У статтi представлена реконструкцiя концепцiї розуму, розробленої I. Кантом у межах критичного проєкту. Автор обґрунтовує положення, що Кант як представник епохи Просвiтництва розкриває рiзнi аспекти свого бачення зрiлого розуму конечної iстоти — розуму «повнолiтньої» людини. Стверджується, що для Канта поняття розуму є головним поняттям усiєї його критичної фiлософiї i що у рiзних працях рiзних рокiв вiн розкриває окремi аспекти такого системного явища, як зрiлий розум. Використовуючи полiтичнi та юридичнi метафори, Кант за аналогiєю з правовою систематичнiстю представляє розум як упорядковану систему, iз чiтким розмежуванням легiтимного i нелегiтимного використання окремих вищих пiзнавальних здатностей суб’єкта, як-то: розсудку, сили судження та розуму, — в межах їхньої компетенцiї. Автор виокремлює три суттєвi ознаки зрiлого розуму у кантiвськiй експлiкацiї: (1) вiльний; (2) iнтерсуб’єктивний; (3) автономний. Кожен iз цих аспектiв зазнав певної еволюцiї, що вiдображує еволюцiю кантiвської фiлософiї загалом: вiд суто просвiтницької настанови на емансипацiю розуму (звiльнення вiд забобонiв) до iдеї автономного само-законного розуму, який виступає суддею та арбiтром, в межах цiлiсної «критичної справи». Автором пiдкреслюється, що для Канта слiдування максимi вiльного вiд забобонiв способу думання означає перебування розуму в активному станi, без чого вiн не може бути законодавцем нi у сферi пiзнання, нi у практичнiй сферi. У зв’язку з цим «революцiйна перемiна у способi мислення» (копернiканський переворот) у теоретичнiй i практичнiй фiлософiї Канта розглядається як наслiдок його просвiтницької експлiкацiї розуму. Окрема увага у статтi придiляється кантiвському розумiнню публiчного використання розуму та iдеї широкого способу мислення, його критицi позицiї логiчного егоїзму та розробцi концепцiї логiчного плюралiзму на основi iдеї загальнолюдського розуму.
{"title":"Концепція зрілого розуму у філософії І. Канта","authors":"Oksana Panafidina","doi":"10.31812/apd.v0i22.4524","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4524","url":null,"abstract":"У статтi представлена реконструкцiя концепцiї розуму, розробленої I. Кантом у межах критичного проєкту. Автор обґрунтовує положення, що Кант як представник епохи Просвiтництва розкриває рiзнi аспекти свого бачення зрiлого розуму конечної iстоти — розуму «повнолiтньої» людини. Стверджується, що для Канта поняття розуму є головним поняттям усiєї його критичної фiлософiї i що у рiзних працях рiзних рокiв вiн розкриває окремi аспекти такого системного явища, як зрiлий розум. Використовуючи полiтичнi та юридичнi метафори, Кант за аналогiєю з правовою систематичнiстю представляє розум як упорядковану систему, iз чiтким розмежуванням легiтимного i нелегiтимного використання окремих вищих пiзнавальних здатностей суб’єкта, як-то: розсудку, сили судження та розуму, — в межах їхньої компетенцiї. Автор виокремлює три суттєвi ознаки зрiлого розуму у кантiвськiй експлiкацiї: (1) вiльний; (2) iнтерсуб’єктивний; (3) автономний. Кожен iз цих аспектiв зазнав певної еволюцiї, що вiдображує еволюцiю кантiвської фiлософiї загалом: вiд суто просвiтницької настанови на емансипацiю розуму (звiльнення вiд забобонiв) до iдеї автономного само-законного розуму, який виступає суддею та арбiтром, в межах цiлiсної «критичної справи». Автором пiдкреслюється, що для Канта слiдування максимi вiльного вiд забобонiв способу думання означає перебування розуму в активному станi, без чого вiн не може бути законодавцем нi у сферi пiзнання, нi у практичнiй сферi. У зв’язку з цим «революцiйна перемiна у способi мислення» (копернiканський переворот) у теоретичнiй i практичнiй фiлософiї Канта розглядається як наслiдок його просвiтницької експлiкацiї розуму. Окрема увага у статтi придiляється кантiвському розумiнню публiчного використання розуму та iдеї широкого способу мислення, його критицi позицiї логiчного егоїзму та розробцi концепцiї логiчного плюралiзму на основi iдеї загальнолюдського розуму.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"23 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128390781","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена проблематицi «вiдкритого суспiльства», його цiнностей i їх реалiзацiї в освiтi. Акцентовано значення цiєї концепцiї в контекстi розробки ключових проблем сучасної фiлософiї. Розглянуто систему iдеалiв i норм «вiдкритого суспiльства», обґрунтовано їх взаємозв’язок з принципами рацiональностi. Проаналiзовано функцiонування цiннiсних орiєнтирiв освiтньої системи та можливостi її реформування на засадах критичного рацiоналiзму. Окреслено проблеми методологiї соцiальних реформ, державного контролю над освiтою; розповсюдження антиегалiтарних тенденцiй в суспiльствi; регулювання освiтнього процесу; упровадження особистiсно-орiєнтованого пiдходу в навчаннi; пiдходу, зорiєнтованого на критичне обговорення важливих суспiльних тем; виховання та розвитку навичок, необхiдних для участi в демократичному життi країни; розвитку критичного мислення. Придiлено увагу проблемi реформування освiти в суспiльствах за умов домiнування цiннiсного релятивiзму, проблемним аспектам спiвiснування суперечливих традицiй у суспiльствi. Розглянуто особливостi освiтнiх систем, що були сформованi на засадах марксистської та пост-марксистської iдеологiй. Пiдкреслено їх зв’язок з iррацiоналiзмом та релятивiзмом. Характеризовано формальний спосiб органiзацiї такої системи та її цiннiсне наповнення. Актуалiзовано категорiї «соцiальної адаптацiї», «соцiальної мiмiкрiї», висвiтлено феномен подвiйної моралi, характерний для посттоталiтарних країн. Розглянуто засади стратегiї поетапної соцiальної iнженерiї щодо суспiльств такого типу. Висвiтлено проблемнi аспекти помiркованого (поетапного) шляху реформ та методу радикальних перетворень. Окреслено стратегiю конструктивної дiяльностi реформатора, ознаки його приналежностi до критикорацiоналiстичної традицiї. Пiдкреслено роль фiлософської освiти та фiлософських дисциплiн у поширеннi цiннiсних настанов та iдеалiв вiдкритого суспiльства, становленнi рацiоналiстичної традицiї.
{"title":"Ціннісні засади та освітні орієнтири «відкритого суспільства»","authors":"Andrii Abdula, Ivan Abdula","doi":"10.31812/apd.v0i22.4526","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4526","url":null,"abstract":"Стаття присвячена проблематицi «вiдкритого суспiльства», його цiнностей i їх реалiзацiї в освiтi. Акцентовано значення цiєї концепцiї в контекстi розробки ключових проблем сучасної фiлософiї. Розглянуто систему iдеалiв i норм «вiдкритого суспiльства», обґрунтовано їх взаємозв’язок з принципами рацiональностi. Проаналiзовано функцiонування цiннiсних орiєнтирiв освiтньої системи та можливостi її реформування на засадах критичного рацiоналiзму. Окреслено проблеми методологiї соцiальних реформ, державного контролю над освiтою; розповсюдження антиегалiтарних тенденцiй в суспiльствi; регулювання освiтнього процесу; упровадження особистiсно-орiєнтованого пiдходу в навчаннi; пiдходу, зорiєнтованого на критичне обговорення важливих суспiльних тем; виховання та розвитку навичок, необхiдних для участi в демократичному життi країни; розвитку критичного мислення. Придiлено увагу проблемi реформування освiти в суспiльствах за умов домiнування цiннiсного релятивiзму, проблемним аспектам спiвiснування суперечливих традицiй у суспiльствi. Розглянуто особливостi освiтнiх систем, що були сформованi на засадах марксистської та пост-марксистської iдеологiй. Пiдкреслено їх зв’язок з iррацiоналiзмом та релятивiзмом. Характеризовано формальний спосiб органiзацiї такої системи та її цiннiсне наповнення. Актуалiзовано категорiї «соцiальної адаптацiї», «соцiальної мiмiкрiї», висвiтлено феномен подвiйної моралi, характерний для посттоталiтарних країн. Розглянуто засади стратегiї поетапної соцiальної iнженерiї щодо суспiльств такого типу. Висвiтлено проблемнi аспекти помiркованого (поетапного) шляху реформ та методу радикальних перетворень. Окреслено стратегiю конструктивної дiяльностi реформатора, ознаки його приналежностi до критикорацiоналiстичної традицiї. Пiдкреслено роль фiлософської освiти та фiлософських дисциплiн у поширеннi цiннiсних настанов та iдеалiв вiдкритого суспiльства, становленнi рацiоналiстичної традицiї.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"18 8","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"120836326","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Ця стаття – український переклад першого розділу книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття». Переклад було виконано з навчальною метою: ознайомити студентів із філософськими поглядами К. Поппера та навчити їх аналізувати та перекладати першоджерела. Переклад виконано в рамках проєкту кафедри філософії, спрямованого на розвиток творчого потенціалу студентів у студентських проблемних групах та наукових гуртках у Криворізькому державному педагогічному університеті. Перекладачі намагалися дотримуватися структури оригіналу та авторського стилю. Цей розділ містить основні гносеологічні ідеї філософії К. Поппера: його погляди щодо ненадійності індукції як методу наукового дослідження, введення фальсифікації як критерію демаркації та спроба розв’язати проблему «емпіричного базису». Стаття складається з восьми розділів: (1) проблема індукції, (2) відмова від психологізму, (3) дедуктивна перевірка теорій, (4) проблема демаркації, (5) досвід як метод, (6) фальсифікованість як критерій демаркації, (7) проблема «емпіричного базису», (8) наукова об'єктивність і суб'єктивна переконаність. К. Поппер вважає проблемним обґрунтування індуктивного умовиводу, тобто умовиводу, який робиться посилок – одиничних суджень. Науковцям необхідно з’ясувати, за яких умов таке обґрунтування є надійним. Ця проблема відома як проблема індукції. На думку Поппера, науковець не може уникнути цієї проблеми, оскільки наукова робота полягає у висуванні та перевірці теорій. Можливий спосіб усунути її – розробити дедуктивну перевірку. Задля виконання цього завдання К. Поппер розробляє процедуру дедуктивної перевірки теорій. Він висуває фальсифікацію як дедуктивний метод перевірки. Фальсифікованість означає потенційну можливість спростування висновків і умовиводів, зроблених з одиничних суджень. К. Поппер пропонує її як критерій демаркації, тобто процедури, яка відмежовує наукове знання від ненаукових поглядів, що називаються «метафізичними». Характерною рисою наукового знання є його об’єктивність. На думку К. Поппера, об’єктивне знання передбачає інтерсуб’єктивну перевірку. Він визнає, що така перевірка може тривати вічно, а це також породжує проблему. А втім, наукові твердження повинні бути здатними до такої перевірки.
本文是 K. 波普尔《科学发现的逻辑》一书第一章的乌克兰语译文。翻译是出于教育目的：向学生介绍 K. 波普尔的哲学观点，并教他们如何分析和翻译原始资料。翻译工作是哲学系项目的一部分，旨在开发 Kryvyi Rih 国立师范大学学生问题小组和研究圈的学生的创造潜力。译者努力遵循原著的结构和作者的风格。本章包含 K. 波普尔哲学的主要认识论观点：他认为归纳法作为科学研究方法不可靠，引入证伪作为划分标准，并试图解决 "经验基础 "问题。文章由八个部分组成：(1) 归纳法问题，(2) 否定心理主义，(3) 理论的演绎检验，(4) 划界问题，(5) 作为方法的经验，(6) 作为划界标准的可证伪性，(7) "经验基础 "问题，(8) 科学客观性和主观信念。K. 波普尔认为归纳推理（即从前提--单一判断--出发的推理）的正当性是有问题的。科学家需要弄清在什么条件下这种论证是可靠的。这个问题被称为归纳问题。波普尔认为，科学家无法避免这个问题，因为科学工作包括提出和检验理论。消除这一问题的一个可行方法是发展演绎检验法。为了完成这一任务，K. 波普尔制定了一套对理论进行演绎验证的程序。他提出了可证伪性这一演绎验证方法。可证伪性是指反驳从单一判断中得出的结论和推论的潜在可能性。K.波普尔提出可证伪性是一种分界标准，即把科学知识与被称为 "形而上学 "的非科学观点区分开来的程序。科学知识的一个特点是客观性。波普尔认为，客观知识涉及主体间的验证。他承认这种验证可能永远持续下去，这也是一个问题。然而，科学陈述应该能够进行这种验证。
{"title":"Карл Поппер. Логіка наукового відкриття. Огляд деяких фундаментальних проблем","authors":"Олена Євгеніївна Оліфер","doi":"10.31812/apd.v0i22.4462","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4462","url":null,"abstract":"Ця стаття – український переклад першого розділу книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття». Переклад було виконано з навчальною метою: ознайомити студентів із філософськими поглядами К. Поппера та навчити їх аналізувати та перекладати першоджерела. Переклад виконано в рамках проєкту кафедри філософії, спрямованого на розвиток творчого потенціалу студентів у студентських проблемних групах та наукових гуртках у Криворізькому державному педагогічному університеті. Перекладачі намагалися дотримуватися структури оригіналу та авторського стилю. Цей розділ містить основні гносеологічні ідеї філософії К. Поппера: його погляди щодо ненадійності індукції як методу наукового дослідження, введення фальсифікації як критерію демаркації та спроба розв’язати проблему «емпіричного базису». Стаття складається з восьми розділів: (1) проблема індукції, (2) відмова від психологізму, (3) дедуктивна перевірка теорій, (4) проблема демаркації, (5) досвід як метод, (6) фальсифікованість як критерій демаркації, (7) проблема «емпіричного базису», (8) наукова об'єктивність і суб'єктивна переконаність. К. Поппер вважає проблемним обґрунтування індуктивного умовиводу, тобто умовиводу, який робиться посилок – одиничних суджень. Науковцям необхідно з’ясувати, за яких умов таке обґрунтування є надійним. Ця проблема відома як проблема індукції. На думку Поппера, науковець не може уникнути цієї проблеми, оскільки наукова робота полягає у висуванні та перевірці теорій. Можливий спосіб усунути її – розробити дедуктивну перевірку. Задля виконання цього завдання К. Поппер розробляє процедуру дедуктивної перевірки теорій. Він висуває фальсифікацію як дедуктивний метод перевірки. Фальсифікованість означає потенційну можливість спростування висновків і умовиводів, зроблених з одиничних суджень. К. Поппер пропонує її як критерій демаркації, тобто процедури, яка відмежовує наукове знання від ненаукових поглядів, що називаються «метафізичними». Характерною рисою наукового знання є його об’єктивність. На думку К. Поппера, об’єктивне знання передбачає інтерсуб’єктивну перевірку. Він визнає, що така перевірка може тривати вічно, а це також породжує проблему. А втім, наукові твердження повинні бути здатними до такої перевірки.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133415530","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The article provides a detailed account and elucidation of Karl Popper’s solution to Hume’s problem of induction. It is pointed out that the solution has two major aspects. The first, explicitly described by Popper as his solution to the problem of induction, is the replacement of the inductivist account of the development of empirical knowledge, according to which cognition begins with observations of particular events and proceeds through inductive inferences to certainly true or highly probable theories-generalisations, with the hypothetico-deductivist account, according to which cognition begins with a problem and proceeds through conjecturing its possible solutions (advancing hypotheses) and attempts to falsify them by reproducible results of observations/experiments. The second aspect has to do with the problem of justification of the hypothetico-deductivist account (which replaces Hume’s problem of the justification of induction). This problem is shown to be dealt with within Popper’s-Bartley’s general solution to the problem of justification, usually described as «non-justificationism», which admits the impossibility of absolute definitive justification (for any position) and replaces the search for such justification with the evaluation of relative advantages/disadvantages of competing approaches, which can provide us with reasons to prefer or tentatively accept one of them. The comparison is made between Popper’s hypotheticodeductivist account and Charles Pierce’s account based on abduction, or inference to the best explanation. It is shown that these accounts has similar logical structures, that with respect to empirical science they suggest mutual corrections and clarifications, and that inference to the best explanation can provide justification for the assumption of the existence of laws of nature, which is implicit in the hypothetico-deductivist account.
{"title":"Karl Popper’s Solution to the Problem of Induction and the Non-Justificationist Conception of Rationality","authors":"Дмитро Петрович Сепетий","doi":"10.31812/apd.v0i22.4447","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4447","url":null,"abstract":"The article provides a detailed account and elucidation of Karl Popper’s solution to Hume’s problem of induction. It is pointed out that the solution has two major aspects. The first, explicitly described by Popper as his solution to the problem of induction, is the replacement of the inductivist account of the development of empirical knowledge, according to which cognition begins with observations of particular events and proceeds through inductive inferences to certainly true or highly probable theories-generalisations, with the hypothetico-deductivist account, according to which cognition begins with a problem and proceeds through conjecturing its possible solutions (advancing hypotheses) and attempts to falsify them by reproducible results of observations/experiments. The second aspect has to do with the problem of justification of the hypothetico-deductivist account (which replaces Hume’s problem of the justification of induction). This problem is shown to be dealt with within Popper’s-Bartley’s general solution to the problem of justification, usually described as «non-justificationism», which admits the impossibility of absolute definitive justification (for any position) and replaces the search for such justification with the evaluation of relative advantages/disadvantages of competing approaches, which can provide us with reasons to prefer or tentatively accept one of them. The comparison is made between Popper’s hypotheticodeductivist account and Charles Pierce’s account based on abduction, or inference to the best explanation. It is shown that these accounts has similar logical structures, that with respect to empirical science they suggest mutual corrections and clarifications, and that inference to the best explanation can provide justification for the assumption of the existence of laws of nature, which is implicit in the hypothetico-deductivist account.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130897306","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.
{"title":"Основні напрямки та проблеми аналітичної метаетики","authors":"Yaroslav Shramko","doi":"10.31812/apd.v0i22.4443","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/apd.v0i22.4443","url":null,"abstract":"Для аналітичної філософії загалом типовим є метатеоретичний підхід, коли розгляду піддається не деяка предметна царина як така, а сам процес дослідження цієї царини, що здійснюється задля прояснення методології такого дослідження та розробки його загальнофілософських засад. Водночас аналітична філософія не відмовляється від власного теоретичного вивчення філософських сутностей і можливих прикладних аспектів такого вивчення. Щодо етичного знання, то тут варто розрізняти (1) розгляд конкретних людських учинків або моделей поведінки з погляду їх можливої моральної оцінки; (2) етичні системи, які визначають умови моральної оцінки поведінки та вчинків; (3) філософсько-методологічний аналіз цих систем. Як наслідок, в аналітичній моральній філософії виділяють три рівні розгляду моралі, яким відповідають три основні розділи етики (етичні дисципліни): прикладна етика, нормативна етика й метаетика. Виокремлення цих розділів етичного знання відповідає прийнятому у філософії науки розмежуванню між методологічним рівнем розгляду наукового знання та самим цим знанням, у межах якого зазвичай виділяють теоретичний і прикладний (емпіричний) рівні. Основне завдання метаетики полягає у вивченні природи моральних суджень та етичних концепцій, а також у їх всебічному обгрунтуванні. Таке обгрунтування досягається за допомогою розгляду цілого комплексу питань, які пов’язують етику з іншими розділами філософії, насамперед з онтологією, теорією пізнання, філософією мови та філософією свідомості. У межах нормативної етики розробляються конкретні етичні теорії для обгрунтування тих чи тих загальних етичних принципів, а також вирішується питання, якого роду реальність повинна підпадати під дію цих принципів. Що стосується прикладної етики, то вона займається конкретними ситуаціями, проблемами або поведінковими, як правило, суспільно значущими практиками, з погляду їх можливої моральної оцінки, і на цій основі створюються етичні рекомендації щодо їх здійснення або, навпаки, обмеження.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"70 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-11-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114330035","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У цій роботі я намагаюся прояснити сутність філософії Дьюї: його метод (денотативний метод (ДМ) / структуру дослідження (СД)). Незважаючи на традиційне розуміння Дьюї як анти-фундаменталіста, я хочу показати, що, насправді, його метод мав метафізичні основи: принцип тяглості або теорію емерджентизму. Я також обґрунтовую, що метафізичну позицію Дьюї краще називати «культурним емерджентизмом», аніж його терміном «культурний натуралізм». Те, що Дьюї називав «здоровим глуздом» у своїй «Логіці», Гуссерль позначав терміном «життєвий світ» у «Кризі». Я порівнюю два погляди на розуміння цього явища і роблю висновок, що для Дьюї різниця між природничими науками та здоровим глуздом полягає у предметі, а не в методі. Отже, мета полягає у тому, щоб знайти уніфікований метод, який застосовуватиметься в обох сферах. Тоді як Гуссерль був більш песимістичним: для нього різниця полягала не тільки в предметі, а й у самих методах. Услід за цим обговоренням, я також зробив спробу переформулювати важку проблему свідомості у термінах Дьюї. Насамкінець, я порівнюю ДМ / СД Дьюї з попперівським розумінням наукового методу і роблю висновок, що між ними немає значної різниці, і що метод Дьюї також можна розглядати як гіпотетико-дедуктивний, з єдиною різницею в акцентах.
{"title":"Instrumentalist logic of scientific discovery: reflections on Dewey’s method and its metaphysical foundations","authors":"A. Leonov","doi":"10.31812/APD.V0I21.4369","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/APD.V0I21.4369","url":null,"abstract":"У цій роботі я намагаюся прояснити сутність філософії Дьюї: його метод (денотативний метод (ДМ) / структуру дослідження (СД)). Незважаючи на традиційне розуміння Дьюї як анти-фундаменталіста, я хочу показати, що, насправді, його метод мав метафізичні основи: принцип тяглості або теорію емерджентизму. Я також обґрунтовую, що метафізичну позицію Дьюї краще називати «культурним емерджентизмом», аніж його терміном «культурний натуралізм». Те, що Дьюї називав «здоровим глуздом» у своїй «Логіці», Гуссерль позначав терміном «життєвий світ» у «Кризі». Я порівнюю два погляди на розуміння цього явища і роблю висновок, що для Дьюї різниця між природничими науками та здоровим глуздом полягає у предметі, а не в методі. Отже, мета полягає у тому, щоб знайти уніфікований метод, який застосовуватиметься в обох сферах. Тоді як Гуссерль був більш песимістичним: для нього різниця полягала не тільки в предметі, а й у самих методах. Услід за цим обговоренням, я також зробив спробу переформулювати важку проблему свідомості у термінах Дьюї. Насамкінець, я порівнюю ДМ / СД Дьюї з попперівським розумінням наукового методу і роблю висновок, що між ними немає значної різниці, і що метод Дьюї також можна розглядати як гіпотетико-дедуктивний, з єдиною різницею в акцентах.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130046796","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
{"title":"Кріс Лоренц. Історичне знання та історична дійсність: на захист «внутрішнього реалізму»","authors":"Olena Mishalova, Oksana Panafidina","doi":"10.31812/APD.V0I21.3888","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/APD.V0I21.3888","url":null,"abstract":"текст першоджерела","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"9 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116050407","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Передмова до першоджерела Д. Юма "Про академічну, або скептичну, філософію".
休谟主要著作《论学术或怀疑哲学》的序言。
{"title":"Передмова до перекладу Д. Юма «Про академічну, або скептичну, філософію»","authors":"O. Olifer","doi":"10.31812/APD.V0I21.3887","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/APD.V0I21.3887","url":null,"abstract":"Передмова до першоджерела Д. Юма \"Про академічну, або скептичну, філософію\". ","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"275 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134331849","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Сучасна політична філософія аналітичного спрямування демонструє наявність великого спектру течій, концептуальних підходів та конкретних теорій, які розглядають найрізноманітніші проблеми політичного життя суспільства. Всі ці проблеми зрештою зводяться до проблеми суспільного блага — в чому воно полягає і як його можливо (якщо взагалі можливо) досягти. Суспільне благо слід розуміти тут гранично широко, не як набір якихось конкретних матеріальних або духовних благ, а як те, що Арістотель називав "благим життям", заради якого люди, власне, і об’єднуються в суспільство і яке передбачає вищу ступінь індивідуальної і суспільної досконалості (в першу чергу, моральної). З огляду на те, що досягнення суспільного блага можливе лише за умови, що суспільство грунтується на ідеї справедливості, одним з центральних завдань політичної філософії стає теоретична експлікація саме цієї ідеї — дати пояснення, в чому вона має полягати і яким чином суспільство і держава можуть і повинні їй відповідати. Ця ідея виступає засадничою для інших суспільних цінностей, найважливіші з яких знайшли своє вираження в знаменитому гаслі Великої французької революції: "Свобода, рівність, братерство!". Залежно від того, яка цінність приймається як визначальна для розв’язання проблеми справедливості, можна виділити чотири основні напрями сучасної аналітичної політичної філософії: утилітаризм (користь), лібералізм (свобода), егалітаризм (рівність), комунітаризм (спільність). Згідно з утилітаризмом, в основі справедливості, як і будь-яких інших понять моральної і політичної філософії, лежить принцип корисності. Соціально-політичні концепції ліберального типу визнають свободу за основну політичну цінність. Теорії егалітаризму розрізняються між собою залежно від концепції рівності, яку вони приймають. Відповідно до уявлень комунітаризму, в центрі політико-філософського розгляду взагалі і концепції соціальної справедливості зокрема повинні знаходитися не окремі індивіди, а спільноти людей і суспільство загалом.
{"title":"Основні напрямки аналітичної політичної філософії","authors":"Yaroslav Shramko","doi":"10.31812/APD.V0I21.4370","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/APD.V0I21.4370","url":null,"abstract":"Сучасна політична філософія аналітичного спрямування демонструє наявність великого спектру течій, концептуальних підходів та конкретних теорій, які розглядають найрізноманітніші проблеми політичного життя суспільства. Всі ці проблеми зрештою зводяться до проблеми суспільного блага — в чому воно полягає і як його можливо (якщо взагалі можливо) досягти. Суспільне благо слід розуміти тут гранично широко, не як набір якихось конкретних матеріальних або духовних благ, а як те, що Арістотель називав \"благим життям\", заради якого люди, власне, і об’єднуються в суспільство і яке передбачає вищу ступінь індивідуальної і суспільної досконалості (в першу чергу, моральної). З огляду на те, що досягнення суспільного блага можливе лише за умови, що суспільство грунтується на ідеї справедливості, одним з центральних завдань політичної філософії стає теоретична експлікація саме цієї ідеї — дати пояснення, в чому вона має полягати і яким чином суспільство і держава можуть і повинні їй відповідати. Ця ідея виступає засадничою для інших суспільних цінностей, найважливіші з яких знайшли своє вираження в знаменитому гаслі Великої французької революції: \"Свобода, рівність, братерство!\". Залежно від того, яка цінність приймається як визначальна для розв’язання проблеми справедливості, можна виділити чотири основні напрями сучасної аналітичної політичної філософії: утилітаризм (користь), лібералізм (свобода), егалітаризм (рівність), комунітаризм (спільність). Згідно з утилітаризмом, в основі справедливості, як і будь-яких інших понять моральної і політичної філософії, лежить принцип корисності. Соціально-політичні концепції ліберального типу визнають свободу за основну політичну цінність. Теорії егалітаризму розрізняються між собою залежно від концепції рівності, яку вони приймають. Відповідно до уявлень комунітаризму, в центрі політико-філософського розгляду взагалі і концепції соціальної справедливості зокрема повинні знаходитися не окремі індивіди, а спільноти людей і суспільство загалом.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"36 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121331119","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Кріс Лоренц і сучасна філософія історії: чим може бути корисним філософ історику? (передмова до перекладу статті «Історичне знання та історична дійсність: на захист "внутрішнього реалізму"») Мішалова О.В., Панафідіна О.П.
{"title":"Кріс Лоренц і сучасна філософія історії: чим може бути корисним філософ історику? (передмова до перекладу статті «Історичне знання та історична дійсність: на захист \"внутрішнього реалізму\"»)","authors":"Olena Mishalova, Oksana Panafidina","doi":"10.31812/APD.V0I21.3889","DOIUrl":"https://doi.org/10.31812/APD.V0I21.3889","url":null,"abstract":"Кріс Лоренц і сучасна філософія історії: чим може бути корисним філософ історику? (передмова до перекладу статті «Історичне знання та історична дійсність: на захист \"внутрішнього реалізму\"») \u0000Мішалова О.В., Панафідіна О.П.","PeriodicalId":305298,"journal":{"name":"Актуальні проблеми духовності","volume":"73 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121950180","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：