Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-27
Сабіна Іванчук
Розвиток екологічної освіти має відбуватися на основі синтезу трьох основних підходів (тенденцій), що сьогодні існують: тенденції форму- вання сучасних екологічних уявлень, тенденції формування принципово нового ставлення до природи і тенденції формування нових стратегій і технологій взаємодії з природою. З огляду на вивчення феноменоло- гії фахової підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку, варто чітко визначитися у методологічних підходах до її розуміння та можливостей реалізації. У загальній інтерпретації методологія означає універсальний інструментарій наукового пізнання певного явища. У педагогічній науці методологія визначає ту чи іншу систему принципів, способів організації, побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про основи пізнання й перетворення педагогічної дійсності. Методологічні засади конкретизуються у вигляді педагогічних парадигм, підходів, концепцій, систем, технологій. У статті розкрито особливості методологічних підходів (системний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний, культурологіч- ний, компетентнісний, середовищний і технологічний) до процесу про- фесійної підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки у дітей дошкільного віку. Проаналізовано харак- теристики, структуру та аспекти застосування підходів. Відбір мето- дологічних підходів нами було здійснено на підставі виявлення їхніх конструктивних можливостей, особливостей предмету, логіки і завдань дослідження, а також відповідно до інноваційних процесів, що відбува- ються сьогодні на терені освітнього простору вищої педагогічної школи під впливом його екологізації і позначаються на специфіці та проблем- ному полі дослідження. Проблематика даної статті має своєчасний та актуальний характер, що підтверджується діяльністю міжнародних організацій, які сприяють екологізації освіти, і документами нормативно-правового забезпечення екологічної освіти України.
{"title":"МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ДОЦІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ","authors":"Сабіна Іванчук","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-27","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-27","url":null,"abstract":"Розвиток екологічної освіти має відбуватися на основі синтезу трьох основних підходів (тенденцій), що сьогодні існують: тенденції форму- вання сучасних екологічних уявлень, тенденції формування принципово нового ставлення до природи і тенденції формування нових стратегій і технологій взаємодії з природою. З огляду на вивчення феноменоло- гії фахової підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки дітей дошкільного віку, варто чітко визначитися у методологічних підходах до її розуміння та можливостей реалізації. У загальній інтерпретації методологія означає універсальний інструментарій наукового пізнання певного явища. У педагогічній науці методологія визначає ту чи іншу систему принципів, способів організації, побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про основи пізнання й перетворення педагогічної дійсності. Методологічні засади конкретизуються у вигляді педагогічних парадигм, підходів, концепцій, систем, технологій. У статті розкрито особливості методологічних підходів (системний, синергетичний, особистісно-діяльнісний, аксіологічний, культурологіч- ний, компетентнісний, середовищний і технологічний) до процесу про- фесійної підготовки майбутніх вихователів до формування екологічно доцільної поведінки у дітей дошкільного віку. Проаналізовано харак- теристики, структуру та аспекти застосування підходів. Відбір мето- дологічних підходів нами було здійснено на підставі виявлення їхніх конструктивних можливостей, особливостей предмету, логіки і завдань дослідження, а також відповідно до інноваційних процесів, що відбува- ються сьогодні на терені освітнього простору вищої педагогічної школи під впливом його екологізації і позначаються на специфіці та проблем- ному полі дослідження. Проблематика даної статті має своєчасний та актуальний характер, що підтверджується діяльністю міжнародних організацій, які сприяють екологізації освіти, і документами нормативно-правового забезпечення екологічної освіти України.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"32 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130528094","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-30
М. О. Люшин, В. М. Люшина
Розглянуто сутність та особливості електронного портфоліо (далі – е-портфоліо) викладача/вчителя як технології фіксування результату його професійного розвитку. Визначено методичні підходи до конструювання та використання портфоліо за технологією науково-методичного супроводу з метою впровадження в практику післядипломної педагогічної освіти. У нашому розумінні е-портфоліо – сформована викладачем/ учителем в електронному вигляді добірка матеріалів, що свідчить про його педагогічну майстерність. Запропоновано структуру е-портфоліо, яка співвідноситься з трьома рівнями методичної діяльності викладача/вчителя (проєктувальним, виконавським, рефлексивним) і дає можливість фахівцю відповідально й творчо підійти до узагальнення, систематизації та презентації набутого професійного досвіду. Е-портфоліо демонструє стиль та вміння педагогічного, науково-педагогічного працівника закладу освіти вибирати стратегію і тактику професійної поведінки, а також дає змогу проаналізувати власні можливості та досягнення і краще підготуватися до реалізації певних функцій, як-от: тьютора, ментора, консультанта, коуча, фасилітатора. У процесі теоретичного дослідження проблеми та за результатами аналізу педагогічної практики з’ясовано, що електронний варіант портфоліо – це публічна інформація, яка працює на викладача/вчителя, може стати підґрунтям для участі в конкурсних, грантових програмах і має низку переваг: поліфункціональність, оперативність, яскравість, наочність, інтерактивність, ергономічність, відкритість і прозорість. Пропонована методика конструювання е-портфоліо характеризується єдністю умов, мети, змісту, форм, методів, прийомів, технологій і засобів, зокрема онлайн-інструментів, орієнтованих на оцінювання роботи викладача/вчителя із самоосвіти, характеру його діяльності, відстеження творчого і професійного зростання, сприяння формуванню навичок рефлексії (самооцінки). Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми, зокрема подальшого вивчення потребують питання розроблення дієвих механізмів формування й оцінювання е-портфоліо викладачів/учителів за освітніми галузями (технологічною, інформатичною, соціальною і здоров’язбережувальною, громадянською та історичною тощо).
{"title":"ЕЛЕКТРОННЕ ПОРТФОЛІО ЯК ФОРМА ПРЕЗЕНТАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ПРАЦІВНИКА ЗАКЛАДУ ОСВІТИ","authors":"М. О. Люшин, В. М. Люшина","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-30","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-30","url":null,"abstract":"Розглянуто сутність та особливості електронного портфоліо (далі – е-портфоліо) викладача/вчителя як технології фіксування результату його професійного розвитку. Визначено методичні підходи до конструювання та використання портфоліо за технологією науково-методичного супроводу з метою впровадження в практику післядипломної педагогічної освіти. У нашому розумінні е-портфоліо – сформована викладачем/ учителем в електронному вигляді добірка матеріалів, що свідчить про його педагогічну майстерність. Запропоновано структуру е-портфоліо, яка співвідноситься з трьома рівнями методичної діяльності викладача/вчителя (проєктувальним, виконавським, рефлексивним) і дає можливість фахівцю відповідально й творчо підійти до узагальнення, систематизації та презентації набутого професійного досвіду. Е-портфоліо демонструє стиль та вміння педагогічного, науково-педагогічного працівника закладу освіти вибирати стратегію і тактику професійної поведінки, а також дає змогу проаналізувати власні можливості та досягнення і краще підготуватися до реалізації певних функцій, як-от: тьютора, ментора, консультанта, коуча, фасилітатора. У процесі теоретичного дослідження проблеми та за результатами аналізу педагогічної практики з’ясовано, що електронний варіант портфоліо – це публічна інформація, яка працює на викладача/вчителя, може стати підґрунтям для участі в конкурсних, грантових програмах і має низку переваг: поліфункціональність, оперативність, яскравість, наочність, інтерактивність, ергономічність, відкритість і прозорість. Пропонована методика конструювання е-портфоліо характеризується єдністю умов, мети, змісту, форм, методів, прийомів, технологій і засобів, зокрема онлайн-інструментів, орієнтованих на оцінювання роботи викладача/вчителя із самоосвіти, характеру його діяльності, відстеження творчого і професійного зростання, сприяння формуванню навичок рефлексії (самооцінки). Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми, зокрема подальшого вивчення потребують питання розроблення дієвих механізмів формування й оцінювання е-портфоліо викладачів/учителів за освітніми галузями (технологічною, інформатичною, соціальною і здоров’язбережувальною, громадянською та історичною тощо).","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114847209","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-25
О. Л. Дурманенко
Проблема формування бар’єрної компетентності особистості як складової частини професійної компетентності майбутнього фахівця є надзвичайно своєчасною для вирішення. Актуалізується ця проблема у дослідженні професійної діяльності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти, яка ґрунтується виключно на міжособистісній взаємодії вихователя, дітей та їхніх батьків. Метою статті є аналіз процесу формування бар’єрної компетентності майбутніх вихователів як здатності попереджувати й конструктивно долати різні професійні бар’єри. З аналізу тлумачення вченими досліджуваного поняття й з урахуванням специфіки професійної діяльності бар’єрну компетентність майбутнього вихователя визначено як сформовану особистісну здатність майбутнього фахівця дошкільної освіти успішно виконувати свою професійну діяльність, попереджуючи або конструктивно долаючи професійні бар’єри. Компонентами бар’єрної компетентності визначено мотиваційно- ціннісний, пізнавально-інформаційний, діяльнісно-комунікативний і рефлексивно-саморегулятивний складники, які найбільш повно відображають особливості готовності майбутніх вихователів до професійної діяльності в сучасних закладах дошкільної освіти. Формування бар’єрної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти є цілеспрямованим, складним процесом набуття професійних знань, формування практичних умінь і навичок міжособистісної взаємодії з дітьми, їхніми батьками, колегами, громадськістю, а також системним самопізнанням і самовдосконаленням, які дають змогу майбутньому вихователю своєчасно діагностувати наявність тих чи інших бар’єрів і конкретно визначити шляхи їх подолання. Алгоритмом формування бар’єрної компетентності майбутнього вихо- вателя є: мотивація професійної діяльності й формування професійно ціннісної спрямованості особистості вихователя; формування системи професійних (психолого-педагогічних і методичних) знань; набуття практичних умінь і навичок; формування комунікативних умінь; самопі- знання та самоаналіз із розробленням програми самовдосконалення.
{"title":"ФОРМУВАННЯ БАР’ЄРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ","authors":"О. Л. Дурманенко","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-25","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-25","url":null,"abstract":"Проблема формування бар’єрної компетентності особистості як складової частини професійної компетентності майбутнього фахівця є надзвичайно своєчасною для вирішення. Актуалізується ця проблема у дослідженні професійної діяльності майбутніх вихователів сучасного закладу дошкільної освіти, яка ґрунтується виключно на міжособистісній взаємодії вихователя, дітей та їхніх батьків. Метою статті є аналіз процесу формування бар’єрної компетентності майбутніх вихователів як здатності попереджувати й конструктивно долати різні професійні бар’єри. З аналізу тлумачення вченими досліджуваного поняття й з урахуванням специфіки професійної діяльності бар’єрну компетентність майбутнього вихователя визначено як сформовану особистісну здатність майбутнього фахівця дошкільної освіти успішно виконувати свою професійну діяльність, попереджуючи або конструктивно долаючи професійні бар’єри. Компонентами бар’єрної компетентності визначено мотиваційно- ціннісний, пізнавально-інформаційний, діяльнісно-комунікативний і рефлексивно-саморегулятивний складники, які найбільш повно відображають особливості готовності майбутніх вихователів до професійної діяльності в сучасних закладах дошкільної освіти. Формування бар’єрної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти є цілеспрямованим, складним процесом набуття професійних знань, формування практичних умінь і навичок міжособистісної взаємодії з дітьми, їхніми батьками, колегами, громадськістю, а також системним самопізнанням і самовдосконаленням, які дають змогу майбутньому вихователю своєчасно діагностувати наявність тих чи інших бар’єрів і конкретно визначити шляхи їх подолання. Алгоритмом формування бар’єрної компетентності майбутнього вихо- вателя є: мотивація професійної діяльності й формування професійно ціннісної спрямованості особистості вихователя; формування системи професійних (психолого-педагогічних і методичних) знань; набуття практичних умінь і навичок; формування комунікативних умінь; самопі- знання та самоаналіз із розробленням програми самовдосконалення.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"95 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133542949","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-04
М. Е. Пісоцька, К. О. Кадашевич
У статті схарактеризовано підходи до тлумачення ключових понять дослідження, надано власні їх визначення, згідно з якими індивідуалі- зація навчання трактується як процес, спрямований на розвиток інди- відуальності, формування індивідуальної стратегії самовизначення та самореалізації, що передбачає найповніше урахування індивідуальних особливостей кожного його учасника, реалізацію системи індивідуалізо- ваних способів і прийомів, взаємозумовлених дій вчителя та учнів на всіх етапах навчальної діяльності; проблемне навчання – як вид навчання, що передбачає створення вчителем на уроці проблемних ситуацій та органі- зацію їх вирішення на рівні навчальних можливостей учнів. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрито сутність принципу проблемності, мету проблемного навчання, психологічну структуру проблемної ситуації, розумові дії учнів щодо її вирішення. Наведено фактори, які сприяли актуалізації ідеї індивідуалізації проблемного навчання у 50-ті роки; напрями досліджень вітчизняних педагогів та психологів, що слугували у ці часи науковим підґрунтям для розвитку в подальшому індивідуалізації проблемного навчання; нормативні документи, положення яких були підставою для активної розробки теорії індивідуалізації проблемного навчання вітчизняними науковцями у 60-ті – 70-ті роки. Підкреслено визнання науковцями однією з основних вимог до організації проблемного навчання його здійснення на межі трудності, тобто в зоні найближчого розвитку учнів; визначення у якості показника трудності ступеня узагальнення, якого повинен досягти учень у процесі виявлення нового знання в проблемній ситуації; обґрунтування важливості поступового зростання рівня складності проблеми для розвитку учнів; виділення певних індивідуально-типологічних особливостей школярів як умов ефективності проблемного навчання, умовних рівнів вирішення проблемних ситуацій, підстав для переводу школярів з досягнутого рівня на вищий. Наголошено на зведенні науковцями різних рівнів проблемності у ранг об'єктивної основи для виділення різних методів навчання; доведенні ефективності здійснення індивідуалізації на всіх етапах проблемного навчання, застосування конкретних способів диференціації проблемного навчання учнів на уроці, обрання певних критеріїв реалізації проблемного навчання з огляду на індивідуальні особливості учнів.
{"title":"РОЗВИТОК ІДЕЇ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЦІ В 50-ТІ – 70-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ","authors":"М. Е. Пісоцька, К. О. Кадашевич","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-04","url":null,"abstract":"У статті схарактеризовано підходи до тлумачення ключових понять дослідження, надано власні їх визначення, згідно з якими індивідуалі- зація навчання трактується як процес, спрямований на розвиток інди- відуальності, формування індивідуальної стратегії самовизначення та самореалізації, що передбачає найповніше урахування індивідуальних особливостей кожного його учасника, реалізацію системи індивідуалізо- ваних способів і прийомів, взаємозумовлених дій вчителя та учнів на всіх етапах навчальної діяльності; проблемне навчання – як вид навчання, що передбачає створення вчителем на уроці проблемних ситуацій та органі- зацію їх вирішення на рівні навчальних можливостей учнів. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розкрито сутність принципу проблемності, мету проблемного навчання, психологічну структуру проблемної ситуації, розумові дії учнів щодо її вирішення. Наведено фактори, які сприяли актуалізації ідеї індивідуалізації проблемного навчання у 50-ті роки; напрями досліджень вітчизняних педагогів та психологів, що слугували у ці часи науковим підґрунтям для розвитку в подальшому індивідуалізації проблемного навчання; нормативні документи, положення яких були підставою для активної розробки теорії індивідуалізації проблемного навчання вітчизняними науковцями у 60-ті – 70-ті роки. Підкреслено визнання науковцями однією з основних вимог до організації проблемного навчання його здійснення на межі трудності, тобто в зоні найближчого розвитку учнів; визначення у якості показника трудності ступеня узагальнення, якого повинен досягти учень у процесі виявлення нового знання в проблемній ситуації; обґрунтування важливості поступового зростання рівня складності проблеми для розвитку учнів; виділення певних індивідуально-типологічних особливостей школярів як умов ефективності проблемного навчання, умовних рівнів вирішення проблемних ситуацій, підстав для переводу школярів з досягнутого рівня на вищий. Наголошено на зведенні науковцями різних рівнів проблемності у ранг об'єктивної основи для виділення різних методів навчання; доведенні ефективності здійснення індивідуалізації на всіх етапах проблемного навчання, застосування конкретних способів диференціації проблемного навчання учнів на уроці, обрання певних критеріїв реалізації проблемного навчання з огляду на індивідуальні особливості учнів.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"31 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126968261","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-22
К. І. Гоцуляк, Т. І. Стамбульська
Діджиталізація освіти, використання все новіших і сучасніших інформаційно-комунікаційних технологій та укорінення глобальної мережі Інтернет як основи здобуття освіти призвели до змін у традиційних моделях навчання, тому у вищих школах можна розвивати новий напрям дистанційного навчання, який базується на комп’ютерних та телекомунікаційних технологіях: масове запровадження для здобуття освіти різноманітних відеоплатформ, можливість розміщувати відеолекції чи електронне навчально-методичне забезпечення на сайті закладу чи на хмарних сховищах, комунікування зі студентами та колегами у різних месенджерах. Цифрова трансформація інформації у ЗФПО вимагає від здобувачів освіти вміння отримувати її, працювати з нею та засвоювати критично й самостійно. Цього вимагає і система навчання у ЗФПО у період карантину, що диктує основи професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Сьогодні все більше українських дослідників підтримують ідею запровадження та розвитку дистанційного навчання як важливої частини освітньої галузі. Через пандемію в Україні та в усьому світі використання дистанційної освіти набуло особливого значення під час тривалої ізоляції. З одного боку, навчальні заклади задовольняють свої потреби участі у відкритому інформаційному просторі, а з іншого – надають можливості для досягнення освітніх цілей за допомогою ІКТ. У статті визначено сутність поняття «формування професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи в умовах пандемії». Багато труднощів та недоліків було виявлено під час здійснення дистанційного навчання: проблема наступності в педагогічній освіті (змісту, методів, форм), змісту навчального матеріалу на різних рівнях вищої освіти; домінування репродуктивних методів та форм навчання; слабка орієнтація підготовки на майбутню професію, неможливість здійснювати навчання у дистанційній формі на однаковому рівні для всіх студентів та обмеженість в ефективному та адекватному оцінюванні результатів дистанційного навчання здобувачів освіти. Нами використано теоретичні методи для розв’язання дослідницьких завдань: аналізу та систематизації літератури з психології, педагогіки та методики для визначення стану і теоретичної основи формування проблем у професійних здібностях майбутніх учителів початкових класів у сучасних навчальних закладах. Визначено поняття компетентності вчителів початкових класів та вивчено можливість формування професії та культури викладання у сучасних коледжах.
{"title":"ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ФАХОВОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕДЖІ","authors":"К. І. Гоцуляк, Т. І. Стамбульська","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-22","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-22","url":null,"abstract":"Діджиталізація освіти, використання все новіших і сучасніших інформаційно-комунікаційних технологій та укорінення глобальної мережі Інтернет як основи здобуття освіти призвели до змін у традиційних моделях навчання, тому у вищих школах можна розвивати новий напрям дистанційного навчання, який базується на комп’ютерних та телекомунікаційних технологіях: масове запровадження для здобуття освіти різноманітних відеоплатформ, можливість розміщувати відеолекції чи електронне навчально-методичне забезпечення на сайті закладу чи на хмарних сховищах, комунікування зі студентами та колегами у різних месенджерах. Цифрова трансформація інформації у ЗФПО вимагає від здобувачів освіти вміння отримувати її, працювати з нею та засвоювати критично й самостійно. Цього вимагає і система навчання у ЗФПО у період карантину, що диктує основи професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Сьогодні все більше українських дослідників підтримують ідею запровадження та розвитку дистанційного навчання як важливої частини освітньої галузі. Через пандемію в Україні та в усьому світі використання дистанційної освіти набуло особливого значення під час тривалої ізоляції. З одного боку, навчальні заклади задовольняють свої потреби участі у відкритому інформаційному просторі, а з іншого – надають можливості для досягнення освітніх цілей за допомогою ІКТ. У статті визначено сутність поняття «формування професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи в умовах пандемії». Багато труднощів та недоліків було виявлено під час здійснення дистанційного навчання: проблема наступності в педагогічній освіті (змісту, методів, форм), змісту навчального матеріалу на різних рівнях вищої освіти; домінування репродуктивних методів та форм навчання; слабка орієнтація підготовки на майбутню професію, неможливість здійснювати навчання у дистанційній формі на однаковому рівні для всіх студентів та обмеженість в ефективному та адекватному оцінюванні результатів дистанційного навчання здобувачів освіти. Нами використано теоретичні методи для розв’язання дослідницьких завдань: аналізу та систематизації літератури з психології, педагогіки та методики для визначення стану і теоретичної основи формування проблем у професійних здібностях майбутніх учителів початкових класів у сучасних навчальних закладах. Визначено поняття компетентності вчителів початкових класів та вивчено можливість формування професії та культури викладання у сучасних коледжах.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130777264","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-35
О. М. Рябченко
Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.
{"title":"НАРОДНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ЯК ВАЖЛИВИЙ СКЛАДНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ МЕДІАДИЗАЙНУ","authors":"О. М. Рябченко","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-35","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-35","url":null,"abstract":"Метою статті є обґрунтування значущості використання народної культурної спадщини та народних традицій під час навчання медіадизайнерів та виховання творчої молоді в дусі патріотизму. Статтю присвячено питанню фахової підготовки медіадизайнерів у контексті вивчення культурної спадщини українського народу, застосування народних культурних надбань для втілення у сучасних дизайн-проєктах. Розглянуто влив народної культури на становлення творчої особистості в сучасному мистецтві та під час підготовки фахівців творчих професій. Проаналізовано стан розвитку культурного складника сучасного навчального процесу та заходи для поліпшення професійного та духовного рівня дизайнерів. Виявлено дефіцит знання власної культури серед творчої молоді ще до процесу фахової підготовки через брак інформації про власну культуру та народні традиції, нехтування важливістю цього складника або неправдивість чи викривлення цієї інформації. Відродження інтересу до культури власного народу заохочує дизайнерів використовувати творчі, культурні надбання у власних проєктах. З’ясовано, що існує творчий інтерес до народної культури України серед молодих митців сучасності, що доводить важливість творчого зв’язку поколінь, де духовність є вирішальним чинником культурного середовища, сприяє створенню медіапростору, що відповідає високим моральним принципам та формуванню здорового художнього смаку. Результатом дослідження процесу фахової підготовки є актуальність поєднання професійного складника фахівців медіадизайну зі знанням народної культури та культурної спадщини українського народу під час навчального процесу. Застосування сучасних можливостей спрямовуються на поглиблення знань власної культури, підвищення вимог до творчих завдань у контексті відповідності моральним принципам на основі вивчення культурної спадщини українського народу. Доведено, що розуміння народного мистецтва, застосування культурних надбань, користування народною спадщиною забезпечують високі творчі досягнення під час фахової підготовки та відповідальне ставлення до дизайн-проєктів.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"97 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126282049","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-18
С. В. Стеблюк
У статті розглянуто особливості організації освітнього процесу у класі з інклюзивним навчанням. Акцентовано увагу на тому, що запровадження інклюзії передбачає розроблення ефективних навчальних стратегій, адаптацію навчальних програм та планів, добірку методів та форм навчання, що враховуватимуть можливості дітей з особливими освітніми потребами. Указано, що першочерговим завданням є створення атмосфери взаєморозуміння та взаємодопомоги, щоб забезпечити учневі можливості самоствердитися, набути навичок соціальної поведінки. Мета статті – з’ясувати сучасні підходи до організації навчання, виховання і розвитку дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному освітньому середовищі закладу загальної середньої освіти. Зʼясовано, що учні займаються за адаптивними та модифікованими програмами, освітня й розвивальна діяльність яких повинна бути спрямована на корекцію певних порушень. Зазначено, що створення осередків у навчальній кімнаті за Концепцією нової української школи дає можливість реалізувати завдання інклюзивної освіти, а кожному учневі знайти своє місце для когнітивної діяльності та відпочинку. Наголошено на дотриманні принципів корекційної роботи та добірці методів та прийомів навчання, що комфортні для розвитку когнітивних умінь школярів. Виокремлено основні принципи корекційно-розвивальної роботи: ґрунтування корекційно-розвивальної роботи на результатах психодіагностики; нормативності; роботи в «зоні найближчого розвитку» дитини; урахування індивідуально-психологічних та особистісних відмінностей дитини; системності; діяльності. Розкрито традиційні методи навчання (рольові ігри, мультипрезентації, парна та групова робота), що спрямовані на розвиток особистості, її позитивних основ, та інноваційні («кубування», «асоціативний кущ», «щоденні 5», «щоденні 3», «6 цеглинок» (робота з лего-конструктором)), які, як правило, реалізуються спільно всіма дітьми інклюзивного класу.
{"title":"ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У КЛАСІ З ІНКЛЮЗИВНИМ НАВЧАННЯМ","authors":"С. В. Стеблюк","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-18","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-18","url":null,"abstract":"У статті розглянуто особливості організації освітнього процесу у класі з інклюзивним навчанням. Акцентовано увагу на тому, що запровадження інклюзії передбачає розроблення ефективних навчальних стратегій, адаптацію навчальних програм та планів, добірку методів та форм навчання, що враховуватимуть можливості дітей з особливими освітніми потребами. Указано, що першочерговим завданням є створення атмосфери взаєморозуміння та взаємодопомоги, щоб забезпечити учневі можливості самоствердитися, набути навичок соціальної поведінки. Мета статті – з’ясувати сучасні підходи до організації навчання, виховання і розвитку дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному освітньому середовищі закладу загальної середньої освіти. Зʼясовано, що учні займаються за адаптивними та модифікованими програмами, освітня й розвивальна діяльність яких повинна бути спрямована на корекцію певних порушень. Зазначено, що створення осередків у навчальній кімнаті за Концепцією нової української школи дає можливість реалізувати завдання інклюзивної освіти, а кожному учневі знайти своє місце для когнітивної діяльності та відпочинку. Наголошено на дотриманні принципів корекційної роботи та добірці методів та прийомів навчання, що комфортні для розвитку когнітивних умінь школярів. Виокремлено основні принципи корекційно-розвивальної роботи: ґрунтування корекційно-розвивальної роботи на результатах психодіагностики; нормативності; роботи в «зоні найближчого розвитку» дитини; урахування індивідуально-психологічних та особистісних відмінностей дитини; системності; діяльності. Розкрито традиційні методи навчання (рольові ігри, мультипрезентації, парна та групова робота), що спрямовані на розвиток особистості, її позитивних основ, та інноваційні («кубування», «асоціативний кущ», «щоденні 5», «щоденні 3», «6 цеглинок» (робота з лего-конструктором)), які, як правило, реалізуються спільно всіма дітьми інклюзивного класу.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"22 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115174530","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-02
А. А. Загородня
Статтю присвячено вивченню теоретичних і практичних аспектів досвіду запровадження елективних курсів у профільних школах як однієї з тенденцій реформування освіти України в 2011–2017 рр. Окреслено ключові орієнтири щодо реформування системи загальної середньої освіти, які представлено у нормативно-правових документах, зокрема: «Концепції профільного навчання у старшій школі» (2013 р.); «Концепції Нової української школи» (2016 р.); оновленій редакції Закону України «Про освіту» (2017 р.); «Проєкті концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років» (2018 р.), «Проєкті концептуальних засад реформування професійної освіти України «Сучасна професійна освіта» (2018 р.) та ін. Розкрито сутність понять «профільне навчання», «елективні курси». Висвітлено мету та основні завдання реалізації профільного навчання. Охарактеризовано функціональну спрямованість, що полягає у нагромадженні учнів знаннями та вміннями з вибраного ними профільного предмета, що є основою їх подальшого професійного спрямування. Подано розлогу характеристику типології профільного навчання, а саме: рівневу (внутрішню) та профільну (зовнішню) диференціацію, напіввідкриту та приховану диференціацію. Зосереджено увагу на основних характеристиках елективних курсів та їх цільовому спрямуванні. Виокремлено та охарактеризовано типологію елективних курсів (допрофільні та профільні елективні курси) з погляду різних наукових підходів. Розмежовано види елективних курсів, серед яких розрізняють допрофільні та профільні ЕК. Підбірку допрофільних та профільних елективних курсів становили: загальноорієнтаційні ЕК, предметно-орієнтаційні та міжпредметні елективні курси. Серед профільних елективних курсів вирізнено такі, як міжпредметні ЕК, елективні курси з предметів, що не входять до базового навчального плану. Наведено приклади елективних курсів («Проблеми екології», «Ефективна поведінка у конфлікті», «Умови успішної комунікації», «Географія людських перспектив» тощо) та розкрито їхні змістові характеристики.
{"title":"ЕЛЕКТИВНІ КУРСИ В ПРОФІЛЬНИХ ШКОЛАХ ЯК ОДНА З ТЕНДЕНЦІЙ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ (2011–2017 РР.)","authors":"А. А. Загородня","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-02","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-02","url":null,"abstract":"Статтю присвячено вивченню теоретичних і практичних аспектів досвіду запровадження елективних курсів у профільних школах як однієї з тенденцій реформування освіти України в 2011–2017 рр. Окреслено ключові орієнтири щодо реформування системи загальної середньої освіти, які представлено у нормативно-правових документах, зокрема: «Концепції профільного навчання у старшій школі» (2013 р.); «Концепції Нової української школи» (2016 р.); оновленій редакції Закону України «Про освіту» (2017 р.); «Проєкті концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років» (2018 р.), «Проєкті концептуальних засад реформування професійної освіти України «Сучасна професійна освіта» (2018 р.) та ін. Розкрито сутність понять «профільне навчання», «елективні курси». Висвітлено мету та основні завдання реалізації профільного навчання. Охарактеризовано функціональну спрямованість, що полягає у нагромадженні учнів знаннями та вміннями з вибраного ними профільного предмета, що є основою їх подальшого професійного спрямування. Подано розлогу характеристику типології профільного навчання, а саме: рівневу (внутрішню) та профільну (зовнішню) диференціацію, напіввідкриту та приховану диференціацію. Зосереджено увагу на основних характеристиках елективних курсів та їх цільовому спрямуванні. Виокремлено та охарактеризовано типологію елективних курсів (допрофільні та профільні елективні курси) з погляду різних наукових підходів. Розмежовано види елективних курсів, серед яких розрізняють допрофільні та профільні ЕК. Підбірку допрофільних та профільних елективних курсів становили: загальноорієнтаційні ЕК, предметно-орієнтаційні та міжпредметні елективні курси. Серед профільних елективних курсів вирізнено такі, як міжпредметні ЕК, елективні курси з предметів, що не входять до базового навчального плану. Наведено приклади елективних курсів («Проблеми екології», «Ефективна поведінка у конфлікті», «Умови успішної комунікації», «Географія людських перспектив» тощо) та розкрито їхні змістові характеристики.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"98 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125088665","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-33
Е. М. Остапенко
У статті викладено послідовність проведення педагогічного експерименту й аналіз його результатів щодо перевірки ефективності формування інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання. Констатувальний етап експерименту включав: збирання даних, потрібних для проведення дослідження; розроблення критеріїв, показників і рівнів сформованості інформаційної культури. Для досягнення цього зі студентами Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова проводилися бесіди та тестування. Під час цього етапу педагогічного експерименту були вибрані основні педагогічні засоби і методи, що використовуються в практиці для формування інформаційної культури майбутнього лікаря, було застосовано цілеспрямоване педагогічне спостереження, анкетування, опитування, бесіди. Питання носили переважно проєктний характер, студенти моделювали ситуацію, уявляли свою поведінку і власні дії. Дослідження, проведені під час констатувального етапу педагогічного експерименту, показали, що вихідний рівень сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря в експериментальній і контрольній групах наближено однаково низький за всіма компонентами. На формувальному етапі педагогічного експерименту здійснювалося дослідження рівня сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання за такими критеріями: інформаційним, техніко-технологічним, загальнофізичним, творчим, рефлексивним та вербальним. Аналіз результатів експерименту дає змогу констатувати, що використання у навчанні студентів медичних ЗВО запропонованих організаційно-педагогічних умов і моделі позитивно позначається на формуванні інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання. В експериментальній групі спостерігалося збільшення кількості студентів із високим і середнім рівнями сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря, що підтверджує висунуту гіпотезу.
{"title":"ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ","authors":"Е. М. Остапенко","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-33","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-33","url":null,"abstract":"У статті викладено послідовність проведення педагогічного експерименту й аналіз його результатів щодо перевірки ефективності формування інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання. Констатувальний етап експерименту включав: збирання даних, потрібних для проведення дослідження; розроблення критеріїв, показників і рівнів сформованості інформаційної культури. Для досягнення цього зі студентами Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова проводилися бесіди та тестування. Під час цього етапу педагогічного експерименту були вибрані основні педагогічні засоби і методи, що використовуються в практиці для формування інформаційної культури майбутнього лікаря, було застосовано цілеспрямоване педагогічне спостереження, анкетування, опитування, бесіди. Питання носили переважно проєктний характер, студенти моделювали ситуацію, уявляли свою поведінку і власні дії. Дослідження, проведені під час констатувального етапу педагогічного експерименту, показали, що вихідний рівень сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря в експериментальній і контрольній групах наближено однаково низький за всіма компонентами. На формувальному етапі педагогічного експерименту здійснювалося дослідження рівня сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання за такими критеріями: інформаційним, техніко-технологічним, загальнофізичним, творчим, рефлексивним та вербальним. Аналіз результатів експерименту дає змогу констатувати, що використання у навчанні студентів медичних ЗВО запропонованих організаційно-педагогічних умов і моделі позитивно позначається на формуванні інформаційної культури майбутнього лікаря засобами математичного моделювання. В експериментальній групі спостерігалося збільшення кількості студентів із високим і середнім рівнями сформованості інформаційної культури майбутнього лікаря, що підтверджує висунуту гіпотезу.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130848956","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-07DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-16
О. Ф. Фурман
У статті розкрито особливості аналізу змістовно-фактуальної, змістовно- концептуальної та змістовно-підтекстової художньої інформації на уроках літературного читання у початковій школі, наведено приклади аналізу літературних творів. Установлено, що змістовно-фактуальна інформація розгортається в часі – реальному або створеному письменником, завжди виражається словом. Вона виявляється під час аналізу через репродуктивні запитання за змістом тексту (що? де? коли? куди? як? тощо). Такий вид інформації тексту є посильним для сприймання дітьми молодшого шкільного віку. Змістовно-концептуальна інформація літературного тексту передає авторське ставлення до подій, задум автора, це розуміння читачем причиново-наслідкових зв'язків. Здобуваючи її зі змісту твору, читач творчо переосмислює прочитане, спираючись на свій життєвий досвід. Змістовно-концептуальна інформація може по-різному визначатися, тлумачитися читачами. Учитель/учителька допомагає її визначити через причинно-наслідкові запитання (чому?) чи на етапі рефлексії, з’ясувавши, що хотів сказати своїм твором автор, чому навчити. Визначено, що змістовно-підтекстова інформація – це прихована інформація, вона «читається» здебільшого через засоби вторинної номінації (метафора, метонімія, словотворчі засоби, синтаксичні конструкції тощо), через художні деталі, через опис зовнішності, подій, уживання фразеологічних сполучень тощо. Появу засобів вторинної номінації пояснюють асоціативним характером людського мислення. Через аналіз мови тексту визначають імпліцитний сенс інформації твору, авторський стиль письменника. Шляхом аналізу забезпечуємо розуміння авторського задуму твору та формуємо в учнів власне ставлення до прочитаного, не нав’язуючи своєї думки через діалог із ними. У статті проаналізовано особливості сприймання художньої інформації як складової частини читацької компетентності. Висвітлено особливості комунікативного підходу в навчально-виховному процесі, його вплив на зміну підходів до аналізу літературного тексту, його інформації, осмислення ролі художньої літератури в розвитку особистості.
{"title":"АНАЛІЗ ТЕКСТОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ","authors":"О. Ф. Фурман","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-16","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-16","url":null,"abstract":"У статті розкрито особливості аналізу змістовно-фактуальної, змістовно- концептуальної та змістовно-підтекстової художньої інформації на уроках літературного читання у початковій школі, наведено приклади аналізу літературних творів. Установлено, що змістовно-фактуальна інформація розгортається в часі – реальному або створеному письменником, завжди виражається словом. Вона виявляється під час аналізу через репродуктивні запитання за змістом тексту (що? де? коли? куди? як? тощо). Такий вид інформації тексту є посильним для сприймання дітьми молодшого шкільного віку. Змістовно-концептуальна інформація літературного тексту передає авторське ставлення до подій, задум автора, це розуміння читачем причиново-наслідкових зв'язків. Здобуваючи її зі змісту твору, читач творчо переосмислює прочитане, спираючись на свій життєвий досвід. Змістовно-концептуальна інформація може по-різному визначатися, тлумачитися читачами. Учитель/учителька допомагає її визначити через причинно-наслідкові запитання (чому?) чи на етапі рефлексії, з’ясувавши, що хотів сказати своїм твором автор, чому навчити. Визначено, що змістовно-підтекстова інформація – це прихована інформація, вона «читається» здебільшого через засоби вторинної номінації (метафора, метонімія, словотворчі засоби, синтаксичні конструкції тощо), через художні деталі, через опис зовнішності, подій, уживання фразеологічних сполучень тощо. Появу засобів вторинної номінації пояснюють асоціативним характером людського мислення. Через аналіз мови тексту визначають імпліцитний сенс інформації твору, авторський стиль письменника. Шляхом аналізу забезпечуємо розуміння авторського задуму твору та формуємо в учнів власне ставлення до прочитаного, не нав’язуючи своєї думки через діалог із ними. У статті проаналізовано особливості сприймання художньої інформації як складової частини читацької компетентності. Висвітлено особливості комунікативного підходу в навчально-виховному процесі, його вплив на зміну підходів до аналізу літературного тексту, його інформації, осмислення ролі художньої літератури в розвитку особистості.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-07","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131374224","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：