Здобувачі вищої освіти повинні брати активну участь у постановці та контролі своїх навчальних цілей, а викладачі можуть забезпечити позитивне підкріплення в групі, щоб заохотити бажану поведінку. Простежено, що викладачі закладів вищої освіти мають можливість значно впливати на самооцінку здобувачів вищої освіти, заохочуючи їх пробувати нове, пропонуючи підтримку та визнаючи їхні сильні сторони, можуть допомогти створити позитивний образ себе та підтримувати високу самооцінку. Актуалізовано доцільність розгляду питань вивчення життєстійкості особистості як педагогічної проблеми на прикладі екзистенціальної педагогіки (або особистісно-орієнтованого навчання чи студентоцентризму). Окреслено, що людина зміцнюється у своїй здатності визначати себе та розвиває власну життєстійкість. Наголошено, що потенціал кожного здобувача вищої освіти розкривається через звернення до повного спектру особистості, навіть за межами освітнього процесу в закладі вищої освіти. Зазначено, що одним з педагогічних підходів, який доцільно використовувати для розвитку життєстійкості здобувачів вищої освіти в освітньому просторі університету є методика проєктно-орієнтованого навчання, яка передбачає проєктування, розробку та конструювання здобувачами вищої освіти практичних рішень проблеми, що дозволяє розвивати життєстійкість.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"101 20","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141362656","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.11
Ольга Снітовська
Анотація. У статті здійснено структурний цілісний аналіз трактувань поняття «інтернаціоналізація вищої освіти» в українському та частково зарубіжному науково-педагогічному дискурсі. З’ясовано генезу, детермінанти, динаміку, особливості поширення та підходи до тлумачення поняття «інтернаціоналізація освіти». Обґрунтовано позицію (припущення), згідно з яким воно вийшло з лона дефініції «міжнародна освіта» та під впливом геополітичних, економічних, культурних викликів трансформувалося в поняття «інтернаціоналізація освіти». Історіографічний аналіз доробку українських науковців із порушеної проблеми виявив, що вони зосередили зусилля на вивченні зарубіжних студій для добору та ретрансляції продуктивних ідей, дефініцій, положень. Менші зусилля докладаються вченими щодо продукування власних поглядів і визначень. Означену ситуацію та домінуючі в зарубіжній і українській науці підходи, акценти щодо визначення інтернаціоналізації вищої освіти проілюстровано на основі положень репрезентативних зарубіжних і українських студій. Актуалізовано доцільність предметного порівняння дефініцій «інтернаціоналізація освіти», «глобалізація освіти», «транснаціональна освіта», «транскордонна освіта», «освіта без кордонів». Показано особливості підходів науковців різних країн і регіонів до вивчення проблеми інтернаціоналізація вищої освіти, зокрема англомовні автори акцентують на процесі запровадження міжнародного виміру в освітні програми та організаційні структури університетів; німецькомовні – на багатомірності проявів інтернаціоналізації освіти, що забезпечує взаємодію університетів окремих країн з урахуванням міжнародних цілей, принципів і норм тощо. Представлено доробок українських і зарубіжних учених, які на основі порівняльного аналізу еволюції наукових трактувань інтернаціоналізації вищої освіти впродовж останніх тридцяти років визначили основні тенденції розвитку цього термінологічного дискурсу та перспективи його подальшого розвитку.
{"title":"ПОНЯТТЯ «ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ» В НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ","authors":"Ольга Снітовська","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.11","url":null,"abstract":"Анотація. У статті здійснено структурний цілісний аналіз трактувань поняття «інтернаціоналізація вищої освіти» в українському та частково зарубіжному науково-педагогічному дискурсі. З’ясовано генезу, детермінанти, динаміку, особливості поширення та підходи до тлумачення поняття «інтернаціоналізація освіти». Обґрунтовано позицію (припущення), згідно з яким воно вийшло з лона дефініції «міжнародна освіта» та під впливом геополітичних, економічних, культурних викликів трансформувалося в поняття «інтернаціоналізація освіти». Історіографічний аналіз доробку українських науковців із порушеної проблеми виявив, що вони зосередили зусилля на вивченні зарубіжних студій для добору та ретрансляції продуктивних ідей, дефініцій, положень. Менші зусилля докладаються вченими щодо продукування власних поглядів і визначень. Означену ситуацію та домінуючі в зарубіжній і українській науці підходи, акценти щодо визначення інтернаціоналізації вищої освіти проілюстровано на основі положень репрезентативних зарубіжних і українських студій. Актуалізовано доцільність предметного порівняння дефініцій «інтернаціоналізація освіти», «глобалізація освіти», «транснаціональна освіта», «транскордонна освіта», «освіта без кордонів». Показано особливості підходів науковців різних країн і регіонів до вивчення проблеми інтернаціоналізація вищої освіти, зокрема англомовні автори акцентують на процесі запровадження міжнародного виміру в освітні програми та організаційні структури університетів; німецькомовні – на багатомірності проявів інтернаціоналізації освіти, що забезпечує взаємодію університетів окремих країн з урахуванням міжнародних цілей, принципів і норм тощо. Представлено доробок українських і зарубіжних учених, які на основі порівняльного аналізу еволюції наукових трактувань інтернаціоналізації вищої освіти впродовж останніх тридцяти років визначили основні тенденції розвитку цього термінологічного дискурсу та перспективи його подальшого розвитку.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"118 31","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141360879","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.8
Наталія Сас
Анотація. У статті обґрунтовано доцільність застосування біографічного методу, яка зумовлена, по-перше, недостатністю експериментальних і тестових методів стосовно дослідження такого глибинного процесу, як сприйнятливість до нового; по-друге, сприйнятливість до нового видатних особистостей (особливості вияву її різних видів) має яскраво виражений характер, сумніву не викликає, забезпечує репрезентативність отриманих даних; як такі, що відповідають визначеним вимогам і завданням дослідження було обрано: автобіографії А. Дункан «Моє життя» і Г. Форда «Моє життя, мої досягнення», біографічні роботи А. Моруа «Життя Олександра Флемінга», Д. Штольценберга «Фріц Габер: хімік, лауреат Нобелівської премії, німець, єврей: біографія», K. Бенека «Вільям Конрад Рентген», В. Айзексона «Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple» (написані на основі спогадів і інтерв’ю, членів родин, сучасників); на основі аналізу біографічних відомостей О. Флемінга, В. Рентгена, А. Дункан, Ф. Габера, Г. Форда, С. Джобса, виявлено основні риси сприйнятливості до нового (відповідно до розробленої класифікації); зокрема: мимовільна (ненавмисна) сприйнятливість до нового О. Флемінга; довільна, цілеспрямована сприйнятливість нового В. Рентгена; «вільний» танець А. Дункан, заснований на власних відчуттях, викликаних музикою; сприйнятливість до нового, яка стимулювалася когнітивними уявленнями, ідеєю служіння Батьківщині (Німеччині) – Ф. Габера; пристрасть до винахідництва, прагнення винайти «візок, що сам рухається» і потім його безкінечно вдосконалювати – Г. Форда; передбачення бажань і потреб потенційних споживачів, розуміння перетворюючого впливу персональних гаджетів – С. Джобса; розкрито фактори, що вплинули на виявлення сприйнятливості до нового в кожному конкретному випадку.
摘要文章证明了使用传记方法的适宜性，这首先是因为缺乏研究接受新事物这样一个深刻过程的实验和测试方法；其次，杰出人物对新事物的接受能力（其各种类型的特殊表现）是显而易见的，这一点毋庸置疑，并确保了所获数据的代表性；为满足研究的要求和目标，选择了以下内容：A. Duncan 的自传 "我的一生 "和 G. Ford 的自传 "我的一生，我的成就"，A. Morua 的传记作品 "亚历山大-弗莱明的一生"，D. Stolzenberg 的传记作品 "F. Folzenberg 的一生，我的成就"。Duncan "我的生活 "和 G. Ford "我的生活，我的成就"、A. Morua "亚历山大-弗莱明的生活"、D. Stolzenberg "弗里茨-哈伯：诺贝尔化学奖获得者，德国人，犹太人：传记"、K.Benek "William Conrad Roentgen"，W. Isaacson "Steve Jobs.苹果公司创始人传记"（根据回忆录和访谈、家庭成员、同时代人撰写）；根据对 O. 弗莱明、W. 伦琴、A. 邓肯、F. 加贝尔、G. 福特、S. 乔布斯传记资料的分析，得出了易感基因的主要特征。乔布斯，确定了对新事物易感性的主要特征（根据制定的分类法）；特别是：O. 弗莱明对新事物的非自愿（无意）易感性；W. 伦琴对新事物的任意、有目的的易感性；A. 邓肯的 "自由 "舞蹈。Duncan 的 "自由 "舞蹈是基于音乐引起的自身感受；F. Haber 受认知观念、报效祖国（德国）的观念的刺激而产生的对新事物的接受能力；G. Ford 热衷于发明，渴望发明一辆 "自我移动的小车"，然后无休止地改进它。福特；预测潜在消费者的愿望和需求，了解个人小工具的变革性影响--乔布斯；揭示了每个案例中影响接受新事物的因素。
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ БІОГРАФІЧНОГО МЕТОДУ В ДОСЛІДЖЕННІ СПРИЙНЯТЛИВОСТІ ДО НОВОГО","authors":"Наталія Сас","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.8","url":null,"abstract":"Анотація. У статті обґрунтовано доцільність застосування біографічного методу, яка зумовлена, по-перше, недостатністю експериментальних і тестових методів стосовно дослідження такого глибинного процесу, як сприйнятливість до нового; по-друге, сприйнятливість до нового видатних особистостей (особливості вияву її різних видів) має яскраво виражений характер, сумніву не викликає, забезпечує репрезентативність отриманих даних; як такі, що відповідають визначеним вимогам і завданням дослідження було обрано: автобіографії А. Дункан «Моє життя» і Г. Форда «Моє життя, мої досягнення», біографічні роботи А. Моруа «Життя Олександра Флемінга», Д. Штольценберга «Фріц Габер: хімік, лауреат Нобелівської премії, німець, єврей: біографія», K. Бенека «Вільям Конрад Рентген», В. Айзексона «Стів Джобс. Біографія засновника компанії Apple» (написані на основі спогадів і інтерв’ю, членів родин, сучасників); на основі аналізу біографічних відомостей О. Флемінга, В. Рентгена, А. Дункан, Ф. Габера, Г. Форда, С. Джобса, виявлено основні риси сприйнятливості до нового (відповідно до розробленої класифікації); зокрема: мимовільна (ненавмисна) сприйнятливість до нового О. Флемінга; довільна, цілеспрямована сприйнятливість нового В. Рентгена; «вільний» танець А. Дункан, заснований на власних відчуттях, викликаних музикою; сприйнятливість до нового, яка стимулювалася когнітивними уявленнями, ідеєю служіння Батьківщині (Німеччині) – Ф. Габера; пристрасть до винахідництва, прагнення винайти «візок, що сам рухається» і потім його безкінечно вдосконалювати – Г. Форда; передбачення бажань і потреб потенційних споживачів, розуміння перетворюючого впливу персональних гаджетів – С. Джобса; розкрито фактори, що вплинули на виявлення сприйнятливості до нового в кожному конкретному випадку.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":" 26","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141365441","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.13
Марія Чепіль
Анотація. У статті висвітлено зміст поняття «мета виховання» в українській педагогіці другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Окреслено чинники, які впливають на формулювання мети виховання (суспільно-політичний уклад суспільства, його внутрішні сили та зовнішні потреби, державотворчі процеси, національні особливості народу, його світогляд, рівень розвитку людини і культури). Мета виховання відповідає психічним та природним властивостям народу, визначається національним характером, завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє. Мета конкретизується системою виховних завдань. Виховання у народі існує стільки, скільки існує сам народ. Виховання мусить виростати із традицій, з культурного стану народу, мусить корінитися у характері народу (К. Ушинський, І. Франко, Г. Ващенко). Головним у вихованні є формування особистості з високими моральними якостями і національною свідомістю. Мета українського виховання полягає в тому, щоб допомогти дітям зрозуміти і полюбити свою мову, літературу, культуру (Я. Чепіга), виховати з дитини свідомого члена родини, громади, людства. (С. Русова). Виховати гармонійну людину можливо лише тоді, коли виховання буде вільним, індивідуальним, національним, враховувати природні задатки дитини, відповідати соціально-культурним потребам часу. Не потрібно придумувати нові закони виховання, їх треба складати для кожної дитини, для кожної ситуації. Виховання повинно перетворитися на самовиховання. Треба зрозуміти дитину, викликати у неї цікавість, інтерес до самої себе, до своєї праці, до свого оточення, до людей, спостережливість до природи, активізувати творчі сили, зацікавити навчанням, розвинути етичну й громадянську свідомість. (С. Русова). Першочергове значення у реалізації мети виховання має родина, мова, церква, історія та культура (І. Огієнко). В українській педагогіці досліджуваного періоду викристалізувалася мета виховання, яка ґрунтувалася на загальнолюдських і національних цінностях, традиціях українського народу.
{"title":"МЕТА ВИХОВАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ (друга половина ХІХ – перша третина ХХ ст.)","authors":"Марія Чепіль","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.13","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.13","url":null,"abstract":"Анотація. У статті висвітлено зміст поняття «мета виховання» в українській педагогіці другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Окреслено чинники, які впливають на формулювання мети виховання (суспільно-політичний уклад суспільства, його внутрішні сили та зовнішні потреби, державотворчі процеси, національні особливості народу, його світогляд, рівень розвитку людини і культури). Мета виховання відповідає психічним та природним властивостям народу, визначається національним характером, завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє. Мета конкретизується системою виховних завдань. Виховання у народі існує стільки, скільки існує сам народ. Виховання мусить виростати із традицій, з культурного стану народу, мусить корінитися у характері народу (К. Ушинський, І. Франко, Г. Ващенко). Головним у вихованні є формування особистості з високими моральними якостями і національною свідомістю. Мета українського виховання полягає в тому, щоб допомогти дітям зрозуміти і полюбити свою мову, літературу, культуру (Я. Чепіга), виховати з дитини свідомого члена родини, громади, людства. (С. Русова). Виховати гармонійну людину можливо лише тоді, коли виховання буде вільним, індивідуальним, національним, враховувати природні задатки дитини, відповідати соціально-культурним потребам часу. Не потрібно придумувати нові закони виховання, їх треба складати для кожної дитини, для кожної ситуації. Виховання повинно перетворитися на самовиховання. Треба зрозуміти дитину, викликати у неї цікавість, інтерес до самої себе, до своєї праці, до свого оточення, до людей, спостережливість до природи, активізувати творчі сили, зацікавити навчанням, розвинути етичну й громадянську свідомість. (С. Русова). Першочергове значення у реалізації мети виховання має родина, мова, церква, історія та культура (І. Огієнко). В українській педагогіці досліджуваного періоду викристалізувалася мета виховання, яка ґрунтувалася на загальнолюдських і національних цінностях, традиціях українського народу.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"123 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141362580","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.7
Алла Ревть, Ярослав Слутий
Анотація. Професійна компетентність та наявність сформованих професійних якостей допомагає здобувачу вищої освіти відчути себе частиною соціальної групи, що є способом збереження та зміцнення людських цінностей, орієнтир у визначенні істинних і хибних цінностей невизначених реалій сучасної дійсності, є значущим чинником формування соціальної ініціативності здобувача вищої освіти. У статті констатовано, що організація освітнього процесу для здобувачів вищої освіти має базуватися на теоретичних засадах системності, науковості, цілеспрямованості, спиратися на відповідні закономірності та враховувати філософські, дидактичні та загальнонаукові принципи Виокремлено та проаналізовано наукові підходи до розуміння сутності поняття «професійні якості», «компетентність»; розкрито зміст та складові поняття «професійні якості» особистості здобувача; окреслено сучасні технології формування професійних якостей у здобувачів вищої освіти, а також емпірично досліджено особливості сформованості деяких професійних якостей у здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей. У результаті аналізу теоретичних публікацій та емпіричних досліджень з проблеми становлення професійних якостей здобувачів закладів вищої освіти можна зробити такі висновки: професійна спрямованість являє собою інтегральну властивість особистості, що характеризується усвідомленим, позитивним ставленням людини до обраної професії; є системо утворювальним чинником професіоналізації особистості. Встановлено, що потенціал вищої освіти дає змогу сформувати професійну спрямованість на усіх етапах освітнього процесу. Розуміння становлення професійних якостей здобувачів вищої освіти в сукупності її структурних компонентів і співвіднесеності зі стадіями професіоналізації особистості можна використовувати як методологічне підґрунтя під час організації навчально-виховного процесу у закладі вищої освіти з метою становлення професійних якостей здобувачів та підвищення рівня їх професійної спрямованості, а також відкриває перспективу подальших наукових розвідок у цьому напрямі.
{"title":"ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ЯК ОСНОВА ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ","authors":"Алла Ревть, Ярослав Слутий","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.7","url":null,"abstract":"Анотація. Професійна компетентність та наявність сформованих професійних якостей допомагає здобувачу вищої освіти відчути себе частиною соціальної групи, що є способом збереження та зміцнення людських цінностей, орієнтир у визначенні істинних і хибних цінностей невизначених реалій сучасної дійсності, є значущим чинником формування соціальної ініціативності здобувача вищої освіти. У статті констатовано, що організація освітнього процесу для здобувачів вищої освіти має базуватися на теоретичних засадах системності, науковості, цілеспрямованості, спиратися на відповідні закономірності та враховувати філософські, дидактичні та загальнонаукові принципи Виокремлено та проаналізовано наукові підходи до розуміння сутності поняття «професійні якості», «компетентність»; розкрито зміст та складові поняття «професійні якості» особистості здобувача; окреслено сучасні технології формування професійних якостей у здобувачів вищої освіти, а також емпірично досліджено особливості сформованості деяких професійних якостей у здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей. У результаті аналізу теоретичних публікацій та емпіричних досліджень з проблеми становлення професійних якостей здобувачів закладів вищої освіти можна зробити такі висновки: професійна спрямованість являє собою інтегральну властивість особистості, що характеризується усвідомленим, позитивним ставленням людини до обраної професії; є системо утворювальним чинником професіоналізації особистості. Встановлено, що потенціал вищої освіти дає змогу сформувати професійну спрямованість на усіх етапах освітнього процесу. Розуміння становлення професійних якостей здобувачів вищої освіти в сукупності її структурних компонентів і співвіднесеності зі стадіями професіоналізації особистості можна використовувати як методологічне підґрунтя під час організації навчально-виховного процесу у закладі вищої освіти з метою становлення професійних якостей здобувачів та підвищення рівня їх професійної спрямованості, а також відкриває перспективу подальших наукових розвідок у цьому напрямі.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":" 11","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141366216","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.12
Ольга Христенко
Анотація. У статті проаналізовано виховний потенціал та методику військово-патріотичного виховання старшокласників у позашкільному середовищі на прикладі діяльності української національної дитячо-юнацької скаутської організації «Пласт» (далі – «Пласт»). Обґрунтовано, що система виховання в «Пласті» базується на засадах християнської етики та національних інтересів України, що відповідає завданням військово-патріотичного виховання старшокласників, здатних морально, фізично, психологічно й практично захищати Батьківщину. З’ясовано, що завдяки формуванню моральної свідомості юнацтва засобами християнської етики, «Пласт» сприяє тому, що молоді люди є мотивованими до оборони України, оскільки захист рідної землі є не лише громадянським, але й моральним обов’язком людини. Доведено, що тематичні зустрічі, свята та інші форми виховної роботи з дітьми та молоддю у «Пласті» передбачають вивчення історії України, відзначення знаменних історичних подій (День Соборності, День Незалежності, річниця бою під Крутами та ін.), а також вшанування пам’яті видатних діячів українського минулого, що забезпечує формування в особистості історичного світогляду, національної свідомості, поваги до історії рідного народу, мотивації продовжувати героїчні традиції української нації та готуватися до захисту Батьківщини. Обґрунтовано, що ефективним з педагогічної позиції є виховання учнівської молоді на прикладах життя і діяльності низки пластунів, які захищали Україну в роки російсько-української війни, що триває, і стали Героями України ХХІ сторіччя. Підсумовано, що єдність морально-духовного, національно-патріотичного та фізичного напрямків виховання учнівської молоді в позашкільному середовищі української національної дитячо-юнацької скаутської організації «Пласт» відповідає завданням військово-патріотичного виховання старшокласників в Україні в сучасних умовах.
{"title":"ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПОЗАШКІЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ","authors":"Ольга Христенко","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.12","url":null,"abstract":"Анотація. У статті проаналізовано виховний потенціал та методику військово-патріотичного виховання старшокласників у позашкільному середовищі на прикладі діяльності української національної дитячо-юнацької скаутської організації «Пласт» (далі – «Пласт»). Обґрунтовано, що система виховання в «Пласті» базується на засадах християнської етики та національних інтересів України, що відповідає завданням військово-патріотичного виховання старшокласників, здатних морально, фізично, психологічно й практично захищати Батьківщину. З’ясовано, що завдяки формуванню моральної свідомості юнацтва засобами християнської етики, «Пласт» сприяє тому, що молоді люди є мотивованими до оборони України, оскільки захист рідної землі є не лише громадянським, але й моральним обов’язком людини. Доведено, що тематичні зустрічі, свята та інші форми виховної роботи з дітьми та молоддю у «Пласті» передбачають вивчення історії України, відзначення знаменних історичних подій (День Соборності, День Незалежності, річниця бою під Крутами та ін.), а також вшанування пам’яті видатних діячів українського минулого, що забезпечує формування в особистості історичного світогляду, національної свідомості, поваги до історії рідного народу, мотивації продовжувати героїчні традиції української нації та готуватися до захисту Батьківщини. Обґрунтовано, що ефективним з педагогічної позиції є виховання учнівської молоді на прикладах життя і діяльності низки пластунів, які захищали Україну в роки російсько-української війни, що триває, і стали Героями України ХХІ сторіччя. Підсумовано, що єдність морально-духовного, національно-патріотичного та фізичного напрямків виховання учнівської молоді в позашкільному середовищі української національної дитячо-юнацької скаутської організації «Пласт» відповідає завданням військово-патріотичного виховання старшокласників в Україні в сучасних умовах.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"109 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141362337","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.14
Людмила Швидун
Анотація. У статті зроблено спробу розкрити сучасні погляди на питання національно- патріотичного виховання здобувачів насамперед, початкової освіти, а також пошуку більш дієвих форм і методів реалізації національно-патріотичного виховання у контексті сучасної російсько-української війни, яка внесла суттєві корективи у виховний процес у цілому та національно-патріотичне виховання, зокрема. Визначено, що трагіко-героїчні події новітньої української історії стрімко змінили ситуацію у площині національно-патріотичного виховання. Акцентовано увагу, що виховання у рамках освітнього процесу має носити системний, комплексний, дієвий, а не формальний характер, працювати на випередження, враховувати вікові особливості та індивідуальні характеристики дітей, спиратися на сучасні реалії життя українського соціуму, корелювати з громадянським, моральним та іншими видами виховання. Показано, що з погляду педагогічних умов національно-патріотичного виховання молодших школярів важливим компонентом, як і будь-якого освітнього процесу, є мета. З’ясовано, що в понятті «національно виховання» твірною основою виступило поняття «нація», показано різницю між поняттями «національне» та «патріотичне». Сконцентровано увагу на формах і методах, які можна використовувати в роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Досліджено, що сприятиме покращенню виховної роботи залучення до планування, організації та виконання виховних проєктів, інших заходів батьків дітей, представників громадськості, волонтерів, звернення педагога до народної педагогіки, звичаїв, обрядів, мистецтва, літератури тощо з використанням широких можливостей інформаційно-цифрових технологій. Автором наголошено, що національно-патріотичне виховання здобувачів початкової освіти буде ефективним, якщо воно здійснюватиметься систематично, але поступово, цілеспрямовано, продумано, але добровільно, не нав’язливо. На думку автора, окремого дослідження потребує питання ролі особистості вчителя у вихованні дітей молодшого шкільного віку, формування національної ідентичності педагога. Зауважено, що для дітей початкових класів авторитет учителя є беззаперечним, більшим за авторитет батьків. Тому вчитель початкових класів має власними вчинками, своєю поведінкою, усім стилем життя, а не лише під час освітнього процесу, виховувати любов до рідного краю, рідної мови, культури, історії, України, почуття гордості та поваги.
{"title":"ЩОДО НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ВІЙНИ","authors":"Людмила Швидун","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.14","url":null,"abstract":"Анотація. У статті зроблено спробу розкрити сучасні погляди на питання національно- патріотичного виховання здобувачів насамперед, початкової освіти, а також пошуку більш дієвих форм і методів реалізації національно-патріотичного виховання у контексті сучасної російсько-української війни, яка внесла суттєві корективи у виховний процес у цілому та національно-патріотичне виховання, зокрема. Визначено, що трагіко-героїчні події новітньої української історії стрімко змінили ситуацію у площині національно-патріотичного виховання. Акцентовано увагу, що виховання у рамках освітнього процесу має носити системний, комплексний, дієвий, а не формальний характер, працювати на випередження, враховувати вікові особливості та індивідуальні характеристики дітей, спиратися на сучасні реалії життя українського соціуму, корелювати з громадянським, моральним та іншими видами виховання. Показано, що з погляду педагогічних умов національно-патріотичного виховання молодших школярів важливим компонентом, як і будь-якого освітнього процесу, є мета. З’ясовано, що в понятті «національно виховання» твірною основою виступило поняття «нація», показано різницю між поняттями «національне» та «патріотичне». Сконцентровано увагу на формах і методах, які можна використовувати в роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Досліджено, що сприятиме покращенню виховної роботи залучення до планування, організації та виконання виховних проєктів, інших заходів батьків дітей, представників громадськості, волонтерів, звернення педагога до народної педагогіки, звичаїв, обрядів, мистецтва, літератури тощо з використанням широких можливостей інформаційно-цифрових технологій. Автором наголошено, що національно-патріотичне виховання здобувачів початкової освіти буде ефективним, якщо воно здійснюватиметься систематично, але поступово, цілеспрямовано, продумано, але добровільно, не нав’язливо. На думку автора, окремого дослідження потребує питання ролі особистості вчителя у вихованні дітей молодшого шкільного віку, формування національної ідентичності педагога. Зауважено, що для дітей початкових класів авторитет учителя є беззаперечним, більшим за авторитет батьків. Тому вчитель початкових класів має власними вчинками, своєю поведінкою, усім стилем життя, а не лише під час освітнього процесу, виховувати любов до рідного краю, рідної мови, культури, історії, України, почуття гордості та поваги.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"10 21","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141363087","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.6
Олена Прядко
Анотація. У статті розкривається сутність поняття «культура володіння голосом» вчителя музичного мистецтва, здійснюється характеристика його складових, аналізуються особливості їх формування та розвитку у ході фахової підготовки студентів музично-педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Культура володіння голосом вчителем розглядається як важливий елемент педагогічної майстерності, необхідний для забезпечення високого рівня професійної діяльності, що включає вміння використовувати власний голос як ефективний інструмент педагогічного впливу, забезпечення педагогічної комунікації, за умови дотримання норм та правил його збереження. Розвиненість професійних якостей голосу педагога-музиканта є складовою його педагогічної культури, показником рівня фахової підготовки. Проаналізовано наукову літературу щодо проблем фахової підготовки майбутнього педагога-музиканта, визначено її специфіку обумовлену особливостями викладання навчальної дисципліни «Музичне мистецтво» у закладах загальної середньої освіти, її завданнями, формами та методами роботи вчителя. У статті зазначається, що вимоги до формування вокальної культури педагога визначаються специфікою професійної діяльності вчителя музичного мистецтва, нормами його голосового навантаження, необхідністю поєднання викладу теоретичного матеріалу та ілюстрування уривків музичних творів, володіння уміннями використання голосу в різних режимах роботи. Визначено низку факторів, що можуть негативно вплинути на якість голосу вчителя, охарактеризовано шляхи протидії негативним факторам впливу, особливості застосування відновлювальних заходів, необхідність вибудовування індивідуально-адаптованого голосового режиму. Доведено важливість врахування специфіки вокально-мовленнєвої діяльності вчителя музичного мистецтва у закладі загальної середньої освіти в ході фахової підготовки майбутнього педагога.
{"title":"КУЛЬТУРА ВОЛОДІННЯ ГОЛОСОМ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА","authors":"Олена Прядко","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.6","url":null,"abstract":"Анотація. У статті розкривається сутність поняття «культура володіння голосом» вчителя музичного мистецтва, здійснюється характеристика його складових, аналізуються особливості їх формування та розвитку у ході фахової підготовки студентів музично-педагогічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Культура володіння голосом вчителем розглядається як важливий елемент педагогічної майстерності, необхідний для забезпечення високого рівня професійної діяльності, що включає вміння використовувати власний голос як ефективний інструмент педагогічного впливу, забезпечення педагогічної комунікації, за умови дотримання норм та правил його збереження. Розвиненість професійних якостей голосу педагога-музиканта є складовою його педагогічної культури, показником рівня фахової підготовки. Проаналізовано наукову літературу щодо проблем фахової підготовки майбутнього педагога-музиканта, визначено її специфіку обумовлену особливостями викладання навчальної дисципліни «Музичне мистецтво» у закладах загальної середньої освіти, її завданнями, формами та методами роботи вчителя. У статті зазначається, що вимоги до формування вокальної культури педагога визначаються специфікою професійної діяльності вчителя музичного мистецтва, нормами його голосового навантаження, необхідністю поєднання викладу теоретичного матеріалу та ілюстрування уривків музичних творів, володіння уміннями використання голосу в різних режимах роботи. Визначено низку факторів, що можуть негативно вплинути на якість голосу вчителя, охарактеризовано шляхи протидії негативним факторам впливу, особливості застосування відновлювальних заходів, необхідність вибудовування індивідуально-адаптованого голосового режиму. Доведено важливість врахування специфіки вокально-мовленнєвої діяльності вчителя музичного мистецтва у закладі загальної середньої освіти в ході фахової підготовки майбутнього педагога.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":" 20","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141365070","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-06-10DOI: 10.24919/2413-2039.18/50.4
І. Л. Паласевич, Андрій Федорович
Анотація. У статті акцентовано увагу на понятті компетентність вчителя; розкрито зміст мовно-комунікативної компетентності, окреслено її компоненти; підкреслено важливість гуманістичного характеру взаємодії між учасниками освітнього процесу. Наголошено, що важливим та професійно значущим компонентом компетентності вчителя є мовно-комунікативна складова – готовність та здатність до педагогічного спілкування. Вона передбачає наявність загальних і мовленнєвих знань, комунікативних вмінь та способів мислення, розуміння відповідальності за свої дії та охоплює комбінації пізнавальних і практичних навичок, цінностей, емоцій і поведінки під час активної взаємодії з вихованцями, батьками, колегами. Доведено, що педагогічна взаємодія передбачає особистісне ставлення, гуманістичну схильність та духовну єдність зі співрозмовником. Глибоке розуміння іншої людини визначає здатність до співпраці у дусі взаєморозуміння, взаємоприйняття та підтримки. Це об’єднує учасників освітнього процесу, дає їм відчуття злагодженості, спільності цілей. Власне комунікація є скріплюючим елементом, основою продуктивності навчання, ефективність та якість якого обумовлюється цілями спілкування, взаємообміном інформацією, за якої кожен засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, виявляє, розкриває і розвиває власні особистісні якості. Підкреслено, що cкладовими мовно-комунікативної компетентності педагога є: мовленнєва, невербальна, слухацька, конфліктологічна, організаційна компетентності. Така структура передбачає здатності: чітко та правильно комунікувати, точно передавати інформацію; правильно, виразно, естетично висловлюватися (культура мовлення), гармонійно спілкуватися; сприймати та розуміти іншу людину; встановлювати контакти, налагоджувати конфлікти. Це не лише володіння мовою і мовленням задля обміну інформацією між педагогом та учасниками освітнього процесу, але й вміння будувати ефективні міжособистісні відносини, порозумітись з ними.
{"title":"СУТНІСТЬ МОВНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ","authors":"І. Л. Паласевич, Андрій Федорович","doi":"10.24919/2413-2039.18/50.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.18/50.4","url":null,"abstract":"Анотація. У статті акцентовано увагу на понятті компетентність вчителя; розкрито зміст мовно-комунікативної компетентності, окреслено її компоненти; підкреслено важливість гуманістичного характеру взаємодії між учасниками освітнього процесу. Наголошено, що важливим та професійно значущим компонентом компетентності вчителя є мовно-комунікативна складова – готовність та здатність до педагогічного спілкування. Вона передбачає наявність загальних і мовленнєвих знань, комунікативних вмінь та способів мислення, розуміння відповідальності за свої дії та охоплює комбінації пізнавальних і практичних навичок, цінностей, емоцій і поведінки під час активної взаємодії з вихованцями, батьками, колегами. Доведено, що педагогічна взаємодія передбачає особистісне ставлення, гуманістичну схильність та духовну єдність зі співрозмовником. Глибоке розуміння іншої людини визначає здатність до співпраці у дусі взаєморозуміння, взаємоприйняття та підтримки. Це об’єднує учасників освітнього процесу, дає їм відчуття злагодженості, спільності цілей. Власне комунікація є скріплюючим елементом, основою продуктивності навчання, ефективність та якість якого обумовлюється цілями спілкування, взаємообміном інформацією, за якої кожен засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, виявляє, розкриває і розвиває власні особистісні якості. Підкреслено, що cкладовими мовно-комунікативної компетентності педагога є: мовленнєва, невербальна, слухацька, конфліктологічна, організаційна компетентності. Така структура передбачає здатності: чітко та правильно комунікувати, точно передавати інформацію; правильно, виразно, естетично висловлюватися (культура мовлення), гармонійно спілкуватися; сприймати та розуміти іншу людину; встановлювати контакти, налагоджувати конфлікти. Це не лише володіння мовою і мовленням задля обміну інформацією між педагогом та учасниками освітнього процесу, але й вміння будувати ефективні міжособистісні відносини, порозумітись з ними.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"116 28","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-06-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141361219","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：