Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.061
Stanislav Zhelikhovskyi, Iryna Tykhonenko
Республіка Польща є стратегічним партнером України, а у зв’язку з повномасштабною військовою агресією Росії проти України активізувала свою зовнішньополітичну діяльність на підтримку української сторони, що може бути розглянуто у декількох вимірах.
По-перше, підтримка України зі сторони Польщі у межах міжнародних організацій та міждержавних ініціатив. Зокрема, лобіювання проукраїнської позиції у Європейському Союзі та НАТО із акцентом на підтримку майбутнього повноцінного членства Києва у цих організаціях. Ініціативи Варшави на підтримку України у міждержавних форматах співробітництва на європейському просторі – «Веймарський трикутник», «Люблінський трикутник», «Вишеградська четвірка», що безпосередньо входить до національних та геополітичних інтересів Польщі у регіоні.
По-друге, як прояв тісних польсько-українських двосторонніх відносин та ініціатив Польщі у протидії Росії і поширенню російських імперіалістичних інтересів є надання допомоги Україні у відповідних сферах: 1) військовій (постачання польського озброєння, проведення навчань українських військових, і залучення держав-членів НАТО до зміцнення обороноздатності України), 2) економічній (фінансова допомога на відбудову України, експортно-імпортна взаємодія); 3) гуманітарній (надання прихистку українським біженцям, різних складових гуманітарної допомоги).
У результаті дослідження, підтверджено високий рівень ефективності зовнішньополітичних ініціатив Польщі на підтримку України. Проте, виявлено, що питання експорту української аграрної продукції до Європи має деструктивний вплив на польсько-українські відносини та стає об’єктом пошуку консенсусу у дипломатичній сфері.
{"title":"Зовнішньополітичні ініціативи Республіки Польща на підтримку України у російсько-українській війні","authors":"Stanislav Zhelikhovskyi, Iryna Tykhonenko","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.061","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.061","url":null,"abstract":"Республіка Польща є стратегічним партнером України, а у зв’язку з повномасштабною військовою агресією Росії проти України активізувала свою зовнішньополітичну діяльність на підтримку української сторони, що може бути розглянуто у декількох вимірах.
 По-перше, підтримка України зі сторони Польщі у межах міжнародних організацій та міждержавних ініціатив. Зокрема, лобіювання проукраїнської позиції у Європейському Союзі та НАТО із акцентом на підтримку майбутнього повноцінного членства Києва у цих організаціях. Ініціативи Варшави на підтримку України у міждержавних форматах співробітництва на європейському просторі – «Веймарський трикутник», «Люблінський трикутник», «Вишеградська четвірка», що безпосередньо входить до національних та геополітичних інтересів Польщі у регіоні.
 По-друге, як прояв тісних польсько-українських двосторонніх відносин та ініціатив Польщі у протидії Росії і поширенню російських імперіалістичних інтересів є надання допомоги Україні у відповідних сферах: 1) військовій (постачання польського озброєння, проведення навчань українських військових, і залучення держав-членів НАТО до зміцнення обороноздатності України), 2) економічній (фінансова допомога на відбудову України, експортно-імпортна взаємодія); 3) гуманітарній (надання прихистку українським біженцям, різних складових гуманітарної допомоги).
 У результаті дослідження, підтверджено високий рівень ефективності зовнішньополітичних ініціатив Польщі на підтримку України. Проте, виявлено, що питання експорту української аграрної продукції до Європи має деструктивний вплив на польсько-українські відносини та стає об’єктом пошуку консенсусу у дипломатичній сфері.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"4 2","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135609557","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.080
Mykhailo Oros
У статті розглянуто дуже актуальну проблему військового перевороту в Нігері та його впливу на Україну. Спочатку автор вивчає загальну значимість Нігеру, визначаючи його економічні та політичні риси. Нігер є однією із найбідніших країн Африки, яка проте є багатою на уран, нафту, золото та вугілля, які здебільшого видобуваються іноземними компаніями з Франції, Канади та Китаю. Політично країна є дуже нестабільною і з моменту своєї незалежності у 1960 р. пережила вже 5 успішних військових переворотів. У 2021 р. відбулася перша за історію майже мирна демократична передача влади. Але вже у 2023 р. відбувається новий державний переворот і до влади приходить військова хунта на чолі з Абдурахман Чіані (Омар Тіані). Далі, базуючись на отриманих фактах, автор робить висновок що причиною перевороту є надзвичайна бідність країни, яка викликана викачуванням з неї ресурсів іноземними компаніями, а також антифранцузькі настрої, які, на думку автора, могли бути підігріті саме проросійськими силами або безпосередньо Росією. Реакція Західного світу виявилася стриманою, проте чіткою: стурбованість, заклик до мирного врегулювання, але відмова від виведення військ, що присутні на території неспокійної держави. Країни ECOWAS розділилися: ті, у яких при владі хунти, підтримали нову владу Нігеру, а ті, у яких демократичні сили − засудили та висловилися про готовність військової інтервенції. Як висновок автор розглядає 2 групи можливих подальших сценаріїв розвитку подій: мирні та військові. Серед них найбільш ймовірним м можлива швидка інтервенція країн ECOWAS за, ймовірно, військової підтримки США та Франції і повернення до влади законно-вибраного уряду.
{"title":"Військовий переворот в Нігері: прогнози та вплив на Україну","authors":"Mykhailo Oros","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.080","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.080","url":null,"abstract":"У статті розглянуто дуже актуальну проблему військового перевороту в Нігері та його впливу на Україну. Спочатку автор вивчає загальну значимість Нігеру, визначаючи його економічні та політичні риси. Нігер є однією із найбідніших країн Африки, яка проте є багатою на уран, нафту, золото та вугілля, які здебільшого видобуваються іноземними компаніями з Франції, Канади та Китаю. Політично країна є дуже нестабільною і з моменту своєї незалежності у 1960 р. пережила вже 5 успішних військових переворотів. У 2021 р. відбулася перша за історію майже мирна демократична передача влади. Але вже у 2023 р. відбувається новий державний переворот і до влади приходить військова хунта на чолі з Абдурахман Чіані (Омар Тіані). Далі, базуючись на отриманих фактах, автор робить висновок що причиною перевороту є надзвичайна бідність країни, яка викликана викачуванням з неї ресурсів іноземними компаніями, а також антифранцузькі настрої, які, на думку автора, могли бути підігріті саме проросійськими силами або безпосередньо Росією. Реакція Західного світу виявилася стриманою, проте чіткою: стурбованість, заклик до мирного врегулювання, але відмова від виведення військ, що присутні на території неспокійної держави. Країни ECOWAS розділилися: ті, у яких при владі хунти, підтримали нову владу Нігеру, а ті, у яких демократичні сили − засудили та висловилися про готовність військової інтервенції. Як висновок автор розглядає 2 групи можливих подальших сценаріїв розвитку подій: мирні та військові. Серед них найбільш ймовірним м можлива швидка інтервенція країн ECOWAS за, ймовірно, військової підтримки США та Франції і повернення до влади законно-вибраного уряду.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"40 8","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135567041","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.093
Olena Kuchmii, Oksana Frolova
Сучасна архітектури безпеки формується під впливом низки нових чинників і загроз, серед яких найбільш небезпечними виступають гібридні війни, важливою рисою яких є активне використання інформаційних методів протиборства, що передбачають ситуативне поєднання різних засобів ведення інформаційної війни, проведення інформаційно-психологічних операцій, здійснення пропагандистських кампаній, а також сучасних технологічних досягнень, зокрема, технологій штучного інтелекту, для здійснення масштабних атак, протистояти яким стає дедалі складніше. Найбільш динамічним простором протистояння акторів міжнародних відносин нині виступають соціальні медіа, що відкривають унікальні можливості для здійснення масштабних, комплексних, багатовимірних транскордонних кібернетичних та інформаційно-психологічних атак як на держави та державні інститути, так й на окремих осіб. До основних переваг використання соціальних медіа відноситься масштабність охоплення аудиторії, доступність, швидкість поширення інформації, анонімність, можливість обміну великими масивами даних, відсутність географічних або змістових обмежень. Метою статті є дослідження теорії і практики використання соціальних медіа як ефективного інструменту гібридної війни у сучасному світі.
Враховуючи актуальність даної теми, у статті розглянуто основні характеристики соціальних медіа з позиції їх використання у гібридних війнах, проаналізовано найбільш поширені способи, методи і прийоми використання соціальних медіа у гібридному протиборстві, визначено специфіку застосування «соціальних кібератак», «астротурфінгу», інтернет-тролінгу. У науковій праці також представлено аналіз використання соціальних мереж і месенджерів у гібридній війни РФ проти України на прикладі YouTube та Telegram та показано, як російські пропагандистські ЗМІ використовують їх для збільшення аудиторії та спрощення донесення маніпулятивної та брехливої інформації до споживачів як у самій Росії, так й в Україні та світі.
{"title":"Використання соціальних медіа як інструменту сучасної гібридної війни","authors":"Olena Kuchmii, Oksana Frolova","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.093","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.093","url":null,"abstract":"Сучасна архітектури безпеки формується під впливом низки нових чинників і загроз, серед яких найбільш небезпечними виступають гібридні війни, важливою рисою яких є активне використання інформаційних методів протиборства, що передбачають ситуативне поєднання різних засобів ведення інформаційної війни, проведення інформаційно-психологічних операцій, здійснення пропагандистських кампаній, а також сучасних технологічних досягнень, зокрема, технологій штучного інтелекту, для здійснення масштабних атак, протистояти яким стає дедалі складніше. Найбільш динамічним простором протистояння акторів міжнародних відносин нині виступають соціальні медіа, що відкривають унікальні можливості для здійснення масштабних, комплексних, багатовимірних транскордонних кібернетичних та інформаційно-психологічних атак як на держави та державні інститути, так й на окремих осіб. До основних переваг використання соціальних медіа відноситься масштабність охоплення аудиторії, доступність, швидкість поширення інформації, анонімність, можливість обміну великими масивами даних, відсутність географічних або змістових обмежень. Метою статті є дослідження теорії і практики використання соціальних медіа як ефективного інструменту гібридної війни у сучасному світі.
 Враховуючи актуальність даної теми, у статті розглянуто основні характеристики соціальних медіа з позиції їх використання у гібридних війнах, проаналізовано найбільш поширені способи, методи і прийоми використання соціальних медіа у гібридному протиборстві, визначено специфіку застосування «соціальних кібератак», «астротурфінгу», інтернет-тролінгу. У науковій праці також представлено аналіз використання соціальних мереж і месенджерів у гібридній війни РФ проти України на прикладі YouTube та Telegram та показано, як російські пропагандистські ЗМІ використовують їх для збільшення аудиторії та спрощення донесення маніпулятивної та брехливої інформації до споживачів як у самій Росії, так й в Україні та світі.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"41 2","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135567037","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.014
Liudmyla Vovchuk
The Republic of Kosovo is a kind of “node” of problems not only in the Balkans, but in Europe in general. The recognition of Kosovo’s independence laid the groundwork for the destabilization of European security. Today, Kosovo is recognized mainly by the democratic states of the world. These are the countries that currently support Ukraine. In the non-support camp are Serbia, Russia and its few allies such as Belarus, as well as China with its satellites. Although the Kosovo problem is not so clear. Among the countries that do not recognize Kosovo are a number of states (Spain, Romania, Greece, Slovakia), which are wary of the fact that the “Kosovo precedent” may contribute to separatist movements and create problems for them.
15 years have passed since the declaration of independence of Kosovo. However, Belgrade and Pristina function from crisis to crisis. Recently, the usual crises have become somewhat more intense and have made the world talk about the possibility of another war in Europe. Today, the geopolitical consequences of Kosovo’s declaration of independence look quite pessimistic. The representatives of the EU and the USA, understanding the consequences of their actions, are trying to resolve this conflict at any cost in order to demonstrate to the whole world that the situation is under control. Currently exerting pressure specifically on the government of Pristina, these actors are trying to finally achieve full political normalization between Kosovo and Belgrade so that there are no further ethnic tensions in the region and a constant aggravation of the situation in the north of the self-proclaimed republic. Time will tell whether it will give significant results. However, it is possible to at least reduce the tension between Serbia and Kosovo by weakening the manipulative actions on the relations of these countries by Russia.
Funding. The work was supported by the European Commision under the Jean Monnet Module «The European Union’s Common Security and Defence Policy: challenges related to the War in Ukraine» (ESEDEP), № 101127823 — ESEDEP — ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH.
{"title":"The Kosovo Crisis as a Destabilizing Factor of European Security","authors":"Liudmyla Vovchuk","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.014","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.014","url":null,"abstract":"The Republic of Kosovo is a kind of “node” of problems not only in the Balkans, but in Europe in general. The recognition of Kosovo’s independence laid the groundwork for the destabilization of European security. Today, Kosovo is recognized mainly by the democratic states of the world. These are the countries that currently support Ukraine. In the non-support camp are Serbia, Russia and its few allies such as Belarus, as well as China with its satellites. Although the Kosovo problem is not so clear. Among the countries that do not recognize Kosovo are a number of states (Spain, Romania, Greece, Slovakia), which are wary of the fact that the “Kosovo precedent” may contribute to separatist movements and create problems for them.
 15 years have passed since the declaration of independence of Kosovo. However, Belgrade and Pristina function from crisis to crisis. Recently, the usual crises have become somewhat more intense and have made the world talk about the possibility of another war in Europe. Today, the geopolitical consequences of Kosovo’s declaration of independence look quite pessimistic. The representatives of the EU and the USA, understanding the consequences of their actions, are trying to resolve this conflict at any cost in order to demonstrate to the whole world that the situation is under control. Currently exerting pressure specifically on the government of Pristina, these actors are trying to finally achieve full political normalization between Kosovo and Belgrade so that there are no further ethnic tensions in the region and a constant aggravation of the situation in the north of the self-proclaimed republic. Time will tell whether it will give significant results. However, it is possible to at least reduce the tension between Serbia and Kosovo by weakening the manipulative actions on the relations of these countries by Russia.
 Funding. The work was supported by the European Commision under the Jean Monnet Module «The European Union’s Common Security and Defence Policy: challenges related to the War in Ukraine» (ESEDEP), № 101127823 — ESEDEP — ERASMUS-JMO-2023-HEI-TCH-RSCH.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"13 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135566927","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.114
Valentyna Babina, Iryna Kudlai
Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано від культур інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Досягнення глобалізації поставили міжкультурну відповідність на найважливіші місця багатьох досліджень. Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечуються соціально-економічними зв’язками, обумовленими прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення. В статті досліджується проблема міжнародної культурної взаємодії як основи налагодження мирних відносин між суб’єктами міжнародного права. Охарактеризовано основні компоненти міжкультурного різноманіття світу та міжкультурної комунікації, а також забезпечення культурного різноманіття людства. Також проведено аналіз теоретичних та практичних підходів до вивчення сучасних проблем міжнародних культурних зв’язків. Комунікація між культурами повинна бути спрямована на розвиток конструктивного, зваженого діалогу, рівноцінного стосовно представників інших культур. В результаті дослідження зроблено висновки, що у сучасному культурному обміні можна виявити дві тенденції. З одного боку, відбувається активне розширення комунікативного простору, до якого включаються дедалі нові країни, представники широкої громадськості, різних соціальних груп. Проте, з іншого боку, діалог у культурній сфері для багатьох учасників цього процесу не можна назвати рівноцінним та взаємовигідним. Але у будь-якому випадку міжкультурна комунікація виступає основою налагодження мирного діалогу між країнами.
{"title":"Міжкультурна комунікація як основа налагодження мирних відносин","authors":"Valentyna Babina, Iryna Kudlai","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.114","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.114","url":null,"abstract":"Культура будь-якого народу розвивається не ізольовано від культур інших народів, а закономірно перебуває в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Досягнення глобалізації поставили міжкультурну відповідність на найважливіші місця багатьох досліджень. Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечуються соціально-економічними зв’язками, обумовленими прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення. В статті досліджується проблема міжнародної культурної взаємодії як основи налагодження мирних відносин між суб’єктами міжнародного права. Охарактеризовано основні компоненти міжкультурного різноманіття світу та міжкультурної комунікації, а також забезпечення культурного різноманіття людства. Також проведено аналіз теоретичних та практичних підходів до вивчення сучасних проблем міжнародних культурних зв’язків. Комунікація між культурами повинна бути спрямована на розвиток конструктивного, зваженого діалогу, рівноцінного стосовно представників інших культур. В результаті дослідження зроблено висновки, що у сучасному культурному обміні можна виявити дві тенденції. З одного боку, відбувається активне розширення комунікативного простору, до якого включаються дедалі нові країни, представники широкої громадськості, різних соціальних груп. Проте, з іншого боку, діалог у культурній сфері для багатьох учасників цього процесу не можна назвати рівноцінним та взаємовигідним. Але у будь-якому випадку міжкультурна комунікація виступає основою налагодження мирного діалогу між країнами.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"40 11","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135567039","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.105
Oleksandra Rura, Nataliia Shynkaruk
У статті розкрито особливості ведення інформаційних та кібервійн КНР. Китайські офіційні ЗМІ просувають російські наративни стосовно агресії проти України. Офіційно не підтримуючи бік РФ у війні, КНР проводить дезінформаційні атаки у соціальних мережах, враховуючи блокування російських медіа ресурсів. Співпраця Китаю із Росією у інформаційній війні спрямована на формування позитивного образу Путіна і його режиму у війні, а також дискредитація колективного Заходу та України серед китайського населення, а також іноземних споживачів нових медіа.
У військовому вимірі інтерес Китаю до інформаційної війни почався після перемоги США у війні в Перській затоці (1990-1991 рр.). Успіх США став результатом інформаційних технологій і тотального домінування, яке вони змогли забезпечити у бойовому просторі. З цього моменту НВАК почала серйозно інвестувати і розробляти власні концепції інформаційної війни. Операції стратегічного впливу Китаю все частіше націлені на Європейський Союз, особливо на країни Центрально-Східної Європи. Найбільшою жертвою Китайської народної республіки у здійсненні інформаційної війни є Тайвань. Тайвань катастрофічно вразливий до китайської кіберагресії. Китайська доктрина закликає до широкого використання кіберзасобів при підготовці, виконанні і ліквідації наслідків військових дій проти острова. Ці операції вже тривають і будуть набувати популярності та посилення агресії в міру ескалації напруженості в Тайванській протоці, включаючи можливі напади. Російсько-українська війна стала гарною нагодою для здійснення кібератак КНР проти Тайваню, що покликана деморалізувати тайванців та схилити їх до добровільного об’єднання з материковим Китаєм. Російське вторгнення в Україну мало стати прикладом небажання та неспроможності США підтримати своїх союзників під час збройних конфліктів. Для Європи та США інформаційна атака на острів мала стати відволікаючим фактором від російських військових злочинів в Україні, а також актом залякуванням новою війною.
{"title":"Інформаційні війни і кібервійни КНР","authors":"Oleksandra Rura, Nataliia Shynkaruk","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.105","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.105","url":null,"abstract":"У статті розкрито особливості ведення інформаційних та кібервійн КНР. Китайські офіційні ЗМІ просувають російські наративни стосовно агресії проти України. Офіційно не підтримуючи бік РФ у війні, КНР проводить дезінформаційні атаки у соціальних мережах, враховуючи блокування російських медіа ресурсів. Співпраця Китаю із Росією у інформаційній війні спрямована на формування позитивного образу Путіна і його режиму у війні, а також дискредитація колективного Заходу та України серед китайського населення, а також іноземних споживачів нових медіа.
 У військовому вимірі інтерес Китаю до інформаційної війни почався після перемоги США у війні в Перській затоці (1990-1991 рр.). Успіх США став результатом інформаційних технологій і тотального домінування, яке вони змогли забезпечити у бойовому просторі. З цього моменту НВАК почала серйозно інвестувати і розробляти власні концепції інформаційної війни. Операції стратегічного впливу Китаю все частіше націлені на Європейський Союз, особливо на країни Центрально-Східної Європи. Найбільшою жертвою Китайської народної республіки у здійсненні інформаційної війни є Тайвань. Тайвань катастрофічно вразливий до китайської кіберагресії. Китайська доктрина закликає до широкого використання кіберзасобів при підготовці, виконанні і ліквідації наслідків військових дій проти острова. Ці операції вже тривають і будуть набувати популярності та посилення агресії в міру ескалації напруженості в Тайванській протоці, включаючи можливі напади. Російсько-українська війна стала гарною нагодою для здійснення кібератак КНР проти Тайваню, що покликана деморалізувати тайванців та схилити їх до добровільного об’єднання з материковим Китаєм. Російське вторгнення в Україну мало стати прикладом небажання та неспроможності США підтримати своїх союзників під час збройних конфліктів. Для Європи та США інформаційна атака на острів мала стати відволікаючим фактором від російських військових злочинів в Україні, а також актом залякуванням новою війною.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"40 5","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135566794","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.005
Olesia Zvezdova
An important and urgent issue in the context of ensuring European and international security is the settlement of the Transnistrian conflict. Despite the considerable number of works on the Transnistrian issue, they are mainly devoted to the history and features of the conflict development. At the same time, problem of the present state of the territory and future forecasts are not explored properly. Therefore, the article aims to determine the historical background and stages of the conflict, to characterize the current state of the separatist region and to provide forecasts for the future situation. Methods used for the research include: content analysis, statistical, historical-genetic and the analytic-prognostic methods. The article analyzes the basic historical prerequisites and causes of the Transnistrian conflict, which are divided into four blocks: historical, ethno-national, economic and geopolitical. The stages of conflict confrontation and the negotiation process in 5+2 format, the positions of the participating countries are explored. The process of conflict peaceful settlement began after the end of the armed confrontation phase in 1992. It is characterized by considerable activity of external actors, but has not led to significant consequences. A description of the current state of the so-called “Pridnestrovian Moldavian Republic” is given. Particularly noteworthy is the ever-growing role of the Russian Federation, which traditionally views the territory as an area of its imperial national interests and uses this “frozen conflict” as a lever of influence over the pro-European Republic of Moldova. The main scenarios are highlighted: reintegration into the mother country; inclusion territory of the “de facto state” into patron state; achieving international recognition of sovereignty; maintaining the status quo. It is concluded that federalization is the most possible forecast for the Transnistrian conflict, because Moldova already has similar experience in Gagauzia. But at the present stage we are observing the status quo.
{"title":"“Pridnestrovian Moldavian Republic”: Genesis of Issue and Influence on the International Relations","authors":"Olesia Zvezdova","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.005","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.005","url":null,"abstract":"An important and urgent issue in the context of ensuring European and international security is the settlement of the Transnistrian conflict. Despite the considerable number of works on the Transnistrian issue, they are mainly devoted to the history and features of the conflict development. At the same time, problem of the present state of the territory and future forecasts are not explored properly. Therefore, the article aims to determine the historical background and stages of the conflict, to characterize the current state of the separatist region and to provide forecasts for the future situation. Methods used for the research include: content analysis, statistical, historical-genetic and the analytic-prognostic methods. \u0000The article analyzes the basic historical prerequisites and causes of the Transnistrian conflict, which are divided into four blocks: historical, ethno-national, economic and geopolitical. The stages of conflict confrontation and the negotiation process in 5+2 format, the positions of the participating countries are explored. The process of conflict peaceful settlement began after the end of the armed confrontation phase in 1992. It is characterized by considerable activity of external actors, but has not led to significant consequences. A description of the current state of the so-called “Pridnestrovian Moldavian Republic” is given. Particularly noteworthy is the ever-growing role of the Russian Federation, which traditionally views the territory as an area of its imperial national interests and uses this “frozen conflict” as a lever of influence over the pro-European Republic of Moldova. The main scenarios are highlighted: reintegration into the mother country; inclusion territory of the “de facto state” into patron state; achieving international recognition of sovereignty; maintaining the status quo. \u0000It is concluded that federalization is the most possible forecast for the Transnistrian conflict, because Moldova already has similar experience in Gagauzia. But at the present stage we are observing the status quo.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135566744","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.048
Alina Iovcheva, David Reichardt
The article examines the peculiarities of value transformations and implementation of democratic values in the context of war. In particular, the focus is on the process of value transformation of Ukrainian society during the 2022 Russian-Ukrainian war. The article examines key aspects of this process, including the impact of the war on the level of national self-identification and patriotism. Special attention is paid to the impact of military conflicts on public attitudes towards the protection of human rights, freedom, the rule of law and other basic democratic values.
The purpose of the article is to provide a comprehensive analysis of sociological surveys, analytical reports, expert interviews and other sources that reflect the change in the value paradigm of Ukrainian society and to identify the peculiarities of the introduction of democratic value orientations during the period of hostilities. Particular attention is paid to a comparative analysis of the situation before and after the outbreak of hostilities.
In general, the article argues that the transformation of value orientations in Ukrainian society during the war was dynamic and very abrupt, caused by the shock effect. The author notes that this transition gravitates towards the value paradigm of the democratic model. However, in order to strengthen and scale this effect, a comprehensive and systematic work of all actors of value socialisation is needed, including Ukrainian politicians, media, civil society and educational institutions.
This article is important for understanding the impact of the war on the democratisation of Ukrainian society and provides practical recommendations for promoting the implementation of democratic values in the context of the conflict.
{"title":"Democratic Values in Times of War: the Case of Ukraine","authors":"Alina Iovcheva, David Reichardt","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.048","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.048","url":null,"abstract":"The article examines the peculiarities of value transformations and implementation of democratic values in the context of war. In particular, the focus is on the process of value transformation of Ukrainian society during the 2022 Russian-Ukrainian war. The article examines key aspects of this process, including the impact of the war on the level of national self-identification and patriotism. Special attention is paid to the impact of military conflicts on public attitudes towards the protection of human rights, freedom, the rule of law and other basic democratic values.
 The purpose of the article is to provide a comprehensive analysis of sociological surveys, analytical reports, expert interviews and other sources that reflect the change in the value paradigm of Ukrainian society and to identify the peculiarities of the introduction of democratic value orientations during the period of hostilities. Particular attention is paid to a comparative analysis of the situation before and after the outbreak of hostilities.
 In general, the article argues that the transformation of value orientations in Ukrainian society during the war was dynamic and very abrupt, caused by the shock effect. The author notes that this transition gravitates towards the value paradigm of the democratic model. However, in order to strengthen and scale this effect, a comprehensive and systematic work of all actors of value socialisation is needed, including Ukrainian politicians, media, civil society and educational institutions.
 This article is important for understanding the impact of the war on the democratisation of Ukrainian society and provides practical recommendations for promoting the implementation of democratic values in the context of the conflict.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"1 4","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135609564","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.072
Іryna Habro, Оleksandr Shevchuk
The article reveals the position and actions of Japan and South Korea regarding the Russian-Ukrainian war after February 24, 2022. Russia’s annexation of Crimea in 2014 prompted mostly symbolic sanctions from Japan and did not distract Tokyo from its aspiration to improve relations with Moscow. However, Russia’s full-scale invasion of Ukraine has caused tension in relations between Tokyo and Moscow. Japan is the center of support for Ukraine in the Asia-Pacific region, which is extremely important for our country, since this state belongs to the G7 and is one of the leading economies in the world.
In contrast, South Korea’s reaction was mixed. When the war broke out, Seoul’s response was vague and mixed, prompting a wave of international criticism that the government did not seem to understand or know how to respond to. The first response of the administration of South Korean President Moon Jae-in was fear for South Korean exports to Russia. For several days, it was unclear whether Seoul would support the sanctions regime. South Korea took action only when the US began threatening trade exclusions on goods needed by exporters.
Today, in the Asian context, South Korea and Japan are among the few countries that have provided the most comprehensive support to Ukraine and its partners after February 24, 2022. The Republic of Korea and Japan condemned Russia, imposed sanctions against Moscow, and provided Kyiv with aid and non-lethal military equipment. In addition, South Korea also transferred weapons to Ukraine to repel a Russian invasion, even if these transfers were made through third parties. South Korea and Japan’s pro-Ukrainian position and consequent anti-Russian stance is a result of their strong alliance with the United States and growing security ties with other Western countries, their need to prevent North Korea and China from contemplating similar actions, and their desire to inform that similar events in the region would be undesirable.
{"title":"The Position of Japan and South Korea Regarding the Russian-Ukrainian War","authors":"Іryna Habro, Оleksandr Shevchuk","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.072","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.072","url":null,"abstract":"The article reveals the position and actions of Japan and South Korea regarding the Russian-Ukrainian war after February 24, 2022. Russia’s annexation of Crimea in 2014 prompted mostly symbolic sanctions from Japan and did not distract Tokyo from its aspiration to improve relations with Moscow. However, Russia’s full-scale invasion of Ukraine has caused tension in relations between Tokyo and Moscow. Japan is the center of support for Ukraine in the Asia-Pacific region, which is extremely important for our country, since this state belongs to the G7 and is one of the leading economies in the world.
 In contrast, South Korea’s reaction was mixed. When the war broke out, Seoul’s response was vague and mixed, prompting a wave of international criticism that the government did not seem to understand or know how to respond to. The first response of the administration of South Korean President Moon Jae-in was fear for South Korean exports to Russia. For several days, it was unclear whether Seoul would support the sanctions regime. South Korea took action only when the US began threatening trade exclusions on goods needed by exporters.
 Today, in the Asian context, South Korea and Japan are among the few countries that have provided the most comprehensive support to Ukraine and its partners after February 24, 2022. The Republic of Korea and Japan condemned Russia, imposed sanctions against Moscow, and provided Kyiv with aid and non-lethal military equipment. In addition, South Korea also transferred weapons to Ukraine to repel a Russian invasion, even if these transfers were made through third parties. South Korea and Japan’s pro-Ukrainian position and consequent anti-Russian stance is a result of their strong alliance with the United States and growing security ties with other Western countries, their need to prevent North Korea and China from contemplating similar actions, and their desire to inform that similar events in the region would be undesirable.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"40 10","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135567040","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-11-01DOI: 10.26693/ahpsxxi2023.si.035
Alla Atamanenko, Vladyslav Piddubnyi
Енергетична безпека є актуальним аспектом сучасної політики ЄС з метою уникнення подальшої енергетичної кризи в державах-членах. Проблеми ЄС у сфері забезпечення енергією розпочались до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але внаслідок агресії, проблема диверсифікації енергетичного ринку суттєво загострилась, бо у 2021 р. Росія була найбільшим постачальником енергоносіїв до ЄС. Зі зміною політичних підходів до енергетичної безпеки, кількома раундами санкцій проти РФ ЄС вдалося суттєво скоротити імпорт вуглеводнів із Росії. Втім, диверсифікація імпорту з Росії може принести нові ризики і загрози. Енергетична безпека також тісно пов’язана з економікою держав, а зростання цін на транспортування має вплив на зростання загальної інфляції в країнах ЄС, що, в свою чергу, опосередковано впливає на політичні процеси. Таким чином, комплексність пов’язаних безпекових питань, змушує ЄС створювати довгострокові політики у сфері енергетичної безпеки.
В статті досліджено вплив російсько-української війни на енергетичну безпеку ЄС, зміни в підходах до її розуміння та забезпечення. Автори намагаються проаналізувати основні складові енергетичної безпеки, внутрішні та зовнішні чинники впливу на забезпечення енергетичними ресурсами на основі системного аналізу офіційних документів, промов політичних лідерів та управлінців, а також статистичних матеріалів, що стосуються сфери енергетики з метою виявленню основних ризиків та загроз у сфері енергетичної безпеки. Розумінню значення дискурсивної складової використаних джерел сприяло застосування напрацювань у сфері сек’юритизації енергетичної політики з точки зору конструктивістських підходів до вивчення безпеки. Аналіз наукових публікацій з цього питання уможливив розуміння бачення аналітиками комплексу проблем, пов’язаних з енергетичною безпекою.
У результаті дослідження було зроблено висновок, що російська агресія проти України значною мірою вплинула на процес змін у розумінні Європейським Союзом ризиків та загроз у сфері енергетики та сприяла формуванню основ стратегічної енергетичної автономії. Процеси, пов’язані з енергетичною безпекою, мають вплив на ряд політик ЄС щодо прискорення зеленого переходу, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності тощо.
{"title":"Вплив російсько-української війни на енергетичну безпеку ЄС","authors":"Alla Atamanenko, Vladyslav Piddubnyi","doi":"10.26693/ahpsxxi2023.si.035","DOIUrl":"https://doi.org/10.26693/ahpsxxi2023.si.035","url":null,"abstract":"Енергетична безпека є актуальним аспектом сучасної політики ЄС з метою уникнення подальшої енергетичної кризи в державах-членах. Проблеми ЄС у сфері забезпечення енергією розпочались до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але внаслідок агресії, проблема диверсифікації енергетичного ринку суттєво загострилась, бо у 2021 р. Росія була найбільшим постачальником енергоносіїв до ЄС. Зі зміною політичних підходів до енергетичної безпеки, кількома раундами санкцій проти РФ ЄС вдалося суттєво скоротити імпорт вуглеводнів із Росії. Втім, диверсифікація імпорту з Росії може принести нові ризики і загрози. Енергетична безпека також тісно пов’язана з економікою держав, а зростання цін на транспортування має вплив на зростання загальної інфляції в країнах ЄС, що, в свою чергу, опосередковано впливає на політичні процеси. Таким чином, комплексність пов’язаних безпекових питань, змушує ЄС створювати довгострокові політики у сфері енергетичної безпеки.
 В статті досліджено вплив російсько-української війни на енергетичну безпеку ЄС, зміни в підходах до її розуміння та забезпечення. Автори намагаються проаналізувати основні складові енергетичної безпеки, внутрішні та зовнішні чинники впливу на забезпечення енергетичними ресурсами на основі системного аналізу офіційних документів, промов політичних лідерів та управлінців, а також статистичних матеріалів, що стосуються сфери енергетики з метою виявленню основних ризиків та загроз у сфері енергетичної безпеки. Розумінню значення дискурсивної складової використаних джерел сприяло застосування напрацювань у сфері сек’юритизації енергетичної політики з точки зору конструктивістських підходів до вивчення безпеки. Аналіз наукових публікацій з цього питання уможливив розуміння бачення аналітиками комплексу проблем, пов’язаних з енергетичною безпекою.
 У результаті дослідження було зроблено висновок, що російська агресія проти України значною мірою вплинула на процес змін у розумінні Європейським Союзом ризиків та загроз у сфері енергетики та сприяла формуванню основ стратегічної енергетичної автономії. Процеси, пов’язані з енергетичною безпекою, мають вплив на ряд політик ЄС щодо прискорення зеленого переходу, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, підвищення енергоефективності тощо.","PeriodicalId":151057,"journal":{"name":"Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI","volume":"33 5","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-11-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"135566250","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：