ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Abstract

Статтю присвячено аналізу проблеми життєстійкості студентів закладів вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Мета дослідження: вивчення особливостей життєстійкості студентів закладів вищої освіти в умовах дистанційного навчання. Методи дослідження: аналіз психологічної літератури, теоретичне узагальнення, порівняння вітчизняних та  зарубіжних наукових підходів до визначення життєстійкості та резильєнтності; тест життєстійкості Мадді, анкета оцінки нервово-психічної стійкості «Прогноз-2», опитувальник подолання стресу СОРЕ, методика «Діагностика особистісної креативності», математично-статистичні методи обробки результатів (t-критерій Стьюдента). Результати дослідження: кожна з досліджуваних груп студентів закладів вищої освіти в умовах дистанційного навчання має різні психологічні особливості життєстійкості. Для студентів-першокурсників психологічними особливостями життєстійкості є стратегії подолання стресу, від яких залежить поведінка людини в тих чи інших стресогенних ситуаціях; уява як компонент креативності. Для студентів-випускників психологічними особливостями життєстійкості є нервово-психічна стійкість та різноманітні фактори, від яких залежить її прояв; стратегії подолання стресу, від яких залежить поведінка людини у тих чи інших стресогенних ситуаціях. Для студентів, що навчаються на інших курсах психологічними особливостями життєстійкості є безпосередньо життєстійкість як система переконань про себе, про світ та про відносини зі світом, яка включає в себе три відносно автономні компоненти: залученість, контроль та прийняття ризику; нервово-психічна стійкість та різноманітні фактори, від яких залежить її прояв; креативність, що проявляється в таких компонентах як допитливість та уява. Висновки: в умовах дистанційного навчання кожна з досліджуваних груп студентів закладів вищої освіти продемонструвала різний ступінь вираженості тих чи інших компонентів життєстійкості. Це впливає на здатність представників цих груп по різному долати та переживати стресогенні ситуації, зберігаючи при цьому внутрішню збалансованість, та не знижуючи успішність життєдіяльності. Література Байер, Е.А., & Григорян Н.А. (2018). Исследование феномена жизнестойкости: теория и практика педагогической системы. Развитие личности, 4, 86–99. Забелина, Е.В., & Кузнецова, Д.К. (2015). Понятие психологической резильентности: основные теории. Вестник Челябинского государственного университета. Серия: Психология и педагогика, 1, 1–13. Лапкина, Е.В., & Надежкин, Е.Г. (2019). Психологическая адаптация курсантов к обучению в военном вузе. Ярославский педагогический вестник, 4, 148–154. Муравьева, А.А., & Олейникова, О.Н. (2017). Недооценённая компетенция или педагогические аспекты формирования резильентности. Казанский педагогический журнал, 2(121), 16–21. Рассказова, Е.И., Гордеева, Т.О., & Осин, Е.Н. (2013). Копинг-стратегии в структуре деятельности и саморегуляции. Психология. Журнал ВШЭ, 10(1), 82–118. Рассказова, Е.И., & Леонтьев, Д.А. (2016). Жизнестойкость и ее диагностика. Москва : Смысл. Рыбников, В.Ю. (1990). Экспресс-методика «Прогноз-2» для оценки нервно-психической неустойчивости. Москва : Воениздат. Ушаков, К.М. (2016). Новое слово «резильентность», Директор школы, 7, 2–3. Фетискин, Н.П., Козлов, В.В., & Мануйлов, Г.М. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Изд-во Института Психотерапии. Филиппова, С.А., Пазухина, С.В., Куликова, Т.И., & Степанова, Н.А. (2019). Сформированность эмоциональной устойчивости студентов к негативному влиянию информационной среды. Вестник МГОУ. Серия: Психологические науки, 2, 88–105. Хоменко, И.А. (2011). К вопросу о формировании резилентности у детей в условиях общеобразовательной практики. Вестник Герценовского университета, 9, 30–35.