Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-12
H. Tarasenko
Статтю присвячено проблемі гуманізації виховання дітей дошкільного віку. Вихідною дослідницькою позицією є визнання вираженого зв’язку між гуманізмом і ставленням дитини до природи. Гуманізм як особистісна риса може бути сформований лише у процесі адекватно організованої взаємодії дитини з довкіллям. Гуманістичний світогляд у статті презентовано як систему знань і переконань, які зумовлюють народження та реалізацію індивідом вчинкових програм на засадах глибокої людяності, тобто на основі усвідомлення цінності життя як феномена земного буття. У статті презентовано результати теоретичного та емпіричного дослідження типів ставлення дошкільників до природи в контексті формування у них гуманістичного світогляду. З’ясовано домінуючі мотиви у структурі ставлення дошкільників до природи. Узагальнено результати спостережень за безпосередньою поведінкою дітей у природі. Аналізовано дитяча творчість, а також зміст і характер діяльності дошкільників у природі. Як результат, виокремлено і охарактеризовано такі типи ставлення дітей до природи, як прагматичний, дослідницький, художній, а також декілька змішаних типів оцінних і поведінкових реакцій дошкільників на естетичну виразність довкілля. Кількісне співвідношення типів ставлення дітей до природи в експериментальній групі засвідчило його багатовекторність із великою часткою утилітарно-пізнавальних мотивів. Зроблено висновок про те, що дошкільна педагогіка повинна системно турбуватися про належну аксіологічну культуру ставлення дітей до природи і не нехтувати таким впливовим чинником гуманізації свідомості дітей, як формування естетичного ставлення до світу. Відчуття естетичної виразності природи, народження потреби милосердно її оберігати можуть стати надійним регулятором дитячих поведінкових програм, сформованих на гуманістичних засадах.
{"title":"ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ГУМАНІСТИЧНОГО СВІТОГЛЯДУ В ПРОЦЕСІ ВЗАЄМОДІЇ З ПРИРОДОЮ","authors":"H. Tarasenko","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-12","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-12","url":null,"abstract":"Статтю присвячено проблемі гуманізації виховання дітей дошкільного віку. Вихідною дослідницькою позицією є визнання вираженого зв’язку між гуманізмом і ставленням дитини до природи. Гуманізм як особистісна риса може бути сформований лише у процесі адекватно організованої взаємодії дитини з довкіллям. Гуманістичний світогляд у статті презентовано як систему знань і переконань, які зумовлюють народження та реалізацію індивідом вчинкових програм на засадах глибокої людяності, тобто на основі усвідомлення цінності життя як феномена земного буття. У статті презентовано результати теоретичного та емпіричного дослідження типів ставлення дошкільників до природи в контексті формування у них гуманістичного світогляду. З’ясовано домінуючі мотиви у структурі ставлення дошкільників до природи. Узагальнено результати спостережень за безпосередньою поведінкою дітей у природі. Аналізовано дитяча творчість, а також зміст і характер діяльності дошкільників у природі. Як результат, виокремлено і охарактеризовано такі типи ставлення дітей до природи, як прагматичний, дослідницький, художній, а також декілька змішаних типів оцінних і поведінкових реакцій дошкільників на естетичну виразність довкілля. Кількісне співвідношення типів ставлення дітей до природи в експериментальній групі засвідчило його багатовекторність із великою часткою утилітарно-пізнавальних мотивів. Зроблено висновок про те, що дошкільна педагогіка повинна системно турбуватися про належну аксіологічну культуру ставлення дітей до природи і не нехтувати таким впливовим чинником гуманізації свідомості дітей, як формування естетичного ставлення до світу. Відчуття естетичної виразності природи, народження потреби милосердно її оберігати можуть стати надійним регулятором дитячих поведінкових програм, сформованих на гуманістичних засадах.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130833960","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-04
O. M. Bayer, O. Yurchenko
Статтю присвячено проблемі налаштування ефективної взаємодії дорослих суб’єктів (педагогів та батьків вихованців) освітнього простору в закладі дошкільної освіти, що є одним із важливих напрямів реформи освіти за концепцією «Нова Українська школа» та вимогою Базового компоненту дошкільної освіти (нова редакція 2021) – державного стандарту дошкільної освіти. У зв’язку із ци, взаємодія закладів дошкільної освіти з родинами дітей (як учасниками освітнього процесу) повинна бути спрямованою на формування високого рівня психологічної культури всіх учасників освітнього процесу як на рівні знань та настанов, так і на рівні повсякденного спілкування з метою узгодження змісту освіти та виховного впливу на дитину в інтересах її поступового сталого розвитку. У сучасних умовах функціонування закладів дошкільної освіти (карантинні обмеження щодо присутності батьків у приміщеннях освітнього закладу та участі в спільних заходах) у взаємодії педагогів з батьками виникають певні утруднення і відносини з новими особливостями, що потребує вивчення та наукового аналізу. У науковій літературі на сьогодні бракує інформації про утруднення та особливості взаємодії педагогів з батьками в умовах пандемії. Педагоги потребують підтримки та певної професійно-фахової підготовки в нових обставинах виконання функціональних обов’язків. Необхідність з’ясування сучасної актуальної проблематики утруднень педагогів пов’язана з пошуком оптимальних рішень та успішних практик для налагодження партнерської взаємодії з батьками в наданні якісної дошкільної освіти дітям. Розроблено методику анонімного дистанційного опитування педагогів з достатньою кількістю параметрів (всього 8), які представлені у кількісних та якісних (вербальних) характеристиках. Цінність здійсненого опитування полягає у добровільній, анонімній та свідомій участі педагогів закладів дошкільної освіти запорізького регіону, що забезпечує його валідність та надійність. Опис виявлених утруднень і тенденцій у наявній системі взаємодії педагогів з батьками дозволяє здійснювати пошук оптимальних рішень і нових ефективних форм у професійному розвитку педагогів у межах окресленої проблематики.
{"title":"УТРУДЕННЯ У ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГІВ ІЗ БАТЬКАМИ ВИХОВАНЦІВ У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ","authors":"O. M. Bayer, O. Yurchenko","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-04","url":null,"abstract":"Статтю присвячено проблемі налаштування ефективної взаємодії дорослих суб’єктів (педагогів та батьків вихованців) освітнього простору в закладі дошкільної освіти, що є одним із важливих напрямів реформи освіти за концепцією «Нова Українська школа» та вимогою Базового компоненту дошкільної освіти (нова редакція 2021) – державного стандарту дошкільної освіти. У зв’язку із ци, взаємодія закладів дошкільної освіти з родинами дітей (як учасниками освітнього процесу) повинна бути спрямованою на формування високого рівня психологічної культури всіх учасників освітнього процесу як на рівні знань та настанов, так і на рівні повсякденного спілкування з метою узгодження змісту освіти та виховного впливу на дитину в інтересах її поступового сталого розвитку. У сучасних умовах функціонування закладів дошкільної освіти (карантинні обмеження щодо присутності батьків у приміщеннях освітнього закладу та участі в спільних заходах) у взаємодії педагогів з батьками виникають певні утруднення і відносини з новими особливостями, що потребує вивчення та наукового аналізу. У науковій літературі на сьогодні бракує інформації про утруднення та особливості взаємодії педагогів з батьками в умовах пандемії. Педагоги потребують підтримки та певної професійно-фахової підготовки в нових обставинах виконання функціональних обов’язків. Необхідність з’ясування сучасної актуальної проблематики утруднень педагогів пов’язана з пошуком оптимальних рішень та успішних практик для налагодження партнерської взаємодії з батьками в наданні якісної дошкільної освіти дітям. Розроблено методику анонімного дистанційного опитування педагогів з достатньою кількістю параметрів (всього 8), які представлені у кількісних та якісних (вербальних) характеристиках. Цінність здійсненого опитування полягає у добровільній, анонімній та свідомій участі педагогів закладів дошкільної освіти запорізького регіону, що забезпечує його валідність та надійність. Опис виявлених утруднень і тенденцій у наявній системі взаємодії педагогів з батьками дозволяє здійснювати пошук оптимальних рішень і нових ефективних форм у професійному розвитку педагогів у межах окресленої проблематики.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130023554","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-10
V. V. Gorodyska
У статті проаналізовано естетотерапевтичну технологію – музикотерапію як одну зі складових частин арт-терапії. З’ясовано сутність поняття, відмінність занять із музики від музикотерапевтичних занять у закладах дошкільної освіти, а саме: перші сприяють музичному розвитку дошкільників, приносять їм радість, підносять над життєвими буднями, а другі мають на меті профілактику захворювань, корекцію, реабілітацію та лікування музикою психофізичного здоров’я. Наголошено на актуальності музичної компетентності не лише музичного керівника закладу дошкільної освіти (ЗДО), а й вихователя та психолога. Відмінність традиційних занять із музики від музикотерапевтичних у ЗДО полягає у тому, що на останніх педагогічні працівники (музичний педагог, вихователь і психолог) мають, по-перше, подбати не лише про зміст музичного навантаження на дитину, а й про його лікувальний вплив; по-друге, надавати не лише базові музичні знання з усіх видів музичної діяльності, а й здійснювати лікування різними напрямами музики; по-третє, виявляти й усувати різні фізичні патологічні відхилення вихованців від норми, запобігати їхнім хворобам, здійснюючи корекцію страхів, переживань, дитячих тривог і хвилювань тощо. Охарактеризовано форми, методи і засоби музикотерапії для дітей дошкільного віку у ЗДО; виокремлено її основні напрями: спів (вокалотерапія), гра на музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, слухання музичних творів, а також малювання, пантоміма, пластична драматизація під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після її прослуховування, казкотерапія, кольоротерапія під музичний супровід. Акцентовано на важливості активного впровадження й застосування музикотерапії в освітньому процесі ЗДО для профілактики та реабілітації психіки дошкільника, зарядження його позитивними емоціями. З’ясовано, що для дітей дошкільного віку гра на музичних інструментах є не лише провідним видом музикотерапевтичної діяльності, що дає вихід надлишковим емоціям, а й засобом діагностики психіки та психофізіологічного стану дошкільника. Доведено, що саме заняття музикотерапією (лікування музикою) сприяють позитивним змінам у поведінці дітей.
{"title":"ЗАСТОСУВАННЯ МУЗИКОТЕРАПІЇ В СУЧАСНИХ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ","authors":"V. V. Gorodyska","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-10","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-10","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано естетотерапевтичну технологію – музикотерапію як одну зі складових частин арт-терапії. З’ясовано сутність поняття, відмінність занять із музики від музикотерапевтичних занять у закладах дошкільної освіти, а саме: перші сприяють музичному розвитку дошкільників, приносять їм радість, підносять над життєвими буднями, а другі мають на меті профілактику захворювань, корекцію, реабілітацію та лікування музикою психофізичного здоров’я. Наголошено на актуальності музичної компетентності не лише музичного керівника закладу дошкільної освіти (ЗДО), а й вихователя та психолога. Відмінність традиційних занять із музики від музикотерапевтичних у ЗДО полягає у тому, що на останніх педагогічні працівники (музичний педагог, вихователь і психолог) мають, по-перше, подбати не лише про зміст музичного навантаження на дитину, а й про його лікувальний вплив; по-друге, надавати не лише базові музичні знання з усіх видів музичної діяльності, а й здійснювати лікування різними напрямами музики; по-третє, виявляти й усувати різні фізичні патологічні відхилення вихованців від норми, запобігати їхнім хворобам, здійснюючи корекцію страхів, переживань, дитячих тривог і хвилювань тощо. Охарактеризовано форми, методи і засоби музикотерапії для дітей дошкільного віку у ЗДО; виокремлено її основні напрями: спів (вокалотерапія), гра на музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, слухання музичних творів, а також малювання, пантоміма, пластична драматизація під музику, створення віршів, малюнків, оповідань після її прослуховування, казкотерапія, кольоротерапія під музичний супровід. Акцентовано на важливості активного впровадження й застосування музикотерапії в освітньому процесі ЗДО для профілактики та реабілітації психіки дошкільника, зарядження його позитивними емоціями. З’ясовано, що для дітей дошкільного віку гра на музичних інструментах є не лише провідним видом музикотерапевтичної діяльності, що дає вихід надлишковим емоціям, а й засобом діагностики психіки та психофізіологічного стану дошкільника. Доведено, що саме заняття музикотерапією (лікування музикою) сприяють позитивним змінам у поведінці дітей.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122142984","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-27
O. Pasichnyk
Стаття актуалізує питання реалізації принципу ситуативності в іншомовному навчанні ЗВО як такого, що спонукає студентів до розумової діяльності, пізнавального пошуку, активного вираження власних думок та безпосередньо впливає на формування їхніх мовленнєвих умінь. Одним із показників сучасної соціально активної особистості є її вміння комунікувати та співпрацювати з іншими на основі принципу ситуативності. Автор наголошує на необхідності створення навчальних мовленнєвих ситуацій як прототипу подальшої професійної діяльності студентів та ефективного засобу іншомовного спілкування. Передбачається створення сукупності зовнішніх умов спілкування, які стають опосередкованим стимулом усного мовлення студентів. Особлива увага приділяється підбору дидактичного матеріалу. Здійснюючи вибір комунікативних завдань, автор розглядає ситуації, зумовлені контекстом та метою, а не формою, та ситуації, які не регламентуються ні формою, ні змістом. Серед найбільш дієвих засобів першої групи виокремлено складання діалогів, проведення рольових та ділових ігор. Ретельно підібрані тематика та матеріали, які порушують актуальні проблеми професійного характеру, дають змогу активізувати комунікативні вміння і навички студентів, підштовхують їх до конструктивної дискусії та розвивають уміння орієнтуватися в динамічній комунікативній ситуації. Проблемні комунікативні ситуації визначаються спонтанним розвитком подій, стимулюють креативний потенціал студентів, активізують їхні професійні знання та сприяють розвитку іншомовної комунікативної компетентності студентів. Студенти набувають навичок співпраці, навчаються вести дискусію, будувати аргументовану відповідь, нести відповідальність за прийняті рішення, отримують можливість практичного застосування своїх знань, умінь та навичок. Автор робить висновок, що процес становлення майбутніх фахівців немовних спеціальностей є багатоаспектним явищем, яке здійснюється за рахунок постійної інтенсивної взаємодії та передбачає активне впровадження принципу ситуативності.
{"title":"МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ СИТУАТИВНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ЗВО","authors":"O. Pasichnyk","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-27","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-27","url":null,"abstract":"Стаття актуалізує питання реалізації принципу ситуативності в іншомовному навчанні ЗВО як такого, що спонукає студентів до розумової діяльності, пізнавального пошуку, активного вираження власних думок та безпосередньо впливає на формування їхніх мовленнєвих умінь. Одним із показників сучасної соціально активної особистості є її вміння комунікувати та співпрацювати з іншими на основі принципу ситуативності. Автор наголошує на необхідності створення навчальних мовленнєвих ситуацій як прототипу подальшої професійної діяльності студентів та ефективного засобу іншомовного спілкування. Передбачається створення сукупності зовнішніх умов спілкування, які стають опосередкованим стимулом усного мовлення студентів. Особлива увага приділяється підбору дидактичного матеріалу. Здійснюючи вибір комунікативних завдань, автор розглядає ситуації, зумовлені контекстом та метою, а не формою, та ситуації, які не регламентуються ні формою, ні змістом. Серед найбільш дієвих засобів першої групи виокремлено складання діалогів, проведення рольових та ділових ігор. Ретельно підібрані тематика та матеріали, які порушують актуальні проблеми професійного характеру, дають змогу активізувати комунікативні вміння і навички студентів, підштовхують їх до конструктивної дискусії та розвивають уміння орієнтуватися в динамічній комунікативній ситуації. Проблемні комунікативні ситуації визначаються спонтанним розвитком подій, стимулюють креативний потенціал студентів, активізують їхні професійні знання та сприяють розвитку іншомовної комунікативної компетентності студентів. Студенти набувають навичок співпраці, навчаються вести дискусію, будувати аргументовану відповідь, нести відповідальність за прийняті рішення, отримують можливість практичного застосування своїх знань, умінь та навичок. Автор робить висновок, що процес становлення майбутніх фахівців немовних спеціальностей є багатоаспектним явищем, яке здійснюється за рахунок постійної інтенсивної взаємодії та передбачає активне впровадження принципу ситуативності.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"52 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127841249","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-09
I. I. Simsit
Роль суб’єктів розвитку партнерських взаємин є визначальною для дітей підліткового віку з огляду на те, що в цей період у людини відбувається становлення великої кількості рис та навичок особистісної ідентичності, закладаються передумови соціалізації, партнерських відносин, необхідні для самостійного дорослого життя, кар’єрного росту тощо. З огляду на це можна відмітити актуальність вивчення наукових підходів щодо складу і характеристик суб’єктів сприяння розвитку партнерських взаємин підлітків в освітньому середовищі. Мета статті – систематизувати суб’єкти і напрями, за якими вони сприяють формуванню партнерських взаємин підлітків в освітньому середовищі. Вивчення досліджуваної проблеми здійснюється із використанням низки загальнотеоретичних та аналітичних методів. Серед цих методів використано такі: метод систематизації, необхідний для формування системного огляду вказаного напряму та вивчення проблеми складу суб’єктів та напрямів, завдяки яким забезпечується формування досліджуваного процесу в умовах освітнього середовища; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого проведено зіставлення поглядів авторів на вказану проблему, визначення відмінних та схожих підходів до оцінки. Виявлено, що суб’єктами вказаної категорії можуть виступати як педагоги шкільного освітнього середовища, так і підлітки, які навчаються та взаємодіють між собою. Серед основних напрямів сприяння розвитку даного феномену з боку названих суб’єктів виокремлено такі: конструктивістський розвиток, який забезпечується педагогом і включає три фази, які змінюються залежно від розвитку операційно-діяльнісного складника прояву даного процесу з боку партнерів-учнів; напрям розвитку педагогіки партнерства на рівні «педагог-учень» із застосуванням мотиваційно- ціннісного та операційно-діяльнісного складників; напрям розвитку толерантності, яка є складовою частиною мотиваційно-ціннісного компоненту даного феномену; напрям активізації особистісної характеристики, якою є соціалізація, що забезпечує розвиток мотиваційно-ціннісного, когнітивного та операційно-діяльнісного компонентів партнерських взаємин підлітків; напрям створення рефлексивних умов партнерських взаємин.
{"title":"СУБ’ЄКТИ ФОРМУВАННЯ ПАРТНЕРСЬКИХ ВЗАЄМИН ПІДЛІТКІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ","authors":"I. I. Simsit","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-09","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-09","url":null,"abstract":"Роль суб’єктів розвитку партнерських взаємин є визначальною для дітей підліткового віку з огляду на те, що в цей період у людини відбувається становлення великої кількості рис та навичок особистісної ідентичності, закладаються передумови соціалізації, партнерських відносин, необхідні для самостійного дорослого життя, кар’єрного росту тощо. З огляду на це можна відмітити актуальність вивчення наукових підходів щодо складу і характеристик суб’єктів сприяння розвитку партнерських взаємин підлітків в освітньому середовищі. Мета статті – систематизувати суб’єкти і напрями, за якими вони сприяють формуванню партнерських взаємин підлітків в освітньому середовищі. Вивчення досліджуваної проблеми здійснюється із використанням низки загальнотеоретичних та аналітичних методів. Серед цих методів використано такі: метод систематизації, необхідний для формування системного огляду вказаного напряму та вивчення проблеми складу суб’єктів та напрямів, завдяки яким забезпечується формування досліджуваного процесу в умовах освітнього середовища; метод порівняльного аналізу, за допомогою якого проведено зіставлення поглядів авторів на вказану проблему, визначення відмінних та схожих підходів до оцінки. Виявлено, що суб’єктами вказаної категорії можуть виступати як педагоги шкільного освітнього середовища, так і підлітки, які навчаються та взаємодіють між собою. Серед основних напрямів сприяння розвитку даного феномену з боку названих суб’єктів виокремлено такі: конструктивістський розвиток, який забезпечується педагогом і включає три фази, які змінюються залежно від розвитку операційно-діяльнісного складника прояву даного процесу з боку партнерів-учнів; напрям розвитку педагогіки партнерства на рівні «педагог-учень» із застосуванням мотиваційно- ціннісного та операційно-діяльнісного складників; напрям розвитку толерантності, яка є складовою частиною мотиваційно-ціннісного компоненту даного феномену; напрям активізації особистісної характеристики, якою є соціалізація, що забезпечує розвиток мотиваційно-ціннісного, когнітивного та операційно-діяльнісного компонентів партнерських взаємин підлітків; напрям створення рефлексивних умов партнерських взаємин.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"123 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123342758","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-13
О. Е. Анісімова
У статті розглядаються підходи до організації ефективної педагогічної взаємодії викладача та здобувачів вищої освіти під час вивчення освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка». Проаналізовано дефініції «інтерактивне навчання» й «педагогічна інтеракція», розкрито основні підходи до трактування цих понять. Доведено, що відносини між учасниками освітнього процесу в сучасному закладі вищої освіти повинні бути рівноправними, заснованими на гуманістичних принципах взаємоповаги і взаєморозвитку. Різноманітні форми взаємодії між викладачем та здобувачами освіти реалізуються під час застосування традиційних та інноваційних методів навчання. Від цього залежать рівень підготовки майбутнього фахівця та успішність його подальшої професійної діяльності. У статті розглянуто особливості інтерактивних методів взаємодії викладача та майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти на прикладі вивчення освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка». Аргументовано доцільність використання інтерактивних прийомів колективно-групового навчання, оскільки вони мають певну демократичність та створюють сприятливі умови для прогнозування позитивного ставлення до дитини в процесі подальшої професійної діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. У статті охарактеризовано досвід впровадження експрес-опитувань, міні-вікторин, завдань на встановлення відповідності з використанням інтерактивної дошки, перегляд відео-фрагментів з подальшим їх обговоренням під час лекційних занять. Акцентується увага на впровадженні елементів контекстного навчання, що не тільки забезпечує активізацію уваги здобувачів освіти під час занять, але й сприяє встановленню позитивного емоційного клімату та формуванню почуття відповідальності за партнерів по навчанню. Доведено, що педагогічна взаємодія та інтерактивні методи навчання суттєво впливають на ефективність підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до професійної діяльності. У статті окреслено перспективи подальших наукових досліджень в розробці групових та інтерактивних завдань для проведення практичних занять з освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка».
{"title":"ОРГАНІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ТА ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ НА ПРИКЛАДІ ЛЕКЦІЙ ІЗ «ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ»","authors":"О. Е. Анісімова","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-13","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-13","url":null,"abstract":"У статті розглядаються підходи до організації ефективної педагогічної взаємодії викладача та здобувачів вищої освіти під час вивчення освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка». Проаналізовано дефініції «інтерактивне навчання» й «педагогічна інтеракція», розкрито основні підходи до трактування цих понять. Доведено, що відносини між учасниками освітнього процесу в сучасному закладі вищої освіти повинні бути рівноправними, заснованими на гуманістичних принципах взаємоповаги і взаєморозвитку. Різноманітні форми взаємодії між викладачем та здобувачами освіти реалізуються під час застосування традиційних та інноваційних методів навчання. Від цього залежать рівень підготовки майбутнього фахівця та успішність його подальшої професійної діяльності. У статті розглянуто особливості інтерактивних методів взаємодії викладача та майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти на прикладі вивчення освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка». Аргументовано доцільність використання інтерактивних прийомів колективно-групового навчання, оскільки вони мають певну демократичність та створюють сприятливі умови для прогнозування позитивного ставлення до дитини в процесі подальшої професійної діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. У статті охарактеризовано досвід впровадження експрес-опитувань, міні-вікторин, завдань на встановлення відповідності з використанням інтерактивної дошки, перегляд відео-фрагментів з подальшим їх обговоренням під час лекційних занять. Акцентується увага на впровадженні елементів контекстного навчання, що не тільки забезпечує активізацію уваги здобувачів освіти під час занять, але й сприяє встановленню позитивного емоційного клімату та формуванню почуття відповідальності за партнерів по навчанню. Доведено, що педагогічна взаємодія та інтерактивні методи навчання суттєво впливають на ефективність підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти до професійної діяльності. У статті окреслено перспективи подальших наукових досліджень в розробці групових та інтерактивних завдань для проведення практичних занять з освітньої компоненти «Дошкільна педагогіка».","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"160 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131481989","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-11
O. L. Perederii, S. Kramarenko
У статті розглянуто проблеми організації ігрової діяльності дітей у дошкільних закладах, які працюють за вальдорфською методикою. Підкреслено, що у сучасному світі з його численними викликами, нестабільністю, швидкими економічними змінами особливого значення набуває проблема розвитку здорової, гармонійної особистості, здатної до активної діяльності та самореалізації. Зазначено, що вальдорфська педагогіка більше ніж за сто років функціонування у світовому освітньому просторі накопичила значний досвід організації життєдіяльності дітей різного віку, зокрема підходів до виховання та розвитку дошкільників, що спираються на гуманістичну концепцію людини у світі. Ці розробки набувають особливого значення в умовах демократизації суспільства та пошуку шляхів модернізації системи освіти в Україні. Підкреслено, що ідеї гуманістичної освітньої системи, апробованої у країнах Європи, та досвід вальдорфських педагогів України можуть бути використаними у дошкільних закладах та сімейному вихованні. У статті проаналізовано процес розвитку дитини від народження до семи років відповідно до концепції вальдорфської педагогіки, визначено особливості кожного вікового етапу, охарактеризовано пріоритети виховання дошкільників різного віку через приклад і наслідування, показано роль вихователя у створенні здорового гармонійного середовища життєдіяльності, значення іграшки у розвитку свідомості та моральних якостей дітей. Особлива увага приділена питанням організації вільної гри як засобу розвитку мислення, уяви, уваги, комунікації. Визначено умови, що стимулюють ігрову діяльність дошкільників, сприяють їхній активності, накопиченню життєвих компетентностей, навичок взаємодії та правильної поведінки. Підкреслено, що вільна гра виникає із сил уяви дитини, вона є спонтанною, педагог має лише допомагати дітям реалізувати власний задум, спираючись на образ, створений фантазією дітей. Зазначено, що для вільної гри у вальдорфському дитячому закладі використовуються переважно природні матеріали, іграшки, створені батьками, вихователями, самими дітьми, що стимулює творчій підхід до можливостей використання знайомих предметів у нових незвичних поєднаннях та ролях. Підкреслено, що вільна гра позитивно впливає на розвиток чотирьох відчуттів: дотику, рівноваги, руху та життя, що активно формуються у перші сім років життя дитини. У висновках зазначено, що вивчення та запровадження досвіду організації вільної гри у вальдорфських дошкільних закладах є актуальним для сучасної дошкільної освіти України.
{"title":"ВІЛЬНА ГРА У ВАЛЬДОРФСЬКОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ДИТЯЧОМУ ЗАКЛАДІ","authors":"O. L. Perederii, S. Kramarenko","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-11","url":null,"abstract":"У статті розглянуто проблеми організації ігрової діяльності дітей у дошкільних закладах, які працюють за вальдорфською методикою. Підкреслено, що у сучасному світі з його численними викликами, нестабільністю, швидкими економічними змінами особливого значення набуває проблема розвитку здорової, гармонійної особистості, здатної до активної діяльності та самореалізації. Зазначено, що вальдорфська педагогіка більше ніж за сто років функціонування у світовому освітньому просторі накопичила значний досвід організації життєдіяльності дітей різного віку, зокрема підходів до виховання та розвитку дошкільників, що спираються на гуманістичну концепцію людини у світі. Ці розробки набувають особливого значення в умовах демократизації суспільства та пошуку шляхів модернізації системи освіти в Україні. Підкреслено, що ідеї гуманістичної освітньої системи, апробованої у країнах Європи, та досвід вальдорфських педагогів України можуть бути використаними у дошкільних закладах та сімейному вихованні. У статті проаналізовано процес розвитку дитини від народження до семи років відповідно до концепції вальдорфської педагогіки, визначено особливості кожного вікового етапу, охарактеризовано пріоритети виховання дошкільників різного віку через приклад і наслідування, показано роль вихователя у створенні здорового гармонійного середовища життєдіяльності, значення іграшки у розвитку свідомості та моральних якостей дітей. Особлива увага приділена питанням організації вільної гри як засобу розвитку мислення, уяви, уваги, комунікації. Визначено умови, що стимулюють ігрову діяльність дошкільників, сприяють їхній активності, накопиченню життєвих компетентностей, навичок взаємодії та правильної поведінки. Підкреслено, що вільна гра виникає із сил уяви дитини, вона є спонтанною, педагог має лише допомагати дітям реалізувати власний задум, спираючись на образ, створений фантазією дітей. Зазначено, що для вільної гри у вальдорфському дитячому закладі використовуються переважно природні матеріали, іграшки, створені батьками, вихователями, самими дітьми, що стимулює творчій підхід до можливостей використання знайомих предметів у нових незвичних поєднаннях та ролях. Підкреслено, що вільна гра позитивно впливає на розвиток чотирьох відчуттів: дотику, рівноваги, руху та життя, що активно формуються у перші сім років життя дитини. У висновках зазначено, що вивчення та запровадження досвіду організації вільної гри у вальдорфських дошкільних закладах є актуальним для сучасної дошкільної освіти України.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"55 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126630705","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-40
О. В. Гончаренко, Ірина Іонова, Анжела Поляничко
У статті висвітлено суспільне значення медико-соціальної роботи, яка на сучасному етапі є невід’ємним компонентом сфери охорони здоров’я. Розкрито і охарактеризовано роль і значення здоров’я для людини, яке сьогодні набуло великого значення і викликало необхідність визнання на міжнародному рівні здоров’я як основного права кожної людини, а досягнення кожної держави у сфері охорони здоров’я є цінністю для всіх. Реалізація цього права – найважливіше соціальне завдання, для виконання якого необхідні зусилля не лише системи охорони здоров’я, а й інших соціальних та економічних секторів суспільства. Авторами проаналізовано медико-соціальні аспекти здоров’я у законодавстві України. Доведено, що основним джерелом права у сфері охорони здоров’я України є законодавство як система взаємоузгоджених законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у зазначеній сфері, які регулюють публічні і приватні відносини у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано вітчизняні законодавчо-нормативні документи, які становлять правову основу медико-соціальної роботи: Конституцію України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання та ін.), галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади) тощо. У роботі встановлено, що, за висновками експертів, вітчизняна нормативно- правова база сфери охорони здоров’я має бути доопрацьованою, щоб відображати реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги.
{"title":"ПРАВОВІ ОСНОВИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ","authors":"О. В. Гончаренко, Ірина Іонова, Анжела Поляничко","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-40","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-40","url":null,"abstract":"У статті висвітлено суспільне значення медико-соціальної роботи, яка на сучасному етапі є невід’ємним компонентом сфери охорони здоров’я. Розкрито і охарактеризовано роль і значення здоров’я для людини, яке сьогодні набуло великого значення і викликало необхідність визнання на міжнародному рівні здоров’я як основного права кожної людини, а досягнення кожної держави у сфері охорони здоров’я є цінністю для всіх. Реалізація цього права – найважливіше соціальне завдання, для виконання якого необхідні зусилля не лише системи охорони здоров’я, а й інших соціальних та економічних секторів суспільства. Авторами проаналізовано медико-соціальні аспекти здоров’я у законодавстві України. Доведено, що основним джерелом права у сфері охорони здоров’я України є законодавство як система взаємоузгоджених законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у зазначеній сфері, які регулюють публічні і приватні відносини у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано вітчизняні законодавчо-нормативні документи, які становлять правову основу медико-соціальної роботи: Конституцію України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання та ін.), галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади) тощо. У роботі встановлено, що, за висновками експертів, вітчизняна нормативно- правова база сфери охорони здоров’я має бути доопрацьованою, щоб відображати реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128783026","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-1-38
Л. В. Чалій
У статті порушено проблему професійної підготовки здобувачів вищої освіти в Україні в умовах світової коронавірусної пандемії COVID-19, яка докорінно змінила нашу професійну діяльність. Ми зробили все можливе, щоб адаптуватися. Минуло понад сім місяців, відколи Всесвітня організація охорони здоров'я проголосила COVID-19 пандемією. Сотні мільйонів людей пережили й переживають періоди суворого карантину. Багато хто мусив раптово перемикнутися на роботу з дому; мільйони людей лишилися без роботи. Розглянуто, що майбутнє видається непевним. Нам невідомо, коли суспільне життя повернеться у нормальне русло і чи повернеться взагалі, як невідомо й те, які шрами лишить по собі пандемія. Окреслено актуальні проблеми, які зумовлені необхідністю усвідомлення нової реальності пандемії СOVID-19 як рушія змін освіти. Пандемія COVID-19 докорінно змінила життя університетів. Утім, після «цифрового стрибка» у навчанні багато хто вимагає повернення до нормального навчання в аудиторіях. Заклади освіти припинили очне навчання та перевели понад мільйон здобувачів освіти на «домашнє навчання». Карантин яскраво показав спроможність кожного лектора, його підхід до роботи, організації навчання, володіння ІКТ-навичками. Це сприятиме зміні підходів до підвищення кваліфікації кожного викладача та скорегує кадрову політику. З’ясовано, що ця проблема потребує подальшого вивчення та може розглядатися як узагальнення сучасного світового досвіду з найбільш жагучої проблеми, своєрідним дороговказом для науковців та викладачів. Указано на необхідність дослідження проблеми щодо переходу до дистанційної і змішаної систем освіти, які радикально змінюють способи навчання й учіння, що вимагає відповідних змін в освітніх вимірюваннях, показниках якості освіти, зокрема це стосується питань щодо подальшого перспективного дослідження.
{"title":"АНАЛІЗ ВИКЛИКІВ ТА ПРОБЛЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ СВІТОВОЇ КОРОНАВІРУСНОЇ ПАНДЕМІЇ","authors":"Л. В. Чалій","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-1-38","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-38","url":null,"abstract":"У статті порушено проблему професійної підготовки здобувачів вищої освіти в Україні в умовах світової коронавірусної пандемії COVID-19, яка докорінно змінила нашу професійну діяльність. Ми зробили все можливе, щоб адаптуватися. Минуло понад сім місяців, відколи Всесвітня організація охорони здоров'я проголосила COVID-19 пандемією. Сотні мільйонів людей пережили й переживають періоди суворого карантину. Багато хто мусив раптово перемикнутися на роботу з дому; мільйони людей лишилися без роботи. Розглянуто, що майбутнє видається непевним. Нам невідомо, коли суспільне життя повернеться у нормальне русло і чи повернеться взагалі, як невідомо й те, які шрами лишить по собі пандемія. Окреслено актуальні проблеми, які зумовлені необхідністю усвідомлення нової реальності пандемії СOVID-19 як рушія змін освіти. Пандемія COVID-19 докорінно змінила життя університетів. Утім, після «цифрового стрибка» у навчанні багато хто вимагає повернення до нормального навчання в аудиторіях. Заклади освіти припинили очне навчання та перевели понад мільйон здобувачів освіти на «домашнє навчання». Карантин яскраво показав спроможність кожного лектора, його підхід до роботи, організації навчання, володіння ІКТ-навичками. Це сприятиме зміні підходів до підвищення кваліфікації кожного викладача та скорегує кадрову політику. З’ясовано, що ця проблема потребує подальшого вивчення та може розглядатися як узагальнення сучасного світового досвіду з найбільш жагучої проблеми, своєрідним дороговказом для науковців та викладачів. Указано на необхідність дослідження проблеми щодо переходу до дистанційної і змішаної систем освіти, які радикально змінюють способи навчання й учіння, що вимагає відповідних змін в освітніх вимірюваннях, показниках якості освіти, зокрема це стосується питань щодо подальшого перспективного дослідження.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130701686","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-08DOI: 10.26661/2522-4360-2021-1-2-25
K. Y. Pavlyshynets
У статті розглянуто проблему модернізації вищої педагогічної освіти в контексті професійної підготовки та адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Проаналізовано теоретичні та методичні засади адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності та розглянуто специфіку процесу підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності. З’ясовано, що нині актуальними є завдання, спрямовані на вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури, успішне виховання компетентних та конкурентоспроможних кадрів відповідних рівнів і стандартів вищої освіти, затребуваних на ринку праці, здатних адаптуватися до професійної діяльності, орієнтованих на впровадження інноваційних та цифрових технологій, постійний саморозвиток та самовдосконалення, творчий пошук та навчання впродовж життя. У статті охарактеризовано дефініцію поняття «педагогічні умови». Розглянуто освітній процес майбутніх учителів фізичної культури в закладах вищої освіти та з’ясовано, що таке становлення потребує відповідного професійного освітнього процесу зі сприятливими умовами адаптації до професійної педагогічної діяльності та практичними навичками професійної майстерності. Уточнено, що у процесі підготовки майбутніх фахівців галузі освіти до професійної діяльності важливу роль відіграють педагогічні умови, що сприятимуть успішній адаптації до професійної діяльності, особливо під час педагогічної практики. Обґрунтовано та визначено педагогічні умови адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Подальшого напрацювання потребує розроблення структурно-функціональної моделі адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики.
{"title":"ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ","authors":"K. Y. Pavlyshynets","doi":"10.26661/2522-4360-2021-1-2-25","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-25","url":null,"abstract":"У статті розглянуто проблему модернізації вищої педагогічної освіти в контексті професійної підготовки та адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Проаналізовано теоретичні та методичні засади адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності та розглянуто специфіку процесу підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності. З’ясовано, що нині актуальними є завдання, спрямовані на вдосконалення професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури, успішне виховання компетентних та конкурентоспроможних кадрів відповідних рівнів і стандартів вищої освіти, затребуваних на ринку праці, здатних адаптуватися до професійної діяльності, орієнтованих на впровадження інноваційних та цифрових технологій, постійний саморозвиток та самовдосконалення, творчий пошук та навчання впродовж життя. У статті охарактеризовано дефініцію поняття «педагогічні умови». Розглянуто освітній процес майбутніх учителів фізичної культури в закладах вищої освіти та з’ясовано, що таке становлення потребує відповідного професійного освітнього процесу зі сприятливими умовами адаптації до професійної педагогічної діяльності та практичними навичками професійної майстерності. Уточнено, що у процесі підготовки майбутніх фахівців галузі освіти до професійної діяльності важливу роль відіграють педагогічні умови, що сприятимуть успішній адаптації до професійної діяльності, особливо під час педагогічної практики. Обґрунтовано та визначено педагогічні умови адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики. Подальшого напрацювання потребує розроблення структурно-функціональної моделі адаптації майбутніх учителів фізичної культури до професійної діяльності у процесі педагогічної практики.","PeriodicalId":357161,"journal":{"name":"Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134495556","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：