Pub Date : 2019-04-16DOI: 10.11603/2415-8798.2019.2.9971
V. Martsenyuk, I. V. Kachur, A. S. Sverstyuk, V. Bondarchuk, Yu. V. Zavidnyuk, V. Koval, O. Mochulska
На сьогодні значно зростає потреба людей у швидких та ефективних реабілітаційних процесах. Людям з обмеженими функціональними можливостями необхідні сенсорні пристрої, які застосовують для реабілітації з метою покращення здоров’я людини та її повернення до належного рівня життя. Сенсорні пристрої використовують для системи моніторингу здоров’я людей, які поділяють на портативні та переносні. Адже реабілітаційного лікування потребують пацієнти різної вікової категорії із серцево-легеневою патологією, неврологічними розладами, ортопедичними порушеннями тощо. У статті висвітлено електромеханічні, електричні, оптичні та теплові сенсори, перетворювачі акустичних сигналів або сенсори, чутливі до маси, сенсорні датчики та їх застосування на різних етапах реабілітації. Мета дослідження – проаналізувати сучасну вітчизняну та зарубіжну літератури щодо видів сенсорів у реабілітаційній медицині. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосистематичний та аналітичний методи в наступних електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar. Під час пошуку статті проаналізовано анотації. Критеріями включення були такі: 1 – фізична та медична реабілітація і/або допоміжна система, яка підтримується сенсорами і комп’ютером, 2 – системи, розроблені для організму людини, і 3 – документи, написані англійською мовою. Якщо очікуваний критерій було знайдено, повний текст переглядали. Результати досліджень та їх обговорення. Під час виконання дослідження провели систематичний огляд та аналіз останніх публікацій, в основному зарубіжної наукової медичної, біологічної та технічної літератури щодо видів, принципів роботи, розробки та можливостей застосування сенсорів у реабілітаційній медицині. Сенсорні технології продовжують всебічно розвиватися і пропонують зручні можливості у використанні для поліпшення функціонального стану здоров’я. Широкий спектр досліджень, включених і відображених у цьому огляді, включав різні типи сенсорів. На сьогодні пристрої, що використовують для моніторингу фізичної активності, розділяють на сенсори, які вимірюють такі біологічні показники, як тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання – пульсометр, тонометр, спірометр, та датчики руху – педометри, акселерометри, трекери активності. Деякими з найчастіших у використанні сенсорів у реабілітації є електроміографія, гальванічна реакція шкіри, електрокардіографія, електроенцефалографія та сенсорні датчики і системи, які контролюють рухову і фізіологічну активність людини. У статті для прикладів розглянуто: 1 – типовий алгоритм роботи пристроїв для моніторингу функціонального стану здоров’я людини, 2 – діагностичний прилад ALLADIN з сенсорами, який включає дев’ять компонентів. В електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar не знайдено жодної роботи, раніше опублікованої, де б автори узагальнювали поєднання сенсорів із апаратними засобами, робототехнічними, комп’ютерними, системами для реабілітації пацієнтів різних вікових категорій. В
{"title":"МОНІТОРИНГ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ПОКАЗНИКАМИ ЗА ДОПОМОГОЮ СЕНСОРІВ У РЕАБІЛІТАЦІЙНІЙ МЕДИЦИНІ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД","authors":"V. Martsenyuk, I. V. Kachur, A. S. Sverstyuk, V. Bondarchuk, Yu. V. Zavidnyuk, V. Koval, O. Mochulska","doi":"10.11603/2415-8798.2019.2.9971","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2019.2.9971","url":null,"abstract":"На сьогодні значно зростає потреба людей у швидких та ефективних реабілітаційних процесах. Людям з обмеженими функціональними можливостями необхідні сенсорні пристрої, які застосовують для реабілітації з метою покращення здоров’я людини та її повернення до належного рівня життя. Сенсорні пристрої використовують для системи моніторингу здоров’я людей, які поділяють на портативні та переносні. Адже реабілітаційного лікування потребують пацієнти різної вікової категорії із серцево-легеневою патологією, неврологічними розладами, ортопедичними порушеннями тощо. У статті висвітлено електромеханічні, електричні, оптичні та теплові сенсори, перетворювачі акустичних сигналів або сенсори, чутливі до маси, сенсорні датчики та їх застосування на різних етапах реабілітації. \u0000Мета дослідження – проаналізувати сучасну вітчизняну та зарубіжну літератури щодо видів сенсорів у реабілітаційній медицині. \u0000Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосистематичний та аналітичний методи в наступних електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar. Під час пошуку статті проаналізовано анотації. Критеріями включення були такі: 1 – фізична та медична реабілітація і/або допоміжна система, яка підтримується сенсорами і комп’ютером, 2 – системи, розроблені для організму людини, і 3 – документи, написані англійською мовою. Якщо очікуваний критерій було знайдено, повний текст переглядали. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Під час виконання дослідження провели систематичний огляд та аналіз останніх публікацій, в основному зарубіжної наукової медичної, біологічної та технічної літератури щодо видів, принципів роботи, розробки та можливостей застосування сенсорів у реабілітаційній медицині. Сенсорні технології продовжують всебічно розвиватися і пропонують зручні можливості у використанні для поліпшення функціонального стану здоров’я. Широкий спектр досліджень, включених і відображених у цьому огляді, включав різні типи сенсорів. На сьогодні пристрої, що використовують для моніторингу фізичної активності, розділяють на сенсори, які вимірюють такі біологічні показники, як тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання – пульсометр, тонометр, спірометр, та датчики руху – педометри, акселерометри, трекери активності. Деякими з найчастіших у використанні сенсорів у реабілітації є електроміографія, гальванічна реакція шкіри, електрокардіографія, електроенцефалографія та сенсорні датчики і системи, які контролюють рухову і фізіологічну активність людини. У статті для прикладів розглянуто: 1 – типовий алгоритм роботи пристроїв для моніторингу функціонального стану здоров’я людини, 2 – діагностичний прилад ALLADIN з сенсорами, який включає дев’ять компонентів. В електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar не знайдено жодної роботи, раніше опублікованої, де б автори узагальнювали поєднання сенсорів із апаратними засобами, робототехнічними, комп’ютерними, системами для реабілітації пацієнтів різних вікових категорій. \u0000В","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"43 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-16","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128636239","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-04-16DOI: 10.11603/2415-8798.2019.2.10026
H. Loi, O. M. Oleshchuk, M. Korda
Цукровий діабет 2 типу діагностовано у понад 65 % пацієнтів, які помирають у результаті кардіоваскулярної патології. “Метформін” – препарат вибору для лікування цукрового діабету 2 типу, який проявляє виражені кардіопротективні ефекти. Проте молекулярні механізми захисту кардіоміоцитів потребують подальшого вивчення. Гіпертрофія кардіоміоцитів відіграє провідну роль у розвитку серцевої недостатності та вважається результатом дисбалансу між прогіпертрофічними та антигіпертрофічними факторами та їх механізмами, які контролюють ріст клітин. При серцевій недостатності та гіпертрофії виникає дисфункція генів α-MHC і β-MHC. У нормі α-MHC є домінантною ізоформою, проте при кардіальній дисфункції виникає апрегуляція β-MHC гена. Мета дослідження – вивчити вплив препарату “Метформін” на гіпертрофію кардіоміоцитів та експресію генів α-MHC і β-MHC після інфаркту міокарда у мишей. Матеріали і методи. Мишам типу C57BI/6J змодельовано ішемію/реперфузію. Щоб оцінити трансляційний потенціал метформіну, лікування було розпочато через 15 хв після ішемії/реперфузії у дозі 5 мг/кг/добу інтраперитонеально та тривало 14 днів. Серцеві кріосекції забарвлено за допомогою гематоксиліну та еозину. Площі клітин визначено за допомогою програми ImageJ. Аналіз рівнів експресії генів α-MHC та β-MHC здійснено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі. Результати досліджень та їх обговорення. Ішемія/реперфузія спровокувала виражену гіпертрофію клітин серця. У групі тварин, пролікованих метформіном після інфаркту міокарда, виявлено достовірне зменшення розмірів кардіоміоцитів, порівняно з групою тварин, які отримували ін’єкції PBS. Крім того, ішемія/реперфузія спричинила апрегуляцію β-MHC, хоча достовірних змін в експресії α-MHC не відбулося. Встановлено, що на експресію генів α- та β-MHC препарат “Метформін” не чинить ніякого впливу. Висновки. Препарат “Метформін” захищає кардіоміоцити від гіпертрофічного ремоделювання після інфакту міокарда у мишей. Антигіпертрофічний ефект метформіну реалізується незалежно від експресії α- та β-MHC генів.
{"title":"ВПЛИВ МЕТФОРМІНУ НА ЕКСПРЕСІЮ α- ТА β-MHC ГЕНІВ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА У МИШЕЙ","authors":"H. Loi, O. M. Oleshchuk, M. Korda","doi":"10.11603/2415-8798.2019.2.10026","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2019.2.10026","url":null,"abstract":"Цукровий діабет 2 типу діагностовано у понад 65 % пацієнтів, які помирають у результаті кардіоваскулярної патології. “Метформін” – препарат вибору для лікування цукрового діабету 2 типу, який проявляє виражені кардіопротективні ефекти. Проте молекулярні механізми захисту кардіоміоцитів потребують подальшого вивчення. Гіпертрофія кардіоміоцитів відіграє провідну роль у розвитку серцевої недостатності та вважається результатом дисбалансу між прогіпертрофічними та антигіпертрофічними факторами та їх механізмами, які контролюють ріст клітин. При серцевій недостатності та гіпертрофії виникає дисфункція генів α-MHC і β-MHC. У нормі α-MHC є домінантною ізоформою, проте при кардіальній дисфункції виникає апрегуляція β-MHC гена. \u0000Мета дослідження – вивчити вплив препарату “Метформін” на гіпертрофію кардіоміоцитів та експресію генів α-MHC і β-MHC після інфаркту міокарда у мишей. \u0000Матеріали і методи. Мишам типу C57BI/6J змодельовано ішемію/реперфузію. Щоб оцінити трансляційний потенціал метформіну, лікування було розпочато через 15 хв після ішемії/реперфузії у дозі 5 мг/кг/добу інтраперитонеально та тривало 14 днів. Серцеві кріосекції забарвлено за допомогою гематоксиліну та еозину. Площі клітин визначено за допомогою програми ImageJ. Аналіз рівнів експресії генів α-MHC та β-MHC здійснено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Ішемія/реперфузія спровокувала виражену гіпертрофію клітин серця. У групі тварин, пролікованих метформіном після інфаркту міокарда, виявлено достовірне зменшення розмірів кардіоміоцитів, порівняно з групою тварин, які отримували ін’єкції PBS. Крім того, ішемія/реперфузія спричинила апрегуляцію β-MHC, хоча достовірних змін в експресії α-MHC не відбулося. Встановлено, що на експресію генів α- та β-MHC препарат “Метформін” не чинить ніякого впливу. \u0000Висновки. Препарат “Метформін” захищає кардіоміоцити від гіпертрофічного ремоделювання після інфакту міокарда у мишей. Антигіпертрофічний ефект метформіну реалізується незалежно від експресії α- та β-MHC генів.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-04-16","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122405325","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9812
O. Ponomarenko
За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями. Мета дослідження – покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки. Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %), середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих. Результати досліджень та їх обговорення. Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання. Висновки. Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.
{"title":"АЛГОРИТМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНИХ УШКОДЖЕНЬ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ","authors":"O. Ponomarenko","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9812","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9812","url":null,"abstract":"За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями. \u0000Мета дослідження – покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки. \u0000Матеріали і методи. Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %), середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %) хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання. \u0000Висновки. Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125298939","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9814
S. V. Khmil, I. Kulyk, R. P. Mykula
Ендометріоз – дисгормональне, імунозалежне захворювання, що характеризується доброякісним, вогнищевим розростанням тканини з наявними епітеліальними і стромальними елементами, які властиві ендометрію в міометрії чи інших органах статевої системи і поза нею. Основними клінічними проявами даного захворювання є персистуючий біль та у 25–50 % жінок – безпліддя. Мета дослідження – удосконалити метод лікування ендометріозасоційованого безпліддя у програмах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) із використанням препаратів, що покращують якість яйцеклітин. Матеріали і методи. В дослідженні взяли участь 94 жінки репродуктивного віку з безпліддям та гістологічно підтвердженим діагнозом генітального ендометріозу. Середній вік обстежених жінок з ендометріозасоційованим безпліддям становив (31,9±2,7) року. Середня маса тіла складала (72,2±3,4) кг. Тривалість безпліддя серед обстежених пацієнток була від 3 до 10 років при середньому значенні (6,2±1,4) року. Первинне безпліддя виявлено у 63 пацієнток із 94 (67 %), вторинне – у 31 пацієнтки (33 %). Алгоритм ведення пацієнток із безпліддям виконували відповідно до наказів МОЗ України № 787 від 09.09.2013 р. “Про затвердження порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”. Перед програмою ДРТ було проведено збір даних щодо попереднього обстеження та лікування подружніх пар із подальшим обов’язковим стандартним протоколом обстеження (ОСПО). Результати дослідження та їх обговорення. У статті показано ефективність комплексної терапії препаратами “FT 500 plus” та “Олігодетрим” у жінок із безпліддям на тлі генітального ендометріозу перед проведенням контрольованої оваріальної стимуляції. Пацієнток додатково поділили на групи залежно від проведених оперативних втручань. Стимуляцію здійснювали за допомогою стандартного “довгого” протоколу з а-ГнРГ і використанням тригера хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ). Оцінку ефективності якості лікування проводили за такими показниками: сумарна доза рекомбінантного фолікулостимулюючого гормону (р-ФСГ), тривалість стимуляції, кількість фолікулів діаметром більше 17 мм на момент введення тригера фінального дозрівання фолікулів, сумарний коефіцієнт ефективності отриманих ооциткумулюсних комплексів при трансвагінальній пункції (ТВП), ступінь зрілості ооцитів, частоту дегенеративних змін в яйцеклітинах, відсоток запліднення, дроблення ембріонів, вихід бластоцист. Висновки. Застосування модифікованих схем контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) з ад’ювантною терапією із метою корекції оксидативних порушень дозволяє покращити загальну відповідь яєчників на стимуляцію, підвищити кількість ооцитів, ступінь їх зрілості та якості, коефіцієнт запліднення та вихід бластоцист у хворих із безпліддям на тлі генітального ендометріозу.
{"title":"КОМПЛЕКСНА ТЕРАПІЯ У ЖІНОК З ЕНДОМЕТРІОЗАСОЦІЙОВАНИМ БЕЗПЛІДДЯМ У ПРОГРАМАХ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ","authors":"S. V. Khmil, I. Kulyk, R. P. Mykula","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9814","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9814","url":null,"abstract":"Ендометріоз – дисгормональне, імунозалежне захворювання, що характеризується доброякісним, вогнищевим розростанням тканини з наявними епітеліальними і стромальними елементами, які властиві ендометрію в міометрії чи інших органах статевої системи і поза нею. Основними клінічними проявами даного захворювання є персистуючий біль та у 25–50 % жінок – безпліддя. \u0000Мета дослідження – удосконалити метод лікування ендометріозасоційованого безпліддя у програмах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) із використанням препаратів, що покращують якість яйцеклітин. \u0000Матеріали і методи. В дослідженні взяли участь 94 жінки репродуктивного віку з безпліддям та гістологічно підтвердженим діагнозом генітального ендометріозу. Середній вік обстежених жінок з ендометріозасоційованим безпліддям становив (31,9±2,7) року. Середня маса тіла складала (72,2±3,4) кг. Тривалість безпліддя серед обстежених пацієнток була від 3 до 10 років при середньому значенні (6,2±1,4) року. Первинне безпліддя виявлено у 63 пацієнток із 94 (67 %), вторинне – у 31 пацієнтки (33 %). Алгоритм ведення пацієнток із безпліддям виконували відповідно до наказів МОЗ України № 787 від 09.09.2013 р. “Про затвердження порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”. Перед програмою ДРТ було проведено збір даних щодо попереднього обстеження та лікування подружніх пар із подальшим обов’язковим стандартним протоколом обстеження (ОСПО). \u0000Результати дослідження та їх обговорення. У статті показано ефективність комплексної терапії препаратами “FT 500 plus” та “Олігодетрим” у жінок із безпліддям на тлі генітального ендометріозу перед проведенням контрольованої оваріальної стимуляції. Пацієнток додатково поділили на групи залежно від проведених оперативних втручань. Стимуляцію здійснювали за допомогою стандартного “довгого” протоколу з а-ГнРГ і використанням тригера хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ). \u0000Оцінку ефективності якості лікування проводили за такими показниками: сумарна доза рекомбінантного фолікулостимулюючого гормону (р-ФСГ), тривалість стимуляції, кількість фолікулів діаметром більше 17 мм на момент введення тригера фінального дозрівання фолікулів, сумарний коефіцієнт ефективності отриманих ооциткумулюсних комплексів при трансвагінальній пункції (ТВП), ступінь зрілості ооцитів, частоту дегенеративних змін в яйцеклітинах, відсоток запліднення, дроблення ембріонів, вихід бластоцист. \u0000Висновки. Застосування модифікованих схем контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) з ад’ювантною терапією із метою корекції оксидативних порушень дозволяє покращити загальну відповідь яєчників на стимуляцію, підвищити кількість ооцитів, ступінь їх зрілості та якості, коефіцієнт запліднення та вихід бластоцист у хворих із безпліддям на тлі генітального ендометріозу.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125998678","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9817
P. F. Shaganov
Проблема спайкової хвороби носить загальномедичне значення, з нею у своїй практиці постійно стикаються акушери-гінекологи та хірурги. Спайки між органами черевної порожнини здебільшого виникають унаслідок оперативних втручань та запальних процесів органів малого таза. Вони призводять до таких ускладнень, як трубно-перитонеальне безпліддя, синдром хронічного тазового болю, порушення функції вісцеральних органів. Мета дослідження – визначити фактори ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку. Матеріали і методи. Було проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 187 жінок, яких прооперували з використанням лапароскопічного доступу й у якості основного або супутнього мали діагноз спайкової хвороби. Оцінили дані про соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез, вік та соціальний статус. Групу порівняння склали дані 65 жінок, у яких під час оперативного втручання не виявлено спайок у черевній порожнині. Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз соматичного анамнезу жінок із наявністю спайок у черевній порожнині та без таких показав, що жінки зі спайками мали в 3,2 раза (14,97 порівняно з 4,62 %, p<0,05) частіше той чи інший вид алергії, і в 3,5 раза (10,70 та 3,07 %) – аутоімунних захворювань. В обох групах зареєстровано оперативні втручання у минулому, хоча кількість їх була майже у 6 разів вища при наявності спайкової хвороби (53,48 порівняно з 9,23 %, p<0,05). У жінок із наявністю спайок в черевній порожнині відсоток операцій на тазових органах був у 2,5 раза вищим (85,00 порівняно з 33,33 %, p<0,05), та лише в даної категорії пацієнток мало місце дренування черевної порожнини під час операції (22,4 %, p<0,05). Вивчення гінекологічної захворюваності серед обстежених показало, що пацієнтки зі спайками мали у 3,6 раза частіше запальні захворювання внутрішніх статевих органів (61,50 порівняно з 16,92 %, p<0,05), та у кожної третьої зареєстровано більше одного епізоду вказаної патології в анамнезі (33,68 %, p<0,05). Крім того, кожна п’ята жінка з наявністю спайок у черевній порожнині мала ендометріоз (17,11 порівняно з 3,08 %, p<0,05). Значна частина пацієнток зі спайками у черевній порожнині мала 2 та більше аборти у минулому, тоді як серед пацієнток групи порівнянні таких не було. Висновки. За даними дослідження, до факторів ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку належать алергічні захворювання; оперативні втручання на черевній порожнині, особливо повторні, та на тазових органах; дренування черевної порожнини після операції; запальні захворювання тазових органів та їх рецидиви; повторні хірургічні аборти.
{"title":"РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ АНАМНЕЗУ ЖІНОК ІЗ НАЯВНІСТЮ СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ","authors":"P. F. Shaganov","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9817","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9817","url":null,"abstract":"Проблема спайкової хвороби носить загальномедичне значення, з нею у своїй практиці постійно стикаються акушери-гінекологи та хірурги. Спайки між органами черевної порожнини здебільшого виникають унаслідок оперативних втручань та запальних процесів органів малого таза. Вони призводять до таких ускладнень, як трубно-перитонеальне безпліддя, синдром хронічного тазового болю, порушення функції вісцеральних органів. \u0000Мета дослідження – визначити фактори ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку. \u0000Матеріали і методи. Було проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 187 жінок, яких прооперували з використанням лапароскопічного доступу й у якості основного або супутнього мали діагноз спайкової хвороби. Оцінили дані про соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез, вік та соціальний статус. Групу порівняння склали дані 65 жінок, у яких під час оперативного втручання не виявлено спайок у черевній порожнині. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз соматичного анамнезу жінок із наявністю спайок у черевній порожнині та без таких показав, що жінки зі спайками мали в 3,2 раза (14,97 порівняно з 4,62 %, p<0,05) частіше той чи інший вид алергії, і в 3,5 раза (10,70 та 3,07 %) – аутоімунних захворювань. В обох групах зареєстровано оперативні втручання у минулому, хоча кількість їх була майже у 6 разів вища при наявності спайкової хвороби (53,48 порівняно з 9,23 %, p<0,05). У жінок із наявністю спайок в черевній порожнині відсоток операцій на тазових органах був у 2,5 раза вищим (85,00 порівняно з 33,33 %, p<0,05), та лише в даної категорії пацієнток мало місце дренування черевної порожнини під час операції (22,4 %, p<0,05). Вивчення гінекологічної захворюваності серед обстежених показало, що пацієнтки зі спайками мали у 3,6 раза частіше запальні захворювання внутрішніх статевих органів (61,50 порівняно з 16,92 %, p<0,05), та у кожної третьої зареєстровано більше одного епізоду вказаної патології в анамнезі (33,68 %, p<0,05). Крім того, кожна п’ята жінка з наявністю спайок у черевній порожнині мала ендометріоз (17,11 порівняно з 3,08 %, p<0,05). Значна частина пацієнток зі спайками у черевній порожнині мала 2 та більше аборти у минулому, тоді як серед пацієнток групи порівнянні таких не було. \u0000Висновки. За даними дослідження, до факторів ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку належать алергічні захворювання; оперативні втручання на черевній порожнині, особливо повторні, та на тазових органах; дренування черевної порожнини після операції; запальні захворювання тазових органів та їх рецидиви; повторні хірургічні аборти.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"22 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121077590","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9811
M. A. Kolishetska, N. G. Sementsiv, O. V. Sadlyak, M. Baida
За останнє десятиліття спостерігається значне збільшення кількості випадків алергійних захворювань, насамперед бронхіальної астми (БА), що розглядається як проблема світового рівня й перебуває в центрі уваги клініцистів різних спеціальностей. На сучасному етапі БА є комплексним захворюванням із різними клініко-патогенетичними варіантами перебігу, особливостями реакції на проведене лікування та віддаленими результатами захворювання. Мета дослідження – вивчити морфологічні та метаболічні зміни в бронхах та легенях морських свинок у динаміці формування експериментальної бронхіальної астми. Матеріали і методи. Результати проведених патоморфологічних досліджень встановили, що застосування даної експериментальної моделі для морських свинок спричиняло спазм гладкої м’язової тканини у бронхах дрібного та середнього калібрів, артеріальних судинах легень із вираженим звуженням їхнього простору, а також еозинофільну та лімфоцитарну інфільтрації, особливо на 19-ту добу експерименту, яке в подальшому (33-я доба) призводило до розвитку вогнищевого ателектазу, пневмосклерозу та емфіземи легень. Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених біохімічних досліджень показали активізацію протеолітичних процесів у бронхах на усіх стадіях їх розвитку на тлі депресії показників антипротеазного потенціалу, особливо на 33-ю добу експерименту – зростає вміст азоальбуміну на 107,2 % (р<0,05), азоказеїну – на 133,8 % (р<0,05) і знижується концентрація α2-макроглобуліну на 64,6 % (р<0,05) порівняно з контролем. Формування бронхіальної астми спричиняє порушення протеїназно-інгібіторної системи в легенях, що проявляється достовірним поетапним зростанням лізису дрібно і великодисперсних білків в умовах компенсаторного підвищення вмісту α2-макроглобуліну на 5-ту добу експерименту з подальшим їх зниженням. Найпомітніші зміни протеїназно-інгібіторної системи спостерігали в найпізніший термін (33-я доба) спостереження – зростав вміст азоальбуміну на 85,9 % (р<0,05), азоказеїну – на 96,3 % (р<0,05) та знижувався рівень α2-макроглобуліну на 48,5 % (р<0,05) в легенях відносно показників контролю. Висновки. В динаміці розвитку експериментальної БА відмічають посилення протеазних реакцій із початковою активізацією, а далі депресією активності інгібіторного захисту, що свідчить про виражений дисбаланс протеїназно-інгібіторної системи, починаючи з раннього періоду формування цієї патології.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ТА МЕТАБОЛІЧНИХ ЗМІН В БРОНХАХ ТА ЛЕГЕНЯХ У ДИНАМІЦІ ФОРМУВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ","authors":"M. A. Kolishetska, N. G. Sementsiv, O. V. Sadlyak, M. Baida","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9811","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9811","url":null,"abstract":"За останнє десятиліття спостерігається значне збільшення кількості випадків алергійних захворювань, насамперед бронхіальної астми (БА), що розглядається як проблема світового рівня й перебуває в центрі уваги клініцистів різних спеціальностей. На сучасному етапі БА є комплексним захворюванням із різними клініко-патогенетичними варіантами перебігу, особливостями реакції на проведене лікування та віддаленими результатами захворювання. \u0000Мета дослідження – вивчити морфологічні та метаболічні зміни в бронхах та легенях морських свинок у динаміці формування експериментальної бронхіальної астми. \u0000Матеріали і методи. Результати проведених патоморфологічних досліджень встановили, що застосування даної експериментальної моделі для морських свинок спричиняло спазм гладкої м’язової тканини у бронхах дрібного та середнього калібрів, артеріальних судинах легень із вираженим звуженням їхнього простору, а також еозинофільну та лімфоцитарну інфільтрації, особливо на 19-ту добу експерименту, яке в подальшому (33-я доба) призводило до розвитку вогнищевого ателектазу, пневмосклерозу та емфіземи легень. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених біохімічних досліджень показали активізацію протеолітичних процесів у бронхах на усіх стадіях їх розвитку на тлі депресії показників антипротеазного потенціалу, особливо на 33-ю добу експерименту – зростає вміст азоальбуміну на 107,2 % (р<0,05), азоказеїну – на 133,8 % (р<0,05) і знижується концентрація α2-макроглобуліну на 64,6 % (р<0,05) порівняно з контролем. Формування бронхіальної астми спричиняє порушення протеїназно-інгібіторної системи в легенях, що проявляється достовірним поетапним зростанням лізису дрібно і великодисперсних білків в умовах компенсаторного підвищення вмісту α2-макроглобуліну на 5-ту добу експерименту з подальшим їх зниженням. Найпомітніші зміни протеїназно-інгібіторної системи спостерігали в найпізніший термін (33-я доба) спостереження – зростав вміст азоальбуміну на 85,9 % (р<0,05), азоказеїну – на 96,3 % (р<0,05) та знижувався рівень α2-макроглобуліну на 48,5 % (р<0,05) в легенях відносно показників контролю. \u0000Висновки. В динаміці розвитку експериментальної БА відмічають посилення протеазних реакцій із початковою активізацією, а далі депресією активності інгібіторного захисту, що свідчить про виражений дисбаланс протеїназно-інгібіторної системи, починаючи з раннього періоду формування цієї патології.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"10 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130250206","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9816
S. V. Khmil, U. Y. Franchuk, I. V. Korda
У статті висвітлено питання перебігу вагітності та пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому. Прееклампсія і надалі залишається актуальною та важливою проблемою сьогодення, займаючи провідне місце в структурі материнської та перинатальної захворюваності й смертності. Мета дослідження – підвищити ефективність діагностики, профілактики пізнього гестозу на тлі метаболічного синдрому. Матеріали та методи. Ми провели ретроспективний аналіз 640 історій пологів, облікових карт спостереження за вагітними за три роки (2016–2018), у яких перебіг вагітності був ускладнений прееклампсією на тлі метаболічного синдрому. Результати досліджень та їх обговорення. Перебіг вагітності у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому ускладнився в 72,38 %, а саме: плацентарною недостатністю (27,83 %), тазовим передлежанням плода (13,4 %), передчасними пологами у терміні 32–34 тижні вагітності (24,74 %), передчасним відшаруванням нормально розташованої плаценти (3,09 %), передчасним розривом плідних оболонок (15,46 %). Перебіг пологів ускладнився первинною слабкістю пологової діяльності (4,12 %), вторинною слабкістю пологової діяльності (3,09 %), кровотечею у ІІІ періоді пологів (2,06 %), обвиттям пуповини навколо шиї плода (10,3 %), дистресом плода (13,4 %), затримкою плаценти і плідних оболонок, без кровотечі (2,06 %), розривом промежини (1,03 %) при розродженні та акушерським розривом шийки матки (2,06 %). У 27,62 % жінок вагітність на тлі метаболічного синдрому перебігала без ускладнень. Висновки. Дані ретроспективного аналізу клінічного перебігу вагітності, пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому за останні 3 роки свідчать про зростання цих ускладнень. Тому важливо для профілактики проводити комплексну прегравідарну підготовку та визначати предиктори даного ускладнення вагітності.
{"title":"РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ У ЖІНОК ІЗ ПІЗНІМ ГЕСТОЗОМ НА ТЛІ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ","authors":"S. V. Khmil, U. Y. Franchuk, I. V. Korda","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9816","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9816","url":null,"abstract":"У статті висвітлено питання перебігу вагітності та пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому. Прееклампсія і надалі залишається актуальною та важливою проблемою сьогодення, займаючи провідне місце в структурі материнської та перинатальної захворюваності й смертності. \u0000Мета дослідження – підвищити ефективність діагностики, профілактики пізнього гестозу на тлі метаболічного синдрому. \u0000Матеріали та методи. Ми провели ретроспективний аналіз 640 історій пологів, облікових карт спостереження за вагітними за три роки (2016–2018), у яких перебіг вагітності був ускладнений прееклампсією на тлі метаболічного синдрому. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Перебіг вагітності у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому ускладнився в 72,38 %, а саме: плацентарною недостатністю (27,83 %), тазовим передлежанням плода (13,4 %), передчасними пологами у терміні 32–34 тижні вагітності (24,74 %), передчасним відшаруванням нормально розташованої плаценти (3,09 %), передчасним розривом плідних оболонок (15,46 %). Перебіг пологів ускладнився первинною слабкістю пологової діяльності (4,12 %), вторинною слабкістю пологової діяльності (3,09 %), кровотечею у ІІІ періоді пологів (2,06 %), обвиттям пуповини навколо шиї плода (10,3 %), дистресом плода (13,4 %), затримкою плаценти і плідних оболонок, без кровотечі (2,06 %), розривом промежини (1,03 %) при розродженні та акушерським розривом шийки матки (2,06 %). У 27,62 % жінок вагітність на тлі метаболічного синдрому перебігала без ускладнень. \u0000Висновки. Дані ретроспективного аналізу клінічного перебігу вагітності, пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому за останні 3 роки свідчать про зростання цих ускладнень. Тому важливо для профілактики проводити комплексну прегравідарну підготовку та визначати предиктори даного ускладнення вагітності.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121520668","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9818
M. Shved, N. Kovbasa, L. V. Sadliy, N. M. Vivchar, O. A. Prokopovych
Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру. Мета дослідження – підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів. Матеріали і методи. Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β2-агоністів. Результати досліджень та їх обговорення. Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію. Висновки. Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β2-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень.
{"title":"КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ (НЕКРОЗУ) МІОКАРДА 2 ТИПУ, ІНДУКОВАНОГО ПРИЙОМОМ АНАБОЛІЧНИХ СТЕРОЇДІВ ТА БЕТА-АДРЕНОСТИМУЛЯТОРІВ","authors":"M. Shved, N. Kovbasa, L. V. Sadliy, N. M. Vivchar, O. A. Prokopovych","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9818","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9818","url":null,"abstract":"Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру. \u0000Мета дослідження – підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів. \u0000Матеріали і методи. Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β2-агоністів. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію. \u0000Висновки. Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β2-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116218913","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9815
S. V. Khmil, M. Khmil
Безпліддя є однією із актуальних проблем сучасної вітчизняної та зарубіжної медицин, незважаючи на успіхи, досягнуті у репродуктивній медицині в останні десятиліття. Це питання має не тільки медичне, а й соціально-економічне значення, тому що призводить до погіршення демографічної ситуації у країні. Частота безпліддя в нашій країні складає 15–20 % від загальної популяції подружніх пар. При цьому необхідно відмітити, що у 40 % подружніх пар воно триває від 5 до 25 років, а 30–35 % потребують використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Причинами росту безпліддя є погіршення стану репродуктивного здоров’я населення, збільшення частоти ендометріозу, фіброміоми матки, кіст та кістом яєчників, ендокринних порушень, запальних захворювань органів малого таза, широке використання контрацептивів, відтермінування народження першої дитини, а також велику роль відіграє погіршення екологічної та економічної ситуації у країні. Необхідно відмітити, що синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) робить значний внесок у проблему безпліддя. Полісиндромне захворювання є однією з найпоширеніших ендокринологічних патологій у жінок репродуктивного віку. За даними літератури, СПКЯ діагностують майже у 50 % жінок із порушеннями менструальної та овуляторної функцій та більше ніж в 40 % є причиною ановуляторного безпліддя. Мета дослідження – підвищити ефективність лікування безпліддя шляхом використання прегравідарної терапії у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників перед проведенням контрольованої стимуляції овуляції в протоколах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 150 жінок із діагнозом СПКЯ. Пацієнток поділили на 2 групи. Першу групу склали 72 жінки, котрі щодня протягом 2–3 місяців перед стимуляцією овуляції, та за протоколом контрольованої овуляторної стимуляції (КОС), приймали фолієву кислоту (400 мкг). Другу групу складали 78 пацієнток із безпліддям при СПКЯ, які аналогічно отримували комбіновану терапію вітамінного комплексу “FT-500 plus” та препарат вітаміну D3 “Аквадетрим”. В обох групах здійснювали стимуляцію суперовуляції за допомогою рекомбінантного гонадотропіну коріфолітропіну-альфа – “ЕЛОНВА”. На 5–7 дні протоколу призначали щоденно антагоніст-ГнРГ (ант-ГнРГ) “Оргалутран” по 0,25 мг. На 8 день від введення ЕЛОНВИ продовжили стимуляцію рекомбінантним фолікулостимулюючим гормоном (р-ФСГ) “Пурегон” до кінцевого дозрівання ооцитів, у якості тригера використовували агоніст-ГнРГ (а-ГнРГ) “Диферелін”. За допомогою ультразвукового дослідження вимірювали розміри яєчників, діагностували наявність патологічних утворень, оцінювали стан фолікулярного апарату. Результати досліджень та їх обговорення. На основі проведених досліджень було встановлено, що у пацієнток, яким застосовували комплексну прегравідарну підготовку перед протоколом контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) із поєднанням препаратів “FT-500 Plus” (“Інозитол”, “Фолієва кислота’, “Глутатіон”, “Лютеїн”, цинк, вітамін С, вітам
{"title":"ОПТИМІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ ПРЕГРАВІДАРНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОТОКОЛІВ КОНТРОЛЬОВАНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ ОВУЛЯЦІЇ В ПАЦІЄНТОК ІЗ СИНДРОМОМ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ У ПРОГРАМАХ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ","authors":"S. V. Khmil, M. Khmil","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9815","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9815","url":null,"abstract":"Безпліддя є однією із актуальних проблем сучасної вітчизняної та зарубіжної медицин, незважаючи на успіхи, досягнуті у репродуктивній медицині в останні десятиліття. Це питання має не тільки медичне, а й соціально-економічне значення, тому що призводить до погіршення демографічної ситуації у країні. Частота безпліддя в нашій країні складає 15–20 % від загальної популяції подружніх пар. При цьому необхідно відмітити, що у 40 % подружніх пар воно триває від 5 до 25 років, а 30–35 % потребують використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Причинами росту безпліддя є погіршення стану репродуктивного здоров’я населення, збільшення частоти ендометріозу, фіброміоми матки, кіст та кістом яєчників, ендокринних порушень, запальних захворювань органів малого таза, широке використання контрацептивів, відтермінування народження першої дитини, а також велику роль відіграє погіршення екологічної та економічної ситуації у країні. Необхідно відмітити, що синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) робить значний внесок у проблему безпліддя. Полісиндромне захворювання є однією з найпоширеніших ендокринологічних патологій у жінок репродуктивного віку. За даними літератури, СПКЯ діагностують майже у 50 % жінок із порушеннями менструальної та овуляторної функцій та більше ніж в 40 % є причиною ановуляторного безпліддя. \u0000Мета дослідження – підвищити ефективність лікування безпліддя шляхом використання прегравідарної терапії у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників перед проведенням контрольованої стимуляції овуляції в протоколах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). \u0000Матеріали і методи. Під спостереженням перебувало 150 жінок із діагнозом СПКЯ. Пацієнток поділили на 2 групи. Першу групу склали 72 жінки, котрі щодня протягом 2–3 місяців перед стимуляцією овуляції, та за протоколом контрольованої овуляторної стимуляції (КОС), приймали фолієву кислоту (400 мкг). Другу групу складали 78 пацієнток із безпліддям при СПКЯ, які аналогічно отримували комбіновану терапію вітамінного комплексу “FT-500 plus” та препарат вітаміну D3 “Аквадетрим”. В обох групах здійснювали стимуляцію суперовуляції за допомогою рекомбінантного гонадотропіну коріфолітропіну-альфа – “ЕЛОНВА”. На 5–7 дні протоколу призначали щоденно антагоніст-ГнРГ (ант-ГнРГ) “Оргалутран” по 0,25 мг. На 8 день від введення ЕЛОНВИ продовжили стимуляцію рекомбінантним фолікулостимулюючим гормоном (р-ФСГ) “Пурегон” до кінцевого дозрівання ооцитів, у якості тригера використовували агоніст-ГнРГ (а-ГнРГ) “Диферелін”. За допомогою ультразвукового дослідження вимірювали розміри яєчників, діагностували наявність патологічних утворень, оцінювали стан фолікулярного апарату. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. На основі проведених досліджень було встановлено, що у пацієнток, яким застосовували комплексну прегравідарну підготовку перед протоколом контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) із поєднанням препаратів “FT-500 Plus” (“Інозитол”, “Фолієва кислота’, “Глутатіон”, “Лютеїн”, цинк, вітамін С, вітам","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"19 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125641692","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2019-02-05DOI: 10.11603/2415-8798.2018.4.9813
O. B. Susla, Z. I. Litovkina
На сучасному етапі важливою є комплексна оцінка факторів, що формують дуже високий серцево-судинний ризик у пацієнтів із хронічною хворобою нирок VД стадії (ХХН VД) діабетичного походження. Мета дослідження – визначити клініко-метаболічні фактори, пов’язані з діабетичною нефропатією (ДН), у хворих на хронічному гемодіалізі (ГД), а також з’ясувати за цих умов кардіоваскулярні особливості порушеного мінерального та ліпідного обмінів. Матеріали і методи. У дослідження було включено 121 хворого (чоловіків – 71 віком, (53,2±1,1) року тривалістю ГД (52,2±4,8) місяця), яких лікували програмним ГД. Переважали пацієнти з хронічним гломерулонефритом (34,7 %). Залежно від наявності/відсутності цукрового діабету (ЦД) 2 типу з ураженням нирок їх поділили на дві групи: перша – ДН немає (n=86); друга – наявна ДН (n=35). Комплекс клініко-лабораторних обстежень передбачав оцінку антропометричних, гендерних ознак, показників артеріального тиску, дослідження ліпідного спектра, фосфорно-кальцієвого метаболізму, аналіз частоти серцево-судинних ускладнень. Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що хворі на ДН були старшого віку (р<0,001), мали меншу тривалість ГД (р=0,040), додіалізної стадії ХХН (р=0,011); у них значуще частіше діагностували артеріальну гіпертензію (у 97,1 %), ішемічну хворобу серця (в 77,1 %), серцеву недостатність (у 77,1 %) та аритмії (в 48,6 %). Концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів другої групи була нижчою (р<0,001), а вміст тригліцеринів (ТГ) – вищим (р=0,036), ніж у першійй відповідно. Вперше при ХХН VД стадії визначено сироваткове зниження вмісту магнію (Mg) у хворих на ДН ((0,86±0,02) vs. (1,01±0,02) ммоль/л; р<0,001), порівняно з такими без ДН, причому в другій групі показники Mg і ХС ЛПВЩ (Rs=0,39, р=0,022), так само як і Mg і ТГ (Rs=-0,47, р=0,005) тісно корелювали. Висновки. Порушення ліпідного обміну, дисбаланс мінерального метаболізму з розвитком дефіциту Mg, гіпертригліцеринемією та зниженням ХС ЛПВЩ, очевидно, є одними з факторів прогресування атеросклерозу, кардіоваскулярного ремоделювання та високої частоти серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із ДН на хронічному ГД.
{"title":"МЕТАБОЛІЧНІ ФАКТОРИ СЕРЦЕВО-СУДИННОГО РИЗИКУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ДІАБЕТИЧНОЮ НЕФРОПАТІЄЮ НА ПРОГРАМНОМУ ГЕМОДІАЛІЗІ","authors":"O. B. Susla, Z. I. Litovkina","doi":"10.11603/2415-8798.2018.4.9813","DOIUrl":"https://doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9813","url":null,"abstract":"На сучасному етапі важливою є комплексна оцінка факторів, що формують дуже високий серцево-судинний ризик у пацієнтів із хронічною хворобою нирок VД стадії (ХХН VД) діабетичного походження. \u0000Мета дослідження – визначити клініко-метаболічні фактори, пов’язані з діабетичною нефропатією (ДН), у хворих на хронічному гемодіалізі (ГД), а також з’ясувати за цих умов кардіоваскулярні особливості порушеного мінерального та ліпідного обмінів. \u0000Матеріали і методи. У дослідження було включено 121 хворого (чоловіків – 71 віком, (53,2±1,1) року тривалістю ГД (52,2±4,8) місяця), яких лікували програмним ГД. Переважали пацієнти з хронічним гломерулонефритом (34,7 %). Залежно від наявності/відсутності цукрового діабету (ЦД) 2 типу з ураженням нирок їх поділили на дві групи: перша – ДН немає (n=86); друга – наявна ДН (n=35). Комплекс клініко-лабораторних обстежень передбачав оцінку антропометричних, гендерних ознак, показників артеріального тиску, дослідження ліпідного спектра, фосфорно-кальцієвого метаболізму, аналіз частоти серцево-судинних ускладнень. \u0000Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що хворі на ДН були старшого віку (р<0,001), мали меншу тривалість ГД (р=0,040), додіалізної стадії ХХН (р=0,011); у них значуще частіше діагностували артеріальну гіпертензію (у 97,1 %), ішемічну хворобу серця (в 77,1 %), серцеву недостатність (у 77,1 %) та аритмії (в 48,6 %). Концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів другої групи була нижчою (р<0,001), а вміст тригліцеринів (ТГ) – вищим (р=0,036), ніж у першійй відповідно. Вперше при ХХН VД стадії визначено сироваткове зниження вмісту магнію (Mg) у хворих на ДН ((0,86±0,02) vs. (1,01±0,02) ммоль/л; р<0,001), порівняно з такими без ДН, причому в другій групі показники Mg і ХС ЛПВЩ (Rs=0,39, р=0,022), так само як і Mg і ТГ (Rs=-0,47, р=0,005) тісно корелювали. \u0000Висновки. Порушення ліпідного обміну, дисбаланс мінерального метаболізму з розвитком дефіциту Mg, гіпертригліцеринемією та зниженням ХС ЛПВЩ, очевидно, є одними з факторів прогресування атеросклерозу, кардіоваскулярного ремоделювання та високої частоти серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із ДН на хронічному ГД.","PeriodicalId":146679,"journal":{"name":"Вісник наукових досліджень","volume":"13 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2019-02-05","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134645654","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：