САКРАЛЬНІ МОТИВИ СПОРТУ

Поліщук Р. М. Сакральні мотиви спорту: на прикладі теорії Е. Дюркгейма. – Стаття. Дослідження спорту у галузі гуманітарних науквпродовж останніх двох десятиліть визначили їхню проблематику важливою для широкого кола соціо-культурних та міждисциплінарних проблем. Проте в процесі досліджень постає чимало проблемних питань.Наприклад, П. Бурдьє у «Програмі соціології спорту» 1987 року писав про подвійну залежність, а саме в гуманітарній площині та у площині спорту. Він пише: «Ми маємо, з одного боку, людей, які дуже добре знайомі зі спортом на практиці, але не вміють говорити про нього (осмислювати), а з іншого – людей, дуже погано знайомих зі спортом практично, які можуть говорити про нього, але нехтують ним займатися чи роблять це абияк» [1]. Взявши на озброєння цю тезу, подальші дослідження повинні аналізувати всю палітру спортивних практик як систему, кожен елемент якої може отримати індивідуальне значення. Філософські дослідження спорту визнали їх предмет важливим для широкого кола соціокультурних проблем. Незважаючи на широкий спектр питань, які пов’язують спорт з іншими культурними практиками, та визнання його глобальної важливості, в суспільній  свідомості його значення залишаються амбівалентними. Більшість дослідників пояснює це, підкреслюючи його неоднозначну роль у соціальних процесах. Крім того, багато вчених займають дещо маргінальну позицію в рамках дослідження спорту або, навпаки, зосереджують увагу суто на «одиничних» характеристиках спорту. Власне, на думку автора, жодна з цих позицій сама по собі не є найкращою для того, щоб відобразити природу та особливості спорту як соціокультурного феномена. У статті запропоновано теоретичний підхід до теми, який ставить у центр обговорення уявлення про те, чи ми можемо осмислювати спорт як священний (сакральний) феномен, використовуючи теорію Е. Дюркгейма та її інтерпретації. Такий підхід може надати нового бачення та розуміння векторів розвитку, по яких у сучасну епоху спрямовуються ті чи інші види спорту.