Актуальність. Інтернет-залежність, особливо в контексті соціальних мереж, форсує значну зміну в тому, як люди сприймають себе самі і представляють себе у міжособистісному аспекті. Мета дослідження – розробити діагностичний інструмент для виявлення та оцінки впливу проблемного використання мережі Інтернет на провокативну поведінку та «пошук уваги» у соціальних мережах. Матеріали та методи. Дослідження проведено на контингенті 120 респондентів вікової групи від 18 до 23 років (середній вік 20,8±2,4), які є здобувачами вищої освіти, мають досвід постійного перебування в умовах соціальної ізоляції в Україні протягом 2020-2023 років, та мають встановлені рівні проблемного використання мережі Інтернет. Результати і обговорення. Задля розробки опитувальника, що спрямований на оцінку рівня провокативної поведінки та «пошуку уваги» у соціальних мережах в осіб, які мають проблемне використання мережі інтернет, на основі неструктурованого психодіагностичного інтерв’ю, нами було сформульовано 10 питань, які відображають різні аспекти онлайн-поведінки у соціальних мережах, що спрямовано на отримання позитивної реакції на особу з боку інших користувачів. За результатами опитування 120 респондентів, було розраховано значення дисперсії загального тестового балу, яке склало 9,74, та суму дисперсії елементів опитувальника, яка склала 3,51. Таким чином, значення α Кронбаха для опитувальника становить 0,7101. Висновки. На основі неструктурованого психодіагностичного інтерв’ю 120 осіб зі встановленим рівнем проблемного використання мережі Інтернет, сформульовано 10 питань, які відображають різні аспекти провокативної поведінки та «пошуку уваги» в соціальних мережах. Результати опитування контингенту дослідження демонструють відсутність провокативної поведінки та пошуку уваги у 6,7% контингенту, наявність несуттєвого рівня прояву даних явищ у 85% контингенту та наявність суттєвого рівня прояву даних явищ у 10% контингенту.
{"title":"ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ПРОВОКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ТА «ПОШУКУ УВАГИ» У КОНТЕКСТІ ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ","authors":"Andrii Stolyarenko, Anton Gorodokin, Inna Dyoma","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-06","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-06","url":null,"abstract":"Актуальність. Інтернет-залежність, особливо в контексті соціальних мереж, форсує значну зміну в тому, як люди сприймають себе самі і представляють себе у міжособистісному аспекті. \u0000Мета дослідження – розробити діагностичний інструмент для виявлення та оцінки впливу проблемного використання мережі Інтернет на провокативну поведінку та «пошук уваги» у соціальних мережах. \u0000Матеріали та методи. Дослідження проведено на контингенті 120 респондентів вікової групи від 18 до 23 років (середній вік 20,8±2,4), які є здобувачами вищої освіти, мають досвід постійного перебування в умовах соціальної ізоляції в Україні протягом 2020-2023 років, та мають встановлені рівні проблемного використання мережі Інтернет. \u0000Результати і обговорення. Задля розробки опитувальника, що спрямований на оцінку рівня провокативної поведінки та «пошуку уваги» у соціальних мережах в осіб, які мають проблемне використання мережі інтернет, на основі неструктурованого психодіагностичного інтерв’ю, нами було сформульовано 10 питань, які відображають різні аспекти онлайн-поведінки у соціальних мережах, що спрямовано на отримання позитивної реакції на особу з боку інших користувачів. За результатами опитування 120 респондентів, було розраховано значення дисперсії загального тестового балу, яке склало 9,74, та суму дисперсії елементів опитувальника, яка склала 3,51. Таким чином, значення α Кронбаха для опитувальника становить 0,7101. \u0000Висновки. На основі неструктурованого психодіагностичного інтерв’ю 120 осіб зі встановленим рівнем проблемного використання мережі Інтернет, сформульовано 10 питань, які відображають різні аспекти провокативної поведінки та «пошуку уваги» в соціальних мережах. Результати опитування контингенту дослідження демонструють відсутність провокативної поведінки та пошуку уваги у 6,7% контингенту, наявність несуттєвого рівня прояву даних явищ у 85% контингенту та наявність суттєвого рівня прояву даних явищ у 10% контингенту.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"29 9","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140243087","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Oksana Romaschenko, Vyacheslav Hryhorenko, V. Biloholovska, S. Melnykov
В статті представлено історичні етапи вивчення парауретральних залоз у жінок. На підставі морфологічних, гістохімічних, променевих, ендокринологічних, клінічних, гінекологічних, урологічних, сексологічних та експериментальних досліджень було доведено функціональну активність парауретральних залоз впродовж життя жінки зі схильністю до формування спектру патологічних змін. Встановлено, що параметри жіночої простати наближені до параметрів простати чоловіка. За умови дотримання принципів міждисциплінарного підходу, переконливо продемонстровано справедливість визнання невестигіальної концепції щодо жіночої передміхурової залози. В 2002 році Федеральний Комітет з Анатомічної Термінології (Federative International Committee on Anatomical Terminology (FICAT)) офіційно перейменував парауретральні залози в жіночу передміхурову залозу, включив термін „жіноча передміхурова залоза” до переліку анатомічних структур.
{"title":"ЖІНОЧА ПЕРЕДМІХУРОВА ЗАЛОЗА: МІФ І РЕАЛІЇ","authors":"Oksana Romaschenko, Vyacheslav Hryhorenko, V. Biloholovska, S. Melnykov","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-01","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-01","url":null,"abstract":"В статті представлено історичні етапи вивчення парауретральних залоз у жінок. На підставі морфологічних, гістохімічних, променевих, ендокринологічних, клінічних, гінекологічних, урологічних, сексологічних та експериментальних досліджень було доведено функціональну активність парауретральних залоз впродовж життя жінки зі схильністю до формування спектру патологічних змін. Встановлено, що параметри жіночої простати наближені до параметрів простати чоловіка. За умови дотримання принципів міждисциплінарного підходу, переконливо продемонстровано справедливість визнання невестигіальної концепції щодо жіночої передміхурової залози. В 2002 році Федеральний Комітет з Анатомічної Термінології (Federative International Committee on Anatomical Terminology (FICAT)) офіційно перейменував парауретральні залози в жіночу передміхурову залозу, включив термін „жіноча передміхурова залоза” до переліку анатомічних структур.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"29 5","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140245086","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Актуальність. Венооклюзійна еректильна дисфункція є специфічним типом еректильної дисфункції, що характеризується нездатністю підтримувати ерекцію через венозний витік. Лікування венооклюзійної еректильної дисфункції є складним процесом і часто вимагає мультимодального підходу. Мета дослідження: клінічна оцінка ефективності використання екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин у пацієнтів з легкими варіантами венооклюзивної еректильної дисфункції. Матеріали і методи дослідження. Проспективне дослідження проведено в групі з 24 амбулаторних пацієнтів із діагнозом МКХ-10: N48.4: «еректильна дисфункція органічного походження» (венооклюзивний тип, легкий ступінь важкості згідно МІЕФ- 5, недостатня відповідь на інгібітори фосфодіесерази 5-го типу) у Клініці «Чоловіче здоров’я» (м. Київ, Україна). Результати і обговорення. Особи групи дослідження пройшли курс лікування за моделлю терапії, що включає: 6 сесій інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин; 12 сесій низькоінтенсивної ударно-хвильової терапії; метаболічну терапію. Особи групи порівняння пройшли аналогічне лікування без сесій інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин. Було проведено комплекс функціональних досліджень у 3-х контрольних точках: до початку терапії (0-й тиждень дослідження), після завершення курсу терапії (кінець 6-го тижня дослідження), через 6 тижнів після завершення курсу терапії (кінець 12-го тижня дослідження). Висновки. Встановлено, що обидві моделі терапії демонструють достатню клінічну ефективність за показниками. Додатково встановлено, що нормалізація показників МІЕФ-5, а також показників фармакодоплерографії продовжуються протягом щонайменше 6 тижнів після закінчення курсу лікування. Проведене дослідження демонструє перевагу ефективності 6-тижневої моделі терапії з проведенням щотижневих інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин як після 6 тижнів терапії, так і через 6 тижнів після закінчення курсу лікування.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ ЕКЗОСОМ ОТРИМАНИХ З МЕЗЕНХІМАЛЬНИХ СТОВБУРОВИХ КЛІТИН У ЛІКУВАННІ ВЕНООКЛЮЗИВНОЇ ЕРЕКТИЛЬНОЇ ДИСФУНКЦІЇ","authors":"Yurii Zasieda","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-03","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-03","url":null,"abstract":"Актуальність. Венооклюзійна еректильна дисфункція є специфічним типом еректильної дисфункції, що характеризується нездатністю підтримувати ерекцію через венозний витік. Лікування венооклюзійної еректильної дисфункції є складним процесом і часто вимагає мультимодального підходу. \u0000Мета дослідження: клінічна оцінка ефективності використання екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин у пацієнтів з легкими варіантами венооклюзивної еректильної дисфункції. \u0000Матеріали і методи дослідження. Проспективне дослідження проведено в групі з 24 амбулаторних пацієнтів із діагнозом МКХ-10: N48.4: «еректильна дисфункція органічного походження» (венооклюзивний тип, легкий ступінь важкості згідно МІЕФ- 5, недостатня відповідь на інгібітори фосфодіесерази 5-го типу) у Клініці «Чоловіче здоров’я» (м. Київ, Україна). \u0000Результати і обговорення. Особи групи дослідження пройшли курс лікування за моделлю терапії, що включає: 6 сесій інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин; 12 сесій низькоінтенсивної ударно-хвильової терапії; метаболічну терапію. Особи групи порівняння пройшли аналогічне лікування без сесій інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин. Було проведено комплекс функціональних досліджень у 3-х контрольних точках: до початку терапії (0-й тиждень дослідження), після завершення курсу терапії (кінець 6-го тижня дослідження), через 6 тижнів після завершення курсу терапії (кінець 12-го тижня дослідження). \u0000Висновки. Встановлено, що обидві моделі терапії демонструють достатню клінічну ефективність за показниками. Додатково встановлено, що нормалізація показників МІЕФ-5, а також показників фармакодоплерографії продовжуються протягом щонайменше 6 тижнів після закінчення курсу лікування. \u0000Проведене дослідження демонструє перевагу ефективності 6-тижневої моделі терапії з проведенням щотижневих інтракавернозних ін’єкції екзосом, отриманих з мезенхімальних стовбурових клітин як після 6 тижнів терапії, так і через 6 тижнів після закінчення курсу лікування.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"34 7","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140245033","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Halyna Hirna, Dmytro Maltsev, Ivan Kostyshyn, V. Holotiuk
Актуальність. Частота променевих і хіміопроменевих ускладнень лікування у хворих на рак ротової порожнини і ротоглотки досить висока, які призводять до: болю; розладів харчування, ковтання, сну; погіршення загального стану хворих та їхньої якості життя. Тому перед нами постає завдання профілактики, мінімізації та лікування цих ускладнень. Мета дослідження – вивчення ефективності імунотерапевтичного препарату альфа/бета дефензинів, як препарату супроводу хіміо/променевої терапії для профілактики і лікування їх ускладнень та покращення якості життя та загального стану під час лікування. Матеріали і методи. Це наукове дослідження включало 105 пацієнтів, яким вперше було діагностовано плоскоклітинний рак ротової порожнини чи ротоглотки, і яким була показана на 1-му етапі спеціального лікування телегамматерапія до 36-40 Гр, (РВД – 2-2,5 Гр, 5 сеансів на тиждень) – це хворі І, ІІІ, IV груп, або хіміопроменеве лікування. Хворі ІІ і V груп отримували променеву терапію до 36-40 Гр і внутрішньоартеріальну хіміотерапію циспалатином, яку проводили з дня початку променевої терапії в дозі 20 мг/м2 протягом 5 днів із тривалістю введення протягом 2-3 годин. З метою профілактики і лікування ускладнень протипухлинного лікування хворим додатково проводили імунотерапію альфа/бета дефензинами за двома схемами, залежно від сумарної дози імунопрепарату: 40 мг для хворих І та ІІ груп, і 60 мг для хворих ІІІ групи. Результати і обговорення. Найпізніше ксеростомія виникала у І-ІІ групах, а саме: у 50% хворих І та ІІ груп на дозі 18 Гр з міжквартильним інтервалом 14-26 Гр, а також. на дозі 16 Гр (13-18 Гр) у половини хворих ІІІ групи розвинулася ксеростомія. У групах порівняння у 50% хворих ксеростомія починалася з 10 Гр з міжквартильним інтервалом 10-14 Гр та 8-12 Гр відповідно для IV і V груп (р<0,001). Пізніші терміни виникнення гіпогевзії були у хворих І та ІІ груп, а найшвидше вона реєструвалася у хворих V групи. Так, медіанне значення та міжквартильний інтервал був 16 Гр (14-22,5 Гр) у І групі, 15 Гр (11-26 Гр) в ІІ, і 10 Гр (8-12 Гр) в V групі (р<0,001). 40% хворих І групи та 50% ІІІ групи мали явища ІІ ступеня променевого епітеліїту порівняно з 25% хворих ІV групи, де і найшвидше розвивалися. Променевий епітеліїт ІІІ ступеня розвинувся у 4% І групи, 10% хворих ІІІ групи проти 75% хворих ІV групи. Розвиток ІІІ ступеня променевого епітеліїту у групах хворих, де була хіміопроменева терапія без та із імунотерапією, спостерігався у 45% V групи проти 15 % ІІ групи. Загальний стан і якість життя хворих змінювалися частіше в групах, де імунотерапія не використовувалася, адже в тих хворих частіше було пониження на порядок EСOG та індексу Карновського, на відміну від хворих І, ІІ та ІІІ груп, але дозозалежного ефекту імунотерапії на загальний стан хворих не виявлено. Висновки. Доцільність імунотерапії в комплексному лікуванні хворих на рак ротової порожнини і ротоглотки є обґрунтованим, оскільки терміни розвитку ксеростомії, гіпогевзії, променевого епітеліїту є пізніш
{"title":"ЯКІСНИЙ ВПЛИВ ІМУНОТЕРАПІЇ АЛЬФА/БЕТА ДЕФЕНЗИНАМИ НА РОЗВИТОК ХІМІО/ПРОМЕНЕВИХ УСКЛАДНЕНЬ ХВОРИХ НА РАК РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ І РОТОГЛОТКИ","authors":"Halyna Hirna, Dmytro Maltsev, Ivan Kostyshyn, V. Holotiuk","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-05","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-05","url":null,"abstract":"Актуальність. Частота променевих і хіміопроменевих ускладнень лікування у хворих на рак ротової порожнини і ротоглотки досить висока, які призводять до: болю; розладів харчування, ковтання, сну; погіршення загального стану хворих та їхньої якості життя. Тому перед нами постає завдання профілактики, мінімізації та лікування цих ускладнень. \u0000Мета дослідження – вивчення ефективності імунотерапевтичного препарату альфа/бета дефензинів, як препарату супроводу хіміо/променевої терапії для профілактики і лікування їх ускладнень та покращення якості життя та загального стану під час лікування. \u0000Матеріали і методи. Це наукове дослідження включало 105 пацієнтів, яким вперше було діагностовано плоскоклітинний рак ротової порожнини чи ротоглотки, і яким була показана на 1-му етапі спеціального лікування телегамматерапія до 36-40 Гр, (РВД – 2-2,5 Гр, 5 сеансів на тиждень) – це хворі І, ІІІ, IV груп, або хіміопроменеве лікування. Хворі ІІ і V груп отримували променеву терапію до 36-40 Гр і внутрішньоартеріальну хіміотерапію циспалатином, яку проводили з дня початку променевої терапії в дозі 20 мг/м2 протягом 5 днів із тривалістю введення протягом 2-3 годин. З метою профілактики і лікування ускладнень протипухлинного лікування хворим додатково проводили імунотерапію альфа/бета дефензинами за двома схемами, залежно від сумарної дози імунопрепарату: 40 мг для хворих І та ІІ груп, і 60 мг для хворих ІІІ групи. \u0000Результати і обговорення. Найпізніше ксеростомія виникала у І-ІІ групах, а саме: у 50% хворих І та ІІ груп на дозі 18 Гр з міжквартильним інтервалом 14-26 Гр, а також. на дозі 16 Гр (13-18 Гр) у половини хворих ІІІ групи розвинулася ксеростомія. У групах порівняння у 50% хворих ксеростомія починалася з 10 Гр з міжквартильним інтервалом 10-14 Гр та 8-12 Гр відповідно для IV і V груп (р<0,001). \u0000Пізніші терміни виникнення гіпогевзії були у хворих І та ІІ груп, а найшвидше вона реєструвалася у хворих V групи. Так, медіанне значення та міжквартильний інтервал був 16 Гр (14-22,5 Гр) у І групі, 15 Гр (11-26 Гр) в ІІ, і 10 Гр (8-12 Гр) в V групі (р<0,001). \u000040% хворих І групи та 50% ІІІ групи мали явища ІІ ступеня променевого епітеліїту порівняно з 25% хворих ІV групи, де і найшвидше розвивалися. Променевий епітеліїт ІІІ ступеня розвинувся у 4% І групи, 10% хворих ІІІ групи проти 75% хворих ІV групи. Розвиток ІІІ ступеня променевого епітеліїту у групах хворих, де була хіміопроменева терапія без та із імунотерапією, спостерігався у 45% V групи проти 15 % ІІ групи. \u0000Загальний стан і якість життя хворих змінювалися частіше в групах, де імунотерапія не використовувалася, адже в тих хворих частіше було пониження на порядок EСOG та індексу Карновського, на відміну від хворих І, ІІ та ІІІ груп, але дозозалежного ефекту імунотерапії на загальний стан хворих не виявлено. \u0000Висновки. Доцільність імунотерапії в комплексному лікуванні хворих на рак ротової порожнини і ротоглотки є обґрунтованим, оскільки терміни розвитку ксеростомії, гіпогевзії, променевого епітеліїту є пізніш","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"20 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140242695","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Oleksandr Knigavko, Oleh Kashtelyan, Andrii Arkatov, Yurii Makarov
Вступ. Останнім часом спостерігається збільшення кількості пацієнтів з еректильною дисфункцією та гіпогонадизмом, що виникають через 3-6 місяців після COVID-19 і продовжуються роками. Метою дослідження було визначення ефективності гормональної стимулюючої та замісної терапії, можливості відновної терапії автологічними стовбуровими клітинами (АСК) та терапії плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP) у хворих на справжній та відносний гіпогонадизм, які перехворіли на COVID-19. Матеріали та методи. В медичних центрах Харкова та Києва проведено обстеження 117 пацієнтів з клінічним гіпогонадизмом та еректильною дисфунцією, що виникли через декілька місяців після ковідної інфекції. Відповідно до первинного рівня тестостерону (Т) до чи більше 12 нмоль/л [1], пацієнтів розподілено на 2 групи: зі справжнім та відносним гіпогонадизмом, яким призначено гормонстимулюючу або гормонозамісну терапію, курс інтракавернозних ін’єкцій плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), та автологічні стовбурові клітини. Результати і обговорення: 37 (54,4%) пацієнтів І групи відреагували на терапію нормалізацією рівня Т (з 7,4±2,1 до 12,4±1,1 нмоль/л, p<0.05) та покращенням еректильної функції за МІЕФ-5 (з 11,1±1,3 до 18,4±1,4 бали, p<0.05); 31 пацієнтові (45,6%), що залишилися без ефекту фітотерапії, призначили замісну гормональну терапію препаратом ефірів тестостерону (250 мг кожні 3 тижні) та PRP-терапію, на яку (63,45%) відповіли суттєвим покращенням ерекції. З 49 пацієнтів другої групи 23 (46,9%) відреагували на фітотерапію. У 26 (53,1%) пацієнтів не було значних покращень, тому їм було запропоновано 2 курси по 5 внутрішньовенних ін’єкцій 5 млн. автологічних стовбурових клітин (загалом 50 млн.), з яких у 17 (65,4%) пацієнтів відбулося зменшення симптомів гіпогонадизму та покращення еректильної функції. Висновки: 1. Мультицентрові дослідження впливу COVID-19 на фертильну та андрогенну функцію чоловіків та можливості їх відновлення при післяковідній патології все ще потрібні та мають бути продовжені. 2. Значну частку чоловіків (49 зі 117, тобто 41,8%) з постковідним гіпогонадизмом та ЕД складають чоловіки з нормальним рівнем тестостерону, але зниженою чутливістю тканинних рецепторів до цього гормону (відносний гіпогонадизм). 3. У лікуванні відносного постковідного гіпогонадизму інтракавернозна PRP-терапія та внутрішньовенна терапія стовбуровими клітинами мають клінічний ефект і можуть розглядатися як перспективні методи лікування цієї патології.
{"title":"НОВІТНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПОСТКОВІДНОГО ГІПОГОНАДИЗМУ","authors":"Oleksandr Knigavko, Oleh Kashtelyan, Andrii Arkatov, Yurii Makarov","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-04","url":null,"abstract":"Вступ. Останнім часом спостерігається збільшення кількості пацієнтів з еректильною дисфункцією та гіпогонадизмом, що виникають через 3-6 місяців після COVID-19 і продовжуються роками. \u0000Метою дослідження було визначення ефективності гормональної стимулюючої та замісної терапії, можливості відновної терапії автологічними стовбуровими клітинами (АСК) та терапії плазмою, збагаченою тромбоцитами (PRP) у хворих на справжній та відносний гіпогонадизм, які перехворіли на COVID-19. \u0000Матеріали та методи. В медичних центрах Харкова та Києва проведено обстеження 117 пацієнтів з клінічним гіпогонадизмом та еректильною дисфунцією, що виникли через декілька місяців після ковідної інфекції. Відповідно до первинного рівня тестостерону (Т) до чи більше 12 нмоль/л [1], пацієнтів розподілено на 2 групи: зі справжнім та відносним гіпогонадизмом, яким призначено гормонстимулюючу або гормонозамісну терапію, курс інтракавернозних ін’єкцій плазми, збагаченої тромбоцитами (PRP), та автологічні стовбурові клітини. \u0000Результати і обговорення: 37 (54,4%) пацієнтів І групи відреагували на терапію нормалізацією рівня Т (з 7,4±2,1 до 12,4±1,1 нмоль/л, p<0.05) та покращенням еректильної функції за МІЕФ-5 (з 11,1±1,3 до 18,4±1,4 бали, p<0.05); 31 пацієнтові (45,6%), що залишилися без ефекту фітотерапії, призначили замісну гормональну терапію препаратом ефірів тестостерону (250 мг кожні 3 тижні) та PRP-терапію, на яку (63,45%) відповіли суттєвим покращенням ерекції. \u0000З 49 пацієнтів другої групи 23 (46,9%) відреагували на фітотерапію. У 26 (53,1%) пацієнтів не було значних покращень, тому їм було запропоновано 2 курси по 5 внутрішньовенних ін’єкцій 5 млн. автологічних стовбурових клітин (загалом 50 млн.), з яких у 17 (65,4%) пацієнтів відбулося зменшення симптомів гіпогонадизму та покращення еректильної функції. \u0000Висновки: \u00001. Мультицентрові дослідження впливу COVID-19 на фертильну та андрогенну функцію чоловіків та можливості їх відновлення при післяковідній патології все ще потрібні та мають бути продовжені. \u00002. Значну частку чоловіків (49 зі 117, тобто 41,8%) з постковідним гіпогонадизмом та ЕД складають чоловіки з нормальним рівнем тестостерону, але зниженою чутливістю тканинних рецепторів до цього гормону (відносний гіпогонадизм). \u00003. У лікуванні відносного постковідного гіпогонадизму інтракавернозна PRP-терапія та внутрішньовенна терапія стовбуровими клітинами мають клінічний ефект і можуть розглядатися як перспективні методи лікування цієї патології.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"95 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140242332","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
V. Darii, I. Bilay, Oleksandr Stoyanov, O. Hryhorieva, Maryna Sikorska, Iryna Vizyr, Dmytro Safonov
Актуальність. Останніми десятиліттями встановлено, що важливе значення у патогенезі мозкового інсульту грає активація процесів перекисного окислення ліпідів. Мета дослідження – виявлення біохімічних особливостей перебігу інтрацеребрально ускладненого ішемічного інсульту, залежно від наявності гіпертензивної дисциркуляторної енцефалопатії. Матеріали та методи дослідження. Під наглядом перебували 50 хворих (21 жіночої та 29 чоловічої статі віком від 42 до 78 років) з ішемічним інсультом. Рівень перекисного окислення ліпідів оцінювали за рівнем початкових та кінцевих продуктів: дієнових кон’югатів та Шиффових основ у лікворі та плазмі крові. Результати і обговорення. При аналізі інтрацеребральних ускладнень ішемічного інсульту було встановлено відмінності вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів ліквору та плазми між особами, у яких ішемічний інсульт мав інтрацеребрально ускладнений перебіг, порівняно з групою неускладненого ішемічного інсульту. Найбільш значущими та прогностично важливими можна вважати зміни в лікворі кінцевих продуктів перекисного окислення ліпідів. Можна думати про те, що не останню роль у патогенезі інтрацеребрально ускладненого ішемічного інсульту грає вазоспазм, що викликається і продуктами перекисного окислення ліпідів у лікворі. Висновки. Таким чином, відмінності у значному накопиченні продуктів перекисного окислення ліпідів ліквору та плазми відзначаються при інтрацеребрально ускладненому ішемічному інсульті. Попередня гіпертензивна дисциркуляторна енцефалопатія в передінсультний період, а потім і в найгострішій стадії інсульту, коли проривається гематоенцефалічний бар’єр, веде до накопичення вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів у лікворі і плазмі, які впливають на поширеність структурного та функціонального пошкодження мозку.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ З ІНТРАЦЕРЕБРАЛЬНО УСКЛАДНЕНИМ МОЗКОВИМ ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ","authors":"V. Darii, I. Bilay, Oleksandr Stoyanov, O. Hryhorieva, Maryna Sikorska, Iryna Vizyr, Dmytro Safonov","doi":"10.37321/ujmh.2023.2-02","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.2-02","url":null,"abstract":"Актуальність. Останніми десятиліттями встановлено, що важливе значення у патогенезі мозкового інсульту грає активація процесів перекисного окислення ліпідів. \u0000Мета дослідження – виявлення біохімічних особливостей перебігу інтрацеребрально ускладненого ішемічного інсульту, залежно від наявності гіпертензивної дисциркуляторної енцефалопатії. \u0000Матеріали та методи дослідження. Під наглядом перебували 50 хворих (21 жіночої та 29 чоловічої статі віком від 42 до 78 років) з ішемічним інсультом. Рівень перекисного окислення ліпідів оцінювали за рівнем початкових та кінцевих продуктів: дієнових кон’югатів та Шиффових основ у лікворі та плазмі крові. \u0000Результати і обговорення. При аналізі інтрацеребральних ускладнень ішемічного інсульту було встановлено відмінності вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів ліквору та плазми між особами, у яких ішемічний інсульт мав інтрацеребрально ускладнений перебіг, порівняно з групою неускладненого ішемічного інсульту. Найбільш значущими та прогностично важливими можна вважати зміни в лікворі кінцевих продуктів перекисного окислення ліпідів. Можна думати про те, що не останню роль у патогенезі інтрацеребрально ускладненого ішемічного інсульту грає вазоспазм, що викликається і продуктами перекисного окислення ліпідів у лікворі. \u0000Висновки. Таким чином, відмінності у значному накопиченні продуктів перекисного окислення ліпідів ліквору та плазми відзначаються при інтрацеребрально ускладненому ішемічному інсульті. \u0000Попередня гіпертензивна дисциркуляторна енцефалопатія в передінсультний період, а потім і в найгострішій стадії інсульту, коли проривається гематоенцефалічний бар’єр, веде до накопичення вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів у лікворі і плазмі, які впливають на поширеність структурного та функціонального пошкодження мозку.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"41 3","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2024-03-14","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"140242765","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-31DOI: 10.37321/10.37321/ujmh.2023.1-04
Оксана Василівна Ромащенко
В статті Ромащенко О.В. «Порушення оргазму у жінок» представлено аналіз літературних даних щодо оцінки жіночого оргазму з різних точок зору (клінічної, етіологічної, фізіологічної, психологічної, соціологічної), в тому числі з урахуванням дефініцій, типів оргазму.Проаналізовано передумови розладу оргазму у жінок у відповідності до сучасної класифікації жіночих сексуальних дисфункцій, особливостей механізмів формування порушень оргазму у жінок з урахуванням психосоціальних факторів, нейрофізіологічних розладів, гормонального гомеостазу.Представлено механізми формування розладів оргазму у жінок у відповідності до їх різновидності, вікових етапів життя жінки.Висвітлено роль жіночого оргазму у збереженні фертильної функції.Представлено клінічні алгоритми ведення пацієнток з оргазмічними розладами та підходи до вибору та проведення терапії за таких умов.
{"title":"ПОРУШЕННЯ ОРГАЗМУ У ЖІНОК","authors":"Оксана Василівна Ромащенко","doi":"10.37321/10.37321/ujmh.2023.1-04","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/10.37321/ujmh.2023.1-04","url":null,"abstract":"В статті Ромащенко О.В. «Порушення оргазму у жінок» представлено аналіз літературних даних щодо оцінки жіночого оргазму з різних точок зору (клінічної, етіологічної, фізіологічної, психологічної, соціологічної), в тому числі з урахуванням дефініцій, типів оргазму.Проаналізовано передумови розладу оргазму у жінок у відповідності до сучасної класифікації жіночих сексуальних дисфункцій, особливостей механізмів формування порушень оргазму у жінок з урахуванням психосоціальних факторів, нейрофізіологічних розладів, гормонального гомеостазу.Представлено механізми формування розладів оргазму у жінок у відповідності до їх різновидності, вікових етапів життя жінки.Висвітлено роль жіночого оргазму у збереженні фертильної функції.Представлено клінічні алгоритми ведення пацієнток з оргазмічними розладами та підходи до вибору та проведення терапії за таких умов.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"192 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116864975","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Вступ. Встановлення діагнозу із рубрики генетичних захворювань часто стає психотравмуючим фактором для батьків хворої дитини. Неможливість одужання накладає необхідність адаптуватися до життя із хворобою, що посилює психологічний тиск та зумовлює дестабілізацію психічного стану у осіб, що опікуються дітьми із синдромом Дауна. Незважаючи на безсумнівну важливість нормалізації батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна, програма їх корекції та супроводу досі залишалася несформованою. Мета дослідження – розробка ефективних методів психокорекції особливостей батьківського ставлення до дітей із синдромом Дауна. Контингенти і методи. Дослідження було проведено на базі КНП «ОМЦРЛ» ЗОР, де було обстежено 97 дітей із синдромом Дауна. Хворих було розділено на дві групи за критерієм спроможності до вербальної комунікації: до групи 1 (Г1) увійшли 77 дітей, здатних до вербальної комунікації, до групи 2 (Г2) – 20 дітей, які не розмовляють. Результати дослідження. Як в ГД1, як і в ГД2, вдалося досягти статистично значущих змін в індивідуалізації дітей (р<0,01), однак динаміка змін показнику індивідуалізації в ГД2 відрізнялася: на початку провадження психотерапевтичних втручань відмічався стрімкий ріст даного показника, з другого по п’ятий місяць – поступове підвищення, і протягом шостого місяця – ще один період стрімкого зростання. В ГД1 відмічався плавний поступовий ріст показника кооперації; відсутність достовірності в різниці показників до та після психокорекції пояснюється початково достатнім для ефективної взаємодії з дитиною рівнем кооперації; в ГД2 відмінностей в динаміці чи результативності психокорекційних заходів порівняно із ГД1 виявлено не було. Шляхом психокорекції вдалося досягнути статистично значущого поліпшення симбіотичності (р=0,02) в ГД1 із піковим підвищенням ефективності психотерапевтичних заходів протягом останнього місяця їх провадження. Звертає на себе увагу, що в ГД2, навпаки, різке зростання показників симбіозу, яке надалі сповільнилося, відбулося протягом перших двох місяців психокорекції. Авторитарність в ГД1 знижувалася поступово протягом усього курсу психокорекції (р=0,04); незначне зниження авторитарності при помітно підвищених початково показниках в ГД2 пояснюється неможливістю повністю відмовитися від протекційних тенденцій щодо дітей, які потребують особливої уваги внаслідок захворювання. В ГД1 вдалося досягти достовірного зниження показника інвалідизації (р=0,02); варто зазначити, що пікове зниження інвалідизації відбулося протягом перших двох місяців психокорекції, після чого динаміка даного показника була майже відсутня. Зниження показника інвалідизації в ГД2 відбувалося в перший та останній місяць психокорекції, в той час як з другого місяця по п’ятий відмічалося певне плато. Висновок. У результаті проведеного дослідження було сформовано стратегії психотерапевтичного супроводу, спрямовані на нормалізацію батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна.
{"title":"ПСИХОКОРЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА НОРМАЛІЗАЦІЮ БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА","authors":"Оксана Сухонос","doi":"10.37321/ujmh.2023.1-06","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.1-06","url":null,"abstract":"Вступ. Встановлення діагнозу із рубрики генетичних захворювань часто стає психотравмуючим фактором для батьків хворої дитини. Неможливість одужання накладає необхідність адаптуватися до життя із хворобою, що посилює психологічний тиск та зумовлює дестабілізацію психічного стану у осіб, що опікуються дітьми із синдромом Дауна. Незважаючи на безсумнівну важливість нормалізації батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна, програма їх корекції та супроводу досі залишалася несформованою. \u0000Мета дослідження – розробка ефективних методів психокорекції особливостей батьківського ставлення до дітей із синдромом Дауна. \u0000Контингенти і методи. Дослідження було проведено на базі КНП «ОМЦРЛ» ЗОР, де було обстежено 97 дітей із синдромом Дауна. Хворих було розділено на дві групи за критерієм спроможності до вербальної комунікації: до групи 1 (Г1) увійшли 77 дітей, здатних до вербальної комунікації, до групи 2 (Г2) – 20 дітей, які не розмовляють. \u0000Результати дослідження. Як в ГД1, як і в ГД2, вдалося досягти статистично значущих змін в індивідуалізації дітей (р<0,01), однак динаміка змін показнику індивідуалізації в ГД2 відрізнялася: на початку провадження психотерапевтичних втручань відмічався стрімкий ріст даного показника, з другого по п’ятий місяць – поступове підвищення, і протягом шостого місяця – ще один період стрімкого зростання. В ГД1 відмічався плавний поступовий ріст показника кооперації; відсутність достовірності в різниці показників до та після психокорекції пояснюється початково достатнім для ефективної взаємодії з дитиною рівнем кооперації; в ГД2 відмінностей в динаміці чи результативності психокорекційних заходів порівняно із ГД1 виявлено не було. Шляхом психокорекції вдалося досягнути статистично значущого поліпшення симбіотичності (р=0,02) в ГД1 із піковим підвищенням ефективності психотерапевтичних заходів протягом останнього місяця їх провадження. Звертає на себе увагу, що в ГД2, навпаки, різке зростання показників симбіозу, яке надалі сповільнилося, відбулося протягом перших двох місяців психокорекції. Авторитарність в ГД1 знижувалася поступово протягом усього курсу психокорекції (р=0,04); незначне зниження авторитарності при помітно підвищених початково показниках в ГД2 пояснюється неможливістю повністю відмовитися від протекційних тенденцій щодо дітей, які потребують особливої уваги внаслідок захворювання. В ГД1 вдалося досягти достовірного зниження показника інвалідизації (р=0,02); варто зазначити, що пікове зниження інвалідизації відбулося протягом перших двох місяців психокорекції, після чого динаміка даного показника була майже відсутня. Зниження показника інвалідизації в ГД2 відбувалося в перший та останній місяць психокорекції, в той час як з другого місяця по п’ятий відмічалося певне плато. \u0000Висновок. У результаті проведеного дослідження було сформовано стратегії психотерапевтичного супроводу, спрямовані на нормалізацію батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122762036","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Актуальність. Незважаючи на значний масив обсесивної симптоматики у дітей, та, особливо, підлітків, діагноз обсесивно-компульсивного розладу зазвичай не встановлюється через структурну незавершеність нозоформи в даних контингентах. Обсесивна симптоматика у дітей наразі зазнає як істинного, так і терапевтичного та псевдоморфозу. Спостерігаються зміни в тематиці, проявах, частоті та першопричинах виникнення обсесій, а також у механізмах реалізації та формах спонукання до захисних компульсивних актів, які вимагають особливих підходів до розпізнавання та лікування.Мета дослідження – визначення тематики обсесій і її особливостей в структурі шизоформних, невротичних та емоційно-поведінкових розладів дитячого віку.Контингенти і методи. Було обстежено 100 дітей, відповідно до нозологічної приналежності яких було розподілено на 3 групи. До групи 1 (Г1) увійшли 40 дітей із шизоформними розладами. Група 2 (Г2) складалася із 30 дітей, у яких були наявні розлади невротичного спектру. До групи 3 (Г3) увійшли 30 дітей з емоційно-поведінковими розладами дитячого віку. Усіх пацієнтів було обстежено із використанням напівструктурованого психодіагностичного інтерв’ю. Результати. Не було виявлено значної різниці в поширеності та представленості певних тематик обсесій у дітей з різними психічними розладами, проте спостерігалися помітні відмінності в їх аранжуванні. Обсесії з тематикою страху контамінації та інфікування виявилися найпоширенішими як серед дітей з розладами шизоформного спектру, так і серед дітей з розладами невротичного кола чи емоційно-поведінковими розладами. Інші тематики нав’язливостей також зустрічалися в усіх трьох групах, однак у дітей з розладами шизоформного кола нав’язливості характеризувалися вираженою химерністю, що призводить до певної деформації типових тематик обсесій. Висновки. В результаті комплексного дослідження дітей з невротичними, шизоформними та емоційно-поведінковими розладами встановлено сучасний стан тематики обсесій у дітей з різними психічними розладами для відстежування патоморфозу нав’язливостей та супроводжуючих їх компульсій в динаміці.
{"title":"ТЕМАТИКА ОБСЕСІЙ І ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ У ДІТЕЙ З ШИЗОФОРМНИМИ, НЕВРОТИЧНИМИ ТА ЕМОЦІЙНО-ПОВЕДІНКОВИМИ РОЗЛАДАМИ","authors":"А П Скрипник","doi":"10.37321/ujmh.2023.1-03","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.1-03","url":null,"abstract":"Актуальність. Незважаючи на значний масив обсесивної симптоматики у дітей, та, особливо, підлітків, діагноз обсесивно-компульсивного розладу зазвичай не встановлюється через структурну незавершеність нозоформи в даних контингентах. Обсесивна симптоматика у дітей наразі зазнає як істинного, так і терапевтичного та псевдоморфозу. Спостерігаються зміни в тематиці, проявах, частоті та першопричинах виникнення обсесій, а також у механізмах реалізації та формах спонукання до захисних компульсивних актів, які вимагають особливих підходів до розпізнавання та лікування.Мета дослідження – визначення тематики обсесій і її особливостей в структурі шизоформних, невротичних та емоційно-поведінкових розладів дитячого віку.Контингенти і методи. Було обстежено 100 дітей, відповідно до нозологічної приналежності яких було розподілено на 3 групи. До групи 1 (Г1) увійшли 40 дітей із шизоформними розладами. Група 2 (Г2) складалася із 30 дітей, у яких були наявні розлади невротичного спектру. До групи 3 (Г3) увійшли 30 дітей з емоційно-поведінковими розладами дитячого віку. Усіх пацієнтів було обстежено із використанням напівструктурованого психодіагностичного інтерв’ю. \u0000Результати. Не було виявлено значної різниці в поширеності та представленості певних тематик обсесій у дітей з різними психічними розладами, проте спостерігалися помітні відмінності в їх аранжуванні. Обсесії з тематикою страху контамінації та інфікування виявилися найпоширенішими як серед дітей з розладами шизоформного спектру, так і серед дітей з розладами невротичного кола чи емоційно-поведінковими розладами. Інші тематики нав’язливостей також зустрічалися в усіх трьох групах, однак у дітей з розладами шизоформного кола нав’язливості характеризувалися вираженою химерністю, що призводить до певної деформації типових тематик обсесій. \u0000Висновки. В результаті комплексного дослідження дітей з невротичними, шизоформними та емоційно-поведінковими розладами встановлено сучасний стан тематики обсесій у дітей з різними психічними розладами для відстежування патоморфозу нав’язливостей та супроводжуючих їх компульсій в динаміці.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133683783","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Андрій Столяренко, Антон Городокін, Інна Станіславівна Дьома
Актуальність. Зміщення соціального функціонування в «онлайн» пов’язане як із загальним прогресом технологій комунікації, так і з драматичними обставинами соціальної ізоляції: глобальної – в контексті пандемії COVID-19, та локальної – в контексті війни в Україні; призводить до ампліфікації впливів онлайн-контенту на поведінку, у тому числі її автодеструктивні форми. Мета дослідження – розробити діагностичний інструмент для виявлення та оцінки впливу проблемного використання мережі Інтернет на раціоналізацію автодеструктивної поведінки. Матеріали та методи. Дослідження проведено на контингенті 120 респондентів вікової групи від 18 до 23 років (середній вік 20,8±2,4), які є здобувачами вищої освіти та мають досвід постійного перебування в умовах соціальної ізоляції в Україні протягом 2020-2023 років. Розподіл за статтю був симетричним. Методами дослідження були психодіагностичний та статистичний. Результати дослідження. На основі розподілу результатів «Тесту на Інтернет-залежність К. Янга», за яким Інтернет-залежність різного рівня виявлена у 97 (80,3%) контингенту, а також «Тесту для виявлення розладів, що пов’язані із захопленістю Інтернетом (окрім ігор)», за яким Інтернет-залежність виявлена у 68 (56,7%) контингенту, встановлено, що наявний психометричний інструментарій у сучасних реаліях не відповідає проблемі клінічного рівня. На основі гіпотези раціоналізації автодеструктивної поведінки, що індукується надмірним використанням Інтернету, на основі психодіагностичного інтерв’ю розроблено оригінальний опитувальник. За результатами опитування 120 осіб з контингенту дослідження, було розраховано значення α Кронбаха для опитувальника, яке становить 0,7779, що дозволяє використовувати опитувальник у подальших дослідженнях. Висновки. Сформульовано опитувальник із 10 питань, які спрямовані на виявлення факту та ступеня раціоналізації (суб’єктивної нормалізації, прийняття, толерантності) до проявів автодеструктивної поведінки через вживання специфічного контенту в мережі Інтернет. Значення α Кронбаха для опитувальника, яке отримано на основі опитування 120 осіб з контингенту дослідження, становить 0,7779.Виявлено, що в контингенті дослідження загальні бали за опитувальником розподілилися у діапазонах: 0 балів (раціоналізація не спостерігається) – 9 (7,5%) осіб, 1-9 балів (раціоналізація не суттєва) – 95 (79,1%) осіб, 10-20 балів (раціоналізація суттєва) – 16 (13,3%) осіб.
{"title":"ПІДХОДИ ДО ДІАГНОСТИКИ ІНДУКОВАНОЇ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ АВТОДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМНОГО ВИКОРИСТАННЯ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ","authors":"Андрій Столяренко, Антон Городокін, Інна Станіславівна Дьома","doi":"10.37321/ujmh.2023.1-05","DOIUrl":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.1-05","url":null,"abstract":"Актуальність. Зміщення соціального функціонування в «онлайн» пов’язане як із загальним прогресом технологій комунікації, так і з драматичними обставинами соціальної ізоляції: глобальної – в контексті пандемії COVID-19, та локальної – в контексті війни в Україні; призводить до ампліфікації впливів онлайн-контенту на поведінку, у тому числі її автодеструктивні форми. \u0000Мета дослідження – розробити діагностичний інструмент для виявлення та оцінки впливу проблемного використання мережі Інтернет на раціоналізацію автодеструктивної поведінки. \u0000Матеріали та методи. Дослідження проведено на контингенті 120 респондентів вікової групи від 18 до 23 років (середній вік 20,8±2,4), які є здобувачами вищої освіти та мають досвід постійного перебування в умовах соціальної ізоляції в Україні протягом 2020-2023 років. Розподіл за статтю був симетричним. Методами дослідження були психодіагностичний та статистичний. \u0000Результати дослідження. На основі розподілу результатів «Тесту на Інтернет-залежність К. Янга», за яким Інтернет-залежність різного рівня виявлена у 97 (80,3%) контингенту, а також «Тесту для виявлення розладів, що пов’язані із захопленістю Інтернетом (окрім ігор)», за яким Інтернет-залежність виявлена у 68 (56,7%) контингенту, встановлено, що наявний психометричний інструментарій у сучасних реаліях не відповідає проблемі клінічного рівня. На основі гіпотези раціоналізації автодеструктивної поведінки, що індукується надмірним використанням Інтернету, на основі психодіагностичного інтерв’ю розроблено оригінальний опитувальник. За результатами опитування 120 осіб з контингенту дослідження, було розраховано значення α Кронбаха для опитувальника, яке становить 0,7779, що дозволяє використовувати опитувальник у подальших дослідженнях. \u0000Висновки. Сформульовано опитувальник із 10 питань, які спрямовані на виявлення факту та ступеня раціоналізації (суб’єктивної нормалізації, прийняття, толерантності) до проявів автодеструктивної поведінки через вживання специфічного контенту в мережі Інтернет. Значення α Кронбаха для опитувальника, яке отримано на основі опитування 120 осіб з контингенту дослідження, становить 0,7779.Виявлено, що в контингенті дослідження загальні бали за опитувальником розподілилися у діапазонах: 0 балів (раціоналізація не спостерігається) – 9 (7,5%) осіб, 1-9 балів (раціоналізація не суттєва) – 95 (79,1%) осіб, 10-20 балів (раціоналізація суттєва) – 16 (13,3%) осіб.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"5 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130553917","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：