Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.05
І. Б. Гринченко, С. Б. Поліщук, О. В. Сірий, А. О. Тихонова, О. І. Чуприна
Метою статті є теоретичне узагальнення наукового супроводу використання ігрового методу навчання у галузі фізичного виховання. Результатом дослідження стало вивчення й узагальнення особливостей і ознак ігрового методу навчання на уроках фізичної культури. Особливе місце у дослідженні відведено питанню використання гри з навчальною метою на уроках фізичної культури. Використання рухливих і спортивних ігор у фізичному вихованні учнів, а також широке застосування ігрового методу спирається на педагогічне керівництво ігровою діяльністю. Застосування рухливих і спортивних ігор сприяє розвитку стійкого пізнавального інтересу учнів до фізичної культури через різноманітні ігрові форми, прийоми навчання. В роботі визначено специфіку ігрової діяльності на уроках фізичної культури. В межах аналізу ігрового методу визначено його властивості, наведено приклади застосування ігрового методу на уроках фізичної культури зі спортивних ігор, гімнастики, легкої атлетики. Зазначено, що спортивні ігри спираються на основні рухи, проте способи їх виконання складніші, що і зумовлює залучення учнів, особливо молодшого і середнього шкільного віку, до уроків фізичної культури. Практика фізичного виховання учнів показує, що застосування ігрового методу навчання з урахуванням вікових особливостей є вимогою сьогодення. Ігровий метод дозволяє зробити звичайний урок цікавим і захоплюючим. У дослідженні зроблено висновок, що запровадження ігрового методу навчання з використанням рухливих і спортивних ігор має чітко поставлене дидактичне завдання, ігровий задум, обов’язково має керівника (наставника), чіткі правила і, найголовніше, підсумком його застосування є формування, розширення, засвоєння, закріплення, узагальнення умінь і навичок ігрової рухливої діяльності учнів на уроках фізичної культури.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ ІГРОВОГО МЕТОДУ НАВЧАННЯ У ГАЛУЗІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ","authors":"І. Б. Гринченко, С. Б. Поліщук, О. В. Сірий, А. О. Тихонова, О. І. Чуприна","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.05","url":null,"abstract":"Метою статті є теоретичне узагальнення наукового супроводу використання ігрового методу навчання у галузі фізичного виховання. Результатом дослідження стало вивчення й узагальнення особливостей і ознак ігрового методу навчання на уроках фізичної культури. Особливе місце у дослідженні відведено питанню використання гри з навчальною метою на уроках фізичної культури. Використання рухливих і спортивних ігор у фізичному вихованні учнів, а також широке застосування ігрового методу спирається на педагогічне керівництво ігровою діяльністю. Застосування рухливих і спортивних ігор сприяє розвитку стійкого пізнавального інтересу учнів до фізичної культури через різноманітні ігрові форми, прийоми навчання. В роботі визначено специфіку ігрової діяльності на уроках фізичної культури. В межах аналізу ігрового методу визначено його властивості, наведено приклади застосування ігрового методу на уроках фізичної культури зі спортивних ігор, гімнастики, легкої атлетики. Зазначено, що спортивні ігри спираються на основні рухи, проте способи їх виконання складніші, що і зумовлює залучення учнів, особливо молодшого і середнього шкільного віку, до уроків фізичної культури. Практика фізичного виховання учнів показує, що застосування ігрового методу навчання з урахуванням вікових особливостей є вимогою сьогодення. Ігровий метод дозволяє зробити звичайний урок цікавим і захоплюючим. У дослідженні зроблено висновок, що запровадження ігрового методу навчання з використанням рухливих і спортивних ігор має чітко поставлене дидактичне завдання, ігровий задум, обов’язково має керівника (наставника), чіткі правила і, найголовніше, підсумком його застосування є формування, розширення, засвоєння, закріплення, узагальнення умінь і навичок ігрової рухливої діяльності учнів на уроках фізичної культури.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"78 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116021330","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.13
Валентина Мірошніченко, Тетяна Грузевич
Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.
{"title":"ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ","authors":"Валентина Мірошніченко, Тетяна Грузевич","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.13","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.13","url":null,"abstract":"Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116565518","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.15
О. Момот
У статті визначено та теоретично обґрунтовано пріоритет сімейного виховання на формування культури здоров’я особистості дитини як сукупність знань, умінь і навичок ведення здорового способу життя, психологічне самовдосконалення, соціальний та фізичний розвиток, що залежить від традиційної складової цього впливу, способу організації життя, участі обох батьків у вихованні, правильної організації вільного часу сім’ї, ставлення батьків до здоров’я. Культура сімейного виховання головним чином визначає культуру особистості дитини. Успіх сімейного виховання багато в чому залежить від організації домашнього життя, традицій сімейного життя. Здоров’я – основна загальнолюдська цінність, тому одним із пріоритетних напрямів культури здоров’я є створення стимулюючої, позитивної, здоров’язберігаючої, духовної та морально-психологічної атмосфери в сім'ї, оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками для збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення відповідних умов для навчання та формування фізично та психічно здорової людини, покликаних формувати здоровий світогляд, культуру здоров'я. Основна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Харчування відіграє важливу роль у формуванні культури здоров’я дитини. Воно має бути раціональним, врівноваженим, помірним та різноманітним, це перший ключ до здоров'я та добробуту, гарантія ефективності навчально-виховного процесу. Роль сімейного виховання у сформованості культури здоров’я дитини визначається рівнем зміцнення здоров’я, вмінням уберегти й покращувати своє здоров’я та оточення і сприймати його як найвищу цінність. Культура здоров’я сприяє формуванню особистості дитини як повноцінного члена суспільства, пристосованого до життя в цьому середовищі та здатного пристосовуватися до змін соціуму.
{"title":"ВПЛИВ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ","authors":"О. Момот","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.15","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.15","url":null,"abstract":"У статті визначено та теоретично обґрунтовано пріоритет сімейного виховання на формування культури здоров’я особистості дитини як сукупність знань, умінь і навичок ведення здорового способу життя, психологічне самовдосконалення, соціальний та фізичний розвиток, що залежить від традиційної складової цього впливу, способу організації життя, участі обох батьків у вихованні, правильної організації вільного часу сім’ї, ставлення батьків до здоров’я. Культура сімейного виховання головним чином визначає культуру особистості дитини. Успіх сімейного виховання багато в чому залежить від організації домашнього життя, традицій сімейного життя. Здоров’я – основна загальнолюдська цінність, тому одним із пріоритетних напрямів культури здоров’я є створення стимулюючої, позитивної, здоров’язберігаючої, духовної та морально-психологічної атмосфери в сім'ї, оволодіння необхідними знаннями, вміннями та навичками для збереження та зміцнення здоров'я, забезпечення відповідних умов для навчання та формування фізично та психічно здорової людини, покликаних формувати здоровий світогляд, культуру здоров'я. Основна вимога до сімейного виховання – це вимога любові. Харчування відіграє важливу роль у формуванні культури здоров’я дитини. Воно має бути раціональним, врівноваженим, помірним та різноманітним, це перший ключ до здоров'я та добробуту, гарантія ефективності навчально-виховного процесу. Роль сімейного виховання у сформованості культури здоров’я дитини визначається рівнем зміцнення здоров’я, вмінням уберегти й покращувати своє здоров’я та оточення і сприймати його як найвищу цінність. Культура здоров’я сприяє формуванню особистості дитини як повноцінного члена суспільства, пристосованого до життя в цьому середовищі та здатного пристосовуватися до змін соціуму.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"28 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125621079","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.07
Олена Іонова, Вікторія Партола
Статтю присвячено розкриттю особливостей антропософськи-орієнтованого підходу до подолання освітніх бар’єрів, який реалізовано в європейській програмі New Adult Learning Movement (NALM) – Рух за оновлення освіти дорослих. З’ясовано, що в освіті дорослого виявляються три основні рівноправні бар’єри, над якими необхідно працювати, надаючи дорослому учневі конкретну допомогу в їх подоланні, а саме: бар’єри в людському мисленні, бар’єри в почуттях та емоціях, бар’єри у вольовій діяльності. Це відповідає цілісності психічної структури особистості, внутрішнє життя якої характеризується інтелектуальними й афективними процесами, а також вольовою активністю, пронизаною свідомістю. Наголошено на важливості розпізнання людиною своїх бар’єрів, що є першим кроком у пізнанні, самопізнанні й саморозвитку. Установлено, що подолання бар’єрів у мисленні передбачає: у людини повинно бути бажання запитувати, досліджувати дійсність, а не пасивно приймати знання та готові відповіді; той, хто навчається, має відмовитися від моделі реальності, проте сама реальність повинна відкритися людині; людині необхідно навчитися спостерігати навколишню дійсність, а також розрізняти те, що вона знає, та те, що розуміє. Робота з бар’єрами в галузі емоцій і почуттів потребує стриманості, володіння собою, внутрішнього спокою, завдяки чому особистості відкривається зовнішній світ. Найбільш ефективними шляхами формування вольової активності людини є заняття різноманітними видами мистецтва, робота у групі та проєктна діяльність, а також особлива структура самого навчального процесу, що має сприятливий вплив на волю дорослого учня. Схарактеризовано сукупність вправ внутрішнього характеру, що використовуються в антропософській освітній практиці, допомагають людині оволодіти ходом своїх думок, взяти під контроль свої емоції й почуття, вольові імпульси та тим самим сприяють подоланню освітніх бар’єрів. Відзначено, що використання антропософськи-орієнтованого підходу до подолання бар’єрів в освіті дорослих відкриває перспективи для поліпшення професійної, післядипломної, неформальної та інформальної освіти дорослих учнів.
{"title":"ПОДОЛАННЯ БАР’ЄРІВ В ОСВІТІ ДОРОСЛИХ: АНТРОСОФСЬКИ-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД","authors":"Олена Іонова, Вікторія Партола","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.07","url":null,"abstract":"Статтю присвячено розкриттю особливостей антропософськи-орієнтованого підходу до подолання освітніх бар’єрів, який реалізовано в європейській програмі New Adult Learning Movement (NALM) – Рух за оновлення освіти дорослих. З’ясовано, що в освіті дорослого виявляються три основні рівноправні бар’єри, над якими необхідно працювати, надаючи дорослому учневі конкретну допомогу в їх подоланні, а саме: бар’єри в людському мисленні, бар’єри в почуттях та емоціях, бар’єри у вольовій діяльності. Це відповідає цілісності психічної структури особистості, внутрішнє життя якої характеризується інтелектуальними й афективними процесами, а також вольовою активністю, пронизаною свідомістю. Наголошено на важливості розпізнання людиною своїх бар’єрів, що є першим кроком у пізнанні, самопізнанні й саморозвитку. Установлено, що подолання бар’єрів у мисленні передбачає: у людини повинно бути бажання запитувати, досліджувати дійсність, а не пасивно приймати знання та готові відповіді; той, хто навчається, має відмовитися від моделі реальності, проте сама реальність повинна відкритися людині; людині необхідно навчитися спостерігати навколишню дійсність, а також розрізняти те, що вона знає, та те, що розуміє. Робота з бар’єрами в галузі емоцій і почуттів потребує стриманості, володіння собою, внутрішнього спокою, завдяки чому особистості відкривається зовнішній світ. Найбільш ефективними шляхами формування вольової активності людини є заняття різноманітними видами мистецтва, робота у групі та проєктна діяльність, а також особлива структура самого навчального процесу, що має сприятливий вплив на волю дорослого учня. Схарактеризовано сукупність вправ внутрішнього характеру, що використовуються в антропософській освітній практиці, допомагають людині оволодіти ходом своїх думок, взяти під контроль свої емоції й почуття, вольові імпульси та тим самим сприяють подоланню освітніх бар’єрів. Відзначено, що використання антропософськи-орієнтованого підходу до подолання бар’єрів в освіті дорослих відкриває перспективи для поліпшення професійної, післядипломної, неформальної та інформальної освіти дорослих учнів.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"2 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122568214","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.11
Тетяна Кучай, Олександр Володимирович Кучай
У статті розкриваються аспекти правового виховання та правової культури майбутніх фахівців. З’ясовано, що одним із найважливіших аспектів розвитку особистості є висока правова культура. Виокремлено головні проблеми формування правової культури фахівців. Висвітлено щаблі правового виховання. Розкрито два якісних рівня формування правової культури майбутніх фахівців у вищій школі, а також його ключові напрямки. Встановлено, що правова освіта та виховання лежать у передачі, засвоєнні знань, принципів та норм права, а також у формуванні належного ставлення до права і діяльності його виконання, майстерність застосовувати свої права, дотримуватись заборон та виконувати обов’язки. Серед зразків правового виховання доцільно окреслити нормативно-правові акти, акти використання норм права; ознайомлювальні й роз'яснювальні матеріали про правові акти в засобах масової інформації; правові радіо- і телевізійні часописи; правознавчі газети, ціллю яких є розповсюдження правових знань: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, діалоги, семінари, вечори проблем і відповідей, консультації тощо. Формування правової культури та правового виховання здійснюється на всіх етапах становлення особистості, але в силу піднесених і психологічних особливостей в різних щаблях даний процес активізується в періоді навчання у ЗВО при освоєнні правових та професійних дисциплін. Перспективи вбачаємо у прогнозуванні результатів формування. Його результати залежать від різних факторів: від виду організації, професійної підготовки, різних процесів формування правової культури майбутнього фахівця. Для зміни негативних факторів, впливаючи на формування правової культури майбутнього фахівця, цілеспрямовано застосовувати можливість внести в дію: ліцензійні форми і методи правової спрямованості, які здатні спрямувати адаптацію майбутніх фахівців на конкретні правові основи у їхній професійній діяльності.
{"title":"ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ОСНОВА ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Тетяна Кучай, Олександр Володимирович Кучай","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.11","url":null,"abstract":"У статті розкриваються аспекти правового виховання та правової культури майбутніх фахівців. З’ясовано, що одним із найважливіших аспектів розвитку особистості є висока правова культура. Виокремлено головні проблеми формування правової культури фахівців. Висвітлено щаблі правового виховання. Розкрито два якісних рівня формування правової культури майбутніх фахівців у вищій школі, а також його ключові напрямки. Встановлено, що правова освіта та виховання лежать у передачі, засвоєнні знань, принципів та норм права, а також у формуванні належного ставлення до права і діяльності його виконання, майстерність застосовувати свої права, дотримуватись заборон та виконувати обов’язки. Серед зразків правового виховання доцільно окреслити нормативно-правові акти, акти використання норм права; ознайомлювальні й роз'яснювальні матеріали про правові акти в засобах масової інформації; правові радіо- і телевізійні часописи; правознавчі газети, ціллю яких є розповсюдження правових знань: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, діалоги, семінари, вечори проблем і відповідей, консультації тощо. Формування правової культури та правового виховання здійснюється на всіх етапах становлення особистості, але в силу піднесених і психологічних особливостей в різних щаблях даний процес активізується в періоді навчання у ЗВО при освоєнні правових та професійних дисциплін. Перспективи вбачаємо у прогнозуванні результатів формування. Його результати залежать від різних факторів: від виду організації, професійної підготовки, різних процесів формування правової культури майбутнього фахівця. Для зміни негативних факторів, впливаючи на формування правової культури майбутнього фахівця, цілеспрямовано застосовувати можливість внести в дію: ліцензійні форми і методи правової спрямованості, які здатні спрямувати адаптацію майбутніх фахівців на конкретні правові основи у їхній професійній діяльності.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125140697","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.14
І. М. Мойсеєнко
У сучасному науковому світі щодня з'являються різні напрями досліджень, що приводить до виникнення нових дисциплін. Здобутки нейропсихології, нейробіології та нейрофізіології є новим поштовхом для розвитку педагогічного напряму корекції психофізичних порушень у дітей з особливими освітніми потребами. Спеціальні педагоги встановлюють цілі та завдання розвитку дитини з розладами аутичного спектру (РАС), нейрології допомагають їх виконувати. Вирішення проблеми вимагає компетентності психологів, клініцистів, педагогів, які можуть забезпечити відповідну нейрокорекцію. Спільна робота вчених різних сфер діяльності – фізіологів, психологів, викладачів – допоможе зрозуміти та розробити нові методи допомоги дітям із РАС. Мета статті – висвітлити клінічні особливості функціональних порушень нервової системи дітей з РАС. У статті зроблено аналіз стратегій, технологій, емпіричних здобутків сучасних нейронаук та їхній вплив на розробку педагогічних технологій допомоги дітям з особливими освітніми потребами. На основі всебічного дослідження було визначено ряд питань. Діти з аутизмом мають неврологічні розлади. У галузі корекційної педагогіки виникають труднощі дітей з РАС у імітації, розподілі м’язового тонусу, рухи погано скоординовані, порушена орієнтація в просторі, відчуття тіла, звуків, фарб, форм навколишнього середовища. Неповна інтеграція рефлекторних моделей може спричинити функціональні та структурні проблеми в організмі. Нейрофізіологічною основою центральної нервової системи став початок нових підходів до діагностики та педагогічної допомоги дітям з РАС. Розробка авторської методики "Сенсомоторний розвиток" базується на знаннях нейрофізіології. На основі комплексного дослідження зроблений аналіз авторської методики, що спрямована на стимуляцію органів вестибулярної системи та пропріоцепцію дітей з РАС. Спеціальні вправи стимулюють мозочок, стовбур мозку, мієлінізацію нервових волокон. Теоретичні та експериментальні дослідження дали можливість розробити структуру діагностики сенсомоторних навичок. На основі результатів діагностики було розроблено авторську методику формування сенсомоторних навичок.
{"title":"НЕЙРОНАУКИ ЯК ПІДҐРУНТЯ ДО КОРЕКЦІЇ СЕНСОМОТОРИКИ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ","authors":"І. М. Мойсеєнко","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.14","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.14","url":null,"abstract":"У сучасному науковому світі щодня з'являються різні напрями досліджень, що приводить до виникнення нових дисциплін. Здобутки нейропсихології, нейробіології та нейрофізіології є новим поштовхом для розвитку педагогічного напряму корекції психофізичних порушень у дітей з особливими освітніми потребами. Спеціальні педагоги встановлюють цілі та завдання розвитку дитини з розладами аутичного спектру (РАС), нейрології допомагають їх виконувати. Вирішення проблеми вимагає компетентності психологів, клініцистів, педагогів, які можуть забезпечити відповідну нейрокорекцію. Спільна робота вчених різних сфер діяльності – фізіологів, психологів, викладачів – допоможе зрозуміти та розробити нові методи допомоги дітям із РАС. Мета статті – висвітлити клінічні особливості функціональних порушень нервової системи дітей з РАС. У статті зроблено аналіз стратегій, технологій, емпіричних здобутків сучасних нейронаук та їхній вплив на розробку педагогічних технологій допомоги дітям з особливими освітніми потребами. На основі всебічного дослідження було визначено ряд питань. Діти з аутизмом мають неврологічні розлади. У галузі корекційної педагогіки виникають труднощі дітей з РАС у імітації, розподілі м’язового тонусу, рухи погано скоординовані, порушена орієнтація в просторі, відчуття тіла, звуків, фарб, форм навколишнього середовища. Неповна інтеграція рефлекторних моделей може спричинити функціональні та структурні проблеми в організмі. Нейрофізіологічною основою центральної нервової системи став початок нових підходів до діагностики та педагогічної допомоги дітям з РАС. Розробка авторської методики \"Сенсомоторний розвиток\" базується на знаннях нейрофізіології. На основі комплексного дослідження зроблений аналіз авторської методики, що спрямована на стимуляцію органів вестибулярної системи та пропріоцепцію дітей з РАС. Спеціальні вправи стимулюють мозочок, стовбур мозку, мієлінізацію нервових волокон. Теоретичні та експериментальні дослідження дали можливість розробити структуру діагностики сенсомоторних навичок. На основі результатів діагностики було розроблено авторську методику формування сенсомоторних навичок.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"46 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134229167","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.06
Анастасія Житницька
Розвиток цифрового суспільства зумовлює нові виклики перед представниками всіх сфер людської діяльності, зокрема й журналістами, що сприяє перегляду компетентнісної парадигми їхньої підготовки. У нових умовах на журналістську професію впливає підвищення оперативності доставки інформації, багатоканальність комунікацій, візуалізація інформації як провідний засіб комунікації в медіасередовищі. Ера дигіталізації (переведення аналогових даних у цифрові формати) прискорює трансформаційні процеси суспільства, спричиняє глобальні зміни в житті людей, медійні зміни, уявлення про журналістську діяльність. Логічними продуктами дигіталізації є новації в підготовці майбутніх журналістів з огляду на новітні форми, способи збору та генерування медіа-контенту. Однією з актуальних і ключових компетентностей майбутнього журналіста є генерування інформаційного контенту в текстовому форматі як письмового, так і усного мовлення. У статті розкрито сутність генерування інформаційного контенту та виявлено форми дигітальної журналістики: крос-медіа та трансмедіа. У ході аналізу стану компетентнісної парадигми підготовки майбутніх журналістів виявлено один з найактуальніших її складників – генерування інформаційного контенту, під яким ми розуміємо підготовку та трансляцію текстів як носіїв інформації в мас-медіа. З розвитком дигітальної журналістики виникла потреба в розробці інноваційних форм подачі інформації, а саме – крос-медіа та транс-медіа: при транс-медіа частини історії (сторітелінгу) в різних медіа-форматах доповнюють одна одну, а крос-медіа – це властивість мережевого видання, яка полягає в здатності працювати більш, ніж на одній платформі, тобто це подання матеріалів, які розкривають одну тему, у різних формах і на різних платформах. Перспективами подальших наукових розвідок вбачаємо аналіз процесу генерування інформаційного контенту в практичній діяльності журналіста в епоху цифрової комунікації.
{"title":"ГЕНЕРУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО КОНТЕНТУ ЯК КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ЖУРНАЛІСТА","authors":"Анастасія Житницька","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.06","url":null,"abstract":"Розвиток цифрового суспільства зумовлює нові виклики перед представниками всіх сфер людської діяльності, зокрема й журналістами, що сприяє перегляду компетентнісної парадигми їхньої підготовки. У нових умовах на журналістську професію впливає підвищення оперативності доставки інформації, багатоканальність комунікацій, візуалізація інформації як провідний засіб комунікації в медіасередовищі. Ера дигіталізації (переведення аналогових даних у цифрові формати) прискорює трансформаційні процеси суспільства, спричиняє глобальні зміни в житті людей, медійні зміни, уявлення про журналістську діяльність. Логічними продуктами дигіталізації є новації в підготовці майбутніх журналістів з огляду на новітні форми, способи збору та генерування медіа-контенту. Однією з актуальних і ключових компетентностей майбутнього журналіста є генерування інформаційного контенту в текстовому форматі як письмового, так і усного мовлення. У статті розкрито сутність генерування інформаційного контенту та виявлено форми дигітальної журналістики: крос-медіа та трансмедіа. У ході аналізу стану компетентнісної парадигми підготовки майбутніх журналістів виявлено один з найактуальніших її складників – генерування інформаційного контенту, під яким ми розуміємо підготовку та трансляцію текстів як носіїв інформації в мас-медіа. З розвитком дигітальної журналістики виникла потреба в розробці інноваційних форм подачі інформації, а саме – крос-медіа та транс-медіа: при транс-медіа частини історії (сторітелінгу) в різних медіа-форматах доповнюють одна одну, а крос-медіа – це властивість мережевого видання, яка полягає в здатності працювати більш, ніж на одній платформі, тобто це подання матеріалів, які розкривають одну тему, у різних формах і на різних платформах. Перспективами подальших наукових розвідок вбачаємо аналіз процесу генерування інформаційного контенту в практичній діяльності журналіста в епоху цифрової комунікації.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127956453","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.08
Олександр Кірдан
У статті обґрунтовано структуру готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та постійної самоосвіти, що забезпечує здобуття студентами вищої освіти готовності до діяльності у цьому напрямку, їх доступ до рівня постійного професійного та особистісного саморозвитку та самовдосконалення. На основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників запропоновано авторське визначення поняття «готовність майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної освіти» як інтегративне особистісне утворення, що є результатом професійної підготовки у закладах вищої освіти та охоплює здатність провадити ефективну професійну економічну та неперервну самоосвітню діяльність, спрямовану на професійно-особистісний розвиток відповідно до особистих потреб та актуальних професійних вимог до фахівців-економістів. Виокремлено сутнісні характеристики та індикатори готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти: особистісна мотивація та суб’єктивне значення професійної діяльності та безперервна самоосвіта; незалежність та ефективність професійної діяльності за фахом, наступність та систематичність професійної самоосвіти; цілеспрямованість та активність професійної рефлексії, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення. Висвітлено перелік показників готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти, що охоплюють різні її аспекти. Обґрунтовано та схарактеризовано мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексійно-поведінковий компоненти готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти. А саме: мотиваційно-ціннісний (мотиваційно-ціннісна сфера, прагнення до досягнення успіху, готовність до постійної самоосвіти тощо); пізнавальний (галузь компетенції, формування теоретичних знань та практичних навичок, включаючи постійну самоосвіту тощо); оперативний (здатність до ефективної професійної діяльності та постійне самовиховання тощо) та рефлексивно-поведінковий (рефлекторні здібності, здатність розвивати індивідуальний стиль економічної поведінки, формувати індивідуальну професійну концепцію тощо) компоненти.
{"title":"СТРУКТУРА ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ЕКОНОМІСТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НЕПЕРЕРВНОЇ САМООСВІТИ","authors":"Олександр Кірдан","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.08","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовано структуру готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та постійної самоосвіти, що забезпечує здобуття студентами вищої освіти готовності до діяльності у цьому напрямку, їх доступ до рівня постійного професійного та особистісного саморозвитку та самовдосконалення. На основі аналізу наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників запропоновано авторське визначення поняття «готовність майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної освіти» як інтегративне особистісне утворення, що є результатом професійної підготовки у закладах вищої освіти та охоплює здатність провадити ефективну професійну економічну та неперервну самоосвітню діяльність, спрямовану на професійно-особистісний розвиток відповідно до особистих потреб та актуальних професійних вимог до фахівців-економістів. Виокремлено сутнісні характеристики та індикатори готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти: особистісна мотивація та суб’єктивне значення професійної діяльності та безперервна самоосвіта; незалежність та ефективність професійної діяльності за фахом, наступність та систематичність професійної самоосвіти; цілеспрямованість та активність професійної рефлексії, самовиховання, саморозвиток, самовдосконалення. Висвітлено перелік показників готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти, що охоплюють різні її аспекти. Обґрунтовано та схарактеризовано мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексійно-поведінковий компоненти готовності майбутніх економістів до професійної діяльності та неперервної самоосвіти. А саме: мотиваційно-ціннісний (мотиваційно-ціннісна сфера, прагнення до досягнення успіху, готовність до постійної самоосвіти тощо); пізнавальний (галузь компетенції, формування теоретичних знань та практичних навичок, включаючи постійну самоосвіту тощо); оперативний (здатність до ефективної професійної діяльності та постійне самовиховання тощо) та рефлексивно-поведінковий (рефлекторні здібності, здатність розвивати індивідуальний стиль економічної поведінки, формувати індивідуальну професійну концепцію тощо) компоненти.","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"408 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126685322","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-03-01DOI: 10.34142/2312-2471.2019.61.19
Н. О. Ткачова, А. С. Ткачов
Статтю присвячено визначенню системи ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Доведено, що сьогодні вища освіта є важливим фактором реформування суспільства, тому визначення науково обґрунтованої системи ціннісних індикаторів поліпшення її якості є важливою передумовою успішної реалізації місії освіти. Установлено, що окремі аспекти досліджуваної проблеми розкрито в публікаціях І. Беха, О. Вишневського, А. Кірьякової та інших авторів, однак існує потреба в продовженні наукового пошуку в окресленому напрямі. Мета статті – визначити систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Завдання дослідження: розкрити суть поняття «ціннісний індикатор», висвітлити точки зору зарубіжних учених про визначення ціннісних пріоритетів сучасної вищої освіти, проаналізувати позиції вітчизняних українських дослідників щодо основних показників якості вищої освіти, запропонувати авторську систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. У дослідженні використовувався комплекс таких методів: теоретичних (аналіз, зіставлення, узагальнення думок науковців щодо визначення основних показників (індикаторів) поліпшення якості вищої освіти); емпіричних (бесіди, анкетування, експертне оцінювання для систематизації висновків фахівців з порушеного питання). На основі аналізу наукової літератури визначено, що ціннісні індикатори в системі освіти являють собою певні аксіологічні імперативи, базові цінності, які, з одного боку, детермінуються наявною соціокультурною ситуацію на конкретному етапі розвитку суспільства, а з іншого боку, – значною мірою визначають подальші тенденції розвитку освіти зокрема та людства загалом. На основі врахування різних точок зору науковців та представленої в раніше опублікованих авторських наукових працях сукупності основних освітніх цінностей зроблено загальний висновок про те, що система ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти в Україні має включати такі складники: загальнолюдські цінності, демократичні цінності, академічні цінності, сімейні цінності й особистісні цінності. У публікації також визначено, що тільки системне використання зазначених ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти дозволить успішно виконати її місію
{"title":"СИСТЕМА ЦІННІСНИХ ІНДИКАТОРІВ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Н. О. Ткачова, А. С. Ткачов","doi":"10.34142/2312-2471.2019.61.19","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.19","url":null,"abstract":"Статтю присвячено визначенню системи ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Доведено, що сьогодні вища освіта є важливим фактором реформування суспільства, тому визначення науково обґрунтованої системи ціннісних індикаторів поліпшення її якості є важливою передумовою успішної реалізації місії освіти. Установлено, що окремі аспекти досліджуваної проблеми розкрито в публікаціях І. Беха, О. Вишневського, А. Кірьякової та інших авторів, однак існує потреба в продовженні наукового пошуку в окресленому напрямі. Мета статті – визначити систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. Завдання дослідження: розкрити суть поняття «ціннісний індикатор», висвітлити точки зору зарубіжних учених про визначення ціннісних пріоритетів сучасної вищої освіти, проаналізувати позиції вітчизняних українських дослідників щодо основних показників якості вищої освіти, запропонувати авторську систему ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти. У дослідженні використовувався комплекс таких методів: теоретичних (аналіз, зіставлення, узагальнення думок науковців щодо визначення основних показників (індикаторів) поліпшення якості вищої освіти); емпіричних (бесіди, анкетування, експертне оцінювання для систематизації висновків фахівців з порушеного питання). На основі аналізу наукової літератури визначено, що ціннісні індикатори в системі освіти являють собою певні аксіологічні імперативи, базові цінності, які, з одного боку, детермінуються наявною соціокультурною ситуацію на конкретному етапі розвитку суспільства, а з іншого боку, – значною мірою визначають подальші тенденції розвитку освіти зокрема та людства загалом. На основі врахування різних точок зору науковців та представленої в раніше опублікованих авторських наукових працях сукупності основних освітніх цінностей зроблено загальний висновок про те, що система ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти в Україні має включати такі складники: загальнолюдські цінності, демократичні цінності, академічні цінності, сімейні цінності й особистісні цінності. У публікації також визначено, що тільки системне використання зазначених ціннісних індикаторів поліпшення якості вищої освіти дозволить успішно виконати її місію","PeriodicalId":306207,"journal":{"name":"Педагогіка та психологія","volume":"10 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-03-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127659298","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：