Pub Date : 2022-06-08DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.33
Інна Шкарбан
The article reveals linguistic aspect of modality in modern math discourse in English, critically outlines a number of actual problematic issues in the area, such as the distinction between epistemic modality and evidentiality marked by formal logics philosophical grounding. General reference to previous scholarly activity in math modality research proves that it is largely based on propositional aspects of meaning. The math text corpus analysis aims to extract a set of modalities that are indispensable for formulating modal deductive reasoning. However, from a linguistic perspective academic math discourse requires natural language premise selection in the processes of mathematical reasoning and argumentation. It is presumed that two different self-attention cognition layers are focused at the same time on the proper classical symbolic logic and mathematical elements (formal language), while the other attends to natural language. Defining the semantic meanings of math discourse modality markers involves the interpretation phase. Thus, objectivity is generally associated with evidential adverbs which are markers of the evidence verification concerning the speaker’s assessment of the truth value of the proposition. Modal auxiliaries of high, medium and low modality, semimodal verbs and conditionals involve ascribing a justification value in the set of possible logical inference making. The formal logical structure of mathematical reasoning explains the non-intuitive possibility of a deductive proof. It has been grounded that a linguistic category of modality in math discourse indispensably presupposes the universal truth of knowledge, high level of logical formalization in propositional verification status, formulaic nature of the argumentation, i.e. synthesis of hypothetical preconditions, theoretical knowledge and subjectivity of reasoning leading to a new hypothesis verification and visual exemplification of the empirical deductive processes in particular by linguistic means of modality expression.
{"title":"LINGUISTIC ASPECT OF MODALITY IN MODERN MATH DISCOURSE IN ENGLISH","authors":"Інна Шкарбан","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.33","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.33","url":null,"abstract":"The article reveals linguistic aspect of modality in modern math discourse in English, critically outlines a number of actual problematic issues in the area, such as the distinction between epistemic modality and evidentiality marked by formal logics philosophical grounding. General reference to previous scholarly activity in math modality research proves that it is largely based on propositional aspects of meaning. The math text corpus analysis aims to extract a set of modalities that are indispensable for formulating modal deductive reasoning. However, from a linguistic perspective academic math discourse requires natural language premise selection in the processes of mathematical reasoning and argumentation. It is presumed that two different self-attention cognition layers are focused at the same time on the proper classical symbolic logic and mathematical elements (formal language), while the other attends to natural language. Defining the semantic meanings of math discourse modality markers involves the interpretation phase. Thus, objectivity is generally associated with evidential adverbs which are markers of the evidence verification concerning the speaker’s assessment of the truth value of the proposition. Modal auxiliaries of high, medium and low modality, semimodal verbs and conditionals involve ascribing a justification value in the set of possible logical inference making. The formal logical structure of mathematical reasoning explains the non-intuitive possibility of a deductive proof. It has been grounded that a linguistic category of modality in math discourse indispensably presupposes the universal truth of knowledge, high level of logical formalization in propositional verification status, formulaic nature of the argumentation, i.e. synthesis of hypothetical preconditions, theoretical knowledge and subjectivity of reasoning leading to a new hypothesis verification and visual exemplification of the empirical deductive processes in particular by linguistic means of modality expression.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"18 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123820276","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-08DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.23
Марина Мирончук, Людмила Бачуріна, Єлизавета Арчакова
Стаття присвячена вивченню лексико-семантичної структури ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ в англійській мові. Звернення до хронотопу розвитку суспільства характеризує механізм еволюції фразеологізмів та допомагає визначити лінгвокультурологічну природу, яка, своєю чергою, зумовлює семантичні ознаки досліджуваної лексики та дає підстави для адекватного тлумачення лексичного значення ідіом. Метод компонентного аналізу, представлений у роботі, дав можливість виділити компоненти значеннєвої структури ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ й прослідкувати, яким чином конотаційний компонент, що характеризує дію, трансформується в аксіологічний, який конституює підґрунтя образу, представленого в ідіомі. На основі виділених компонентів значеннєвої структури розроблено формулу тлумачення основної дії, яка відображає асоціативні зв’язки між реалією, представленою відповідними ідіомами, і номінантом. Емотивний компонент, безпосередньо пов’язаний з оцінкою ситуацій, представлених ідіомами, що мають у своєму складі лексеми на позначення природних явищ, аргументував розподіл їх на дві групи: група ідіом з позитивною оцінкою та група ідіом з негативною оцінкою. Першу групу утворюють ідіоми, що містять у свому складі лексеми на позначення небесних світил і явищ, що відбуваються в небі. Друга група представлена ідіомами, що містять у своєму складі лексеми на позначення опадів. Тож на матеріалі ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ ще раз доведено, що характер образної підстави ідіом безпосередньо пов’язаний з оцінкою і емотивним компонентом. Зокрема, асоціативний образ, який конституюють ідіоми на позначення природних явищ, є результатом позитивного чи негативного їхнього впливу на життя людини.
{"title":"ЛЕКСИКО-СEМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ІДІОМ З ЛЕКСИЧНИМ КОМПОНЕНТОМ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРИРОДНИХ ЯВИЩ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ","authors":"Марина Мирончук, Людмила Бачуріна, Єлизавета Арчакова","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.23","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.23","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню лексико-семантичної структури ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ в англійській мові. Звернення до хронотопу розвитку суспільства характеризує механізм еволюції фразеологізмів та допомагає визначити лінгвокультурологічну природу, яка, своєю чергою, зумовлює семантичні ознаки досліджуваної лексики та дає підстави для адекватного тлумачення лексичного значення ідіом. Метод компонентного аналізу, представлений у роботі, дав можливість виділити компоненти значеннєвої структури ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ й прослідкувати, яким чином конотаційний компонент, що характеризує дію, трансформується в аксіологічний, який конституює підґрунтя образу, представленого в ідіомі. На основі виділених компонентів значеннєвої структури розроблено формулу тлумачення основної дії, яка відображає асоціативні зв’язки між реалією, представленою відповідними ідіомами, і номінантом. Емотивний компонент, безпосередньо пов’язаний з оцінкою ситуацій, представлених ідіомами, що мають у своєму складі лексеми на позначення природних явищ, аргументував розподіл їх на дві групи: група ідіом з позитивною оцінкою та група ідіом з негативною оцінкою. Першу групу утворюють ідіоми, що містять у свому складі лексеми на позначення небесних світил і явищ, що відбуваються в небі. Друга група представлена ідіомами, що містять у своєму складі лексеми на позначення опадів. Тож на матеріалі ідіом з лексичним компонентом на позначення природних явищ ще раз доведено, що характер образної підстави ідіом безпосередньо пов’язаний з оцінкою і емотивним компонентом. Зокрема, асоціативний образ, який конституюють ідіоми на позначення природних явищ, є результатом позитивного чи негативного їхнього впливу на життя людини.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"93 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131327214","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-08DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.34
Марія Федурко
ПРО ІНТЕЛЕКТ І ЕМОЦІЮ, МИСЛЬ І ЧУТТЯ, РОЗУМ І СЕРЦЕ В КОСМОСІ НАУКОВОГО СЛОВА ІВАНА ФРАНКА (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ Я. ЯРЕМКА І Н. ЛУЖЕЦЬКОЇ «ІВАН ФРАНКО І ПОСТУП НОВІТНЬОЇ ЛІНГВІСТИКИ»)
{"title":"ПРО ІНТЕЛЕКТ І ЕМОЦІЮ, МИСЛЬ І ЧУТТЯ, РОЗУМ І СЕРЦЕ В КОСМОСІ НАУКОВОГО СЛОВА ІВАНА ФРАНКА (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ Я. ЯРЕМКА І Н. ЛУЖЕЦЬКОЇ «ІВАН ФРАНКО І ПОСТУП НОВІТНЬОЇ ЛІНГВІСТИКИ»)","authors":"Марія Федурко","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.34","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.34","url":null,"abstract":"ПРО ІНТЕЛЕКТ І ЕМОЦІЮ, МИСЛЬ І ЧУТТЯ, РОЗУМ І СЕРЦЕ В КОСМОСІ НАУКОВОГО СЛОВА ІВАНА ФРАНКА (РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ Я. ЯРЕМКА І Н. ЛУЖЕЦЬКОЇ «ІВАН ФРАНКО І ПОСТУП НОВІТНЬОЇ ЛІНГВІСТИКИ»)","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"308 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116615265","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-08DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.32
Олександр Шаболдов
У статті проаналізовано конструювання маскулінного ідеалу у творчості О. Стефановича. Виявлено й описано різні вияви маскулінності у творах поета та досліджено їхній зв’язок зі світоглядом та ідейними настановами О. Стефановича. У результаті дослідження встановлено, що маскулінним ідеалом для поета є гегемонна лицарська маскулінність як найбільш придатна для творення героїчного національного міфу. Саме вона найповніше відповідає уявленням про національний характер українців, властивий національному міфу «Празької школи». Показано, що у поетичній спадщині О. Стефановича лицарська маскулінність виявляється у трьох головних архетипних ролях: Воїна, Батька (Патріарха) та Коханця. При цьому поет вибудовує власний пантеон національних героїв, який охоплює постаті різних періодів української історії. Меншою мірою представлена в його творчості ситуація кризи маскулінності. Це варто пояснювати спрямованістю поета не так на змалювання дійсності та емігрантських реалій, як на конструювання взірцевих моделей, що могли б стати прикладами для наслідування. Тому криза маскулінності однозначно сприймається негативно й потребує подолання. Маскулінність чужинців також представлена незначною мірою, вона завжди виступає ворожою силою й отримує негативну оцінку поета. Духовна маскулінність, маскулінність ремісника та інші альтернативні типи маскулінності не відповідають уявленням поета про маскулінний ідеал і практично не представлені в його творах. У дослідженні показано також, що поет не сприймав вияви жіночої маскулінності, утверджуючи пасивну роль жінки супроти активного чоловічого первня. Проведене дослідження є складовою частиною комплексної проблеми маскулінності та фемінності у творчості «Празької школи». Його результати допомагають сформувати більш повну й цілісну картину цього мистецького феномену та героїчного українського національного міфу, що посідав центральне місце у творчості її представників.
{"title":"КОНСТРУЮВАННЯ МАСКУЛІННОГО ІДЕАЛУ У ТВОРЧОСТІ ОЛЕКСИ СТЕФАНОВИЧА","authors":"Олександр Шаболдов","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.32","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.32","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано конструювання маскулінного ідеалу у творчості О. Стефановича. Виявлено й описано різні вияви маскулінності у творах поета та досліджено їхній зв’язок зі світоглядом та ідейними настановами О. Стефановича. У результаті дослідження встановлено, що маскулінним ідеалом для поета є гегемонна лицарська маскулінність як найбільш придатна для творення героїчного національного міфу. Саме вона найповніше відповідає уявленням про національний характер українців, властивий національному міфу «Празької школи». Показано, що у поетичній спадщині О. Стефановича лицарська маскулінність виявляється у трьох головних архетипних ролях: Воїна, Батька (Патріарха) та Коханця. При цьому поет вибудовує власний пантеон національних героїв, який охоплює постаті різних періодів української історії. Меншою мірою представлена в його творчості ситуація кризи маскулінності. Це варто пояснювати спрямованістю поета не так на змалювання дійсності та емігрантських реалій, як на конструювання взірцевих моделей, що могли б стати прикладами для наслідування. Тому криза маскулінності однозначно сприймається негативно й потребує подолання. Маскулінність чужинців також представлена незначною мірою, вона завжди виступає ворожою силою й отримує негативну оцінку поета. Духовна маскулінність, маскулінність ремісника та інші альтернативні типи маскулінності не відповідають уявленням поета про маскулінний ідеал і практично не представлені в його творах. У дослідженні показано також, що поет не сприймав вияви жіночої маскулінності, утверджуючи пасивну роль жінки супроти активного чоловічого первня. Проведене дослідження є складовою частиною комплексної проблеми маскулінності та фемінності у творчості «Празької школи». Його результати допомагають сформувати більш повну й цілісну картину цього мистецького феномену та героїчного українського національного міфу, що посідав центральне місце у творчості її представників.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132734898","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-07DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.5
Мар’яна Вотьканич
Тема надприродного, загадкового завжди хвилювала людську думку, тому протягом цивілізаційного поступу було зроблено безліч спроб осмислити непізнаване. Продуктивним способом проникнення в позасвідоме стало словесне мистецтво, яке давало можливість вийти за межі профанного світу. Поєднання реального та інтуїтивного типів художнього світовідчуття – характерна риса творчості сучасного українського письменника Румунії Михайла Гафії Трайсти. Художнє осягнення наслідків взаємодії людини з проявами потойбічного покладено в основу його повісті «Людина з того світу». У статті здійснено аналіз поетики містичного у творі крізь призму окремих засад рецептивної естетики, міфологічної школи літературознавства та інтертекстуального методу. М. Трайста використовує мотиви перетину двох паралельних світів – людського та неземного, завдяки чому головний герой здобуває містичний досвід взаємодії з надприродними силами, що негативно впливає на його подальшу долю. Посилює ірраціональний струмінь твору й мотив подорожі в часі. Автор, удаючись до прийому містичного припущення, не дає раціонального пояснення такому розвитку подій, спонукаючи реципієнта до співтворення тексту. У статті з’ясовано, що містичне наповнення повісті засноване на фольклорних джерелах, а саме народних переказах про мертвих на весіллі, що побутували на рідній автору Мараморощині (Румунія), віруваннях у надприродну силу часових, просторових меж, а також перехідних станів людини. Містичну атмосферу повісті посилюють також міфологічні образи-символи та релігійні (біблійні) мотиви. Такі спостереження дають підстави до висновку, що повість Михайла Гафії Трайсти «Людина з того світу» цілком вписується в рамки літературного метажанру містики. Окрім цього, у творі спостерігаємо окремі риси детективного, філософського, соціально-психологічного, готичного жанрів. Засобами творення атмосфери надприродного у творі виступають: нежиттєподібність ситуації, що є осердям сюжету повісті; прийом зображення взаємодії двох вимірів; прийом містичного припущення; сугестія, асоціативність, інтертекстуальність.
{"title":"ПОЕТИКА МІСТИЧНОГО В ПОВІСТІ МИХАЙЛА ГАФІЇ ТРАЙСТИ «ЛЮДИНА З ТОГО СВІТУ»","authors":"Мар’яна Вотьканич","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.5","url":null,"abstract":"Тема надприродного, загадкового завжди хвилювала людську думку, тому протягом цивілізаційного поступу було зроблено безліч спроб осмислити непізнаване. Продуктивним способом проникнення в позасвідоме стало словесне мистецтво, яке давало можливість вийти за межі профанного світу. Поєднання реального та інтуїтивного типів художнього світовідчуття – характерна риса творчості сучасного українського письменника Румунії Михайла Гафії Трайсти. Художнє осягнення наслідків взаємодії людини з проявами потойбічного покладено в основу його повісті «Людина з того світу». У статті здійснено аналіз поетики містичного у творі крізь призму окремих засад рецептивної естетики, міфологічної школи літературознавства та інтертекстуального методу. М. Трайста використовує мотиви перетину двох паралельних світів – людського та неземного, завдяки чому головний герой здобуває містичний досвід взаємодії з надприродними силами, що негативно впливає на його подальшу долю. Посилює ірраціональний струмінь твору й мотив подорожі в часі. Автор, удаючись до прийому містичного припущення, не дає раціонального пояснення такому розвитку подій, спонукаючи реципієнта до співтворення тексту. У статті з’ясовано, що містичне наповнення повісті засноване на фольклорних джерелах, а саме народних переказах про мертвих на весіллі, що побутували на рідній автору Мараморощині (Румунія), віруваннях у надприродну силу часових, просторових меж, а також перехідних станів людини. Містичну атмосферу повісті посилюють також міфологічні образи-символи та релігійні (біблійні) мотиви. Такі спостереження дають підстави до висновку, що повість Михайла Гафії Трайсти «Людина з того світу» цілком вписується в рамки літературного метажанру містики. Окрім цього, у творі спостерігаємо окремі риси детективного, філософського, соціально-психологічного, готичного жанрів. Засобами творення атмосфери надприродного у творі виступають: нежиттєподібність ситуації, що є осердям сюжету повісті; прийом зображення взаємодії двох вимірів; прийом містичного припущення; сугестія, асоціативність, інтертекстуальність.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"222 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116286690","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-07DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.7
Анна Гванцеладзе
У статті йдеться про передачу відношень суперіорності засобами турецької мови. На основі визначення суперіорності як типу відношень між порівнюваними об’єктами, що передають більшу міру вияву ознаки одного з них, виокремлено на матеріалі творів турецьких письменників ХХ століття відповідні засоби мови. Мета статті полягає у встановленні семантичних відтінків суперіорності у складі функціонально-семантичного поля (ФСП) компаративності турецької мови та виявленні формальних засобів їхнього відтворення. Аналіз теоретичних джерел засвідчує недостатню вивченість суперіорності як складника поля компаративності турецької мови, відсутність опису семантичних відтінків суперіорності в турецькій мові. У роботі використано такі методи дослідження, як суцільна вибірка, описовий метод, опозитивний та компонентний аналізи для визначення семантичних відтінків значення та відбору матеріалу, трансформаційний аналіз для розмежування суперлативного та елативного значень конструкцій із найвищим ступенем порівняння. У результаті дослідження уточнено прелік засобів відтворення ступенів порівняння та інтенсифікації ознаки, здійснено сегментацію простору зони суперіорності на вужчі семантичні підзони. З урахуванням релятивності об’єкта порівняння виділено відносну та нормативну суперіорність. Зазначено, що ступені порівняння функціонують в обох підзонах, проте у відносній суперіорності – активніше. Визначено, що в турецькій мові для розмежування суперлатива та елатива варто звертатись до трансформаційного аналізу. З опорою на семантичні та синтагматичні властивості вищого ступеня порівняння встановлено функційну рівнозначність конструкцій з часткою daha та без неї для передачі більшого ступеня вияву ознаки. У роботі виявлено, що суперіорність в турецькій мові може передаватись засобами різних рівнів мови.
{"title":"ВІДНОШЕННЯ СУПЕРІОРНОСТІ В ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИЧНІ ВІДТІНКИ ТА ФОРМАЛЬНЕ ВИРАЖЕННЯ","authors":"Анна Гванцеладзе","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.7","url":null,"abstract":"У статті йдеться про передачу відношень суперіорності засобами турецької мови. На основі визначення суперіорності як типу відношень між порівнюваними об’єктами, що передають більшу міру вияву ознаки одного з них, виокремлено на матеріалі творів турецьких письменників ХХ століття відповідні засоби мови. Мета статті полягає у встановленні семантичних відтінків суперіорності у складі функціонально-семантичного поля (ФСП) компаративності турецької мови та виявленні формальних засобів їхнього відтворення. Аналіз теоретичних джерел засвідчує недостатню вивченість суперіорності як складника поля компаративності турецької мови, відсутність опису семантичних відтінків суперіорності в турецькій мові. У роботі використано такі методи дослідження, як суцільна вибірка, описовий метод, опозитивний та компонентний аналізи для визначення семантичних відтінків значення та відбору матеріалу, трансформаційний аналіз для розмежування суперлативного та елативного значень конструкцій із найвищим ступенем порівняння. У результаті дослідження уточнено прелік засобів відтворення ступенів порівняння та інтенсифікації ознаки, здійснено сегментацію простору зони суперіорності на вужчі семантичні підзони. З урахуванням релятивності об’єкта порівняння виділено відносну та нормативну суперіорність. Зазначено, що ступені порівняння функціонують в обох підзонах, проте у відносній суперіорності – активніше. Визначено, що в турецькій мові для розмежування суперлатива та елатива варто звертатись до трансформаційного аналізу. З опорою на семантичні та синтагматичні властивості вищого ступеня порівняння встановлено функційну рівнозначність конструкцій з часткою daha та без неї для передачі більшого ступеня вияву ознаки. У роботі виявлено, що суперіорність в турецькій мові може передаватись засобами різних рівнів мови.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131324248","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-06-07DOI: 10.24919/2522-4565.2022.49.6
Оксана Галайбіда, Ганна Кришталюк
Індивідуальність мови письменника найвиразніше проступає в синтаксичній системі його творів, тому для з’ясування особливостей ідіостилю важливо визначити синтаксичні особливості та з’ясувати стильові домінанти художніх творів. Мета нашої розвідки – виявити характерні ознаки синтаксичної організації прози Ф. С. Фіцджеральда та визначити стилістичне навантаження парентезних одиниць у художньому мовленні письменника. Оригінальною рисою мовотворчості Ф. С. Фіцджеральда є послуговування складними конструкціями сурядного й безсполучникового зв’язку, які часто є ускладненими вставленими (парентезними) конструкціями. Вони надають розповіді динамічності, створюють ритмічний малюнок, який завдяки мелодиці виражає різні емоційні відтінки. Отже, парентезні конструкції можна вважати мовно-виразовими засобами, які вирізняють письменника з-поміж інших художників слова. У прозовому мовленні Ф. С. Фіцджеральда виявлено ситуативні вставлення (які слугують засобом уточнення зображуваних подій) та суб’єктивно-оцінювальні парентезні конструкції, які є засобом поєднання опису подій та їхнього одночасного оцінювання та характеризації. Вони дають змогу забезпечити повноту художнього зображення та відтворити естетичний смисл, закладений у художньому творі, сприяють мовленнєвій виразності і створюють експресивно-прагматичне поле художнього тексту. Вставлення також уможливлюють налагодження діалогу з читачем і стають засобом інтимізації прози письменника, забезпечують розгортання змісту тексту та сприяють повній передачі додаткової супровідної інформації, яку автор вважає важливою для відповідного сприйняття своїх творів читачем. Встановлено, що стиль Ф. С. Фіцджеральда вирізняється синтаксичним членуванням висловлення з послабленням синтагматичних зв’язків між частинами. Тому перспективним для подальшого дослідження вважаємо визначення інших засобів ускладнення реченнєвих конструкцій у художньому мовленні письменника та їхнього функціонально-стилістичного навантаження.
{"title":"ПАРЕНТЕЗНІ КОНСТРУКЦІЇ У ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ Ф. С. ФІЦДЖЕРАЛЬДА","authors":"Оксана Галайбіда, Ганна Кришталюк","doi":"10.24919/2522-4565.2022.49.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.49.6","url":null,"abstract":"Індивідуальність мови письменника найвиразніше проступає в синтаксичній системі його творів, тому для з’ясування особливостей ідіостилю важливо визначити синтаксичні особливості та з’ясувати стильові домінанти художніх творів. Мета нашої розвідки – виявити характерні ознаки синтаксичної організації прози Ф. С. Фіцджеральда та визначити стилістичне навантаження парентезних одиниць у художньому мовленні письменника. Оригінальною рисою мовотворчості Ф. С. Фіцджеральда є послуговування складними конструкціями сурядного й безсполучникового зв’язку, які часто є ускладненими вставленими (парентезними) конструкціями. Вони надають розповіді динамічності, створюють ритмічний малюнок, який завдяки мелодиці виражає різні емоційні відтінки. Отже, парентезні конструкції можна вважати мовно-виразовими засобами, які вирізняють письменника з-поміж інших художників слова. У прозовому мовленні Ф. С. Фіцджеральда виявлено ситуативні вставлення (які слугують засобом уточнення зображуваних подій) та суб’єктивно-оцінювальні парентезні конструкції, які є засобом поєднання опису подій та їхнього одночасного оцінювання та характеризації. Вони дають змогу забезпечити повноту художнього зображення та відтворити естетичний смисл, закладений у художньому творі, сприяють мовленнєвій виразності і створюють експресивно-прагматичне поле художнього тексту. Вставлення також уможливлюють налагодження діалогу з читачем і стають засобом інтимізації прози письменника, забезпечують розгортання змісту тексту та сприяють повній передачі додаткової супровідної інформації, яку автор вважає важливою для відповідного сприйняття своїх творів читачем. Встановлено, що стиль Ф. С. Фіцджеральда вирізняється синтаксичним членуванням висловлення з послабленням синтагматичних зв’язків між частинами. Тому перспективним для подальшого дослідження вважаємо визначення інших засобів ускладнення реченнєвих конструкцій у художньому мовленні письменника та їхнього функціонально-стилістичного навантаження.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-06-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123825359","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-11-29DOI: 10.24919/2522-4565.2021.46.7
Ганна Лещенко
У статті йдеться про особливості формування й інтерпретації програми нара- тивної напруженості, що є частиною загальної програми інтерпретації художнього твору. Програма наративної напруженості представлена комплексом різнорівневих, ієрархічно взаємо- пов’язаних знакових засобів, використаних автором для створення напруженого інтересу з боку читача. Метою статті є визначення й опис механізмів конструювання наративної напруженості у структурі художнього тексту, під якою розуміють спосіб організації оповіді, який відповідає пев- ному канону, відтворюваному у вигляді моделі. Застосування методики лінгвокогнітивного аналізу наративної напруженості зумовлює висновок про наявність аналізованого феномену принаймні у трьох основних планах наративної структури – сюжетному, жанровому й дескриптивному. Сюжетний план залежить від конфігурації наративної схеми (наративної послідовно- сті) і способу заповнення тематичних макроструктур у її фазах. Вирізнення наративних фаз засноване на принципах моделі структури наративу, запропонованої У. Лабовим, що включає фази Резюме, Орієнтації, Ускладнення, Оцінки, Рішення та Коди. Жанровий план структури наративу пов’язаний з його тематичним наповненням, з його глобальною темою, якій підпорядковані макро- і мікротеми твору, кожна з яких представлена певним набором аргументних слотів (відкритих і закритих). До тематичних домінант – інди- каторів напруження читача – відносять теми смерті, небезпеки, деструкції, хвороби, влади, грошей, сексу, романтичних стосунків тощо. Дескриптивний план наративної структури характеризує мережа тригерів (інтелек- тивних і емотивних) та інтенсифікаторів наративної напруженості, які створюють рецеп- тивну ентропійність аргументних слотів тематичних макроструктур, що передбачає виник- нення у читача запитань, інференцій і припущень, супроводжуваних тривожним очікуванням, зацікавленістю і збентеженістю.
{"title":"ПРОГРАМА НАРАТИВНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ","authors":"Ганна Лещенко","doi":"10.24919/2522-4565.2021.46.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.7","url":null,"abstract":"У статті йдеться про особливості формування й інтерпретації програми нара- тивної напруженості, що є частиною загальної програми інтерпретації художнього твору. Програма наративної напруженості представлена комплексом різнорівневих, ієрархічно взаємо- пов’язаних знакових засобів, використаних автором для створення напруженого інтересу з боку читача. Метою статті є визначення й опис механізмів конструювання наративної напруженості у структурі художнього тексту, під якою розуміють спосіб організації оповіді, який відповідає пев- ному канону, відтворюваному у вигляді моделі. Застосування методики лінгвокогнітивного аналізу наративної напруженості зумовлює висновок про наявність аналізованого феномену принаймні у трьох основних планах наративної структури – сюжетному, жанровому й дескриптивному. Сюжетний план залежить від конфігурації наративної схеми (наративної послідовно- сті) і способу заповнення тематичних макроструктур у її фазах. Вирізнення наративних фаз засноване на принципах моделі структури наративу, запропонованої У. Лабовим, що включає фази Резюме, Орієнтації, Ускладнення, Оцінки, Рішення та Коди. Жанровий план структури наративу пов’язаний з його тематичним наповненням, з його глобальною темою, якій підпорядковані макро- і мікротеми твору, кожна з яких представлена певним набором аргументних слотів (відкритих і закритих). До тематичних домінант – інди- каторів напруження читача – відносять теми смерті, небезпеки, деструкції, хвороби, влади, грошей, сексу, романтичних стосунків тощо. Дескриптивний план наративної структури характеризує мережа тригерів (інтелек- тивних і емотивних) та інтенсифікаторів наративної напруженості, які створюють рецеп- тивну ентропійність аргументних слотів тематичних макроструктур, що передбачає виник- нення у читача запитань, інференцій і припущень, супроводжуваних тривожним очікуванням, зацікавленістю і збентеженістю.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"66 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117049120","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-11-29DOI: 10.24919/2522-4565.2021.46.11
Катерина Сергіївна Олійник
У статті виокремлено містерійні домінанти драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки та особливості їх художнього вияву. Окреслено основні літературознавчі погляди щодо дефініції містерії як античного/дохристиянського та середньовічного/хрис- тиянського жанру. З’ясовано, що містерійне начало, особливо в його антично-язичницькому розумінні (пов’язане із циклічністю перевтілень, колообігом буття) має структуротвірне зна- чення у «Лісовій пісні». Сезонна структуризація художнього часу в драмі підводить до зістав- лень із найдавнішими грецькими елевзинськими містеріями. З архаїчною матрицею класичної містерії драму зближує також прийом моделювання художнього простору на двосвіття: сакрально маркований світ лісових мешканців та профанний, часто негативний світ селян. Категорія жертовності та множинності смерті (її подійність або циклічність), мотиви перероджень, метаморфоз задля змін як окремі складники парадигми класичного жанру міс- терії стали основою для творення смислового рівня «Лісової пісні». Простежено, що драма Лесі Українки, як і антична містерія, поєднує у собі три першопочатки: поетично-словесний, мелодійно-музичний та малярсько-образний. До містерійного також віднесено образ дуба як сакралізованого Дерева Життя, зі знищенням якого порушилася рівновага взаємостосун- ків природи та людини, стерлася гармонійна межовість світів. У драматичному творі про- стежено усі основні архетипні стихії: повітря, землю, воду. Багатопроявним виявився образ вогню як символ руйнівної та життєдайної сили, перетворення та переродження, як і у дав- ніх містеріях. З’ясовано, що Леся Українка у драмі «Лісова пісня» розчиняє елементи містерії у філософсько-метафоричному просторі власне витвореного міфу, витворює своєрідну міс- терійну модифікацію з елементами містифікації, міфологічних сюжетів, мотивів та образів, залучаючи категорії віри та невіри, свободи та несвободи, смерті й безсмертя, честі, вірно- сті та зради.
{"title":"«ЛІСОВА ПІСНЯ» ЛЕСІ УКРАЇНКИ: МІСТЕРІЙНА ЖАНРОВА МАТРИЦЯ","authors":"Катерина Сергіївна Олійник","doi":"10.24919/2522-4565.2021.46.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.11","url":null,"abstract":"У статті виокремлено містерійні домінанти драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки та особливості їх художнього вияву. Окреслено основні літературознавчі погляди щодо дефініції містерії як античного/дохристиянського та середньовічного/хрис- тиянського жанру. З’ясовано, що містерійне начало, особливо в його антично-язичницькому розумінні (пов’язане із циклічністю перевтілень, колообігом буття) має структуротвірне зна- чення у «Лісовій пісні». Сезонна структуризація художнього часу в драмі підводить до зістав- лень із найдавнішими грецькими елевзинськими містеріями. З архаїчною матрицею класичної містерії драму зближує також прийом моделювання художнього простору на двосвіття: сакрально маркований світ лісових мешканців та профанний, часто негативний світ селян. Категорія жертовності та множинності смерті (її подійність або циклічність), мотиви перероджень, метаморфоз задля змін як окремі складники парадигми класичного жанру міс- терії стали основою для творення смислового рівня «Лісової пісні». Простежено, що драма Лесі Українки, як і антична містерія, поєднує у собі три першопочатки: поетично-словесний, мелодійно-музичний та малярсько-образний. До містерійного також віднесено образ дуба як сакралізованого Дерева Життя, зі знищенням якого порушилася рівновага взаємостосун- ків природи та людини, стерлася гармонійна межовість світів. У драматичному творі про- стежено усі основні архетипні стихії: повітря, землю, воду. Багатопроявним виявився образ вогню як символ руйнівної та життєдайної сили, перетворення та переродження, як і у дав- ніх містеріях. З’ясовано, що Леся Українка у драмі «Лісова пісня» розчиняє елементи містерії у філософсько-метафоричному просторі власне витвореного міфу, витворює своєрідну міс- терійну модифікацію з елементами містифікації, міфологічних сюжетів, мотивів та образів, залучаючи категорії віри та невіри, свободи та несвободи, смерті й безсмертя, честі, вірно- сті та зради.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"147 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123488656","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-11-29DOI: 10.24919/2522-4565.2021.46.4
Віталіна Володимирівна Кизилова
У статті розглянуто специфіку репрезентації рис українського національ- ного характеру в циклі казок Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині». Окреслено стан дослідження проблеми у вітчизняному літературознавстві. Засто- совано системний, історико-типологічний та культурно-історичний методи дослідження. Наголошено на актуальності теми, пов’язаної з активізацією в українському суспіль- стві процесів націєтворчості, самопошуку, духовного та соціального зміцніння, становлення громадянськості, морально-етичного змужніння. Відзначено, що художній твір містить у собі інформацію про етнопсихологічні особливості народу, а письменник відтворює дух народу через власні думки й почуття. Національний характер у творах художньої літератури увираз- нює психологію поведінки, моральні стереотипи, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам’яті та долі народу. З’ясовано, що казки Марини Павленко мають виразну адресність (для дітей дошкіль- ного й молодшого шкільного віку). Вони транслюють морально-етичні цінності українського народу, знайомлять читачів із особливостями національного життя й унікального буття особистостей, відмінних від рис інших середовищ. Пріоритетними в зображенні письменниці стали герої, наділені волелюбством, кмітливістю, відповідальністю, сміливістю, щедрістю, гостинністю, охайністю. Елементи казкової поетики допомогли Марині Павленко уникнути відкритої дидактики, продемонструвати синтез фольклорної й літературної традиції, сво- єрідність художнього світу літературної казки, позначену особливостями фантастики й авторської позиції, засвідчивши в такий спосіб розвиток літературної казкової системи та національний характер літератури. Визначено, що перспективним напрямом подальших наукових студій може стати комп- лексне осмислення масиву різножанрових новітніх українських творів для дітей та юнацтва щодо своєрідності репрезентації в них рис національного характеру українця, з’ясування їх стильової своєрідності, виявлення інтертекстуальних зв’язків з християнською й народно- поетичною традицією.
{"title":"СПЕЦИФІКА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ РИС УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В КАЗКОВОМУ ЦИКЛІ МАРИНИ ПАВЛЕНКО «ПІВТОРА БАЖАННЯ. КАЗКИ З ЯЛОСОВЕТИНОЇ СКРИНІ»","authors":"Віталіна Володимирівна Кизилова","doi":"10.24919/2522-4565.2021.46.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.4","url":null,"abstract":"У статті розглянуто специфіку репрезентації рис українського національ- ного характеру в циклі казок Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині». Окреслено стан дослідження проблеми у вітчизняному літературознавстві. Засто- совано системний, історико-типологічний та культурно-історичний методи дослідження. Наголошено на актуальності теми, пов’язаної з активізацією в українському суспіль- стві процесів націєтворчості, самопошуку, духовного та соціального зміцніння, становлення громадянськості, морально-етичного змужніння. Відзначено, що художній твір містить у собі інформацію про етнопсихологічні особливості народу, а письменник відтворює дух народу через власні думки й почуття. Національний характер у творах художньої літератури увираз- нює психологію поведінки, моральні стереотипи, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам’яті та долі народу. З’ясовано, що казки Марини Павленко мають виразну адресність (для дітей дошкіль- ного й молодшого шкільного віку). Вони транслюють морально-етичні цінності українського народу, знайомлять читачів із особливостями національного життя й унікального буття особистостей, відмінних від рис інших середовищ. Пріоритетними в зображенні письменниці стали герої, наділені волелюбством, кмітливістю, відповідальністю, сміливістю, щедрістю, гостинністю, охайністю. Елементи казкової поетики допомогли Марині Павленко уникнути відкритої дидактики, продемонструвати синтез фольклорної й літературної традиції, сво- єрідність художнього світу літературної казки, позначену особливостями фантастики й авторської позиції, засвідчивши в такий спосіб розвиток літературної казкової системи та національний характер літератури. Визначено, що перспективним напрямом подальших наукових студій може стати комп- лексне осмислення масиву різножанрових новітніх українських творів для дітей та юнацтва щодо своєрідності репрезентації в них рис національного характеру українця, з’ясування їх стильової своєрідності, виявлення інтертекстуальних зв’язків з християнською й народно- поетичною традицією.","PeriodicalId":354591,"journal":{"name":"Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія","volume":"70 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128350139","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：