Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.08
Наталія Поплавська
Рецензія на монографію Артура Малиновського «Антропологія української прози першої половини XIX століття. Культурні трансфери» (Київ: Талком, 2022. 560 с.).
{"title":"КУЛЬТУРНИЙ ТРАНСФЕР І АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ","authors":"Наталія Поплавська","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.08","url":null,"abstract":"Рецензія на монографію Артура Малиновського «Антропологія української прози першої половини XIX століття. Культурні трансфери» (Київ: Талком, 2022. 560 с.).","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"8 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122725820","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.05
Тетяна Уткіна
Artykuł dotyczy dowcipu, czyli krótkiej ustnej opowieści o fikcyjnym zdarzeniu dotyczącym aktualnego problemu codziennego lub tematu społeczno-politycznego o humorystycznym lub satyrycznym zabarwieniu i nieoczekiwanym humorystycznym zakończeniu. Dowcip szeroko rozpowszechnił się jako gatunek mowy języka rosyjskiego w okresie radzieckim i poradzieckim. Celem niniejszego opracowania jest rozważenie związku dowcipów z sytuacją społeczno-polityczną po rozpoczęciu wojny rosyjsko-ukraińskiej 24 lutego 2022 r. Dowcip jako gatunek mowy współczesnego języka rosyjskiego, natychmiast odzwierciedlił różnego rodzaju aspekty związane z zachodzącymi wydarzeniami, a przede wszystkim retorykę antywojenną. Rozdział bada, jak imponującą liczbę rosyjskich tekstów postfolklorystycznych można zaobserwować w tak trudnym i tragicznym dla wielu ludzi czasie. W artykule podane są definicje dowcipu, żartu, humoru. Analizowany jest materiał ze Słownika języka rosyjskiego S. Ożegowa pod redakcją N.Szwedowy, Wielkiej Rosyjskiej Encyklopedii i in. źródeł. Przedstawiono filozoficzne koncepcje humoru takich znanych myślicieli, jak Jean Paul (Richter), A. Schopenhauer, S. Kierkegaard oraz naukowe koncepcje J. Szmelewy i A. Shmeleva. Humor pokazuje kontrast między nieskończoną ideą a ograniczonym światem zjawisk, humor wyraża się poprzez uśmiech, a nie śmiech, a często objawia się jako uśmiech przez łzy. Efekt komiczny ma zwykle strukturę monologową lub dialogową i zawsze składa się z dwóch części: fabuły, tj. historii wydarzenia, dialogów bohaterów, a następnie nieprzewidzianego zwrotu akcji, który dodaje soli do żartu, nadaje mu sens. Efekt komiczny uzyskuje się za pomocą dwóch głównych rodzajów dowcipów: żartów nawiązujących oraz żartów, które są grą z konkretnym zjawiskiem językowym - polisemią, homonimią, zróżnicowaniem stylistycznym słownictwa itp. (tzw. żarty językowe). Ponadto podane przykłady i analiza dowcipów i żartów związanych z retoryką antywojenną. W artykule dokonane własne tłumaczenie zebranego materiału z języka rosyjskiego na język polski. Temat ten jest bardzo aktualny i ciekawy, ukazuje przemiany językowe w stosunkowo krótkim czasie i reakcje pewnej grupy rosyjskiego społeczeństwa na te przemiany.
{"title":"ROSYJSKIE DOWCIPY I ŻARTY JAKO ŚRODKI PRZEKAZU RETORYKI ANTYWOJENNEJ","authors":"Тетяна Уткіна","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.05","url":null,"abstract":"Artykuł dotyczy dowcipu, czyli krótkiej ustnej opowieści o fikcyjnym zdarzeniu dotyczącym aktualnego problemu codziennego lub tematu społeczno-politycznego o humorystycznym lub satyrycznym zabarwieniu i nieoczekiwanym humorystycznym zakończeniu. Dowcip szeroko rozpowszechnił się jako gatunek mowy języka rosyjskiego w okresie radzieckim i poradzieckim. Celem niniejszego opracowania jest rozważenie związku dowcipów z sytuacją społeczno-polityczną po rozpoczęciu wojny rosyjsko-ukraińskiej 24 lutego 2022 r. Dowcip jako gatunek mowy współczesnego języka rosyjskiego, natychmiast odzwierciedlił różnego rodzaju aspekty związane z zachodzącymi wydarzeniami, a przede wszystkim retorykę antywojenną. Rozdział bada, jak imponującą liczbę rosyjskich tekstów postfolklorystycznych można zaobserwować w tak trudnym i tragicznym dla wielu ludzi czasie. W artykule podane są definicje dowcipu, żartu, humoru. Analizowany jest materiał ze Słownika języka rosyjskiego S. Ożegowa pod redakcją N.Szwedowy, Wielkiej Rosyjskiej Encyklopedii i in. źródeł. Przedstawiono filozoficzne koncepcje humoru takich znanych myślicieli, jak Jean Paul (Richter), A. Schopenhauer, S. Kierkegaard oraz naukowe koncepcje J. Szmelewy i A. Shmeleva. Humor pokazuje kontrast między nieskończoną ideą a ograniczonym światem zjawisk, humor wyraża się poprzez uśmiech, a nie śmiech, a często objawia się jako uśmiech przez łzy. Efekt komiczny ma zwykle strukturę monologową lub dialogową i zawsze składa się z dwóch części: fabuły, tj. historii wydarzenia, dialogów bohaterów, a następnie nieprzewidzianego zwrotu akcji, który dodaje soli do żartu, nadaje mu sens. Efekt komiczny uzyskuje się za pomocą dwóch głównych rodzajów dowcipów: żartów nawiązujących oraz żartów, które są grą z konkretnym zjawiskiem językowym - polisemią, homonimią, zróżnicowaniem stylistycznym słownictwa itp. (tzw. żarty językowe). Ponadto podane przykłady i analiza dowcipów i żartów związanych z retoryką antywojenną. W artykule dokonane własne tłumaczenie zebranego materiału z języka rosyjskiego na język polski. Temat ten jest bardzo aktualny i ciekawy, ukazuje przemiany językowe w stosunkowo krótkim czasie i reakcje pewnej grupy rosyjskiego społeczeństwa na te przemiany.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123643070","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.01
Тетяна Решетуха
У статті окреслюється цілісна картина становлення та функціонування літературно-мистецьких часописів Тернопілля кінця ХІХ – першої третині ХХ століття, з’ясувється їх змістове наповнення і тематичне спрямування. Зазначається, що уже перший українськомовний часописом краю – рукописна газета членів учнівського товариства «Громада» «Сніп» (1876) – мала риси літературного часопису. Наголошується, що усі рукописні літературно-мистецькі часописи («Поступ», (Бережани); «Ідея», «Перший промінь», «Праця» (Тернопіль); «Перші кроки», «Юнацтво», «Хвиля», «Проліски» (Кременець)) видавалися учнями гімназій. Перші чотири датуються періодом Австро-Угорського панування, кременецькі видання – 20-ми роками міжвоєнного періоду. Вони містили художні твори (поетичні та прозові) в першу чергу самих гімназистів, а також українських письменників і поетів, а також статті національно-патріотичного та літературознавчого змісту. Видання відзначалися невеликим обсягом, обмеженою читацькою аудиторією і нетривали періодом існування – зазвичай вдавалося видати кілька чисел. Окремі видання («Ідея», «Перший промінь», «Юнацтво») тиражувалися на гектографі. Друковані літературно-мистецькі часописи краю («Молодїж», «Чар-зілля», «Літературно-науковий вістник», «Сяйво» (Тернопіль), «Віра» (Кременець)) характеризуються широкою автурою, високим рівнем опублікованих у них творів. Два з п’яти видань («Чар-зілля» та «Літературно-науковий вістник») не були власне тернопільським, а їх редакції передислокувалися у місто зі Львова через помірну ціну на друкарські послуги. Літературно-мистецькі видання Тернопільщини кінця ХІХ – першої третини ХХ століття були покликані до життя щораз більшою потребою в українському слові як реальному чинникові суспільного поступу нації, гуртуванням українців, піднесенням рівня їхньої національної свідомості. Вони видавалися з приватної ініціативи їх засновників – тодішніш чи майбутніх видатних постатей, громадських та культурних діячів України чи краю.
{"title":"ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКІ ЧАСОПИСИ ТЕРНОПІЛЛЯ КІНЦЯ ХІХ — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ","authors":"Тетяна Решетуха","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.01","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.01","url":null,"abstract":"У статті окреслюється цілісна картина становлення та функціонування літературно-мистецьких часописів Тернопілля кінця ХІХ – першої третині ХХ століття, з’ясувється їх змістове наповнення і тематичне спрямування. \u0000Зазначається, що уже перший українськомовний часописом краю – рукописна газета членів учнівського товариства «Громада» «Сніп» (1876) – мала риси літературного часопису. Наголошується, що усі рукописні літературно-мистецькі часописи («Поступ», (Бережани); «Ідея», «Перший промінь», «Праця» (Тернопіль); «Перші кроки», «Юнацтво», «Хвиля», «Проліски» (Кременець)) видавалися учнями гімназій. Перші чотири датуються періодом Австро-Угорського панування, кременецькі видання – 20-ми роками міжвоєнного періоду. Вони містили художні твори (поетичні та прозові) в першу чергу самих гімназистів, а також українських письменників і поетів, а також статті національно-патріотичного та літературознавчого змісту. Видання відзначалися невеликим обсягом, обмеженою читацькою аудиторією і нетривали періодом існування – зазвичай вдавалося видати кілька чисел. Окремі видання («Ідея», «Перший промінь», «Юнацтво») тиражувалися на гектографі. \u0000Друковані літературно-мистецькі часописи краю («Молодїж», «Чар-зілля», «Літературно-науковий вістник», «Сяйво» (Тернопіль), «Віра» (Кременець)) характеризуються широкою автурою, високим рівнем опублікованих у них творів. Два з п’яти видань («Чар-зілля» та «Літературно-науковий вістник») не були власне тернопільським, а їх редакції передислокувалися у місто зі Львова через помірну ціну на друкарські послуги. \u0000Літературно-мистецькі видання Тернопільщини кінця ХІХ – першої третини ХХ століття були покликані до життя щораз більшою потребою в українському слові як реальному чинникові суспільного поступу нації, гуртуванням українців, піднесенням рівня їхньої національної свідомості. Вони видавалися з приватної ініціативи їх засновників – тодішніш чи майбутніх видатних постатей, громадських та культурних діячів України чи краю.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"144 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116082340","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.03
Александра Цендровска, P. Czajkowski
W artykule omówiono jeden ze sposobów werbalizacji informacji muzycznej, mianowicie tzw. wokalizy werbalne. Na materiale tekstów w polskim, ukraińskim chorwackim i rosyjskim języku zastały zróżnicowane wokalizy proste i złożone kreowane, w odróżnieniu od wokaliz muzycznych, przez zwykłych słuchaczy w celu wyrażenia muzycznych wyobrażeń akustyczno-emocjonalnych. Autorzy artykułu zwracają uwagę na złożoność problemu. Stwierdzono potrzebę zbadania tej części informacji, wchodzącej w skład ludzkiego obrazu świata, która jeszcze nie została skonceptualizowana za pomocą pojęć, czyli tzw. treści niepojęciowych. Chodzi przede wszystkim o treści percepcyjne oraz emocjonalne. Jednostki, które takie treści wyrażają zostały określone jako ekspresywy werbalne. Nie nazywają one pojęć o obiektach myślenia, lecz wyrażają wyobrażenia psychiczne o takich obiektach oraz demonstrują je przy pomocy zabiegu imitacji. Wyróżniono zatem trzy rodzaje werbalizacji informacji kognitywnych o muzyce: nominacje (kiedy dochodzi do nazywania pojęć związanych z muzyką za pomocą słów, frazemów i frazeologizmów), predykację (kiedy ludzie poprzez zdania i teksty opisują muzykę, oceniają ją, a także opowiadają lub rozważają o swoim przeżywaniu muzyki) oraz ekspresję samych wrażeń muzycznych przy pomocy ideofonów emocjonalnych (w tym przypadku dochodzi do imitacji dźwięków muzycznych poprzez demonstrację swoich wyobrażeń emocjonalno-akustycznych). W artykule krótko omówiono charakter wrażeń akustycznych jako jednego z obiektów informacyjnego doświadczenia zmysłowego, związanego z ostatnim obiektem z triady w działalności muzycznej (muzyka – sztuka, muzyka – utwór, muzyka – tekst), a także podkreślono istotną rolę w procesie odbioru muzyki stanów emocjonalnych, które bezpośrednio oddziałują na sferę doświadczenia związanego z przeżyciem piękna. W artykule zaprezentowano kilkadziesiąt egzemplifikacji ekspresji werbalnej, będących środkami celowej imitacji sensoryczno-emocjonalnej ciągów muzycznych oraz służących potoczno-estetycznej demonstracji wyobrażeń akustyczno-emocjonalnych.
{"title":"WOKALIZY WERBALNE INFORMACJI MUZYCZNEJ JAKO PRZYKŁAD IMITACJI SENSORYCZNO-EMOCJONALNEJ","authors":"Александра Цендровска, P. Czajkowski","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.03","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.03","url":null,"abstract":"W artykule omówiono jeden ze sposobów werbalizacji informacji muzycznej, mianowicie tzw. wokalizy werbalne. Na materiale tekstów w polskim, ukraińskim chorwackim i rosyjskim języku zastały zróżnicowane wokalizy proste i złożone kreowane, w odróżnieniu od wokaliz muzycznych, przez zwykłych słuchaczy w celu wyrażenia muzycznych wyobrażeń akustyczno-emocjonalnych. Autorzy artykułu zwracają uwagę na złożoność problemu. Stwierdzono potrzebę zbadania tej części informacji, wchodzącej w skład ludzkiego obrazu świata, która jeszcze nie została skonceptualizowana za pomocą pojęć, czyli tzw. treści niepojęciowych. Chodzi przede wszystkim o treści percepcyjne oraz emocjonalne. Jednostki, które takie treści wyrażają zostały określone jako ekspresywy werbalne. Nie nazywają one pojęć o obiektach myślenia, lecz wyrażają wyobrażenia psychiczne o takich obiektach oraz demonstrują je przy pomocy zabiegu imitacji. Wyróżniono zatem trzy rodzaje werbalizacji informacji kognitywnych o muzyce: nominacje (kiedy dochodzi do nazywania pojęć związanych z muzyką za pomocą słów, frazemów i frazeologizmów), predykację (kiedy ludzie poprzez zdania i teksty opisują muzykę, oceniają ją, a także opowiadają lub rozważają o swoim przeżywaniu muzyki) oraz ekspresję samych wrażeń muzycznych przy pomocy ideofonów emocjonalnych (w tym przypadku dochodzi do imitacji dźwięków muzycznych poprzez demonstrację swoich wyobrażeń emocjonalno-akustycznych). W artykule krótko omówiono charakter wrażeń akustycznych jako jednego z obiektów informacyjnego doświadczenia zmysłowego, związanego z ostatnim obiektem z triady w działalności muzycznej (muzyka – sztuka, muzyka – utwór, muzyka – tekst), a także podkreślono istotną rolę w procesie odbioru muzyki stanów emocjonalnych, które bezpośrednio oddziałują na sferę doświadczenia związanego z przeżyciem piękna. W artykule zaprezentowano kilkadziesiąt egzemplifikacji ekspresji werbalnej, będących środkami celowej imitacji sensoryczno-emocjonalnej ciągów muzycznych oraz służących potoczno-estetycznej demonstracji wyobrażeń akustyczno-emocjonalnych.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"48 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133748331","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.02
Назарій Слободян
The article analyzes the oral narratives of ostarbeiters about labor slavery in Germany during the Second World War. The folklore of this thematic group is an integral part of the huge array of Ukrainian folk literature, generated as a result of repressions of the fighters for freedom and state independence of Ukraine under the military occupation of the 20th century aimed at subjugating its people and subjecting them to the will of their enslavers. It is noted that in the territory captured by the Nazi invaders, the involvement of the able-bodied population in various jobs locally and abroad was carried out by means of recruitment, special mobilization and other actions of forcible capture of people. This became a moral and physical test for the population of Ukraine at that time, which was also widely reflected in its art constituent , in particular, in folklore. Our research has shown that a detailed description of everyday life can be traced in the oral narratives of ostarbeiters, For Ukrainians who got a job at industrial enterprises, the main conflict of the narrative story was the problem of finding the means of survival. That is why one of the most common motives in a number of episodes is the motive of starvation and searching for food. It is emphasized that an important place in the narratives studied by us is occupied by the description of living conditions, details of everyday life, the working day schedule, and the specifics of work. The image of a German is vividly expressed, and through sympathetic, sometimes benevolent attitude and support it is constructed into the image of a "stranger" as a "different their person ". It has been observed that in the collected narratives the Germans appear not only as evil-doers (enemies), but also in some cases as benefactors and helpers who helped in one way or another in a difficult situation. A special place in such stories is occupied by the figure of a helper, who acts as one of the mandatory structural units in the system of story characters.
{"title":"MÜNDLICHE ERZÄHLUNGEN DER OSTARBEITER: PLOTSCHAFFENDE ELEMENTE UND SEMANTISCHE STRUKTUR","authors":"Назарій Слободян","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.02","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.02","url":null,"abstract":"The article analyzes the oral narratives of ostarbeiters about labor slavery in Germany during the Second World War. The folklore of this thematic group is an integral part of the huge array of Ukrainian folk literature, generated as a result of repressions of the fighters for freedom and state independence of Ukraine under the military occupation of the 20th century aimed at subjugating its people and subjecting them to the will of their enslavers. \u0000It is noted that in the territory captured by the Nazi invaders, the involvement of the able-bodied population in various jobs locally and abroad was carried out by means of recruitment, special mobilization and other actions of forcible capture of people. This became a moral and physical test for the population of Ukraine at that time, which was also widely reflected in its art constituent , in particular, in folklore. \u0000Our research has shown that a detailed description of everyday life can be traced in the oral narratives of ostarbeiters, For Ukrainians who got a job at industrial enterprises, the main conflict of the narrative story was the problem of finding the means of survival. That is why one of the most common motives in a number of episodes is the motive of starvation and searching for food. It is emphasized that an important place in the narratives studied by us is occupied by the description of living conditions, details of everyday life, the working day schedule, and the specifics of work. The image of a German is vividly expressed, and through sympathetic, sometimes benevolent attitude and support it is constructed into the image of a \"stranger\" as a \"different their person \". It has been observed that in the collected narratives the Germans appear not only as evil-doers (enemies), but also in some cases as benefactors and helpers who helped in one way or another in a difficult situation. A special place in such stories is occupied by the figure of a helper, who acts as one of the mandatory structural units in the system of story characters.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"8 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128082737","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.06
Тетяна Олександрівна Савчин
У статті ми намагаємося визначити сучасні погляди на диференціацію понять «мова» та «діалект». Відмінність між загальнолітературною мовою та діалектами демонструємо на підставі лексичних та регіональних особливостей. В сучасному українському науковому дискурсі питання розрізнення мови та діалекту є недостатньо дослідженим, тобто науковці досі не дійшли згоди у питаннях їх чіткого виокремлення. Мовознавці дійшли згоди, що загальнолітературну мову вирізняють усталеність, кодифікованість, зрозумілість для усіх носіїв мови. Літературна мова – це мова освіти, науки, медійних засобів тощо. Діалект має певні риси у лексичній , фонетичній, граматичній системі та є зрозумілим лише для певного регіону чи групи людей. На даний момент в Україні існує дійсно велика кількість діалектів і кожен із них має свої особливості формування, функціонування, побутування на певній території. Найбільше суперечок в українській соціолінгвістиці точаться навколо закарпатського говору, який слід вважати одним із діалектів сучасної української мови. У статті детально розглядається проникнення діалектного мовлення у літературний твір, що, з одного боку надає авторському мовленню місцевої специфіки, а з іншого – сприяє входженню певних рис діалектного мовлення у загальноукраїнський мовленнєвий фонд. На властивість діалектів впливати на літературний текст звернув увагу ще Іван Франко. Найцікавішими щодо вживання діалектизмів є твори М. Коцюбинського, Ю. Федьковича, М. Павлика, Д. Харов’юка, М. Козоріса, Д. Павличка, Д. Бедзика. Найцікавішими прикладами вживання діалектизмів у сучасних літературних текстах вважаємо твори Володимира Лиса, Юрія Винничука, Марії Матіос. Серед цікавих явищ взаємодії діалектів та літературної мови є ділінгвізм –володіння літературною мовою та однією з діалектних форм спілкування. Діалекти збагачуюють мовлення, розширюють літературний канон, стають своєрідною візитівкою освіченої та лінгвістично обдарованої людини.
在这篇文章中，我们试图界定关于 "语言 "和 "方言 "概念区别的现代观点。一般文学语言和方言之间的区别是根据词汇和地区特征来证明的。在当代乌克兰科学话语中，对区分语言和方言的问题研究不足，即学者们尚未就两者的明确区别达成一致。语言学家一致认为，通用文学语言的特点是稳定、编纂和所有母语使用者都能理解。文学语言是教育、科学、媒体等领域的语言。方言在词汇、语音和语法系统方面具有一定的特点，只为某一地区或人群所理解。目前，乌克兰确实存在大量方言，每种方言都有其形成、运作和在某一地区存在的特殊性。在乌克兰社会语言学中最有争议的是外喀尔巴阡方言，它应被视为现代乌克兰语的方言之一。文章详细探讨了文学作品中方言语音的渗透，这一方面使作者的语音具有地方特色，另一方面也有助于方言语音的某些特征进入全乌克兰语音基金。伊万-弗兰科提请人们注意方言影响文学文本的能力。在使用方言方面，最有趣的是 M. Kotsiubynskyi、Y. Fedkovych、M. Pavlyk、D. Kharoviuk、M. Kozoris、D. Pavlychko 和 D. Bedzik 的作品。在当代文学文本中使用辩证法的最有趣的例子是沃洛迪米尔-莱斯、尤里-温尼丘克和玛丽亚-马蒂奥斯的作品。方言与文学语言之间互动的有趣现象之一是方言主义，即掌握文学语言和方言的一种交流形式。方言丰富了人们的语言，扩大了文学作品的范围，并成为受过教育和具有语言天赋的人的一张名片。
{"title":"ПРОБЛЕМИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПОНЯТЬ «МОВА» ТА «ДІАЛЕКТ» В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ","authors":"Тетяна Олександрівна Савчин","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.06","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.06","url":null,"abstract":"У статті ми намагаємося визначити сучасні погляди на диференціацію понять «мова» та «діалект». Відмінність між загальнолітературною мовою та діалектами демонструємо на підставі лексичних та регіональних особливостей. В сучасному українському науковому дискурсі питання розрізнення мови та діалекту є недостатньо дослідженим, тобто науковці досі не дійшли згоди у питаннях їх чіткого виокремлення. Мовознавці дійшли згоди, що загальнолітературну мову вирізняють усталеність, кодифікованість, зрозумілість для усіх носіїв мови. Літературна мова – це мова освіти, науки, медійних засобів тощо. Діалект має певні риси у лексичній , фонетичній, граматичній системі та є зрозумілим лише для певного регіону чи групи людей. На даний момент в Україні існує дійсно велика кількість діалектів і кожен із них має свої особливості формування, функціонування, побутування на певній території. Найбільше суперечок в українській соціолінгвістиці точаться навколо закарпатського говору, який слід вважати одним із діалектів сучасної української мови. \u0000У статті детально розглядається проникнення діалектного мовлення у літературний твір, що, з одного боку надає авторському мовленню місцевої специфіки, а з іншого – сприяє входженню певних рис діалектного мовлення у загальноукраїнський мовленнєвий фонд. На властивість діалектів впливати на літературний текст звернув увагу ще Іван Франко. Найцікавішими щодо вживання діалектизмів є твори М. Коцюбинського, Ю. Федьковича, М. Павлика, Д. Харов’юка, М. Козоріса, Д. Павличка, Д. Бедзика. Найцікавішими прикладами вживання діалектизмів у сучасних літературних текстах вважаємо твори Володимира Лиса, Юрія Винничука, Марії Матіос. \u0000Серед цікавих явищ взаємодії діалектів та літературної мови є ділінгвізм –володіння літературною мовою та однією з діалектних форм спілкування. Діалекти збагачуюють мовлення, розширюють літературний канон, стають своєрідною візитівкою освіченої та лінгвістично обдарованої людини.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"21 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130348826","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.07
Дмитро Клименко
W artykule omówiono wybrane zagadnienia wstępnej klasyfikacji leksykalnych realizacji pojęcia ptak. Klasyfikacja, jako przejaw kategoryzacji pojęć, osadzona w świadomości zwyczajowo-mitologicznej zbiorowego podmiotu ludowego. Ona wpłynęła na procesy myślenia i następnie na kształtowanie oceny kulturowej w mowie i języku, przejawiającej się w tekstach o pragmatyce nie tylko mitycznej, ale również poznawczej lub magicznej. W artykule założono, że pojęcie ptak pełni w myśleniu człowieka dwie funkcje: funkcję semantyczną znaku oraz funkcję obiektu semiotycznego w wypowiedziach, wyrażających wierzenia i przesądy. Celem pracy jest analiza leksykalnych realizacji pojęcia ptak w doświadczeniu człowieka, polegająca na wyodrębnieniu funkcjonalnych i pragmatycznych klas w ramach kategoryzacji oraz uzasadnienia funkcji pojęcia ptak w ramach semantyki tekstów źródłowych. Teoretyczne zadanie dotyczyło określenia relacji przestrzeni kognitywnej pojęcia ptak, rozumianego jako część wymienionych w artykule, bardziej kompleksowo zorganizowanych przestrzeni kognitywnych ludzkiej codzienności. Materiałem do badań posłużyły teksty gatunków folklorystyczno-słownych – wierzeń i wypowiedzi przesądnych, z wybranych słowników, poświęconych ludowej tradycji ustnej, w których została utrwalona leksykalna realizacja pojęcia ptak. W artykule został dokonany przegląd rozważań dotyczących filozofii oraz psychologii oraz niektórych lingwosemiotycznych aspektów mowy. Zastosowana w pracy metodologia pragmatyzmu funkcjonalnego, ze względu na zasadę antropocentryczną, pozwala dokonać zarówno próby określenia głównych zasad kategoryzacji lingwosemitycznej podmiotu, jak i analizy modeli pojęć o ptaku, rozpatrywanych w ramach doświadczenia mownego. Zaprezentowane oceny funkcji i pragmatyki pojęcia ptak są sposobem wyrażenia w gatunkach folklorystycznych innych pojęć kulturowych z obszaru codzienności człowieka. Analiza leksykalnej realizacji pojęcia pozwala nam prześledzić zjawiska folklorystyczne, stanowi próbę uporządkowania klas funkcjonalnych i pragmatycznych pojęcia, lezących u podstaw obyczajowości. Autor uważa, że gatunki folkloru stają w pewnym sensie narzędziem ideologicznego wpływu na ludność, poprzez nieodłączne ponowienie schematów interpretacji wydarzeń, które stały częścią ludzkiej kultury.
{"title":"PRÓBA WSTĘPNEJ KLASYFIKACJI LEKSYKALNYCH REALIZACJI POJĘCIA PTAK W WYPOWIEDZENIACH WYRAŻAJĄCYCH WIERZENIA I PRZESĄDY: FUNKCJONALNE I PRAGMATYCZNE KLASY","authors":"Дмитро Клименко","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.07","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.07","url":null,"abstract":"W artykule omówiono wybrane zagadnienia wstępnej klasyfikacji leksykalnych realizacji pojęcia ptak. Klasyfikacja, jako przejaw kategoryzacji pojęć, osadzona w świadomości zwyczajowo-mitologicznej zbiorowego podmiotu ludowego. Ona wpłynęła na procesy myślenia i następnie na kształtowanie oceny kulturowej w mowie i języku, przejawiającej się w tekstach o pragmatyce nie tylko mitycznej, ale również poznawczej lub magicznej. W artykule założono, że pojęcie ptak pełni w myśleniu człowieka dwie funkcje: funkcję semantyczną znaku oraz funkcję obiektu semiotycznego w wypowiedziach, wyrażających wierzenia i przesądy. Celem pracy jest analiza leksykalnych realizacji pojęcia ptak w doświadczeniu człowieka, polegająca na wyodrębnieniu funkcjonalnych i pragmatycznych klas w ramach kategoryzacji oraz uzasadnienia funkcji pojęcia ptak w ramach semantyki tekstów źródłowych. Teoretyczne zadanie dotyczyło określenia relacji przestrzeni kognitywnej pojęcia ptak, rozumianego jako część wymienionych w artykule, bardziej kompleksowo zorganizowanych przestrzeni kognitywnych ludzkiej codzienności. Materiałem do badań posłużyły teksty gatunków folklorystyczno-słownych – wierzeń i wypowiedzi przesądnych, z wybranych słowników, poświęconych ludowej tradycji ustnej, w których została utrwalona leksykalna realizacja pojęcia ptak. W artykule został dokonany przegląd rozważań dotyczących filozofii oraz psychologii oraz niektórych lingwosemiotycznych aspektów mowy. Zastosowana w pracy metodologia pragmatyzmu funkcjonalnego, ze względu na zasadę antropocentryczną, pozwala dokonać zarówno próby określenia głównych zasad kategoryzacji lingwosemitycznej podmiotu, jak i analizy modeli pojęć o ptaku, rozpatrywanych w ramach doświadczenia mownego. Zaprezentowane oceny funkcji i pragmatyki pojęcia ptak są sposobem wyrażenia w gatunkach folklorystycznych innych pojęć kulturowych z obszaru codzienności człowieka. Analiza leksykalnej realizacji pojęcia pozwala nam prześledzić zjawiska folklorystyczne, stanowi próbę uporządkowania klas funkcjonalnych i pragmatycznych pojęcia, lezących u podstaw obyczajowości. Autor uważa, że gatunki folkloru stają w pewnym sensie narzędziem ideologicznego wpływu na ludność, poprzez nieodłączne ponowienie schematów interpretacji wydarzeń, które stały częścią ludzkiej kultury.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"31 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123162986","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.54.04
Лілія Яремко
У статті розглянуто феномен вертепу як унікального явища фольклорної традиції українців. Подано інтерпретацію вертепного дійства як «пограничне фольклорно-літературне явище». Акцентована увага на значимості вертепу у парадигмі сучасних етнокультурних комунікацій. Для аналізу взято сучасний авторський текст вертепу 2023 року. У тексті майстерно поєднано теми «сакрального» і «профанного». Акцентовано увагу на появі нових мотивів, сюжетів, персонажів. З’являються мотиви незламності духу українських воїнів, мотив прагнення до Перемоги. Маємо зміни у сюжеті вертепу: додаються нові події, факти сьогодення, які майстерно вплетені у канву релігійного сюжету. Окрім того, у тексті представлено багато нових персонажів з політичного життя країни-агресорки. Події війни росії проти України накладають відбиток на появу нових текстів вертепів з «політичними підтекстами». Це «вертепи війни». Незважаючи на те, що вертепна драма, яка побудована на естетичних формах мистецтва бароко, усе ж вільно поводиться з контамінацією різноманітних сюжетів і мотивів. Вертеп розвивається і модернізується відповідно до ситуацій часу, у якому ми живемо. Методологічною основою статті є використання функціонально-системного підходу до аналізу новітніх текстів авторського вертепу.
{"title":"АВТОРСЬКИЙ ВЕРТЕП «ВІЙНИ»: СЮЖЕТНО-МОТИВНО-ПЕРСОНАЖНІ МОДИФІКАЦІЇ","authors":"Лілія Яремко","doi":"10.25128/2304-1222.22.54.04","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.54.04","url":null,"abstract":"У статті розглянуто феномен вертепу як унікального явища фольклорної традиції українців. Подано інтерпретацію вертепного дійства як «пограничне фольклорно-літературне явище». Акцентована увага на значимості вертепу у парадигмі сучасних етнокультурних комунікацій. Для аналізу взято сучасний авторський текст вертепу 2023 року. У тексті майстерно поєднано теми «сакрального» і «профанного». Акцентовано увагу на появі нових мотивів, сюжетів, персонажів. З’являються мотиви незламності духу українських воїнів, мотив прагнення до Перемоги. Маємо зміни у сюжеті вертепу: додаються нові події, факти сьогодення, які майстерно вплетені у канву релігійного сюжету. Окрім того, у тексті представлено багато нових персонажів з політичного життя країни-агресорки. Події війни росії проти України накладають відбиток на появу нових текстів вертепів з «політичними підтекстами». Це «вертепи війни». Незважаючи на те, що вертепна драма, яка побудована на естетичних формах мистецтва бароко, усе ж вільно поводиться з контамінацією різноманітних сюжетів і мотивів. Вертеп розвивається і модернізується відповідно до ситуацій часу, у якому ми живемо. Методологічною основою статті є використання функціонально-системного підходу до аналізу новітніх текстів авторського вертепу.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"49 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127155068","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.53.08
Юрій Миненко
У статті проаналізовані твори Т. Шевченка, в яких розкривається тема сім’ї й родини. У цих творах ліричне «я» поета зливається з авторським, що підтверджує – перед нами переживання й думки самого Шевченка. Світогляд поета цілком збігається з патріархальними поглядами українського села середини ХІХ століття. Саме тому головним джерелом родинної і сімейної тематики поезій стала народна пісенна творчість. На мотиви українського фольклору написано багато творів 1849 року. Особливо посилюються мотиви самотності, бажання «щирого серця» у поезії періоду заслання. В окремих поезіях ліричне «Я» автора намагається нібито відмовитися від намірів знайти вірну подругу життя. однак їхня несправжніст, «вдаваність» підтверджується насиченістю поезій романтичними ідилічними картинами, а також дитячими образами. Поступово формується усвідомлення про Батьківщину, Україну не лише як матір, а й «дружину» ліричного «Я» автора у поетичній творчості Тараса Шевченка. Цьому, приміром, присвячена уся невеличка поема «Сотник», що підтверджує: шлюб старого діда і молодої дівчини є явищем неприроднім, як це і сприймалося у патріархальному українському селі. Одружуватися самому Шевченку після заслання може бути вже запізно. Сприятливий час для створення сім’ї уже минув. Хоча спроб одружитися Шевченко не залишатиме і після заслання, прикладом чого може бути історія з Ликерією Полусмаковою. Ліричний герой поезії «Нащо мені женитися?» обирає козацьку волю, а його «чорнобривкою» стане «високая могилонька», а не молода дівчина. Таке розв’язання сюжету свідчить про невіру поета не лише у щасливе, а й у будь-яке майбутнє. Окреме місце у поезії Шевченка посідають дитячі образи. Образ сироти у Шевченка посідає чільне місце. Не забуваймо також, що й сам поет з 11-річного віку був круглим сиротою. Проекцію на власний життєвий досвід знаходимо у поезії «І золотої й дорогої».
{"title":"РОДИННА Й СІМЕЙНА ТЕМАТИКА У ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА 1849 РР.","authors":"Юрій Миненко","doi":"10.25128/2304-1222.22.53.08","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.53.08","url":null,"abstract":"У статті проаналізовані твори Т. Шевченка, в яких розкривається тема сім’ї й родини. У цих творах ліричне «я» поета зливається з авторським, що підтверджує – перед нами переживання й думки самого Шевченка. Світогляд поета цілком збігається з патріархальними поглядами українського села середини ХІХ століття. Саме тому головним джерелом родинної і сімейної тематики поезій стала народна пісенна творчість. На мотиви українського фольклору написано багато творів 1849 року. \u0000Особливо посилюються мотиви самотності, бажання «щирого серця» у поезії періоду заслання. В окремих поезіях ліричне «Я» автора намагається нібито відмовитися від намірів знайти вірну подругу життя. однак їхня несправжніст, «вдаваність» підтверджується насиченістю поезій романтичними ідилічними картинами, а також дитячими образами. Поступово формується усвідомлення про Батьківщину, Україну не лише як матір, а й «дружину» ліричного «Я» автора у поетичній творчості Тараса Шевченка. \u0000Цьому, приміром, присвячена уся невеличка поема «Сотник», що підтверджує: шлюб старого діда і молодої дівчини є явищем неприроднім, як це і сприймалося у патріархальному українському селі. Одружуватися самому Шевченку після заслання може бути вже запізно. Сприятливий час для створення сім’ї уже минув. Хоча спроб одружитися Шевченко не залишатиме і після заслання, прикладом чого може бути історія з Ликерією Полусмаковою. \u0000Ліричний герой поезії «Нащо мені женитися?» обирає козацьку волю, а його «чорнобривкою» стане «високая могилонька», а не молода дівчина. Таке розв’язання сюжету свідчить про невіру поета не лише у щасливе, а й у будь-яке майбутнє. \u0000Окреме місце у поезії Шевченка посідають дитячі образи. Образ сироти у Шевченка посідає чільне місце. Не забуваймо також, що й сам поет з 11-річного віку був круглим сиротою. Проекцію на власний життєвий досвід знаходимо у поезії «І золотої й дорогої».","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"33 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115110237","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-09-20DOI: 10.25128/2304-1222.22.53.05
Оксана Кушнір
У статті наголошено актуальність осмислення символічної риторики модерністичних письменницьких візій на рубежі XIX і ХХ століть у контексті сучасних трансформацій світобачення, пошуку нових ідейно-естетичних орієнтирів, спрямованих на збереження традиційної світоглядної парадигми, формування національної ідентичності в межах світового культурного розвитку. Обґрунтовано значення природи для українського національного буття, звернення українських модерністів до світу природи як вмістилища живої й божественної сили в уявленнях українців. З’ясовано, що повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» являє собою модерний міф природного, гармонійного універсаму, де панують культ краси і почуття. Тільки в оточенні мальовничої і таємничої природи Іван і Марічка відкривають глибину свого духовного життя, розвивають власне індивідуальне начало, що найповніше виявляється через любов і творчість. Світ фантастичних вірувань визначають усе життя горян. В усій своїй язичницькій повноті природа стала першим і єдиним учителем Іванка. На гірських кичерах зародилося його кохання до Марічки, яке благословила водна стихія. Але саме вода, амбівалентна за своєю природою, принесла смерть Марічці, поглинаючи її у вир холоду й темряви. Серед мальовничих гірських краєвидів Іванко наповнює свою тонку чутливу душу музикою, коханням, збираючи Маріччині співаночки по лісистих пагорбах. Повноту зв’язків людини і природи простежено через систему міфо-ритуальних дій, обрядів та ворожінь, базованих на побожному ставленні до сил природи (видобування «живого вогню» – живого прообразу бога Сонця). Розуміння цілісної світобудови, де співіснують природне, людське та божественне формувало сакрально-магічну атмосфера життя гуцулів, які за допомогою замовлянь та ворожінь ставали творцями власного буття. Виокремлені та проаналізовані ключові природні символи води, вогню, гір, лісу, землі, неба тощо, образи української демонології, система міфо-ритуальних дій та ворожінь, звичаїв та забобонів гуцулів дав можливість осмислити міфопоетичну символіку М. Коцюбинського, визначити й усвідомити національну самобутність на фоні загальносвітового культурно-міфологічного контексту.
{"title":"ПРИРОДА ЯК ДЖЕРЕЛО МІФОЛОГІЧНИХ СИМВОЛІВ У ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»","authors":"Оксана Кушнір","doi":"10.25128/2304-1222.22.53.05","DOIUrl":"https://doi.org/10.25128/2304-1222.22.53.05","url":null,"abstract":"У статті наголошено актуальність осмислення символічної риторики модерністичних письменницьких візій на рубежі XIX і ХХ століть у контексті сучасних трансформацій світобачення, пошуку нових ідейно-естетичних орієнтирів, спрямованих на збереження традиційної світоглядної парадигми, формування національної ідентичності в межах світового культурного розвитку. \u0000Обґрунтовано значення природи для українського національного буття, звернення українських модерністів до світу природи як вмістилища живої й божественної сили в уявленнях українців. З’ясовано, що повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» являє собою модерний міф природного, гармонійного універсаму, де панують культ краси і почуття. Тільки в оточенні мальовничої і таємничої природи Іван і Марічка відкривають глибину свого духовного життя, розвивають власне індивідуальне начало, що найповніше виявляється через любов і творчість. \u0000Світ фантастичних вірувань визначають усе життя горян. В усій своїй язичницькій повноті природа стала першим і єдиним учителем Іванка. На гірських кичерах зародилося його кохання до Марічки, яке благословила водна стихія. Але саме вода, амбівалентна за своєю природою, принесла смерть Марічці, поглинаючи її у вир холоду й темряви. Серед мальовничих гірських краєвидів Іванко наповнює свою тонку чутливу душу музикою, коханням, збираючи Маріччині співаночки по лісистих пагорбах. \u0000Повноту зв’язків людини і природи простежено через систему міфо-ритуальних дій, обрядів та ворожінь, базованих на побожному ставленні до сил природи (видобування «живого вогню» – живого прообразу бога Сонця). Розуміння цілісної світобудови, де співіснують природне, людське та божественне формувало сакрально-магічну атмосфера життя гуцулів, які за допомогою замовлянь та ворожінь ставали творцями власного буття. \u0000Виокремлені та проаналізовані ключові природні символи води, вогню, гір, лісу, землі, неба тощо, образи української демонології, система міфо-ритуальних дій та ворожінь, звичаїв та забобонів гуцулів дав можливість осмислити міфопоетичну символіку М. Коцюбинського, визначити й усвідомити національну самобутність на фоні загальносвітового культурно-міфологічного контексту.","PeriodicalId":224441,"journal":{"name":"Studia Methodologica","volume":"460 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-09-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124347188","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：