Pub Date : 2021-09-06DOI: 10.34142/2312-1572.2020.02.72.02
Жанна Миколаївна Гончарова
В статті описано транспозити, які на різних засадах поєднують властивості двох або трьох частин мови – субстантивати, а також розглянуто їх різні типи. Метою даної роботи є опис особливостей функціювання субстантиватів різних типів у віршах Бориса Чичибабіна. У нашому дослідженні ми дотримуємося класифікації субстантиватів О.О. Скоробогатової, яка, спираючись на теорюї позиційної морфології М.В. Панова, серед субстантиватів виділяє транспозити з постійним, стійким і змінним предметним значенням. Аналіз субстантиватів у віршах Б. Чичибабіна показує, що автор використовує транспозити всіх трьох типів. Відзначимо, що серед всіх трьох груп транспозитів використані слова із значенням осіб у формі множини і однини. Активно використовуються субстантивати, що знаходяться в антонімічних відносинах, як серед транспозитів із стійким предметним значенням (теперішнє-минуле), так і серед контекстуальних, із змінною предметною семантикою (новoе-старое, бедные - богатые, далекие-близкие). Більш того, лексичне зіставлення спостерігається не лише у транспозитів по відношенню один до одного, але і в транспозитів по відношенню до іменників: чужий-друг, зло-добре. В одних випадках іменник і субстантиват, що знаходяться в сопозиціі, контекстуально реалізують синонімічні відносини: нове-істина, старе-неправда, а в ін ших – антонімічні. Перспективним, на наш погляд, є зіставлення особливостей функціювання субстантиватів у Бориса Чичибабіна з використанням субстантиватів іншими поетами цього періоду
文章描述了在不同基础上将两个或三个语篇--实体词--的属性结合在一起的转述，还考虑了它们的不同类型。本文的目的是描述鲍里斯-奇奇巴宾诗歌中不同类型实体词的作用特点。在我们的研究中，我们遵循 O.O. Skorobogatova 的实体词分类法，该分类法以 M.V. Panov 的位置形态学理论为基础，区分了具有恒定、稳定和可变主语意义的实体词转位。对 B. 奇奇巴宾诗歌中的实体词进行的分析表明，作者使用了所有三种类型的转位词。值得注意的是，在这三类转义中，都使用了复数和单数形式的具有人的意义的词。无论是在主语意义稳定的转义词（现在-过去）中，还是在主语语义多变的上下文转义词（新-旧、穷-富、远-远）中，都积极使用了反义关系的替换词。此外，词汇并置不仅出现在转义词之间的关系中，也出现在转义词与名词的关系中：陌生人-朋友，邪恶-善良。在某些情况下，共位中的名词和实词在上下文中实现了同义关系：新-真，旧-假，而在另一些情况下则实现了反义关系。我们认为，将鲍里斯-奇奇巴宾作品中实体词作用的特殊性与这一时期其他诗人使用实体词的情况进行比较是很有意义的
{"title":"ФУНКЦІЮВАННЯ СУБСТАНТИВАТІВ РІЗНИХ ТИПІВ В ЛІРИЦІ БОРИСА ЧИЧИБАБІНА СОРОКОВИХ-ШЕСТИДЕСЯТИХ РОКІВ XX СТОЛІТТЯ","authors":"Жанна Миколаївна Гончарова","doi":"10.34142/2312-1572.2020.02.72.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2020.02.72.02","url":null,"abstract":"В статті описано транспозити, які на різних засадах поєднують властивості двох або трьох частин мови – субстантивати, а також розглянуто їх різні типи. Метою даної роботи є опис особливостей функціювання субстантиватів різних типів у віршах Бориса Чичибабіна. У нашому дослідженні ми дотримуємося класифікації субстантиватів О.О. Скоробогатової, яка, спираючись на теорюї позиційної морфології М.В. Панова, серед субстантиватів виділяє транспозити з постійним, стійким і змінним предметним значенням. Аналіз субстантиватів у віршах Б. Чичибабіна показує, що автор використовує транспозити всіх трьох типів. Відзначимо, що серед всіх трьох груп транспозитів використані слова із значенням осіб у формі множини і однини. Активно використовуються субстантивати, що знаходяться в антонімічних відносинах, як серед транспозитів із стійким предметним значенням (теперішнє-минуле), так і серед контекстуальних, із змінною предметною семантикою (новoе-старое, бедные - богатые, далекие-близкие). Більш того, лексичне зіставлення спостерігається не лише у транспозитів по відношенню один до одного, але і в транспозитів по відношенню до іменників: чужий-друг, зло-добре. В одних випадках іменник і субстантиват, що знаходяться в сопозиціі, контекстуально реалізують синонімічні відносини: нове-істина, старе-неправда, а в ін ших – антонімічні. Перспективним, на наш погляд, є зіставлення особливостей функціювання субстантиватів у Бориса Чичибабіна з використанням субстантиватів іншими поетами цього періоду","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134515411","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-06DOI: 10.34142/2312-1572.2020.02.72.09
В. О. Норова, О. С. Силаєв
Іван Олексійович Бунін (1870–1953) – видатний поет ХХ століття. Довгий час до поезії Буніна ставилися як до чогось другорядного по відношенню до його прози, що пояснюється не- дооцінкою її ідейного і художнього багатства. Однак в дослідженнях остан ніх десятиліть (роботи Ю.В. Мальцева, О.Н. Михайлова, В.В. Нефьодова, Т.Г. Дінесман, А.А. Дякіної та ін.) цей підхід було переглянуто, і домінуючою точкою зору стало твердження про н оваторство поезії Буніна, яка в розвитку ряду тем і мотивів часто випереджає його прозу. Творче станов- лення Буніна-поета припадає на період, коли епоха класичного реалізму закінчувалася і загост- рювалася боротьба різноманітних літературних шкіл і течій. Новаторство в розвитку тра- дицій попередників, освоєння сучасних естетичних тенденцій залишили помітний відбиток у творчості поета. З одного боку, його лірика розвивалася в глибині класичної реалістичної традиції, з і н- шого боку, в ній очевидні модифікаційні жанрово-поетичні конструкції, що ставлять твор- чість поета в один ряд з експериментами модерністів в області віршів. Цілком очевидно, що все різноманіття жанрів і художньо-стилістичних прийомів, яке демонструє робота Бун іна, виявляється єдиним цілим, підлеглим логіці думки і почуття автора. Поглиблене і вдумливе в и- вчення такої єдності в різноманітності форм його прояву – важливий і актуальний аспект сучасних бунинских досліджень. Разом з тим питання, що стосується художньої своєрідності поезії І.А. Буніна, особливо пізнього періоду його творчості, все ще залишається відкритим, в зв’язку з чим в даній статті здійснена спроба прояснити один з аспектів такої своєрідності – проблему ліричного героя і форм його вираження в поезії І. Буніна 1918–1926 рр. – переламного періоду його життя і творчості.
{"title":"ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ В СУБ’ЄКТНО-ОБ’ЄКТНОМУ ПРОСТОРІ ПІЗНЬОЇ ЛІРИКИ І.О. БУНІНА","authors":"В. О. Норова, О. С. Силаєв","doi":"10.34142/2312-1572.2020.02.72.09","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2020.02.72.09","url":null,"abstract":"Іван Олексійович Бунін (1870–1953) – видатний поет ХХ століття. Довгий час до поезії Буніна ставилися як до чогось другорядного по відношенню до його прози, що пояснюється не- дооцінкою її ідейного і художнього багатства. Однак в дослідженнях остан ніх десятиліть (роботи Ю.В. Мальцева, О.Н. Михайлова, В.В. Нефьодова, Т.Г. Дінесман, А.А. Дякіної та ін.) цей підхід було переглянуто, і домінуючою точкою зору стало твердження про н оваторство поезії Буніна, яка в розвитку ряду тем і мотивів часто випереджає його прозу. Творче станов- лення Буніна-поета припадає на період, коли епоха класичного реалізму закінчувалася і загост- рювалася боротьба різноманітних літературних шкіл і течій. Новаторство в розвитку тра- дицій попередників, освоєння сучасних естетичних тенденцій залишили помітний відбиток у творчості поета.\u0000З одного боку, його лірика розвивалася в глибині класичної реалістичної традиції, з і н- шого боку, в ній очевидні модифікаційні жанрово-поетичні конструкції, що ставлять твор- чість поета в один ряд з експериментами модерністів в області віршів. Цілком очевидно, що все різноманіття жанрів і художньо-стилістичних прийомів, яке демонструє робота Бун іна, виявляється єдиним цілим, підлеглим логіці думки і почуття автора. Поглиблене і вдумливе в и- вчення такої єдності в різноманітності форм його прояву – важливий і актуальний аспект сучасних бунинских досліджень. Разом з тим питання, що стосується художньої своєрідності поезії І.А. Буніна, особливо пізнього періоду його творчості, все ще залишається відкритим, в зв’язку з чим в даній статті здійснена спроба прояснити один з аспектів такої своєрідності – проблему ліричного героя і форм його вираження в поезії І. Буніна 1918–1926 рр. – переламного періоду його життя і творчості.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123800646","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-06DOI: 10.34142/2312-1572.2020.02.72.03
В. Л. Ілєску
Одним з актуальних напрямків сучасної лінгвопоетики є поетична морфологія, одне із завдань якої полягає в аналізі загальнопоетичних способів актуалізації різних граматичних категорій з метою вивчення граматичної семантики поетичного тексту і виявлення закладеної в ньому імпліцитної інформації. Поетична морфологія надає такі інструменти ан алізу вірша, які дозволяють виявити способи міжтекстової взаємодії, специфіку функціонування тих чи тих морфологічних одиниць і, як результат, визначити особливості ідіостилю поета. Перспективним підходом до вивчення ідіостилю поета є поетична морфологія – область лінгвопоетики, предметом аналізу якої стали особливості функціонування морфологічних одиниць в поетичному тексті. Метою даної статті є системний аналіз морфологічного збігання в збірцi Георгія Іванова «Розы» – виявлення найбільш частотних морфологічних одиниць і визначення їх конотацій в ліричному тексті. Методологічною основою нашого дослідження є теорії Л.В. Зубової і О.О. Скоробогатової, які звернулися до вивчення таких аспектів вживання морфологічних засобів російської мови, як естетичний потенціал морфологічних одиниць, їх зв'язок з літературним напрямом, з жанровою природою художнього твору, з авторською концепцією, їх здатність до структурування тексту. Нами встановлено, що в зрілій ліриці Георгія Іванова широко представлена співпозицiя морфологічних одиниць, що виконують змістотворну функцію і активно беруть участь в композиційній організації вірша. Ми вважаємо перспективним вивчення різних морфологічних одиниць і їх форм як продуктивного засобу актуалізації виразно-образотворчого потенціалу поетичних книг Г. Іванова
{"title":"МОРФОЛОГІЧНА СПІВПОЗИЦIЯ У ЗБІРЦI ГЕОРГІЯ ІВАНОВА \"РОЗЫ\"","authors":"В. Л. Ілєску","doi":"10.34142/2312-1572.2020.02.72.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2020.02.72.03","url":null,"abstract":"Одним з актуальних напрямків сучасної лінгвопоетики є поетична морфологія, одне із завдань якої полягає в аналізі загальнопоетичних способів актуалізації різних граматичних категорій з метою вивчення граматичної семантики поетичного тексту і виявлення закладеної в ньому імпліцитної інформації. Поетична морфологія надає такі інструменти ан алізу вірша, які дозволяють виявити способи міжтекстової взаємодії, специфіку функціонування тих чи тих морфологічних одиниць і, як результат, визначити особливості ідіостилю поета. Перспективним підходом до вивчення ідіостилю поета є поетична морфологія – область лінгвопоетики, предметом аналізу якої стали особливості функціонування морфологічних одиниць в поетичному тексті. Метою даної статті є системний аналіз морфологічного збігання в збірцi Георгія Іванова «Розы» – виявлення найбільш частотних морфологічних одиниць і визначення їх конотацій в ліричному тексті. Методологічною основою нашого дослідження є теорії Л.В. Зубової і О.О. Скоробогатової, які звернулися до вивчення таких аспектів вживання морфологічних засобів російської мови, як естетичний потенціал морфологічних одиниць, їх зв'язок з літературним напрямом, з жанровою природою художнього твору, з авторською концепцією, їх здатність до структурування тексту. Нами встановлено, що в зрілій ліриці Георгія Іванова широко представлена співпозицiя морфологічних одиниць, що виконують змістотворну функцію і активно беруть участь в композиційній організації вірша. Ми вважаємо перспективним вивчення різних морфологічних одиниць і їх форм як продуктивного засобу актуалізації виразно-образотворчого потенціалу поетичних книг Г. Іванова","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122502110","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-09-06DOI: 10.34142/2312-1572.2020.02.72.04
I. I. Степанченко
У статті підводяться попередні підсумки розробки проблеми парадигматического аналізу інтерпретаційного і компаративного типів в дисертаційних роботах і монографіях кафедри зарубіжної літератури та слов'янських мов Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди з точки зору його використання в різних сферах вивчення художнього тексту. Апарат парадигматичного аналізу дозволив виділити дві тісно пов'язані сфери його застосування. Перша сфера - сфера інтерпретації змісту тексту. Метою інтерпретаційного парадигматичного аналізу є цілісна експлікація одиниць образно-понятійного рівня змістовної структури і системних зв'язків між ними, тобто певне тлумачення змісту тексту. Інтерпретація тексту розглядається як аналог процесу його сприйняття на основі загального алгоритму переходу від мовної синтагматики до образно-понятійної парадигматики. Друга сфера застосування парадигматичного аналізу - область порівняльного, компаративного аналізу текстів, в рамках якого порівнюються різні ідіостілі, первинні і вторинні тексти), розглядаються проблеми циклотворення. Обидві сфери парадигматичного ан алізу активно розробляються аспірантами та викладачами кафедри на матеріалі поезії С. Єсеніна, М. Клюєва, С. Кличкова, А. Мариєнгофа, І. Буніна та інших авторів, а також у галузi зіставлення претекстів з пародіями і ремейками.
{"title":"ПРО СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ ПАРАДИГМАТИЧНОГО АНАЛIЗУ ЛЕКСИКИ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ","authors":"I. I. Степанченко","doi":"10.34142/2312-1572.2020.02.72.04","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2020.02.72.04","url":null,"abstract":"У статті підводяться попередні підсумки розробки проблеми парадигматического аналізу інтерпретаційного і компаративного типів в дисертаційних роботах і монографіях кафедри зарубіжної літератури та слов'янських мов Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди з точки зору його використання в різних сферах вивчення художнього тексту. Апарат парадигматичного аналізу дозволив виділити дві тісно пов'язані сфери його застосування. Перша сфера - сфера інтерпретації змісту тексту. Метою інтерпретаційного парадигматичного аналізу є цілісна експлікація одиниць образно-понятійного рівня змістовної структури і системних зв'язків між ними, тобто певне тлумачення змісту тексту. Інтерпретація тексту розглядається як аналог процесу його сприйняття на основі загального алгоритму переходу від мовної синтагматики до образно-понятійної парадигматики. Друга сфера застосування парадигматичного аналізу - область порівняльного, компаративного аналізу текстів, в рамках якого порівнюються різні ідіостілі, первинні і вторинні тексти), розглядаються проблеми циклотворення. Обидві сфери парадигматичного ан алізу активно розробляються аспірантами та викладачами кафедри на матеріалі поезії С. Єсеніна, М. Клюєва, С. Кличкова, А. Мариєнгофа, І. Буніна та інших авторів, а також у галузi зіставлення претекстів з пародіями і ремейками.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-09-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122186010","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-08-03DOI: 10.34142/2312-1572.2020.01.71.11
А. Г. Козлова
Метою статті є аналіз особливостей представлення образу тиші у поетичній творчості одного з найвизначніших російськомовних поетів України ХХ століття Б.О. Чичибабіна. Ця стаття продовжує цикл статей, які присвячені особливостям створення та функціонування звукових образів у поетичних текстах. Феномен тиші та його втілення у художній літературі багаторазово привертав увагу дослідників, зокрема філософів, культурологів, філологів. Образ тиші займає важливе місце у творчості Чичибабіна, набуваючи в ній глибокого філософського змісту. Регулярним при створенні образу тиші стає у Чичибабіна прийом персоніфікації, антропоморфізації: його тиша «молитвосклонённая», «безгневная», у неї «нежное касанье». Не дивно, що і кохана стає для поета відчутним втіленням тиші. Мотив, що поєднує кохання з тишею, набуває у ліриці Чичибабіна поширення і розвитку. Все справжнє, з точки зору поета, непоказове, неголосне, тихе, скромне. Тиша осмислюється Чичибабіним як вища форма звучання і у повній відповідності до російської поетичної традиції набуває позитивного значення, асоціюючись у нього з вічністю. Найвищою формою звучання, згідно світогляду поета, стає світло: звук трансформується у тишу і, піднявшись до вершин істини і досконалості, повертається у те початкове Слово, яке згадується у Новому Заповіті і з яким душа ліричного героя Чичибабіна відчуває глибинну спорідненість. Перспективу дослідження автор бачить у характеристиці особливостей представлення образу тиші у творчості інших поетів ХХ століття.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ОБРАЗУ ТИШІ В ПОЕЗІЇ Б.О. ЧИЧИБАБІНА","authors":"А. Г. Козлова","doi":"10.34142/2312-1572.2020.01.71.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.11","url":null,"abstract":"Метою статті є аналіз особливостей представлення образу тиші у поетичній творчості одного з найвизначніших російськомовних поетів України ХХ століття Б.О. Чичибабіна. Ця стаття продовжує цикл статей, які присвячені особливостям створення та функціонування звукових образів у поетичних текстах. Феномен тиші та його втілення у художній літературі багаторазово привертав увагу дослідників, зокрема філософів, культурологів, філологів. Образ тиші займає важливе місце у творчості Чичибабіна, набуваючи в ній глибокого філософського змісту. Регулярним при створенні образу тиші стає у Чичибабіна прийом персоніфікації, антропоморфізації: його тиша «молитвосклонённая», «безгневная», у неї «нежное касанье». Не дивно, що і кохана стає для поета відчутним втіленням тиші. Мотив, що поєднує кохання з тишею, набуває у ліриці Чичибабіна поширення і розвитку. Все справжнє, з точки зору поета, непоказове, неголосне, тихе, скромне. Тиша осмислюється Чичибабіним як вища форма звучання і у повній відповідності до російської поетичної традиції набуває позитивного значення, асоціюючись у нього з вічністю. Найвищою формою звучання, згідно світогляду поета, стає світло: звук трансформується у тишу і, піднявшись до вершин істини і досконалості, повертається у те початкове Слово, яке згадується у Новому Заповіті і з яким душа ліричного героя Чичибабіна відчуває глибинну спорідненість. Перспективу дослідження автор бачить у характеристиці особливостей представлення образу тиші у творчості інших поетів ХХ століття.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-08-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123603158","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-08-03DOI: 10.34142/DOI.ORG/10.34142/2312-1572.2020.01.71.01
Е. А. Скоробогатова
Граматична атракція розглянута як типологійна характеристика поетичного ідіостилю Марини Цвєтаєвої. Мета статті – дослідити, як різні типи граматичної атракції використовуються Цвєтаєвою у період 1922-1923 років, для якого вони є актуальними. Теоретичним підґрунтям праці слугує вчення про граматичну атракцію О.О. Потебні. Атракцією форм називаємо уподібнення граматичних форм на дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях тексту. В дослідженні розрізняються випадки невимушеної атракції діахронічного типу й приклади використання атракції як поетичного прийому, орієнтованого на збільшення виразності й фасцинативності віршового тексту. Розглянуті зразки другого типу, що притаманні ліриці поета. Проаналізована роль граматичної семантики одиниць, що були уподібнені, у формуванні поетичних смислів та їхня участь у композиційній будові поезій. Дослідження дало змогу зробити низку узагальнень. У ліриці Марини Цвєтаєвої 1922-1923 років активно використовується граматична атракція різного ґатунку: дериваційна, морфологічна, синтаксична. У більшості випадків на звуковому рівні вона підтримана паронімічною атракцією. У багатьох поетичних фрагментах атракція різних типів поєднується. Поєднання прийомів уподібнення одиниць різних стратумів й актуалізація прийому призводить до створення поезій, композиція, смисловий та звуковий ритм яких побудовані на атракції форм, значень і смислів. Перспектива дослідження полягає у вивченні формування художньої традиції використання граматичної атракції у російськомовній поезії як версифікаційного прийому, що збільшує багатозначність, ритмічність й фасцинативність поетичного тексту.
{"title":"УТВЕРЖДЕНИЕ ПРИЕМА: ГРАММАТИЧЕСКАЯ АТТРАКЦИЯ В ЛИРИКЕ МАРИНЫ ЦВЕТАЕВОЙ 1922-1923 ГОДОВ","authors":"Е. А. Скоробогатова","doi":"10.34142/DOI.ORG/10.34142/2312-1572.2020.01.71.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/DOI.ORG/10.34142/2312-1572.2020.01.71.01","url":null,"abstract":"Граматична атракція розглянута як типологійна характеристика поетичного ідіостилю Марини Цвєтаєвої. Мета статті – дослідити, як різні типи граматичної атракції використовуються Цвєтаєвою у період 1922-1923 років, для якого вони є актуальними. Теоретичним підґрунтям праці слугує вчення про граматичну атракцію О.О. Потебні. Атракцією форм називаємо уподібнення граматичних форм на дериваційному, морфологічному й синтаксичному рівнях тексту. В дослідженні розрізняються випадки невимушеної атракції діахронічного типу й приклади використання атракції як поетичного прийому, орієнтованого на збільшення виразності й фасцинативності віршового тексту. Розглянуті зразки другого типу, що притаманні ліриці поета. Проаналізована роль граматичної семантики одиниць, що були уподібнені, у формуванні поетичних смислів та їхня участь у композиційній будові поезій. Дослідження дало змогу зробити низку узагальнень. У ліриці Марини Цвєтаєвої 1922-1923 років активно використовується граматична атракція різного ґатунку: дериваційна, морфологічна, синтаксична. У більшості випадків на звуковому рівні вона підтримана паронімічною атракцією. У багатьох поетичних фрагментах атракція різних типів поєднується. Поєднання прийомів уподібнення одиниць різних стратумів й актуалізація прийому призводить до створення поезій, композиція, смисловий та звуковий ритм яких побудовані на атракції форм, значень і смислів. Перспектива дослідження полягає у вивченні формування художньої традиції використання граматичної атракції у російськомовній поезії як версифікаційного прийому, що збільшує багатозначність, ритмічність й фасцинативність поетичного тексту.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-08-03","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130276650","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-03-10DOI: 10.34142/2312-1572.2019.04.70.05
Мария Павловна Мирошниченко
У статті досліджуються елементи проективності художнього твору на матеріалі нотаток І.Ю. Рєпіна та О.М. Горького про Л.М. Толстого. Слідом за М.М. Правдіним проективність твору визначається як подібність ефекту від зображуваного та зображення у свідомості реціпієнта на рівні конкретного образу. Перехід реціпієнта від тексту до дійсності, який відбувається на рівні деякого усвідомлення, розуміння, характерний для текстів концептуального типу. Ці ж принципи відображення дійсності у текстах (у широкому розумінні) можуть бути виділені і при сприйнятті вербальних текстів, однак у цьому випадку проективність та концептуальність постають як результат вторинного розмежування цих двох принципів, яке проводиться на фоні концептуального відображення дійсності вербальним текстом. Автором виділяються такі одиниці тексту, що зумовлюють його проективність, як здатність займати певне місце в просторі і часі, структура та характерний зовнішній вигляд, а також експресивність, експліцитність Я автора, документализм, невеликий розмір тексту, короткі речення, ритм, особливості інтонації та повтори. Робиться висновок про значно більшу проективність нотаток І.Ю. Рєпіна про Л.Н. Толстого в порівнянні з нотатками О.М. Горького, що підтверджує гіпотезу про те, що проективність відноситься до властивостей мислення та світосприйняття художника і проявляється у різних сторонах його діяльності.
{"title":"ПРО ПРОЕКТИВНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ (НА МАТЕРІАЛІ НОТАТОК І.Ю. РЕПІНА ТА О.М. ГОРЬКОГО ПРО Л.М. ТОЛСТОГО)","authors":"Мария Павловна Мирошниченко","doi":"10.34142/2312-1572.2019.04.70.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.05","url":null,"abstract":"У статті досліджуються елементи проективності художнього твору на матеріалі нотаток І.Ю. Рєпіна та О.М. Горького про Л.М. Толстого. Слідом за М.М. Правдіним проективність твору визначається як подібність ефекту від зображуваного та зображення у свідомості реціпієнта на рівні конкретного образу. Перехід реціпієнта від тексту до дійсності, який відбувається на рівні деякого усвідомлення, розуміння, характерний для текстів концептуального типу. Ці ж принципи відображення дійсності у текстах (у широкому розумінні) можуть бути виділені і при сприйнятті вербальних текстів, однак у цьому випадку проективність та концептуальність постають як результат вторинного розмежування цих двох принципів, яке проводиться на фоні концептуального відображення дійсності вербальним текстом. Автором виділяються такі одиниці тексту, що зумовлюють його проективність, як здатність займати певне місце в просторі і часі, структура та характерний зовнішній вигляд, а також експресивність, експліцитність Я автора, документализм, невеликий розмір тексту, короткі речення, ритм, особливості інтонації та повтори. Робиться висновок про значно більшу проективність нотаток І.Ю. Рєпіна про Л.Н. Толстого в порівнянні з нотатками О.М. Горького, що підтверджує гіпотезу про те, що проективність відноситься до властивостей мислення та світосприйняття художника і проявляється у різних сторонах його діяльності.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-03-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129240430","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-03-10DOI: 10.34142/2312-1572.2019.04.70.02
И. И. Степанченко
У статті стверджується, що текст, ФО і слово як одиниці, що характеризуються iдiоматичнiстю, можуть бути включені в один ряд. Проте iдiоматичнiсть різних типів мовних утворень носить різний характер: iдiоматичнiсть фразеологічних сполучень має чисто мовний характер, iдiоматичнiсть фразеологічних єдностей — образно-понятійний характер. Iдiоматичнiсть слова, що визначається сполучуваністю морфем, носить одночасно і мовний і образно-понятійний характер. Текст за iдiоматичнiстю щонайближче до фразеологічних зрощень, складність сприйняття яких не пов'язана з наявністю в них архаїчних елементів, і фразеологічних єдностей, оскільки iдiоматичнiсть в цих ФО, як і в тексті, проявляється на образно-понятійному рівні. Міра iдiоматичностi визначається, по-перше, різною кількістю проміжних взаємозв'язаних ланок між "банальними" (тобто не залежними від змісту тексту, позатекстовими) образно-понятійними одиницями, генерованими словами і їх блоками, і образно-понятійними структурами, які формуються в процесі розуміння цього тексту, тобто входять у відповідну текстову парадигму. По-друге, міра iдiоматичностi визначається мірою передбачуваності (і одночасно мірою ускладненості виникнення) зв'язків між початковим позатекстовим і текстовим образно-понятійними утвореннями. При цьому мається на увазі, що відповідні образно-понятійні структури формуються не лише і не стільки за рахунок окремих слів, скільки за рахунок вербальних блоків. Таким чином, міра iдiоматичностi (міра переструктуювания) зводиться до появи різної кількості проміжних образно-понятійних ланок, необхідних для розуміння тексту, тобто для переходу від банальних (позатекстових) ланок до текстових, і складністю переходу від однієї проміжної ланки до іншої.
{"title":"ТЕКСТ ЯК IДIОМАТИЧНЕ УТВОРЕННЯ В СИСТЕМI СЛОВО – ФРАЗЕОЛОГIЗМ – ТЕКСТ","authors":"И. И. Степанченко","doi":"10.34142/2312-1572.2019.04.70.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.02","url":null,"abstract":"У статті стверджується, що текст, ФО і слово як одиниці, що характеризуються iдiоматичнiстю, можуть бути включені в один ряд. Проте iдiоматичнiсть різних типів мовних утворень носить різний характер: iдiоматичнiсть фразеологічних сполучень має чисто мовний характер, iдiоматичнiсть фразеологічних єдностей — образно-понятійний характер. Iдiоматичнiсть слова, що визначається сполучуваністю морфем, носить одночасно і мовний і образно-понятійний характер. Текст за iдiоматичнiстю щонайближче до фразеологічних зрощень, складність сприйняття яких не пов'язана з наявністю в них архаїчних елементів, і фразеологічних єдностей, оскільки iдiоматичнiсть в цих ФО, як і в тексті, проявляється на образно-понятійному рівні. Міра iдiоматичностi визначається, по-перше, різною кількістю проміжних взаємозв'язаних ланок між \"банальними\" (тобто не залежними від змісту тексту, позатекстовими) образно-понятійними одиницями, генерованими словами і їх блоками, і образно-понятійними структурами, які формуються в процесі розуміння цього тексту, тобто входять у відповідну текстову парадигму. По-друге, міра iдiоматичностi визначається мірою передбачуваності (і одночасно мірою ускладненості виникнення) зв'язків між початковим позатекстовим і текстовим образно-понятійними утвореннями. При цьому мається на увазі, що відповідні образно-понятійні структури формуються не лише і не стільки за рахунок окремих слів, скільки за рахунок вербальних блоків. Таким чином, міра iдiоматичностi (міра переструктуювания) зводиться до появи різної кількості проміжних образно-понятійних ланок, необхідних для розуміння тексту, тобто для переходу від банальних (позатекстових) ланок до текстових, і складністю переходу від однієї проміжної ланки до іншої.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-03-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"134434973","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-03-10DOI: 10.34142/2312-1572.2019.04.70.01
Сергей Леонидович Попов
У статті здійснюється когнітивно-еволюційна інтерпретація запропонованої раннім І.І. Мєщаніновим стадіальної типології інкорпоруючих мов. Основою когнітивно-еволюційного підходу є визнання існування когнітивно-еволюційного алгоритму «сприйняття → логічність мислення → логічність мови», де сприйняття може бути: 1) абсолютно правокульовим синкретичим, тобто цілісним, не таким, що дозволяє диференціювати ознаки; 2) значною мірою правокульовим поверхневим, тобто орієнтованим на найближчі, найбільш помітні, «такі, що лежать на поверхні», ознаки; 3) лівопівкульовим альтернативним, тобто орієнтованим на всі наявні ознаки. У статті підтверджується, що когнітивно-еволюційний підхід до стадіальної типології інкорпоруючих мов раннього І.І. Мєщанінова виявляє кореляції ступенів сприйняття з усіма чотирма стадіями, відображеними у цій типології. Перша – з аморфністю всього комплексу – стадія інкорпорування, за якої повністю відсутній будь-який його поділ, включаючи можливість появи хоча б якихось граматичних значень, корелює тільки з синкретизмом сприйняття без будь-яких проявів інших перцептивних ступенів. Друга стадія інкорпорування – зі зміною інкорпорованих комплексів за особою і часом – корелює в основному з синкретизмом і в деякій мірі з поверхневістю сприйняття, яка проявляється у найперших граматичних альтернаціях за суттєвими для дієслівності ознаками часу та особи. Третя стадія інкорпорування – з чітким синтаксичним поділом на два інкорпоруючі комплекси, групи підмета і присудка, але зі збереженням інкорпорації всередині цих груп – корелює з відносно меншою, ніж на попередній стадії, мірою поверховості сприйняття й відносно більшою, ніж на попередній стадії, мірою альтернативності сприйняття. Четверта стадія інкорпорування – з паралельним існуванням інкорпоруючих аналогів словосполучень у складі речень та повноцінних словосполучень при окремій згадці – корелює в малій мірі з синкретизмом і поверховостю сприйняття і значною мірою з альтернативністю сприйняття. Когнітивно-еволюційну обумовленість все більшої диференціації інкорпоруючого ладу на кожній з виділених І.І. Мєщаніновим стадії можна вважати цілком очевидною.
{"title":"ПРО СТАДІАЛЬНУ ТИПОЛОГІЮ ІНКОРПОРУЮЧИХ МОВ, РОЗРОБЛЕНУ РАННІМ І.І. МЄЩАНІНОВИМ: КОГНІТИВНО-ЕВОЛЮЦІЙНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ","authors":"Сергей Леонидович Попов","doi":"10.34142/2312-1572.2019.04.70.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.01","url":null,"abstract":"У статті здійснюється когнітивно-еволюційна інтерпретація запропонованої раннім І.І. Мєщаніновим стадіальної типології інкорпоруючих мов. Основою когнітивно-еволюційного підходу є визнання існування когнітивно-еволюційного алгоритму «сприйняття → логічність мислення → логічність мови», де сприйняття може бути: 1) абсолютно правокульовим синкретичим, тобто цілісним, не таким, що дозволяє диференціювати ознаки; 2) значною мірою правокульовим поверхневим, тобто орієнтованим на найближчі, найбільш помітні, «такі, що лежать на поверхні», ознаки; 3) лівопівкульовим альтернативним, тобто орієнтованим на всі наявні ознаки. У статті підтверджується, що когнітивно-еволюційний підхід до стадіальної типології інкорпоруючих мов раннього І.І. Мєщанінова виявляє кореляції ступенів сприйняття з усіма чотирма стадіями, відображеними у цій типології. Перша – з аморфністю всього комплексу – стадія інкорпорування, за якої повністю відсутній будь-який його поділ, включаючи можливість появи хоча б якихось граматичних значень, корелює тільки з синкретизмом сприйняття без будь-яких проявів інших перцептивних ступенів. Друга стадія інкорпорування – зі зміною інкорпорованих комплексів за особою і часом – корелює в основному з синкретизмом і в деякій мірі з поверхневістю сприйняття, яка проявляється у найперших граматичних альтернаціях за суттєвими для дієслівності ознаками часу та особи. Третя стадія інкорпорування – з чітким синтаксичним поділом на два інкорпоруючі комплекси, групи підмета і присудка, але зі збереженням інкорпорації всередині цих груп – корелює з відносно меншою, ніж на попередній стадії, мірою поверховості сприйняття й відносно більшою, ніж на попередній стадії, мірою альтернативності сприйняття. Четверта стадія інкорпорування – з паралельним існуванням інкорпоруючих аналогів словосполучень у складі речень та повноцінних словосполучень при окремій згадці – корелює в малій мірі з синкретизмом і поверховостю сприйняття і значною мірою з альтернативністю сприйняття. Когнітивно-еволюційну обумовленість все більшої диференціації інкорпоруючого ладу на кожній з виділених І.І. Мєщаніновим стадії можна вважати цілком очевидною.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-03-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"120816027","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2020-03-10DOI: 10.34142/2312-1572.2019.04.70.06
Елена Александровна Скоробогатова
В статті розглянуті інтертекстуальні зв’язки між поезією Ярослава Смєлякова «Кто вбив Маяковського?» й поетичним ідиостилем Володимира Маяковського. Мета нариса – дослідити за допомогою лінгвопоетичного інтертекстуального аналіза, як у поезії Смелякова використаний прийом плюралізації та апелятивації власних назв, що характерний для ідіостилю В. Маяковського, та інші типові ідиостильові граматичні покажчики: субстантивні біноми, створення оказіоналізмів. Доведено, що прийом плюралізації виконує в поезії Смелякова функцію граматичного маркера інтертекстуальності, що кореспондує з творами Маяковського. Прийом застосування морфологічних маркерів інтертекстуальності й відсилки до прецедентного тексту або ідіостилю широко представлений в пародії та стилізації, в ліриці він використовується досить обмежено. У вірші Смелякова граматична «стилізація під Маяковського» вказує на генетичний зв'язок з поетичною мовою і стилем поета революції. Використані методи лінгвопоетичного аналізу, функційної граматики та інтерпретаційно-текстологічний. Метод типологічного зіставного аналізу дозволяє дослідити взаємозв’язки між поезією Смелякова та ідиостилем Маяковського крізь призму відношення до прийому як до типологічної риси. На експліцитному рівні інтертекстуальна взаємодія представлена характерною лексикою, цитуванням, граматична відсилка вказує на імпліцитну інтертекстуальність, що свідчить про глибоку орієнтацію Смелякова на художню манеру, мову й стиль Маяковського, якому поезію присвячено.
{"title":"ГРАМАТИЧНИЙ МАРКЕР ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ: СМЕЛЯКОВ – МАЯКОВСЬКИЙ","authors":"Елена Александровна Скоробогатова","doi":"10.34142/2312-1572.2019.04.70.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.06","url":null,"abstract":"В статті розглянуті інтертекстуальні зв’язки між поезією Ярослава Смєлякова «Кто вбив Маяковського?» й поетичним ідиостилем Володимира Маяковського. Мета нариса – дослідити за допомогою лінгвопоетичного інтертекстуального аналіза, як у поезії Смелякова використаний прийом плюралізації та апелятивації власних назв, що характерний для ідіостилю В. Маяковського, та інші типові ідиостильові граматичні покажчики: субстантивні біноми, створення оказіоналізмів. Доведено, що прийом плюралізації виконує в поезії Смелякова функцію граматичного маркера інтертекстуальності, що кореспондує з творами Маяковського. Прийом застосування морфологічних маркерів інтертекстуальності й відсилки до прецедентного тексту або ідіостилю широко представлений в пародії та стилізації, в ліриці він використовується досить обмежено. У вірші Смелякова граматична «стилізація під Маяковського» вказує на генетичний зв'язок з поетичною мовою і стилем поета революції. Використані методи лінгвопоетичного аналізу, функційної граматики та інтерпретаційно-текстологічний. Метод типологічного зіставного аналізу дозволяє дослідити взаємозв’язки між поезією Смелякова та ідиостилем Маяковського крізь призму відношення до прийому як до типологічної риси. На експліцитному рівні інтертекстуальна взаємодія представлена характерною лексикою, цитуванням, граматична відсилка вказує на імпліцитну інтертекстуальність, що свідчить про глибоку орієнтацію Смелякова на художню манеру, мову й стиль Маяковського, якому поезію присвячено.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":null,"pages":null},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-03-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131753053","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：