Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-9
Л. В. Дроздова
У статті представлені результати емпіричного дослідження взаємозв’язку структурно-функціональних складових частин брехливості з особистісною зрілістю в корисливих злочинців-рецидивістів. На ґрунті результатів теоретичного аналізу зазначено, що досить часто вивчення феномену брехливості здійснюється в контексті досліджень злочинної поведінки, зокрема наголошується значущість дослідження конструкту брехливості в аналізі особистості шахраїв. Підкреслюється, що рецидив злочину та успішність ресоціалізації засуджених науковці та фахівці прикладного профілю пов’язують, серед іншого, з рівнем їхньої психологічної зрілості. Методи. У дослідженні було використано «Структурно-функціональний опитувальник брехливості» І. Церковної та опитувальник особистісної зрілості за авторством О. Штепи. Математико-статистичний аналіз отриманих результатів базувався на двох критеріях: t-критерій Стьюдента для незалежних груп та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. До вибірки увійшли 53 засуджених, які відбували покарання за злочини, пов’язані з шахрайством. За допомогою процедури кластерного аналізу за принципом «ближніх сусідів» на ґрунті даних, отриманих за методикою І. Церковної, було виділено дві групи досліджуваних. Першу групу склали 22 особи, до другої групи увійшов 31 досліджуваний. Результати. Отримані результати свідчать про деструктивний внесок брехливості у функціонування особистісної зрілості, на що вказують значущі взаємозв’язки лише від’ємного характеру, встановлені між досліджуваними феноменами як у першій, так і у другій групі корисливих злочинців – рецидивістів. У першій групі найбільш задіяними у взаємозв’язках із брехливістю виявилися такі компоненти особистісної зрілості, як контактність (4 кореляції з 8) та відповідальність (3 кореляції з 8). У другій групі найбільш активно з брехливістю взаємодіє такий компонент особистісної зрілості, як толерантність (4 кореляції з 6), удвічі менша кількість взаємозв’язків встановлена між брехливістю та децентрацією.
{"title":"ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ ІЗ БРЕХЛИВІСТЮ В ЗАСУДЖЕНИХ-ШАХРАЇВ","authors":"Л. В. Дроздова","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-9","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-9","url":null,"abstract":"У статті представлені результати емпіричного дослідження взаємозв’язку структурно-функціональних складових частин брехливості з особистісною зрілістю в корисливих злочинців-рецидивістів. На ґрунті результатів теоретичного аналізу зазначено, що досить часто вивчення феномену брехливості здійснюється в контексті досліджень злочинної поведінки, зокрема наголошується значущість дослідження конструкту брехливості в аналізі особистості шахраїв. Підкреслюється, що рецидив злочину та успішність ресоціалізації засуджених науковці та фахівці прикладного профілю пов’язують, серед іншого, з рівнем їхньої психологічної зрілості. Методи. У дослідженні було використано «Структурно-функціональний опитувальник брехливості» І. Церковної та опитувальник особистісної зрілості за авторством О. Штепи. Математико-статистичний аналіз отриманих результатів базувався на двох критеріях: t-критерій Стьюдента для незалежних груп та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. До вибірки увійшли 53 засуджених, які відбували покарання за злочини, пов’язані з шахрайством. За допомогою процедури кластерного аналізу за принципом «ближніх сусідів» на ґрунті даних, отриманих за методикою І. Церковної, було виділено дві групи досліджуваних. Першу групу склали 22 особи, до другої групи увійшов 31 досліджуваний. Результати. Отримані результати свідчать про деструктивний внесок брехливості у функціонування особистісної зрілості, на що вказують значущі взаємозв’язки лише від’ємного характеру, встановлені між досліджуваними феноменами як у першій, так і у другій групі корисливих злочинців – рецидивістів. У першій групі найбільш задіяними у взаємозв’язках із брехливістю виявилися такі компоненти особистісної зрілості, як контактність (4 кореляції з 8) та відповідальність (3 кореляції з 8). У другій групі найбільш активно з брехливістю взаємодіє такий компонент особистісної зрілості, як толерантність (4 кореляції з 6), удвічі менша кількість взаємозв’язків встановлена між брехливістю та децентрацією.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45471991","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-11
Антоніна Кічук
Правильна оцінка стану психоемоційного здоров’я особистості можлива лише через надійний і валідний психодіагностувальний інструментарій. Спираючись на попередні дослідження, проведені нами з метою визначення структурно-компонентного складу поняття «психоемоційне здоров’я особистості» на віковому етапі раннього дорослішання, ми намагались за допомогою авторського опитувальника встановити аксіологічний когнітивно-афективний, конативно-інструментальний, соціально-визначальний складники досліджуваної інтегративної особистісної властивості. У результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено значущий зв’язок усіх параметрів психоемоційного здоров’я студентів з упевненістю в собі, а також із «прагненням до мудрості»; досить зв’язаним виявився зв’язок із показниками «допомога іншим», «доброта до людей», «віра в добро», «самореалізація у професії». У контексті завдань започаткованого дослідження виділено чотири групи респондентів та вивчено їх психологічні особливості. Так, наведено особливості психологічної ресурсності досліджуваних із високим, помітним, помірним та номінальним рівнями психоемоційного здоров’я. Отримані експериментальні дані засвідчують правомірність розгляду психологічної ресурсності як основи психоемоційного здоров’я студентів закладу вищої освіти. Емпірично установлено: чим вищими є показники психологічної ресурсності респондентів із високим та помірним рівнями психоемоційного здоров’я, тим виразнішою є позитивна динаміка розвитку досліджуваної інтегративної особистісної властивості. Поглиблення наукових уявлень про вираженість психологічної ресурсності особистості як основи її психоемоційного здоров’я спрямовує психологічний супровід здоров’я, а саме збереження здобувачів освіти у практичній навчально-професійній діяльності.
{"title":"ПСИХОЛОГІЧНА РЕСУРСНІСТЬ ЯК ОСНОВА ПСИХОЕМОЦІЙНОГО ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ","authors":"Антоніна Кічук","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-11","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-11","url":null,"abstract":"Правильна оцінка стану психоемоційного здоров’я особистості можлива лише через надійний і валідний психодіагностувальний інструментарій. Спираючись на попередні дослідження, проведені нами з метою визначення структурно-компонентного складу поняття «психоемоційне здоров’я особистості» на віковому етапі раннього дорослішання, ми намагались за допомогою авторського опитувальника встановити аксіологічний когнітивно-афективний, конативно-інструментальний, соціально-визначальний складники досліджуваної інтегративної особистісної властивості. У результаті проведеного кореляційного аналізу виявлено значущий зв’язок усіх параметрів психоемоційного здоров’я студентів з упевненістю в собі, а також із «прагненням до мудрості»; досить зв’язаним виявився зв’язок із показниками «допомога іншим», «доброта до людей», «віра в добро», «самореалізація у професії». У контексті завдань започаткованого дослідження виділено чотири групи респондентів та вивчено їх психологічні особливості. Так, наведено особливості психологічної ресурсності досліджуваних із високим, помітним, помірним та номінальним рівнями психоемоційного здоров’я. Отримані експериментальні дані засвідчують правомірність розгляду психологічної ресурсності як основи психоемоційного здоров’я студентів закладу вищої освіти. Емпірично установлено: чим вищими є показники психологічної ресурсності респондентів із високим та помірним рівнями психоемоційного здоров’я, тим виразнішою є позитивна динаміка розвитку досліджуваної інтегративної особистісної властивості. Поглиблення наукових уявлень про вираженість психологічної ресурсності особистості як основи її психоемоційного здоров’я спрямовує психологічний супровід здоров’я, а саме збереження здобувачів освіти у практичній навчально-професійній діяльності.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46708686","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Recognising our own and others’ emotions is vital for healthy social development. The aim of the current study was to determine how emotions related to the self or to another influence behavioural expressions of emotion. Facial electromyography (EMG) was used to record spontaneous facial muscle activity in nineteen participants while they passively viewed negative, positive and neutral emotional pictures during three blocks of referential instructions. Each participant imagined themself, another person or no one experiencing the emotional scenario, with the priming words “You”, “Him” or “None” presented before each picture for the respective block of instructions. Emotion awareness (EA) was also recorded using the TAS-20 alexithymia questionnaire. Corrugator supercilii (cs) muscle activity increased significantly between 500 and 1000 ms post stimulus onset during negative and neutral picture presentations, regardless of ownership. Independent of emotion, cs activity was greatest during the “no one” task and lowest during the “self” task from less than 250 to 1000 ms. Interestingly, the degree of cs activation during referential tasks was further modulated by EA. Low EA corresponded to significantly stronger cs activity overall compared with high EA, and this effect was even more pronounced during the “no one” task. The findings suggest that cognitive processes related to the perception of emotion ownership can influence spontaneous facial muscle activity, but that a greater degree of integration between higher cognitive and lower affective levels of information may interrupt or suppress these behavioural expressions of emotion.
{"title":"Associations between Cognitive Concepts of Self and Emotional Facial Expressions with an Emphasis on Emotion Awareness","authors":"P. Walla, A. Mavratzakis","doi":"10.3390/PSYCH3020006","DOIUrl":"https://doi.org/10.3390/PSYCH3020006","url":null,"abstract":"Recognising our own and others’ emotions is vital for healthy social development. The aim of the current study was to determine how emotions related to the self or to another influence behavioural expressions of emotion. Facial electromyography (EMG) was used to record spontaneous facial muscle activity in nineteen participants while they passively viewed negative, positive and neutral emotional pictures during three blocks of referential instructions. Each participant imagined themself, another person or no one experiencing the emotional scenario, with the priming words “You”, “Him” or “None” presented before each picture for the respective block of instructions. Emotion awareness (EA) was also recorded using the TAS-20 alexithymia questionnaire. Corrugator supercilii (cs) muscle activity increased significantly between 500 and 1000 ms post stimulus onset during negative and neutral picture presentations, regardless of ownership. Independent of emotion, cs activity was greatest during the “no one” task and lowest during the “self” task from less than 250 to 1000 ms. Interestingly, the degree of cs activation during referential tasks was further modulated by EA. Low EA corresponded to significantly stronger cs activity overall compared with high EA, and this effect was even more pronounced during the “no one” task. The findings suggest that cognitive processes related to the perception of emotion ownership can influence spontaneous facial muscle activity, but that a greater degree of integration between higher cognitive and lower affective levels of information may interrupt or suppress these behavioural expressions of emotion.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"https://sci-hub-pdf.com/10.3390/PSYCH3020006","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45023860","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-15
Н. В. Цумарєва
Стаття присвячена дослідженню особливостей прояву дезадаптативної поведінки емоційно депривованих дітей молодшого шкільного віку. На основі теоретичного аналізу проаналізовано сучасний стан вивчення проблеми адаптації дітей до умов навколишнього соціального середовища. Автором визначено зміст категорій «адаптація», «дезадаптація», та «дезадаптивна поведінка». У процесі теоретичного аналізу описано умови формування дезадаптації дітей в умовах інтернатного закладу та неблагополучної сімейної атмосфери. Розкрито поняття психологічної дезадаптації, яке формується внаслідок порушення механізмів адаптації дітей в умовах емоційно збідненого середовища. Систематизовано та зіставлено теоретичні підходи до поняття «дезадаптивна поведінка» та проаналізовано його зміст, причини, форми прояву. Описано, що дезадаптація проявляється на обʼєктивному та субʼєктивному рівнях. Вказано на негативні прояви дезадаптивної поведінки та їх вплив на формування підростаючої особистості. Розкрито, що дезадаптивна поведінка веде до змін усієї структури особистості. Зокрема, вона призводить до виникнення невротичних станів, емоційних порушень, проблеми у навчанні та вихованні, змін ціннісно-мотиваційної сфери, патохарактерологічних дисфункцій, формування девіантної поведінки, втрати соціального статусу, суїциду. На основі результатів проведеного дослідження за методикою «Карта спостереження» Д. Стотта та зіставлення їх з комплексом методик, підібраних для виявлення особливостей прояву емоційної депривації, автор виділяє ряд симптомокомплексів, які є характерними для дезадаптивної поведінки. Найбільш значущими ознаками дезадаптивної поведінки виступили такі симптомокомплекси як: брак довіри по відношенню до нових речей, людей, ситуацій; депресія; тривожність по відношенню до дорослих; асоціальність та ворожість по відношенню до дорослих. Автором акцентується увага на можливості профілактики виникнення дезадаптивної поведінки через здійснення соціально-психолого- педагогічного супроводу на кожному етапі процесу адаптації емоційно депривованих дітей.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДЕЗАДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В ЕМОЦІЙНО ДЕПРИВОВАНИХ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ","authors":"Н. В. Цумарєва","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-15","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-15","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню особливостей прояву дезадаптативної поведінки емоційно депривованих дітей молодшого шкільного віку. На основі теоретичного аналізу проаналізовано сучасний стан вивчення проблеми адаптації дітей до умов навколишнього соціального середовища. Автором визначено зміст категорій «адаптація», «дезадаптація», та «дезадаптивна поведінка». У процесі теоретичного аналізу описано умови формування дезадаптації дітей в умовах інтернатного закладу та неблагополучної сімейної атмосфери. Розкрито поняття психологічної дезадаптації, яке формується внаслідок порушення механізмів адаптації дітей в умовах емоційно збідненого середовища. Систематизовано та зіставлено теоретичні підходи до поняття «дезадаптивна поведінка» та проаналізовано його зміст, причини, форми прояву. Описано, що дезадаптація проявляється на обʼєктивному та субʼєктивному рівнях. Вказано на негативні прояви дезадаптивної поведінки та їх вплив на формування підростаючої особистості. Розкрито, що дезадаптивна поведінка веде до змін усієї структури особистості. Зокрема, вона призводить до виникнення невротичних станів, емоційних порушень, проблеми у навчанні та вихованні, змін ціннісно-мотиваційної сфери, патохарактерологічних дисфункцій, формування девіантної поведінки, втрати соціального статусу, суїциду. На основі результатів проведеного дослідження за методикою «Карта спостереження» Д. Стотта та зіставлення їх з комплексом методик, підібраних для виявлення особливостей прояву емоційної депривації, автор виділяє ряд симптомокомплексів, які є характерними для дезадаптивної поведінки. Найбільш значущими ознаками дезадаптивної поведінки виступили такі симптомокомплекси як: брак довіри по відношенню до нових речей, людей, ситуацій; депресія; тривожність по відношенню до дорослих; асоціальність та ворожість по відношенню до дорослих. Автором акцентується увага на можливості профілактики виникнення дезадаптивної поведінки через здійснення соціально-психолого- педагогічного супроводу на кожному етапі процесу адаптації емоційно депривованих дітей.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45035325","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-13
Олена Сергієні, Т. П. Демчук
Теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми стану психічного здоров’я здобувачів вищої освіти у зв’язку з викликами майбутньої професії психолога та навчання в період реформування освіти, з впровадженням компетентнісного підходу до навчального процесу з орієнтацією на програмний результат, висвітлений у ній не достатньо. У зв’язку з цим визначена така мета роботи: дослідження і порівняння особливостей та психологічних компонентів психічного здоров’я студентів-психологів молодших і старших курсів для встановлення його трансформації в період навчання та реформування системи освіти. Гіпотезою слугувало припущення, що під час навчання можуть відбуватися зміни стану психічного здоров’я студентів-психологів внаслідок дії дезадаптуючих факторів нервово-психічного напруження. Також враховувалося, що в умовах теоретичного та практичного засвоєння основ спеціальності практичного психолога, які сприяють підвищенню стресостійкості, життєстійкості, формуванню адекватної «Я-концепції» зростатиме соціально-психологічна адаптація студентів. Були застосовані теоретичний, емпіричний і математико-статистичний методи. Теоретичний метод включав аналіз, класифікацію та систематизацію наукових матеріалів за проблемою. Емпіричний метод складався зі спостереження, контент-аналізу матеріалів навчальної діяльності та соціальної активності. У своєму складі він мав такі психодіагностичні методики: опитувальник соціально-психологічної адаптації К. Роджерса, Р. Даймонд; шкала особистісної та реактивної тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна; опитувальник самооцінки психічних станів Айзенка; методика домінуючого психічного стану Л.В. Кулікова; клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних станів К.К. Яхина, Д.М. Менделевича; методика самопочуття, активності, настрою (САН); методика «Прогноз» (НПУ). Встановлено, що стан здоров’я здобувачів вищої освіти старших курсів порівняно з молодшими дещо погіршився. Виявлено зниження соціальної активності, але з підвищенням результативності навчання за академічними показниками. Усі студенти мають високий і середній рівні соціально-психологічної адаптації, але показники тривожності дещо вищі в групі старших. Вони більш ригідні, в них нижчі показники настрою, вони мають більше виявів тривоги, невротичної депресії, астенії, абсесивно-фобічних порушень. Молодші відрізняються добрим настроєм, але не досить добре регулюють свої емоційні вияви. Встановлені зміни стану здоров’я студентів під час навчання потребують проведення моніторингу їх психологічного стану із формуванням групи тих, хто потребує психологічної допомоги, для проведення психокорекційних заходів. Також рекомендується проведення супервізії для формування у студентів професійної майстерності, особистісного зростання з підвищенням життєстійкості, стресостійкості, оптимістичного погляду на майбутнє.
{"title":"ТРАНСФОРМАЦІЯ КОМПОНЕНТІВ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Олена Сергієні, Т. П. Демчук","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-13","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-13","url":null,"abstract":"Теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми стану психічного здоров’я здобувачів вищої освіти у зв’язку з викликами майбутньої професії психолога та навчання в період реформування освіти, з впровадженням компетентнісного підходу до навчального процесу з орієнтацією на програмний результат, висвітлений у ній не достатньо. У зв’язку з цим визначена така мета роботи: дослідження і порівняння особливостей та психологічних компонентів психічного здоров’я студентів-психологів молодших і старших курсів для встановлення його трансформації в період навчання та реформування системи освіти. Гіпотезою слугувало припущення, що під час навчання можуть відбуватися зміни стану психічного здоров’я студентів-психологів внаслідок дії дезадаптуючих факторів нервово-психічного напруження. Також враховувалося, що в умовах теоретичного та практичного засвоєння основ спеціальності практичного психолога, які сприяють підвищенню стресостійкості, життєстійкості, формуванню адекватної «Я-концепції» зростатиме соціально-психологічна адаптація студентів. Були застосовані теоретичний, емпіричний і математико-статистичний методи. Теоретичний метод включав аналіз, класифікацію та систематизацію наукових матеріалів за проблемою. Емпіричний метод складався зі спостереження, контент-аналізу матеріалів навчальної діяльності та соціальної активності. У своєму складі він мав такі психодіагностичні методики: опитувальник соціально-психологічної адаптації К. Роджерса, Р. Даймонд; шкала особистісної та реактивної тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна; опитувальник самооцінки психічних станів Айзенка; методика домінуючого психічного стану Л.В. Кулікова; клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних станів К.К. Яхина, Д.М. Менделевича; методика самопочуття, активності, настрою (САН); методика «Прогноз» (НПУ). Встановлено, що стан здоров’я здобувачів вищої освіти старших курсів порівняно з молодшими дещо погіршився. Виявлено зниження соціальної активності, але з підвищенням результативності навчання за академічними показниками. Усі студенти мають високий і середній рівні соціально-психологічної адаптації, але показники тривожності дещо вищі в групі старших. Вони більш ригідні, в них нижчі показники настрою, вони мають більше виявів тривоги, невротичної депресії, астенії, абсесивно-фобічних порушень. Молодші відрізняються добрим настроєм, але не досить добре регулюють свої емоційні вияви. Встановлені зміни стану здоров’я студентів під час навчання потребують проведення моніторингу їх психологічного стану із формуванням групи тих, хто потребує психологічної допомоги, для проведення психокорекційних заходів. Також рекомендується проведення супервізії для формування у студентів професійної майстерності, особистісного зростання з підвищенням життєстійкості, стресостійкості, оптимістичного погляду на майбутнє.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49176191","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-3
Ю. В. Рудоманенко
У статті розглянуто основні наукові підходи до вивчення видів, типів, складників, детермінант, контексту, наслідків, класифікацій феномену «прокрастинація» задля створення загального уявлення та окреслення багатогранності феномену, що може суттєво впливати на побудову цілісної картини його структури. Узагальнюючи погляди на природу прокрастинації в різних дослідницьких підходах, виявлено: компоненти прокрастинації – поведінковий, емоційний, когнітивний, несвідомий, мотиваційний; детермінанти прокрастинації – перманентні й ситуативні; види прокрастинації – прокрастинація у виконанні завдань і прокрастинація в прийнятті рішень. Фундаментальні типи прокрастинації – розслаблена (пасивна) й напружена (активна). Прокрастинацію розглядають у конструктивному й у деструктивному контексті. Напрями вивчення феномену: дослідження ситуативних причин прокрастинації; виявлення індивідуально- особистісних особливостей самих прокрастинаторів; наслідки відкладання справ; соціально-культурні й демографічні відмінності прокрастинації. Встановлено що «прокрастинація» є комплексним, неоднорідним у психологічному плані феноменом, який поширюється на багато сфер людської діяльності (навчальну, трудову, соціальну, побутову); в психологічній науці немає загальновизнаного трактування терміну та єдиного погляду на його структуру. Запропоновано власне бачення структури й визначення феномену: «прокрастинація – це завжди ірраціональне відтермінування важливих рішень із супутнім відчуттям емоційного дискомфорту»; якісні характеристики: «ірраціональне»; «відтермінування»; «важливих»; «рішень»; «емоційний дискомфорт»; компоненти: когнітивний; часовий; ціннісний; поведінковий; емоційний. У структурі прокрастинації ми розглядаємо ціннісний, а не мотиваційний компонент, тому що феномен «прокрастинація» припускає взагалі невиконання дії, тобто відсутність мотивації. Цінності й динамічні смислові системи особистості, вважаємо, значною мірою визначають спрямованість особистості на реалізацію, відстрочення чи взагалі припинення певної діяльності.
{"title":"СТРУКТУРА ПРОКРАСТИНАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ","authors":"Ю. В. Рудоманенко","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-3","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-3","url":null,"abstract":"У статті розглянуто основні наукові підходи до вивчення видів, типів, складників, детермінант, контексту, наслідків, класифікацій феномену «прокрастинація» задля створення загального уявлення та окреслення багатогранності феномену, що може суттєво впливати на побудову цілісної картини його структури. Узагальнюючи погляди на природу прокрастинації в різних дослідницьких підходах, виявлено: компоненти прокрастинації – поведінковий, емоційний, когнітивний, несвідомий, мотиваційний; детермінанти прокрастинації – перманентні й ситуативні; види прокрастинації – прокрастинація у виконанні завдань і прокрастинація в прийнятті рішень. Фундаментальні типи прокрастинації – розслаблена (пасивна) й напружена (активна). Прокрастинацію розглядають у конструктивному й у деструктивному контексті. Напрями вивчення феномену: дослідження ситуативних причин прокрастинації; виявлення індивідуально- особистісних особливостей самих прокрастинаторів; наслідки відкладання справ; соціально-культурні й демографічні відмінності прокрастинації. Встановлено що «прокрастинація» є комплексним, неоднорідним у психологічному плані феноменом, який поширюється на багато сфер людської діяльності (навчальну, трудову, соціальну, побутову); в психологічній науці немає загальновизнаного трактування терміну та єдиного погляду на його структуру. Запропоновано власне бачення структури й визначення феномену: «прокрастинація – це завжди ірраціональне відтермінування важливих рішень із супутнім відчуттям емоційного дискомфорту»; якісні характеристики: «ірраціональне»; «відтермінування»; «важливих»; «рішень»; «емоційний дискомфорт»; компоненти: когнітивний; часовий; ціннісний; поведінковий; емоційний. У структурі прокрастинації ми розглядаємо ціннісний, а не мотиваційний компонент, тому що феномен «прокрастинація» припускає взагалі невиконання дії, тобто відсутність мотивації. Цінності й динамічні смислові системи особистості, вважаємо, значною мірою визначають спрямованість особистості на реалізацію, відстрочення чи взагалі припинення певної діяльності.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42790422","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-14
Л. М. Співак, Л. П. Шевченко
Юнацький вік є сенситивним для розвитку ідентичності, що зумовлено потребами його представників в особистісному, професійному і суспільному самовизначенні. Ідентичність визначає цілісність та усвідомлення людиною особистісного і групового аспектів цього утворення. Мета статті – розкрити сучасний ракурс теоретичного та емпіричного вивчення особливостей ідентичності в юнацькому віці. Теоретично встановлено, що в юнацькому віці ідентичність набуває більшої цілісності та усвідомленості. У цьому віці інтенсивно розвиваються особистісна, професійна і соціальна ідентичності. Учні старших класів закладів загальної середньої освіти і студенти закладів фахової передвищої й вищої освіти усвідомленіше визначають власні фізичні, моральні й розумові якості, що засвідчує розвиток їх особистісної ідентичності. Старшокласники здатні усвідомлено обирати майбутню професію, студенти набувають професійних компетентностей, що свідчить про розвиток їх професійної ідентичності. Старшокласники і студенти здатні усвідомлено визначати себе як представника певної соціальної групи, що засвідчує їх соціальну ідентичність. Емпірично вивчалися особливості професійної ідентичності студентів закладів вищої та фахової передвищої освіти, які здобувають спеціальність, пов’язану зі здоров’ям людини, зокрема й майбутніх учителів біології та здоров’я людини, майбутніх медичних сестер. В емпіричному дослідженні, яке проводилося в 2019–2020 рр., взяли участь студенти закладів вищої та фахової передвищої освіти міста Києва. Встановлено статистично значущі відмінності кількісних даних досліджуваних одного вікового діапазону – студентів першого і другого курсів педагогічних університетів і студентів другого і третього курсів медичних коледжів. Виявлено, що кількісні дані актуальності й значущості професійної ідентичності є суттєво вищими для студентів коледжів порівняно зі студентами університетів. Виявлені відмінності пояснюються неоднаковою тривалістю їх фахового навчання, зокрема й практичного, і, відповідно, різною інтенсивністю професійної ідентифікації.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ: СУЧАСНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ РАКУРС","authors":"Л. М. Співак, Л. П. Шевченко","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-14","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-14","url":null,"abstract":"Юнацький вік є сенситивним для розвитку ідентичності, що зумовлено потребами його представників в особистісному, професійному і суспільному самовизначенні. Ідентичність визначає цілісність та усвідомлення людиною особистісного і групового аспектів цього утворення. Мета статті – розкрити сучасний ракурс теоретичного та емпіричного вивчення особливостей ідентичності в юнацькому віці. Теоретично встановлено, що в юнацькому віці ідентичність набуває більшої цілісності та усвідомленості. У цьому віці інтенсивно розвиваються особистісна, професійна і соціальна ідентичності. Учні старших класів закладів загальної середньої освіти і студенти закладів фахової передвищої й вищої освіти усвідомленіше визначають власні фізичні, моральні й розумові якості, що засвідчує розвиток їх особистісної ідентичності. Старшокласники здатні усвідомлено обирати майбутню професію, студенти набувають професійних компетентностей, що свідчить про розвиток їх професійної ідентичності. Старшокласники і студенти здатні усвідомлено визначати себе як представника певної соціальної групи, що засвідчує їх соціальну ідентичність. Емпірично вивчалися особливості професійної ідентичності студентів закладів вищої та фахової передвищої освіти, які здобувають спеціальність, пов’язану зі здоров’ям людини, зокрема й майбутніх учителів біології та здоров’я людини, майбутніх медичних сестер. В емпіричному дослідженні, яке проводилося в 2019–2020 рр., взяли участь студенти закладів вищої та фахової передвищої освіти міста Києва. Встановлено статистично значущі відмінності кількісних даних досліджуваних одного вікового діапазону – студентів першого і другого курсів педагогічних університетів і студентів другого і третього курсів медичних коледжів. Виявлено, що кількісні дані актуальності й значущості професійної ідентичності є суттєво вищими для студентів коледжів порівняно зі студентами університетів. Виявлені відмінності пояснюються неоднаковою тривалістю їх фахового навчання, зокрема й практичного, і, відповідно, різною інтенсивністю професійної ідентифікації.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43155363","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-5
О. В. Хубетов
Статтю присвячено дослідженню не досить освітлених у сучасному науковому просторі питань щодо впливу когнітивних чинників на рівень адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні, виявленню взаємозв’язків між когнітивними чинниками адаптивності та визначенню поміж цих чинників таких, рівні яких можливо змінити в процесі проведення психологічного тренінгу для позитивного впливу на рівень адаптивності. Здійснено огляд сучасних досліджень адаптивності особистості при зміні занять і життєвих ролей та факторів, що впливають на неї в різноманітних обставинах життєдіяльності. За результатами факторного аналізу, проведеного для чинників, які за попередньо проведеним кореляційним аналізом мають статистично значимі зв’язки з адаптивністю безробітних при професійному перенавчанні, виділено п’ять об’єднаних факторів. У сумі ці фактори описують 66,89 % аналізу вибірки всіх когнітивних чинників, що мають вплив на рівень адаптивності. Цими факторами є фактор інтелекту і критичного мислення, фактор самостійності та цілеспрямованості, фактор традицій і добропорядності, фактор влади, фактор творчості. Визначено критерії відбору когнітивних чинників адаптивності для комплексної програми по підвищенню адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні, а саме: наявність найбільших статистично значимих кореляційних зав’язків з рівнем адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні; можливість впливу на їх рівень за досить обмежений термін психологічного тренінгу; корекція рівнів когнітивних властивостей без втрати при цьому особистісної цілісності та можливостей саморозвитку і самовдосконалення; присутність психологічного чинника, що обирається для програми, у складі об’єднаного фактору впливу на адаптивність. Критичне мислення, особисті цінності «самостійність» та «самостійність в діяльності», творче мислення визначено чинниками, які можливо використати у комплексній програмі по підвищенню адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні.
{"title":"ВИЯВЛЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ МІЖ КОГНІТИВНИМИ ЧИННИКАМИ АДАПТИВНОСТІ БЕЗРОБІТНИХ ПІД ЧАС КОРОТКОСТРОКОВОГО ПРОФЕСІЙНОГО ПЕРЕНАВЧАННЯ","authors":"О. В. Хубетов","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-5","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-5","url":null,"abstract":"Статтю присвячено дослідженню не досить освітлених у сучасному науковому просторі питань щодо впливу когнітивних чинників на рівень адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні, виявленню взаємозв’язків між когнітивними чинниками адаптивності та визначенню поміж цих чинників таких, рівні яких можливо змінити в процесі проведення психологічного тренінгу для позитивного впливу на рівень адаптивності. Здійснено огляд сучасних досліджень адаптивності особистості при зміні занять і життєвих ролей та факторів, що впливають на неї в різноманітних обставинах життєдіяльності. За результатами факторного аналізу, проведеного для чинників, які за попередньо проведеним кореляційним аналізом мають статистично значимі зв’язки з адаптивністю безробітних при професійному перенавчанні, виділено п’ять об’єднаних факторів. У сумі ці фактори описують 66,89 % аналізу вибірки всіх когнітивних чинників, що мають вплив на рівень адаптивності. Цими факторами є фактор інтелекту і критичного мислення, фактор самостійності та цілеспрямованості, фактор традицій і добропорядності, фактор влади, фактор творчості. Визначено критерії відбору когнітивних чинників адаптивності для комплексної програми по підвищенню адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні, а саме: наявність найбільших статистично значимих кореляційних зав’язків з рівнем адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні; можливість впливу на їх рівень за досить обмежений термін психологічного тренінгу; корекція рівнів когнітивних властивостей без втрати при цьому особистісної цілісності та можливостей саморозвитку і самовдосконалення; присутність психологічного чинника, що обирається для програми, у складі об’єднаного фактору впливу на адаптивність. Критичне мислення, особисті цінності «самостійність» та «самостійність в діяльності», творче мислення визначено чинниками, які можливо використати у комплексній програмі по підвищенню адаптивності безробітних при короткостроковому професійному перенавчанні.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48794599","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-27DOI: 10.26661/2310-4368/2020-3-4
Л. В. Степаненко
У статті представлено проблему функціонування копінг-захисних механізмів особистості в стресових ситуаціях. Окреслено погляди вчених щодо взаємозв’язку копінг-стратегій поведінки особистості й механізмів психологічного захисту в процесі саморегуляції. Наведено результати експериментального дослідження особливостей використання психологами копінг-стратегій, механізмів психологічного захисту, регуляторних процесів і регуляторно-особистісних властивостей у стресових ситуаціях. Проаналізовано середні показники, рівні прояву окреслених феноменів. Визначено репертуар використання психологами копінг-стратегій у стресових ситуаціях: планування розв’язання проблеми, позитивна переоцінка, конфронтація, дистанціювання, самоконтроль, пошук соціальної підтримки, втеча-уникнення. Пріоритетами в безсвідомій захисній активності виступають механізми раціоналізації, заперечення, проєкції, компенсації. Встановлено наявність кореляційних зв’язків між показниками копінг-стратегій і механізмами психологічного захисту психологів. Доведено, що психологи емоційно включені в стресову ситуацію, але користуються свідомими стратегіями для утримання вияву негативних емоцій, прагнуть зберегти контроль над ситуацією, використовуючи різні інформаційні ресурси. Психологи в стресових ситуаціях прагнуть спрямовувати свої дії на конструктивне розв’язання проблеми з метою підтримки себе й інших. Акцентовано на наявності взаємозв’язку між копінг-захисними механізмами й процесами саморегуляції психологів. Встановлено наявність кореляційних взаємозв’язків між показниками копінг-захисних механізмів і такими показниками саморегуляції особистості психолога, як моделювання, планування, оцінювання результатів, самостійність, загальний рівень саморегуляції. Доведено, що стресова ситуація активує широкий спектр регуляторних процесів і регуляторних властивостей особистості. Психологи вміють покладатися на свої здібності, продумувати способи досягнення мети й шукати можливості для розв’язання труднощів.
{"title":"КОПІНГ-ЗАХИСНІ МЕХАНІЗМИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ПСИХОЛОГІВ У СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ","authors":"Л. В. Степаненко","doi":"10.26661/2310-4368/2020-3-4","DOIUrl":"https://doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-4","url":null,"abstract":"У статті представлено проблему функціонування копінг-захисних механізмів особистості в стресових ситуаціях. Окреслено погляди вчених щодо взаємозв’язку копінг-стратегій поведінки особистості й механізмів психологічного захисту в процесі саморегуляції. Наведено результати експериментального дослідження особливостей використання психологами копінг-стратегій, механізмів психологічного захисту, регуляторних процесів і регуляторно-особистісних властивостей у стресових ситуаціях. Проаналізовано середні показники, рівні прояву окреслених феноменів. Визначено репертуар використання психологами копінг-стратегій у стресових ситуаціях: планування розв’язання проблеми, позитивна переоцінка, конфронтація, дистанціювання, самоконтроль, пошук соціальної підтримки, втеча-уникнення. Пріоритетами в безсвідомій захисній активності виступають механізми раціоналізації, заперечення, проєкції, компенсації. Встановлено наявність кореляційних зв’язків між показниками копінг-стратегій і механізмами психологічного захисту психологів. Доведено, що психологи емоційно включені в стресову ситуацію, але користуються свідомими стратегіями для утримання вияву негативних емоцій, прагнуть зберегти контроль над ситуацією, використовуючи різні інформаційні ресурси. Психологи в стресових ситуаціях прагнуть спрямовувати свої дії на конструктивне розв’язання проблеми з метою підтримки себе й інших. Акцентовано на наявності взаємозв’язку між копінг-захисними механізмами й процесами саморегуляції психологів. Встановлено наявність кореляційних взаємозв’язків між показниками копінг-захисних механізмів і такими показниками саморегуляції особистості психолога, як моделювання, планування, оцінювання результатів, самостійність, загальний рівень саморегуляції. Доведено, що стресова ситуація активує широкий спектр регуляторних процесів і регуляторних властивостей особистості. Психологи вміють покладатися на свої здібності, продумувати способи досягнення мети й шукати можливості для розв’язання труднощів.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-04-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41656851","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
S. H. Park, E. Abdin, Luo Nan, M. Subramaniam, L. Tan, R. V. van Dam
The Short Acculturation Scale (SAS) has been widely used for assessing the level of the acculturation of migrants in Western countries. However, the validity of SAS for use in cosmopolitan settings without a single prevailing culture is unclear. We examined the validity and reliability of a version of the SAS adapted to a multi-ethnic Asian society. We used cross-sectional data from 12,610 Singaporean citizens and permanent residents, aged 21–75 years, of Chinese, Malay, and Indian ethnicity. Our version used 11 items, with 5 questions on language use, 3 on media use, and 3 on ethnic social relations, to measure acculturation. Our version of the SAS had good internal consistency. The three-factor CFA model had a good fit to our data. The results from the multiple group CFA supported metric invariance and partial scalar invariance across the three ethnic groups. The total score was positively correlated with generation in Singapore and the number of languages spoken. Among first generation immigrants, country of origin, but not the duration of residence was significantly associated with the acculturation score. Our three-factor version of the SAS is a reliable and valid tool for measuring acculturation in Singapore residents. These findings indicate that adapted SAS can be used to assess acculturation in multicultural settings.
{"title":"Adaptation and Validation of a Short Acculturation Scale in a Multi-Ethnic Asian Population","authors":"S. H. Park, E. Abdin, Luo Nan, M. Subramaniam, L. Tan, R. V. van Dam","doi":"10.3390/PSYCH3010004","DOIUrl":"https://doi.org/10.3390/PSYCH3010004","url":null,"abstract":"The Short Acculturation Scale (SAS) has been widely used for assessing the level of the acculturation of migrants in Western countries. However, the validity of SAS for use in cosmopolitan settings without a single prevailing culture is unclear. We examined the validity and reliability of a version of the SAS adapted to a multi-ethnic Asian society. We used cross-sectional data from 12,610 Singaporean citizens and permanent residents, aged 21–75 years, of Chinese, Malay, and Indian ethnicity. Our version used 11 items, with 5 questions on language use, 3 on media use, and 3 on ethnic social relations, to measure acculturation. Our version of the SAS had good internal consistency. The three-factor CFA model had a good fit to our data. The results from the multiple group CFA supported metric invariance and partial scalar invariance across the three ethnic groups. The total score was positively correlated with generation in Singapore and the number of languages spoken. Among first generation immigrants, country of origin, but not the duration of residence was significantly associated with the acculturation score. Our three-factor version of the SAS is a reliable and valid tool for measuring acculturation in Singapore residents. These findings indicate that adapted SAS can be used to assess acculturation in multicultural settings.","PeriodicalId":20746,"journal":{"name":"Psychosomatics","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":3.4,"publicationDate":"2021-02-26","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"https://sci-hub-pdf.com/10.3390/PSYCH3010004","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47610975","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：