Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-15
Huiyan Yang
Мета даної статті – розкрити зв’язки між поняттям фортепіанології та процесом (категорією) музичного мислення, специфікувати дану категорію стосовно процесу фортепіанного виконання, поглибити уявлення про фортепіанну темпоральність як властивість фортепіанного мовлення – як різновиду музичного мовлення, визначеного найбільше природою інструменту та технологією фортепіанного звуковидобування. Методологія роботи зумовлюється єдністю виконавсько-інтерпретативного та текстологічного підходів, але провідним постає семіологічний ракурс вивчення фортепіанної творчості, з наголосом на явищі музичного мовлення та на на когнітивно-особистісній складовій творчого процесу. Наукова новизна даної статті обумовлена новою постановкою питання про специфіку музичного мислення на основі вивчення фортепіанно-виконавського музичного мовлення, котре дозволяє відкривати суттєві сторони та чинники не лише фортепіанної творчості, а й процесу взаємодії композиторської та виконавської сфер, мовних засобів та мовленнєвої системи в музиці, у цілому. Висновки. Узагальнення деяких актуальних позиції сучасної музикознавчої літератури у галузі вивчення фортепіанної творчості та її виконавських основ дозволяє вважати, що в основі фортепіанології, тобто логіко-мисленневої системи музичного мислення, знаходиться феномен руху, який приймає різні конструктивно-смислові положення та забезпечує динамічну природу музичного твору – звучання на всіх змістових та формальних рівнях. Пріоритетними при цьому виявляються темпоральні, фактурно-просторові, тілесно-моторні та психологічно-рефлексивні показники, які є текстологічно обгрунтованими у широкому розуміння явища тексту, тобто є спільними для письмової та усної сторін музичної (фортепіанної) текстології. Вони задіяні та проявляються лише у виконавському здійсненні музичної композиції, отже можуть бути достатньою мірою розкритими та визначеними на основі процесу музичного мовлення.
{"title":"КАТЕГОРІЯ ВИКОНАВСЬКОГО МИСЛЕННЯ У СУЧАСНІЙ ФОРТЕПІАНОЛОГІЇ","authors":"Huiyan Yang","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-15","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-15","url":null,"abstract":"Мета даної статті – розкрити зв’язки між поняттям фортепіанології та процесом (категорією) музичного мислення, специфікувати дану категорію стосовно процесу фортепіанного виконання, поглибити уявлення про фортепіанну темпоральність як властивість фортепіанного мовлення – як різновиду музичного мовлення, визначеного найбільше природою інструменту та технологією фортепіанного звуковидобування. Методологія роботи зумовлюється єдністю виконавсько-інтерпретативного та текстологічного підходів, але провідним постає семіологічний ракурс вивчення фортепіанної творчості, з наголосом на явищі музичного мовлення та на на когнітивно-особистісній складовій творчого процесу. Наукова новизна даної статті обумовлена новою постановкою питання про специфіку музичного мислення на основі вивчення фортепіанно-виконавського музичного мовлення, котре дозволяє відкривати суттєві сторони та чинники не лише фортепіанної творчості, а й процесу взаємодії композиторської та виконавської сфер, мовних засобів та мовленнєвої системи в музиці, у цілому. Висновки. Узагальнення деяких актуальних позиції сучасної музикознавчої літератури у галузі вивчення фортепіанної творчості та її виконавських основ дозволяє вважати, що в основі фортепіанології, тобто логіко-мисленневої системи музичного мислення, знаходиться феномен руху, який приймає різні конструктивно-смислові положення та забезпечує динамічну природу музичного твору – звучання на всіх змістових та формальних рівнях. Пріоритетними при цьому виявляються темпоральні, фактурно-просторові, тілесно-моторні та психологічно-рефлексивні показники, які є текстологічно обгрунтованими у широкому розуміння явища тексту, тобто є спільними для письмової та усної сторін музичної (фортепіанної) текстології. Вони задіяні та проявляються лише у виконавському здійсненні музичної композиції, отже можуть бути достатньою мірою розкритими та визначеними на основі процесу музичного мовлення.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141679674","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-9
Valeriia Borysivna Marik
Мета роботи – охарактеризувати сучасну українську концептологічну музикознавчу парадигму. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний і компаративний методи. Наукова новизна. Вперше здійснюється аналіз українських музикознавчих досліджень з музичної концептології. Вперше дається визначення цього важливого напряму сучасного вітчизняного музикознавства та окреслюються деякі його засади. Висновки. Сьогодні етап знайомства з концептологічними методологією і термінологією в музикознавстві залишився позаду, і музикознавці все частіше звертаються до них, щоб вирішувати складні питання, пов’язані з репрезентацією в музиці висших смислів (найцінніших та найзначніших для людства ментальних одиниць, або одиниць смислу). Музична концептологія як наука про музичні концепти – „ментальні утворення” (Л. Міллер) „високого або граничного ступеня абстрагування” (В. Іващенко), або „найважливіші духовні сутності” (К. Івахова), які набули музичного втілення, успішно вирішує сьогодні найскладніші питання музикознавства, пов’язані з процесами смислоутворення в музичній творчості. Про це свідчить цілий ряд праць, в яких вивчаються музичні концепти, і в яких більшою чи меншою мірою виявляє свою присутність концептологічна парадигма, серед них – дисертації Н. Тугушевої, О. Стрильчук, Л. Півторацької, монографія К. Івахової та ін. Деякі з цих робіт є цілком побудованими на концептологічних засадах. Наприклад, в дисертації Ольги Стрілецької аналізується багатоскладний концепт індивідуального стилю Кароля Шимановського, а також досліджується вплив цього концепту на творчість інших композиторів, передусім, фортепіанну – як польських, так і українських – Г. Бацевич, Р. Мацеєвського, П. Перковського, А. Малявського, Т. Шеліговського, Б. Лятошинського, А. Рудницького, І. Белзи та ін. В статті намічено перспективу використання концептологічної парадигми при подальшому системному вивченні музикознавства як науки.
{"title":"МУЗИЧНА КОНЦЕПТОЛОГІЯ ЯК НАПРЯМ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МУЗИКОЗНАВСТВА","authors":"Valeriia Borysivna Marik","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-9","url":null,"abstract":"Мета роботи – охарактеризувати сучасну українську концептологічну музикознавчу парадигму. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний і компаративний методи. Наукова новизна. Вперше здійснюється аналіз українських музикознавчих досліджень з музичної концептології. Вперше дається визначення цього важливого напряму сучасного вітчизняного музикознавства та окреслюються деякі його засади. Висновки. Сьогодні етап знайомства з концептологічними методологією і термінологією в музикознавстві залишився позаду, і музикознавці все частіше звертаються до них, щоб вирішувати складні питання, пов’язані з репрезентацією в музиці висших смислів (найцінніших та найзначніших для людства ментальних одиниць, або одиниць смислу). Музична концептологія як наука про музичні концепти – „ментальні утворення” (Л. Міллер) „високого або граничного ступеня абстрагування” (В. Іващенко), або „найважливіші духовні сутності” (К. Івахова), які набули музичного втілення, успішно вирішує сьогодні найскладніші питання музикознавства, пов’язані з процесами смислоутворення в музичній творчості. Про це свідчить цілий ряд праць, в яких вивчаються музичні концепти, і в яких більшою чи меншою мірою виявляє свою присутність концептологічна парадигма, серед них – дисертації Н. Тугушевої, О. Стрильчук, Л. Півторацької, монографія К. Івахової та ін. Деякі з цих робіт є цілком побудованими на концептологічних засадах. Наприклад, в дисертації Ольги Стрілецької аналізується багатоскладний концепт індивідуального стилю Кароля Шимановського, а також досліджується вплив цього концепту на творчість інших композиторів, передусім, фортепіанну – як польських, так і українських – Г. Бацевич, Р. Мацеєвського, П. Перковського, А. Малявського, Т. Шеліговського, Б. Лятошинського, А. Рудницького, І. Белзи та ін. В статті намічено перспективу використання концептологічної парадигми при подальшому системному вивченні музикознавства як науки.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141678681","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-8
Sun Shyiuan
Метою роботи є вивчення особливостей втілення образів шекспірівських творів у світовому оперному мистецтві з виділенням як провідних принципів інтерпретації літературного першоджерела засобами оперного жанру. Методологія статті базується на музично-історичному, історіографічно-джерелознавчому та музично-текстологічному підходах, що створює підстави для поглибленого жанрово-стильового та музично-мовного аналізу оперних текстів на шекспірівські сюжети. Посилення уваги до драматургічних та художньо-образних особливостей шекспірівських текстів дає можливість значно поглиблювати вивчення оперної спадщини, в основі якої лежать дані тексти, що в свою чергу стає підґрунтям для багатьох сценічних втілень та інтерпретативних рішень даних творів. Наукова новизна даної статті обумовлюється вивченням художньо-образних особливостей інтерпретації шекспіровських сюжетів у оперному мистецтві, що дає можливості виділяти засадничі риси шекспіріани як особливої галузі музичного мистецтва. Висновки. Вплив Вільяма Шекспіра на світове театральне мистецтво, у тому числі й музичне, залишається безпрецедентним та надзвичайно масштабним. Його талант, натхнення та глибоке розуміння людської душі зробили його одним із найбільших драматургів в історії мистецтва, що підтверджують багаточисленні звернення до шекспірівських текстів та системи шекспірівських образів з боку митців, що належать до різних художніх напрямів та спеціалізацій. Перші художньо-сценічні експерименти з текстами В. Шекспіра, які відбуваються у музичному театрі середини – другої половини ХVII століття, суттєво вплинули на розвиток музично-театральних жанрів, у тому числі стали одним зі значних факторів формування semi-oпeри. Як відомо, у драматичних п’єсах з музикою того часу співвідношення драматичного та музичного компонентів дуже часто схилялося у бік драматичного, а музика виконувала додаткову та інтермедійну функцію. Разом з тим, саме у добу Реставрації ці дві рівні музично-театрального твору починають наближуватися одна до одної, утворюючи таке нове жанрове явище як semi-опера.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ВТІЛЕННЯ ШЕКСПІРІВСЬКИХ ОБРАЗІВ В ОПЕРНОМУ МИСТЕЦТВІ У СЕРЕДИНІ – ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVII СТОЛІТТЯ: ІНТЕРПРЕТАТИВНИЙ АСПЕКТ","authors":"Sun Shyiuan","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-8","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-8","url":null,"abstract":"Метою роботи є вивчення особливостей втілення образів шекспірівських творів у світовому оперному мистецтві з виділенням як провідних принципів інтерпретації літературного першоджерела засобами оперного жанру. Методологія статті базується на музично-історичному, історіографічно-джерелознавчому та музично-текстологічному підходах, що створює підстави для поглибленого жанрово-стильового та музично-мовного аналізу оперних текстів на шекспірівські сюжети. Посилення уваги до драматургічних та художньо-образних особливостей шекспірівських текстів дає можливість значно поглиблювати вивчення оперної спадщини, в основі якої лежать дані тексти, що в свою чергу стає підґрунтям для багатьох сценічних втілень та інтерпретативних рішень даних творів. Наукова новизна даної статті обумовлюється вивченням художньо-образних особливостей інтерпретації шекспіровських сюжетів у оперному мистецтві, що дає можливості виділяти засадничі риси шекспіріани як особливої галузі музичного мистецтва. Висновки. Вплив Вільяма Шекспіра на світове театральне мистецтво, у тому числі й музичне, залишається безпрецедентним та надзвичайно масштабним. Його талант, натхнення та глибоке розуміння людської душі зробили його одним із найбільших драматургів в історії мистецтва, що підтверджують багаточисленні звернення до шекспірівських текстів та системи шекспірівських образів з боку митців, що належать до різних художніх напрямів та спеціалізацій. Перші художньо-сценічні експерименти з текстами В. Шекспіра, які відбуваються у музичному театрі середини – другої половини ХVII століття, суттєво вплинули на розвиток музично-театральних жанрів, у тому числі стали одним зі значних факторів формування semi-oпeри. Як відомо, у драматичних п’єсах з музикою того часу співвідношення драматичного та музичного компонентів дуже часто схилялося у бік драматичного, а музика виконувала додаткову та інтермедійну функцію. Разом з тим, саме у добу Реставрації ці дві рівні музично-театрального твору починають наближуватися одна до одної, утворюючи таке нове жанрове явище як semi-опера.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 53","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141680072","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-3
Oksana Mykolayivna Еlchik
Мета роботи – полягає в аналізі та визначенні впливу новаторських чинників на музику у фільмах-виставах. Методологія дослідження базується на аналіз звукового дизайну фільмів-вистав. Інтердисциплінарний підхід для вивчення взаємодії музики з іншими аспектами аудіовізуального простору. Наукова новизна. Спостереження за сучасними тенденціями використання музики в фільмах-виставах надає можливість визначити нові перспективи для розвитку аудіального мистецтва. Інтердисциплінарний характер методології дослідження дозволяє не лише зосередитися на музичному аспекті, але й врахувати вплив технологічних нововведень, культурного спадку та соціокультурного контексту на створення звукового супроводу. Висновки. В цілому, сучасні тенденції у музиці фільмів-виставах свідчать про постійну еволюцію цього мистецького жанру. Музика виявляється не тільки супроводом до візуальної частини, але й ключовим компонентом, що впливає на глядача та на його культурні переживання. Фільми-вистави мають широку можливість для урізноманітнення в музичному наповненні – від уривків з оперних супроводів, хору так і до сучасного звучання року та джазу. Синтез різних стилів та жанрів визначає музичну ідентичність у сучасних фільмах-виставах як результат вдумливого та креативного об’єднання традиційних та експериментальних аспектів. Це сприяє формуванню унікального звукового та емоційного насичення враженнями для аудиторії. Досить великого концептуального впливу на сприйняття екранного дійства відіграє сучасна спроможність представлення звуку глядачу. Завдяки останнім дослідженням та технічному розвитку великої популярності набуває впровадження таких систем як 3D, Dolby Atmos, DTS:X и Auro-3D. Гармонійна взаємодія між композиторами та режисерами визначає кінцевий звуковий результат фільмів-вистав. Спільне бачення та розуміння завдань гарантує, що музика не лише супроводжує візуальну картину, але й виражає її сутність.
{"title":"МУЗИКА У ФІЛЬМАХ-ВИСТАВАХ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ","authors":"Oksana Mykolayivna Еlchik","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-3","url":null,"abstract":"Мета роботи – полягає в аналізі та визначенні впливу новаторських чинників на музику у фільмах-виставах. Методологія дослідження базується на аналіз звукового дизайну фільмів-вистав. Інтердисциплінарний підхід для вивчення взаємодії музики з іншими аспектами аудіовізуального простору. Наукова новизна. Спостереження за сучасними тенденціями використання музики в фільмах-виставах надає можливість визначити нові перспективи для розвитку аудіального мистецтва. Інтердисциплінарний характер методології дослідження дозволяє не лише зосередитися на музичному аспекті, але й врахувати вплив технологічних нововведень, культурного спадку та соціокультурного контексту на створення звукового супроводу. Висновки. В цілому, сучасні тенденції у музиці фільмів-виставах свідчать про постійну еволюцію цього мистецького жанру. Музика виявляється не тільки супроводом до візуальної частини, але й ключовим компонентом, що впливає на глядача та на його культурні переживання. Фільми-вистави мають широку можливість для урізноманітнення в музичному наповненні – від уривків з оперних супроводів, хору так і до сучасного звучання року та джазу. Синтез різних стилів та жанрів визначає музичну ідентичність у сучасних фільмах-виставах як результат вдумливого та креативного об’єднання традиційних та експериментальних аспектів. Це сприяє формуванню унікального звукового та емоційного насичення враженнями для аудиторії. Досить великого концептуального впливу на сприйняття екранного дійства відіграє сучасна спроможність представлення звуку глядачу. Завдяки останнім дослідженням та технічному розвитку великої популярності набуває впровадження таких систем як 3D, Dolby Atmos, DTS:X и Auro-3D. Гармонійна взаємодія між композиторами та режисерами визначає кінцевий звуковий результат фільмів-вистав. Спільне бачення та розуміння завдань гарантує, що музика не лише супроводжує візуальну картину, але й виражає її сутність.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141679986","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-5
Kateryna Valeriivna Ostapovych
Мета роботи – проаналізувати та виокремити аспекти, які репрезентують перший фестиваль «Червона рута» як такий, що мав певний вплив на перебіг процесів розвитку та формування пісенно-естрадної культури України. Проаналізувати виступи окремих учасників, завдяки яким перший фестиваль можна вважати непересічною подією в українській пісенній культурі. Методологія роботи передбачає використання таких загальнонаукових методів та підходів: культурологічний підхід допоміг з’ясувати місце першого фестивалю «Червона рута» в культурно-мистецькому просторі України кінця ХХ – початку ХХІ ст.; аналітичний – для вивчення творчого доробку артистів, зокрема конкурсантів; біографічно-персоналістичний – для окреслення індивідуального внеску певних творчих особистостей та музичних формацій у процес створення та проведення фестивалю; емпіричний (спостереження, інтерв’ю, вивчення аудіо та відео матеріалів) метод було використано при вивченні творчості виконавців-конкурсантів; соціокультурний – для з’ясування місця фестивалю в контексті певних аспектів соціально-історичних видозмін. Наукова новизна статті полягає у виявленні знакових аспектів фестивалю «Червона рута» протягом його функціонування в культурному житті України. Висновки. Перший фестиваль «Червона рута» відкрив новий виток української пісенної культури, який здобув значну популярність в Україні та в її світових діаспорах. Пісня, які виконувались зі сцени фестивалю, стали хітами, які співались мільйонами людей. Повернення до ідей національної самоідентичності, використання жанрово-стильових моделей, які не схвалювались партійною верхівкою (зокрема, рок) висвітлення гострих соціальних тем, сміливе, навіть небезпечне в контексті панівної ідеології самовираження музикантів через пісню, транслювання ідей української Незалежності за допомогою творчості, розмаїття жанрів, стилів, тематизму та особливостей індивідуальної сценічної манери, значна кількість виконавців авторської пісні, яка була тоді в стані занепаду – ці, та інші аспекти проведення першого фестивалю «Червона рута» роблять його однією із знакових подій в історії української пісенної культури кінця ХХ ст.
{"title":"ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ЧЕРВОНА РУТА» В КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ ПІСЕННО-ЕСТРАДНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ","authors":"Kateryna Valeriivna Ostapovych","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-5","url":null,"abstract":"Мета роботи – проаналізувати та виокремити аспекти, які репрезентують перший фестиваль «Червона рута» як такий, що мав певний вплив на перебіг процесів розвитку та формування пісенно-естрадної культури України. Проаналізувати виступи окремих учасників, завдяки яким перший фестиваль можна вважати непересічною подією в українській пісенній культурі. Методологія роботи передбачає використання таких загальнонаукових методів та підходів: культурологічний підхід допоміг з’ясувати місце першого фестивалю «Червона рута» в культурно-мистецькому просторі України кінця ХХ – початку ХХІ ст.; аналітичний – для вивчення творчого доробку артистів, зокрема конкурсантів; біографічно-персоналістичний – для окреслення індивідуального внеску певних творчих особистостей та музичних формацій у процес створення та проведення фестивалю; емпіричний (спостереження, інтерв’ю, вивчення аудіо та відео матеріалів) метод було використано при вивченні творчості виконавців-конкурсантів; соціокультурний – для з’ясування місця фестивалю в контексті певних аспектів соціально-історичних видозмін. Наукова новизна статті полягає у виявленні знакових аспектів фестивалю «Червона рута» протягом його функціонування в культурному житті України. Висновки. Перший фестиваль «Червона рута» відкрив новий виток української пісенної культури, який здобув значну популярність в Україні та в її світових діаспорах. Пісня, які виконувались зі сцени фестивалю, стали хітами, які співались мільйонами людей. Повернення до ідей національної самоідентичності, використання жанрово-стильових моделей, які не схвалювались партійною верхівкою (зокрема, рок) висвітлення гострих соціальних тем, сміливе, навіть небезпечне в контексті панівної ідеології самовираження музикантів через пісню, транслювання ідей української Незалежності за допомогою творчості, розмаїття жанрів, стилів, тематизму та особливостей індивідуальної сценічної манери, значна кількість виконавців авторської пісні, яка була тоді в стані занепаду – ці, та інші аспекти проведення першого фестивалю «Червона рута» роблять його однією із знакових подій в історії української пісенної культури кінця ХХ ст.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 39","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141679748","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-07-04DOI: 10.31723/2524-0447-2023-38-14
Xiaopai Chen
Мета даної статті – розкрити значення ідеї Фатуму у його сполученні з ідеєю героїчного людського вчинку у становленні та розвитку головних конструктивних принципів оперного жанру. Також суттєвим видається погляд на фатальну тему як таку, що розкривається саме мелодраматичним оперним шляхом й дозволяє в музичній поетиці опери знаходити відгомони «духу трагедії». Методологія роботи зумовлюється єдністю історичного та естетичного методів, передбачає залучення жанрово-семантичного підходу та контекстуально-прагматичного аналізу музичного мовлення. Наукова новизна цієї статті визначається розвитком категорії фатальної теми, що дозволяє конкретизувати специфіку генезису та природу трагічного у мистецтві, зокрема в жанровій формі опери. За явищем фатальної теми постає ідея Фатуму, котра знаходиться в основі – у першоджерелах трагічної семантики опери та зумовлює появу специфічного оперного героя. Висновки. Оперна поетика надає взірці фатальної тематики та зумовлених нею дійових осіб – персонажів, які дозволяють глибше зрозуміти природу та призначення трагедії та трагічного у бутті людини як соціокультурної істоти. Історія трагедійного театру, що бере початок у міфологічному середовищі давньогрецького театру, виявляє фундаментальну роль епічного мислення та епічних естетичних відносин у різних видах мистецтва, у тому числі в оперній творчості, оскільки вони найкраще зберігаються й відновлюються у синтетичних формах. Їх архетиповий характер для оперного мистецтва зумовлює його актуальність впродовж усієї еволюції художньої культури, також особливе суспільне призначення оперного мистецтва та створюваних ним образів і сюжетів. Фатальна тема є спорідненою з формуванням трагічного відношення; разом ці два феномена лежать в основі естетичної свідомості з її катартичними інтенціями, сприяють розвитку образної сфери героїчного та мотивів долі в їх різноманітному художньо-виразовому втіленні.
{"title":"ТЕМА ФАТУМУ ТА ЯВИЩЕ ТРАГІЧНОГО У КОНТЕКСТІ ОПЕРНОЇ ПОЕТИКИ: АКТУАЛЬНИЙ ПІДХІД","authors":"Xiaopai Chen","doi":"10.31723/2524-0447-2023-38-14","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-38-14","url":null,"abstract":"Мета даної статті – розкрити значення ідеї Фатуму у його сполученні з ідеєю героїчного людського вчинку у становленні та розвитку головних конструктивних принципів оперного жанру. Також суттєвим видається погляд на фатальну тему як таку, що розкривається саме мелодраматичним оперним шляхом й дозволяє в музичній поетиці опери знаходити відгомони «духу трагедії». Методологія роботи зумовлюється єдністю історичного та естетичного методів, передбачає залучення жанрово-семантичного підходу та контекстуально-прагматичного аналізу музичного мовлення. Наукова новизна цієї статті визначається розвитком категорії фатальної теми, що дозволяє конкретизувати специфіку генезису та природу трагічного у мистецтві, зокрема в жанровій формі опери. За явищем фатальної теми постає ідея Фатуму, котра знаходиться в основі – у першоджерелах трагічної семантики опери та зумовлює появу специфічного оперного героя. Висновки. Оперна поетика надає взірці фатальної тематики та зумовлених нею дійових осіб – персонажів, які дозволяють глибше зрозуміти природу та призначення трагедії та трагічного у бутті людини як соціокультурної істоти. Історія трагедійного театру, що бере початок у міфологічному середовищі давньогрецького театру, виявляє фундаментальну роль епічного мислення та епічних естетичних відносин у різних видах мистецтва, у тому числі в оперній творчості, оскільки вони найкраще зберігаються й відновлюються у синтетичних формах. Їх архетиповий характер для оперного мистецтва зумовлює його актуальність впродовж усієї еволюції художньої культури, також особливе суспільне призначення оперного мистецтва та створюваних ним образів і сюжетів. Фатальна тема є спорідненою з формуванням трагічного відношення; разом ці два феномена лежать в основі естетичної свідомості з її катартичними інтенціями, сприяють розвитку образної сфери героїчного та мотивів долі в їх різноманітному художньо-виразовому втіленні.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":" 13","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-07-04","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141680672","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-10
Zhi Qiao
Мета дослідження – визначити головні теоретичні передумови вивчення логосфери оперної творчості як полісистемного феномена у світлі теорії метафори та музикознавчої символології. Методологія роботи зумовлюється поєднанням когнітивно-концептологічного та жанрово-семантичного підходів, передбачає включення психологічного ракурсу оцінки оперної поетики та розширення семіологічного методу оперознавства. Запропоноване поняття концептуальної метафори на засадах семіологічного музикознавчого підходу. Наукова новизна статті зумовлюється суттєвим розширенням методології дослідження оперної творчості як художньо-синтетичного феномена, а саме – вивченням її у контексті теорії метафори та у зв’язку з явищем концептуальної метафори. Також вперше оперна творчість з усіма її складовими розглядається як логосфера, тобто як іманентний змістовий та формальний порядок оперування смислами (створення художньої семантики), притаманний саме й лише оперному жанру. Висновки. Явище оперної логосфери визначається багатьма факторами, зумовленими генезисом та історією жанру, його стильовими модифікаціями, але найбільше – тим феноменом синтетичного художнього мислення, який значно підсилює здатність людської свідомості до когнітивної гри, до метафоризації та відкриття за її допомогою символічного змісту життя як істинного. Дефініція поняття оперної логосфери припускає зіставлення, як у теоретичному, так і в аналітико-текстологічному плані, театральності як ціннісно-смислової парадигми художньої культури; словесної риторичності як ключової ознаки оперного образу (вираження, висловлення) у його специфічній жанровій синтетичній формі; музикальності як головної концептуальної властивості оперної інтерпретації. Усі ці якості оперної творчості набувають додаткового метафоричного насичення, оскільки виступають та реалізуються, по-перше, симультанно, по-друге, у деякому переносному смисловому значенні, як специфічна оперна театральність, особливе умовне оперне слово, відмінна від усіх інших жанрових різновидів музична мова – оперна музична семіосфера.
{"title":"ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ОПЕРНОЇ ЛОГОСФЕРИ ТА СПОСОБИ ЇЇ ВИВЧЕННЯ","authors":"Zhi Qiao","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-10","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-10","url":null,"abstract":"Мета дослідження – визначити головні теоретичні передумови вивчення логосфери оперної творчості як полісистемного феномена у світлі теорії метафори та музикознавчої символології. Методологія роботи зумовлюється поєднанням когнітивно-концептологічного та жанрово-семантичного підходів, передбачає включення психологічного ракурсу оцінки оперної поетики та розширення семіологічного методу оперознавства. Запропоноване поняття концептуальної метафори на засадах семіологічного музикознавчого підходу. Наукова новизна статті зумовлюється суттєвим розширенням методології дослідження оперної творчості як художньо-синтетичного феномена, а саме – вивченням її у контексті теорії метафори та у зв’язку з явищем концептуальної метафори. Також вперше оперна творчість з усіма її складовими розглядається як логосфера, тобто як іманентний змістовий та формальний порядок оперування смислами (створення художньої семантики), притаманний саме й лише оперному жанру. Висновки. Явище оперної логосфери визначається багатьма факторами, зумовленими генезисом та історією жанру, його стильовими модифікаціями, але найбільше – тим феноменом синтетичного художнього мислення, який значно підсилює здатність людської свідомості до когнітивної гри, до метафоризації та відкриття за її допомогою символічного змісту життя як істинного. Дефініція поняття оперної логосфери припускає зіставлення, як у теоретичному, так і в аналітико-текстологічному плані, театральності як ціннісно-смислової парадигми художньої культури; словесної риторичності як ключової ознаки оперного образу (вираження, висловлення) у його специфічній жанровій синтетичній формі; музикальності як головної концептуальної властивості оперної інтерпретації. Усі ці якості оперної творчості набувають додаткового метафоричного насичення, оскільки виступають та реалізуються, по-перше, симультанно, по-друге, у деякому переносному смисловому значенні, як специфічна оперна театральність, особливе умовне оперне слово, відмінна від усіх інших жанрових різновидів музична мова – оперна музична семіосфера.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"41 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139181931","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-18
Liliya Genadievna Bogachova-Streltsova
Мета роботи – обґрунтувати доцільність та наукову спроможність розгляду музичного мистецтва як механізму духовного творення особистості. Методологія дослідження передбачає використання філософського, історично-релігійного, компаративного, музикознавчого методів у їх системній цілісності. Важливим є психо-фізіологічний аналіз аспектів музичного сприйняття. Наукова новизна – запропоновано погляд на музичні переживання як механізм формування духовно-релігійної основи особистості людини у соціумі під впливом історичних факторів. Висновки. Музика займає особливе місце, перебуваючи в цілісній системі мистецтв, володіючи мінливістю втілення та безпосередньо емоційного впливу, як на історичному шляху розвитку, так і на зрізі часових локацій. Це ставить музичне мистецтво на рівень духовно-філософського осягання буття. Така перевага перед іншими видами мистецтва та різноманітність форм, стилів і втілень, визначає величезний діапазон думок щодо її (музики) технічно-звукових та емоційно-інтелектуальних можливостей: від здатності наслідувати звуки навколишнього світу до можливості створювати власний Світ, заповнюючи його морально-духовними та естетичними пошуками чи фантазійними ілюзіями відображення дійсності. У статті доводиться, що прояв духовних здібностей в результаті впливу музики як духовного чинника відбувається опосередковано через зміну психічного стану на духовний. Змістовна сторона духовного стану виражається емоційним переживанням, в якому виявляється значення відображеного в музиці явища для людини та її ставленням до нього. В результаті такого емоційного переживання музики з’являються нові смислові зв’язки, інтеграція інформації, прагнення цілісності, продуктивність уяви та мислення. Музика стимулює дану пошуково-дослідницьку активність у сфері духовності, що стимулює вихід у «простір можливостей» і призводить до нового продукту в діяльності та робить діяльність творчою.
{"title":"МУЗИЧНЕ СЛУЖІННЯ ЯК РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТ ДУХОВНОГО ТВОРЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ","authors":"Liliya Genadievna Bogachova-Streltsova","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-18","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-18","url":null,"abstract":"Мета роботи – обґрунтувати доцільність та наукову спроможність розгляду музичного мистецтва як механізму духовного творення особистості. Методологія дослідження передбачає використання філософського, історично-релігійного, компаративного, музикознавчого методів у їх системній цілісності. Важливим є психо-фізіологічний аналіз аспектів музичного сприйняття. Наукова новизна – запропоновано погляд на музичні переживання як механізм формування духовно-релігійної основи особистості людини у соціумі під впливом історичних факторів. Висновки. Музика займає особливе місце, перебуваючи в цілісній системі мистецтв, володіючи мінливістю втілення та безпосередньо емоційного впливу, як на історичному шляху розвитку, так і на зрізі часових локацій. Це ставить музичне мистецтво на рівень духовно-філософського осягання буття. Така перевага перед іншими видами мистецтва та різноманітність форм, стилів і втілень, визначає величезний діапазон думок щодо її (музики) технічно-звукових та емоційно-інтелектуальних можливостей: від здатності наслідувати звуки навколишнього світу до можливості створювати власний Світ, заповнюючи його морально-духовними та естетичними пошуками чи фантазійними ілюзіями відображення дійсності. У статті доводиться, що прояв духовних здібностей в результаті впливу музики як духовного чинника відбувається опосередковано через зміну психічного стану на духовний. Змістовна сторона духовного стану виражається емоційним переживанням, в якому виявляється значення відображеного в музиці явища для людини та її ставленням до нього. В результаті такого емоційного переживання музики з’являються нові смислові зв’язки, інтеграція інформації, прагнення цілісності, продуктивність уяви та мислення. Музика стимулює дану пошуково-дослідницьку активність у сфері духовності, що стимулює вихід у «простір можливостей» і призводить до нового продукту в діяльності та робить діяльність творчою.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"53 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139181941","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-2
Yuliia Mykhailivna Panchenko
Мета статті – виявити специфічні риси творчої особистості видатної української співачки та викладача вокалу Галини Поливанової, а також визначити її місце в історії вокальної кафедри, яку вона очолювала понад 44 роки (зокрема, її методи у роботі зі студентами) та в історії Одеської консерваторії (академії) у цілому. Методика дослідження визначається використанням наступних методів: змістовий моніторинг, історичний підхід, метод узагальнення в поєднанні з системним як основна методологія дослідження. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значення впливу якостей творчої особистості на розвиток осередку, в якому ця особистість перебуває – на прикладі діяльності народної артистки України Галини Поливанової. Висновки. Необхідність закладеної О. М. Благовидовою лінії спадкоємності традицій на кафедрі сольного співу постає важливою для створення міцного фундаменту творчої майстерності. Відкривається діяльнісний напрям, що розвивався на основі історичного досвіду та був сприйнятий Галиною Поливановою – народною артисткою України, видатною українською співачкою, професором ОНМА імені А. В. Нежданової, академіком, ім’я якої назавжди вписане золотими літерами в історію Одеської консерваторії. Виявляється, що для цього було створено багато передумов: наукове та творче середовище, обмін досвідом на національному та міжнародному рівнях, а головне – можливість брати участь в українських і міжнародних конкурсах, вокально-методичних конференціях, завжди з отриманням відмінних результатів. Галина Антодіївна зпроторила ефективну традицію запрошення до роботи на кафедрі представників різних, не тотожних у методичних викладках вокальних шкіл, коли в колегіальному доповненні вироблявся деякий загальний творчий вектор. Іншим значним принципом кафедральної методики було допущення до практики вокального викладання на рівні камерного класу досвідчених концертмейстерів, які мають достатній досвід (навчальний і сценічний) та практику роботи з вокалістами у спеціальному класі вокалу. Традиції кафедри, вибудовані на засадах творчої праці двох видатних майстрів попередньої доби, Ольги Благовидової та Галини Поливанової, сьогодні з честю й успіхом продовжуються в класах їх колег-наступників та їх учнів.
{"title":"ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ГАЛИНИ ПОЛИВАНОВОЇ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ ВОКАЛЬНОЇ КАФЕДРИ ОНМА ІМЕНІ А. В. НЕЖДАНОВОЇ","authors":"Yuliia Mykhailivna Panchenko","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-2","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-2","url":null,"abstract":"Мета статті – виявити специфічні риси творчої особистості видатної української співачки та викладача вокалу Галини Поливанової, а також визначити її місце в історії вокальної кафедри, яку вона очолювала понад 44 роки (зокрема, її методи у роботі зі студентами) та в історії Одеської консерваторії (академії) у цілому. Методика дослідження визначається використанням наступних методів: змістовий моніторинг, історичний підхід, метод узагальнення в поєднанні з системним як основна методологія дослідження. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значення впливу якостей творчої особистості на розвиток осередку, в якому ця особистість перебуває – на прикладі діяльності народної артистки України Галини Поливанової. Висновки. Необхідність закладеної О. М. Благовидовою лінії спадкоємності традицій на кафедрі сольного співу постає важливою для створення міцного фундаменту творчої майстерності. Відкривається діяльнісний напрям, що розвивався на основі історичного досвіду та був сприйнятий Галиною Поливановою – народною артисткою України, видатною українською співачкою, професором ОНМА імені А. В. Нежданової, академіком, ім’я якої назавжди вписане золотими літерами в історію Одеської консерваторії. Виявляється, що для цього було створено багато передумов: наукове та творче середовище, обмін досвідом на національному та міжнародному рівнях, а головне – можливість брати участь в українських і міжнародних конкурсах, вокально-методичних конференціях, завжди з отриманням відмінних результатів. Галина Антодіївна зпроторила ефективну традицію запрошення до роботи на кафедрі представників різних, не тотожних у методичних викладках вокальних шкіл, коли в колегіальному доповненні вироблявся деякий загальний творчий вектор. Іншим значним принципом кафедральної методики було допущення до практики вокального викладання на рівні камерного класу досвідчених концертмейстерів, які мають достатній досвід (навчальний і сценічний) та практику роботи з вокалістами у спеціальному класі вокалу. Традиції кафедри, вибудовані на засадах творчої праці двох видатних майстрів попередньої доби, Ольги Благовидової та Галини Поливанової, сьогодні з честю й успіхом продовжуються в класах їх колег-наступників та їх учнів.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"40 7-8","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182225","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-12-12DOI: 10.31723/2524-0447-2023-36-1-9
Hanna Volodymyrivna Yatsula
Мета роботи – дослідити явище мета-неокласики у фортепіанній творчості сучасних композиторів, як нової доби створення та сприйняття музики. Методологія роботи спирається на комплексне використання семантичного і текстологічного підходів, а також на метод систематизації й узагальнення, що посприяли виокремленню нового явища мета-неокласики. На основі аналізу історичних передумов виникнення метамодернізму формуються нові перспективи створення та інтерпретації творів сучасних композиторів з особливими відображаннями їх у дійсності. Наукова новизна статті зумовлюється вивченням умов виникнення метамодернізму як нового напряму у світовій культурі; визначаються основні позиції цього напряму та їх вплив на твори сьогодення. Доводиться, що твори мета-неокласиків, як представників метамодернізму, відображають сучасні тенденції в музиці, коли стилі та жанри поєднуються і створюється унікальне звучання, яке не обмежується одним певним стилем. Висновки. Музика метамодернізму відображає дух нашого часу, для якого різноманітне інформаційне навантаження і множинні культурні впливи є повсякденною реальністю. Музиканти та слухачі шукають нові форми висловлювання та способи впоратися з цією складністю. Метамодернізм пропонує новий спосіб образного синтезу та стилістичного об’єднання, створюючи музику, яка відображає та вбирає різноманітність та складність оточуючого світу. Композитори мета-неокласики часто експериментують та поєднують елементи різних стилів та жанрів, створюючи унікальні та оригінальні звучання. Їх твори можуть містити елементи класичної музики, джазу, року, електронної музики та інших форм, а також впливу різних культурних традицій. Головними конститутивними рисами творів мета-неокласиків є: мелодійність; медитативність («звільнення свідомості»); репетитивність; різноманітність підходів до використання фортепіано; трансценденція що виражено у перевищенні меж матеріального світу і досягнення іншої, вищої реальності, одночасно глибших рівнів свідомості, духовності чи розуміння. Тож твори мета-неокласиків надихають, занурюють до позитивної атмосфери сприйняття навколишнього світу, дають сили для життя.
{"title":"ЯВИЩЕ МЕТА-НЕОКЛАСИКИ У ФОРТЕПІАННІЙ ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ КОМПОЗИТОРІВ: НА ПОРОЗІ НОВОЇ ДОБИ ФОРТЕПІАННОГО МИСЛЕННЯ","authors":"Hanna Volodymyrivna Yatsula","doi":"10.31723/2524-0447-2023-36-1-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.31723/2524-0447-2023-36-1-9","url":null,"abstract":"Мета роботи – дослідити явище мета-неокласики у фортепіанній творчості сучасних композиторів, як нової доби створення та сприйняття музики. Методологія роботи спирається на комплексне використання семантичного і текстологічного підходів, а також на метод систематизації й узагальнення, що посприяли виокремленню нового явища мета-неокласики. На основі аналізу історичних передумов виникнення метамодернізму формуються нові перспективи створення та інтерпретації творів сучасних композиторів з особливими відображаннями їх у дійсності. Наукова новизна статті зумовлюється вивченням умов виникнення метамодернізму як нового напряму у світовій культурі; визначаються основні позиції цього напряму та їх вплив на твори сьогодення. Доводиться, що твори мета-неокласиків, як представників метамодернізму, відображають сучасні тенденції в музиці, коли стилі та жанри поєднуються і створюється унікальне звучання, яке не обмежується одним певним стилем. Висновки. Музика метамодернізму відображає дух нашого часу, для якого різноманітне інформаційне навантаження і множинні культурні впливи є повсякденною реальністю. Музиканти та слухачі шукають нові форми висловлювання та способи впоратися з цією складністю. Метамодернізм пропонує новий спосіб образного синтезу та стилістичного об’єднання, створюючи музику, яка відображає та вбирає різноманітність та складність оточуючого світу. Композитори мета-неокласики часто експериментують та поєднують елементи різних стилів та жанрів, створюючи унікальні та оригінальні звучання. Їх твори можуть містити елементи класичної музики, джазу, року, електронної музики та інших форм, а також впливу різних культурних традицій. Головними конститутивними рисами творів мета-неокласиків є: мелодійність; медитативність («звільнення свідомості»); репетитивність; різноманітність підходів до використання фортепіано; трансценденція що виражено у перевищенні меж матеріального світу і досягнення іншої, вищої реальності, одночасно глибших рівнів свідомості, духовності чи розуміння. Тож твори мета-неокласиків надихають, занурюють до позитивної атмосфери сприйняття навколишнього світу, дають сили для життя.","PeriodicalId":507321,"journal":{"name":"Музичне мистецтво і культура","volume":"2 2","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-12-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139182881","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：