Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-19
Zhenyu Liang
Мета дослідження – виявити стильові передумови та текстологічні наслідки концептуалізації віртуозності у сучасній фортепіанній виконавській практиці, зокрема китайських музикантів, разом з цим – розкрити зміст концептуалізації як музичнотворчого процесу, у якому стильові та композиційно-текстові аргументи є взаємозалежними та предметно-смислово й художньо-поняттєво єдиними. Методологія роботи зумовлюється концептологічним підходом, у його єдності з музикознавчим семіологічним та виконавсько-текстологічним дискурсами, включає звернення до теорій стилю та жанру в їх методичній співдружності. Наукова новизна статті полягає у розгляді явища віртуозності на основі понять концепту та концептосфери, шо дозволяє відкривати його стильове призначення та текстологічну обумовленість, глибоке значення для музично-мовної системи музики. Вперше пропонується підходити до концептуалізації як до властивості музично-виконавського мислення, яка відкриває власну смислопоняттєву природу музичного мистецтва, а у виконавському процесі дозволяє вбачати важливі смислоутворюючі та організаційні механізми. З оновлених позицій вивчаються своєрідність формування й прояву віртуозності у творчості китайських піаністів, яка виявляється пов’язаною з особливостями національної культурної традиції та з інтонаційною природою китайського вербального мовлення. Висновки. Віртуозність як найбільш визнана риса професійної майстерності музичного виконавства не обмежується лише поверховими технічними ознаками, є рівнозначною усій художній конституції музичного твору, усім мовно-мовленнєвим складовим музично-творчого процесу. Різні національні виконавські школи по різному ставляться до цього провідного показника художньої досконалості музичної гри, хоча завжди визнають його важливість. Для сучасної китайської фортепіанної школи віртуозність стає основним музично-виконавським концептом. Звужене розуміння віртуозності, поза задіянням усієї виразової системи музичного (фортепіанного, зокрема) мистецтва, не дозволяє побачити її зв’язок з принципами художнього мислення; широкий концептологічний підхід доводить, що віртуозність у виконавському процесі здійснюється як мислення музикою (музичними синтагмами, що мають визначені імагінативні функції) про музику, тобто про естетичну ідею композиційного цілого, дозволяє наголошувати на власних поняттєвих якостях виконавської стилістики, мовленнєвих засобів в музиці.
{"title":"КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ВІРТУОЗНОСТІ У ПРОЦЕСІ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ: СТИЛЬОВИЙ ТА ВИКОНАВСЬКО-ТЕКСТОЛОГІЧНИЙ ПІДХОДИ","authors":"Zhenyu Liang","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-19","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-19","url":null,"abstract":"Мета дослідження – виявити стильові передумови та текстологічні наслідки концептуалізації віртуозності у сучасній фортепіанній виконавській практиці, зокрема китайських музикантів, разом з цим – розкрити зміст концептуалізації як музичнотворчого процесу, у якому стильові та композиційно-текстові аргументи є взаємозалежними та предметно-смислово й художньо-поняттєво єдиними. Методологія роботи зумовлюється концептологічним підходом, у його єдності з музикознавчим семіологічним та виконавсько-текстологічним дискурсами, включає звернення до теорій стилю та жанру в їх методичній співдружності. Наукова новизна статті полягає у розгляді явища віртуозності на основі понять концепту та концептосфери, шо дозволяє відкривати його стильове призначення та текстологічну обумовленість, глибоке значення для музично-мовної системи музики. Вперше пропонується підходити до концептуалізації як до властивості музично-виконавського мислення, яка відкриває власну смислопоняттєву природу музичного мистецтва, а у виконавському процесі дозволяє вбачати важливі смислоутворюючі та організаційні механізми. З оновлених позицій вивчаються своєрідність формування й прояву віртуозності у творчості китайських піаністів, яка виявляється пов’язаною з особливостями національної культурної традиції та з інтонаційною природою китайського вербального мовлення. Висновки. Віртуозність як найбільш визнана риса професійної майстерності музичного виконавства не обмежується лише поверховими технічними ознаками, є рівнозначною усій художній конституції музичного твору, усім мовно-мовленнєвим складовим музично-творчого процесу. Різні національні виконавські школи по різному ставляться до цього провідного показника художньої досконалості музичної гри, хоча завжди визнають його важливість. Для сучасної китайської фортепіанної школи віртуозність стає основним музично-виконавським концептом. Звужене розуміння віртуозності, поза задіянням усієї виразової системи музичного (фортепіанного, зокрема) мистецтва, не дозволяє побачити її зв’язок з принципами художнього мислення; широкий концептологічний підхід доводить, що віртуозність у виконавському процесі здійснюється як мислення музикою (музичними синтагмами, що мають визначені імагінативні функції) про музику, тобто про естетичну ідею композиційного цілого, дозволяє наголошувати на власних поняттєвих якостях виконавської стилістики, мовленнєвих засобів в музиці.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"60 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182355","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-21
Yuan Sun
Мета роботи передбачає висвітлення впливу афроамериканської музичної традиції на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Методологія дослідження базується на загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація) та конкретно-наукових (історико-генетичний, ретроспективний, порівняльно-зіставний аналіз) методах, які дозволили з’ясувати стан розробленості проблеми, виявити історичні особливості та здійснити характеристику досліджуваних музичних жанрів. Наукова новизна – з’ясовано вплив афроамериканської музичної традиції, зокрема музичних жанрів джаз, блюз, госпел, ритм-енд-блюз на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Висновки. На основі застосування широкого спектру методів наукового дослідження було доведено, що афроамериканська музична традиція, яка включає такі музичні жанри як джаз, блюз, госпел та ритм-енд-блюз, мала особливий вплив на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Встановлено, джаз є найвідомішим музичним жанром, становлення якого сягає кінця ХІХ – початку ХХ століть. Вирішальна роль в джазі належить вокалу. Вільно імпровізуючи, співаки використовують скейлінг та складні ритмічні структури. Афроамериканським підґрунтям відзначається блюз, який наділений почуття радості, болю. Він відображав душу та історію афроамериканської спільноти. Релігійний музичний жанр, становлення якого відбулося в афроамериканських церквах – госпел, вплинув на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття та, в цілому, на музичний жанр ритм-енд-блюз. Доведено, афроамериканська музична традиція (джаз, блюз, госпел, ритм-енд-блюз) наклали відбиток на розвиток популярної музики та збагатила вокальне мистецтво другої половини ХХ століття, заклавши основу для численних новаторських виконавців та стильових напрямків.
{"title":"ВПЛИВ АФРОАМЕРИКАНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ НА ВОКАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ","authors":"Yuan Sun","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-21","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-21","url":null,"abstract":"Мета роботи передбачає висвітлення впливу афроамериканської музичної традиції на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Методологія дослідження базується на загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація) та конкретно-наукових (історико-генетичний, ретроспективний, порівняльно-зіставний аналіз) методах, які дозволили з’ясувати стан розробленості проблеми, виявити історичні особливості та здійснити характеристику досліджуваних музичних жанрів. Наукова новизна – з’ясовано вплив афроамериканської музичної традиції, зокрема музичних жанрів джаз, блюз, госпел, ритм-енд-блюз на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Висновки. На основі застосування широкого спектру методів наукового дослідження було доведено, що афроамериканська музична традиція, яка включає такі музичні жанри як джаз, блюз, госпел та ритм-енд-блюз, мала особливий вплив на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття. Встановлено, джаз є найвідомішим музичним жанром, становлення якого сягає кінця ХІХ – початку ХХ століть. Вирішальна роль в джазі належить вокалу. Вільно імпровізуючи, співаки використовують скейлінг та складні ритмічні структури. Афроамериканським підґрунтям відзначається блюз, який наділений почуття радості, болю. Він відображав душу та історію афроамериканської спільноти. Релігійний музичний жанр, становлення якого відбулося в афроамериканських церквах – госпел, вплинув на вокальне мистецтво другої половини ХХ століття та, в цілому, на музичний жанр ритм-енд-блюз. Доведено, афроамериканська музична традиція (джаз, блюз, госпел, ритм-енд-блюз) наклали відбиток на розвиток популярної музики та збагатила вокальне мистецтво другої половини ХХ століття, заклавши основу для численних новаторських виконавців та стильових напрямків.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"22 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182410","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-11
Lixian Wei
Мета дослідження – визначити основні теоретичні передумови дослідження оперно-симфонічної партитури, що зумовлюються текстологічним підходом та явищем / поняттям тексту в проекції до оперно-симфонічної творчості. Методологія роботи передбачає сумісне використання герменевтичного, текстологічного та жанрово-композиційного підходів, залучення певних положень структурно-семантичного аналізу. Наукова новизна статті полягає у запровадженні поняття оперно-симфонічного тексту як такого, що дозволяє виокремлювати явище оперно-симфонічної партитури та залучати його до поля системного музикознавчого аналізу. Вперше пропонується вивчати оперну партитуру як складно-полілогічне утворення, що передбачає багатошарову структуру та поліфункціональні можливості; розглядати творчу особистість співака – виконавця сольних оперних партій – як смисловий осередок у діалозі інтерпретацій, що виникають на засадах оперного тексту та впливають на побудову партитури як не лише формального, а й смислового явища. Висновки. Оперно-симфонічний текст у сучасній інтерпретативній практиці постає особливим явищем, можна сказати «складно-закодованим» феноменом, адже використовує вільне нашарування художньо-видових рядів, виразових форм і значень, асимілюючи художньо-мовленнєву множинність оперного жанру. Для характеристики його специфічних структурно-смислових властивостей найбільше підходить категорія партитури, якщо надавати їй не вузько-інструктивного, а досить широкого теоретичного значення. Оперна партитура в її текстологічному вимірі – це динамічна взаємодія установок режисера-постановника, диригента, виконавців вокалістів та інструменталістів. Вокальна партія – оперна роль постає у серединному та поєднуючому структурно-смисловому значенні, вона є осередком-перехрестям усіх діючих інтерпретативних сил.
{"title":"ЯВИЩЕ ТЕКСТУ В ОПЕРНО-СИМФОНІЧНІЙ ТВОРЧОСТІ: ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПАРТИТУРОЗНАВСТВА","authors":"Lixian Wei","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-11","url":null,"abstract":"Мета дослідження – визначити основні теоретичні передумови дослідження оперно-симфонічної партитури, що зумовлюються текстологічним підходом та явищем / поняттям тексту в проекції до оперно-симфонічної творчості. Методологія роботи передбачає сумісне використання герменевтичного, текстологічного та жанрово-композиційного підходів, залучення певних положень структурно-семантичного аналізу. Наукова новизна статті полягає у запровадженні поняття оперно-симфонічного тексту як такого, що дозволяє виокремлювати явище оперно-симфонічної партитури та залучати його до поля системного музикознавчого аналізу. Вперше пропонується вивчати оперну партитуру як складно-полілогічне утворення, що передбачає багатошарову структуру та поліфункціональні можливості; розглядати творчу особистість співака – виконавця сольних оперних партій – як смисловий осередок у діалозі інтерпретацій, що виникають на засадах оперного тексту та впливають на побудову партитури як не лише формального, а й смислового явища. Висновки. Оперно-симфонічний текст у сучасній інтерпретативній практиці постає особливим явищем, можна сказати «складно-закодованим» феноменом, адже використовує вільне нашарування художньо-видових рядів, виразових форм і значень, асимілюючи художньо-мовленнєву множинність оперного жанру. Для характеристики його специфічних структурно-смислових властивостей найбільше підходить категорія партитури, якщо надавати їй не вузько-інструктивного, а досить широкого теоретичного значення. Оперна партитура в її текстологічному вимірі – це динамічна взаємодія установок режисера-постановника, диригента, виконавців вокалістів та інструменталістів. Вокальна партія – оперна роль постає у серединному та поєднуючому структурно-смисловому значенні, вона є осередком-перехрестям усіх діючих інтерпретативних сил.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"19 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182832","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-14
Jiahao Zhang
Мета роботи. У статті досліджуються стильові, композиційні, а також виконавсько-інтерпретативні властивості Сонати для кларнету і фортепіано Ф. Пуленка. Методологія дослідження представляє застосування естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, які у комплексі утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні специфіки композиторської поетики Пуленка з точки зору проекцій класичних різностильвих інтенцій та «простоти» як особливого виду естетизму, що передує естетиці постмодерну. Висновки. У XX столітті кларнет залишився одним із найбільш затребуваних інструментів у музиці. Здатність висловлювати найрізноманітніші настрої і почуття і технічна рухливість, як і раніше, привертали до цього інструменту увагу композиторів різних стилів і напрямків. Сонати Пуленка органічно вписані в панораму музично-театрального життя Парижу першої половини XX століття, з її поєднанням традиційного та новаторського, класичного та альтернативного. Кларнет в аналізованій сонаті показаний у всій різнобарвності своїх артикуляційно-динамічних вмінь – від меланхолійно-мелодійного легато до різноманітних віртуозних артикульованих структур та мотивів. При цьому ансамблеве співвідношення відповідає сонатному жанру для двох інструментів: безперечна рівноправність, принцип «рельєф-фон» (з особливістю представлення чуттєвої мелодії), самостійність тематизму у кожного інструмента та розгалужена система діалогічних відносин, врахування специфіки кожного з видів інструменталізму. Формотворний аспект сонати характеризується «класичною» ясністю «простоти» (тричастинність, епізод замість розробки, де і розгортається драматургічний контраст замість ГП – ПП) та «стретністю» (скорочені репризи, що дозволяє підпорядкувати різнохарактерний матеріал єдиній логіці драматургічного розвитку). Так в музиці (і світогляді) Пуленка проявляється взаємодія кількох стильових напрямів – «нової простоти» та неокласицизму й неоромантизму. Але у музиці Пуленка дивовижним чином за простотою ховається вишуканість, за інтуїцією – копітка робота, за «немодністю» – занурення у внутрішній світ сучасників.
{"title":"ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОЗНАКИ СОНАТИ ДЛЯ КЛАРНЕТУ І ФОРТЕПІАНО Ф. ПУЛЕНКА","authors":"Jiahao Zhang","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-14","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-14","url":null,"abstract":"Мета роботи. У статті досліджуються стильові, композиційні, а також виконавсько-інтерпретативні властивості Сонати для кларнету і фортепіано Ф. Пуленка. Методологія дослідження представляє застосування естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, які у комплексі утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні специфіки композиторської поетики Пуленка з точки зору проекцій класичних різностильвих інтенцій та «простоти» як особливого виду естетизму, що передує естетиці постмодерну. Висновки. У XX столітті кларнет залишився одним із найбільш затребуваних інструментів у музиці. Здатність висловлювати найрізноманітніші настрої і почуття і технічна рухливість, як і раніше, привертали до цього інструменту увагу композиторів різних стилів і напрямків. Сонати Пуленка органічно вписані в панораму музично-театрального життя Парижу першої половини XX століття, з її поєднанням традиційного та новаторського, класичного та альтернативного. Кларнет в аналізованій сонаті показаний у всій різнобарвності своїх артикуляційно-динамічних вмінь – від меланхолійно-мелодійного легато до різноманітних віртуозних артикульованих структур та мотивів. При цьому ансамблеве співвідношення відповідає сонатному жанру для двох інструментів: безперечна рівноправність, принцип «рельєф-фон» (з особливістю представлення чуттєвої мелодії), самостійність тематизму у кожного інструмента та розгалужена система діалогічних відносин, врахування специфіки кожного з видів інструменталізму. Формотворний аспект сонати характеризується «класичною» ясністю «простоти» (тричастинність, епізод замість розробки, де і розгортається драматургічний контраст замість ГП – ПП) та «стретністю» (скорочені репризи, що дозволяє підпорядкувати різнохарактерний матеріал єдиній логіці драматургічного розвитку). Так в музиці (і світогляді) Пуленка проявляється взаємодія кількох стильових напрямів – «нової простоти» та неокласицизму й неоромантизму. Але у музиці Пуленка дивовижним чином за простотою ховається вишуканість, за інтуїцією – копітка робота, за «немодністю» – занурення у внутрішній світ сучасників.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"112 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139183145","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-6
Chulei Sai
Мета роботи. У статті досліджуються історичне коріння та особливості трактування жанру рапсодії у розвитку романтичного мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, які у комплексі утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні особливостей жанрової специфіки рапсодії у концертному мистецтві доби романтизму. Висновки. Значення слова «рапсодія» варіюється в різних контекстах, але завжди пов’язане з ідеєю емоційного мистецтва, яке здатне захопити уяву та викликати глибокий відгук у глядача чи слухача. Назва жанру накладає величезний відбиток сприйняття кожного написаного у ньому твору і, звісно, викликає певні «очікування», що виникають у свідомості слухача чи композитора у зв’язку з певним жанром, актуалізуючи проблеми «пам’яті жанру». В результаті формування та розвитку європейської музично-жанрової моделі рапсодії у першій половині ХІХ століття визначилися її провідні структурні, драматургічні, певні музично-мовні ознаки, а також художньо-виконавський стиль. Утворилася специфічна образно-змістова концепція жанру, в основу якої лягла народно-національна тематика, зокрема, епічного й танцювального напрямків. Вказані художні засади цілком відповідали естетико-філософським та мистецьким вимогам часу, коли ідея національної самобутності стала одним з найпотужніших імпульсів творчості романтиків. Яскравий та по-справжньому ефектний жанр рапсодії з його появи і по теперішній час користується заслуженою популярністю. Композиторів він приваблює можливістю вільно експериментувати з музичними мовою та формою, емоційно-образною будовою, фольклорними джерелами та авторським матеріалом, поєднувати непоєднуване тощо. Виконавців – вираженою якістю концертності та віртуозності, яскравим мелодизмом, імпровізаційно-фантазійним характером, що надає потенціалу індивідуальної інтерпретації. А слухачів – експресією композиторського музичного матеріалу та артистично-виконавського подання та «жанровою пам’яттю», адже під цим заголовком було створено чимало яскравих творів, визнаних справжніми шедеврами музичної культури.
{"title":"ЖАНР ФОРТЕПІАННОЇ РАПСОДІЇ: ІСТОРИЧНИЙ І ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ","authors":"Chulei Sai","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-6","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-6","url":null,"abstract":"Мета роботи. У статті досліджуються історичне коріння та особливості трактування жанру рапсодії у розвитку романтичного мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, які у комплексі утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні особливостей жанрової специфіки рапсодії у концертному мистецтві доби романтизму. Висновки. Значення слова «рапсодія» варіюється в різних контекстах, але завжди пов’язане з ідеєю емоційного мистецтва, яке здатне захопити уяву та викликати глибокий відгук у глядача чи слухача. Назва жанру накладає величезний відбиток сприйняття кожного написаного у ньому твору і, звісно, викликає певні «очікування», що виникають у свідомості слухача чи композитора у зв’язку з певним жанром, актуалізуючи проблеми «пам’яті жанру». В результаті формування та розвитку європейської музично-жанрової моделі рапсодії у першій половині ХІХ століття визначилися її провідні структурні, драматургічні, певні музично-мовні ознаки, а також художньо-виконавський стиль. Утворилася специфічна образно-змістова концепція жанру, в основу якої лягла народно-національна тематика, зокрема, епічного й танцювального напрямків. Вказані художні засади цілком відповідали естетико-філософським та мистецьким вимогам часу, коли ідея національної самобутності стала одним з найпотужніших імпульсів творчості романтиків. Яскравий та по-справжньому ефектний жанр рапсодії з його появи і по теперішній час користується заслуженою популярністю. Композиторів він приваблює можливістю вільно експериментувати з музичними мовою та формою, емоційно-образною будовою, фольклорними джерелами та авторським матеріалом, поєднувати непоєднуване тощо. Виконавців – вираженою якістю концертності та віртуозності, яскравим мелодизмом, імпровізаційно-фантазійним характером, що надає потенціалу індивідуальної інтерпретації. А слухачів – експресією композиторського музичного матеріалу та артистично-виконавського подання та «жанровою пам’яттю», адже під цим заголовком було створено чимало яскравих творів, визнаних справжніми шедеврами музичної культури.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"55 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182429","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-1
Olena Hrigirivna Antonova
Мета роботи – виявити особливості втілення жанрових ознак в концерті для фортепіано з оркестром Емі Біч та вписати його в історію американської гілки жанру. Методологія дослідження включає біографічний (для з’ясування обставин життя та творчості композиторки), жанрово-стилістичний (для всебічного аналізу її фортепіанного концерту), компаративний (для порівняння концертів Біч та МакДауелла) методи. Наукова новизна полягає у зверненні до постаті маловідомої в українському музикознавстві американської композиторки Емі Біч та до її фортепіанного концерту, який висвітлений з точки зору втілення романтичних жанрових моделей. Висновки. Простежено особливості життєтворчості Емі Біч, пов’язані з раннім виявленням її таланту та перепонами на шляху його розвитку, зі стрімким зльотом піаністичної кар’єри та вимушеною відмовою від концертної діяльності, з необхідністю самостійно опановувати правила гармонії, контрапункту, оркестровки та труднощами у визнанні композиторських досягнень. Проаналізовано фортепіанний концерт до-дієз мінор ор. 45, виявлено його композиційно-драматургічні, образно-тематичні та стилістичні особливості, вказано на автобіографічні риси твору. Зроблено порівняння фортепіанного концерту Емі Біч та концертів Едварда МакДауелла з урахуванням основних параметрів їхньої організації. Наголошено на спільній орієнтації обох композиторів на європейські романтичні традиції. Простежено паралелі у структурі циклу та окремих частин, відзначено певну еклектичність стилістичного забарвлення музики, охарактеризовано співвідношення фортепіанної та оркестрової партій, розглянуто способи солюювання. Акцентовано увагу на використанні в концерті Е. Біч тематичного матеріалу власних пісень, що, з одного боку, наближає його до кола лірико-інтимних жанрів, а з іншого, конкретизує зміст, певною мірою символізуючи події особистого життя композиторки. Зроблено висновок, що перші зразки американського концерту, попри спільні витоки, демонструють прагнення до індивідуалізації композиторських рішень відповідно до художніх уподобань та практичних навичок їхніх авторів.
本研究的目的是确定艾米-比奇的钢琴协奏曲在体现体裁特征方面的特殊性，并将其置于该体裁美国分支的历史中。研究方法包括传记法（了解作曲家的生活和工作情况）、体裁和风格法（全面分析她的钢琴协奏曲）以及比较法（比较海滩和麦克道尔的音乐会）。科学新颖性在于关注乌克兰音乐学中鲜为人知的美国作曲家艾米-比奇以及她的钢琴协奏曲，并从体现浪漫主义体裁模式的角度对其进行了重点分析。结论。本文追溯了艾米-比奇一生创作的特点，包括早期发现她的天赋及其发展障碍，她钢琴事业的迅速崛起和被迫放弃音乐会活动，独立掌握和声、对位、配器规则的必要性，以及承认作曲成就的困难。作品分析了《升 C 小调钢琴协奏曲》（作品 45），揭示了其作曲、戏剧性、形象性、主题和风格特征，并指出了作品的自传特征。考虑到艾米-比奇的钢琴协奏曲和爱德华-麦克道尔的协奏曲的主要组织参数，对两者进行了比较。强调了两位作曲家对欧洲浪漫主义传统的共同定位。追溯了乐章和单个乐章结构上的相似之处，注意到音乐风格色彩上的某种折衷主义，描述了钢琴和管弦乐部分之间的关联，并考虑了独奏的方法。音乐会中使用了她自己歌曲中的主题素材，这一方面使音乐会更接近抒情和亲密体裁的范畴，另一方面也明确了音乐内容，在一定程度上象征了作曲家的个人生活。结论是，美国音乐会的首批作品尽管起源相同，但都表现出作者希望根据自己的艺术偏好和实际技能，找到个性化的作曲方案。
{"title":"ФОРТЕПІАННИЙ КОНЦЕРТ ЕМІ БІЧ В КОНТЕКСТІ АМЕРИКАНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ЖАНРУ","authors":"Olena Hrigirivna Antonova","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-1","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-1","url":null,"abstract":"Мета роботи – виявити особливості втілення жанрових ознак в концерті для фортепіано з оркестром Емі Біч та вписати його в історію американської гілки жанру. Методологія дослідження включає біографічний (для з’ясування обставин життя та творчості композиторки), жанрово-стилістичний (для всебічного аналізу її фортепіанного концерту), компаративний (для порівняння концертів Біч та МакДауелла) методи. Наукова новизна полягає у зверненні до постаті маловідомої в українському музикознавстві американської композиторки Емі Біч та до її фортепіанного концерту, який висвітлений з точки зору втілення романтичних жанрових моделей. Висновки. Простежено особливості життєтворчості Емі Біч, пов’язані з раннім виявленням її таланту та перепонами на шляху його розвитку, зі стрімким зльотом піаністичної кар’єри та вимушеною відмовою від концертної діяльності, з необхідністю самостійно опановувати правила гармонії, контрапункту, оркестровки та труднощами у визнанні композиторських досягнень. Проаналізовано фортепіанний концерт до-дієз мінор ор. 45, виявлено його композиційно-драматургічні, образно-тематичні та стилістичні особливості, вказано на автобіографічні риси твору. Зроблено порівняння фортепіанного концерту Емі Біч та концертів Едварда МакДауелла з урахуванням основних параметрів їхньої організації. Наголошено на спільній орієнтації обох композиторів на європейські романтичні традиції. Простежено паралелі у структурі циклу та окремих частин, відзначено певну еклектичність стилістичного забарвлення музики, охарактеризовано співвідношення фортепіанної та оркестрової партій, розглянуто способи солюювання. Акцентовано увагу на використанні в концерті Е. Біч тематичного матеріалу власних пісень, що, з одного боку, наближає його до кола лірико-інтимних жанрів, а з іншого, конкретизує зміст, певною мірою символізуючи події особистого життя композиторки. Зроблено висновок, що перші зразки американського концерту, попри спільні витоки, демонструють прагнення до індивідуалізації композиторських рішень відповідно до художніх уподобань та практичних навичок їхніх авторів.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"25 12","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182963","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-5
Haoyuan Wang
Мета роботи. У статті досліджуються історія та специфіка розвитку саксофонного звучання у симфонічному (оперному) оркестрі. Методологія дослідження представляє застосування естетико-культурологічного, історичного, компаративного та музикознавчого методів, а також виконавського підходу. У комплексі вони утворюють єдину методологічну базу. Наукова новизна роботи визначається виявленням специфіки саксофонного звучання та прийомів інструментовки в оркестрових партитурах доби романтизму. Висновки. Оркестр доби романтизму виділяється пошуками нової звукової барвистості, що напряму пов’язане із новим трактуванням тембрики інструмента. Саме цей час відзначений сміливими дослідами, у тому числі щодо введення в партитуру нових музичних інструментів, зокрема, саксофона. Саксофон, має надзвичайно сильний звук своєрідного тембру, на відміну від «холодних» звучань інструментів групи дерев’яних духових, технічними віртуозними можливостями, здатністю органічно зливатися як з групою дерев’яних, так і мідних інструментів, що допомагає в оркестровому звучанні успішно об’єднувати. Такі специфічні властивості інструмента мали прямий вплив на трактування саксофона як симфонічного (оперного) інструменту, а також дозволили у подальшому паралельно розвиватися у джазовій та сольно-концертній академічній сферах. Широке коло творчих завдань, пов’язаних із трактуванням саксофона (мети, функції, способи та прийоми викладу), вперше намітилося в оперних та інструментальних творах для симфонічного оркестру, у військових маршах та концертних творах для духового оркестру французьких композиторів другої половини XIX століття. На відміну від духового оркестру, де саксофон міцно закріпився як основний елемент складу, якому доручаються всі функції оркестрової тканини, у симфонічній партитурі він не став постійним учасником. В одних випадках головною метою поєднання саксофона (або, навіть, кількох саксофонів) з інструментами різних оркестрових груп стає зміна забарвлення звучання, в інших – сили, а також функціональна рівновага оркестрової тканини. Однак у цілому володіння специфічним та яскравим тембром дозволяє саксофону надавати всьому оркестру іншого звучання.
{"title":"САКСОФОН В ОРКЕСТРОВІЙ МУЗИЦІ ХІХ СТОЛІТТЯ","authors":"Haoyuan Wang","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-5","url":null,"abstract":"Мета роботи. У статті досліджуються історія та специфіка розвитку саксофонного звучання у симфонічному (оперному) оркестрі. Методологія дослідження представляє застосування естетико-культурологічного, історичного, компаративного та музикознавчого методів, а також виконавського підходу. У комплексі вони утворюють єдину методологічну базу. Наукова новизна роботи визначається виявленням специфіки саксофонного звучання та прийомів інструментовки в оркестрових партитурах доби романтизму. Висновки. Оркестр доби романтизму виділяється пошуками нової звукової барвистості, що напряму пов’язане із новим трактуванням тембрики інструмента. Саме цей час відзначений сміливими дослідами, у тому числі щодо введення в партитуру нових музичних інструментів, зокрема, саксофона. Саксофон, має надзвичайно сильний звук своєрідного тембру, на відміну від «холодних» звучань інструментів групи дерев’яних духових, технічними віртуозними можливостями, здатністю органічно зливатися як з групою дерев’яних, так і мідних інструментів, що допомагає в оркестровому звучанні успішно об’єднувати. Такі специфічні властивості інструмента мали прямий вплив на трактування саксофона як симфонічного (оперного) інструменту, а також дозволили у подальшому паралельно розвиватися у джазовій та сольно-концертній академічній сферах. Широке коло творчих завдань, пов’язаних із трактуванням саксофона (мети, функції, способи та прийоми викладу), вперше намітилося в оперних та інструментальних творах для симфонічного оркестру, у військових маршах та концертних творах для духового оркестру французьких композиторів другої половини XIX століття. На відміну від духового оркестру, де саксофон міцно закріпився як основний елемент складу, якому доручаються всі функції оркестрової тканини, у симфонічній партитурі він не став постійним учасником. В одних випадках головною метою поєднання саксофона (або, навіть, кількох саксофонів) з інструментами різних оркестрових груп стає зміна забарвлення звучання, в інших – сили, а також функціональна рівновага оркестрової тканини. Однак у цілому володіння специфічним та яскравим тембром дозволяє саксофону надавати всьому оркестру іншого звучання.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"1 1-2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139183013","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-20
Hongyu Chen
Мета дослідження – виявити специфіку камерного вокального інтонування як сольно-виконавського, призначеного доводити естетичну самоцінність людського голосу у його музично-поетичному звуковому здійсненні та перетворенні. Додатковим завданням постає виявлення особливого витонченого інтелектуалізму камерно-вокального жанру, як призначеного до деталізації та поглибленого розкриття внутрішнього життя людини, складної гри емоцій та почуттів, особистої рефлексії. Методологія роботи передбачає суміщення жанрово-семантичного, семіологічного та естетичного підходів, виокремлення емоціонологічного методу у його музикознавчому переломленні. Також залучений текстологічний аналітичний підхід. Наукова новизна статті визначається виокремленням художньо-мовної експресії як особливої якості камерного вокального інтонування, що відповідає сольно-виконавській природі даного інтонування. Вперше камерне вокальне інтонування розглядається як емотивно-експресивний феномен, здатний надавати постаті та особистості виконавця, його голосовому апарату та музично-артикуляційним здібностям нової естетичної значущості. Висновки. Саме через сольно-виконавський план камерно-вокальної музики розкривається її головне жанрове призначення, також її творчий потенціал, пояснюються різноманіття та динамічність, особлива стилістична варіативність камерно-вокального мелосу. Постать виконавця-вокаліста постає «двійником» автора, причому народжуючи подвійний образ, умовно-ігрово збираючи всередині вокального інтонування інтенції поетичного та музичного – літературного та композиторського – усвідомлення. Можна стверджувати, що наскрізне історичне призначення камерно-вокального співу обумовлюється розвитком особистісних чинників вокальної музики, зростанням ролі особистості у соціумі, розкриттям самоцінності людської свідомості, нарешті прагненням відтворювати шляхом музичного інтонування здатність свідомості людини до тонкої інтелектуальної гри з ознаками саморефлексії.
{"title":"СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬО-МОВНОЇ ЕКСПРЕСІЇ КАМЕРНО-ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ: СОЛЬНО-ВИКОНАВСЬКИЙ АСПЕКТ","authors":"Hongyu Chen","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-20","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-20","url":null,"abstract":"Мета дослідження – виявити специфіку камерного вокального інтонування як сольно-виконавського, призначеного доводити естетичну самоцінність людського голосу у його музично-поетичному звуковому здійсненні та перетворенні. Додатковим завданням постає виявлення особливого витонченого інтелектуалізму камерно-вокального жанру, як призначеного до деталізації та поглибленого розкриття внутрішнього життя людини, складної гри емоцій та почуттів, особистої рефлексії. Методологія роботи передбачає суміщення жанрово-семантичного, семіологічного та естетичного підходів, виокремлення емоціонологічного методу у його музикознавчому переломленні. Також залучений текстологічний аналітичний підхід. Наукова новизна статті визначається виокремленням художньо-мовної експресії як особливої якості камерного вокального інтонування, що відповідає сольно-виконавській природі даного інтонування. Вперше камерне вокальне інтонування розглядається як емотивно-експресивний феномен, здатний надавати постаті та особистості виконавця, його голосовому апарату та музично-артикуляційним здібностям нової естетичної значущості. Висновки. Саме через сольно-виконавський план камерно-вокальної музики розкривається її головне жанрове призначення, також її творчий потенціал, пояснюються різноманіття та динамічність, особлива стилістична варіативність камерно-вокального мелосу. Постать виконавця-вокаліста постає «двійником» автора, причому народжуючи подвійний образ, умовно-ігрово збираючи всередині вокального інтонування інтенції поетичного та музичного – літературного та композиторського – усвідомлення. Можна стверджувати, що наскрізне історичне призначення камерно-вокального співу обумовлюється розвитком особистісних чинників вокальної музики, зростанням ролі особистості у соціумі, розкриттям самоцінності людської свідомості, нарешті прагненням відтворювати шляхом музичного інтонування здатність свідомості людини до тонкої інтелектуальної гри з ознаками саморефлексії.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"136 2-3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139183121","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-7
Jinghan Duan
Мета роботи. У статті досліджуються роль та значення кларнету у процесі становлення та розвитку романтичного мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, у комплексі вони утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні специфіки кларнетового звучання та образної палітри у концертному та симфонічному мистецтві доби романтизму. Висновки. Кларнет, з його поєднанням співучості, віртуозності, звукової гнучкості, показавши свої можливості вже у бетховенських творах, поступово посів особливе місце у новому, романтичному інструменталізмі. Саме тут почесне місце у кларнетовому репертуарі належить творам Вебера. Знайдені композитором нові досягнення кларнетової виразовості далі будуть використовуватися іншими авторами у сольно-концертній, симфонічній та оперно-оркестровій музиці. Вебер охоче використовував теплоту кларнетового тембру, широту діапазону, найбагатші віртуозно-технічні та колористичні можливості у творах різних жанрів: опери, симфонії, концерти, камерні ансамблі. Характерно, що майже всі ансамблеві твори за участю кларнета були створені протягом невеликого періоду часу (1810–1815), починаючи з того моменту, коли композитор, приїхавши до Мюнхена, познайомився з Генріхом Йозефом Берманом – кларнетистом баварського придворного. Найбільш яскраві інструментальні твори К. М. Вебера цього періоду відносяться майже виключно до віртуозної літератури (концерти для фортепіано, концерти для кларнету). Вони відрізняються від музики віденських класиків своєю барвистістю, яскравим зіставленням тем, модуляційною свободою, блискучою концертністю. Ліричні сторінки кларнетової музики Вебера надають виконавцям блискучу можливість демонстрації високої майстерності у відтворенні особливої романтично-поетичної аури, а музикознавцям дозволяють розширити уявлення про внесок композитора у становлення інструменталізму ХІХ століття.
作品的目的。文章探讨了单簧管在浪漫主义艺术形成和发展过程中的作用和意义。研究方法以美学、文化学、历史学和音乐学方法为基础，并涉及演奏方法，这些方法共同构成了一个单一的方法论基础。作品的科学新颖性在于确定了浪漫主义时期音乐会和交响乐艺术中单簧管音色和想象力调色板的特殊性。结论。单簧管集歌唱性、技巧性和音色灵活性于一身，在贝多芬的作品中就已显示出它的能力，并逐渐在新的浪漫主义器乐中占据了特殊的地位。韦伯的作品在单簧管曲目中占据了重要地位。作曲家在单簧管表现力方面的新成就将被其他作曲家用于独奏音乐会、交响乐和歌剧管弦乐中。韦伯在歌剧、交响曲、协奏曲和室内乐合奏等各种类型的作品中，都乐于运用单簧管温暖的音色、宽广的音域、丰富的技巧和色彩。其特点是，几乎所有的单簧管合奏作品都是在很短的时间内（1810-1815 年）创作完成的，从作曲家抵达慕尼黑并结识巴伐利亚宫廷的单簧管演奏家海因里希-约瑟夫-伯尔曼开始。这一时期 C. M. 韦伯最引人注目的器乐作品几乎完全属于演奏文学（钢琴协奏曲、单簧管协奏曲）。它们与维也纳古典音乐的不同之处在于其丰富多彩的色彩、生动的主题并置、自由的调式以及精彩的协奏曲。韦伯单簧管音乐的抒情篇章为演奏家们提供了一个绝佳的机会，展示他们在再现特殊的浪漫和诗意氛围方面的高超技艺，而音乐学家们则可以扩展他们对作曲家对十九世纪器乐艺术形成所做贡献的理解。
{"title":"КЛАРНЕТ У РОМАНТИЧНОМУ КОНЦЕРТНОМУ ТА СИМФОНІЧНОМУ ІНСТРУМЕНТАЛІЗМІ","authors":"Jinghan Duan","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-7","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-7","url":null,"abstract":"Мета роботи. У статті досліджуються роль та значення кларнету у процесі становлення та розвитку романтичного мистецтва. Методологія дослідження полягає в застосуванні естетико-культурологічного, історичного та музикознавчого методів з залученням виконавського підходу, у комплексі вони утворюють єдину методологічну основу. Наукова новизна роботи постає у виявленні специфіки кларнетового звучання та образної палітри у концертному та симфонічному мистецтві доби романтизму. Висновки. Кларнет, з його поєднанням співучості, віртуозності, звукової гнучкості, показавши свої можливості вже у бетховенських творах, поступово посів особливе місце у новому, романтичному інструменталізмі. Саме тут почесне місце у кларнетовому репертуарі належить творам Вебера. Знайдені композитором нові досягнення кларнетової виразовості далі будуть використовуватися іншими авторами у сольно-концертній, симфонічній та оперно-оркестровій музиці. Вебер охоче використовував теплоту кларнетового тембру, широту діапазону, найбагатші віртуозно-технічні та колористичні можливості у творах різних жанрів: опери, симфонії, концерти, камерні ансамблі. Характерно, що майже всі ансамблеві твори за участю кларнета були створені протягом невеликого періоду часу (1810–1815), починаючи з того моменту, коли композитор, приїхавши до Мюнхена, познайомився з Генріхом Йозефом Берманом – кларнетистом баварського придворного. Найбільш яскраві інструментальні твори К. М. Вебера цього періоду відносяться майже виключно до віртуозної літератури (концерти для фортепіано, концерти для кларнету). Вони відрізняються від музики віденських класиків своєю барвистістю, яскравим зіставленням тем, модуляційною свободою, блискучою концертністю. Ліричні сторінки кларнетової музики Вебера надають виконавцям блискучу можливість демонстрації високої майстерності у відтворенні особливої романтично-поетичної аури, а музикознавцям дозволяють розширити уявлення про внесок композитора у становлення інструменталізму ХІХ століття.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"38 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139181965","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-4
Xinwen Zhang
Мета роботи. У статті досліджуються специфічні риси, семантика та функціональне значення авторських ремарок в композиторській творчості, зокрема, у фортепіанній музиці К. Дебюссі. Методологія дослідження передбачає використання комплексного, компаративного виконавського, музикознавчого, культурологічного та міждисциплінарного підходів; важливими є джерелознавчий і системно-аналітичний методи, які враховують принцип історизму. Наукова новизна роботи постає у виявленні особливостей авторських ремарок у композиторському тексті К. Дебюссі. Висновки. Композиторські ремарки є реалізацією, як основної форми втілення, авторської волі у тексті музичного твору. Тому широке використання в музичному мистецтві набули вербальні знаки авторської «присутності» і специфічні позначення в тексті музичного твору, які надають останньому смислову детермінованість. Значною конкретизацією володіє літературно-поетична складова синтетичних опусів, програмні назви, епіграфи, а також авторські коментарі, пояснюючі преамбули до музичних творів і численні ремарки. Позамузична ідея, символ, смисловий комплекс може стати не лише основою музичного твору, але й аксіологічним надбанням культури, чинником розширення її естетичного контексту. Композитори виражають у ремарках (вербальних або графічних) свої вимоги до виконання і, відповідно, до характеру образного змісту звучної музики і, власне, до «звучного смислу». Такі експресивно-мовні засоби є повноправними елементами, репрезентаторами стилю композитора. Ремарки э вираженням спонукання, установки для виконавця, що визначають суттєві ознаки інтонаційно-мистецьких образів та способи їх музично-артистичного (виконавського) втілення, як відображення експресивно-мовленнєвих аспектів музичного інтонування. Будучи «ключем» до розуміння композиторського відчуття музики, ремарки демонструють включеність як емоційних, так і синестетичних складових у чуттєвий звучний образ музичного твору. У ремарках, що визначають характер музики, композитори виявляють незвичайну фантазію. У цьому відношенні Клод Дебюссі – не менш вигадливий коментатор, ніж творець нової звукової матерії та образності.
作品的目的。文章研究作曲家作品中，特别是 C. 德彪西钢琴作品中作者注释的具体特征、语义和功能意义。研究方法包括使用复杂的、比较表演的、音乐学的、文化的和跨学科的方法；重要的是考虑到历史主义原则的来源和系统分析方法。作品的科学新颖性在于确定了 C. Debussy 作曲家文本中作者评论的特殊性。结论。作曲家的评论是作者意志在音乐作品文本中的实现，是音乐作品的主要体现形式。因此，作者 "在场 "的语言符号和音乐作品文本中的特定称谓在音乐艺术中被广泛使用，它们赋予后者语义上的确定性。合成作品、节目名称、题记以及作者评论、音乐作品的解释性序言和大量评论中的文学和诗歌成分都是非常具体的。音乐以外的思想、符号或语义综合体不仅可以成为音乐作品的基础，还可以成为文化的公理遗产，成为扩大其审美语境的因素。作曲家在他们的评论（语言或图形）中表达了他们对演奏的要求，以及相应地对声音音乐具象内容性质的要求，实际上也是对 "声音感觉 "的要求。这些表现手法和语言手段是作曲家风格的代表。备注是一种动机的表达，是演奏者的一种态度，它决定了音调和艺术形象的基本特征及其音乐和艺术（表演）体现的方式，是音乐音调的表现力和语言方面的反映。作为理解作曲家音乐感的一把 "钥匙"，备注表明音乐作品的感性声音形象中包含了情感和联觉的成分。在确定音乐特征的备注中，作曲家表现出非凡的想象力。在这方面，克劳德-德彪西既是一位富有创造力的评论家，也是一位新声音和新意象的创造者。
{"title":"АВТОРСЬКІ РЕМАРКИ В КОМПОЗИТОРСЬКОМУ ТЕКСТІ (НА ПРИКЛАДІ ФОРТЕПІАННОЇ ТВОРЧОСТІ К. ДЕБЮССІ)","authors":"Xinwen Zhang","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-4","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-4","url":null,"abstract":"Мета роботи. У статті досліджуються специфічні риси, семантика та функціональне значення авторських ремарок в композиторській творчості, зокрема, у фортепіанній музиці К. Дебюссі. Методологія дослідження передбачає використання комплексного, компаративного виконавського, музикознавчого, культурологічного та міждисциплінарного підходів; важливими є джерелознавчий і системно-аналітичний методи, які враховують принцип історизму. Наукова новизна роботи постає у виявленні особливостей авторських ремарок у композиторському тексті К. Дебюссі. Висновки. Композиторські ремарки є реалізацією, як основної форми втілення, авторської волі у тексті музичного твору. Тому широке використання в музичному мистецтві набули вербальні знаки авторської «присутності» і специфічні позначення в тексті музичного твору, які надають останньому смислову детермінованість. Значною конкретизацією володіє літературно-поетична складова синтетичних опусів, програмні назви, епіграфи, а також авторські коментарі, пояснюючі преамбули до музичних творів і численні ремарки. Позамузична ідея, символ, смисловий комплекс може стати не лише основою музичного твору, але й аксіологічним надбанням культури, чинником розширення її естетичного контексту. Композитори виражають у ремарках (вербальних або графічних) свої вимоги до виконання і, відповідно, до характеру образного змісту звучної музики і, власне, до «звучного смислу». Такі експресивно-мовні засоби є повноправними елементами, репрезентаторами стилю композитора. Ремарки э вираженням спонукання, установки для виконавця, що визначають суттєві ознаки інтонаційно-мистецьких образів та способи їх музично-артистичного (виконавського) втілення, як відображення експресивно-мовленнєвих аспектів музичного інтонування. Будучи «ключем» до розуміння композиторського відчуття музики, ремарки демонструють включеність як емоційних, так і синестетичних складових у чуттєвий звучний образ музичного твору. У ремарках, що визначають характер музики, композитори виявляють незвичайну фантазію. У цьому відношенні Клод Дебюссі – не менш вигадливий коментатор, ніж творець нової звукової матерії та образності.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"38 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182474","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：