Pub Date : 2021-12-29DOI: 10.31866/2616-7646.4.2.2021.249288
Андрій Васильович Тимчула, Ольга Леонідівна Яценко
Мета статті – виявити специфіку сценічних інтерпретацій фольклорних танців українців Закарпаття на основі аналізу просторової композиції народно-сценічних танців другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Методологія. Застосовано методи структурного та формального аналізу просторової композиції хореографії народно-сценічних танців; типологічний метод спрямований на виявлення локальних особливостей традиційної танцювальної культури українців Закарпаття; порівняльний метод застосовано для зіставлення народних та народно-сценічних танців крізь призму поняття «формація» (за А. Джурческу). Наукова новизна. Проаналізовано специфіку сценічної інтерпретації традиційних танців українців Закарпаття крізь призму концепції «формацій» А. Джурческу. Висновки. Структурно-просторова композиція народно-сценічних танців українців Закарпаття побудована на специфічних мізансценах та «формаціях». Мізансцени в проаналізованих хореографічних композиціях («Дробойка», «Увиванець», «Дібровчанка», «Чинадійка», «Дубкани-скакани», «Березнянка», «Дуботанець», «Лісоруби», «Коломийка», «Водичанський скаканий», «Карпатське чудо-озеро», «Мараморощина квітуча») – це завершені сцени з гармонічною з художньо-естетичного погляду наявністю формацій в кожному танці. Характерними є регулярні зміни статичних та динамічних фігур. Зміни в мізансценах переважно відповідають музичному супроводу. В межах мізансцени наявні різноманітні складники формації – групування (від соло до численних групи – 16 та більше танцюристів); кількість (залежить від кількості танцюристів в ансамблі); гендерний склад учасників; геометрична конфігурація (малюнок) – переважають напівколо та замкнене коло, лінії; взаємоорієнтування танцюристів; спосіб зв’язку між танцюристами – руки схрещені попереду, за поясом та ін. Відмінності між проаналізованими хореографічними композиціями народних та народно-сценічних танців є наслідком індивідуального творчого бачення хореографа-постановника. Це помітно на рівні групування та кількості танцюристів, їхніх зв’язків, порядку використання обраних геометричних конфігурацій.
{"title":"Особливості просторової композиції народно-сценічних танців українців Закарпаття","authors":"Андрій Васильович Тимчула, Ольга Леонідівна Яценко","doi":"10.31866/2616-7646.4.2.2021.249288","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249288","url":null,"abstract":"Мета статті – виявити специфіку сценічних інтерпретацій фольклорних танців українців Закарпаття на основі аналізу просторової композиції народно-сценічних танців другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Методологія. Застосовано методи структурного та формального аналізу просторової композиції хореографії народно-сценічних танців; типологічний метод спрямований на виявлення локальних особливостей традиційної танцювальної культури українців Закарпаття; порівняльний метод застосовано для зіставлення народних та народно-сценічних танців крізь призму поняття «формація» (за А. Джурческу). Наукова новизна. Проаналізовано специфіку сценічної інтерпретації традиційних танців українців Закарпаття крізь призму концепції «формацій» А. Джурческу. Висновки. Структурно-просторова композиція народно-сценічних танців українців Закарпаття побудована на специфічних мізансценах та «формаціях». Мізансцени в проаналізованих хореографічних композиціях («Дробойка», «Увиванець», «Дібровчанка», «Чинадійка», «Дубкани-скакани», «Березнянка», «Дуботанець», «Лісоруби», «Коломийка», «Водичанський скаканий», «Карпатське чудо-озеро», «Мараморощина квітуча») – це завершені сцени з гармонічною з художньо-естетичного погляду наявністю формацій в кожному танці. Характерними є регулярні зміни статичних та динамічних фігур. Зміни в мізансценах переважно відповідають музичному супроводу. В межах мізансцени наявні різноманітні складники формації – групування (від соло до численних групи – 16 та більше танцюристів); кількість (залежить від кількості танцюристів в ансамблі); гендерний склад учасників; геометрична конфігурація (малюнок) – переважають напівколо та замкнене коло, лінії; взаємоорієнтування танцюристів; спосіб зв’язку між танцюристами – руки схрещені попереду, за поясом та ін. Відмінності між проаналізованими хореографічними композиціями народних та народно-сценічних танців є наслідком індивідуального творчого бачення хореографа-постановника. Це помітно на рівні групування та кількості танцюристів, їхніх зв’язків, порядку використання обраних геометричних конфігурацій.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792314","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-12-29DOI: 10.31866/2616-7646.4.2.2021.249298
Людмила Володимирівна Гладка
Мета статті – проаналізувати музичне оформлення уроків класичного танцю та Point техніки на основі клавірної (фортепіанної) музики композиторів віденської класичної школи Й. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. ван Бетховена. Методологія. У статті застосовано хронологічний принцип, метод аналізу та синтезу, проведено мистецтвознавчий аналіз творчості композиторів задля виявлення стильових особливостей їхніх фортепіанних сонатних циклів. Наукова новизна. Доведено, що музика трійки віденських класиків (Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена) якнайкраще підходить для добору музичних творів до уроків класичного танцю, Point техніки, партерного тренажу, дуетно-сценічного танцю, історико-побутового танцю. Висновки. У камерній музиці віденських класиків паралельно розвивалися дві тенденції: одна з них виходила з концепції музики як аналога світської або дружньої бесіди (твори для дилетантів, схильних отримувати насамперед задоволення від музикування, а не долати різні перепони), інша сходила до традиції ренесансної «музики для обраних» (мистецтва аристократичного та інтелектуального середовища, що цінувало вишукану складність, сміливу оригінальність та витончену гру смислів). Камерна музика писалася віденськими класиками для широкої аудиторії – пересічних сучасників і найосвіченіших меценатів, щоб мистецтво було доступним для всіх шляхетних людей. Саме тому в скарбниці клавірної музики віденських класиків можна знайти найрізноманітніші твори для формування музичної основи уроків класичного танцю та Point техніки. Цикли уроків класичного танцю та пуант-техніки на музику віденських класиків створені у творчому тандемі концертмейстера Л. Гладкої з викладачем Г. Перовою на кафедрі класичної хореографії й збережені у форматі відеозаписів. Сьогодні надзвичайно гостро постає проблема музичного виховання студентів хореографії закладів вищої освіти, яке ґрунтується на матеріалі зі скарбниці світової музичної класичної спадщини. Використання в музичному оформленні уроків класичного танцю, Point техніки та інших хореографічних дисциплін саме класичної музики є обов’язковою умовою формування музичного смаку й кругозору майбутніх хореографів, викладачів, балетмейстерів-постановників.
{"title":"Побудова уроку класичного танцю на основі музики композиторів віденської класичної школи: погляд концертмейстера","authors":"Людмила Володимирівна Гладка","doi":"10.31866/2616-7646.4.2.2021.249298","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249298","url":null,"abstract":"Мета статті – проаналізувати музичне оформлення уроків класичного танцю та Point техніки на основі клавірної (фортепіанної) музики композиторів віденської класичної школи Й. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. ван Бетховена. Методологія. У статті застосовано хронологічний принцип, метод аналізу та синтезу, проведено мистецтвознавчий аналіз творчості композиторів задля виявлення стильових особливостей їхніх фортепіанних сонатних циклів. Наукова новизна. Доведено, що музика трійки віденських класиків (Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена) якнайкраще підходить для добору музичних творів до уроків класичного танцю, Point техніки, партерного тренажу, дуетно-сценічного танцю, історико-побутового танцю. Висновки. У камерній музиці віденських класиків паралельно розвивалися дві тенденції: одна з них виходила з концепції музики як аналога світської або дружньої бесіди (твори для дилетантів, схильних отримувати насамперед задоволення від музикування, а не долати різні перепони), інша сходила до традиції ренесансної «музики для обраних» (мистецтва аристократичного та інтелектуального середовища, що цінувало вишукану складність, сміливу оригінальність та витончену гру смислів). Камерна музика писалася віденськими класиками для широкої аудиторії – пересічних сучасників і найосвіченіших меценатів, щоб мистецтво було доступним для всіх шляхетних людей. Саме тому в скарбниці клавірної музики віденських класиків можна знайти найрізноманітніші твори для формування музичної основи уроків класичного танцю та Point техніки. Цикли уроків класичного танцю та пуант-техніки на музику віденських класиків створені у творчому тандемі концертмейстера Л. Гладкої з викладачем Г. Перовою на кафедрі класичної хореографії й збережені у форматі відеозаписів. Сьогодні надзвичайно гостро постає проблема музичного виховання студентів хореографії закладів вищої освіти, яке ґрунтується на матеріалі зі скарбниці світової музичної класичної спадщини. Використання в музичному оформленні уроків класичного танцю, Point техніки та інших хореографічних дисциплін саме класичної музики є обов’язковою умовою формування музичного смаку й кругозору майбутніх хореографів, викладачів, балетмейстерів-постановників.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792381","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-01DOI: 10.32461/2226-2180.39.2021.238690
Viktor Lytvynenko
The purpose of the article to research the creative work of choreographers of Ukraine, who devoted a significant role in the staging work to dances on a labor theme. Relying on a certain historical concreteness, they accurately reflected different aspects of the relationship of people and classes in work with the expressive means of choreography. Most of them reflect the artistic images of people for whom work is the first vital need, a source of creative joy, and a sacred duty to society. Therefore, the content of their works was a love of work, a creative attitude towards it, a constant desire to improve their work, to increase their contribution to the common cause. The modern world has, to some extent, changed the attitude and attitudes of people in production, as well as their attitude to work. Therefore, artists-choreographers face new tasks in creative work on the creation of dances on a labor theme, and at the same time in reproducing life problems that concern a modern working man. The research methodology is based on the use of comparative and art historical methods. This methodological approach allows us to reveal and analyze the features and significance of dances on labor topics, which were staged by famous Ukrainian choreographers in folk stage choreography. The scientific novelty of the work lies in expanding the process of the creative associative imagination of the choreographer-director, using the images of workers from the people choreography, first of all, he must study and analyze well how people, their morals, way of life, technology have changed in the new conditions of society. New life gives birth to new dances, new plots, new choreographic compositions. Conclusions. When staging a folk-stage dance on a labor theme, in which the main character is the folk image of a worker, the choreographer, combining various arts in musical-plastic synthesis and possessing all the expressive means of dance, must understand well that the image of a single worker-worker is not the traits of a real person are simply written off; this is a generalized, typified image of a certain group of working people. In some cases, these generalizations in scale may be the face of the workers of an entire large enterprise. Thanks to the artist's creative work, the artistic images of workers reflect not only the production process, their relationship in production, but also form the national consciousness of society.
{"title":"Aesthetic reflection of the labor process of production in the art of folk stage choreography of Ukraine","authors":"Viktor Lytvynenko","doi":"10.32461/2226-2180.39.2021.238690","DOIUrl":"https://doi.org/10.32461/2226-2180.39.2021.238690","url":null,"abstract":"\u0000The purpose of the article to research the creative work of choreographers of Ukraine, who devoted a significant role in the staging work to dances on a labor theme. Relying on a certain historical concreteness, they accurately reflected different aspects of the relationship of people and classes in work with the expressive means of choreography. Most of them reflect the artistic images of people for whom work is the first vital need, a source of creative joy, and a sacred duty to society. Therefore, the content of their works was a love of work, a creative attitude towards it, a constant desire to improve their work, to increase their contribution to the common cause. The modern world has, to some extent, changed the attitude and attitudes of people in production, as well as their attitude to work. Therefore, artists-choreographers face new tasks in creative work on the creation of dances on a labor theme, and at the same time in reproducing life problems that concern a modern working man. The research methodology is based on the use of comparative and art historical methods. This methodological approach allows us to reveal and analyze the features and significance of dances on labor topics, which were staged by famous Ukrainian choreographers in folk stage choreography. The scientific novelty of the work lies in expanding the process of the creative associative imagination of the choreographer-director, using the images of workers from the people choreography, first of all, he must study and analyze well how people, their morals, way of life, technology have changed in the new conditions of society. New life gives birth to new dances, new plots, new choreographic compositions. Conclusions. When staging a folk-stage dance on a labor theme, in which the main character is the folk image of a worker, the choreographer, combining various arts in musical-plastic synthesis and possessing all the expressive means of dance, must understand well that the image of a single worker-worker is not the traits of a real person are simply written off; this is a generalized, typified image of a certain group of working people. In some cases, these generalizations in scale may be the face of the workers of an entire large enterprise. Thanks to the artist's creative work, the artistic images of workers reflect not only the production process, their relationship in production, but also form the national consciousness of society. \u0000","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69673528","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236231
Аліна Миколаївна Підлипська
Мета статті – виявити сутність аполлонійського в балетній критиці й теорії Акіма Волинського. Методологія. На основі аналізу історіографії проблеми, першоджерел (критичні статті Волинського та його теоретична праця «Книга радінь»), застосування хронологічного й культурологічного підходів, порівняння діонісійсько-аполонійської концепції давніх греків та підходів до її тлумачення Волинського проведено науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Уперше проаналізовано аполлонійські інтенції балетної критики й теорії Волинського. Висновки. На формування ідейно-естетичних основ балетної критики й теорії Акіма Волинського істотно вплинув Ф. Ніцше з ідеєю дихотомії аполлонійського й діонісійського та ідеєю надлюдини. Народження нової людини на початку ХХ ст. Волинський пов’язував зі шляхом від діонісійського – хаотичне, вакхічне, матеріальне, вседозволене, до аполлонійського – вольове, розумне, самодостатнє, духовне, ідеальне. Підґрунтям філософсько-історичного осмислення ґенези й розвитку класичного танцю Акім Волинський вважав культуру Давньої Греції; хоча світогляд давніх греків визначали два модуси буття – Хаос і Космос, їхнє мислення вирізняла внутрішня суперечливість як поєднання двох начал: ірраціонально-стихійного (діонісійського) і раціонально-гармонійного (аполлонійського). Класичний танець для Волинського – утілення ідеальної краси, продовження античної сакрально-танцювальної традиції. У критичних статтях він спонукає до пошуку сакрального початку в сучасних балетних постановках. Припускаємо, що, розробляючи теорію класичного танцю, Акім Волинський виходив з космогонічної концепції давньогрецького філософа Емпедокла, який надавав особливого значення стихіям вогню і землі. У Волинського дух уособлює вогонь (стрибок), а тіло – землю (партерні рухи).
{"title":"Аполонійський модус балетної критики Акіма Волинського","authors":"Аліна Миколаївна Підлипська","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236231","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236231","url":null,"abstract":"Мета статті – виявити сутність аполлонійського в балетній критиці й теорії Акіма Волинського. Методологія. На основі аналізу історіографії проблеми, першоджерел (критичні статті Волинського та його теоретична праця «Книга радінь»), застосування хронологічного й культурологічного підходів, порівняння діонісійсько-аполонійської концепції давніх греків та підходів до її тлумачення Волинського проведено науково об’єктивне дослідження. Наукова новизна. Уперше проаналізовано аполлонійські інтенції балетної критики й теорії Волинського. Висновки. На формування ідейно-естетичних основ балетної критики й теорії Акіма Волинського істотно вплинув Ф. Ніцше з ідеєю дихотомії аполлонійського й діонісійського та ідеєю надлюдини. Народження нової людини на початку ХХ ст. Волинський пов’язував зі шляхом від діонісійського – хаотичне, вакхічне, матеріальне, вседозволене, до аполлонійського – вольове, розумне, самодостатнє, духовне, ідеальне. Підґрунтям філософсько-історичного осмислення ґенези й розвитку класичного танцю Акім Волинський вважав культуру Давньої Греції; хоча світогляд давніх греків визначали два модуси буття – Хаос і Космос, їхнє мислення вирізняла внутрішня суперечливість як поєднання двох начал: ірраціонально-стихійного (діонісійського) і раціонально-гармонійного (аполлонійського). Класичний танець для Волинського – утілення ідеальної краси, продовження античної сакрально-танцювальної традиції. У критичних статтях він спонукає до пошуку сакрального початку в сучасних балетних постановках. Припускаємо, що, розробляючи теорію класичного танцю, Акім Волинський виходив з космогонічної концепції давньогрецького філософа Емпедокла, який надавав особливого значення стихіям вогню і землі. У Волинського дух уособлює вогонь (стрибок), а тіло – землю (партерні рухи).","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48174064","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236230
Лариса Юріївна Цвєткова
Мета дослідження – з’ясувати специфіку впливу науково-технічних досягнень на танцювальне мистецтво кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі творчості Лої Фуллер. Методологія. На основі аналізу наукової літератури та джерел, застосування компаративного, хронологічного, порівняльного методів проведено науково обґрунтоване дослідження. Наукова новизна. Уперше в мистецтвознавстві розглянуто творчість представниці танцю модерн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л. Фуллер в аспекті впливу досягнень науково-технічного прогресу на танцювальне мистецтво того часу. Висновки. Творчі експерименти Л. Фуллер свідчать про набуття хореографією науково-технологічного виміру і функціонування танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. у просторі двох «світів» – художнього й науково-технічного. Якщо наука прагне зрозуміти епоху, знайти приховані смисли, а художня творчість створює ці смисли, то інтенція танцювального мистецтва цього періоду полягає в тому, щоб знайти ці приховані смисли й репрезентувати їх у своїй творчості. Відтак видатні митці (художники, режисери, хореографи, композитори та ін.), серед яких Л. Фуллер, не тільки виражали зміст своєї епохи, але й надавали їй смислового наповнення. Л. Фуллер намагалася мислити хореографією в категоріях, близьких до наукових. Творчість танцівниці була своєрідним бунтом проти усталених балетних форм, наслідуванням античної естетики через заперечення класичного танцю. Досвід Л. Фуллер став не лише кроком до створення танцю модерн, а й одним із перших досвідів інтегрування досягнень науково-технічного прогресу епохи в мистецтво танцю (світлові ефекти, кінопроєкції та ін.), що додатково підсилювало новітність і перспективність презентованої танцівницею пластики.
{"title":"Науково-технічний вимір європейського танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ століття (на прикладі Лої Фуллер)","authors":"Лариса Юріївна Цвєткова","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236230","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236230","url":null,"abstract":"Мета дослідження – з’ясувати специфіку впливу науково-технічних досягнень на танцювальне мистецтво кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі творчості Лої Фуллер. Методологія. На основі аналізу наукової літератури та джерел, застосування компаративного, хронологічного, порівняльного методів проведено науково обґрунтоване дослідження. Наукова новизна. Уперше в мистецтвознавстві розглянуто творчість представниці танцю модерн кінця ХІХ – початку ХХ ст. Л. Фуллер в аспекті впливу досягнень науково-технічного прогресу на танцювальне мистецтво того часу. Висновки. Творчі експерименти Л. Фуллер свідчать про набуття хореографією науково-технологічного виміру і функціонування танцювального мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст. у просторі двох «світів» – художнього й науково-технічного. Якщо наука прагне зрозуміти епоху, знайти приховані смисли, а художня творчість створює ці смисли, то інтенція танцювального мистецтва цього періоду полягає в тому, щоб знайти ці приховані смисли й репрезентувати їх у своїй творчості. Відтак видатні митці (художники, режисери, хореографи, композитори та ін.), серед яких Л. Фуллер, не тільки виражали зміст своєї епохи, але й надавали їй смислового наповнення. Л. Фуллер намагалася мислити хореографією в категоріях, близьких до наукових. Творчість танцівниці була своєрідним бунтом проти усталених балетних форм, наслідуванням античної естетики через заперечення класичного танцю. Досвід Л. Фуллер став не лише кроком до створення танцю модерн, а й одним із перших досвідів інтегрування досягнень науково-технічного прогресу епохи в мистецтво танцю (світлові ефекти, кінопроєкції та ін.), що додатково підсилювало новітність і перспективність презентованої танцівницею пластики.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792241","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236217
Назенік Гагіківна Саргсян
Мета статті – обґрунтувати правомірність уведення в галузь дансологіі поняття «жанр портрета» на прикладі постановок балетмейстера Рудольфа Харатяна. Методологія. Шляхом мистецтвознавчого аналізу балетів хореографа Рудольфа Харатяна «Іпостасі», «Bachpassion» (Пристрасті Баха) і «La Boheme», порівняння хореографічних рішень жанру портрета в назвах балетів виявлено специфіку інтерпретації образів композиторів Моцарта і Баха, а також шансоньє Шарля Азнавура. Наукова новизна. Уперше на основі аналізу трьох балетів Рудольфа Харатяна в дансологію введено поняття «жанр портрета», під яким розуміємо хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), представник мистецтва. Висновки. Жанр портрета не ідентичний такому в живопису або скульптурі, але ближчий до творів літератури чи кінематографу. У них, як і в хореографічній виставі, на перший план виходить не тільки той, про кого вони оповідають, а головне – як. У балеті «Іпостасі» переданий різноманітний духовний світ Моцарта – його іпостасі як образи дійових осіб створених ним опер. Вони то знаходяться з ним у повній гармонії, то співпереживають йому, то відриваються від свого творця. У «Bachpassion», крім самого Баха, беруть участь ще 13 балерин і танцівників, але немає конкретних персонажів – таке образне рішення музичного світу Баха. У «La Boheme» дію конкретизовано – це шлях Шарля Азнавура до визнання, протее назвати балет сюжетним не можна. Це швидше портрет шансоньє в інтер’єрі Монмартра. У перспективі жанр портрета може бути розглянутий більш широко, як хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), безвідносно до того, представник він мистецтва, політики, науки, духовенства та ін.
{"title":"Жанр портрета в творчості хореографа Рудольфа Харатяна","authors":"Назенік Гагіківна Саргсян","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236217","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236217","url":null,"abstract":"Мета статті – обґрунтувати правомірність уведення в галузь дансологіі поняття «жанр портрета» на прикладі постановок балетмейстера Рудольфа Харатяна. Методологія. Шляхом мистецтвознавчого аналізу балетів хореографа Рудольфа Харатяна «Іпостасі», «Bachpassion» (Пристрасті Баха) і «La Boheme», порівняння хореографічних рішень жанру портрета в назвах балетів виявлено специфіку інтерпретації образів композиторів Моцарта і Баха, а також шансоньє Шарля Азнавура. Наукова новизна. Уперше на основі аналізу трьох балетів Рудольфа Харатяна в дансологію введено поняття «жанр портрета», під яким розуміємо хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), представник мистецтва. Висновки. Жанр портрета не ідентичний такому в живопису або скульптурі, але ближчий до творів літератури чи кінематографу. У них, як і в хореографічній виставі, на перший план виходить не тільки той, про кого вони оповідають, а головне – як. У балеті «Іпостасі» переданий різноманітний духовний світ Моцарта – його іпостасі як образи дійових осіб створених ним опер. Вони то знаходяться з ним у повній гармонії, то співпереживають йому, то відриваються від свого творця. У «Bachpassion», крім самого Баха, беруть участь ще 13 балерин і танцівників, але немає конкретних персонажів – таке образне рішення музичного світу Баха. У «La Boheme» дію конкретизовано – це шлях Шарля Азнавура до визнання, протее назвати балет сюжетним не можна. Це швидше портрет шансоньє в інтер’єрі Монмартра. У перспективі жанр портрета може бути розглянутий більш широко, як хореографічний спектакль або окремий номер, героєм якого є історична особистість (а не вигаданий персонаж), безвідносно до того, представник він мистецтва, політики, науки, духовенства та ін.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49074471","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236229
Людмила Володимирівна Гладка
Мета статті – проаналізувати сучасні підходи до ролі концертмейстера в хореографічних класах. Методологія. У статті висвітлено підходи до музичного оформлення уроків з різних хореографічних дисциплін на основі спостереження й творчих експериментів у процесі багаторічного практичного досвіду роботи провідним концертмейстером факультету хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, а також Київської державної академії мистецтв, Національного університету фізичного виховання і спорту України. Наукова новизна. Уперше в українській хореології порушено проблему переосмислення ролі концертмейстера задля усвідомлення її значущості в навчанні й вихованні майбутніх хореографів – виконавців, постановників та викладачів, а також важливості творчо орієнтованої співпраці педагога-хореографа і виконавця-концертмейстера в навчальному процесі. Висновки. Необхідною передумовою плідної творчої співпраці викладача хореографічних дисциплін та концертмейстера, утворення в спільній роботі успішного творчого тандему є знання педагогом-хореографом елементарної теорії музики, відомостей з аналізу музичних форм, італійської музичної термінології, одночасно обізнаність концертмейстера у основах хореографії, французькій термінології, що застосовується у класичному танці, а також термінології інших напрямів хореографічного мистецтва. Досвід концертної діяльності піаніста та досвід щоденної концертмейстерської роботи взаємопов’язані. Підвищення загального рівня майстерності концертмейстерів хореографічних дисциплін закладів вищої освіти, їхнє творче ставлення до власної діяльності, активна участь концертмейстерів у процесі музичного виховання майбутніх танцівників, балетмейстерів і педагогів є запорукою плідного розвитку хореографічного мистецтва в цілому.
{"title":"Основні підходи до музичного оформлення уроків хореографічних дисциплін (на основі практичного досвіду концертмейстера)","authors":"Людмила Володимирівна Гладка","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236229","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236229","url":null,"abstract":"Мета статті – проаналізувати сучасні підходи до ролі концертмейстера в хореографічних класах. Методологія. У статті висвітлено підходи до музичного оформлення уроків з різних хореографічних дисциплін на основі спостереження й творчих експериментів у процесі багаторічного практичного досвіду роботи провідним концертмейстером факультету хореографічного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв, а також Київської державної академії мистецтв, Національного університету фізичного виховання і спорту України. Наукова новизна. Уперше в українській хореології порушено проблему переосмислення ролі концертмейстера задля усвідомлення її значущості в навчанні й вихованні майбутніх хореографів – виконавців, постановників та викладачів, а також важливості творчо орієнтованої співпраці педагога-хореографа і виконавця-концертмейстера в навчальному процесі. Висновки. Необхідною передумовою плідної творчої співпраці викладача хореографічних дисциплін та концертмейстера, утворення в спільній роботі успішного творчого тандему є знання педагогом-хореографом елементарної теорії музики, відомостей з аналізу музичних форм, італійської музичної термінології, одночасно обізнаність концертмейстера у основах хореографії, французькій термінології, що застосовується у класичному танці, а також термінології інших напрямів хореографічного мистецтва. Досвід концертної діяльності піаніста та досвід щоденної концертмейстерської роботи взаємопов’язані. Підвищення загального рівня майстерності концертмейстерів хореографічних дисциплін закладів вищої освіти, їхнє творче ставлення до власної діяльності, активна участь концертмейстерів у процесі музичного виховання майбутніх танцівників, балетмейстерів і педагогів є запорукою плідного розвитку хореографічного мистецтва в цілому.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47385222","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236215
Андрій Ігорович Підлипський
Мета статті – виявити основні механізми впливу географічних факторів на формування народної хореографічної культури Тернопільщини. Методологія. Для проведення дослідження застосовано комплекс методів: аналіз літератури, порівняння концепцій, з’ясування відповідності терміна означуваному поняттю (термінологічний метод), узагальнення інформації та ін. Наукова новизна. Вперше обґрунтовано та введено в хореологічний дискурс поняття «фронтир» в значенні зони інтенсивної взаємодії різних культур. Висновки. Географічні умови проживання, детермінуючи особливості художньої культури, зокрема й танців, впливають на формування територіальної ідентичності населення. Географічне розташування Тернопільської області на перетині трьох регіонів (Галичина, Поділля, Волинь), що відрізняються багатьма елементами традиційно-побутової культури, спричиняє ситуацію територіального фронтиру («порубіжжя»). Тема фронтиру в хореографії лишається практично не висвітленою, хоча це питання безпосередньо стосується буття танцю українського етносу і його ролі (як і хореографічної культури) у формуванні ментальності, національного характеру й національної ідентичності. Якщо розглядати фронтир як комплексний, багатогранний феномен, що включає не лише природно-географічні, економічні, господарсько-історичні, а й філософсько-культурологічні, духовно-ментальні аспекти, то цілком закономірним постає і включення художньо-мистецького фронтиру, а у нашому випадку – хореографічного (чи танцювального) фронтиру. Крім того, еволюція змістового наповнення поняття «фронтир» у ХХ ст. при здійсненні його операціоналізації, дозволяє ввести це поняття у хореографічний науковий дискурс. При цьому операціоналізація поняття фронтир у статусі категорії мистецтвознавства ставить питання про його трактування як хореографічного конструкту, тобто концептуальної структури хореографічного наукового знання, й тим самим розглянути як один із смислоутворюючих чинників формування народно-сценічної хореографічної культури.
{"title":"Географічні детермінанти формування народної хореографічної культури Тернопільщини","authors":"Андрій Ігорович Підлипський","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236215","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236215","url":null,"abstract":"Мета статті – виявити основні механізми впливу географічних факторів на формування народної хореографічної культури Тернопільщини. Методологія. Для проведення дослідження застосовано комплекс методів: аналіз літератури, порівняння концепцій, з’ясування відповідності терміна означуваному поняттю (термінологічний метод), узагальнення інформації та ін. Наукова новизна. Вперше обґрунтовано та введено в хореологічний дискурс поняття «фронтир» в значенні зони інтенсивної взаємодії різних культур. Висновки. Географічні умови проживання, детермінуючи особливості художньої культури, зокрема й танців, впливають на формування територіальної ідентичності населення. Географічне розташування Тернопільської області на перетині трьох регіонів (Галичина, Поділля, Волинь), що відрізняються багатьма елементами традиційно-побутової культури, спричиняє ситуацію територіального фронтиру («порубіжжя»). Тема фронтиру в хореографії лишається практично не висвітленою, хоча це питання безпосередньо стосується буття танцю українського етносу і його ролі (як і хореографічної культури) у формуванні ментальності, національного характеру й національної ідентичності. Якщо розглядати фронтир як комплексний, багатогранний феномен, що включає не лише природно-географічні, економічні, господарсько-історичні, а й філософсько-культурологічні, духовно-ментальні аспекти, то цілком закономірним постає і включення художньо-мистецького фронтиру, а у нашому випадку – хореографічного (чи танцювального) фронтиру. Крім того, еволюція змістового наповнення поняття «фронтир» у ХХ ст. при здійсненні його операціоналізації, дозволяє ввести це поняття у хореографічний науковий дискурс. При цьому операціоналізація поняття фронтир у статусі категорії мистецтвознавства ставить питання про його трактування як хореографічного конструкту, тобто концептуальної структури хореографічного наукового знання, й тим самим розглянути як один із смислоутворюючих чинників формування народно-сценічної хореографічної культури.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792622","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236212
Олександр Іванович Чепалов
Мета статті – з’ясувати закономірності й засоби практичного створення сценарію балетної вистави з позицій драматичної та музично-хореографічної побудови. Методологія. Суміщення емпіричного методу, заснованого на практиці фахового досвіду створення балетних лібрето із загальнонауковими підходами, зокрема аналогії та моделювання, абстрагування та конкретизації, що випливають з концептуальних основ засад образно- художнього втілення сценічного твору. Наукова новизна. У порівнянні з оперною лібретологією загальна теорія й практика балетного лібрето не розроблена; отже, запропоноване дослідження є одним із перших, що претендує на теоретичні узагальнення та відтворює більш сучасний погляд на одну з нагальних проблем створення балетної вистави у наш час. Висновки. У радянському балеті у зв’язку із завданнями ідейності та змістовності драматургії, роль сценарію підвищилася порівняно з балетами минулого. Однак прагнення наблизити сценарій до драматичної п’єси (особливо типове явище для 1930–50-х рр.) давало результати не лише позитивні (в галузі драматургії видовища), а й негативні (порушення законів балетної специфіки, втрата розвиненої танцювальності). Гармонія поєднання сценарної та музично-хореографічної драматургії можлива лише в спектаклях, у яких сценарії створені з урахуванням специфіки музики й хореографії та їхнього органічного злиття. Завдяки розширенню та збагаченню сучасними елементами виражальних засобів хореографії балетні лібрето ставали не просто розширеним описом сценічних подій, а їхнім більш коротким та ємним викладенням, вони давали широкий простір фантазії глядача та когнітивного сприйняття хореографічного тексту. Українські митці орієнтувалися переважно на класичні балетні зразки, звертаючись до вітчизняної та світової літературної класики, сюжетів-легенд, творів історично-патріотичної тематики. Деякі балети створювались до суспільно значущих подій (напр., «Вогонь Еліди» В. Золотухіна до Олімпіади 1980 р. у Москві). Балет В. Бібіка на 2 дії «Гутаперчевий хлопчик» написаний за однойменною повістю Д. Григоровича (зберігся тільки у клавірі). Створення драматургії балетної вистави вимагає значно більших зусиль, ніж в опері; її відрізняють від сценарної форми, апробованої в оперній виставі, монологи, діалоги та прописаний (переважно в ремарках) підтекст.
{"title":"Балетне лібрето як предмет концептуального аналізу хореографічного твору (на матеріалі творів українських композиторів)","authors":"Олександр Іванович Чепалов","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236212","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236212","url":null,"abstract":"Мета статті – з’ясувати закономірності й засоби практичного створення сценарію балетної вистави з позицій драматичної та музично-хореографічної побудови. Методологія. Суміщення емпіричного методу, заснованого на практиці фахового досвіду створення балетних лібрето із загальнонауковими підходами, зокрема аналогії та моделювання, абстрагування та конкретизації, що випливають з концептуальних основ засад образно- художнього втілення сценічного твору. Наукова новизна. У порівнянні з оперною лібретологією загальна теорія й практика балетного лібрето не розроблена; отже, запропоноване дослідження є одним із перших, що претендує на теоретичні узагальнення та відтворює більш сучасний погляд на одну з нагальних проблем створення балетної вистави у наш час. Висновки. У радянському балеті у зв’язку із завданнями ідейності та змістовності драматургії, роль сценарію підвищилася порівняно з балетами минулого. Однак прагнення наблизити сценарій до драматичної п’єси (особливо типове явище для 1930–50-х рр.) давало результати не лише позитивні (в галузі драматургії видовища), а й негативні (порушення законів балетної специфіки, втрата розвиненої танцювальності). Гармонія поєднання сценарної та музично-хореографічної драматургії можлива лише в спектаклях, у яких сценарії створені з урахуванням специфіки музики й хореографії та їхнього органічного злиття. Завдяки розширенню та збагаченню сучасними елементами виражальних засобів хореографії балетні лібрето ставали не просто розширеним описом сценічних подій, а їхнім більш коротким та ємним викладенням, вони давали широкий простір фантазії глядача та когнітивного сприйняття хореографічного тексту. Українські митці орієнтувалися переважно на класичні балетні зразки, звертаючись до вітчизняної та світової літературної класики, сюжетів-легенд, творів історично-патріотичної тематики. Деякі балети створювались до суспільно значущих подій (напр., «Вогонь Еліди» В. Золотухіна до Олімпіади 1980 р. у Москві). Балет В. Бібіка на 2 дії «Гутаперчевий хлопчик» написаний за однойменною повістю Д. Григоровича (зберігся тільки у клавірі). Створення драматургії балетної вистави вимагає значно більших зусиль, ніж в опері; її відрізняють від сценарної форми, апробованої в оперній виставі, монологи, діалоги та прописаний (переважно в ремарках) підтекст.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792607","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-07-02DOI: 10.31866/2616-7646.4.1.2021.236216
Андрій Васильович Тимчула, Ірина Миколаївна Гутник
Мета статті – виявити специфіку народного танцю долинян як фольклорного першоджерела народно-сценічних хореографічних постановок. Методологія. Відповідно до специфіки мети та завдань дослідження застосовано типологічний метод, спрямований на виявлення місцевих особливостей традиційної долинної культури, відповідно до їх етнографічного районування; порівняльно-історичний метод (для порівняльного аналізу народної хореографічної культури місцево-територіальних груп долинян у контексті календарних та сімейних обрядів в історичному контексті); жанрово-типологічний метод (для аналізу особливостей відтворення різноманітного фольклорного танцювального матеріалу долинян у постановках народно-сценічних танців. Наукова новизна. Уперше виявлено структурно-стилістичні особливості традиційної народної хореографічної культури долинян відповідно до районування, проаналізовано хореографічні елементи, фігури, кроки й рухи. Висновки. Своєрідність хореографічної лексики долинян внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів протягом багатьох століть формувалася в умовах впливу танцювальної культури мадяр, румунів та гуцулів (характерно для локально-територіальної групи марамороські долиняни), угорців та словаків (боржавські й ужанські долиняни), а також специфічних особливостей лемківської та бойківської культури (перечинсько-березанські долиняни). Виявлено яскраві хореографічні виражальні засоби ритуальних та обрядових танців, серед яких «Увиванець» (довжанські долиняни), «Людська сколомийка», «Меньосоньтанц» (боржавські долиняни) та ін. Представлена студія не вичерпує всіх аспектів проблеми й може використовуватись у подальшому дослідженні питань, пов’язаних з розвитком народної хореографічної культури долинян та українців в цілому, а також стати основою для культурологічних та мистецтвознавчих розвідок з історії української хореографії, етнохореології, етнокультуралогії, хореопедагогіки та ін.
{"title":"Народні танці долинян як джерело створення народно-сценічних композицій","authors":"Андрій Васильович Тимчула, Ірина Миколаївна Гутник","doi":"10.31866/2616-7646.4.1.2021.236216","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2616-7646.4.1.2021.236216","url":null,"abstract":"Мета статті – виявити специфіку народного танцю долинян як фольклорного першоджерела народно-сценічних хореографічних постановок. Методологія. Відповідно до специфіки мети та завдань дослідження застосовано типологічний метод, спрямований на виявлення місцевих особливостей традиційної долинної культури, відповідно до їх етнографічного районування; порівняльно-історичний метод (для порівняльного аналізу народної хореографічної культури місцево-територіальних груп долинян у контексті календарних та сімейних обрядів в історичному контексті); жанрово-типологічний метод (для аналізу особливостей відтворення різноманітного фольклорного танцювального матеріалу долинян у постановках народно-сценічних танців. Наукова новизна. Уперше виявлено структурно-стилістичні особливості традиційної народної хореографічної культури долинян відповідно до районування, проаналізовано хореографічні елементи, фігури, кроки й рухи. Висновки. Своєрідність хореографічної лексики долинян внаслідок впливу багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів протягом багатьох століть формувалася в умовах впливу танцювальної культури мадяр, румунів та гуцулів (характерно для локально-територіальної групи марамороські долиняни), угорців та словаків (боржавські й ужанські долиняни), а також специфічних особливостей лемківської та бойківської культури (перечинсько-березанські долиняни). Виявлено яскраві хореографічні виражальні засоби ритуальних та обрядових танців, серед яких «Увиванець» (довжанські долиняни), «Людська сколомийка», «Меньосоньтанц» (боржавські долиняни) та ін. Представлена студія не вичерпує всіх аспектів проблеми й може використовуватись у подальшому дослідженні питань, пов’язаних з розвитком народної хореографічної культури долинян та українців в цілому, а також стати основою для культурологічних та мистецтвознавчих розвідок з історії української хореографії, етнохореології, етнокультуралогії, хореопедагогіки та ін.","PeriodicalId":52829,"journal":{"name":"Tantsiuval''ni studiyi","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69792181","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：