Pub Date : 2022-07-19DOI: 10.15407/mics2022.01.234
Marija Drėmaitė
How can we interpret the architects' desire to look postmodern in the last decade of soviet architecture (1980-1990)? Can it be explained according to René Girard’s theory of 'mimetic desire'? How much was it an imitation of Western forms, and how much was it connected to the vernacular turn, resulting in irreverent 'overuse' of historical references? Emphasis on the genius loci, vernacular elements, and search for historical/cultural identity indicates that themes usually associated with the postmodern architecture surfaced in the Eastern Bloc long before the demise of the socialist political system. The paper is focused on the 1980s architectural competitions in Vilnius, Lithuania, where younger generations of architects presented postmodern designs that widely employed historical references
{"title":"Reclaiming Identity: The Postmodern Turn in the Vilnius Architecture of the 1980s","authors":"Marija Drėmaitė","doi":"10.15407/mics2022.01.234","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2022.01.234","url":null,"abstract":"How can we interpret the architects' desire to look postmodern in the last decade of soviet architecture (1980-1990)? Can it be explained according to René Girard’s theory of 'mimetic desire'? How much was it an imitation of Western forms, and how much was it connected to the vernacular turn, resulting in irreverent 'overuse' of historical references? Emphasis on the genius loci, vernacular elements, and search for historical/cultural identity indicates that themes usually associated with the postmodern architecture surfaced in the Eastern Bloc long before the demise of the socialist political system. The paper is focused on the 1980s architectural competitions in Vilnius, Lithuania, where younger generations of architects presented postmodern designs that widely employed historical references","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"1988 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-19","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124482782","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-07-17DOI: 10.15407/mics2022.01.032
Андрій Пучков
У статті, по-перше, аргументовано впроваджено поняття радянський модерн як більш точне, ніж соцмодернізм; по-друге, розглянуто співролі талановитого архітектора (на прикладі Авраама Мілецького) і розумного державця (на прикладі Петра Шелеста) у створенні оригінальної архітектурної форми посеред радянської будівельної пересічності; по-третє, висвітлено роль періодичної архітектурної преси (перекладної та оглядів іноземної архітектурної практики в радянських почасових виданнях) у формуванні характеру звикання замовника (представників держави) до незвичної в радянській практиці будівництва архітектурної форми, що могла би сприйматися як конкурентоспроможна із результатами західної практики; по-четверте, показано роль теоретичних досліджень радянської архітектури в працях співробітників НДІ теорії та історії архітектури і містобудування в 1970–1980-х; нарешті, по-п’яте, звернуто увагу на небезпечність теперішнього абсолютизування архітектурних творів радмодерну, що їх можна розглядати не тільки як «художнє» свідчення про архітектурний стиль доби, а й як нині зайве карбування рис тоталітарної системи (від кривавої до латентно-повзучої), яких слід позбутися «естетично».
{"title":"Навмисна випадковість українського радмодерну, або Дозоване «цікавеньке» в архітектурі кінця 1950 — початку 1990-х","authors":"Андрій Пучков","doi":"10.15407/mics2022.01.032","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2022.01.032","url":null,"abstract":"У статті, по-перше, аргументовано впроваджено поняття радянський модерн як більш точне, ніж соцмодернізм; по-друге, розглянуто співролі талановитого архітектора (на прикладі Авраама Мілецького) і розумного державця (на прикладі Петра Шелеста) у створенні оригінальної архітектурної форми посеред радянської будівельної пересічності; по-третє, висвітлено роль періодичної архітектурної преси (перекладної та оглядів іноземної архітектурної практики в радянських почасових виданнях) у формуванні характеру звикання замовника (представників держави) до незвичної в радянській практиці будівництва архітектурної форми, що могла би сприйматися як конкурентоспроможна із результатами західної практики; по-четверте, показано роль теоретичних досліджень радянської архітектури в працях співробітників НДІ теорії та історії архітектури і містобудування в 1970–1980-х; нарешті, по-п’яте, звернуто увагу на небезпечність теперішнього абсолютизування архітектурних творів радмодерну, що їх можна розглядати не тільки як «художнє» свідчення про архітектурний стиль доби, а й як нині зайве карбування рис тоталітарної системи (від кривавої до латентно-повзучої), яких слід позбутися «естетично».","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125020827","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-04-19DOI: 10.15407/MICS2021.12.118
Михайло Тяглий
Упродовж низки проєктів, що їх останніми роками виконував Український центр вивчення історії Голокосту, було виявлено різноманітні історичні джерела, які загалом містять відомості про понад 140 місць загибелі ромів у зонах німецької окупації України. У цій статті подано п’ять карт, які є результатом пошукової роботи й заповнюють наявні на сьогодні у картографії та історіографії пробіли, дають змогу дати відповіді на такі запитання, що є нагальними при описі долі ромського населення України: 1) кількість і розташування місць страт ромів (що важливо для усвідомлення масштабу, регіональних особливостей і статистичних аспектів геноциду ромів на теренах України); 2) розподіл між кочовими та осілими ромськими жертвами за наявними джерелами (що важливо з огляду на концептуальні дискусії в історіографії щодо засад нацистської «циганської» політики, адже переважання жертв, які були осілими, переконливо демонструє, що у мотивації виконавців злочинів расово-ідеологічні чинники превалювали над уявленнями про «асоціальність» окремих ромів); 3) розподіл між німецькими виконавцями та місцевими співучасниками у злочинах щодо ромів (що важливо у контексті питання про ставлення місцевого населення до переслідуваних ромів та ступінь ініціативи місцевих органів врядування і допоміжної поліції у геноцидних акціях); 4) установа, яка задокументувала злочин (що важливо з погляду політики держави щодо документування злочинів проти ромів – зокрема, їхньої повноти та репрезентативності, – та особливостей формування суспільних уявлень про це); 5) наявність меморіальних об’єктів на місцях загибелі ромських жертв або зазначення наявності ромів серед жертв (що важливо у контексті формування соціальної пам’яті про геноцид ромів та наявності/відсутності механізмів «культурної пам’яті», що покликані увічнити пам’ять жертв). До кожної карти наведено опис методики її складання та аналіз наукової ваги поданих на ній відомостей. Узяті разом або окремо, карти мають потенціал для використання у науковій, освітній та музейній діяльності.
{"title":"КАРТОГРАФУВАННЯ ГЕНОЦИДУ РОМІВ УКРАЇНИ (1941–1944 РР.) ТА ПАМ’ЯТІ ПРО ЦЕ","authors":"Михайло Тяглий","doi":"10.15407/MICS2021.12.118","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/MICS2021.12.118","url":null,"abstract":" \u0000Упродовж низки проєктів, що їх останніми роками виконував Український центр вивчення історії Голокосту, було виявлено різноманітні історичні джерела, які загалом містять відомості про понад 140 місць загибелі ромів у зонах німецької окупації України. У цій статті подано п’ять карт, які є результатом пошукової роботи й заповнюють наявні на сьогодні у картографії та історіографії пробіли, дають змогу дати відповіді на такі запитання, що є нагальними при описі долі ромського населення України: 1) кількість і розташування місць страт ромів (що важливо для усвідомлення масштабу, регіональних особливостей і статистичних аспектів геноциду ромів на теренах України); 2) розподіл між кочовими та осілими ромськими жертвами за наявними джерелами (що важливо з огляду на концептуальні дискусії в історіографії щодо засад нацистської «циганської» політики, адже переважання жертв, які були осілими, переконливо демонструє, що у мотивації виконавців злочинів расово-ідеологічні чинники превалювали над уявленнями про «асоціальність» окремих ромів); 3) розподіл між німецькими виконавцями та місцевими співучасниками у злочинах щодо ромів (що важливо у контексті питання про ставлення місцевого населення до переслідуваних ромів та ступінь ініціативи місцевих органів врядування і допоміжної поліції у геноцидних акціях); 4) установа, яка задокументувала злочин (що важливо з погляду політики держави щодо документування злочинів проти ромів – зокрема, їхньої повноти та репрезентативності, – та особливостей формування суспільних уявлень про це); 5) наявність меморіальних об’єктів на місцях загибелі ромських жертв або зазначення наявності ромів серед жертв (що важливо у контексті формування соціальної пам’яті про геноцид ромів та наявності/відсутності механізмів «культурної пам’яті», що покликані увічнити пам’ять жертв). До кожної карти наведено опис методики її складання та аналіз наукової ваги поданих на ній відомостей. Узяті разом або окремо, карти мають потенціал для використання у науковій, освітній та музейній діяльності.","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-04-19","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130666754","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-02-10DOI: 10.15407/MICS2020.11.037
Вікторыя Тарасевіч
Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.
{"title":"ГІСТОРЫЯ ВЫВУЧЭННЯ ЖАНОЧАГА СТРОЮ КУЛЬТУРЫ СМАЛЕНСКА-ПОЛАЦКІХ ДОЎГІХ КУРГАНОЎ: ВЫНІКІ І СУЧАСНЫ СТАН","authors":"Вікторыя Тарасевіч","doi":"10.15407/MICS2020.11.037","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/MICS2020.11.037","url":null,"abstract":"Статтю присвячено історії вивчення, а також аналізу ступеня вивченості жіночого металевого вбрання (костюма) культури смоленсько-полоцьких довгих курганів, яку прийнято ототожнювати з літописними кривичами. Автор проаналізував низку наукових публікацій, на основі яких було зроблено висновок про те, що цілеспрямоване вивчення цього питання почалось з 1960-х р. У вивченні жіночого ювелірного убору кривичів можна виокремити три періоди. Перший період (1960-ті – початок 1990-х рр.) характеризується поступовим відходом від сприйняття жіночого убору «культури довгих курганів» тільки як джерела: убір став предметом дослідження. Другий період (1990-ті – 2017 рр.) характеризується цілеспрямованим вивченням жіночого убору в рамках поняття культури смоленсько-полоцьких довгих курганів (КСПДК). У цей час виникають досить детальні типології окремих елементів жіночого убору КСПДК. З 2017 р. починається третій період (2017 рік – наш час). Він виділений на основі виявлених безкурганних поховань КСПДК, у яких трапляються нові «нетипові» жіночі прикраси. Це спонукало дослідників до переосмислення традицій поховального обряду та характерних елементів жіночого убору кривичів. Серед основних дослідників можна назвати імена Є. А. Шмідта, В. В. Сєдова, В. В. Єнукова, В. С. Нєфьодова. За результатами багаторічних досліджень було виділено речі, які виступають як «культурні маркери», запропоновано типології та хронологію окремих елементів жіночого металевого вбрання: скроневих кілець, головних вінець, тримачів. Встановлено, що при дослідженні жіночого ювелірного вбрання культури смоленсько-полоцьких довгих курганів переважає «мікрорегіональний підхід»: типології інвентарю переважно базуються на матеріалах смоленської частини ареалу культури. Отже, існує «розрив» у рівні вивченості жіночого металевого вбрання між російськими та білоруськими дослідниками: на території Білорусі вивчення його локальних особливостей та хронології тільки почалось.","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-02-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124556600","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.073
Ye. K. Chernukhin
Тhere are several fragments of Іtalian, Russian and Ukrainian folk songs and poems among various texts, written with Greek letters, in the Urum manuscript dating from the first half of the 19th cent. The very presence of such texts, the character of their transcription indicates the spread of ІItalian, Russian and Ukrainian song culture and, in some degree, literature among the Turkish speaking Greeks of Mariupol in the first decades of their residence in Azov region.
{"title":"SONGS AND POEMS OF THE \"BIG CITY\": TO THE QUESTION OF CULTURE AND LIFE OF MARIUPOL IN THE FIRST HALF OF THE 19th CENTURY","authors":"Ye. K. Chernukhin","doi":"10.15407/mics2020.08.073","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.073","url":null,"abstract":"Тhere are several fragments of Іtalian, Russian and Ukrainian folk songs and poems among various texts, written with Greek letters, in the Urum manuscript dating from the first half of the 19th cent. The very presence of such texts, the character of their transcription indicates the spread of ІItalian, Russian and Ukrainian song culture and, in some degree, literature among the Turkish speaking Greeks of Mariupol in the first decades of their residence in Azov region.","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"31 6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129219739","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.097
Aleksander Łupienko
The part of the book ‘Order in the Streets. The Political History of Warsaw’s Public Space in the First Half of the 19th Century’Detailed information is here https://storage.googleapis.com/flyers.peterlang.com/March_2020/978-3-631-80070-6_normal_English.pdf
{"title":"DEFINITIONS AND THEORIES OF PUBLIC SPACE","authors":"Aleksander Łupienko","doi":"10.15407/mics2020.08.097","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.097","url":null,"abstract":"The part of the book ‘Order in the Streets. The Political History of Warsaw’s Public Space in the First Half of the 19th Century’Detailed information is here https://storage.googleapis.com/flyers.peterlang.com/March_2020/978-3-631-80070-6_normal_English.pdf","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"75 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124475757","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.045
U. Blacker
In the material, the author addresses a multidimensional memory problem - not only as a constituent of social life but also as a feature of its functioning in urban space. The author presents the interpretations of memory against the background of urban transformations. The complexity and multidimensionality of this phenomenon are emphasized not only in the usual methodological field but also in literary practice. Literature acts as a means of accumulating memory despite the disappearance or destruction of one or the other in urban space. The traumatic experience is of particular importance. The example of the twentieth century reflects the various cases of the existence of memories of the tragic past. Kyiv, Lviv, Wroclaw, Kaliningrad and several other cities during the Second World War have faced the transformation of the usual landscape. That was both the realities of time and the policies against certain groups who have been harassed and destroyed. The practice of work and interaction with one or another component of the past, measures of governmental bodies are analyzed. After these tragic periods, the memory in a peculiar manner was lost. The cities in the region in one way or another came to return and actualization of this experience in the modern world. Critical in this process is the literary practice that "returns" and "opens" the memory of urban space. Complex topics require the involvement of a large number of disciplines in order to form an objective vision of the urban past.
{"title":"POST-CATASTROPHIC CITY TEXT: THE CITY READING IN THE CITY IN THE POSTWAR EAST AND CENTRAL EUROPE","authors":"U. Blacker","doi":"10.15407/mics2020.08.045","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.045","url":null,"abstract":"In the material, the author addresses a multidimensional memory problem - not only as a constituent of social life but also as a feature of its functioning in urban space. The author presents the interpretations of memory against the background of urban transformations. The complexity and multidimensionality of this phenomenon are emphasized not only in the usual methodological field but also in literary practice. Literature acts as a means of accumulating memory despite the disappearance or destruction of one or the other in urban space. The traumatic experience is of particular importance. The example of the twentieth century reflects the various cases of the existence of memories of the tragic past. Kyiv, Lviv, Wroclaw, Kaliningrad and several other cities during the Second World War have faced the transformation of the usual landscape. That was both the realities of time and the policies against certain groups who have been harassed and destroyed. The practice of work and interaction with one or another component of the past, measures of governmental bodies are analyzed. After these tragic periods, the memory in a peculiar manner was lost. The cities in the region in one way or another came to return and actualization of this experience in the modern world. Critical in this process is the literary practice that \"returns\" and \"opens\" the memory of urban space. Complex topics require the involvement of a large number of disciplines in order to form an objective vision of the urban past.","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"24 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131557533","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.024
Ihor Dvorkin
The article analyzes the formation and development of Kyiv museums during the imperial period, as well as the transformations, that took place in this field during the revolutionary period (1917 - 1919). The article deals with the history of museums through the prism of analyzing the contribution of central and local authorities to the development and further activities of museum institutions. The influence of the state authorities and the Ukrainian national movement on the development of museums is considered in the example of the largest Kyiv museums. Museums have played an essential role in the formation of collective memory, memory policy, the nation-building processes et cetera. During the study period in European countries, national museums were opened. As P. Aronsson and G. Elgenius mentioned, «The national museum is thus a knowledge-based socio-political institution, with corresponding collections and displays that ultimately claim, articulate and represent dominant national values and myths». This article examines the potential of Kyiv museum institutions to become Ukrainian national museums. Kyiv during the imperial period was an important centre of Russian culture and power. For imperial authorities, Kyiv was the administrative centre of the Southwestern region, the city from which Christianity spread, the centre of Russification of Ukrainian territory et cetera. At the same time, Kyiv was the centre of the Ukrainian movement in the Russian Empire. The Ukrainian activists could perceive this city in a completely different way – as a historic capital. For the Ukrainian intelligentsia of the Russian Empire, museum institutions had great potential in the study of the history and culture of Ukrainian lands. The first museums in Kyiv were opened at St. Volodymyr University in the 1830s. The most significant museums in the city were the Church-Archeological Museum at the Kyiv Theological Academy and the Kyiv City (Art, Industrial and Scientific) Museum There was no purposeful state museum policy in the Russian Empire. At the same time, the imperial and local authorities had an influence on the creation of museum institutions and their further development (mostly through funding). From the point of view of imperial power, which acted in a particular paradigm of non-recognition of Ukrainians as a separate people, Kyiv museums were supposed to be “Russian”, followed by, or should be followed by, authorities of all levels. However, supporters of the Ukrainian national movement, occupying official positions, used the museums for their purposes, finding opportunities to involve local authorities and patrons. The city's museums operated under different signage, but they had the potential to become Ukrainian national museums, most of all the Kyiv City Museum. This museum has evolved accordingly, thanks to scholars associated with it. In 1917 - 1919 the situation in the city changed. Ukrainian state entities - the UNR and the Ukrainian state, of co
{"title":"MUSEUMS IN KYIV (1830'S - 1919): FORMATION, DEVELOPMENT, TRANSFORMATION DURING THE REVOLUTION","authors":"Ihor Dvorkin","doi":"10.15407/mics2020.08.024","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.024","url":null,"abstract":"The article analyzes the formation and development of Kyiv museums during the imperial period, as well as the transformations, that took place in this field during the revolutionary period (1917 - 1919). The article deals with the history of museums through the prism of analyzing the contribution of central and local authorities to the development and further activities of museum institutions. The influence of the state authorities and the Ukrainian national movement on the development of museums is considered in the example of the largest Kyiv museums. Museums have played an essential role in the formation of collective memory, memory policy, the nation-building processes et cetera. During the study period in European countries, national museums were opened. As P. Aronsson and G. Elgenius mentioned, «The national museum is thus a knowledge-based socio-political institution, with corresponding collections and displays that ultimately claim, articulate and represent dominant national values and myths». This article examines the potential of Kyiv museum institutions to become Ukrainian national museums. Kyiv during the imperial period was an important centre of Russian culture and power. For imperial authorities, Kyiv was the administrative centre of the Southwestern region, the city from which Christianity spread, the centre of Russification of Ukrainian territory et cetera. At the same time, Kyiv was the centre of the Ukrainian movement in the Russian Empire. The Ukrainian activists could perceive this city in a completely different way – as a historic capital. For the Ukrainian intelligentsia of the Russian Empire, museum institutions had great potential in the study of the history and culture of Ukrainian lands. The first museums in Kyiv were opened at St. Volodymyr University in the 1830s. The most significant museums in the city were the Church-Archeological Museum at the Kyiv Theological Academy and the Kyiv City (Art, Industrial and Scientific) Museum There was no purposeful state museum policy in the Russian Empire. At the same time, the imperial and local authorities had an influence on the creation of museum institutions and their further development (mostly through funding). From the point of view of imperial power, which acted in a particular paradigm of non-recognition of Ukrainians as a separate people, Kyiv museums were supposed to be “Russian”, followed by, or should be followed by, authorities of all levels. However, supporters of the Ukrainian national movement, occupying official positions, used the museums for their purposes, finding opportunities to involve local authorities and patrons. The city's museums operated under different signage, but they had the potential to become Ukrainian national museums, most of all the Kyiv City Museum. This museum has evolved accordingly, thanks to scholars associated with it. In 1917 - 1919 the situation in the city changed. Ukrainian state entities - the UNR and the Ukrainian state, of co","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129061840","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.080
Tetiana Tkhorzhevska, K. Vynohradova
This article examines changeability/non-changeability of the notions of the common communicative area at the example of one courtyard in the housing area of Odesa. Since "present city life includes numerous and various cultural features, styles of life and forms of owning of city space" (Holston, Appadurai, 1996), and anthropology gives a possibility to explore how exactly "global processes reflect on the particular person's life and the whole communities on the macrolevel" (Prato, Pardo, 2013), it seemed possible for us to choose as an exploration object one "courtyard", meaning the space in between of multi-story houses. XX century's second half known as the time of global urbanization, as a result of which at the beginning of the XXI century most of humanity turns out in the cities. Soviet modernization, including urbanization, was a part of those processes. USSR's dissipation and Ukraine's formation led to the change of many of every day's practics. All those processes influenced human societies and various local communities. We tried to find out how courtyard's inhabitants under all those complex processes changed their view on the notion of common space. Chronologically this research covers the period since first settlers in the new houses (1979–1980 yy.) until today (the research was set in the spring of 2018 y.). Were used methods of profound themed interview and mental mapping, with the help of which are explored views of three age groups of surrounding houses at common space between them. That way lets to embrace inhabitant's understanding of the courtyard as the common space for the examined period. The main research strategy is started by structuralists method of binary oppositions. For the analysis of changeability/non-changeability of the notions about the courtyard's common space were used binary oppositions collective/individual, activity/indifference, owned/foreign. Noticed by us tendencies of development of the notions about the courtyard's common space directed from collectiveness to individualism, from activity to indifference, from commonality and "our" space to the obscurity of foreign and incomprehension of owning the space."
{"title":"COURTYARD OF THE HOUSING AREA IN THE EYES OF THREE GENERATIONS OF ITS INHABITANTS","authors":"Tetiana Tkhorzhevska, K. Vynohradova","doi":"10.15407/mics2020.08.080","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.080","url":null,"abstract":" This article examines changeability/non-changeability of the notions of the common communicative area at the example of one courtyard in the housing area of Odesa. Since \"present city life includes numerous and various cultural features, styles of life and forms of owning of city space\" (Holston, Appadurai, 1996), and anthropology gives a possibility to explore how exactly \"global processes reflect on the particular person's life and the whole communities on the macrolevel\" (Prato, Pardo, 2013), it seemed possible for us to choose as an exploration object one \"courtyard\", meaning the space in between of multi-story houses. \u0000 \u0000XX century's second half known as the time of global urbanization, as a result of which at the beginning of the XXI century most of humanity turns out in the cities. Soviet modernization, including urbanization, was a part of those processes. USSR's dissipation and Ukraine's formation led to the change of many of every day's practics. All those processes influenced human societies and various local communities. We tried to find out how courtyard's inhabitants under all those complex processes changed their view on the notion of common space. Chronologically this research covers the period since first settlers in the new houses (1979–1980 yy.) until today (the research was set in the spring of 2018 y.). \u0000Were used methods of profound themed interview and mental mapping, with the help of which are explored views of three age groups of surrounding houses at common space between them. That way lets to embrace inhabitant's understanding of the courtyard as the common space for the examined period. \u0000The main research strategy is started by structuralists method of binary oppositions. For the analysis of changeability/non-changeability of the notions about the courtyard's common space were used binary oppositions collective/individual, activity/indifference, owned/foreign. \u0000Noticed by us tendencies of development of the notions about the courtyard's common space directed from collectiveness to individualism, from activity to indifference, from commonality and \"our\" space to the obscurity of foreign and incomprehension of owning the space.\"","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"57 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124536114","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-06-17DOI: 10.15407/mics2020.08.054
Yana Prymachenko
The article deals with the transformation of “places of memory” in post-Soviet Kyiv’s cultural space based on the case of January Uprising Street. The main attention focuses on three events crucial for Ukrainian history in the twentieth century: the 1917–1921 Ukrainian Revolution, Holodomor and the Second World War. The author highlights the change in the ideological connotation and cultural representations of Soviet “places of memory” during almost thirty years of Ukrainian independence. The former January Uprising Street, which today consists of two streets – Ivan Mazepa and Lavrska – would for a long period of time signify the key events of Soviet history: October Revolution Civil war and World War II. The Park of Eternal Glory and Memorial complex “Ukrainian State Museum of the History of the Great Patriotic War of 1941–1945” (now known as the National Museum of the history of Ukraine in the Second World War) built into the historical space pf the ancient Kyiv had to propagate the main Soviet historical event. After Ukraine gained independence the space along the former January Upraising Street has transformed greatly. The public space has been affected by the rediscovery of forgotten and erased events.
{"title":"“PLACES OF MEMORY” TRANSFORMATION IN POST-SOVIET KYIV’S CULTURAL PLACES A CASE OF JANUARY UPRISING STREET","authors":"Yana Prymachenko","doi":"10.15407/mics2020.08.054","DOIUrl":"https://doi.org/10.15407/mics2020.08.054","url":null,"abstract":"The article deals with the transformation of “places of memory” in post-Soviet Kyiv’s cultural space based on the case of January Uprising Street. The main attention focuses on three events crucial for Ukrainian history in the twentieth century: the 1917–1921 Ukrainian Revolution, Holodomor and the Second World War. The author highlights the change in the ideological connotation and cultural representations of Soviet “places of memory” during almost thirty years of Ukrainian independence. \u0000The former January Uprising Street, which today consists of two streets – Ivan Mazepa and Lavrska – would for a long period of time signify the key events of Soviet history: October Revolution Civil war and World War II. The Park of Eternal Glory and Memorial complex “Ukrainian State Museum of the History of the Great Patriotic War of 1941–1945” (now known as the National Museum of the history of Ukraine in the Second World War) built into the historical space pf the ancient Kyiv had to propagate the main Soviet historical event. After Ukraine gained independence the space along the former January Upraising Street has transformed greatly. The public space has been affected by the rediscovery of forgotten and erased events.","PeriodicalId":287528,"journal":{"name":"City History, Culture, Society","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-06-17","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130573077","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：