Endokrynologia Polska最新文献

{"title":"Основні транскрипційні фактори, які беруть участь у функціонуванні стовбурових клітин. Особливості їх активації та експресії в β-клітинах підшлункової залози (Частина1)","authors":"M. Tronko, V. Pushkarev, O. Kovzun, L. Sokolova, V. Pushkarev","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-4.325","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-4.325","url":null,"abstract":"Трансплантація клітин є найбільш перспективним і фізіологічним підходом до лікування дисфункції ендокринних залоз. Отримані дані свідчать про ефективність застосування стовбурових клітин (stem cells, SC) для лікування низки ендокринних захворювань і, в першу чергу, цукрового діабету 1-го типу. SC — це клітини з клоногенним потенціалом, які можуть самостійно відновлюватися та диференціюватися в різні типи клітин. Вони відповідають за регенерацію та розвиток органів і тканин. SC надають багато можливостей для регенеративної медицини та слугують перспективною модельною системою для вивчення ранніх стадій розвитку ембріона людини. З’ясовано багато молекулярних механізмів, що лежать в основі самовідновлення та диференціації SC. Основні сигнальні шляхи, задіяні в SC, є JAK/STAT, Notch, MAPK/ERK, PI3K/Akt, NF-κB, Wnt, Hedgehog (Нh), TGF-β та Hippo, які реалізують свою дію через численні, специфічні для кожного шляху транскрипційні фактори. Аналіз їх статусу та послідовності активації, пригнічення і взаємодії надзвичайно важливий в контексті функціонування SC. Прорив у генерації плюрипотентних клітин із соматичних був досягнутий шляхом надекспресії специфічних факторів транскрипції. І ембріональні SC (embryonic stem cells, ESC), і індуковані плюрипотентні стовбурові клітини (induced pluripotent stem cells, iPSC) відрізняються здатністю розмножуватися в недиференційованому стані та диференціюватися в будь-який тип клітин в організмі людини, що відображає їх величезний терапевтичний потенціал. Розробка протоколів для диференціації плюрипотентних клітин до β-клітин, що виробляють інсулін, вимагає чіткого розуміння участі та перехресної взаємодії цілого ряду сигнальних систем клітини та залежних від них транскрипційних факторів. У протоколах розвитку β-клітин із плюрипотентних клітин було встановлено шість стадій із використанням специфічних індукувальних факторів. Для оцінки прогресу та ефективності процесу диференціації використовуються специфічні маркери.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"2012 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"86391396","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Використання інтраопераційного моніторингу рівня паратиреоїдного гормону в мінімально інвазивній хірургії щитоподібної та паращитоподібних залоз","authors":"S. Chernyshov, A.V. Tymkiv, A.V. Vovkanych, I. Komisarenko","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-4.311","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-4.311","url":null,"abstract":"Первинний гіперпаратиреоз (ПГПТ) займає третє місце за поширеністю серед усієї ендокринної патології після цукрового діабету та захворювань щитоподібної залози (ЩЗ). Методом лікування ПГПТ є оперативне втручання. Зараз використовують 2 підходи при виконанні паратиреоїдектомії (ПТЕ): операція з двосторонньою ревізією паращитоподібних залоз (ПЩЗ), що виконується з доступу за Кохером, та фокусована одностороння ПТЕ з використанням мінімально інвазивних технологій та інтраопераційного моніторингу паратиреоїдного гормону (ІМ ПТГ). Прихильники двосторонньої ревізії обґрунтовують ширший огляд ПЩЗ частотою неінформативних висновків топічних методів діагностики (до 40%) і частотою розвитку полігландулярної хвороби (ПГХ) ПЩЗ (до 33%). Послідовники фокусованої мінімально інвазивної ПТЕ керуються даними проведених досліджень про відсутність статистично вагомої різниці в результатах лікування між двома підходами та поліпшенням таких показників, як тривалість операції, тривалість перебування в стаціонарі, вартість операції та безумовний косметичний ефект. Мета роботи — порівняти результати лікування пацієнтів із ПГПТ при застосуванні ІМ ПТГ (переважно під час мінімально інвазивних оперативних втручань) чи при визначенні рівня ПТГ через добу після завершення операції (головним чином за класичною методикою з ревізією всіх ПЩЗ). Матеріал і методи. Для оцінки ефективності методу ІМ ПТГ було сформовано 2 групи пацієнтів: перша група (18 осіб), у якій ПТГ визначали інтраопераційно через 10-15 хвилин після видалення утворення/утворень ПЩЗ, та друга група (17 осіб), у якій ПТГ визначали наступного дня в плановому порядку. Результати. При порівнянні двох груп пацієнтів нами не виявлено статистичної вагомої різниці між результатами лікування, що досягаються з використанням мінімально інвазивного підходу та ІМ ПТГ і при виконанні ПТЕ за класичною методикою з візуальною оцінкою всіх ПЩЗ. Висновки. ІМ ПТГ за діагностичною ефективністю не поступається оцінці рівня ПТГ після операції. Застосування ІМ ПТГ дозволяє виконувати ПТЕ без обов’язкової візуальної оцінки всіх ПЩЗ. Виконання ПТЕ з ІМ ПТГ демонструє очевидні переваги над класичними підходами в лікуванні ПГПТ.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"24 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"89531050","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Профілактика та лікування цукрового діабету біоактивними препаратами квасолі звичайної (Phasеolus vulgaris L.)","authors":"L. Sokolova, V. Pushkarev","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-4.341","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-4.341","url":null,"abstract":"Цукровий діабет (ЦД) — метаболічний розлад, що характеризується гіперглікемією, інсулінорезистентністю, дисфункцією β-клітин та порушенням секреції інсуліну. ЦД супроводжується порушенням метаболізму ліпідів та ліпопротеїдів, окислювальним стресом, субклінічним запаленням, судинною ендотеліальною дисфункцією, гіпертензією, мікро- і макросудинними ускладненнями, такими як нейропатія, ретинопатія, нефропатія та підвищення рівня смертності. Велика кількість рослин є багатим джерелом біологічно активних сполук зі специфічними фармакологічними властивостями, причому вони не викликають небажаних побічних ефектів. У літературі представлено багато лікарських рослин із протидіабетичною або цукрознижувальною дією. Квасоля звичайна (КЗ) (Phaseolus vulgaris L.) містить велику кількість сполук із гіпоглікемічною, антиоксидантною та гіполіпідемічною дією. КЗ використовується для лікування ЦД, метаболічного синдрому, гіпертонії, ожиріння та багатьох видів раку. Вона знижує резистентність до інсуліну, пригнічує активність ферментів α-амілази та дипептидилпептидази-4 (dipeptidyl peptidase-4, DPP-IV). Навколопліддя КЗ (НПКЗ) (Phaseoli pericarpium) є лікарською сировиною. Крім гіпоглікемічних сполук, таких як похідні гуанідину, фазеолозид і солі хрому, НПКЗ також містить амінокислоти, холін, тригонеллін, алантоїн, флавоноїди, піпеколінову і травматичну кислоти, інозитол, ізоорієнтин, мірицетин. Застосування екстрактів НПКЗ істотно знижувало рівні тригліцеридів плазми та ліпопротеїнів низької щільності. Крім того, екстракт виявив антиоксидантну дію. Для підвищення терапевтичної ефективності екстракти НПКЗ часто використовуються для лікування ЦД та його ускладнень у комбінації з іншими рослинними лікарськими препаратами. Використання препаратів КЗ та НПКЗ для лікування і про- філактики ЦД та його ускладнень є перспективною стратегією в медичній практиці.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"272 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"76569624","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Ретроспективний аналіз мікро- та макроелементного забезпечення в пацієнтів із латентним автоімунним тиреоїдитом серед мешканців північного регіону України","authors":"V. Kravchenko, I. A. Luzanchuk, I.M. Andrusyshina, M. Bolgov","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-4.302","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-4.302","url":null,"abstract":"Етіопатогенез автоімунного тиреоїдиту (АІТ) заснований на складній і погано вивченій взаємодії між генетичними та тригерними факторами навколишнього середовища. Існують дані про важливу роль в імунних реакціях мікроелементів (мікроЕ) та макроелементів (макроЕ), однак їх участь у патогенезі АІТ не досліджена. Мета: дослідити вміст мікроЕ та макроЕ на початку розвитку автоімунного ушкодження щитоподібної залози (ЩЗ). Матеріал і методи. Обстежено 119 мешканців північного регіону України: із них 32 з діагностованим латентним автоімунним тиреоїдитом (ЛАІТ) — (дослідна група) та 87 без тиреоїдної патології (контрольна група). Латентний перебіг захворювання був позначений високим рівнем титрів антитіл до тиреопероксидази (АТПО) — медіана 262,2 [80,0-1630,3] мО/мл, діагностичними змінами ультрасонографічної картини, рівнем тиреотропного гормону (ТТГ) та вільного тироксину (ВТ4) в межах норми. Результати. При дослідженні екскреції йоду (I) з сечею встановлено наявність йододефіциту слабкого ступеня: медіана йодурії в контрольній групі становила 72,5 [41,3-119,6] мкг/л, у дослідній групі — 52,6 [42,4-93,7] мкг/л. В обох групах був знижений рівень йодного забезпечення. Як у дослідній, так і в контрольній групі був значно знижений рівень селену: показник медіани селену в крові становив відповідно 0,05 [0,03-0,07] і 0,04 [0,03-0,07] мг/л. У обстежених пацієнтів із ЛАІТ встановлено знижений вміст макЕ кальцію (75,8 [64,0-95,1] мг/л), магнію (16,7 [14,8-18,8] мг/л, p<0,001), мікЕ цинку (0,6 [0,4-0,9] мг/л) та міді (1,0 [0,8-1,1] мг/л, p<0,01) в сироватці крові порівняно з відповідними показниками в контрольній групі. Висновки. У пацієнтів із ЛАІТ встановлено наявний дефіцит I, селену, знижений вміст макроЕ магнію, кальцію, мікроЕ цинку, міді. Величина статистичної міри зв’язку — відношення шансів (ВШ) наявного діагнозу ЛАІТ зі зниженим вмістом кальцію порівняно з контрольною групою становить 3,33 (95% ДІ 1,42-7,83, p<0,001), зі зниженим вмістом магнію 6,92 (95% ДІ 2,80-17,14, p<0,001), цинку — 2,79 (95% ДІ 1,21-6,41, p<0,05).","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"211 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"77487107","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Орфанні ендокринні захворювання: сучасні тенденції хірургічного лікування в Україні","authors":"M. Tronko, B. Guda","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-4.287","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-4.287","url":null,"abstract":"Огляд літератури відображає поточний стан діагностики та терапії рідкісних ендокринних захворювань. До орфанних захворювань гіпофіза відносяться як ізольовані гормонально активні пухлини, так і аденоми в складі деяких генетичних синдромів. Більшість із них потребує хірургічного лікування. Ендоскопічна чи мікроскопічна трансфеноїдальна хірургія широко застосовуються для лікування пацієнтів з аденомою гіпофіза, однак в складних випадках перший підхід має низку переваг. До орфанних захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) відносять спорадичну та сімейну медулярну карциному (МК), МК у складі синдрому MEN2, сімейний немедулярний рак (СНМР), диференційовані карциноми в складі деяких синдромів, а також анапластичну карциному (АК) ЩЗ. Тактика проведення хірургічного лікування синдромальної МК ЩЗ багато в чому залежить від її генетико-клінічних характеристик, знання яких дуже потрібне для виконання профілактичних хірургічних втручань не тільки в пацієнтів, що хворіють на медулярний рак, а й у членів його родини. Через особливості характеру АК ЩЗ показання до хірургічного втручання дуже індивідуальні. Первинний гіперпаратиреоз (ПГПТ) може виникати як частина комплексного синдрому, чи як несиндромне захворювання і розвивається внаслідок автономної продукції паратгормону за наявності аденоми, клітинної гіперплазії усіх залоз, а також раку прищитоподібних залоз (ПЩЗ). ПГПТ як складова спадкових синдромів має різні клінічні форми, часто асоціюється з множинними пухлинами ПЩЗ і потребує особливого підходу до лікування. Лікуванням вибору раку ПЩЗ є повне хірургічне видалення ураженої залози та навколишніх тканин. Єдиним радикальним методом лікування ектопічних пухлин, що продукують АКТГ і супроводжуються симптоматикою синдрому Кушинга, є хірургічний, а несвоєчасна діагностика призводить до неправильного лікування, що обумовлює високу інвалідизацію від ускладнень та смертність пацієнтів. Щодо власне пухлин кори наднирників, то їх відносять до числа найважчих і найскладніших форм ендокринної хірургічної патології. У випадку виявлення пухлин, розміром 6-8 см і більше, чи при ознаках злоякісності проводять відкриту адреналектомію, за менших пухлин — лапароскопічну, яка є визнаним у всьому світі «золотим стандартом» видалення пухлин кори наднирників і дає змогу відносно безпечно та з мінімальною травмою провести операцію на анатомічно «глибоко» розташованому органі. Феохромоцитома (ФЕО) відрізняється від інших гормонально-активних пухлин наднирників найбільш небезпечними порушеннями гемодинаміки. ФЕО присутні в близько половини хворих із МЕN2, їх діагностують одночасно з МК чи за кілька років потому. Хірургічне видалення ФЕО повинно проводитися обов’язково тільки до операції на ЩЗ та/чи ПЩЗ, що пов’язано з високим ризиком інтра- та післяопераційних ускладнень, які загрожують життю внаслідок гемодинамічної нестабільності. Ця ж рекомендація стосується й інших ендокринних синдромів, до складу яких поряд із ФЕО входять чи інші пухлини, чи такі стани, що потребують оперативно","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"45 3 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"89839393","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Надзвичайно низький рівень аполіпопротеїну А1 у хворого з тяжким перебігом COVID-19, гіперглікемією та ожирінням, що закінчився летально: опис клінічного випадку","authors":"O.V. Furmanova, O. Vyshnevska, L. Sokolova, V.V. Popova, V. Pushkarev, S. Cherviakova, V. Pushkarev","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-3.271","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-3.271","url":null,"abstract":"Аполіпопротеїн А1 (apolipoprotein A1, ApoA1) є основним білковим компонентом ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ). Підвищені рівні ApoA1 і холестерину ЛПВЩ у плазмі крові асоціюються зі зниженням ризику розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ). На додаток до своєї потенційної кардіопротекторної функції, підвищення ЛПВЩ і ApoA1 також має протидіабетичні властивості. Враховуючи відомості про те, що цукровий діабет (ЦД) поряд з ожирінням та віком визнається одним із небагатьох незалежних факторів ризику тяжкого перебігу коронавірусної інфекції 2019 року (COronaVIrus Disease 2019, COVID-19), викликаної коронавірусом SARS Cov-2, ми включили вимірювання рівня ApoA1 та пов’язаних біохімічних показників до переліку обстежень у хворих на COVID-19 із ЦД та без ЦД. Наведено клінічний опис летального випадку COVID-19 із ЦД та ожирінням, а також огляд власних і літературних даних щодо оцінки рівня ApoA1 та пов’язаних біохімічних показників у крові хворих на COVID-19. У чоловіка 72 років із тяжким перебігом COVID-19, ЦД та ожирінням, що закінчився летально, вміст ApoA1 у крові становив 0,317 г/л, що в 6 разів нижче контрольних значень (референтні значення: 1,10-2,05 г/л для чоловіків і 1,25-2,15 г/л для жінок), тоді як рівень основного білка ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) — аполіпопротеїну B (apolipoprotein B, ApoB) становив 1,7 г/л (контроль — 1,05±0,08 г/л), індекс ApoB/ApoA1 — 5,350 (контроль — 0,558; група ЦД — 0,952). Таким чином, індекс ApoB/ApoA1 у пацієнта був критично високим, що свідчило про можливі подальші ускладнення з боку серцево-судинної системи. Рівень субстрату інсулінового рецептора (insulin receptor substrate 1, IRS-1) у плазмі крові хворого був значно вищим, ніж у крові здорових людей, групи ЦД та груп COVID-19 з та без супутніх захворювань. Можливими причинами тяжкого перебігу COVID-19 та смерті хворого були ожиріння і високий рівень глюкози в крові.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"115 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-09-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"79431379","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Особливості показників спеклтрекінг ехокардіографії в пацієнтів з ендокринними захворюваннями","authors":"M.S. Cherska, L. Onyshchuk","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-3.236","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-3.236","url":null,"abstract":"У сучасній клінічній практиці ехокардіографія (ЕхоКГ) є неодмінною частиною об’єктивного обстеження кожного пацієнта з підозрою або вже встановленою патологією серцево-судинної системи (ССС). ЕхоКГ у режимі спекл-трекінг (синонімом назви даної методики є термін «векторний аналіз») дає можливість більш детально проаналізувати скоротливу функцію міокарда шляхом вивчення його деформаційних властивостей при різноманітних серцево-судинних захворюваннях (ССЗ), які досить часто поєднуються з патологією ендокринної системи. Спекл-трекінг ехокардіографія (СТЕ) забезпечує неінвазивну оцінку особливостей контрактильної функції міокарда шляхом визначення таких показників як глобальний поздовжній стрейн (global longitudinal strain, GLS) та глобальний циркулярний стрейн (global circumferential strain, GCS). Зазначені показники деформації лівого шлуночка (ЛШ) мають високу специфічність щодо виявлення локальних порушень скоротливої функції міокарда. Внаслідок цього методика СТЕ дає можливість більш точно оцінити динаміку змін систолічної функції ЛШ. Враховуючи те, що поздовжній субендокардіальний шар волокон міокарда найбільш чутливий до ішемії, то порушення скоротливості саме поздовжніх волокон може бути високочутливим маркером діагностики ішемічної хвороби серця. Як відомо, у структурі ендокринних захворювань основне місце займає цукровий діабет (ЦД) та порушення функції щитоподібної залози (ЩЗ). Патогенетичною основою для розвитку ССЗ у пацієнтів із ЦД є атеросклеротичне ураження судин. Гіперглікемія шляхом активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи індукує гіпертрофію та фіброз міокарда, що посилює його діастолічну дисфункцію. Своєю чергою, дисбаланс гормонів ЩЗ обумовлює негативні метаболічні зміни в організмі у вигляді дисліпідемії та ендотеліальної дисфункції, що також спричиняє прогресування атеросклерозу. Пацієнти з цими ендокринними захворюваннями завжди мають підвищений ризик розвитку кардіоваскулярних ускладнень. Тому застосування в таких хворих сучасних, неінвазивних та максимально інформативних візуалізаційних методик обстеження ССС сприятиме зменшенню частоти виникнення кардіоваскулярних ускладнень і, відповідно, смертності від ССЗ.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"6 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-09-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"74636997","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Функція нирок у чоловіків із метаболічним синдромом","authors":"V.Ye. Luchytskyi, Ye.V. Luchytskyi, H. Zubkova, V.M. Rybal´chenko, I. Skladanna","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-3.251","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-3.251","url":null,"abstract":"Метаболічий синдром (МС) є одним із вагомих чинників розвитку цукрового діабету 2-го типу (ЦД2) в чоловіків. Поліфакторність патогенетичних механізмів, які лежать в основі формування МС та його подальшого прогресування і можливого розвитку ЦД2, є одним із вагомих механізмів, які сприяють порушенню функції нирок. Провідну роль у розвитку хронічної хвороби нирок у чоловіків із МС відіграють ступінь вираженості інсулінорезистентності (ІР), наявність ожиріння, функціональний стан сипмато-адреналової системи, артеріальна гіпертензія (АГ), рівні статевих гормонів і стан ліпідного метаболізму. Патологія нирок діагностується приблизно в 40% пацієнтів із ЦД2 та має вірогідно значущий вплив на розвиток і прогресування серцево-судинної патології. Останні захворювання є загальновизнаними факторами, котрі призводять до підвищення показника смертності серед чоловіків, хворих на ЦД2. Вважається, що одним зі спільних чинників розвитку МС, ЦД2 та хронічної хвороби нирок є вік. Однак, останній не є доведеним чинником розвитку однієї з основних складових МС — ожиріння. Немає сумнівів у тому, що ожиріння саме по собі впливає на ниркову функцію та ризик хронічної хвороби нирок (ХХН). Зв’язок між ожирінням та ХХН не завжди пояснюється взаємозв’язком між ожирінням та ЦД2 або АГ відповідно. Ожиріння пов’язане з підвищеною швидкістю клубочкової фільтрації та нирковим кровотоком, а також із розвитком вогнищевого сегментарного гломерулосклерозу. У патогенезі розвитку ниркової патології при МС характерним є те, що ІР пов’язана з підвищеною тубулярною реабсорбцією натрію. Цей огляд присвячено епідеміології та механізмам, пов’язаним із пошкодженням судин нирок. Однак слід пам’ятати, що профілактика та лікування ниркового захворювання потребує багатофакторного підходу. Хронічна хвороба нирок у чоловіків, хворих на ЦД2 і МС потребує мультидисциплінарного підходу із залученням фахівців різних спеціальностей (окрім профільних ендокринолога та нефролога) з метою профілактики формування ниркової патології на ранніх етапах розвитку основного захворювання.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"33 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-09-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"86343320","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Мезенхімальні стовбурові клітини — головний ресурс клітинної терапії. Використання для лікування цукрового діабету","authors":"M. Tronko, V. Pushkarev, O. Kovzun, L. Sokolova, V. Pushkarev","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-3.214","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-3.214","url":null,"abstract":"Мезенхімальні стовбурові клітини (mesenchymal stem cells, МSCs) визначають функціонально за здатністю до диференціювання в хондро-, остео- і адипоцити. Терапія MSCs була запропонована для лікування цукрового діабету (ЦД), хвороби Альцгеймера, бічного аміотрофічного склерозу, ортопедичних, серцево-судинних та гематологічних захворювань, еректильної дисфункції, захворювань нирок, печінки, легенів, вовчака, розсіяного склерозу, хвороби Паркінсона, псоріазу та ін. Перевагою щодо застосування MSCs у клініці є відсутність імунної відповіді та можливість використання не тільки автологічних MSCs, але й алогенних, які практично не відторгаються імунною системою реципієнта. Ще одна перевага при застосуванні MSCs у клініці — їх паракринні ефекти. MSCs синтезують різні цитокіни та фактори росту, які не тільки сприяють виживанню навколишніх клітин, але й відіграють важливу роль у регенеративних/регуляторних властивостях MSCs як in vitro, так і in vivo. MSCs можуть бути виділені з різних тканин і органів, таких як плацента, пуповинна кров, кістковий мозок, пуповинний гель Уортона, підшлункова залоза (ПЗ) та жирова тканина. Імуномодулювальна функція MSCs пов’язана з секрецією позаклітинних везикул (extracellular vesicles, EVs), які доставляють матеріал батьківської клітини до клітин-реципієнтів без онкогенності або мінливості. Використання MSCs-EVs відкриває багатообіцяльні перспективи щодо неклітинної терапії різних захворювань людини, зокрема й COVID-19. MSCs стали важливим засобом лікування ЦД 1-го типу (ЦД1) та його вторинних ускладнень, а також заміщення β-клітин. В MSCs була виявлена мережа з 24 генів, які пов’язані з ЦД та ожирінням. Показано, що використання MSCs може бути новою перспективною стратегією для лікування ЦД 2-го типу (ЦД2). Вивчення основних сиг- нальних шляхів та численних факторів, залучених у стовбурових клітинах (stem cells, SCs), аналіз їх статусу та послідовності активації, пригнічення і взаємодії є надзвичайно важливим для розуміння функціонування SCs, підтримки їх плюрипотентності, модифікації та диференціації в спеціалізовані клітини, зокрема й клітини, що продукують інсулін (insulin-producing cells, IPCs), у відповідь на зміни рівня глюкози в організмі.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"5 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-09-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"75008813","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}

{"title":"Основні етапи становлення та вагомі досягнення відділу епідеміології ендокринних захворювань ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»","authors":"V. Kravchenko","doi":"10.31793/1680-1466.2022.27-3.257","DOIUrl":"https://doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-3.257","url":null,"abstract":"У статті підбиті основні підсумки роботи співробітників відділу епідеміології ендокринних захворювань (далі — відділ) ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (далі — Інститут) за період із 1985 року по теперішній час. Відділ було створено на базі науково-організаційного відділу Інституту. Вже в 1985 році співробітники відділу були залучені до дослідження розповсюдженості ендокринних захворювань та за допомогою створеної нами комп’ютерної програми «Армен» встановили показники розповсюдженості ендокринних захворювань. Дані про розповсюдженість та захворюваність населення на цукровий діабет (ЦД) у різних регіонах України опубліковані в престижному закордонному журналі. Протягом 1986-2001 років за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) досліджено йодний статус населення в 45 населених пунктах України та показано наявність йододефіциту серед населення по всій території України, що послугувало основою для видання наказів Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України) про запобігання йодозалежних захворювань. Національні дослідження у 2002 році та виконання «Державної програми профілактики йодної недостатності в населення на 2002-2005 роки» сприяли суттєвому поліпшенню йодного забезпечення населення. Споживання йодованої солі населенням збільшилось майже у 20 разів і як наслідок суттєво знизилася захворюваність населення на тиреоїдну патологію. Показано, що серед постраждалих після аварії на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) когорт населення, також спостерігався різний ступінь йодної недостатності, що впливало на поглинання радіойоду щитоподібною залозою (ЩЗ) під час аварії. Співробітники відділу були ініціаторами та учасниками розробки Державної програми «Цукровий діабет». За їх безпосередньою участю було створено Державний реєстр хворих на ЦД та виконано епідеміологічний аналіз баз даних. В останні 5 років виявлено порушення елементного забезпечення у вагітних та у хворих із тиреоїдною патологією. Створені препарати біодобавки мікро- та макроелементів для компенсації елементної недостатності.","PeriodicalId":11551,"journal":{"name":"Endokrynologia Polska","volume":"38 1","pages":""},"PeriodicalIF":2.1,"publicationDate":"2022-09-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"89081264","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":4,"RegionCategory":"医学","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}