Pub Date : 2020-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.06
Ван Сяофей
У статті йде мова про дослідження впливу отриманої педагогічної освіти на ефективність подальшої викладацької роботи в різних педагогічних закладах КНР. У КНР, як правило, відбувається навчання перед працевлаштуванням на посаду вчителя, так і навчання безпосередньо під час роботи. Мета цих заходів – дати майбутнім учителям можливість оволодіти знаннями і здібностями, необхідними для навчання та управління класами, і в кінцевому підсумку сприяти розвитку особистих педагогічних навичок. Освіту до працевлаштування також називають педагогічною, яка є відмінною формою вищої освіти з моменту заснування Нового Китаю. Статус вчителя до працевлаштування забезпечується безпосередньо рівнем навчання у закладі освіти з наступним отриманням відповідного ступеня, мотивацією в навчанні відповідного рівня установи, що надає ступінь, напрям академічної освіти за професійним спрямуванням, кваліфікацію та бажання продовжувати навчання на робочому місці. Ефективність вирішення такого питання була з’ясована за допомогою самозвіту респондентів. Результати дослідження вказують на те, що академічна кваліфікація викладачів в основному відповідає стандарту, але кількість викладачів з окремих предметів, в тому числі й з фізичного виховання, все ж таки є недостатньою. Рівень освіти більшості вчителів в основному відповідає вимогам підготовки, однак кількісний показник все ще потребує корегування. В початкових і середніх школах КНР існує серйозна нестача вчителів фізкультури, що різко контрастує з проханням уряду збільшити курси і заняття з фізичного виховання та основ здоров'я. Тому в майбутньому КНР необхідно змінити концепції і зосередитися на підготовці саме вчителів фізичної культури. Отримані результати можуть бути корисними для тих установ, які в даний час працюють над збільшенням кількості професійних курсів підготовки вчителів з відповідною кількістю годин навчання.
{"title":"АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ","authors":"Ван Сяофей","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.06","url":null,"abstract":"У статті йде мова про дослідження впливу отриманої педагогічної освіти на ефективність подальшої викладацької роботи в різних педагогічних закладах КНР. У КНР, як правило, відбувається навчання перед працевлаштуванням на посаду вчителя, так і навчання безпосередньо під час роботи. Мета цих заходів – дати майбутнім учителям можливість оволодіти знаннями і здібностями, необхідними для навчання та управління класами, і в кінцевому підсумку сприяти розвитку особистих педагогічних навичок. Освіту до працевлаштування також називають педагогічною, яка є відмінною формою вищої освіти з моменту заснування Нового Китаю. Статус вчителя до працевлаштування забезпечується безпосередньо рівнем навчання у закладі освіти з наступним отриманням відповідного ступеня, мотивацією в навчанні відповідного рівня установи, що надає ступінь, напрям академічної освіти за професійним спрямуванням, кваліфікацію та бажання продовжувати навчання на робочому місці. Ефективність вирішення такого питання була з’ясована за допомогою самозвіту респондентів. Результати дослідження вказують на те, що академічна кваліфікація викладачів в основному відповідає стандарту, але кількість викладачів з окремих предметів, в тому числі й з фізичного виховання, все ж таки є недостатньою. Рівень освіти більшості вчителів в основному відповідає вимогам підготовки, однак кількісний показник все ще потребує корегування. В початкових і середніх школах КНР існує серйозна нестача вчителів фізкультури, що різко контрастує з проханням уряду збільшити курси і заняття з фізичного виховання та основ здоров'я. Тому в майбутньому КНР необхідно змінити концепції і зосередитися на підготовці саме вчителів фізичної культури. Отримані результати можуть бути корисними для тих установ, які в даний час працюють над збільшенням кількості професійних курсів підготовки вчителів з відповідною кількістю годин навчання.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"42 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117351723","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2020.63.18
Надія Марківна Ткаченко
У статті здійснено аналіз стану проблеми формування професійного іміджу вчителів іноземних мов в освітній практиці. Підкреслено, що наразі триває робота над розробленням стандартів вищої освіти з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка, тому перелік компетентностей, якими має характеризуватися випускник ОП за предметною спеціальністю 014.02 Середня освіта (Мова і література (з вказанням мови)) досі відсутній. Кваліфікація випускника цієї предметної спеціальності відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій. За результатами вивчення освітньопрофесійних програм підготовки фахівців за спеціальністю 14.02 Середня освіта. Мова та література (із зазначенням мови) окреслено виявлені загальні тенденції. Серед них: відсутність чіткого завдання формування професійного іміджу майбутніх учителів іноземних мов у процесі їх підготовки у ЗВО; зорієнтованість ОПП на розвиток фахових компетентностей майбутніх фахівців та відсутність належної уваги розвитку особистості майбутнього педагога, у якого професійні знання та вміння поєднувалися б із затребуваними в професії особистісними характеристиками, розвиненим емоційним інтелектом і стресостійкістю, спрямованістю на ділову самопрезентацію, зовнішню привабливість і хороші манери; наявність компетентностей, що хоч і віддалено, але орієнтують підготовку майбутніх учителів іноземних мов на створення професійного іміджу. Репрезентовано результати самооцінювання науково-педагогічних працівників, які забезпечують освітній процес у ЗВО, щодо їхньої готовності до реалізації ідей іміджелогії у професійній діяльності та сформованості їх власного професійного іміджу. Отримані дані засвідчили фрагментарність знань респондентів про імідж як феномен, недостатнє володіння механізмами іміджетворення, наявність утруднень у формуванні власного професійного іміджу, що свідчить про недостатню готовність більшості науково-педагогічних працівників до іміджетворення.
{"title":"СТАН ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ В ОСВІТНІЙ ПРАКТИЦІ","authors":"Надія Марківна Ткаченко","doi":"10.34142/2312-2471.2020.63.18","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.18","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз стану проблеми формування професійного іміджу вчителів іноземних мов в освітній практиці. Підкреслено, що наразі триває робота над розробленням стандартів вищої освіти з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка, тому перелік компетентностей, якими має характеризуватися випускник ОП за предметною спеціальністю 014.02 Середня освіта (Мова і література (з вказанням мови)) досі відсутній. Кваліфікація випускника цієї предметної спеціальності відповідає шостому рівню Національної рамки кваліфікацій. За результатами вивчення освітньопрофесійних програм підготовки фахівців за спеціальністю 14.02 Середня освіта. Мова та література (із зазначенням мови) окреслено виявлені загальні тенденції. Серед них: відсутність чіткого завдання формування професійного іміджу майбутніх учителів іноземних мов у процесі їх підготовки у ЗВО; зорієнтованість ОПП на розвиток фахових компетентностей майбутніх фахівців та відсутність належної уваги розвитку особистості майбутнього педагога, у якого професійні знання та вміння поєднувалися б із затребуваними в професії особистісними характеристиками, розвиненим емоційним інтелектом і стресостійкістю, спрямованістю на ділову самопрезентацію, зовнішню привабливість і хороші манери; наявність компетентностей, що хоч і віддалено, але орієнтують підготовку майбутніх учителів іноземних мов на створення професійного іміджу. Репрезентовано результати самооцінювання науково-педагогічних працівників, які забезпечують освітній процес у ЗВО, щодо їхньої готовності до реалізації ідей іміджелогії у професійній діяльності та сформованості їх власного професійного іміджу. Отримані дані засвідчили фрагментарність знань респондентів про імідж як феномен, недостатнє володіння механізмами іміджетворення, наявність утруднень у формуванні власного професійного іміджу, що свідчить про недостатню готовність більшості науково-педагогічних працівників до іміджетворення.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"11 2 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114714731","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2020.63.08
м. Маріуполь, Наукові Підходи, ДО Визначення, Поняття Державна Комунікація
У статті представлені різні наукові підходи, що дозволяють ґрунтовно дослідити та проаналізувати проблему розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Актуальність проблеми зумовлена суперечностями, зокрема: між необхідністю врахування впливу процесів громадської діяльності студентів на формування особистості й недостатністю дослідження національного молодіжного руху як інституту соціалізації і виховання молодого покоління. Метою статті є вивчення та аналіз різних наукових підходів до дослідження проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Автором були використані такі методи дослідження: аналіз, узагальнення, систематизація історикопедагогічних, науково-методичних праць учених з проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді. У статті показано, що для здійснення об’єктивного і комплексного дослідження розвитку і організації громадської діяльності студентів ХХ століття в Україні доцільно використовувати сукупність науково-методологічних підходів. Було доведено, що базовими для нашого дослідження стали такі підходи: системний, синергетичний, історіографічний, культурологічний, хронологічний, історичний феноменологічний, аксіологічний, цивілізаційний, парадигмальнопедагогічний. Автором представлено змістовну характеристику кожного з наукових підходів, визначено їхню сутність, особливості використання у науково-дослідній практиці. У статті простежено закономірності виникнення та розвитку кожного з підходів, встановлено їхнє місце і практичне значення у науковому полі досліджуваної проблеми. Було доведено, що система зазначених наукових підходів дозволить відобразити цілісність досліджуваних процесів і явищ, обґрунтувати закономірності розвитку і становлення даної наукової проблеми, дати об’єктивну і змістовну характеристику основним науковим категоріям дослідження, простежити тенденції і закономірності розвитку громадської діяльності студентської молоді України ХХ століття.
{"title":"НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ХХ СТ.","authors":"м. Маріуполь, Наукові Підходи, ДО Визначення, Поняття Державна Комунікація","doi":"10.34142/2312-2471.2020.63.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.08","url":null,"abstract":"У статті представлені різні наукові підходи, що дозволяють ґрунтовно дослідити та проаналізувати проблему розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Актуальність проблеми зумовлена суперечностями, зокрема: між необхідністю врахування впливу процесів громадської діяльності студентів на формування особистості й недостатністю дослідження національного молодіжного руху як інституту соціалізації і виховання молодого покоління. Метою статті є вивчення та аналіз різних наукових підходів до дослідження проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Автором були використані такі методи дослідження: аналіз, узагальнення, систематизація історикопедагогічних, науково-методичних праць учених з проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді. У статті показано, що для здійснення об’єктивного і комплексного дослідження розвитку і організації громадської діяльності студентів ХХ століття в Україні доцільно використовувати сукупність науково-методологічних підходів. Було доведено, що базовими для нашого дослідження стали такі підходи: системний, синергетичний, історіографічний, культурологічний, хронологічний, історичний феноменологічний, аксіологічний, цивілізаційний, парадигмальнопедагогічний. Автором представлено змістовну характеристику кожного з наукових підходів, визначено їхню сутність, особливості використання у науково-дослідній практиці. У статті простежено закономірності виникнення та розвитку кожного з підходів, встановлено їхнє місце і практичне значення у науковому полі досліджуваної проблеми. Було доведено, що система зазначених наукових підходів дозволить відобразити цілісність досліджуваних процесів і явищ, обґрунтувати закономірності розвитку і становлення даної наукової проблеми, дати об’єктивну і змістовну характеристику основним науковим категоріям дослідження, простежити тенденції і закономірності розвитку громадської діяльності студентської молоді України ХХ століття.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"22 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130518674","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.13
Лей Сяо
У статті розглядаються загальні положення визначення компетентності культурного самовираження особистості. Зазначено, що дослідження будь-якої компетентності особистості повинно базуватися на компетентнісно-орієнтованій парадигмі освіти, що включає формування не лише теоретичних знань, а й прикладної складової підготовки майбутнього фахівця. Визначено, що питання пов’язане з компетентнісним підходом повинен розглядатися у тісному зв’язку з концепцією «Навчання впродовж усього життя» (Life Long Learning, LLL). Особливо це важливо в контексті розгляду ключових компетентностей. Розвиток компетентнісноорієнтованого навчання та навчання впродовж усього життя базується на вирішенні трьох основних проблем: використанні різних підходів і методів навчання; підтримці педагогів та інших працівників освіти; оцінці та діагностиці сформованості компетентності. Констатовано, що обізнаність та самовираження у сфері культури розглядається багатьма європейськими вченими як здатність до розуміння творчості у мистецтві, уміння формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецьких надбань людства. Змістовим наповненням цієї компетентності є глибоке розуміння своєї національної ідентичності як основи доброзичливого ставлення та поваги до міжкультурного розмаїття та вираження інших людей. Компетентність культурного самовираження передбачає розуміння та повагу щодо того, як ідеї та значення творчо самовиражаються, передаються в різних культурах через низку видів мистецтва та інших культурних форм. Це передбачає залучення до розуміння, розвитку та висловлення власних ідей і відчуттів. Узагальнення наукового пошуку дозволили визначити компетентність культурного самовираження як складний понятійний конструкт, що включає знання, навички та підходи до міжкультурного спілкування на основі розуміння і поваги до оточуючих їх ідей, де самовираження втілюється через різні галузі мистецтва та культури.
{"title":"ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «КОМПЕТЕНТНІСТЬ КУЛЬТУРНОГО САМОВИРАЖЕННЯ»","authors":"Лей Сяо","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.13","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.13","url":null,"abstract":"У статті розглядаються загальні положення визначення компетентності культурного самовираження особистості. Зазначено, що дослідження будь-якої компетентності особистості повинно базуватися на компетентнісно-орієнтованій парадигмі освіти, що включає формування не лише теоретичних знань, а й прикладної складової підготовки майбутнього фахівця. Визначено, що питання пов’язане з компетентнісним підходом повинен розглядатися у тісному зв’язку з концепцією «Навчання впродовж усього життя» (Life Long Learning, LLL). Особливо це важливо в контексті розгляду ключових компетентностей. Розвиток компетентнісноорієнтованого навчання та навчання впродовж усього життя базується на вирішенні трьох основних проблем: використанні різних підходів і методів навчання; підтримці педагогів та інших працівників освіти; оцінці та діагностиці сформованості компетентності. Констатовано, що обізнаність та самовираження у сфері культури розглядається багатьма європейськими вченими як здатність до розуміння творчості у мистецтві, уміння формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та почуття за допомогою мистецьких надбань людства. Змістовим наповненням цієї компетентності є глибоке розуміння своєї національної ідентичності як основи доброзичливого ставлення та поваги до міжкультурного розмаїття та вираження інших людей. Компетентність культурного самовираження передбачає розуміння та повагу щодо того, як ідеї та значення творчо самовиражаються, передаються в різних культурах через низку видів мистецтва та інших культурних форм. Це передбачає залучення до розуміння, розвитку та висловлення власних ідей і відчуттів. Узагальнення наукового пошуку дозволили визначити компетентність культурного самовираження як складний понятійний конструкт, що включає знання, навички та підходи до міжкультурного спілкування на основі розуміння і поваги до оточуючих їх ідей, де самовираження втілюється через різні галузі мистецтва та культури.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"71 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129100964","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.14
Лу Баовень
У статті досліджуються процеси етнокультурної підготовки здобувачів освіти закладів вищої освіти Китайської Народної Республіки. Етнокультурна підготовка здобувачів освіти розглядається в контексті компетентнісного підходу як здатність до міжкультурного спілкування та порозуміння. Розглянуто компоненти етнокультурної компетентності: вмотивованість та здатність особистості пізнавати оточуючий світ; здатність до збереження та збагачення традицій рідного етносу з усвідомленою повагою й толерантним ставленням до традицій інших етносів; готовність до міжетнічного діалогу на засадах взаємоповаги. Розкрито роль закладів вищої освіти у процесі етнокультурної підготовки здобувачів освіти через розвиток університетської культури в межах відкритого майданчика для зустрічі різних поглядів, культур та етносів. Проведено аналіз процесу формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів музичного мистецтва, який базується на введенні до змісту професійної підготовки окремих освітніх елементів етнокультурного й етнопедагогічного напряму підготовки. Виділено шляхи інтеграції етнокультурної підготовки здобувачів освіти закладів освіти Китаю через посилення ролі варіативного блоку навчальних планів, які розкривають етнокультурний сенс життя окремого регіону країни, та посилення нормативного блоку дисциплінами, які пов’язані із загальними етнокультурними тенденціями певної нації. На прикладі Інституту перспективних гуманістичних досліджень при Пекінському університеті (IAHS) розглянуто програми етнокультурної підготовки здобувачів освіти. Етнокультурна підготовка здобувачів освіти здійснюється шляхом щорічного залучення 30 найталановитіших студентів Пекінського університету для проходження курсу поглибленого міжкультурного спілкування, який включає практику міжкультурного спілкування та етнокультурної підготовки.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В КИТАЇ","authors":"Лу Баовень","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.14","url":null,"abstract":"У статті досліджуються процеси етнокультурної підготовки здобувачів освіти закладів вищої освіти Китайської Народної Республіки. Етнокультурна підготовка здобувачів освіти розглядається в контексті компетентнісного підходу як здатність до міжкультурного спілкування та порозуміння. Розглянуто компоненти етнокультурної компетентності: вмотивованість та здатність особистості пізнавати оточуючий світ; здатність до збереження та збагачення традицій рідного етносу з усвідомленою повагою й толерантним ставленням до традицій інших етносів; готовність до міжетнічного діалогу на засадах взаємоповаги. Розкрито роль закладів вищої освіти у процесі етнокультурної підготовки здобувачів освіти через розвиток університетської культури в межах відкритого майданчика для зустрічі різних поглядів, культур та етносів. Проведено аналіз процесу формування етнокультурної компетентності майбутніх педагогів музичного мистецтва, який базується на введенні до змісту професійної підготовки окремих освітніх елементів етнокультурного й етнопедагогічного напряму підготовки. Виділено шляхи інтеграції етнокультурної підготовки здобувачів освіти закладів освіти Китаю через посилення ролі варіативного блоку навчальних планів, які розкривають етнокультурний сенс життя окремого регіону країни, та посилення нормативного блоку дисциплінами, які пов’язані із загальними етнокультурними тенденціями певної нації. На прикладі Інституту перспективних гуманістичних досліджень при Пекінському університеті (IAHS) розглянуто програми етнокультурної підготовки здобувачів освіти. Етнокультурна підготовка здобувачів освіти здійснюється шляхом щорічного залучення 30 найталановитіших студентів Пекінського університету для проходження курсу поглибленого міжкультурного спілкування, який включає практику міжкультурного спілкування та етнокультурної підготовки.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"134 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123203616","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.17
О. В. Пономаренко
В статті висвітлено загальні характеристики технології підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. Розроблена технологія підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти є інноваційною педагогічною технологією, яка спрямована на підготовку компетентних магістрів психології, конкурентоздатних в неформальній освіті, задовольняє потреби суспільства в таких фахівцях, спирається на нові компетентності, а також спроможна вивести систему підготовки майбутніх фахівців психології на якісно новий рівень. Головною метою фази проектування показано розробку індивідуальних траєкторій підготовки майбутніх магістрів психології, а домінуючими методами є: бесіди, опитування, включене та непряме спостереження, тестування. Завданням фази технологізації представлено забезпечення ефективності теоретичної і практичної підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти відповідно до визначених індивідуальних освітніх траєкторій. Показано, що фаза коригування ставить собі за мету уточнення індивідуальних траєкторій підготовки магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. В статті презентовано очікувані результати підготовки – ознайомлення магістрантівпсихологів з особливостями професійної діяльності в умовах неформальної освіти; випробування кожним майбутнім магістром психології себе у ролі педагога, психолога й підприємця неформальної освіти; розробка ними персонального «стартапу» для виходу на ринок неформальних освітніх послуг, а також його випробування під час проходження польової (психологічної) практики.
{"title":"ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНОЛОГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ПСИХОЛОГІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ","authors":"О. В. Пономаренко","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.17","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.17","url":null,"abstract":"В статті висвітлено загальні характеристики технології підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. Розроблена технологія підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти є інноваційною педагогічною технологією, яка спрямована на підготовку компетентних магістрів психології, конкурентоздатних в неформальній освіті, задовольняє потреби суспільства в таких фахівцях, спирається на нові компетентності, а також спроможна вивести систему підготовки майбутніх фахівців психології на якісно новий рівень. Головною метою фази проектування показано розробку індивідуальних траєкторій підготовки майбутніх магістрів психології, а домінуючими методами є: бесіди, опитування, включене та непряме спостереження, тестування. Завданням фази технологізації представлено забезпечення ефективності теоретичної і практичної підготовки майбутніх магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти відповідно до визначених індивідуальних освітніх траєкторій. Показано, що фаза коригування ставить собі за мету уточнення індивідуальних траєкторій підготовки магістрів психології до професійної діяльності в умовах неформальної освіти. В статті презентовано очікувані результати підготовки – ознайомлення магістрантівпсихологів з особливостями професійної діяльності в умовах неформальної освіти; випробування кожним майбутнім магістром психології себе у ролі педагога, психолога й підприємця неформальної освіти; розробка ними персонального «стартапу» для виходу на ринок неформальних освітніх послуг, а також його випробування під час проходження польової (психологічної) практики.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"36 3-4 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125667135","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.09
Олена Іонова, Чжиюн Пей
Стаття присвячена аналізу становлення вищої художньої освіти Китаю ХХ ст. Установлено, що на початку століття розвиток художньої освіти перебував під впливом Заходу шляхом активного залучення у китайську художню професійну освіту академічних практик Західної Європи, що привело до її європеїзації, започаткувавши тим самим новий етап в історії китайського живопису – реалістичний. Це стало початком експериментальних течій в цій галузі як, наприклад, об’єднання західного мистецтва з китайським. Встановлено, що початок ХХ ст. – середина ХХ ст. був періодом відкриття офіційних шкіл художньої освіти, що були відкриті за ініціативою громадян Китаю, а саме відкриттям низки художніх інститутів, таких як: Сучжоуській (1922 р.), потім, в Нансіне і Ханчжоу (1927 р). Зазначено, що, якщо продовж другої половини XIX ст. процес становлення та розвитку вищої художньої освіти Китаю проходив під впливом Заходу, період з середини до кінця ХХ століття пройшов під впливом російської реалістичної школи. Це визначило напрямки у розвитку сучасного китайського живопису, основні методичні установки у практиці художньої професійної освіти Китаю. Цей період можна віднести до періоду зовнішнього (або радянського) впливу, підтримки системи художньої освіти Нового Китаю. Визначено, що розпочаті в першій половині ХХ ст. експерименти китайським митцям вдалося продовжити вже у 1980-і роки, після Культурної революції. Успіхи сучасних живописців, без сумніву, базуються на успішних експериментах майстрів минулого століття, які не могли відбутися без доброчинних нововведень в галузі художньої освіти, значно збагативши китайське мистецтво ХХІ ст. На сучасному етапі (ХХІ ст.) система художньої вищої професійної освіти Китаю характеризується підтриманням вищими мистецькими школами загальної стратегії відкритої співпраці з іноземними закладами вищої освіти (ЗВО) у встановленні довгострокових відносин співпраці в галузі наукових досліджень, академічних обмінів, підготовки викладачів і навчання студентів (Китай і США, Китай і Південна Корея, Китай і Україна, Китай і Росія). Введеться плідна підготовка аспірантів.
{"title":"СТАНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ХУДОЖНЬОЇ ОСВІТИ КИТАЮ ХХ СТ.","authors":"Олена Іонова, Чжиюн Пей","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.09","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу становлення вищої художньої освіти Китаю ХХ ст. Установлено, що на початку століття розвиток художньої освіти перебував під впливом Заходу шляхом активного залучення у китайську художню професійну освіту академічних практик Західної Європи, що привело до її європеїзації, започаткувавши тим самим новий етап в історії китайського живопису – реалістичний. Це стало початком експериментальних течій в цій галузі як, наприклад, об’єднання західного мистецтва з китайським. Встановлено, що початок ХХ ст. – середина ХХ ст. був періодом відкриття офіційних шкіл художньої освіти, що були відкриті за ініціативою громадян Китаю, а саме відкриттям низки художніх інститутів, таких як: Сучжоуській (1922 р.), потім, в Нансіне і Ханчжоу (1927 р). Зазначено, що, якщо продовж другої половини XIX ст. процес становлення та розвитку вищої художньої освіти Китаю проходив під впливом Заходу, період з середини до кінця ХХ століття пройшов під впливом російської реалістичної школи. Це визначило напрямки у розвитку сучасного китайського живопису, основні методичні установки у практиці художньої професійної освіти Китаю. Цей період можна віднести до періоду зовнішнього (або радянського) впливу, підтримки системи художньої освіти Нового Китаю. Визначено, що розпочаті в першій половині ХХ ст. експерименти китайським митцям вдалося продовжити вже у 1980-і роки, після Культурної революції. Успіхи сучасних живописців, без сумніву, базуються на успішних експериментах майстрів минулого століття, які не могли відбутися без доброчинних нововведень в галузі художньої освіти, значно збагативши китайське мистецтво ХХІ ст. На сучасному етапі (ХХІ ст.) система художньої вищої професійної освіти Китаю характеризується підтриманням вищими мистецькими школами загальної стратегії відкритої співпраці з іноземними закладами вищої освіти (ЗВО) у встановленні довгострокових відносин співпраці в галузі наукових досліджень, академічних обмінів, підготовки викладачів і навчання студентів (Китай і США, Китай і Південна Корея, Китай і Україна, Китай і Росія). Введеться плідна підготовка аспірантів.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133738455","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.12
А. І. Кубатко
У статті розкрито провідну роль фізичної підготовки у формуванні культури здоров’я фахівців-економістів у закладах вищої освіти. Показано, що саме від неї залежить рівень сформованості знань та вмінь у галузі охорони здоров’я, мотивів збереження здоров’я як психофізіологічної основи успішної професійної діяльності. Обґрунтовано, що в основу вирішення проблеми мають бути покладені активність, зв'язок з майбутньою професійною діяльністю, творчість, інформаційна забезпеченість і безперервність формування культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей у процесі прикладної фізичної підготовки. Для визначення критеріїв і показників описано сутність культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей як інтегральної характеристики якостей фахівця, структурними компонентами якої є світоглядний, когнітивно-праксеологічний та особистісний компоненти. Відповідно компонентів культури здоров’я виділено критерії сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей: аксіологічний, гносеологічний та поведінковий. Аксіологічний критерій характеризує світоглядний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Гносеологічно-діяльнісний критерій характеризує когнітивно-праксеологічний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Поведінковий критерій характеризує особистісний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Для кожного критерію сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей визначено показники, що характеризують рівні (пасивний, елементарний, базовий, високий) її формування: аксіологічний (показник – мотивація здорового способу життя), гносеологічно-діяльнісний (показники – обізнаність у галузі культури здоров'я, здатність оцінювати стан здоров’я, фізичну культуру та навички здоров’я) та поведінковий (показниками є емоційно-вольова регуляція та прагнення до саморозвитку) показники.
{"title":"КРИТЕРІЇ, ПОКАЗНИКИ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ","authors":"А. І. Кубатко","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.12","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.12","url":null,"abstract":"У статті розкрито провідну роль фізичної підготовки у формуванні культури здоров’я фахівців-економістів у закладах вищої освіти. Показано, що саме від неї залежить рівень сформованості знань та вмінь у галузі охорони здоров’я, мотивів збереження здоров’я як психофізіологічної основи успішної професійної діяльності. Обґрунтовано, що в основу вирішення проблеми мають бути покладені активність, зв'язок з майбутньою професійною діяльністю, творчість, інформаційна забезпеченість і безперервність формування культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей у процесі прикладної фізичної підготовки. Для визначення критеріїв і показників описано сутність культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей як інтегральної характеристики якостей фахівця, структурними компонентами якої є світоглядний, когнітивно-праксеологічний та особистісний компоненти. Відповідно компонентів культури здоров’я виділено критерії сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей: аксіологічний, гносеологічний та поведінковий. Аксіологічний критерій характеризує світоглядний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Гносеологічно-діяльнісний критерій характеризує когнітивно-праксеологічний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Поведінковий критерій характеризує особистісний компонент культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей. Для кожного критерію сформованості культури здоров’я майбутніх фахівців економічних спеціальностей визначено показники, що характеризують рівні (пасивний, елементарний, базовий, високий) її формування: аксіологічний (показник – мотивація здорового способу життя), гносеологічно-діяльнісний (показники – обізнаність у галузі культури здоров'я, здатність оцінювати стан здоров’я, фізичну культуру та навички здоров’я) та поведінковий (показниками є емоційно-вольова регуляція та прагнення до саморозвитку) показники.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"63 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133894139","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.01
Я. М. Бельмаз, Ірина Сергєєва
Ефективність традиційного авторитарного стилю в спілкуванні зі студентами різко знижується з приходом покоління Z до університетів, що призводить до цілої низки негативних наслідків, від зниження якості навчання до зміни напрямку та навчального закладу студентами. Разом із тим, викладацька спільнота не завжди володіє навичками конструктивного спілкування, що постають ефективною альтернативою застарілим інструментам, таким як загрози, шантаж, приниження. Мета статті – проаналізувати та продемонструвати викладачам іноземних мов педагогічних вищих навчальних закладів ефективні засоби конструктивної комунікації, що дозволять покращити якість їх професійної діяльності та підвисити конкурентоспроможність вітчизняної системи педагогічної освіти. У статті розглянуто 5 інструментів конструктивної комунікації та наведено конкретні приклади їх застосування на заняттях з іноземної мови у вищому навчальному закладі педагогічного спрямування. Ненасильницьке спілкування (формулювання висловлення від першої особи, експліцитне вираження емоцій, потреб та вимог), Я-повідомлення (формулювання висловлення від першої особи) являють собою конструктивну альтернативу оціночним судженням та є інструментами, що дозволяють надавати ефективний та неконфліктний зворотній зв’язок студентам, віддавати вказівки у максимально прийнятній для адресатів формі. Постановка цілей за SMART запропонована як модель, що легко інтегрується до ненасильницького спілкування, і дозволяє якісно формулювати навчальні цілі. Позитивне обрамлення та точна похвала містять конкретні рекомендації щодо типових проблемних зон у наданні зворотного зв’язку та націлені на встановлення та утримання сильної позиції викладача, стимулювання бажаних типів поведінки студентів, мінімізації конфліктів у ході навчальної діяльності. З метою максимального підвищення практичної цінності дослідження, усі комунікативні інструменти розглянуто на прикладах 6 типових робочих ситуацій, що виникають у процесі вивчення іноземних мов.
{"title":"ІНСТРУМЕНТИ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ПЕДАГОГІЧНОГО ЗВО","authors":"Я. М. Бельмаз, Ірина Сергєєва","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.01","url":null,"abstract":"Ефективність традиційного авторитарного стилю в спілкуванні зі студентами різко знижується з приходом покоління Z до університетів, що призводить до цілої низки негативних наслідків, від зниження якості навчання до зміни напрямку та навчального закладу студентами. Разом із тим, викладацька спільнота не завжди володіє навичками конструктивного спілкування, що постають ефективною альтернативою застарілим інструментам, таким як загрози, шантаж, приниження. Мета статті – проаналізувати та продемонструвати викладачам іноземних мов педагогічних вищих навчальних закладів ефективні засоби конструктивної комунікації, що дозволять покращити якість їх професійної діяльності та підвисити конкурентоспроможність вітчизняної системи педагогічної освіти. У статті розглянуто 5 інструментів конструктивної комунікації та наведено конкретні приклади їх застосування на заняттях з іноземної мови у вищому навчальному закладі педагогічного спрямування. Ненасильницьке спілкування (формулювання висловлення від першої особи, експліцитне вираження емоцій, потреб та вимог), Я-повідомлення (формулювання висловлення від першої особи) являють собою конструктивну альтернативу оціночним судженням та є інструментами, що дозволяють надавати ефективний та неконфліктний зворотній зв’язок студентам, віддавати вказівки у максимально прийнятній для адресатів формі. Постановка цілей за SMART запропонована як модель, що легко інтегрується до ненасильницького спілкування, і дозволяє якісно формулювати навчальні цілі. Позитивне обрамлення та точна похвала містять конкретні рекомендації щодо типових проблемних зон у наданні зворотного зв’язку та націлені на встановлення та утримання сильної позиції викладача, стимулювання бажаних типів поведінки студентів, мінімізації конфліктів у ході навчальної діяльності. З метою максимального підвищення практичної цінності дослідження, усі комунікативні інструменти розглянуто на прикладах 6 типових робочих ситуацій, що виникають у процесі вивчення іноземних мов.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"142 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123444342","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-08-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.62.11
Андрій Красілов
У статті обґрунтовано сутність та структуру кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту (ФКіС), яка формується та розвивається в процесі їхньої професійної підготовки. Кінезіологічна компетентність майбутніх фахівців фізичної культури та спорту розуміється як складова їх професійної компетентності, інтегральна особистісна якість, яка проявляється у поєднанні ціннісних поведінкових установок на раціональне виконання рухових дій і прагнення до фізичного розвитку й саморозвитку, спеціальних (кінезіологічних) знань і вмінь та методичних навичок їхнього розвитку в себе та інших, а також навичок рефлексії щодо оцінки ефективності рухової активності. Під формуванням кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту розуміється динамічний процес якісних та кількісних особистісних змін у майбутніх фахівців ФКіС, що відбуваються з позицій їхньої мотивації до формування кінезіологічної компетентності як професійного пріоритету у професійній діяльності та цілеспрямованості в оволодінні спеціальними кінезіологічними знаннями та вміннями. Результатом такого формування є цілісна особиста освіта, яка забезпечує ефективне вирішення професійних завдань майбутніми фахівцями ФКіС. Виділено гносеологічний (сприйняття, осмислення і відображення кінезіологічних знань, а також біомеханічне моделювання рухової активності), праксеологічний (здатність конструювання процесу навчання руховим діям та їх корекції) та поведінковий (прагнення досконалості професійної діяльності у формуванні рухових дій, професійно необхідні особистісні якості для педагогічної взаємодії) компоненти.
{"title":"СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КІНЕЗІОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ","authors":"Андрій Красілов","doi":"10.34142/2312-2471.2019.62.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.11","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовано сутність та структуру кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту (ФКіС), яка формується та розвивається в процесі їхньої професійної підготовки. Кінезіологічна компетентність майбутніх фахівців фізичної культури та спорту розуміється як складова їх професійної компетентності, інтегральна особистісна якість, яка проявляється у поєднанні ціннісних поведінкових установок на раціональне виконання рухових дій і прагнення до фізичного розвитку й саморозвитку, спеціальних (кінезіологічних) знань і вмінь та методичних навичок їхнього розвитку в себе та інших, а також навичок рефлексії щодо оцінки ефективності рухової активності. Під формуванням кінезіологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури та спорту розуміється динамічний процес якісних та кількісних особистісних змін у майбутніх фахівців ФКіС, що відбуваються з позицій їхньої мотивації до формування кінезіологічної компетентності як професійного пріоритету у професійній діяльності та цілеспрямованості в оволодінні спеціальними кінезіологічними знаннями та вміннями. Результатом такого формування є цілісна особиста освіта, яка забезпечує ефективне вирішення професійних завдань майбутніми фахівцями ФКіС. Виділено гносеологічний (сприйняття, осмислення і відображення кінезіологічних знань, а також біомеханічне моделювання рухової активності), праксеологічний (здатність конструювання процесу навчання руховим діям та їх корекції) та поведінковий (прагнення досконалості професійної діяльності у формуванні рухових дій, професійно необхідні особистісні якості для педагогічної взаємодії) компоненти.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-08-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122645996","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：