Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.6
Світлана Грищенко
У статті обґрунтовано, що традиційними методами викладання під час вивчення соціально-педагогічних дисциплін є такі: розповідь; бесіда; інструктаж; обговорення; ілюстрація; демонстрація; спостереження; гра; ділова, імітаційна, рольова гра; портфоліо та інноваційні методи викладання. Висвітлено, що серед сучасних інноваційних методів викладання є такі: перехресне викладання; викладання через аргументацію; випадкове викладання; контекстне викладання; обчислювальне мислення; викладання займаючись наукою; втілене викладання. Доведено, що методи викладання соціально-педагогічних дисциплін мають відповідати характеристиці методів соціально-педагогічної роботи: педагогічних, соціологічних, психологічних, які забезпечують зняття психологічного навантаження. Констатовано, що до інтерактивних методів викладання соціально-педагогічних дисциплін відносимо: метод проблемного викладу; презентації; дискусії; кейс-стаді; роботу в групах; метод мозкового штурму; метод критичного мислення; ділові ігри; рольові ігри. Мета статті – проаналізувати традиційні та інноваційні методи викладання соціально-педагогічних дисциплін в закладах вищої освіти. Висновки. Сьогодні існують обмеження, трудності, перешкоди, з якими зустрічаються заклади вищої освіти та викладачі. Освітянське середовище об’єднує усіх викладачів бажаючих змінюватись, мотивує освітянські колективи у таких напрямах розвитку: професійно навчатись і розвиватись; удосконалюватись, а не конкурувати; не тільки притримуватись традиційних методів, а використовувати нові технології викладання; змінювати стереотипи мислення, враховуючи потреби нового покоління здобувачів вищої освіти; практикуватись на ситуаціях з реального життя соціуму, а не дотримуватись усталених прикладів; «і свого навчатись, і чужого не цуратись»; шукати підтримку стейкхолдерів; демонструвати інтелектуальну гнучкість, а не інтелектуальну зверхність; вивчати зарубіжні методи та методики викладання у вищій школі.
{"title":"МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ","authors":"Світлана Грищенко","doi":"10.58407/didactics.24.1.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.6","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовано, що традиційними методами викладання під час вивчення соціально-педагогічних дисциплін є такі: розповідь; бесіда; інструктаж; обговорення; ілюстрація; демонстрація; спостереження; гра; ділова, імітаційна, рольова гра; портфоліо та інноваційні методи викладання. Висвітлено, що серед сучасних інноваційних методів викладання є такі: перехресне викладання; викладання через аргументацію; випадкове викладання; контекстне викладання; обчислювальне мислення; викладання займаючись наукою; втілене викладання. Доведено, що методи викладання соціально-педагогічних дисциплін мають відповідати характеристиці методів соціально-педагогічної роботи: педагогічних, соціологічних, психологічних, які забезпечують зняття психологічного навантаження. Констатовано, що до інтерактивних методів викладання соціально-педагогічних дисциплін відносимо: метод проблемного викладу; презентації; дискусії; кейс-стаді; роботу в групах; метод мозкового штурму; метод критичного мислення; ділові ігри; рольові ігри.\u0000Мета статті – проаналізувати традиційні та інноваційні методи викладання соціально-педагогічних дисциплін в закладах вищої освіти.\u0000Висновки. Сьогодні існують обмеження, трудності, перешкоди, з якими зустрічаються заклади вищої освіти та викладачі. Освітянське середовище об’єднує усіх викладачів бажаючих змінюватись, мотивує освітянські колективи у таких напрямах розвитку: професійно навчатись і розвиватись; удосконалюватись, а не конкурувати; не тільки притримуватись традиційних методів, а використовувати нові технології викладання; змінювати стереотипи мислення, враховуючи потреби нового покоління здобувачів вищої освіти; практикуватись на ситуаціях з реального життя соціуму, а не дотримуватись усталених прикладів; «і свого навчатись, і чужого не цуратись»; шукати підтримку стейкхолдерів; демонструвати інтелектуальну гнучкість, а не інтелектуальну зверхність; вивчати зарубіжні методи та методики викладання у вищій школі.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140689490","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.2
Світлана Жила
У статті схарактеризовано колоквіум як форму вивчення літератури в закладах вищої освіти, розкрито особливості діяльності суб’єктів навчальної форми, визначено основні функції колоквіуму, запропоновано класифікації літературних колоквіумів. Методологія дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях дидактики вищої школи, методах та формах організації навчання у закладах вищої освіти, на розробленій системі розвитку креативності майбутніх учителів літератури в контексті їхньої професійно-методичної підготовки. Доведено, що колоквіуми – це активна форма вивчення літератури в закладах вищої освіти. Колоквіум є поліфункціональним, він виконує такі основні функції: контролювальну, пізнавальну, самореалізаційну, самостверджувальну, комунікативну, інтеграційну, гедоністичну, емпатійну, плюральну, творчу, емоційну, фасилітативну, сингулярну, інтерактивну, виховну. Залежно від ролі колоквіуму в літературному освітньому просторі закладу вищої освіти і завдань, що ставляться перед ними, вони класифікуються на різні види. Доведено, що добре підготовлені і майстерно проведені колоквіуми є акумуляторами наукового й духовного розвитку майбутніх учителів літератури. Оптимальний відбір і поєднання методів на колоквіумах сприяє осягненню студентами літературного матеріалу, набуттю умінь і навичок інтерпретації художніх і критичних текстів. Застосування діалогічних методів сприяє формуванню в здобувача освіти таких якостей, як здатність обґрунтовувати свої думки й творчо розв’язувати проблемні завдання; здатність до співпраці процесів вирішення мистецьких завдань; толерантність у ставленні до опонентів; уміння аналізувати свої судження, зіставляти їх з поглядами співрозмовника. Під час проведення цієї навчальної форми кожен студент перебуває як особистість у своїй самобутності й неповторності.
{"title":"КОЛОКВІУМ ЯК ФОРМА ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ","authors":"Світлана Жила","doi":"10.58407/didactics.24.1.2","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.2","url":null,"abstract":"У статті схарактеризовано колоквіум як форму вивчення літератури в закладах вищої освіти, розкрито особливості діяльності суб’єктів навчальної форми, визначено основні функції колоквіуму, запропоновано класифікації літературних колоквіумів.\u0000Методологія дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях дидактики вищої школи, методах та формах організації навчання у закладах вищої освіти, на розробленій системі розвитку креативності майбутніх учителів літератури в контексті їхньої професійно-методичної підготовки.\u0000Доведено, що колоквіуми – це активна форма вивчення літератури в закладах вищої освіти. Колоквіум є поліфункціональним, він виконує такі основні функції: контролювальну, пізнавальну, самореалізаційну, самостверджувальну, комунікативну, інтеграційну, гедоністичну, емпатійну, плюральну, творчу, емоційну, фасилітативну, сингулярну, інтерактивну, виховну. Залежно від ролі колоквіуму в літературному освітньому просторі закладу вищої освіти і завдань, що ставляться перед ними, вони класифікуються на різні види.\u0000Доведено, що добре підготовлені і майстерно проведені колоквіуми є акумуляторами наукового й духовного розвитку майбутніх учителів літератури. Оптимальний відбір і поєднання методів на колоквіумах сприяє осягненню студентами літературного матеріалу, набуттю умінь і навичок інтерпретації художніх і критичних текстів. Застосування діалогічних методів сприяє формуванню в здобувача освіти таких якостей, як здатність обґрунтовувати свої думки й творчо розв’язувати проблемні завдання; здатність до співпраці процесів вирішення мистецьких завдань; толерантність у ставленні до опонентів; уміння аналізувати свої судження, зіставляти їх з поглядами співрозмовника. Під час проведення цієї навчальної форми кожен студент перебуває як особистість у своїй самобутності й неповторності.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 31","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140687350","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.7
Олена Єфремова, Леонід Бивалькевич
У статті проаналізованоно професійну освіту в країнах Західної Європи. Визначено, що структура вищої професійної освіти країн Західної Європи є дуже різнорідною. Охарактеризовано: процес залучення соціальних партнерів у професійну освіту; створення нових типів закладів професійної освіти; запровадження нових кваліфікацій, професійних і освітніх стандартів, програм професійної освіти, розроблення правового підґрунтя дуального професійного навчання здобувачів середньої та вищої професійної освіти та, як окремої категорії й дорослого населення. Обґрунтовано, що напрямами удосконалення професійної підготовки кваліфікованих фахівців в країнах Західної Європи варто виокремити: подальшу уніфікацію та посилення рівня конвергенції систем професійної освіти і навчання; підвищення рівня попиту на кваліфіковану робочу силу з високим рівнем технологічної та цифрової компетентності; зростання попиту та соціального замовлення на безперервну професійну освіту. Мета статті – проаналізувати складові та напрями професійної освіти в країнах Західної Європи. Висновки. 1. Теоретичне підґрунтя розвитку професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи формується завдяки спільним транснаціональним дослідницьким та практико-орієнтованим проєктам у галузі формування європейського простору у сфері професійної освіти. 2. Досвід функціонування систем професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи є цінним для реформування вітчизняної системи професійної освіти в частині: управління професійної освіти із залученням соціальних партнерів; створення нових типів закладів професійної освіти; запровадження нових кваліфікацій, професійних і освітніх стандартів, програм професійної освіти, розроблення правового підґрунтя дуального професійного навчання здобувачів середньої та вищої професійної освіти та, як окремої категорії й дорослого населення. 3. Структура вищої професійної освіти країн Західної Європи є дуже різнорідною. В її рамках пропонується широкий спектр курсів. 4. Період навчання дорослих на робочому місці є обов’язковим у більшості програм професійних шкіл. Дорослі можуть отримувати такі ж самі кваліфікації у формальній освіті і навчанні, як і молодь: програми підготовки дорослих, побудовані на основі попереднього досвіду (загальна освіта, професійне навчання), допомагають їм підвищити кваліфікацію або отримати додаткову.
{"title":"ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ","authors":"Олена Єфремова, Леонід Бивалькевич","doi":"10.58407/didactics.24.1.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.7","url":null,"abstract":"У статті проаналізованоно професійну освіту в країнах Західної Європи. Визначено, що структура вищої професійної освіти країн Західної Європи є дуже різнорідною. Охарактеризовано: процес залучення соціальних партнерів у професійну освіту; створення нових типів закладів професійної освіти; запровадження нових кваліфікацій, професійних і освітніх стандартів, програм професійної освіти, розроблення правового підґрунтя дуального професійного навчання здобувачів середньої та вищої професійної освіти та, як окремої категорії й дорослого населення. Обґрунтовано, що напрямами удосконалення професійної підготовки кваліфікованих фахівців в країнах Західної Європи варто виокремити: подальшу уніфікацію та посилення рівня конвергенції систем професійної освіти і навчання; підвищення рівня попиту на кваліфіковану робочу силу з високим рівнем технологічної та цифрової компетентності; зростання попиту та соціального замовлення на безперервну професійну освіту.\u0000Мета статті – проаналізувати складові та напрями професійної освіти в країнах Західної Європи.\u0000Висновки. 1. Теоретичне підґрунтя розвитку професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи формується завдяки спільним транснаціональним дослідницьким та практико-орієнтованим проєктам у галузі формування європейського простору у сфері професійної освіти. 2. Досвід функціонування систем професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи є цінним для реформування вітчизняної системи професійної освіти в частині: управління професійної освіти із залученням соціальних партнерів; створення нових типів закладів професійної освіти; запровадження нових кваліфікацій, професійних і освітніх стандартів, програм професійної освіти, розроблення правового підґрунтя дуального професійного навчання здобувачів середньої та вищої професійної освіти та, як окремої категорії й дорослого населення. 3. Структура вищої професійної освіти країн Західної Європи є дуже різнорідною. В її рамках пропонується широкий спектр курсів. 4. Період навчання дорослих на робочому місці є обов’язковим у більшості програм професійних шкіл. Дорослі можуть отримувати такі ж самі кваліфікації у формальній освіті і навчанні, як і молодь: програми підготовки дорослих, побудовані на основі попереднього досвіду (загальна освіта, професійне навчання), допомагають їм підвищити кваліфікацію або отримати додаткову.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140687285","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.1
Олександр Іванович Грищенко, Олена Максименко
У статті з’ясовано сутність феномену педагогічного мовлення. Визначено його види: навчально-педагогічне та психолого-педагогічне. Обґрунтовано основні особливості професійного мовлення викладачів закладів вищої освіти різних спеціальностей. Проаналізовано завдання професійного мовлення викладачів університетів у науковому, офіційно-діловому та літературно-розмовному мовленні. Констатовано, що володіння професійним педагогічним мовленням є однією з умов, які забезпечать ефективність професіональної діяльності викладачів закладів вищої освіти. Мета статті – охарактеризувати складові професійного мовлення викладачів закладів вищої освіти. Висновки. 1. Трансляція знань здобувачам вищої освіти відбувається через мовлення викладача закладу вищої освіти. 2. Під час аудиторних занять відбувається не тільки засвоєння здобувачами освіти певного обсягу наукової інформації, але й формування їх наукового мовлення. 3. Складовими навчально-педагогічного мовлення викладачів закладів вищої освіти різних спеціальностей визначено такі: наукове, офіційно-ділове та літературно-розмовне мовлення. 4. У викладанні обов’язкових та вибіркових дисциплін в закладах вищої освіти мова науки є засобом навчання, об’єктом вивчення і засобом розвитку здобувачів вищої освіти. 5. Завдання педагогічного мовлення викладачів закладів вищої освіти: забезпечення адаптування мови науки до відповідного рівня сприйняття її здобувачами вищої освіти, спрямованість мовленнєвої діяльності викладача університету на формування культури мислення студентів через розвиток їх мовлення; використання інтонування усних висловлювань та специфіки читання науково-навчального тексту із обов’язкових та вибіркових дисциплін для полегшення сприйняття та засвоєння здобувачами наукової інформації; необхідність поєднання емоційно-експресивної виразності мовлення викладачів університетів із нормативністю, точністю та логічністю викладу.
{"title":"ПРОФЕСІЙНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Олександр Іванович Грищенко, Олена Максименко","doi":"10.58407/didactics.24.1.1","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.1","url":null,"abstract":"У статті з’ясовано сутність феномену педагогічного мовлення. Визначено його види: навчально-педагогічне та психолого-педагогічне. Обґрунтовано основні особливості професійного мовлення викладачів закладів вищої освіти різних спеціальностей.\u0000Проаналізовано завдання професійного мовлення викладачів університетів у науковому, офіційно-діловому та літературно-розмовному мовленні. Констатовано, що володіння професійним педагогічним мовленням є однією з умов, які забезпечать ефективність професіональної діяльності викладачів закладів вищої освіти.\u0000Мета статті – охарактеризувати складові професійного мовлення викладачів закладів вищої освіти.\u0000Висновки. 1. Трансляція знань здобувачам вищої освіти відбувається через мовлення викладача закладу вищої освіти. 2. Під час аудиторних занять відбувається не тільки засвоєння здобувачами освіти певного обсягу наукової інформації, але й формування їх наукового мовлення. 3. Складовими навчально-педагогічного мовлення викладачів закладів вищої освіти різних спеціальностей визначено такі: наукове, офіційно-ділове та літературно-розмовне мовлення. 4. У викладанні обов’язкових та вибіркових дисциплін в закладах вищої освіти мова науки є засобом навчання, об’єктом вивчення і засобом розвитку здобувачів вищої освіти. 5. Завдання педагогічного мовлення викладачів закладів вищої освіти: забезпечення адаптування мови науки до відповідного рівня сприйняття її здобувачами вищої освіти, спрямованість мовленнєвої діяльності викладача університету на формування культури мислення студентів через розвиток їх мовлення; використання інтонування усних висловлювань та специфіки читання науково-навчального тексту із обов’язкових та вибіркових дисциплін для полегшення сприйняття та засвоєння здобувачами наукової інформації; необхідність поєднання емоційно-експресивної виразності мовлення викладачів університетів із нормативністю, точністю та логічністю викладу.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140688651","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.4
Юрій Мисливець, Максим Імерідзе, Віктор Путніков
Активне втілення ідей демократії та громадянської освіти міжнародними інституціями прискорює запровадження громадянської освіти в вітчизняних закладах вищої освіти, що фахово готують професіоналів різних спеціальностей. Мета статті – дефінітивний аналіз деяких аспектів громадянської освіти у вищій школі. Громадянську освіту майбутніх фахівців різних спеціальностей з вищою освітою можна визначити як певне особистісне новоутворення, формування якого відбувається в процесі реалізації навчальних і виховних систем професійної підготовки в закладах вищої освіти. Висновки. 1. Громадянська освіта має всебічний характер. 2. Способи впровадження громадянської освіти в закладах вищої освіти різні за реалізацію цілей. 3. Складові громадянської освіти у закладах вищої освіти: громадянська компетентність; громадянська зрілість; громадянськість; глобальне громадянство; орієнтація на соціальну справедливість. 4. Громадянська освіта у вітчизняній вищій школі виступає у вигляді соціокультурних, ціннісно-ментальних, професійних, морально-етичних і інших знань, навичок та вмінь, що мотивують індивідуальну і групову активність особистості. 5. Тенденції впровадження громадянської освіти у закладах вищої освіти: «навчання через дію» і застосування набутих знань та навичок в житті, безпосередньо в університеті чи громаді, громадянська освіта включає в себе освіту з глобального громадянства (Global Сitizenship Education) та освіту з прав людини (Human Rights Education) як одну з обов’язкових складових, спрямовану на прищеплення здобувачам вищої освіти цінностей, поглядів та поведінки, які підтримують відповідальне глобальне громадянство: творчість, інновації та відданість миру, правам людини та сталому розвитку. 6. Формування в здобувачів вищої освіти різних спеціальностей ключових компетентностей з громадянської освіти.
{"title":"НАУКОВО-ОСВІТНІЙ ВИМІР ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВИЩОЇ ШКОЛИ","authors":"Юрій Мисливець, Максим Імерідзе, Віктор Путніков","doi":"10.58407/didactics.24.1.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.4","url":null,"abstract":"Активне втілення ідей демократії та громадянської освіти міжнародними інституціями прискорює запровадження громадянської освіти в вітчизняних закладах вищої освіти, що фахово готують професіоналів різних спеціальностей.\u0000Мета статті – дефінітивний аналіз деяких аспектів громадянської освіти у вищій школі.\u0000Громадянську освіту майбутніх фахівців різних спеціальностей з вищою освітою можна визначити як певне особистісне новоутворення, формування якого відбувається в процесі реалізації навчальних і виховних систем професійної підготовки в закладах вищої освіти. \u0000Висновки. 1. Громадянська освіта має всебічний характер. 2. Способи впровадження громадянської освіти в закладах вищої освіти різні за реалізацію цілей. 3. Складові громадянської освіти у закладах вищої освіти: громадянська компетентність; громадянська зрілість; громадянськість; глобальне громадянство; орієнтація на соціальну справедливість. 4. Громадянська освіта у вітчизняній вищій школі виступає у вигляді соціокультурних, ціннісно-ментальних, професійних, морально-етичних і інших знань, навичок та вмінь, що мотивують індивідуальну і групову активність особистості. 5. Тенденції впровадження громадянської освіти у закладах вищої освіти: «навчання через дію» і застосування набутих знань та навичок в житті, безпосередньо в університеті чи громаді, громадянська освіта включає в себе освіту з глобального громадянства (Global Сitizenship Education) та освіту з прав людини (Human Rights Education) як одну з обов’язкових складових, спрямовану на прищеплення здобувачам вищої освіти цінностей, поглядів та поведінки, які підтримують відповідальне глобальне громадянство: творчість, інновації та відданість миру, правам людини та сталому розвитку. 6. Формування в здобувачів вищої освіти різних спеціальностей ключових компетентностей з громадянської освіти.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 37","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140689110","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-04-18DOI: 10.58407/didactics.24.1.5
Ірина Бужина, Наталія Носовець, Олександр Калмиков
В умовах воєнного стану проблема здоров’язбереження здобувачів вищої освіти різних спеціальностей актуалізується. Формування, збереження й зміцнення здоров’я молоді є одним із пріоритетів освітньої політики України. Воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В результаті цього активізувалися змішана та дистанційна форми навчання в університетах нашої країни. Мета статті – проаналізувати проблему здоров’язбереження здобувачів вищої освіти різних спеціальностей в умовах воєнного стану. В умовах воєнного стану виникає потреба посилення мотиваційного фактору в отриманні нових знань щодо здоров’язбережувальних технологій. Використання цих технологій у закладах вищої освіти, об’єктивне оцінювання здоров’язбережувальних компетентностей впливає на активне впровадження академічної культури таакадемічної доброчесності здобувачів та викладачів університетів. Важливо більш конкретно висвітлити як теоретичні, так й практичні засади змішаної форми навчання у вищій школі та вивчити досвід роботи у кіберуніверситетах (Cyber University), які реалізовуватимуть освітній процес із частковим використанням онлайн-можливостей. Адміністраціям університетів потрібно покращувати соціальне та емоційне благополуччя здобувачів вищої освіти різних спеціальностей, науково-педагогічних працівників в умовах воєнного стану. Недоліками дистанційного та змішаного навчання в умовах воєнного стану є: технічні проблеми, неможливість доступу до Інтернет, складність засвоєння матеріалу самостійно, недостатньо високий рівень володіння викладачами і здобувачами вищої освіти інформаційними технологіями. Проблеми здоров’язбереження, пов’язані із організацією освітнього процесу в умовах воєнного стану: завершення 2021/2022 навчального року (особливо для здобувачів випускних курсів); мотивація навчати і навчатися в умовах постійної невизначеності, нестабільного психоемоційного стану і частих сповіщень про повітряну тривогу, а для деяких учасників освітнього процесу, які продовжували перебувати в зоні активних воєнних дій, – обстрілів.
{"title":"ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Ірина Бужина, Наталія Носовець, Олександр Калмиков","doi":"10.58407/didactics.24.1.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.24.1.5","url":null,"abstract":"В умовах воєнного стану проблема здоров’язбереження здобувачів вищої освіти різних спеціальностей актуалізується. Формування, збереження й зміцнення здоров’я молоді є одним із пріоритетів освітньої політики України. Воєнний стан введено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В результаті цього активізувалися змішана та дистанційна форми навчання в університетах нашої країни.\u0000Мета статті – проаналізувати проблему здоров’язбереження здобувачів вищої освіти різних спеціальностей в умовах воєнного стану.\u0000В умовах воєнного стану виникає потреба посилення мотиваційного фактору в отриманні нових знань щодо здоров’язбережувальних технологій. Використання цих технологій у закладах вищої освіти, об’єктивне оцінювання здоров’язбережувальних компетентностей впливає на активне впровадження академічної культури таакадемічної доброчесності здобувачів та викладачів університетів. \u0000Важливо більш конкретно висвітлити як теоретичні, так й практичні засади змішаної форми навчання у вищій школі та вивчити досвід роботи у кіберуніверситетах (Cyber University), які реалізовуватимуть освітній процес із частковим використанням онлайн-можливостей.\u0000Адміністраціям університетів потрібно покращувати соціальне та емоційне благополуччя здобувачів вищої освіти різних спеціальностей, науково-педагогічних працівників в умовах воєнного стану.\u0000Недоліками дистанційного та змішаного навчання в умовах воєнного стану є: технічні проблеми, неможливість доступу до Інтернет, складність засвоєння матеріалу самостійно, недостатньо високий рівень володіння викладачами і здобувачами вищої освіти інформаційними технологіями.\u0000Проблеми здоров’язбереження, пов’язані із організацією освітнього процесу в умовах воєнного стану: завершення 2021/2022 навчального року (особливо для здобувачів випускних курсів); мотивація навчати і навчатися в умовах постійної невизначеності, нестабільного психоемоційного стану і частих сповіщень про повітряну тривогу, а для деяких учасників освітнього процесу, які продовжували перебувати в зоні активних воєнних дій, – обстрілів.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":" 20","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-18","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140689990","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-20DOI: 10.58407/didactics.23.6-7.9
Світлана Грищенко
У статті обґрунтовано, що створення безпечного інклюзивного освітнього середовища як сукупності умов у закладі позашкільної освіти є необхідною складовою освіти та виховання дітей з особливими освітніми потребами. Висвітлено, що індивідуальна освітня траєкторія в закладі позашкільної освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план. Доведено, що у педагогічній діяльності кожного педагогічного працівника закладів позашкільної освіти всіх типів повинно бути національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Констатовано, що до роботи в закладах позашкільної освіти можливо залучати на посади керівників гуртків осіб, які не мають педагогічної освіти (наприклад, студентів, молодіжних працівників). Мета статті – охарактеризувати процес організації інклюзивного навчання в закладах позашкільної освіти. Висновки. 1. Формат організації освітнього процесу (очна, дистанційна, змішана) в закладах позашкільної освіти обирається в залежності від безпекової ситуації в кожній окремій адміністративно-територіальній одиниці. 2. Індивідуальна освітня траєкторія в закладі позашкільної освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план. 3. Координацію діяльності з розроблення навчальних програм закладів позашкільної освіти здійснюють обласні заклади післядипломної педагогічної освіти або відповідні методичні структури місцевих органів управління освітою. 4. У педагогічній діяльності кожного педагогічного працівника закладів позашкільної освіти всіх типів повинно бути національно-патріотичне виховання дітей та молоді. 5. Кожен педагогічний, науково-педагогічний та інші працівники закладів і установ позашкільної освіти, робота якого відбувається у дистанційному режимі, має самостійно визначити робоче місце та, відповідно, несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на обраному ним робочому місці. 6. До роботи в закладах позашкільної освіти можливо залучати на посади керівників гуртків осіб, які не мають педагогічної освіти (наприклад, студентів, молодіжних працівників).
{"title":"ОРГАНІЗАЦІЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ","authors":"Світлана Грищенко","doi":"10.58407/didactics.23.6-7.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.23.6-7.9","url":null,"abstract":"У статті обґрунтовано, що створення безпечного інклюзивного освітнього середовища як сукупності умов у закладі позашкільної освіти є необхідною складовою освіти та виховання дітей з особливими освітніми потребами. Висвітлено, що індивідуальна освітня траєкторія в закладі позашкільної освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план. Доведено, що у педагогічній діяльності кожного педагогічного працівника закладів позашкільної освіти всіх типів повинно бути національно-патріотичне виховання дітей та молоді. Констатовано, що до роботи в закладах позашкільної освіти можливо залучати на посади керівників гуртків осіб, які не мають педагогічної освіти (наприклад, студентів, молодіжних працівників).\u0000Мета статті – охарактеризувати процес організації інклюзивного навчання в закладах позашкільної освіти.\u0000Висновки. 1. Формат організації освітнього процесу (очна, дистанційна, змішана) в закладах позашкільної освіти обирається в залежності від безпекової ситуації в кожній окремій адміністративно-територіальній одиниці. 2. Індивідуальна освітня траєкторія в закладі позашкільної освіти може бути реалізована через індивідуальний навчальний план. 3. Координацію діяльності з розроблення навчальних програм закладів позашкільної освіти здійснюють обласні заклади післядипломної педагогічної освіти або відповідні методичні структури місцевих органів управління освітою. 4. У педагогічній діяльності кожного педагогічного працівника закладів позашкільної освіти всіх типів повинно бути національно-патріотичне виховання дітей та молоді. 5. Кожен педагогічний, науково-педагогічний та інші працівники закладів і установ позашкільної освіти, робота якого відбувається у дистанційному режимі, має самостійно визначити робоче місце та, відповідно, несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на обраному ним робочому місці. 6. До роботи в закладах позашкільної освіти можливо залучати на посади керівників гуртків осіб, які не мають педагогічної освіти (наприклад, студентів, молодіжних працівників). ","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":"29 17","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139610846","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-20DOI: 10.58407/didactics.23.6-7.3
Ольга Лілік
У статті зроблено спробу схарактеризувати контрольні заходи й особливості оцінювання здобувачів вищої освіти в процесі професійної підготовки майбутніх учителів української мови й літератури в магістратурі (на прикладі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка). Для реалізації зазначеної мети автор статті аналізує наукові праці із зазначеної дослідження й констатує недостатню дослідженість цього питання, брак сучасних досліджень. Проаналізовано вимоги університетських положень, що регулюють різноманітні аспекти організації освітньої діяльності з професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на другому ступені вищої освіти. У процесі дослідження обґрунтовано, що контроль є одним із аспектів діагностування освітніх досягнень здобувачів вищої освіти, засобом аналізу якісних і кількісних параметрів освітнього процесу в закладі освіти. З’ясовано, що в межах професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в магістратурі реалізуються різноманітні види контролю освітніх досягнень – попередній, поточний, підсумковий. Окрім того, враховано особливості реалізації зазначених положень на практиці у процесі складання заліків, іспитів, захисту курсових робіт і педагогічної практики, а також підсумкової атестації. Схарактеризовано структуру і наповнення робочих навчальних програм з окремих навчальних дисциплін циклів професійної підготовки, закцентовано на критеріях і формах оцінювання навчальних досягнень здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано, що процедури організації і проведення контрольних заходів безпосередньо пов’язані з дотриманням принципів академічної доброчесності з боку викладачів і здобувачів вищої освіти. Закцентовано на заходах, що організовуються університетом для протидії проявам академічної недоброчесності під час оцінювання рівня навчальних досягнень у процесі професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в закладі вищої освіти.
{"title":"КОНТРОЛЬ ОСВІТНІХ ДОСЯГНЕНЬ ЗДОБУВАЧІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ В МАГІСТРАТУРІ","authors":"Ольга Лілік","doi":"10.58407/didactics.23.6-7.3","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.23.6-7.3","url":null,"abstract":"У статті зроблено спробу схарактеризувати контрольні заходи й особливості оцінювання здобувачів вищої освіти в процесі професійної підготовки майбутніх учителів української мови й літератури в магістратурі (на прикладі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка). Для реалізації зазначеної мети автор статті аналізує наукові праці із зазначеної дослідження й констатує недостатню дослідженість цього питання, брак сучасних досліджень. Проаналізовано вимоги університетських положень, що регулюють різноманітні аспекти організації освітньої діяльності з професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на другому ступені вищої освіти.\u0000У процесі дослідження обґрунтовано, що контроль є одним із аспектів діагностування освітніх досягнень здобувачів вищої освіти, засобом аналізу якісних і кількісних параметрів освітнього процесу в закладі освіти. З’ясовано, що в межах професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в магістратурі реалізуються різноманітні види контролю освітніх досягнень – попередній, поточний, підсумковий. Окрім того, враховано особливості реалізації зазначених положень на практиці у процесі складання заліків, іспитів, захисту курсових робіт і педагогічної практики, а також підсумкової атестації. Схарактеризовано структуру і наповнення робочих навчальних програм з окремих навчальних дисциплін циклів професійної підготовки, закцентовано на критеріях і формах оцінювання навчальних досягнень здобувачів вищої освіти. Обґрунтовано, що процедури організації і проведення контрольних заходів безпосередньо пов’язані з дотриманням принципів академічної доброчесності з боку викладачів і здобувачів вищої освіти. Закцентовано на заходах, що організовуються університетом для протидії проявам академічної недоброчесності під час оцінювання рівня навчальних досягнень у процесі професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в закладі вищої освіти. ","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":"4 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139611282","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-20DOI: 10.58407/didactics.23.6-7.5
Ірина Бужина, Леонід Бивалькевич, Олена Максименко
У статті доведено існування сучасних європейських моделей професійної освіти: професійно-технічних шкіл; професійних центрів підготовки; традиційного учнівства; дуальна система, що поєднує навчання в навчальному закладі з навчанням на виробництві/фірмі; професійна підготовка на неформальних засадах. Обґрунтовано потребу європейських країн в коригуванні та збільшенні напрямів спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка з урахуванням вимог економіки та виробництва. Доведено, що провідними тенденціями змін в професійній освіті є перехід від вузькопрофільної до більш фундаментальної підготовки. Обґрунтовано потребу в розподілі професійної освіти в ліцеях на три групи: загальноосвітні ліцеї; технологічні ліцеї; професійні ліцеї. Висвітлено проблему модернізації професійних вищих освітніх закладів в європейських країнах в умовах гострих викликів. Адже стратегія розвитку освіти упродовж життя передбачає вихід професійної освіти за межі освітнього закладу. Мета статті – висвітлити актуальні аспекти професійної освіти європейських країн. Висновки. Проведений аналіз уможливлює такі висновки: 1. У сучасних умовах стратегічна мета кожної країни-члена Європейського Союзу полягає в розбудові інноваційної вищої професійної освіти. 2. Мета створення майбутньої європейської інноваційної вищої професійної освіти – набуття здобувачами освіти фахових компетентностей та створення професійного середовища, яке відповідає здібностям, потребам і можливостям особистості. 3. Необхідно передбачати наступність професійних програм різних рівнів та спеціальностей. 4. Для професійної освіти країн Європейського Союзу необхідно удосконалення сумісності національних систем професійної освіти шляхом обґрунтування і запровадження Європейської Рамки Кваліфікацій. 5. Національним європейським системам професійної освіти необхідно створювати сприятливі умови для навчання та адаптації здобувачів професійної освіти до вимог ринку праці, що стрімко змінюється.
{"title":"АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН","authors":"Ірина Бужина, Леонід Бивалькевич, Олена Максименко","doi":"10.58407/didactics.23.6-7.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.23.6-7.5","url":null,"abstract":"У статті доведено існування сучасних європейських моделей професійної освіти: професійно-технічних шкіл; професійних центрів підготовки; традиційного учнівства; дуальна система, що поєднує навчання в навчальному закладі з навчанням на виробництві/фірмі; професійна підготовка на неформальних засадах. Обґрунтовано потребу європейських країн в коригуванні та збільшенні напрямів спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка з урахуванням вимог економіки та виробництва. Доведено, що провідними тенденціями змін в професійній освіті є перехід від вузькопрофільної до більш фундаментальної підготовки. Обґрунтовано потребу в розподілі професійної освіти в ліцеях на три групи: загальноосвітні ліцеї; технологічні ліцеї; професійні ліцеї. Висвітлено проблему модернізації професійних вищих освітніх закладів в європейських країнах в умовах гострих викликів. Адже стратегія розвитку освіти упродовж життя передбачає вихід професійної освіти за межі освітнього закладу.\u0000Мета статті – висвітлити актуальні аспекти професійної освіти європейських країн.\u0000Висновки. Проведений аналіз уможливлює такі висновки: 1. У сучасних умовах стратегічна мета кожної країни-члена Європейського Союзу полягає в розбудові інноваційної вищої професійної освіти. 2. Мета створення майбутньої європейської інноваційної вищої професійної освіти – набуття здобувачами освіти фахових компетентностей та створення професійного середовища, яке відповідає здібностям, потребам і можливостям особистості. 3. Необхідно передбачати наступність професійних програм різних рівнів та спеціальностей. 4. Для професійної освіти країн Європейського Союзу необхідно удосконалення сумісності національних систем професійної освіти шляхом обґрунтування і запровадження Європейської Рамки Кваліфікацій. 5. Національним європейським системам професійної освіти необхідно створювати сприятливі умови для навчання та адаптації здобувачів професійної освіти до вимог ринку праці, що стрімко змінюється. ","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":"30 23","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139610674","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2024-01-20DOI: 10.58407/didactics.23.6-7.2
Олена Єфремова, Луїза Котлярова, Олександр Іванович Грищенко
У статті визначено сутність змішаного навчання у закладах вищої освіти. Виокремлено проблеми змішаного навчання у вітчизняній вищій школі. Доведено, що важливо підібрати кваліфікований персонал для служб, які впроваджують і забезпечують функціонування змішаного навчання в університетах. Обґрунтовано, що результатом змішаного навчання може удосконалення методики викладання окремих освітніх компонентів як обов’язкових, так і вибіркових. Доведено, що під час реалізації змішаного навчання важливими завданнями є: постійна підтримка викладачів і студентів на всіх рівнях; моніторинг активності на платформі; опитування користувачів; вчасне реагування на критичні ситуації як технічного, так і організаційного характеру; планове оновлення та оптимізація. Мета статті – охарактеризувати сутність впровадження змішаного навчання у вітчизняних закладах вищої освіти. Висновки. 1. Змішане навчання – це метод навчання, який об’єднує синхронне (традиційне, очне) навчання та асинхронне (цифрове) навчання. 2. Проблеми змішаного навчання у вітчизняній вищій школі: залежність від технологій; змішане навчання дає змогу здобувачам вищої освіти працювати у власному темпі; зменшення очного спілкування; шаблонність завдань. 3. Результатом змішаного навчання може бути зміна освітнього процесу з підвищенням загальної успішності здобувачів або цифрової грамотності та удосконалення методики викладання окремих освітніх компонентів як обов’язкових, так і вибіркових. 4. Необхідно підібрати кваліфікований персонал для служб, які впроваджують і забезпечують функціонування змішаного навчання. 5. Під час реалізації змішаного навчання важливими завданнями є: постійна підтримка викладачів і студентів на всіх рівнях; моніторинг активності на платформі; опитування користувачів; вчасне реагування на критичні ситуації як технічного, так і організаційного характеру; планове оновлення.
{"title":"СУТНІСТЬ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ В ВІТЧИЗНЯНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Олена Єфремова, Луїза Котлярова, Олександр Іванович Грищенко","doi":"10.58407/didactics.23.6-7.2","DOIUrl":"https://doi.org/10.58407/didactics.23.6-7.2","url":null,"abstract":"У статті визначено сутність змішаного навчання у закладах вищої освіти. Виокремлено проблеми змішаного навчання у вітчизняній вищій школі. Доведено, що важливо підібрати кваліфікований персонал для служб, які впроваджують і забезпечують функціонування змішаного навчання в університетах. Обґрунтовано, що результатом змішаного навчання може удосконалення методики викладання окремих освітніх компонентів як обов’язкових, так і вибіркових.\u0000Доведено, що під час реалізації змішаного навчання важливими завданнями є: постійна підтримка викладачів і студентів на всіх рівнях; моніторинг активності на платформі; опитування користувачів; вчасне реагування на критичні ситуації як технічного, так і організаційного характеру; планове оновлення та оптимізація.\u0000Мета статті – охарактеризувати сутність впровадження змішаного навчання у вітчизняних закладах вищої освіти.\u0000Висновки. 1. Змішане навчання – це метод навчання, який об’єднує синхронне (традиційне, очне) навчання та асинхронне (цифрове) навчання. 2. Проблеми змішаного навчання у вітчизняній вищій школі: залежність від технологій; змішане навчання дає змогу здобувачам вищої освіти працювати у власному темпі; зменшення очного спілкування; шаблонність завдань. 3. Результатом змішаного навчання може бути зміна освітнього процесу з підвищенням загальної успішності здобувачів або цифрової грамотності та удосконалення методики викладання окремих освітніх компонентів як обов’язкових, так і вибіркових. 4. Необхідно підібрати кваліфікований персонал для служб, які впроваджують і забезпечують функціонування змішаного навчання. 5. Під час реалізації змішаного навчання важливими завданнями є: постійна підтримка викладачів і студентів на всіх рівнях; моніторинг активності на платформі; опитування користувачів; вчасне реагування на критичні ситуації як технічного, так і організаційного характеру; планове оновлення.","PeriodicalId":507497,"journal":{"name":"Дидактика","volume":"22 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-01-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"139610568","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：