У статті досліджено особливості функціонування закладів вищої освіти в період дії правового режиму воєнного стану та визначено основні причини трансформаційних змін в організації освітнього процесу. Підтверджено, що право на освіту є гарантованим міжнародним та національним законодавством правом людини та елементом її правового статусу у сучасному світі. З'ясовано, що освітня сфера зазнала руйнівних наслідків у результаті збройної агресії російської федерації, які полягають у колосальних збитках матеріального та нематеріального характеру: так, велику кількість закладів вищої освіти було зруйновано та пошкоджено, що безпосередньо негативно впливає на майбутній професійний та науковий потенціал країни та прогресивний розвиток молоді. Розглянуто інституційне та нормативне забезпечення освітнього процесу в умовах війни. Окрему увагу присвячено дослідженню інструментів міжнародної підтримки освітніх проєктів, які продовжують свою роботу в Україні. Визначено, що міжнародна співпраця у сфері вищої освіти із залученням міжнародних організацій та проєктів дозволяє підтримувати освітній рівень здобувачів та забезпечує ширші можливості їх залучення до європейського ринку праці на паритетних умовах. Увагу присвячено дослідженню внутрішньосистемних перетворюючих процесів в організації навчального процесу в закладах вищої освіти. Так, було визначено, що дистанційна форма навчання посіла ключове місце, що має як позитивні, так і негативні наслідки. Окремо відзначено роль на вплив цифровізації освіти, яка має стати одним із перспективних напрямів розвитку досліджуваної сфери. Також відзначено негативний вплив зменшення фінансування освітньої сфери у зв'язку з війною та необхідністю бюджетного перерозподілу коштів. Зроблено обґрунтовані висновки про основні трансформаційні зміни у діяльності закладів вищої освіти, визначено ключові проблеми та критичні місця освітньої сфери. Підсумовано, що інноваційні підходи та запровадження інноваційних інструментів у вищій освіті повинні стати перманентним та невід'ємним елементом освітньої діяльності для стабілізації можливості поєднувати конкурентоспроможний попит та інноваційну наукову пропозицію в умовах адаптації учасників освітнього процесу до нових умов.
{"title":"ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ","authors":"Тамара Олексіївна Губанова","doi":"10.32782/klj-2023-3.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.03","url":null,"abstract":"У статті досліджено особливості функціонування закладів вищої освіти в період дії правового режиму воєнного стану та визначено основні причини трансформаційних змін в організації освітнього процесу. Підтверджено, що право на освіту є гарантованим міжнародним та національним законодавством правом людини та елементом її правового статусу у сучасному світі. З'ясовано, що освітня сфера зазнала руйнівних наслідків у результаті збройної агресії російської федерації, які полягають у колосальних збитках матеріального та нематеріального характеру: так, велику кількість закладів вищої освіти було зруйновано та пошкоджено, що безпосередньо негативно впливає на майбутній професійний та науковий потенціал країни та прогресивний розвиток молоді. Розглянуто інституційне та нормативне забезпечення освітнього процесу в умовах війни. Окрему увагу присвячено дослідженню інструментів міжнародної підтримки освітніх проєктів, які продовжують свою роботу в Україні. Визначено, що міжнародна співпраця у сфері вищої освіти із залученням міжнародних організацій та проєктів дозволяє підтримувати освітній рівень здобувачів та забезпечує ширші можливості їх залучення до європейського ринку праці на паритетних умовах. Увагу присвячено дослідженню внутрішньосистемних перетворюючих процесів в організації навчального процесу в закладах вищої освіти. Так, було визначено, що дистанційна форма навчання посіла ключове місце, що має як позитивні, так і негативні наслідки. Окремо відзначено роль на вплив цифровізації освіти, яка має стати одним із перспективних напрямів розвитку досліджуваної сфери. Також відзначено негативний вплив зменшення фінансування освітньої сфери у зв'язку з війною та необхідністю бюджетного перерозподілу коштів. Зроблено обґрунтовані висновки про основні трансформаційні зміни у діяльності закладів вищої освіти, визначено ключові проблеми та критичні місця освітньої сфери. Підсумовано, що інноваційні підходи та запровадження інноваційних інструментів у вищій освіті повинні стати перманентним та невід'ємним елементом освітньої діяльності для стабілізації можливості поєднувати конкурентоспроможний попит та інноваційну наукову пропозицію в умовах адаптації учасників освітнього процесу до нових умов.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"99 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124713132","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття містить системний аналіз форм та механізмів реалізації програмних актів, схвалених в Україні з питань деокупації та реінтеграції АР Крим та Севастополя. У роботі охарактеризовано особливості процесів контролю з питань реалізації відповідних програмних документів, зокрема у судовому вимірі, досліджено відповідну практику та наявну правову доктрину, визначено перспективи впливу цих процесів на деокупацію та реінтеграцію Криму як форми протидії масштабної агресії проти України, яка триває. В статті проведене аналіз Плану невідкладних заходів з протидії російської агресії з тимчасово окупованої території України в Криму, захисту інтересів держави, громадян України та українських юридичних осіб в Криму на 2018–2019 роки, Плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території АР Крим та Севастополя 2018 року, Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та Севастополя 2018 року, Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки, Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та Севастополя 2021 року, планів її реалізації. Автор приходить до загального висновку, що наразі в Україні вживаються системні заходи з програмного регулювання процесів деокупації та реінтеграції Криму. Ключовими структурами, залученими у відповідні процеси, як на рівні розробки відповідних програмних актів, так й у формі їх реалізації, слід вважати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та Представництво Президента України в АР Крим. У статті вказане, що наразі ключовим питанням відповідної діяльності залишається внесення змін до Стратегії деокупації та реінтеграції Криму, корегування нової редакції Стратегії із планом дій з її реалізації та функціонування Консультативної ради з питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Криму. Водночас, додає автор, виконання чинних наразі оприлюднених програмних документів із деокупації Криму може бути предметом не лише суспільного контролю, але й відповідно судового розгляду в рамках адміністративного судочинства.
{"title":"МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМНИХ АКТІВ З РЕІНТЕГРАЦІЇ КРИМУ","authors":"Тетяна Василівна Линник","doi":"10.32782/klj-2023-3.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.01","url":null,"abstract":"Стаття містить системний аналіз форм та механізмів реалізації програмних актів, схвалених в Україні з питань деокупації та реінтеграції АР Крим та Севастополя. У роботі охарактеризовано особливості процесів контролю з питань реалізації відповідних програмних документів, зокрема у судовому вимірі, досліджено відповідну практику та наявну правову доктрину, визначено перспективи впливу цих процесів на деокупацію та реінтеграцію Криму як форми протидії масштабної агресії проти України, яка триває. В статті проведене аналіз Плану невідкладних заходів з протидії російської агресії з тимчасово окупованої території України в Криму, захисту інтересів держави, громадян України та українських юридичних осіб в Криму на 2018–2019 роки, Плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території АР Крим та Севастополя 2018 року, Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та Севастополя 2018 року, Стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки, Стратегії деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території АР Крим та Севастополя 2021 року, планів її реалізації. Автор приходить до загального висновку, що наразі в Україні вживаються системні заходи з програмного регулювання процесів деокупації та реінтеграції Криму. Ключовими структурами, залученими у відповідні процеси, як на рівні розробки відповідних програмних актів, так й у формі їх реалізації, слід вважати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та Представництво Президента України в АР Крим. У статті вказане, що наразі ключовим питанням відповідної діяльності залишається внесення змін до Стратегії деокупації та реінтеграції Криму, корегування нової редакції Стратегії із планом дій з її реалізації та функціонування Консультативної ради з питань деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Криму. Водночас, додає автор, виконання чинних наразі оприлюднених програмних документів із деокупації Криму може бути предметом не лише суспільного контролю, але й відповідно судового розгляду в рамках адміністративного судочинства.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128486288","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджено поняття, основні принцип та напрями реалізації пробаційних програм в Україні. Автором проаналізовано основні функції пробаційних програм щодо неповнолітніх правопорушників. Метою даного дослідження є аналіз особливостей та механізмів реалізації заходів, які передбачені програмами пробації. Для досягнення цілей, які висвітленні в роботі, було проаналізовано порядок застосування пробаційних програм щодо неповнолітніх. Теоретичною основою даного дослідження стали дослідження українських вчених, які працювали і працюють над різними аспектами наглядової пробації. Введення нового механізму реалізації превентивних заходів – інституту пробації – виховних методів, засобів, програм, соціально-правових, психологічних та виховних заходів – дало можливість впливати та контролювати поведінку осіб, схильних до злочинів за допомогою участі громадян та різних інститутів суспільства. Крім того, реалізація пробаційних програм, спрямованих на корекцію соціальної поведінки та формування суспільно корисної зміни особистості, дає можливість суб’єкту пробації стати на шлях виправлення та попередження повторного вчинення злочину в межах наглядової пробації. Особливості підготовки працівників для роботи в органах ювенальної системи полягають у специфічних вимогах до кандидатів на посади у таких структурах. До основних таких вимог належать: спеціальна освіта в галузі соціальної роботи, психології, педагогіки, юриспруденції; наявність життєвого і практичного досвіду виховної роботи; регулярне відвідування курсів підвищення кваліфікації; суворий конкурсний відбір. Новизна публікації полягає в представленому поглибленому аналізі всіх аспектів реалізації пробаційних програм у рамках впровадження наглядової пробації відповідно до чинного національного законодавства у сфері протидії кримінальним правопорушенням; надання рекомендацій щодо внесення змін до індивідуальних програм наглядової пробації. На основі отриманих результатів було продемонстровано, що існуючі пробаційні програми потребують вдосконалення, особливо в частині розробки методів впровадження.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРОБАЦІЙНИХ ПРОГРАМ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ ПІД ЧАС НАГЛЯДОВОЇ ПРОБАЦІЇ","authors":"Андрій Петрович Гусак","doi":"10.32782/klj-2023-3.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.06","url":null,"abstract":"У статті досліджено поняття, основні принцип та напрями реалізації пробаційних програм в Україні. Автором проаналізовано основні функції пробаційних програм щодо неповнолітніх правопорушників. Метою даного дослідження є аналіз особливостей та механізмів реалізації заходів, які передбачені програмами пробації. Для досягнення цілей, які висвітленні в роботі, було проаналізовано порядок застосування пробаційних програм щодо неповнолітніх. Теоретичною основою даного дослідження стали дослідження українських вчених, які працювали і працюють над різними аспектами наглядової пробації. Введення нового механізму реалізації превентивних заходів – інституту пробації – виховних методів, засобів, програм, соціально-правових, психологічних та виховних заходів – дало можливість впливати та контролювати поведінку осіб, схильних до злочинів за допомогою участі громадян та різних інститутів суспільства. Крім того, реалізація пробаційних програм, спрямованих на корекцію соціальної поведінки та формування суспільно корисної зміни особистості, дає можливість суб’єкту пробації стати на шлях виправлення та попередження повторного вчинення злочину в межах наглядової пробації. Особливості підготовки працівників для роботи в органах ювенальної системи полягають у специфічних вимогах до кандидатів на посади у таких структурах. До основних таких вимог належать: спеціальна освіта в галузі соціальної роботи, психології, педагогіки, юриспруденції; наявність життєвого і практичного досвіду виховної роботи; регулярне відвідування курсів підвищення кваліфікації; суворий конкурсний відбір. Новизна публікації полягає в представленому поглибленому аналізі всіх аспектів реалізації пробаційних програм у рамках впровадження наглядової пробації відповідно до чинного національного законодавства у сфері протидії кримінальним правопорушенням; надання рекомендацій щодо внесення змін до індивідуальних програм наглядової пробації. На основі отриманих результатів було продемонстровано, що існуючі пробаційні програми потребують вдосконалення, особливо в частині розробки методів впровадження.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"12 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123879832","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Статтю присвячено аналізу сутності нагляду прокурора за дотриманням законодавства про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій в стадії досудового розслідування. Зазначено про те, що нагляд прокурора при наданні міжнародної правової допомоги на стадії досудового розслідування слугує гарантією дотримання відповідним національним органом норм кримінального процесуального законодавства, зокрема і міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України та які також є його частиною. Звернено увагу на тому, що поняття нагляду прокурора у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України не знайшло свого правового визначення та закріплення. Однак наголошено, що дана діяльність пронизує кримінальне провадження від початку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та до вступу судового рішення в законну силу, а отже, є ключовою та вирішальною для нього. Відзначається, що імперативний характер та обов’язковість вказівок та доручень прокурора відіграють вирішальну роль у здійсненні ним наглядових функцій, зокрема під час співробітництва із компетентними органами іноземних держав, оскільки активна та ініціативна поведінка прокурора під час досудового розслідування відіграє вирішальну роль у виконанні завдання кримінального провадження. Разом з цим відмічено, що вирішальну роль у міжнародній співпраці під час досудового розслідування відведено саме центральному органу України – Офісу Генерального прокурора, оскільки саме він остаточно перевіряє матеріали виконання запиту компетентного органу іноземної держави на обґрунтованість та відповідність вимогам законів та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України перед їх направленням безпосередньо запитуваній стороні та навпаки. Також у статті сформовано сутність нагляду прокурора під час надання міжнародної правової допомоги запитуючій державі, яка полягає у здійсненні ним нагляду за дотриманням законності та повноти проведених органом досудового розслідування процесуальних дій на виконання запиту компетентного органу іноземної держави.
{"title":"НАГЛЯД ПРОКУРОРА ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МІЖНАРОДНУ ПРАВОВУ ДОПОМОГУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ","authors":"Ольга Іванівна Коваль","doi":"10.32782/klj-2023-3.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.09","url":null,"abstract":"Статтю присвячено аналізу сутності нагляду прокурора за дотриманням законодавства про міжнародну правову допомогу при проведенні процесуальних дій в стадії досудового розслідування. Зазначено про те, що нагляд прокурора при наданні міжнародної правової допомоги на стадії досудового розслідування слугує гарантією дотримання відповідним національним органом норм кримінального процесуального законодавства, зокрема і міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України та які також є його частиною. Звернено увагу на тому, що поняття нагляду прокурора у чинному Кримінальному процесуальному кодексі України не знайшло свого правового визначення та закріплення. Однак наголошено, що дана діяльність пронизує кримінальне провадження від початку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та до вступу судового рішення в законну силу, а отже, є ключовою та вирішальною для нього. Відзначається, що імперативний характер та обов’язковість вказівок та доручень прокурора відіграють вирішальну роль у здійсненні ним наглядових функцій, зокрема під час співробітництва із компетентними органами іноземних держав, оскільки активна та ініціативна поведінка прокурора під час досудового розслідування відіграє вирішальну роль у виконанні завдання кримінального провадження. Разом з цим відмічено, що вирішальну роль у міжнародній співпраці під час досудового розслідування відведено саме центральному органу України – Офісу Генерального прокурора, оскільки саме він остаточно перевіряє матеріали виконання запиту компетентного органу іноземної держави на обґрунтованість та відповідність вимогам законів та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України перед їх направленням безпосередньо запитуваній стороні та навпаки. Також у статті сформовано сутність нагляду прокурора під час надання міжнародної правової допомоги запитуючій державі, яка полягає у здійсненні ним нагляду за дотриманням законності та повноти проведених органом досудового розслідування процесуальних дій на виконання запиту компетентного органу іноземної держави.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"30 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116670621","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена визначенню системи стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Федеративній Республіці Німеччина. Дослідження базується на аналізі законодавства обох країн, а також вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, присвяченої функції публічної адміністрації щодо цифрової трансформації суспільства. Методологічною основою дослідження стали порівняльно-правовий та системний методи дослідження. Їх застосування дало змогу з’ясувати систему стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині. Порівняльно-правовий аналіз досвіду публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині свідчить про те, що у ФРН воно знаходиться на якісно вищому ступені розвитку. Такий досвід може стати орієнтиром та еталоном для подальшого розвитку цифравізації в Україні. Насамперед, мають бути враховані базові принципи цифровізації, такі як: повага до гідності та прав людини, інформаційного самовизначення, одноразового використання, просування нових цифрових технологій, цифрової стійкості, єдиних стандартів безпеки. Досвід Німеччини свідчить про те, що держава та суспільство в особі окремих інституцій громадянського суспільства, компаній та приватних осіб мають стати партнерами у процесі цифровізації. Доцільно запозичити практику співпраці останніх у межах окремих платформ для співробітництва, а зокрема у сферах: захисту даних та гарантування суверенітету даних; цифрової економіки, сприяння налагодженню контактів у сфері цифровізації, допомоги компаніям у переході до цифрової економіки; системи навчання та науки; цифрового робочого світу; цифрового адміністрування та публічних ІТ, а також формування та реалізації споживчої політики. Україна має стати частиною Цифрової Європи. Це завдання можливо реалізувати лише у тому випадку, якщо наша держава узгодить державну політику у сфері цифровізації із тими цілями та завданнями, які існують на рівні Європейського Союзу. Крім того, рівень захисту даних приватних осіб в Україні має бути приведений у відповідність до тих стандартів, які існують на рівні ЄС.
{"title":"СТАНДАРТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ","authors":"Михайло Георгійович Кравченко","doi":"10.32782/klj-2023-3.04","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.04","url":null,"abstract":"Стаття присвячена визначенню системи стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Федеративній Республіці Німеччина. Дослідження базується на аналізі законодавства обох країн, а також вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури, присвяченої функції публічної адміністрації щодо цифрової трансформації суспільства. Методологічною основою дослідження стали порівняльно-правовий та системний методи дослідження. Їх застосування дало змогу з’ясувати систему стандартів публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині. Порівняльно-правовий аналіз досвіду публічного адміністрування у сфері цифрової трансформації в Україні та Німеччині свідчить про те, що у ФРН воно знаходиться на якісно вищому ступені розвитку. Такий досвід може стати орієнтиром та еталоном для подальшого розвитку цифравізації в Україні. Насамперед, мають бути враховані базові принципи цифровізації, такі як: повага до гідності та прав людини, інформаційного самовизначення, одноразового використання, просування нових цифрових технологій, цифрової стійкості, єдиних стандартів безпеки. Досвід Німеччини свідчить про те, що держава та суспільство в особі окремих інституцій громадянського суспільства, компаній та приватних осіб мають стати партнерами у процесі цифровізації. Доцільно запозичити практику співпраці останніх у межах окремих платформ для співробітництва, а зокрема у сферах: захисту даних та гарантування суверенітету даних; цифрової економіки, сприяння налагодженню контактів у сфері цифровізації, допомоги компаніям у переході до цифрової економіки; системи навчання та науки; цифрового робочого світу; цифрового адміністрування та публічних ІТ, а також формування та реалізації споживчої політики. Україна має стати частиною Цифрової Європи. Це завдання можливо реалізувати лише у тому випадку, якщо наша держава узгодить державну політику у сфері цифровізації із тими цілями та завданнями, які існують на рівні Європейського Союзу. Крім того, рівень захисту даних приватних осіб в Україні має бути приведений у відповідність до тих стандартів, які існують на рівні ЄС.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"420 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116708653","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Цю статтю присвячено аналізу нормативних змін та трансформацій інституту відповідальності публічних службовців в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану. Визначено, що відповідальність публічних службовців в умовах боротьби України за власну незалежність та унітарність набуває особливо значної ролі і соціальної цінності та є стримуючим фактором балансу між владою і правами, свободами та інтересами приватних осіб у межах внутрішньої системи та правопорядку. Проаналізовано, що найбільше змін було внесено до законодавства, що регулює порядок та підстави притягнення публічних службовців до кримінальної відповідальності. Особливу увагу зосереджено на нововведених нормах про заборону колабораційної діяльності та колабораціонізму як явища в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. З'ясовано, що Кримінальний кодекс України було доповнено також низкою інших положень, які встановлюють кримінальну відповідальність публічних службовців за, зокрема, пособництво державі-агресору, незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги, а також у разі насильницького зникнення осіб. Особливу увагу приділено порядку виїзду за кордон публічними службовцями в умовах дії правового режиму воєнного стану. Окремо проаналізовано положення Закону України «Про запобігання корупції», до якого внесено зміни стосовно отримання подарунків та порядку декларування доходів. Також розглянуто підвищення ролі політичної відповідальності публічних службовців як особливого виду юридичної відповідальності, яка безпосередньо впливає на ідеологічний складник суспільно-політичного життя країни в умовах протистояння ворогу. Зокрема, відзначено роль законодавчих обмежень, що стосуються діяльності проросійських політичних партій. Зроблено висновки про позитивну активізацію законотворчої діяльності, позитивну динаміку змін інституту юридичної відповідальності публічних службовців, їхню відповідність потребам воєнного стану та вплив на формування довіри громадськості до інститутів влади, що особливо важливо у сучасних важких умовах боротьби за незалежність та унітарність України.
{"title":"ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНИ В УМОВАХ ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Олег Олександрович Губанов","doi":"10.32782/klj-2023-3.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.02","url":null,"abstract":"Цю статтю присвячено аналізу нормативних змін та трансформацій інституту відповідальності публічних службовців в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану. Визначено, що відповідальність публічних службовців в умовах боротьби України за власну незалежність та унітарність набуває особливо значної ролі і соціальної цінності та є стримуючим фактором балансу між владою і правами, свободами та інтересами приватних осіб у межах внутрішньої системи та правопорядку. Проаналізовано, що найбільше змін було внесено до законодавства, що регулює порядок та підстави притягнення публічних службовців до кримінальної відповідальності. Особливу увагу зосереджено на нововведених нормах про заборону колабораційної діяльності та колабораціонізму як явища в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України. З'ясовано, що Кримінальний кодекс України було доповнено також низкою інших положень, які встановлюють кримінальну відповідальність публічних службовців за, зокрема, пособництво державі-агресору, незаконне використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної допомоги, а також у разі насильницького зникнення осіб. Особливу увагу приділено порядку виїзду за кордон публічними службовцями в умовах дії правового режиму воєнного стану. Окремо проаналізовано положення Закону України «Про запобігання корупції», до якого внесено зміни стосовно отримання подарунків та порядку декларування доходів. Також розглянуто підвищення ролі політичної відповідальності публічних службовців як особливого виду юридичної відповідальності, яка безпосередньо впливає на ідеологічний складник суспільно-політичного життя країни в умовах протистояння ворогу. Зокрема, відзначено роль законодавчих обмежень, що стосуються діяльності проросійських політичних партій. Зроблено висновки про позитивну активізацію законотворчої діяльності, позитивну динаміку змін інституту юридичної відповідальності публічних службовців, їхню відповідність потребам воєнного стану та вплив на формування довіри громадськості до інститутів влади, що особливо важливо у сучасних важких умовах боротьби за незалежність та унітарність України.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"42 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127556863","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті проведений порівняльний аналіз кримінального законодавства України та Республіки Польща у частині відповідальності за насильницькі кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я у сфері сімейних відносин. Зазначено, що кримінальне законодавство кожної із країн має свої особливості, пов’язані з історичними, культурними, релігійними та соціальними факторами. Висвітлені позитивні напрацювання української нормативно-правової бази щодо запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема у ст. 126-1 Кримінального кодексу України, якою передбачена відповідальність за домашнє насильство. У польському Карному кодексі відсутня стаття, яка передбачала би відповідальність за домашнє насильство, але має низку норм, які захищають від цього виду кримінального правопорушення. Акцентується увага на те, що українське кримінальне законодавство має ширше коло осіб, які можуть бути суб’єктами та об’єктами домашнього насильств, ніж польське законодавство. Обидва кримінальні законодавства передбачають відповідальність за насильницькі кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я, але вони відрізняються своїми особливостями. Зокрема, у Польщі захист життя та здоров’я дитини виникає з моменту зачаття, тоді як в Україні дозволені аборти за медичними показами до 22 тижнів вагітності. Карний Кодекс Республіки Польща окремими статтями передбачає кримінальну відповідальність за застосування насильства проти вагітної жінки або припинення вагітності. На відміну від українського законодавства польське законодавство уточнює, що припинення вагітності може здійснюватися з незаконною погрозою, обманом чи будь-яким іншим способом без її згоди (ст. 153), заподіяння тілесних ушкоджень зачатій дитині або розладу здоров’я, що загрожує її життю (ст. 157а). За результатами аналізу, була виявлена суттєва різниця в підходах двох країн до кваліфікації тілесних ушкоджень. Карний кодекс Республіки Польща не поділяє тілесні ушкодження за тяжкістю, як це передбачено Кримінальним кодексом України. Він поділяє тілесні ушкодження на дві групи: заподіяння серйозної шкоди здоров’ю (ст. 156) та порушення функцій органу тіла або розлад здоров’я (ст. 157), в яких зазначаються лише їх ознаки. Порівняльний аналіз чинного кримінального законодавства Польщі і України свідчить про суттєві напрацювання обох країн щодо протидії злочинності у сфері сімейних відносин. Однак, вирішення цього питання здійснено різними шляхами.
{"title":"ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НАСИЛЬНИЦЬКІ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ У СФЕРІ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА","authors":"Ярослава Миколаївна Довженко","doi":"10.32782/klj-2023-3.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.07","url":null,"abstract":"У статті проведений порівняльний аналіз кримінального законодавства України та Республіки Польща у частині відповідальності за насильницькі кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я у сфері сімейних відносин. Зазначено, що кримінальне законодавство кожної із країн має свої особливості, пов’язані з історичними, культурними, релігійними та соціальними факторами. Висвітлені позитивні напрацювання української нормативно-правової бази щодо запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема у ст. 126-1 Кримінального кодексу України, якою передбачена відповідальність за домашнє насильство. У польському Карному кодексі відсутня стаття, яка передбачала би відповідальність за домашнє насильство, але має низку норм, які захищають від цього виду кримінального правопорушення. Акцентується увага на те, що українське кримінальне законодавство має ширше коло осіб, які можуть бути суб’єктами та об’єктами домашнього насильств, ніж польське законодавство. Обидва кримінальні законодавства передбачають відповідальність за насильницькі кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я, але вони відрізняються своїми особливостями. Зокрема, у Польщі захист життя та здоров’я дитини виникає з моменту зачаття, тоді як в Україні дозволені аборти за медичними показами до 22 тижнів вагітності. Карний Кодекс Республіки Польща окремими статтями передбачає кримінальну відповідальність за застосування насильства проти вагітної жінки або припинення вагітності. На відміну від українського законодавства польське законодавство уточнює, що припинення вагітності може здійснюватися з незаконною погрозою, обманом чи будь-яким іншим способом без її згоди (ст. 153), заподіяння тілесних ушкоджень зачатій дитині або розладу здоров’я, що загрожує її життю (ст. 157а). За результатами аналізу, була виявлена суттєва різниця в підходах двох країн до кваліфікації тілесних ушкоджень. Карний кодекс Республіки Польща не поділяє тілесні ушкодження за тяжкістю, як це передбачено Кримінальним кодексом України. Він поділяє тілесні ушкодження на дві групи: заподіяння серйозної шкоди здоров’ю (ст. 156) та порушення функцій органу тіла або розлад здоров’я (ст. 157), в яких зазначаються лише їх ознаки. Порівняльний аналіз чинного кримінального законодавства Польщі і України свідчить про суттєві напрацювання обох країн щодо протидії злочинності у сфері сімейних відносин. Однак, вирішення цього питання здійснено різними шляхами.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126581822","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Дане дослідження присвячене з’ясуванню особливостей впливу економіки на рівень корупції у країні та, зокрема, у сфері функціонування публічної служби. У роботі охарактеризовано міжнародний підхід до акцентуалізації економіки як одного з вирішальних факторів впливу на рівень корупції, наведено підтвердження визнання національним законодавством аналогічної позиції. Автором було наведено актуальну інформацію щодо індексу сприйняття корупції в Україні та рівнем розвитку економіки нашої держави (на основі одного з показників) та зроблено висновок про їх прямопропорційну залежність. Економічний фактор у вимірі корупції пропонується розглядати також як особисту зацікавленість публічного службовця в отриманні неправомірної вигоди, так як недостатній рівень матеріального забезпечення даних осіб є основною причиною проявів корупції в публічному секторі. Окрему увагу приділено науковим економічним підходам до розуміння сутності корупції та з'ясовано, що корупцію можна розглядати як прояв економічної поведінки за умов надмірного втручання держави в функціонування ринку та недосконалого та неефективного державного управління. Таким чином, зроблено проміжний висновок про тісний зв'язок економічного фактору корупції (як наслідку) та системи функціонування публічної служби (як причини). Окрему увагу приділено ринково-центристському підходу до розуміння корупції. Зроблено висновок про безпосередній та стійкий зв'язок економічного потенціалу країни та корупції, а також про взаємозв’язок рівня задоволеності життям населення, прозорості функціонування публічної служби, результативності та ефективності управлінських рішень і гарантій контролю за їх виконанням та очікуваного рівня корупції. Відзначено позитивні тенденції у сфері вітчизняного нормативно-правового регулювання корупційної складової та ефективність поточного правозастосування.
{"title":"ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКТОР КОРУПЦІЙНИХ ПРОЯВІВ: НОРМАТИВНО- ПРАВОВИЙ ТА ТЕОРЕТИЧНИЙ ПІДХОДИ","authors":"Валерія Юріївна Чернишова","doi":"10.32782/klj-2023-3.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.08","url":null,"abstract":"Дане дослідження присвячене з’ясуванню особливостей впливу економіки на рівень корупції у країні та, зокрема, у сфері функціонування публічної служби. У роботі охарактеризовано міжнародний підхід до акцентуалізації економіки як одного з вирішальних факторів впливу на рівень корупції, наведено підтвердження визнання національним законодавством аналогічної позиції. Автором було наведено актуальну інформацію щодо індексу сприйняття корупції в Україні та рівнем розвитку економіки нашої держави (на основі одного з показників) та зроблено висновок про їх прямопропорційну залежність. Економічний фактор у вимірі корупції пропонується розглядати також як особисту зацікавленість публічного службовця в отриманні неправомірної вигоди, так як недостатній рівень матеріального забезпечення даних осіб є основною причиною проявів корупції в публічному секторі. Окрему увагу приділено науковим економічним підходам до розуміння сутності корупції та з'ясовано, що корупцію можна розглядати як прояв економічної поведінки за умов надмірного втручання держави в функціонування ринку та недосконалого та неефективного державного управління. Таким чином, зроблено проміжний висновок про тісний зв'язок економічного фактору корупції (як наслідку) та системи функціонування публічної служби (як причини). Окрему увагу приділено ринково-центристському підходу до розуміння корупції. Зроблено висновок про безпосередній та стійкий зв'язок економічного потенціалу країни та корупції, а також про взаємозв’язок рівня задоволеності життям населення, прозорості функціонування публічної служби, результативності та ефективності управлінських рішень і гарантій контролю за їх виконанням та очікуваного рівня корупції. Відзначено позитивні тенденції у сфері вітчизняного нормативно-правового регулювання корупційної складової та ефективність поточного правозастосування.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116798396","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану нормативно-правового забезпечення обмеження реалізації політичних прав публічних службовців. У статті здійснено аналіз змісту та сутності понять «публічна служба», «політичні права публічних службовців» та «обмеження політичних прав публічних службовців». На основі аналізу правових актів, положення яких спрямовані на врегулювання особливостей обмеження політичних прав публічних службовців, здійснено їх класифікацію на міжнародно-праві акти та акти національного законодавства. У межах першої категорії виокремлено дві підкатегорії – міжнародні акти, що вміщують загальні умови та вимоги обмеження прав та свобод людини і громадянина, а також міжнародні акти, що безпосередньо регулюють обмеження політичних прав публічних службовців. У статті охарактеризовано положення Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Сіракузьких принципів тлумачення обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Рекомендацій Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи, Конституції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів та рішення Європейського суду з прав людини у справі щодо України. З’ясовано, що обсяг застосування обмежувальних заходів щодо представників різних видів публічних службовців є нетотожним, а варіюється залежно від конкретної посади та залежить від специфіки виконуваних функцій. Встановлено, що сучасний стан правового забезпечення обмеження політичних прав публічних службовців в Україні не позбавлений недоліків. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність удосконалення національного законодавства в частині доповнення нормативно-правових актів відповідними нормами. Крім того, наголошено на важливості узгодження положень українського законодавства з міжнародними стандартами у цій сфері.
{"title":"НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ОБМЕЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ","authors":"Аліна Анатоліївна Махно","doi":"10.32782/klj-2023-3.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/klj-2023-3.05","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню сучасного стану нормативно-правового забезпечення обмеження реалізації політичних прав публічних службовців. У статті здійснено аналіз змісту та сутності понять «публічна служба», «політичні права публічних службовців» та «обмеження політичних прав публічних службовців». На основі аналізу правових актів, положення яких спрямовані на врегулювання особливостей обмеження політичних прав публічних службовців, здійснено їх класифікацію на міжнародно-праві акти та акти національного законодавства. У межах першої категорії виокремлено дві підкатегорії – міжнародні акти, що вміщують загальні умови та вимоги обмеження прав та свобод людини і громадянина, а також міжнародні акти, що безпосередньо регулюють обмеження політичних прав публічних службовців. У статті охарактеризовано положення Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Сіракузьких принципів тлумачення обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Рекомендацій Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи, Конституції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів та рішення Європейського суду з прав людини у справі щодо України. З’ясовано, що обсяг застосування обмежувальних заходів щодо представників різних видів публічних службовців є нетотожним, а варіюється залежно від конкретної посади та залежить від специфіки виконуваних функцій. Встановлено, що сучасний стан правового забезпечення обмеження політичних прав публічних службовців в Україні не позбавлений недоліків. У зв’язку з цим обґрунтовано необхідність удосконалення національного законодавства в частині доповнення нормативно-правових актів відповідними нормами. Крім того, наголошено на важливості узгодження положень українського законодавства з міжнародними стандартами у цій сфері.","PeriodicalId":432276,"journal":{"name":"Київський юридичний журнал","volume":"46 6","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132089139","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：