Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-4
Майя Григорівна Карпушина
Мета. Стаття розглядає багатогранні функції заголовків у новинних медіа. Заголовки не лише інформують, але й відіграють вирішальну роль у приверненні уваги читачів і впливають на їхню інтерпретацію новин. Дослідження має на меті розкрити механізми, за допомогою яких ЗМІ формують громадську думку та створюють наративи, шляхом аналізу стилістичних особливостей, що використовуються в заголовках. Методи. Щоб отримати всебічне розуміння взаємозв’язку між мовою, стилем і значенням у заголовках новин, дослідники застосовують багатовимірний підхід. Це передбачає використання корпусної лінгвістики, прагматичного аналізу, дискурс-аналізу та стилістичного аналізу. Дослідження ґрунтується на вибірці відомих щоденних газет: The Guardian (британське видання), The Washington Post, The Economist та The Wall Street Journal. Результати. Аналіз вибірки заголовків свідчить про широкий спектр стилістичних прийомів, що використовуються в новинних медіа. Такі стилістичні засоби, як алітерація, антитеза, іронія, метафора, персоніфікація та риторичні запитання, зазвичай використовуються для стислого донесення інформації і створення привабливого ефекту. Результати показують, що алітерація є найбільш часто використовуваним стилістичним прийомом, який слугує для створення ефекту, що запам’ятовується і привертає увагу. Метафори посідають друге місце, оскільки вони ефективно передають складні ідеї в стислій формі, створюючи при цьому яскраві образи. Риторичні запитання є третім за частотою використання стилістичним прийомом, який зацікавлює читачів і спонукає їх замислитися над конкретними проблемами. Серед інших важливих прийомів – персоніфікація, лапки, іронія та антитеза. Результати дослідження мають важливе значення для розуміння переконливої сили заголовків у ЗМІ та їхнього впливу на громадську думку. Висновки. Застосовуючи багатовимірний дослідницький підхід і аналізуючи вибірку відомих щоденних газет, дослідження виявляє поширеність різних стилістичних прийомів у побудові заголовків. Алітерації, метафори та риторичні запитання є одними з найпоширеніших прийомів.
{"title":"ДОСЛІДЖЕННЯ МОВИ МЕДІАЗАГОЛОВКІВ: АНАЛІЗ СТИЛІСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ","authors":"Майя Григорівна Карпушина","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-4","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-4","url":null,"abstract":"Мета. Стаття розглядає багатогранні функції заголовків у новинних медіа. Заголовки не лише інформують, але й відіграють вирішальну роль у приверненні уваги читачів і впливають на їхню інтерпретацію новин. Дослідження має на меті розкрити механізми, за допомогою яких ЗМІ формують громадську думку та створюють наративи, шляхом аналізу стилістичних особливостей, що використовуються в заголовках. Методи. Щоб отримати всебічне розуміння взаємозв’язку між мовою, стилем і значенням у заголовках новин, дослідники застосовують багатовимірний підхід. Це передбачає використання корпусної лінгвістики, прагматичного аналізу, дискурс-аналізу та стилістичного аналізу. Дослідження ґрунтується на вибірці відомих щоденних газет: The Guardian (британське видання), The Washington Post, The Economist та The Wall Street Journal. Результати. Аналіз вибірки заголовків свідчить про широкий спектр стилістичних прийомів, що використовуються в новинних медіа. Такі стилістичні засоби, як алітерація, антитеза, іронія, метафора, персоніфікація та риторичні запитання, зазвичай використовуються для стислого донесення інформації і створення привабливого ефекту. Результати показують, що алітерація є найбільш часто використовуваним стилістичним прийомом, який слугує для створення ефекту, що запам’ятовується і привертає увагу. Метафори посідають друге місце, оскільки вони ефективно передають складні ідеї в стислій формі, створюючи при цьому яскраві образи. Риторичні запитання є третім за частотою використання стилістичним прийомом, який зацікавлює читачів і спонукає їх замислитися над конкретними проблемами. Серед інших важливих прийомів – персоніфікація, лапки, іронія та антитеза. Результати дослідження мають важливе значення для розуміння переконливої сили заголовків у ЗМІ та їхнього впливу на громадську думку. Висновки. Застосовуючи багатовимірний дослідницький підхід і аналізуючи вибірку відомих щоденних газет, дослідження виявляє поширеність різних стилістичних прийомів у побудові заголовків. Алітерації, метафори та риторичні запитання є одними з найпоширеніших прийомів.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"83 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141699325","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-6
Ірина Миколаївна Одрехівська
Мета. Мета статті полягає в дослідженні переходу від соціологічних підходів до едитологічних перспектив у перекладознавстві із зосередженням на метатеоретичному вимірі цього концептуального розвитку. Методи. Використано дослідницькі методи опису, аналізу та порівняння галузі соціології перекладу й теоретичних концепцій редакторсько-видавничих практик у сучасному перекладознавстві. Стаття випрацьовує голістичний підхід для комплексного вивчення видавничих процесів і стратегій перекладу та пропонує розглядати едитологію перекладу як окремий перекладознавчий напрям, ґрунтуючись на метатеоретичному огляді сучасного перекладознавчого дискурсу в його епістемологічній динаміці. Результати. У статті сформовано теоретичну основу для переходу від соціологічних підходів до едитологічних перспектив у перекладознавстві, досліджено розвиток теоретичних міркувань щодо редагування та видання перекладів та їхнього взаємозв’язку із сучасними розробками в теорії та практиці перекладу, а також окреслено методологічні та концептуальні виклики, що постають перед перекладознавством із розвитком едитології перекладу. Висновки. У цій студії позиціонуємо едитологію перекладу як важливий міждисциплінарний напрям перекладознавства, який зосереджує увагу на вивченні багатогранного процесу підготовки перекладних текстів до публікації та роль редакторів-упорядників разом з іншими дієвцями у формуванні кінцевого продукту. Перехід від соціологічних підходів до етимології перекладу підкреслює важливість розуміння зв’язку між соціальними структурами та мовними, текстуальними й наративними конструктами перекладного тексту, скажімо, його адаптації до цільових функцій і культурної транспозиції. Висловлені наукові пропозиції в галузі едитології перекладу, серед них – теорії та типології редакторських втручань, моделі едитологічного аналізу, сприяють всебічному розумінню складнощів, пов’язаних із створенням високоякісних перекладів.
{"title":"ВІД СОЦІОЛОГІЇ ДО ЕДИТОЛОГІЇ ПЕРЕКЛАДУ: МЕТАТЕОРЕТИЧНИЙ ВИМІР","authors":"Ірина Миколаївна Одрехівська","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-6","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-6","url":null,"abstract":"Мета. Мета статті полягає в дослідженні переходу від соціологічних підходів до едитологічних перспектив у перекладознавстві із зосередженням на метатеоретичному вимірі цього концептуального розвитку. Методи. Використано дослідницькі методи опису, аналізу та порівняння галузі соціології перекладу й теоретичних концепцій редакторсько-видавничих практик у сучасному перекладознавстві. Стаття випрацьовує голістичний підхід для комплексного вивчення видавничих процесів і стратегій перекладу та пропонує розглядати едитологію перекладу як окремий перекладознавчий напрям, ґрунтуючись на метатеоретичному огляді сучасного перекладознавчого дискурсу в його епістемологічній динаміці. Результати. У статті сформовано теоретичну основу для переходу від соціологічних підходів до едитологічних перспектив у перекладознавстві, досліджено розвиток теоретичних міркувань щодо редагування та видання перекладів та їхнього взаємозв’язку із сучасними розробками в теорії та практиці перекладу, а також окреслено методологічні та концептуальні виклики, що постають перед перекладознавством із розвитком едитології перекладу. Висновки. У цій студії позиціонуємо едитологію перекладу як важливий міждисциплінарний напрям перекладознавства, який зосереджує увагу на вивченні багатогранного процесу підготовки перекладних текстів до публікації та роль редакторів-упорядників разом з іншими дієвцями у формуванні кінцевого продукту. Перехід від соціологічних підходів до етимології перекладу підкреслює важливість розуміння зв’язку між соціальними структурами та мовними, текстуальними й наративними конструктами перекладного тексту, скажімо, його адаптації до цільових функцій і культурної транспозиції. Висловлені наукові пропозиції в галузі едитології перекладу, серед них – теорії та типології редакторських втручань, моделі едитологічного аналізу, сприяють всебічному розумінню складнощів, пов’язаних із створенням високоякісних перекладів.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"328 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141708468","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-5
Наталя Василівна Романова
Німецькі фольклорні казки – пам’ятки історії, філософії, культури, мови – дають змогу реконструювати як багатовіковий життєвий досвід германців, так і мудрість німецького народу. Мета пропонованої наукової студії полягає у встановленні особливостей морфології двох типів людини сивої давнини – велетнів та ліліпутів, їхньої ролі в житті спільноти. Досягнення поставленої мети реалізуємо через комплексну методику, репрезентовану загальнонауковими методами на зразок аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння, описовим методом із прийомом зовнішньої інтерпретації, зокрема аналіз словникових дефініцій, і структурним методом з елементами контекстуального, інтертекстуального й семантичного аналізу. Результати дослідження показують, що людей класифікували за розміром тіла, фізичною силою, зовнішністю, віком, статтю, поведінкою, статусом, освіченістю, місцем проживання, способом життя, родом занять тощо. Виокремлено три основні різновиди суспільних істот, що мешкали на території сучасної Німеччини: люди, велетні, ліліпути. Походження людей еквівалентне природним процесам планети Земля, велетнів і ліліпутів – надприродним відповідно. Словесні позначення людей, велетнів та ліліпутів апелюють до форм однини і множини. Міжособистісні стосунки людей і велетнів, людей і ліліпутів варіюють: від відносно мирних до ворожих, від нормативних до ненормативних. Людей-авантюристів сприймають як хоробрих, комунікативних, розумних осіб, велетнів – як розумово обмежених, сильних особин, ліліпутів – як дуальних енергетичних істот із надприродними здібностями (телепортація, телепатія, ясновидіння). У висновках зазначено, що велетні та ліліпути є типами людиноподібних істот планети Земля, проживають у будинках певних географічних ареалів, зокрема в лісі, горах. Стосунки велетнів і людей корелюють із родом діяльності останніх: землеробів поважають, ремісників зневажають, можновладців атакують, стосунки ліліпутів і людей – прагматичні.
{"title":"ВЕЛЕТНІ ТА ЛІЛІПУТИ НА ТЕРЕНАХ КАЗОК БРАТІВ ҐРІММ","authors":"Наталя Василівна Романова","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-5","url":null,"abstract":"Німецькі фольклорні казки – пам’ятки історії, філософії, культури, мови – дають змогу реконструювати як багатовіковий життєвий досвід германців, так і мудрість німецького народу. Мета пропонованої наукової студії полягає у встановленні особливостей морфології двох типів людини сивої давнини – велетнів та ліліпутів, їхньої ролі в житті спільноти. Досягнення поставленої мети реалізуємо через комплексну методику, репрезентовану загальнонауковими методами на зразок аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння, описовим методом із прийомом зовнішньої інтерпретації, зокрема аналіз словникових дефініцій, і структурним методом з елементами контекстуального, інтертекстуального й семантичного аналізу. Результати дослідження показують, що людей класифікували за розміром тіла, фізичною силою, зовнішністю, віком, статтю, поведінкою, статусом, освіченістю, місцем проживання, способом життя, родом занять тощо. Виокремлено три основні різновиди суспільних істот, що мешкали на території сучасної Німеччини: люди, велетні, ліліпути. Походження людей еквівалентне природним процесам планети Земля, велетнів і ліліпутів – надприродним відповідно. Словесні позначення людей, велетнів та ліліпутів апелюють до форм однини і множини. Міжособистісні стосунки людей і велетнів, людей і ліліпутів варіюють: від відносно мирних до ворожих, від нормативних до ненормативних. Людей-авантюристів сприймають як хоробрих, комунікативних, розумних осіб, велетнів – як розумово обмежених, сильних особин, ліліпутів – як дуальних енергетичних істот із надприродними здібностями (телепортація, телепатія, ясновидіння). У висновках зазначено, що велетні та ліліпути є типами людиноподібних істот планети Земля, проживають у будинках певних географічних ареалів, зокрема в лісі, горах. Стосунки велетнів і людей корелюють із родом діяльності останніх: землеробів поважають, ремісників зневажають, можновладців атакують, стосунки ліліпутів і людей – прагматичні.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"16 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141711502","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-2
Тетяна Лопушан, Наталя Іванівна Зарудняк
У статті зроблено спробу з’ясувати невеликий епізод з життя відомого українського вченого Віктора Платоновича Петрова (В. Домонтовича), котрого недаремно називають одним з останніх українських енциклопедистів. Коло його наукових інтересів було надзвичайно широким, оскільки він поєднував глибокі пізнання в царині філософії, історії, археології, етнографії, фольклористики, мовознавства тощо з непересічним талантом письменника. Однак епоха революційних зрушень першої половини ХХ століття, зруйнованих багатообіцяючих подій національного відродження 20-х рр., а далі жорсткого терору 30-х рр. примусила Віктора Петрова відмовитися від письменницької праці, погодитися на співпрацю з радянськими органами НКВС і аж до смерті приховувати багато фактів зі своєї біографії. Мета дослідження. На основі аналізу масиву текстів біографічних та архівних матеріалів з’ясувати окремі затемнені епізоди життя Віктора Петрова та його взаємини з батьком, а на основі матеріалів, що становлять інтерес радше з погляду локально-краєзнавчого, оприлюднити невідомий раніше момент біографії Віктора Петрова, пов’язаний з історією Уманщини 20-х років ХХ століття. Методи дослідження. Під час дослідження ми користувалися порівняльно-історичним методом для того, щоб на основі історичних аналогій зробити ширші узагальнення щодо розрізнених фактів з біографії Віктора Петрова (В. Домонтовича) та провести паралелі з іншими представниками українського письменства епохи «розстріляного відродження», біографічним (для інтерпретації духовних проявів його особистості в творчому доробку), джерелознавчим (для виявлення, аналізу та критичного відбору архівних і літературних джерел та верифікації наведених у них фактів), евристичним (для висунення та обґрунтування гіпотетичних припущень щодо затемнених епізодів із життя митця) та почасти психоаналітичним (для з’ясування несвідомих чинників, що вплинули на «конструювання» Віктором Петровим своїх автобіографічного та літературного дискурсів). Результати. Один із таких затемнених епізодів пов’язаний із соціальним походженням вченого і письменника, оскільки для продовження своєї наукової карʼєри він вимушений був відмовитися від спілкування з батьком, що в останні роки життя був хіротонізований на єпископа Уманського. Доля єпископа Платона довгий час також була невідомою широкому загалу, хоча пам’ять про нього збереглася, як і його могила біля церкви на старовинному Міщанському кладовищі міста Умані Черкаської області. Поштовхом для наукової розвідки стали щоденники відомого уманського громадського діяча Петра Курінного, у яких було виявлено згадку про відвідини єпископа Платона сином Гавриїлом незадовго до його смерті. Висновки. Дослідження досить значного масиву біографічних матеріалів про Віктора Петрова і його родину дало змогу зробити висновок, що під цим прибраним ім’ям ховався сам молодий вчений, а також висловлено гіпотези, щодо джерел одного із численних його псевдонімів. Для обґрунтування своїх припущень автори дослідження заглибилися в аналі
{"title":"ЩЕ ОДНА МІСТИФІКАЦІЯ ВІКТОРА ПЕТРОВА (В. ДОМОНТОВИЧА): УМАНСЬКИЙ ЕПІЗОД БІОГРАФІЇ НАУКОВЦЯ І ПИСЬМЕННИКА","authors":"Тетяна Лопушан, Наталя Іванівна Зарудняк","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-2","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-2","url":null,"abstract":"У статті зроблено спробу з’ясувати невеликий епізод з життя відомого українського вченого Віктора Платоновича Петрова (В. Домонтовича), котрого недаремно називають одним з останніх українських енциклопедистів. Коло його наукових інтересів було надзвичайно широким, оскільки він поєднував глибокі пізнання в царині філософії, історії, археології, етнографії, фольклористики, мовознавства тощо з непересічним талантом письменника. Однак епоха революційних зрушень першої половини ХХ століття, зруйнованих багатообіцяючих подій національного відродження 20-х рр., а далі жорсткого терору 30-х рр. примусила Віктора Петрова відмовитися від письменницької праці, погодитися на співпрацю з радянськими органами НКВС і аж до смерті приховувати багато фактів зі своєї біографії. Мета дослідження. На основі аналізу масиву текстів біографічних та архівних матеріалів з’ясувати окремі затемнені епізоди життя Віктора Петрова та його взаємини з батьком, а на основі матеріалів, що становлять інтерес радше з погляду локально-краєзнавчого, оприлюднити невідомий раніше момент біографії Віктора Петрова, пов’язаний з історією Уманщини 20-х років ХХ століття. Методи дослідження. Під час дослідження ми користувалися порівняльно-історичним методом для того, щоб на основі історичних аналогій зробити ширші узагальнення щодо розрізнених фактів з біографії Віктора Петрова (В. Домонтовича) та провести паралелі з іншими представниками українського письменства епохи «розстріляного відродження», біографічним (для інтерпретації духовних проявів його особистості в творчому доробку), джерелознавчим (для виявлення, аналізу та критичного відбору архівних і літературних джерел та верифікації наведених у них фактів), евристичним (для висунення та обґрунтування гіпотетичних припущень щодо затемнених епізодів із життя митця) та почасти психоаналітичним (для з’ясування несвідомих чинників, що вплинули на «конструювання» Віктором Петровим своїх автобіографічного та літературного дискурсів). Результати. Один із таких затемнених епізодів пов’язаний із соціальним походженням вченого і письменника, оскільки для продовження своєї наукової карʼєри він вимушений був відмовитися від спілкування з батьком, що в останні роки життя був хіротонізований на єпископа Уманського. Доля єпископа Платона довгий час також була невідомою широкому загалу, хоча пам’ять про нього збереглася, як і його могила біля церкви на старовинному Міщанському кладовищі міста Умані Черкаської області. Поштовхом для наукової розвідки стали щоденники відомого уманського громадського діяча Петра Курінного, у яких було виявлено згадку про відвідини єпископа Платона сином Гавриїлом незадовго до його смерті. Висновки. Дослідження досить значного масиву біографічних матеріалів про Віктора Петрова і його родину дало змогу зробити висновок, що під цим прибраним ім’ям ховався сам молодий вчений, а також висловлено гіпотези, щодо джерел одного із численних його псевдонімів. Для обґрунтування своїх припущень автори дослідження заглибилися в аналі","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"21 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141716914","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-1
Олена Євгенівна Бондарева
П’єса Важді Муавада «Пожежі» є дуже актуальною для сучасного українського читача, оскільки занурює його в контексти геноцидних війн поза межами України та Європи. Важливо, що драматург сам є біженцем з Лівану, тож через метафоричний світ східного простору актуалізує чимало цінностей західного світу, таких як особистісна свобода людини, право жінки бути сильною та самодостатньою, цінність родинної пам’яті як досвіду, а не як забобон, поколінні трансформації, відповідальність країн за своїх героїв і своїх злочинців. На прикладі кількох поколінь родини ліванської жінки на ім’я Наваль авторові вдається показати, наскільки визначальною для людини є її внутрішня особистісна свобода, яка забезпечується не лише суб’єктивною мотивацією, але й освітою, досвідом, здатністю брати на себе відповідальність за інших і приймати рішення, у тому числі доволі важкі. Драматург упродовж усієї п’єси відшукує шляхи, як перетворити гіркий травматичний досвід родини / роду на повчальну історію, яка не травмуватиме наступні покоління, а дасть їм шанс вийти із травми. Мета – розглянути п’єсу Важді Муавада «Пожежі» в контексті транспоколінного травматичного досвіду, інтерпретованого з позицій масової літератури і сучасного драматургічного письма. Методи: транспоколінна і трансперсональна психологія, студії травми, студії пам’яті. Результати. Для художнього осмислення українцями нинішнього етапу російсько-української геноцидної війни художній досвід інших культурних практик вбачається продуктивним у двох аспектах: по-перше, художня література фіксує та опрацьовує вже наявні відповіді на багато нагальних питань, які перед українцями ставить війна; по-друге, осмислення дискурсу війни через умовного Іншого створює достатню емоційну та мисленнєву дистанцію, необхідну для повноцінних рефлексій та узагальнень. У цьому плані п’єса Важді Муавада «Пожежі» видається надзвичайно цікавою драматургічною версією осмислення війни як психологічного дорослішання людини, яка прагне обірвати безкінечну транспоколіннєву естафету родинних травм і дати своїм дітям шанс більше не тиражувати ці травми, а перетворити їх на історію, яка не має безкінечно повторюватися, але дає відповіді на багато запитань. Для цього ненависть і неприйняття, які визначали в родині ставлення дітей до своїх батьків, через трагічні життєві випробування можна перетворити на любов і прийняття, і саме цього драматург намагається досягти, створюючи родинну сагу ліванської жінки Наваль Марван – від покоління її бабусі до покоління її дорослих дітей. Закони драматургічного письма не дозволяють розгортати об’ємні картини та велеречиві нарації, вимагають економії вербальних ресурсів, а інтенція на створення саги водночас потребує оповіді та послідовності. Отже, драматург, який мусить тримати в напрузі постійну увагу свого реципієнта, змушений адаптувати власне письмо до рамок сучасної масової літератури, поставивши перед дітьми Наваль завдання, яке можна реалізувати лише у формі захопливого квесту, коли читач / глядач нібито зна
{"title":"ЯК РОЗІРВАТИ КОЛО МОВЧАННЯ ТА ВІДНАЙТИ ПАМ’ЯТЬ ПІСЛЯ ГЕНОЦИДНОЇ ВІЙНИ («ПОЖЕЖІ» ВАЖДІ МУАВАДА)","authors":"Олена Євгенівна Бондарева","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-1","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-1","url":null,"abstract":"П’єса Важді Муавада «Пожежі» є дуже актуальною для сучасного українського читача, оскільки занурює його в контексти геноцидних війн поза межами України та Європи. Важливо, що драматург сам є біженцем з Лівану, тож через метафоричний світ східного простору актуалізує чимало цінностей західного світу, таких як особистісна свобода людини, право жінки бути сильною та самодостатньою, цінність родинної пам’яті як досвіду, а не як забобон, поколінні трансформації, відповідальність країн за своїх героїв і своїх злочинців. На прикладі кількох поколінь родини ліванської жінки на ім’я Наваль авторові вдається показати, наскільки визначальною для людини є її внутрішня особистісна свобода, яка забезпечується не лише суб’єктивною мотивацією, але й освітою, досвідом, здатністю брати на себе відповідальність за інших і приймати рішення, у тому числі доволі важкі. Драматург упродовж усієї п’єси відшукує шляхи, як перетворити гіркий травматичний досвід родини / роду на повчальну історію, яка не травмуватиме наступні покоління, а дасть їм шанс вийти із травми. Мета – розглянути п’єсу Важді Муавада «Пожежі» в контексті транспоколінного травматичного досвіду, інтерпретованого з позицій масової літератури і сучасного драматургічного письма. Методи: транспоколінна і трансперсональна психологія, студії травми, студії пам’яті. Результати. Для художнього осмислення українцями нинішнього етапу російсько-української геноцидної війни художній досвід інших культурних практик вбачається продуктивним у двох аспектах: по-перше, художня література фіксує та опрацьовує вже наявні відповіді на багато нагальних питань, які перед українцями ставить війна; по-друге, осмислення дискурсу війни через умовного Іншого створює достатню емоційну та мисленнєву дистанцію, необхідну для повноцінних рефлексій та узагальнень. У цьому плані п’єса Важді Муавада «Пожежі» видається надзвичайно цікавою драматургічною версією осмислення війни як психологічного дорослішання людини, яка прагне обірвати безкінечну транспоколіннєву естафету родинних травм і дати своїм дітям шанс більше не тиражувати ці травми, а перетворити їх на історію, яка не має безкінечно повторюватися, але дає відповіді на багато запитань. Для цього ненависть і неприйняття, які визначали в родині ставлення дітей до своїх батьків, через трагічні життєві випробування можна перетворити на любов і прийняття, і саме цього драматург намагається досягти, створюючи родинну сагу ліванської жінки Наваль Марван – від покоління її бабусі до покоління її дорослих дітей. Закони драматургічного письма не дозволяють розгортати об’ємні картини та велеречиві нарації, вимагають економії вербальних ресурсів, а інтенція на створення саги водночас потребує оповіді та послідовності. Отже, драматург, який мусить тримати в напрузі постійну увагу свого реципієнта, змушений адаптувати власне письмо до рамок сучасної масової літератури, поставивши перед дітьми Наваль завдання, яке можна реалізувати лише у формі захопливого квесту, коли читач / глядач нібито зна","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"107 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141697118","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-01DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-97-3
Сабіна Вікторівна Гудзовата
Мета. Встановлення принципів концептуалізації абстрактних торговельних відносин засобами одиниць із просторовою семантикою. Методи. Метод семантичного аналізу використовувався для виділення просторових семантем; метод контекстуального аналізу застосовувався для визначення актуалізації просторових семантичних компонентів у синтаксичних пропозиціях. Встановлення метафоричних аспектів об’єктивації торгівлі та її компонентів було уможливлено застосуванням методу інтерпретації. Результати. Вертикальна вісь, як фізична система відліку та когнітивний архетип, відіграє значну роль в об’єктивації торговельної сфери. На мовному рівні це реалізується із застосуванням просторових прийменників up, down, а також дієслів, семантика яких передбачає вертикальний рух. Концептуалізація торговельної сфери відносно горизонтальної системи відліку передбачає певну її метафоричну об’єктивацію. Горизонтальна шкала має певні точки відліку, що санкціонує вживання таких виразів, як take over, move ahead, lag behind. Ведення торговельних відносин усвідомлюється як рух уперед, тоді як перешкоди осмислюються як те, що відштовхує назад. Висновки. Абстрактні торговельні процеси та відношення між суб’єктами, залучених до торговельних відносин, осмислюються відповідно до вже наявного досвіду концептуалізації просторових відносин між фізичними об’єктами. Збільшення (наприклад, ціни) усвідомлюється як стрибок, підйом вгору, тоді як зменшення концептуалізується як падіння донизу. Перебіг торговельних відносин об’єктивований у свідомості як рух уперед, тоді як дія перешкод осмислюється як відштовхування назад. Абстрактний концепт TRADE осмислюється як фізичний об’єкт, який має певні кордони, може розширювати власні межі, а його компоненти можуть об’єднуватися містками. Такі результати вказують на високий ступінь метафоричності об’єктивації аналізованої сфери, а тому перспективним вбачається дослідження особливостей об’єктивації торговельної сфери в контексті теорії концептуальної метафори.
{"title":"РОЛЬ ПРОСТОРОВОЇ СЕМАНТИКИ В КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ АНГЛОМОВНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ СФЕРИ","authors":"Сабіна Вікторівна Гудзовата","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-97-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-97-3","url":null,"abstract":"Мета. Встановлення принципів концептуалізації абстрактних торговельних відносин засобами одиниць із просторовою семантикою. Методи. Метод семантичного аналізу використовувався для виділення просторових семантем; метод контекстуального аналізу застосовувався для визначення актуалізації просторових семантичних компонентів у синтаксичних пропозиціях. Встановлення метафоричних аспектів об’єктивації торгівлі та її компонентів було уможливлено застосуванням методу інтерпретації. Результати. Вертикальна вісь, як фізична система відліку та когнітивний архетип, відіграє значну роль в об’єктивації торговельної сфери. На мовному рівні це реалізується із застосуванням просторових прийменників up, down, а також дієслів, семантика яких передбачає вертикальний рух. Концептуалізація торговельної сфери відносно горизонтальної системи відліку передбачає певну її метафоричну об’єктивацію. Горизонтальна шкала має певні точки відліку, що санкціонує вживання таких виразів, як take over, move ahead, lag behind. Ведення торговельних відносин усвідомлюється як рух уперед, тоді як перешкоди осмислюються як те, що відштовхує назад. Висновки. Абстрактні торговельні процеси та відношення між суб’єктами, залучених до торговельних відносин, осмислюються відповідно до вже наявного досвіду концептуалізації просторових відносин між фізичними об’єктами. Збільшення (наприклад, ціни) усвідомлюється як стрибок, підйом вгору, тоді як зменшення концептуалізується як падіння донизу. Перебіг торговельних відносин об’єктивований у свідомості як рух уперед, тоді як дія перешкод осмислюється як відштовхування назад. Абстрактний концепт TRADE осмислюється як фізичний об’єкт, який має певні кордони, може розширювати власні межі, а його компоненти можуть об’єднуватися містками. Такі результати вказують на високий ступінь метафоричності об’єктивації аналізованої сфери, а тому перспективним вбачається дослідження особливостей об’єктивації торговельної сфери в контексті теорії концептуальної метафори.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"58 13","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141715046","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-03-25DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-96-5
Олена Володимирівна Юферева
Мета цієї статті полягає у постановці проблеми та окресленні основних способів взаємодії карикатури, як фікційного засобу, та тревелогу, під яким тут розуміється фактологічна оповідь, що відображає географічну, етнографічну, соціокультурну специфіку іншого або свого простору та спирається на вірогідність маршруту та автобіографічного досвіду подорожнього-оповідача. Методи. Методами розвідки є систематизація сучасних досліджень взаємодії фікційних технік у тревелозі, семіотичний аналіз інтермедіальної взаємодії візуального (карикатури) та вербального, інтертекстуальний аналіз пародійних та сатиричних образів. Результати. Стаття присвячується теоретичній проблемі взаємодії тревелогу, сатири і пародії в контексті впливу фікційних технік на документальний текст. Матеріалом дослідження виступають полікодові тревелоги середини XIX ст., коли гумористичні ілюстровані книги набули особливої популярності та були бестселерами, зокрема, твори Річарда Дойля, Чарльза Ф. Брауна (псевдонім – Артеміус Ворд), Томаса В. Нокса. Погляд на сатиричні та пародійні складники подорожнього тексту крізь рефлексії щодо взаємодії уявного, вигаданого та дійсного, автобіографічного та етнографічного може стати стійким підґрунтям для аналізу подібного матеріалу, а також його розгляду в діахронії. Висновки. Візуальні сатиричні репрезентації у подорожі, по-різному взаємодіючи із вербальним текстом, додають сатиричної образності до фактуального викладу, реалізовує сатирично-пародійний задум як невід’ємну частину вербально-візуального наративу. Незважаючи на різні функціональні особливості, карикатура, а також картун є медіаторами між світом автора, відображаючи його ставлення та враження, фікціональним світом (літературних, візуальних репрезентацій) та іншим простором. Карикатурні зображення належать до сфери уявного, а також фікційного, особливо у пародійній функції, проте вони мають потенціал документування як автобіографічного досвіду, етнокультурної специфіки.
{"title":"САТИРИКО-ПАРОДІЙНИЙ ДИСКУРС ПОДОРОЖНЬОГО ТЕКСТУ В ІНТЕРМЕДІАЛЬНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ","authors":"Олена Володимирівна Юферева","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-96-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-96-5","url":null,"abstract":"Мета цієї статті полягає у постановці проблеми та окресленні основних способів взаємодії карикатури, як фікційного засобу, та тревелогу, під яким тут розуміється фактологічна оповідь, що відображає географічну, етнографічну, соціокультурну специфіку іншого або свого простору та спирається на вірогідність маршруту та автобіографічного досвіду подорожнього-оповідача. Методи. Методами розвідки є систематизація сучасних досліджень взаємодії фікційних технік у тревелозі, семіотичний аналіз інтермедіальної взаємодії візуального (карикатури) та вербального, інтертекстуальний аналіз пародійних та сатиричних образів. Результати. Стаття присвячується теоретичній проблемі взаємодії тревелогу, сатири і пародії в контексті впливу фікційних технік на документальний текст. Матеріалом дослідження виступають полікодові тревелоги середини XIX ст., коли гумористичні ілюстровані книги набули особливої популярності та були бестселерами, зокрема, твори Річарда Дойля, Чарльза Ф. Брауна (псевдонім – Артеміус Ворд), Томаса В. Нокса. Погляд на сатиричні та пародійні складники подорожнього тексту крізь рефлексії щодо взаємодії уявного, вигаданого та дійсного, автобіографічного та етнографічного може стати стійким підґрунтям для аналізу подібного матеріалу, а також його розгляду в діахронії. Висновки. Візуальні сатиричні репрезентації у подорожі, по-різному взаємодіючи із вербальним текстом, додають сатиричної образності до фактуального викладу, реалізовує сатирично-пародійний задум як невід’ємну частину вербально-візуального наративу. Незважаючи на різні функціональні особливості, карикатура, а також картун є медіаторами між світом автора, відображаючи його ставлення та враження, фікціональним світом (літературних, візуальних репрезентацій) та іншим простором. Карикатурні зображення належать до сфери уявного, а також фікційного, особливо у пародійній функції, проте вони мають потенціал документування як автобіографічного досвіду, етнокультурної специфіки.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"116 16","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140381450","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Мета. У статті проаналізовано терміни на позначення явища транспозиції у системі іменних частин мови з погляду їхнього усталення та кодифікаційного закріплення, закцентовано увагу на різновидах, ступенях міжчастиномовної транспозиції та на інтернаціональному характерові зазначених термінів в українській лінгвістичній термінології. Мета – дослідити розширену останнім часом тематичну групу терміноодиниць на позначення явища переходу у системі іменних частин мови та окремих його різновидів з позицій новітніх ідей, випрацюваних на основі теоретичних засад, та з погляду функційно-категорійної граматики. Методи. Комплексне використання описового методу, методу лінгвістичного спостереження для з’ясування проблем усталення й кодифікації морфологійних термінів та методу зіставного аналізу для простеження динаміки становлення зазначеної термінопідсистеми граматики. Результати. У зв’язку з поглибленим вивченням, новим розумінням та інтерпретацією багатьох граматичних явищ української мови до наукового обігу вводиться нова термінологія. У роботі проаналізовано появу лінгвістичних понять і терміноодиниць для позначення явища переходу у системі іменних частин мови, схарактеризовано окремі його ступені та різновиди. Звернено увагу на продуктивні й непродуктивні типи перехідних явищ у системі іменних частин мови. У граматичній структурі мови спостерігаємо динамічні процеси, пов’язані з функційним розширенням кількісного складу одних мовних одиниць за рахунок інших лексико-граматичних класів (частин мови), що перебувають у постійному русі і взаємодіють один з одним. Найпомітніше перехідні явища спостерігаються саме у системі повнозначних, зокрема іменних, частин мови і традиційно позначаються термінами субстантивація, ад’єктивація, нумералізація, прономіналізація. Висновки. Сучасні процеси термінотворення значно розширюють поняттєво-термінологійний апарат граматики, тому питання упорядкування української наукової термінології залишаються в полі зору дослідників. Для позначення різновидів та ступенів міжчастиномовної транспозиції у сучасній науковій літературі переважно використовують терміни-інтернаціоналізми, в основі яких лежать латинські корені. Всі аналізовані терміни поповнюють лінгвістичну терміносистему новими одиницями. Важливість уведення до наукового обігу таких термінів є вмотивованим і беззаперечним.
{"title":"УСТАЛЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЙНОГО АПАРАТУ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЯВИЩА МІЖЧАСТИНОМОВНОЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ (У СИСТЕМІ ІМЕННИХ ЧАСТИН МОВИ)","authors":"Ірина Арнольдівна Ярошевич, Наталія Леонідівна Краснопольська","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-96-1","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-96-1","url":null,"abstract":"Мета. У статті проаналізовано терміни на позначення явища транспозиції у системі іменних частин мови з погляду їхнього усталення та кодифікаційного закріплення, закцентовано увагу на різновидах, ступенях міжчастиномовної транспозиції та на інтернаціональному характерові зазначених термінів в українській лінгвістичній термінології. Мета – дослідити розширену останнім часом тематичну групу терміноодиниць на позначення явища переходу у системі іменних частин мови та окремих його різновидів з позицій новітніх ідей, випрацюваних на основі теоретичних засад, та з погляду функційно-категорійної граматики. Методи. Комплексне використання описового методу, методу лінгвістичного спостереження для з’ясування проблем усталення й кодифікації морфологійних термінів та методу зіставного аналізу для простеження динаміки становлення зазначеної термінопідсистеми граматики. Результати. У зв’язку з поглибленим вивченням, новим розумінням та інтерпретацією багатьох граматичних явищ української мови до наукового обігу вводиться нова термінологія. У роботі проаналізовано появу лінгвістичних понять і терміноодиниць для позначення явища переходу у системі іменних частин мови, схарактеризовано окремі його ступені та різновиди. Звернено увагу на продуктивні й непродуктивні типи перехідних явищ у системі іменних частин мови. У граматичній структурі мови спостерігаємо динамічні процеси, пов’язані з функційним розширенням кількісного складу одних мовних одиниць за рахунок інших лексико-граматичних класів (частин мови), що перебувають у постійному русі і взаємодіють один з одним. Найпомітніше перехідні явища спостерігаються саме у системі повнозначних, зокрема іменних, частин мови і традиційно позначаються термінами субстантивація, ад’єктивація, нумералізація, прономіналізація. Висновки. Сучасні процеси термінотворення значно розширюють поняттєво-термінологійний апарат граматики, тому питання упорядкування української наукової термінології залишаються в полі зору дослідників. Для позначення різновидів та ступенів міжчастиномовної транспозиції у сучасній науковій літературі переважно використовують терміни-інтернаціоналізми, в основі яких лежать латинські корені. Всі аналізовані терміни поповнюють лінгвістичну терміносистему новими одиницями. Важливість уведення до наукового обігу таких термінів є вмотивованим і беззаперечним.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":" 99","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140384333","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-03-25DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-96-7
Лаура Мартінкуте
Аудіовізуальний контент, включаючи кіно, театр, візуальне мистецтво чи інші медіа, має широку та різнорідну аудиторію: сліпі та зрячі, чуючі та глухі глядачі різних вікових, гендерних, культурних та розумових характеристик. Люди з фізичними обмеженнями, такими як незрячі та слабозорі, стикаються із проблемами під час перегляду фільмів чи театральних вистав. Аудіодискрипція, яку Сінтас визначає як перетворення візуальних образів на слова (Сінтас, 2008: 7), допомагає вирішити ці проблеми, забезпечуючи вербальний опис візуального шару аудіовізуального чи статичного візуального продукту. Запит на аудіодискрипцію (далі – АД) зростає із збільшенням обсягу аудіовізуального матеріалу в сучасності. Метою цієї наукової статті є визначення профілю литовського споживача з порушеннями зору з точки зору доступності аудіовізуального матеріалу. Перше завдання дослідження – провести статистичний аналіз і надати структуровану інформацію про зміну кількості сліпих і слабозорих людей у Литві з найдавніших часів, коли такі дані почали реєструвати. Друга мета – представити дослідження, проведені в Литві протягом останніх 15 років з питань доступності інформації та культурного контенту для сліпих і слабозорих людей, зосереджуючись на службі АД. У цій статті буде проаналізовано і представлено три дослідження: два з них були проведені іншими авторами, а третє (а також найновіше) було реалізовано автором цієї статті – литовський науково-дослідний проект «Інклюзивна культура: дослідження доступності аудіовізуальних продуктів для людей з вадами зору та слуху» (далі «КлаРега»), який був присвячений аналізу литовської аудиторії глухих і слабочуючих, а також сліпих і слабозорих, з особливою увагою до профілю глядачів. Методи. У статті поєднано діахронічний (історичний) аналіз, статистичний аналіз та критичний контент-аналіз. У дослідженнях, проаналізованих у цьому документі, використовуються такі методи дослідження аудиторії, як паперові та електронні анкети, інтерв'ю наживо та дискусії. Результати. Протягом багатьох років не проводилося досліджень, які б відображали профіль, потреби та досвід незрячих і слабозорих людей у Литві у зв'язку із захворюванням на АД. У 2008 році були зроблені перші спроби дослідити послуги та методи АД. Перше поглиблене дослідження було проведено лише у 2018 році, коли дослідницьку ініціативу запустила організація «Створюй для Литви» (по-англійськи «Create for Lithuania»). Проєкт «КлаРега», який тривав з 2021 по 2022 рік, дозволив детально вивчити профіль, досвід і потреби аудиторії як глухих і слабочуючих, так і сліпих і слабозорих людей, для яких призначені фільми з тифлокоментарем або з субтитрами для глухих і слабочуючих (английская аббревиатура SDH). У дослідженні також проаналізовано демографічні фактори, які формують профіль споживача аудіо-відео матеріалів з вадами зору. Дослідження показало деякі важливі моменти в розумінні потреби в аудіодискрипції аудіовізуального контенту та можливостей доступу до нього для литовських глядачів з вадами
{"title":"ДЕМОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИКОРИСТАННЯ ПРОДУКТІВ З АУДІОДИСКРИПЦІЄЮ: ПРОФІЛЬ ЛИТОВСЬКОГО ГЛЯДАЧА","authors":"Лаура Мартінкуте","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-96-7","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-96-7","url":null,"abstract":"Аудіовізуальний контент, включаючи кіно, театр, візуальне мистецтво чи інші медіа, має широку та різнорідну аудиторію: сліпі та зрячі, чуючі та глухі глядачі різних вікових, гендерних, культурних та розумових характеристик. Люди з фізичними обмеженнями, такими як незрячі та слабозорі, стикаються із проблемами під час перегляду фільмів чи театральних вистав. Аудіодискрипція, яку Сінтас визначає як перетворення візуальних образів на слова (Сінтас, 2008: 7), допомагає вирішити ці проблеми, забезпечуючи вербальний опис візуального шару аудіовізуального чи статичного візуального продукту. Запит на аудіодискрипцію (далі – АД) зростає із збільшенням обсягу аудіовізуального матеріалу в сучасності. Метою цієї наукової статті є визначення профілю литовського споживача з порушеннями зору з точки зору доступності аудіовізуального матеріалу. Перше завдання дослідження – провести статистичний аналіз і надати структуровану інформацію про зміну кількості сліпих і слабозорих людей у Литві з найдавніших часів, коли такі дані почали реєструвати. Друга мета – представити дослідження, проведені в Литві протягом останніх 15 років з питань доступності інформації та культурного контенту для сліпих і слабозорих людей, зосереджуючись на службі АД. У цій статті буде проаналізовано і представлено три дослідження: два з них були проведені іншими авторами, а третє (а також найновіше) було реалізовано автором цієї статті – литовський науково-дослідний проект «Інклюзивна культура: дослідження доступності аудіовізуальних продуктів для людей з вадами зору та слуху» (далі «КлаРега»), який був присвячений аналізу литовської аудиторії глухих і слабочуючих, а також сліпих і слабозорих, з особливою увагою до профілю глядачів. Методи. У статті поєднано діахронічний (історичний) аналіз, статистичний аналіз та критичний контент-аналіз. У дослідженнях, проаналізованих у цьому документі, використовуються такі методи дослідження аудиторії, як паперові та електронні анкети, інтерв'ю наживо та дискусії. Результати. Протягом багатьох років не проводилося досліджень, які б відображали профіль, потреби та досвід незрячих і слабозорих людей у Литві у зв'язку із захворюванням на АД. У 2008 році були зроблені перші спроби дослідити послуги та методи АД. Перше поглиблене дослідження було проведено лише у 2018 році, коли дослідницьку ініціативу запустила організація «Створюй для Литви» (по-англійськи «Create for Lithuania»). Проєкт «КлаРега», який тривав з 2021 по 2022 рік, дозволив детально вивчити профіль, досвід і потреби аудиторії як глухих і слабочуючих, так і сліпих і слабозорих людей, для яких призначені фільми з тифлокоментарем або з субтитрами для глухих і слабочуючих (английская аббревиатура SDH). У дослідженні також проаналізовано демографічні фактори, які формують профіль споживача аудіо-відео матеріалів з вадами зору. Дослідження показало деякі важливі моменти в розумінні потреби в аудіодискрипції аудіовізуального контенту та можливостей доступу до нього для литовських глядачів з вадами ","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":"114 8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140381488","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-03-25DOI: 10.32999/ksu2663-2691/2024-96-3
Тетяна Олексіївна Савоськіна
Стаття присвячена художній адаптації євангельської історії про ходіння Христа по водах у новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Мета статті – визначити стратегії освоєння новозавітного тексту в новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Методи дослідження художнього твору такі: історико-культурний метод використовуємо для встановлення зв’язку новели із соціальними та моральними проблемами буржуазного суспільства Франції першої половини XIX століття; інтертекстуальний аналіз – з метою виявлення діалогу між євангельським та художнім текстами. Результати. Аналіз новели О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії» доводить, що система деко- дування художнього тексту репрезентує зміст і структуру євангельської притчі про ходіння Христа по водах. Встановлюється зв’язок тексту-реципієнта з новозавітним претекстом на рівнях назви з експлікацією образу Христа, сюжетних паралелей, актуалізації євангельських цінностей. Наголошується на трансформації інтертекстуальних включень у художньому тексті з метою відтворення соціального фону сучасної дійсності. Обґрунтовується етико-соціальний ідеал О. де Бальзака з погляду християнської аксіології. Простежується процес жанрової трансформації новели у літературний (стилізований) апокриф. Висновки. У процесі дослідження встановлено параметри репрезентації новозавітної історії у художньому тексті. Центральним персонажем новели, як і в євангельській притчі, є Ісус Христос та його вчення про спасіння вірою. Одночасно прецедентний текст у новелі видозмінюється, що знаходить відображення в особливостях системи персонажів та додаткових сюжетних епізодах. Нова художня версія проєктується на сучасну дійсність і трактується письменником у контексті християнської аксіології як головного духовно-морального орієнтиру подолання соціальних протиріч буржуазної Франції. У цьому сенсі погляди Бальзака зближуються з ідеями представників християнського соціалізму, який у Франції у тридцяті роки ХІХ століття був досить привабливим для письменників. Євангельська історія в авторській інтерпретації Бальзака сприяла активізації жанрової переорієнтації та модифікації новели «Ісус Христос у Фландрії» у літературний (стилізований) апокриф.
{"title":"ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЄВАНГЕЛЬСЬКОГО СЮЖЕТУ В НОВЕЛІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА «ІСУС ХРИСТОС У ФЛАНДРІЇ»","authors":"Тетяна Олексіївна Савоськіна","doi":"10.32999/ksu2663-2691/2024-96-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2024-96-3","url":null,"abstract":"Стаття присвячена художній адаптації євангельської історії про ходіння Христа по водах у новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Мета статті – визначити стратегії освоєння новозавітного тексту в новелі О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії». Методи дослідження художнього твору такі: історико-культурний метод використовуємо для встановлення зв’язку новели із соціальними та моральними проблемами буржуазного суспільства Франції першої половини XIX століття; інтертекстуальний аналіз – з метою виявлення діалогу між євангельським та художнім текстами. Результати. Аналіз новели О. де Бальзака «Ісус Христос у Фландрії» доводить, що система деко- дування художнього тексту репрезентує зміст і структуру євангельської притчі про ходіння Христа по водах. Встановлюється зв’язок тексту-реципієнта з новозавітним претекстом на рівнях назви з експлікацією образу Христа, сюжетних паралелей, актуалізації євангельських цінностей. Наголошується на трансформації інтертекстуальних включень у художньому тексті з метою відтворення соціального фону сучасної дійсності. Обґрунтовується етико-соціальний ідеал О. де Бальзака з погляду християнської аксіології. Простежується процес жанрової трансформації новели у літературний (стилізований) апокриф. Висновки. У процесі дослідження встановлено параметри репрезентації новозавітної історії у художньому тексті. Центральним персонажем новели, як і в євангельській притчі, є Ісус Христос та його вчення про спасіння вірою. Одночасно прецедентний текст у новелі видозмінюється, що знаходить відображення в особливостях системи персонажів та додаткових сюжетних епізодах. Нова художня версія проєктується на сучасну дійсність і трактується письменником у контексті християнської аксіології як головного духовно-морального орієнтиру подолання соціальних протиріч буржуазної Франції. У цьому сенсі погляди Бальзака зближуються з ідеями представників християнського соціалізму, який у Франції у тридцяті роки ХІХ століття був досить привабливим для письменників. Євангельська історія в авторській інтерпретації Бальзака сприяла активізації жанрової переорієнтації та модифікації новели «Ісус Христос у Фландрії» у літературний (стилізований) апокриф.","PeriodicalId":228414,"journal":{"name":"South archive (philological sciences)","volume":" 1078","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-25","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140382448","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：