У статті здійснено аналіз національного законодавства у сфері регламентації нормотворчості в системі Міністерства внутрішніх справ України. Відзначено, що нормотворча діяльність у системі МВС України, незважаючи на низку регламентуючих документів, потребує додаткового врегулювання, через що було прийнято новий Закон України «Про правотворчу діяльність». Проаналізовано відомчі нормативно-розпорядчі документи, що були видані з метою підвищення ефективності нормотворчої діяльності. Акцентовано, що основними документами, котрими керується МВС України у своїй нормотворчій діяльності, є Закон України «Про правотворчу діяльність» та наказ Міністерства внутрішніх справ від 27.07.2012 № 649 «Про затвердження Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України». Зроблено висновок, що в системі МВС України підзаконні нормативно-правові акти регламентують нормотворчість як єдину систему організації та порядку підготовки проєктів нормативно-правових актів, визначають порядок державної реєстрації нормативно-правових актів, а також визначають коло суб’єктів державної реєстрації нормативно-правових актів, що сприяє забезпеченню охорони прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
{"title":"РЕГЛАМЕНТАЦІЯ НОРМОТВОРЧОСТІ В СИСТЕМІ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ","authors":"Ярослав Анатолійович Петрук","doi":"10.32782/cuj-2024-2-10","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-10","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз національного законодавства у сфері регламентації нормотворчості в системі Міністерства внутрішніх справ України. Відзначено, що нормотворча діяльність у системі МВС України, незважаючи на низку регламентуючих документів, потребує додаткового врегулювання, через що було прийнято новий Закон України «Про правотворчу діяльність». Проаналізовано відомчі нормативно-розпорядчі документи, що були видані з метою підвищення ефективності нормотворчої діяльності. Акцентовано, що основними документами, котрими керується МВС України у своїй нормотворчій діяльності, є Закон України «Про правотворчу діяльність» та наказ Міністерства внутрішніх справ від 27.07.2012 № 649 «Про затвердження Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України». Зроблено висновок, що в системі МВС України підзаконні нормативно-правові акти регламентують нормотворчість як єдину систему організації та порядку підготовки проєктів нормативно-правових актів, визначають порядок державної реєстрації нормативно-правових актів, а також визначають коло суб’єктів державної реєстрації нормативно-правових актів, що сприяє забезпеченню охорони прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"120 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141926184","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджуються питання використання інструментів лідерства в воєнні та мирні часи. Доводиться, що лідерство в публічному управлінні є обов’язковою умовою розбудови демократичної держави та громадянського суспільства. Доводиться актуальність і необхідність розвитку наукової і практичної проблематики лідерства. Стверджується, що підходи та інструменти лідерства різняться в залежності від часу та контексту їх застосування. Наведено певні типи лідерів, характерні інструменти, що використовуються для досягнення цілей в залежності від стилю лідера, особистісних характеристик, цінностей та контексту. Докладно розібрані особливості, умови застосування, ознаки декількох інструментів лідерства: мотиваційного, трансформаційного, транзакційного та колективного. Стверджується, що їх прояви можуть змінюватися залежно від конкретного контексту, типу громади та завдань, що ними стоять. Крім того, показано, як кожен з цих інструментів трансформується під час війни та в мирний період. Показано, що у воєнні часи основною складовою лідерства є здатність до стратегічного планування та оперативної ефективності, вміння приймати швидкі та вирішальні рішення в умовах високого тиску. Акцентується на використанні інструментів, спрямованих на забезпечення дисципліни та виконання стратегічних завдань, управління кризовими ситуаціями. Пояснюється, що в мирний період лідерство набуває ознак емпатії, комунікації, співпраці та розвитку команди. Лідер використовує інструменти, спрямовані на розвиток та підтримку особистості своїх підлеглих. Акцент робиться на ефективній комунікації з командою, співробітниками та стейкхолдерами для сприяння взаєморозумінню та спільній роботі. Зроблено висновок, що успішне лідерство вимагає не лише розуміння власних сильних сторін та навичок, але й гнучкості у використанні інструментів, а здатність адаптуватися до змін контексту і вибір правильних інструментів дозволяє лідерам керувати ефективно як у воєнний, так і у мирний час, забезпечуючи успіх своїх груп.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ЛІДЕРСТВА У ВОЄННІ ТА МИРНІ ЧАСИ","authors":"Світлана Феліксівна Марова","doi":"10.32782/cuj-2024-2-6","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-6","url":null,"abstract":"У статті досліджуються питання використання інструментів лідерства в воєнні та мирні часи. Доводиться, що лідерство в публічному управлінні є обов’язковою умовою розбудови демократичної держави та громадянського суспільства. Доводиться актуальність і необхідність розвитку наукової і практичної проблематики лідерства. Стверджується, що підходи та інструменти лідерства різняться в залежності від часу та контексту їх застосування. Наведено певні типи лідерів, характерні інструменти, що використовуються для досягнення цілей в залежності від стилю лідера, особистісних характеристик, цінностей та контексту. Докладно розібрані особливості, умови застосування, ознаки декількох інструментів лідерства: мотиваційного, трансформаційного, транзакційного та колективного. Стверджується, що їх прояви можуть змінюватися залежно від конкретного контексту, типу громади та завдань, що ними стоять. Крім того, показано, як кожен з цих інструментів трансформується під час війни та в мирний період. Показано, що у воєнні часи основною складовою лідерства є здатність до стратегічного планування та оперативної ефективності, вміння приймати швидкі та вирішальні рішення в умовах високого тиску. Акцентується на використанні інструментів, спрямованих на забезпечення дисципліни та виконання стратегічних завдань, управління кризовими ситуаціями. Пояснюється, що в мирний період лідерство набуває ознак емпатії, комунікації, співпраці та розвитку команди. Лідер використовує інструменти, спрямовані на розвиток та підтримку особистості своїх підлеглих. Акцент робиться на ефективній комунікації з командою, співробітниками та стейкхолдерами для сприяння взаєморозумінню та спільній роботі. Зроблено висновок, що успішне лідерство вимагає не лише розуміння власних сильних сторін та навичок, але й гнучкості у використанні інструментів, а здатність адаптуватися до змін контексту і вибір правильних інструментів дозволяє лідерам керувати ефективно як у воєнний, так і у мирний час, забезпечуючи успіх своїх груп.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"84 5","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141926531","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Статтю присвячено дослідженню кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці, що не призвело до настання суспільно небезпечних наслідків (формальний склад), а саме завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан (ч. 1 ст. 135 КК України), а також залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч. 2 ст. 135 КК України) та напрацюванню шляхів удосконалення кримінальної відповідальності задля попередження вчинення подібних кримінальних правопорушень в майбутньому. На основі аналізу емпіричної бази у вигляді вироків судів за залишення в небезпеці, що передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, запропоновано доповнити санкцію ч. 1 ст. 135 КК України новим видом покарання у вигляді штрафу. Також, задля уникнення нагромадження кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за залишення в небезпеці, на основі проведеного аналізу сімейного законодавства України, відповідно до якого на матір і батька дитини покладається однакова відповідальність за опікою здоров'ям дитини, її фізичним і моральним розвитком, створенням для дитини безпечних умов, а також досліджуючи наукову літературу українських вчених у галузі кримінального права, запропоновано виключити ч. 2 ст. 135 КК України «Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк» та передбачити можливість притягнення матері новонародженого, за умови відсутності у неї обумовленого пологами стану, у випадку залишення в небезпеці дитини, за ч. 1 ст. 135 КК України. Максимальний строк обмеження або позбавлення волі за вчинення такого діяння за аналогією із чинною на сьогодні ч. 2 ст. 135 КК України встановити строком на три роки.
{"title":"ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ З ФОРМАЛЬНИМ СКЛАДОМ","authors":"Євгенія Олексіївна Пилипенко, Юлія Юріївна Атаманенко","doi":"10.32782/cuj-2024-2-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-11","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці, що не призвело до настання суспільно небезпечних наслідків (формальний склад), а саме завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан (ч. 1 ст. 135 КК України), а також залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч. 2 ст. 135 КК України) та напрацюванню шляхів удосконалення кримінальної відповідальності задля попередження вчинення подібних кримінальних правопорушень в майбутньому. На основі аналізу емпіричної бази у вигляді вироків судів за залишення в небезпеці, що передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, запропоновано доповнити санкцію ч. 1 ст. 135 КК України новим видом покарання у вигляді штрафу. Також, задля уникнення нагромадження кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за залишення в небезпеці, на основі проведеного аналізу сімейного законодавства України, відповідно до якого на матір і батька дитини покладається однакова відповідальність за опікою здоров'ям дитини, її фізичним і моральним розвитком, створенням для дитини безпечних умов, а також досліджуючи наукову літературу українських вчених у галузі кримінального права, запропоновано виключити ч. 2 ст. 135 КК України «Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк» та передбачити можливість притягнення матері новонародженого, за умови відсутності у неї обумовленого пологами стану, у випадку залишення в небезпеці дитини, за ч. 1 ст. 135 КК України. Максимальний строк обмеження або позбавлення волі за вчинення такого діяння за аналогією із чинною на сьогодні ч. 2 ст. 135 КК України встановити строком на три роки.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"5 4","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141928883","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Єгор Сергійович Назимко, Тетяна Ігорівна Пономарьова, Ольга Вікторівна Ковальова
У статті розглядається значення рішень Європейського суду з прав людини у механізмі запобігання домашньому насильству. Вказується, що національне кримінальне процесуальне законодавство не було адаптовано та приведено у відповідність міжнародним правовим документам, а також позиції Європейського суду з прав людини. Зазначається, що не дивлячись на те, що в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, національне законодавство не надає визначення поняттю «практика Європейського суду з прав людини», що призводить до формування різних доктринальних та практичних позицій з цього питання. Зазначене надає можливість ігнорувати окремі рішення Суду як у межах судового розгляду, так і під час законотворчої роботи. Це має наслідком різне тлумачення правових норм, а отже – прогалини у механізмі правозастосування, що дестабілізує процес правового забезпечення системи запобігання кримінальним правопорушенням. Прикладом є віднесення домашнього насильства до категорії кримінальних правопорушень, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Підсумовується, що рішення Європейського суду з прав людини в межах спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням мають формально-юридичне значення, оскільки вони не є імперативними, часто зумовлені рішеннями, ухваленими в умовах судової дискреції та de jure є актами правозастосування та правотлумачення положень Європейської конвенції з прав людини. Водночас такі рішення утворюють апробовану платформу для удосконалення організаційно- правових заходів протидії злочинності через формування курсу розвитку кримінально-правової політики.
{"title":"ВПЛИВ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ НА МЕХАНІЗМ ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ","authors":"Єгор Сергійович Назимко, Тетяна Ігорівна Пономарьова, Ольга Вікторівна Ковальова","doi":"10.32782/cuj-2024-2-8","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-8","url":null,"abstract":"У статті розглядається значення рішень Європейського суду з прав людини у механізмі запобігання домашньому насильству. Вказується, що національне кримінальне процесуальне законодавство не було адаптовано та приведено у відповідність міжнародним правовим документам, а також позиції Європейського суду з прав людини. Зазначається, що не дивлячись на те, що в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, національне законодавство не надає визначення поняттю «практика Європейського суду з прав людини», що призводить до формування різних доктринальних та практичних позицій з цього питання. Зазначене надає можливість ігнорувати окремі рішення Суду як у межах судового розгляду, так і під час законотворчої роботи. Це має наслідком різне тлумачення правових норм, а отже – прогалини у механізмі правозастосування, що дестабілізує процес правового забезпечення системи запобігання кримінальним правопорушенням. Прикладом є віднесення домашнього насильства до категорії кримінальних правопорушень, кримінальне провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Підсумовується, що рішення Європейського суду з прав людини в межах спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням мають формально-юридичне значення, оскільки вони не є імперативними, часто зумовлені рішеннями, ухваленими в умовах судової дискреції та de jure є актами правозастосування та правотлумачення положень Європейської конвенції з прав людини. Водночас такі рішення утворюють апробовану платформу для удосконалення організаційно- правових заходів протидії злочинності через формування курсу розвитку кримінально-правової політики.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"4 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141925876","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджено переваги та напрями використання текстів судових рішень у процесі навчання майбутніх працівників правоохоронних органів української фахової мови. Увагу до обраної теми вмотивовано потребою продовжити вдосконалення знань та умінь здобувачів вищої освіти з фахової мови, а також урізноманітнити арсенал викладача фаховими текстами, що обмежено досліджувалися в аспекті їх мовних засобів та мовного оформлення. Визначено, що саме ці юридичні тексти мають значний потенціал через їхню доступність для опрацювання викладачем та здобувачами, а також автентичний характер, що своєю чергою уможливлює ефективну роботу з неадаптованим текстом та змістом. Наголошено на наявності широкого спектру форм як ще одній перевазі, адже це надає змогу викладачеві обирати необхідний матеріал для проведення різних лінгвістичних спостережень. Також у науковій розвідці схарактеризовано основні напрями використання текстів судових рішень. Насамперед їхню ефективність окреслено під час опанування стилістики, зокрема домінантних ознак офіційно- ділового стилю та його мовних засобів, а також акцентовано на доцільності лінгвістичного спостереження за канцеляризмами, мовними штампами, кліше, властивими текстам юридичного підстилю. Крім того, простежено специфіку використання судових рішень для вдосконалення орфографічної грамотності здобувачів, розширення їхніх знань щодо типових абревіатур. Продемонстровано можливості застосування текстів судових рішень у процесі вивчення лексичного масиву фаху, зокрема їх широкий потенціал для студіювання професійної термінології. Звернуто увагу на необхідність редагування лексичних порушень та наявність вірогідних технічних огріхів у текстах судових рішень. Теоретичні положення проілюстровано найбільш типовими прикладами, дібраними з текстів судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
{"title":"ОПАНУВАННЯ ФАХОВОЇ МОВИ НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ СУДОВИХ РІШЕНЬ","authors":"Оксана В’ячеславівна Чорноус","doi":"10.32782/cuj-2024-2-14","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-14","url":null,"abstract":"У статті досліджено переваги та напрями використання текстів судових рішень у процесі навчання майбутніх працівників правоохоронних органів української фахової мови. Увагу до обраної теми вмотивовано потребою продовжити вдосконалення знань та умінь здобувачів вищої освіти з фахової мови, а також урізноманітнити арсенал викладача фаховими текстами, що обмежено досліджувалися в аспекті їх мовних засобів та мовного оформлення. Визначено, що саме ці юридичні тексти мають значний потенціал через їхню доступність для опрацювання викладачем та здобувачами, а також автентичний характер, що своєю чергою уможливлює ефективну роботу з неадаптованим текстом та змістом. Наголошено на наявності широкого спектру форм як ще одній перевазі, адже це надає змогу викладачеві обирати необхідний матеріал для проведення різних лінгвістичних спостережень. Також у науковій розвідці схарактеризовано основні напрями використання текстів судових рішень. Насамперед їхню ефективність окреслено під час опанування стилістики, зокрема домінантних ознак офіційно- ділового стилю та його мовних засобів, а також акцентовано на доцільності лінгвістичного спостереження за канцеляризмами, мовними штампами, кліше, властивими текстам юридичного підстилю. Крім того, простежено специфіку використання судових рішень для вдосконалення орфографічної грамотності здобувачів, розширення їхніх знань щодо типових абревіатур. Продемонстровано можливості застосування текстів судових рішень у процесі вивчення лексичного масиву фаху, зокрема їх широкий потенціал для студіювання професійної термінології. Звернуто увагу на необхідність редагування лексичних порушень та наявність вірогідних технічних огріхів у текстах судових рішень. Теоретичні положення проілюстровано найбільш типовими прикладами, дібраними з текстів судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"13 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141926314","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Ця стаття присвячена обґрунтуванню вимоги щодо відповідності керівника системи публічного управління соцієтальній ідентичності, яка постає механізмом досягнення успіху. Підґрунтям для дослідження окресленої проблеми слугує проведений аналіз теоретико-методологічного та практичного доробку зарубіжних і сучасних українських учених. Зазначається, що теперішні суспільні трансформації та виклики, що посилюються агресією з боку рф, додають динамічності психологічним процесам, які докорінно впливають на сприйняття, розуміння та усвідомлення людиною суспільно-політичної реальності, мотивуючи її поведінку в будь-якій сфері діяльності, зокрема і публічно-управлінській. Тож для посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування набуває реальності велика відповідальність, оскільки від них значною мірою залежать оборонні, економічні, соціальні, гуманітарні та ревіталізаційні здобутки України. Соцієтальна ідентичність характеризується неподільністю та спадковістю соціального та психологічного, де соціальна складова вказує на взаємозв’язок із соціальними системами, а психологічна – спрямовує до свідомого та колективного несвідомого – пари протилежностей, що комплементарно визначає доцільність застосування архетипного підходу. Відповідність соцієтальній ідентичності характеризується такими психосоціальними властивостями: інтровертність, прагматичність, раціональність, сенсорність, інтернальність, інтенціональність, що створює основу для якісної публічно-управлінської діяльності. Авторкою представлено динаміку соцієтальних змін в Україні у 2023 році, що проведено Українським інститутом соціологічних досліджень та Української школою архетипіки. Так, із шести охарактеризованих вище властивостей прогресуючий поступ, який спричинено війною, спостерігається щодо набуття раціональності та сенсорності. Отже, суспільні зміни та виклики, що посилюються в умовах повномасштабної війни, актуалізують можливості соцієтальної ідентичності, яка визначається авторкою механізмом досягнення успіху керівника в системі публічного управління. Наведені вище психосоціальні властивості соціальної ідентичності та їх характеристики співвідносяться з архетипами відповідальності, пріоритетом нематеріальних цінностей, високим рівнем професійної компетентності та раціональності.
{"title":"СОЦІЄТАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ КЕРІВНИКА В СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ","authors":"Тетяна Василівна Новаченко","doi":"10.32782/cuj-2024-2-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-2-9","url":null,"abstract":"Ця стаття присвячена обґрунтуванню вимоги щодо відповідності керівника системи публічного управління соцієтальній ідентичності, яка постає механізмом досягнення успіху. Підґрунтям для дослідження окресленої проблеми слугує проведений аналіз теоретико-методологічного та практичного доробку зарубіжних і сучасних українських учених. Зазначається, що теперішні суспільні трансформації та виклики, що посилюються агресією з боку рф, додають динамічності психологічним процесам, які докорінно впливають на сприйняття, розуміння та усвідомлення людиною суспільно-політичної реальності, мотивуючи її поведінку в будь-якій сфері діяльності, зокрема і публічно-управлінській. Тож для посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування набуває реальності велика відповідальність, оскільки від них значною мірою залежать оборонні, економічні, соціальні, гуманітарні та ревіталізаційні здобутки України. Соцієтальна ідентичність характеризується неподільністю та спадковістю соціального та психологічного, де соціальна складова вказує на взаємозв’язок із соціальними системами, а психологічна – спрямовує до свідомого та колективного несвідомого – пари протилежностей, що комплементарно визначає доцільність застосування архетипного підходу. Відповідність соцієтальній ідентичності характеризується такими психосоціальними властивостями: інтровертність, прагматичність, раціональність, сенсорність, інтернальність, інтенціональність, що створює основу для якісної публічно-управлінської діяльності. Авторкою представлено динаміку соцієтальних змін в Україні у 2023 році, що проведено Українським інститутом соціологічних досліджень та Української школою архетипіки. Так, із шести охарактеризованих вище властивостей прогресуючий поступ, який спричинено війною, спостерігається щодо набуття раціональності та сенсорності. Отже, суспільні зміни та виклики, що посилюються в умовах повномасштабної війни, актуалізують можливості соцієтальної ідентичності, яка визначається авторкою механізмом досягнення успіху керівника в системі публічного управління. Наведені вище психосоціальні властивості соціальної ідентичності та їх характеристики співвідносяться з архетипами відповідальності, пріоритетом нематеріальних цінностей, високим рівнем професійної компетентності та раціональності.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"6 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-08-08","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"141925867","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Ольга Павлівна Рудницька, Анастасія Сергіївна Тичина
У статті досліджено питання формування української моделі системи місцевого самоврядування на основі досвіду кращих світових практик. Розглянуто інституційну та системно-структурну організацію місцевого самоврядування зарубіжних країн. Встановлено, що процес формування моделі територіальної організації влади різних країн залежало від її історичного, суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, географічного розташування. Проаналізовано зарубіжний досвід здійснення сучасних реформ децентралізації влади у світових моделях системи муніципальної влади. Особлива увага приділена окремим аспектам розвитку та реформування муніципальної влади у Франції та Польщі. Зроблено висновки щодо можливості використання позитивного досвіду зарубіжних країн при формуванні національної моделі системи місцевого самоврядування в Україні. Встановлено, що існуюча модель системно-структурної організації муніципальної влади не може задовольнити у повному обсязі потреби та інтереси українського суспільства. Визначено, що при проведенні реформи децентралізації влади необхідно запровадити в нашій державі інститут префекта, шляхом реорганізації місцевих адміністрацій в органи префекторального типу. Крім того, важливо врахувати досвід формування та здійснення кадрової політики в органах муніципальної влади зарубіжних країн, зокрема, й щодо способів вступу на службу в органи муніципальної влади. Зауважено, що українська модель має відповідати сучасним демократичним критеріям, а також забезпечувати права і свободи громадян, зокрема, надавати якісні та ефективні адміністративні послуги. Авторами обґрунтовується необхідність закінчення проведення адміністративно-територіальної реформи у повоєнний час, запровадивши повноцінну систему регіонального та районного самоврядування, та, крім того, чітко розмежувати повноваження між різними рівнями публічної влади, зокрема, прискіпливо переглянути перелік делегованих повноважень, враховуючи досвід країн європейського простору.
{"title":"СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У КОНТЕКСТІ ЗАРУБІЖНОГО МУНІЦИПАЛЬНОГО ДОСВІДУ","authors":"Ольга Павлівна Рудницька, Анастасія Сергіївна Тичина","doi":"10.32782/cuj-2024-1-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-1-9","url":null,"abstract":"У статті досліджено питання формування української моделі системи місцевого самоврядування на основі досвіду кращих світових практик. Розглянуто інституційну та системно-структурну організацію місцевого самоврядування зарубіжних країн. Встановлено, що процес формування моделі територіальної організації влади різних країн залежало від її історичного, суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку, географічного розташування. Проаналізовано зарубіжний досвід здійснення сучасних реформ децентралізації влади у світових моделях системи муніципальної влади. Особлива увага приділена окремим аспектам розвитку та реформування муніципальної влади у Франції та Польщі. Зроблено висновки щодо можливості використання позитивного досвіду зарубіжних країн при формуванні національної моделі системи місцевого самоврядування в Україні. Встановлено, що існуюча модель системно-структурної організації муніципальної влади не може задовольнити у повному обсязі потреби та інтереси українського суспільства. Визначено, що при проведенні реформи децентралізації влади необхідно запровадити в нашій державі інститут префекта, шляхом реорганізації місцевих адміністрацій в органи префекторального типу. Крім того, важливо врахувати досвід формування та здійснення кадрової політики в органах муніципальної влади зарубіжних країн, зокрема, й щодо способів вступу на службу в органи муніципальної влади. Зауважено, що українська модель має відповідати сучасним демократичним критеріям, а також забезпечувати права і свободи громадян, зокрема, надавати якісні та ефективні адміністративні послуги. Авторами обґрунтовується необхідність закінчення проведення адміністративно-територіальної реформи у повоєнний час, запровадивши повноцінну систему регіонального та районного самоврядування, та, крім того, чітко розмежувати повноваження між різними рівнями публічної влади, зокрема, прискіпливо переглянути перелік делегованих повноважень, враховуючи досвід країн європейського простору.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"17 16","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140712049","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Досягнення стратегічних цілей розвитку муніципальної освіти в умовах обмежених фінансових, кадрових та інших ресурсів неможливе без ефективної взаємодії місцевих органів влади, бізнес-спільноти та населення, яке проживає на його території. У зв'язку з цим запровадження нових механізмів управління, заснованих на партнерських відносинах, має стати одним із пріоритетів соціально-економічної політики. У статті розглядаються форми соціальної активності вітчизняних компаній у галузі корпоративної відповідальності на територіях їх присутності. У статті відзначається, що саме найнижчий рівень управління, де відбувається перетинання соціальних інтересів компаній та місцевих спільнот, має високий потенціал для соціальної активності компаній на благо суспільства. У статті пропонуються заходи щодо вдосконалення взаємодії влади та бізнесу, серед яких: розробка концепції в галузі корпоративної соціальної відповідальності на місцевому рівні та створення громадських рад щодо розвитку територій. Зазначено також, що для пожвавлення взаємодії бізнесу та місцевої влади доцільно в Україні запровадити інститут муніципально-приватного партнерства, яка постає як форма оптимізації здійснення муніципальними органами влади своїх функцій, ефективного надання населенню публічних благ. При цьому реалізується потенціал бізнесу із збереженням контролю муніципалітету у соціально значущих секторах економіки.
{"title":"ВЗАЄМОДІЯ БІЗНЕСУ ТА МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ","authors":"В. М. Якубів, Мирослав Бурик","doi":"10.32782/cuj-2024-1-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-1-11","url":null,"abstract":"Досягнення стратегічних цілей розвитку муніципальної освіти в умовах обмежених фінансових, кадрових та інших ресурсів неможливе без ефективної взаємодії місцевих органів влади, бізнес-спільноти та населення, яке проживає на його території. У зв'язку з цим запровадження нових механізмів управління, заснованих на партнерських відносинах, має стати одним із пріоритетів соціально-економічної політики. У статті розглядаються форми соціальної активності вітчизняних компаній у галузі корпоративної відповідальності на територіях їх присутності. У статті відзначається, що саме найнижчий рівень управління, де відбувається перетинання соціальних інтересів компаній та місцевих спільнот, має високий потенціал для соціальної активності компаній на благо суспільства. У статті пропонуються заходи щодо вдосконалення взаємодії влади та бізнесу, серед яких: розробка концепції в галузі корпоративної соціальної відповідальності на місцевому рівні та створення громадських рад щодо розвитку територій. Зазначено також, що для пожвавлення взаємодії бізнесу та місцевої влади доцільно в Україні запровадити інститут муніципально-приватного партнерства, яка постає як форма оптимізації здійснення муніципальними органами влади своїх функцій, ефективного надання населенню публічних благ. При цьому реалізується потенціал бізнесу із збереженням контролю муніципалітету у соціально значущих секторах економіки.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"19 16","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140710006","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті досліджується міжнародно-правовий статус Вільної території Трієста – самостійного державоподібного утворення, яке існувало з 1946 по 1954 роки. Вільна територія Трієста була унікальним міжнародно-правовим утворенням, створеним як тимчасове рішення для врегулювання територіальних спорів між Італією та Югославією після Другої світової війни. Його створення відбулося в контексті повоєнного перерозподілу впливу на початку Холодної війни. Стаття розпочинається з історичного огляду умов, які призвели до створення Вільної території Трієста, з акцентом на впливі Паризької мирної конференції та ролі великих держав у цьому процесі. Автор аналізує міжнародні угоди та договори, які закріпили статус Трієста, зокрема, Мирний договір з Італією 1947 року, який формально встановив Вільну територію Трієста як незалежну державу під контролем Організації Об'єднаних Націй. Основна частина статті присвячена аналізу міжнародно-правового статусу Вільної території Трієста та державного. Розглядаються питання управління, економічного розвитку та внутрішньої та зовнішньої політики та їхньої ефективності. Автор висвітлює, як зміни у міжнародній обстановці, зокрема початок Холодної війни, вплинули на статус та долю Трієста. У статті детально розглядаються причини, які завадили повноцінній реалізації внутрішнього та міжнародного суверенітету Вільної території. Автор аналізує, як дипломатичні зусилля та міжнародні переговори сприяли остаточному врегулюванню трієстської проблеми у 1954 та 1975 роках, коли контроль над територією було розділено між Італією та Югославією.
{"title":"МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ ТРІЄСТА (1946–1954 РР.)","authors":"Іван Михайлович Городиський","doi":"10.32782/cuj-2024-1-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-1-3","url":null,"abstract":"У статті досліджується міжнародно-правовий статус Вільної території Трієста – самостійного державоподібного утворення, яке існувало з 1946 по 1954 роки. Вільна територія Трієста була унікальним міжнародно-правовим утворенням, створеним як тимчасове рішення для врегулювання територіальних спорів між Італією та Югославією після Другої світової війни. Його створення відбулося в контексті повоєнного перерозподілу впливу на початку Холодної війни. Стаття розпочинається з історичного огляду умов, які призвели до створення Вільної території Трієста, з акцентом на впливі Паризької мирної конференції та ролі великих держав у цьому процесі. Автор аналізує міжнародні угоди та договори, які закріпили статус Трієста, зокрема, Мирний договір з Італією 1947 року, який формально встановив Вільну територію Трієста як незалежну державу під контролем Організації Об'єднаних Націй. Основна частина статті присвячена аналізу міжнародно-правового статусу Вільної території Трієста та державного. Розглядаються питання управління, економічного розвитку та внутрішньої та зовнішньої політики та їхньої ефективності. Автор висвітлює, як зміни у міжнародній обстановці, зокрема початок Холодної війни, вплинули на статус та долю Трієста. У статті детально розглядаються причини, які завадили повноцінній реалізації внутрішнього та міжнародного суверенітету Вільної території. Автор аналізує, як дипломатичні зусилля та міжнародні переговори сприяли остаточному врегулюванню трієстської проблеми у 1954 та 1975 роках, коли контроль над територією було розділено між Італією та Югославією.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"13 30","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140711921","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена з’ясуванню можливих напрямків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом при здійсненні валютних операцій. Вказується, що процес легалізації став загальновизнаною міжнародною проблемою, який торкається як вчинення шахрайств з фінансовими ресурсами, так і здійснення контрабандних операцій, а також тінізації валютних операцій. Автором названі основні державні органи у протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і ключове місце у цьому списку належить Національному банку України. Визначено роль Національного банку в механізмі протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Розкрито види фінансового моніторингу, як-то первинний та державний. Зазначається, що діяльність як Національного банку, так і інших державних органів здійснюється у відповідності до Міжнародних стандартів з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і розповсюдженню зброї масового знищення FATF. Автором підкреслюється, що Рекомендації FATF встановлюють міжнародний стандарт, який країни повинні впроваджувати за допомогою заходів, адаптованих до їх конкретних обставин. Автор переконаний, валютний ринок є чи не найкращою сферою для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. В свою чергу валютні операції є одним із інструментів щодо такої легалізації. Також у статті представлено перелік валютних операцій, які можуть бути використані для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Крім цього, викладені чинники, що впливають на мотивацію та напрямки використання валютних операцій як інструменту в механізмі легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Водночас автором підмічено, що зростання рівня легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом з використанням валютних операцій, здійснюється в результаті недостатнього забезпечення правових умов в державі. На думку автора, щоб валютні операції не були задіяні в механізмі легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, варто поліпшити соціально-економічне становище у державі, а також стан фінансового ринку. Також автор вважає, що слід налагодити регулярну взаємодію з Державною службою фінансового моніторингу України, НБУ, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Державною податковою службою України, а також з іншими зацікавленими відомствами й організаціями, які в межах своїх повноважень забезпечують протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, через валютний ринок та здійснення валютних операцій.
{"title":"ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ У МЕХАНІЗМІ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ДОХОДІВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ","authors":"Ігор Григорович Андрущенко","doi":"10.32782/cuj-2024-1-1","DOIUrl":"https://doi.org/10.32782/cuj-2024-1-1","url":null,"abstract":"Стаття присвячена з’ясуванню можливих напрямків легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом при здійсненні валютних операцій. Вказується, що процес легалізації став загальновизнаною міжнародною проблемою, який торкається як вчинення шахрайств з фінансовими ресурсами, так і здійснення контрабандних операцій, а також тінізації валютних операцій. Автором названі основні державні органи у протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і ключове місце у цьому списку належить Національному банку України. Визначено роль Національного банку в механізмі протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Розкрито види фінансового моніторингу, як-то первинний та державний. Зазначається, що діяльність як Національного банку, так і інших державних органів здійснюється у відповідності до Міжнародних стандартів з протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму і розповсюдженню зброї масового знищення FATF. Автором підкреслюється, що Рекомендації FATF встановлюють міжнародний стандарт, який країни повинні впроваджувати за допомогою заходів, адаптованих до їх конкретних обставин. Автор переконаний, валютний ринок є чи не найкращою сферою для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. В свою чергу валютні операції є одним із інструментів щодо такої легалізації. Також у статті представлено перелік валютних операцій, які можуть бути використані для легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Крім цього, викладені чинники, що впливають на мотивацію та напрямки використання валютних операцій як інструменту в механізмі легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Водночас автором підмічено, що зростання рівня легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом з використанням валютних операцій, здійснюється в результаті недостатнього забезпечення правових умов в державі. На думку автора, щоб валютні операції не були задіяні в механізмі легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, варто поліпшити соціально-економічне становище у державі, а також стан фінансового ринку. Також автор вважає, що слід налагодити регулярну взаємодію з Державною службою фінансового моніторингу України, НБУ, Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України, Державною податковою службою України, а також з іншими зацікавленими відомствами й організаціями, які в межах своїх повноважень забезпечують протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, через валютний ринок та здійснення валютних операцій.","PeriodicalId":510548,"journal":{"name":"Центральноукраїнський вісник права та публічного управління","volume":"62 6","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-04-12","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140709686","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：