Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.6
Г.Ю. Вошколуп
У статті здійснено узагальнення проведеного теоретичного аналіз наукових психологічний праць з питань розподілу сімейних ролей та проявів лідерських якостей в сімейних відносинах. За результатами аналізу установлено, що феномен лідерства вже досить давно розглядається дослідниками як соціально-психологічне явище управлінського спрямування, тобто носить соціальний та міжособистісний характер, оскільки виникає і реалізується лише в дійсному соціальному оточенні (не буває одноосібного лідерства типу «сам собі лідер»). Установлено, що в психологічній літературі на сьогодні сформовано три основні підходи до трактування сутності лідерства в сучасних умовах: 1) як різновид влади; 2) як управлінський статус; 3) як вплив на інших людей. При цьому сімейне лідерство більше підпадає під третій з наведених підходів. Узагальнено типові ознаки традиційної сім’ї. З’ясовано, що сучасна сім’я має істотні відмінності від традиційної, оскільки сучасні умови розвитку суспільства диктують свої умови для відповідних трансформацій в частині сімейних відносин. Узагальнено типові відмінності сучасної сім’ї від традиційної, зокрема, в частині вікового початку шлюбних відносин, основного джерела забезпечення доходів родини, рівнем освіченості та рівноправністю партнерів. Сформовано найбільш типові ознаки інституту сім’ї: перехід від традиційної (патріархальної) до сучасної рівноправної демократичної моделі сімейних відносин; перехід від багатопоколінної сім’ї до нуклеарної; перехід від сімей з домогосподарським типом чітковго розподілу ролей, до сімей з варіативним характером праці, де професії, які були раніше «чоловічими», стали доступні і для жінок; перехід від спонтанного народження дітей до їх планування;втрата інститутом сім’ї своєї стійкості (зростання числа розлучень), часткова втрата своїх функцій; знецінення окремих духовно-моральних, громадських, загальнолюдських ідеалів. З урахуванням проведеного критичного аналізу науково- психологічної літератури з сімейної психології обґрунтовано наступні психологічні чинники проявів лідерських якостей в сімейних відносинах: задоволеність шлюбом, рольові очікування, конфліктність, сімейні установки.
{"title":"ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОЯВИ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ В СІМЕЙНИХ ВІДНОСИНАХ","authors":"Г.Ю. Вошколуп","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.6","url":null,"abstract":"У статті здійснено узагальнення проведеного теоретичного аналіз наукових психологічний праць з питань розподілу сімейних ролей та проявів лідерських якостей в сімейних відносинах. За результатами аналізу установлено, що феномен лідерства вже досить давно розглядається дослідниками як соціально-психологічне явище управлінського спрямування, тобто носить соціальний та міжособистісний характер, оскільки виникає і реалізується лише в дійсному соціальному оточенні (не буває одноосібного лідерства типу «сам собі лідер»). Установлено, що в психологічній літературі на сьогодні сформовано три основні підходи до трактування сутності лідерства в сучасних умовах: 1) як різновид влади; 2) як управлінський статус; 3) як вплив на інших людей. При цьому сімейне лідерство більше підпадає під третій з наведених підходів. Узагальнено типові ознаки традиційної сім’ї. З’ясовано, що сучасна сім’я має істотні відмінності від традиційної, оскільки сучасні умови розвитку суспільства диктують свої умови для відповідних трансформацій в частині сімейних відносин. Узагальнено типові відмінності сучасної сім’ї від традиційної, зокрема, в частині вікового початку шлюбних відносин, основного джерела забезпечення доходів родини, рівнем освіченості та рівноправністю партнерів. Сформовано найбільш типові ознаки інституту сім’ї: перехід від традиційної (патріархальної) до сучасної рівноправної демократичної моделі сімейних відносин; перехід від багатопоколінної сім’ї до нуклеарної; перехід від сімей з домогосподарським типом чітковго розподілу ролей, до сімей з варіативним характером праці, де професії, які були раніше «чоловічими», стали доступні і для жінок; перехід від спонтанного народження дітей до їх планування;втрата інститутом сім’ї своєї стійкості (зростання числа розлучень), часткова втрата своїх функцій; знецінення окремих духовно-моральних, громадських, загальнолюдських ідеалів. З урахуванням проведеного критичного аналізу науково- психологічної літератури з сімейної психології обґрунтовано наступні психологічні чинники проявів лідерських якостей в сімейних відносинах: задоволеність шлюбом, рольові очікування, конфліктність, сімейні установки.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"46 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114786276","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.4
Віра Васильцова, Тетяна Леонтьєва
У статті розглядається психолого-педагогічний супровід навчання дітей з особливими освітніми потребами як компонент безпечного та корисного освітнього середовища сучасної Нової української школи, що сприяє розвитку здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби, підвищує їх мотивацію до навчання та самонавчання. Велике значення для освітнього процесу має партнерство спеціалістів та родини учнів з особливими потребами. З’ясовано роль психолого-педагогічного супроводу як основи для розвитку співробітництва між усіма учасниками освітнього процесу. Досліджено психолого-педагогічні особливості організації освітнього процесу для здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби. Авторами використані методи дослідження: теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури та якісний аналіз досвіду психолого-педагогічного супроводу навчання здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби. Обґрунтовано роль вчителя та асистента вчителя в організації та здійсненні психолого- педагогічного супроводу. Наведено форми навчання, які пропонується використовувати в освітньому процесі здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Виділено види діяльності, які сприяють формуванню навичок самоосвіти та самореалізації здобувачів освіти із особливими освітніми потребами. Зроблено висновок про те, що психолого-педагогічний супровід спирається на принцип індивідуалізації, супровід спрямований на підтримку здобувачів з особливими потребами освіти у досягненні їх цілей у навчанні, утримання мотивації, допомогу у розпізнаванні своїх можливостей, здібностей та розвитку потенціалу. Психолого-педагогічний супровід сприяє розвитку соціальних та особистісних компетентностей здобувачів освіти, а саме: комунікативних навичок, толерантності та здатності учнів до навчання та самонавчання. Дане дослідження дозволило зробити висновок, що досвід впровадження різних форм психолого-педагогічного супроводу в навчанні здобувачів освіти з особливими потребами надає приклади реалізації принципу індивідуалізації у вітчизняному освітньому процесі, що змінюються та адаптуються під реалії Нової української школи.
{"title":"ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ","authors":"Віра Васильцова, Тетяна Леонтьєва","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.4","url":null,"abstract":"У статті розглядається психолого-педагогічний супровід навчання дітей з особливими освітніми потребами як компонент безпечного та корисного освітнього середовища сучасної Нової української школи, що сприяє розвитку здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби, підвищує їх мотивацію до навчання та самонавчання. Велике значення для освітнього процесу має партнерство спеціалістів та родини учнів з особливими потребами. З’ясовано роль психолого-педагогічного супроводу як основи для розвитку співробітництва між усіма учасниками освітнього процесу. Досліджено психолого-педагогічні особливості організації освітнього процесу для здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби. Авторами використані методи дослідження: теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури та якісний аналіз досвіду психолого-педагогічного супроводу навчання здобувачів освіти, що мають особливі освітні потреби. Обґрунтовано роль вчителя та асистента вчителя в організації та здійсненні психолого- педагогічного супроводу. Наведено форми навчання, які пропонується використовувати в освітньому процесі здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Виділено види діяльності, які сприяють формуванню навичок самоосвіти та самореалізації здобувачів освіти із особливими освітніми потребами. Зроблено висновок про те, що психолого-педагогічний супровід спирається на принцип індивідуалізації, супровід спрямований на підтримку здобувачів з особливими потребами освіти у досягненні їх цілей у навчанні, утримання мотивації, допомогу у розпізнаванні своїх можливостей, здібностей та розвитку потенціалу. Психолого-педагогічний супровід сприяє розвитку соціальних та особистісних компетентностей здобувачів освіти, а саме: комунікативних навичок, толерантності та здатності учнів до навчання та самонавчання. Дане дослідження дозволило зробити висновок, що досвід впровадження різних форм психолого-педагогічного супроводу в навчанні здобувачів освіти з особливими потребами надає приклади реалізації принципу індивідуалізації у вітчизняному освітньому процесі, що змінюються та адаптуються під реалії Нової української школи.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"40 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122660662","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.2
Юлія Бабиніна
У статті визначено сутності та змісту, а також у теоретико-методологічному обґрунтуванні процесу виховання естетичного смаку майбутніх учителів музичного мистецтва засобами взаємодії мистецтв. Розкрито змістове наповнення понять «естетичний смак Естетичний смак майбутніх вчителів музичного мистецтва є необхідною складовою їхньої професійної компетентності. Він представляє собою індивідуальну систему оцінки явищ, яка формується під впливом соціального середовища та відображається у творах мистецтва. Розвиток естетичного смаку сприяє формуванню готовності особистості до адекватної оцінки музичних явищ, сучасної культури та сприйняття власного професійно-педагогічного та творчого шляху. Компонентами художнього смаку майбутніх вчителів музичного мистецтва є когнітивний (пов’язаний з пізнанням), емоційно-ціннісний (пов’язаний з емоціями та цінностями) і рефлексивно-творчий (пов’язаний з роздумами та творчим процесом) аспекти. Для ефективного розв’язання даної проблеми дослідження виявлено важливість культурологічного (пов’язаного з розумінням культурного контексту), антропологічного (пов’язаного з вивченням людської природи та особистісного розвитку), аксіологічного (пов’язаного з ціннісними орієнтаціями), інтегративного (пов’язаного з поєднанням різних аспектів) та системного (пов’язаного з розумінням взаємозв’язку компонентів) наукових підходів. Ці підходи сприяють глибшому розумінню естетичного смаку та його розвитку у контексті музичного мистецтва, що сприяє підготовці майбутніх учителів для професійної діяльності та творчого самовдосконалення. Автор приходить до висновку, що естетичний смак майбутніх вчителів музичного мистецтва є невід’ємною складовою їхньої професійної компетентності. Естетичний смак визначається як індивідуальна система оцінки явищ, яка формується в соціальному середовищі і відображається у творах мистецтва.
{"title":"ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ВЗАЄМОДІЇ МИСТЕЦТВ","authors":"Юлія Бабиніна","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.2","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.2","url":null,"abstract":"У статті визначено сутності та змісту, а також у теоретико-методологічному обґрунтуванні процесу виховання естетичного смаку майбутніх учителів музичного мистецтва засобами взаємодії мистецтв. Розкрито змістове наповнення понять «естетичний смак Естетичний смак майбутніх вчителів музичного мистецтва є необхідною складовою їхньої професійної компетентності. Він представляє собою індивідуальну систему оцінки явищ, яка формується під впливом соціального середовища та відображається у творах мистецтва. Розвиток естетичного смаку сприяє формуванню готовності особистості до адекватної оцінки музичних явищ, сучасної культури та сприйняття власного професійно-педагогічного та творчого шляху. Компонентами художнього смаку майбутніх вчителів музичного мистецтва є когнітивний (пов’язаний з пізнанням), емоційно-ціннісний (пов’язаний з емоціями та цінностями) і рефлексивно-творчий (пов’язаний з роздумами та творчим процесом) аспекти. Для ефективного розв’язання даної проблеми дослідження виявлено важливість культурологічного (пов’язаного з розумінням культурного контексту), антропологічного (пов’язаного з вивченням людської природи та особистісного розвитку), аксіологічного (пов’язаного з ціннісними орієнтаціями), інтегративного (пов’язаного з поєднанням різних аспектів) та системного (пов’язаного з розумінням взаємозв’язку компонентів) наукових підходів. Ці підходи сприяють глибшому розумінню естетичного смаку та його розвитку у контексті музичного мистецтва, що сприяє підготовці майбутніх учителів для професійної діяльності та творчого самовдосконалення. Автор приходить до висновку, що естетичний смак майбутніх вчителів музичного мистецтва є невід’ємною складовою їхньої професійної компетентності. Естетичний смак визначається як індивідуальна система оцінки явищ, яка формується в соціальному середовищі і відображається у творах мистецтва.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"36 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116511981","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.3
Ірина Батарейна
У статті проаналізовано процес підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах воєнного стану. Процес підготовки в закладах вищої освіти України відбувається більше в дистанційному форматі. Деякі університети знаходяться тимчасово переміщеними, але завжди в пошуку нових форм та методів навчання. Професійна діяльність фахівців соціальної сфери направлена на вирішення завдань соціального виховання та соціального захисту. Не всі фахівці цього профілю, зокрема соціальні педагоги здатні на належному рівні реалізувати свої функції в воєнний час. Це відображається на духовному стані та економічному розвитку. Враховуючи цей час, одним із провідних завдань закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання є оптимізація професійної підготовки майбутніх фахівців навчальних закладів, до яких належать соціальні педагоги. Значущість соціальної роботи помітно зростає, держава потребує високо кваліфікованого фахівця. Зростання соціальної напруги в суспільстві свідчить про необхідність інноваційних змін в соціальній сфері. Важливість цієї професії наштовхує на формування фахівців з достатньо високим рівнем професійної компетентності для закладів з інклюзивною формою навчання; організацію навчально-виховного процесу в новітній українській школі мають забезпечувати спеціалісти з високим рівнем професійної підготовки, провідною складовою діяльності яких є компетентність, мобільність та вміння адаптуватися в мінливих умовах сьогодення. Однією з актуальних проблем стає процес професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів. Фахівець в галузі соціальної роботи повинен успішно вирішувати соціальні проблеми, бути майстром своєї справи, спираючись на майстерність спілкування та співробітництво з різними категоріями населення. Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів у закладах вищої освіти містить формування різних аспектів комунікативної, інформаційної, технологічної взаємодії.
{"title":"ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ","authors":"Ірина Батарейна","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.3","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.3","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано процес підготовки майбутніх соціальних педагогів в умовах воєнного стану. Процес підготовки в закладах вищої освіти України відбувається більше в дистанційному форматі. Деякі університети знаходяться тимчасово переміщеними, але завжди в пошуку нових форм та методів навчання. Професійна діяльність фахівців соціальної сфери направлена на вирішення завдань соціального виховання та соціального захисту. Не всі фахівці цього профілю, зокрема соціальні педагоги здатні на належному рівні реалізувати свої функції в воєнний час. Це відображається на духовному стані та економічному розвитку. Враховуючи цей час, одним із провідних завдань закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання є оптимізація професійної підготовки майбутніх фахівців навчальних закладів, до яких належать соціальні педагоги. Значущість соціальної роботи помітно зростає, держава потребує високо кваліфікованого фахівця. Зростання соціальної напруги в суспільстві свідчить про необхідність інноваційних змін в соціальній сфері. Важливість цієї професії наштовхує на формування фахівців з достатньо високим рівнем професійної компетентності для закладів з інклюзивною формою навчання; організацію навчально-виховного процесу в новітній українській школі мають забезпечувати спеціалісти з високим рівнем професійної підготовки, провідною складовою діяльності яких є компетентність, мобільність та вміння адаптуватися в мінливих умовах сьогодення. Однією з актуальних проблем стає процес професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів. Фахівець в галузі соціальної роботи повинен успішно вирішувати соціальні проблеми, бути майстром своєї справи, спираючись на майстерність спілкування та співробітництво з різними категоріями населення. Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів у закладах вищої освіти містить формування різних аспектів комунікативної, інформаційної, технологічної взаємодії.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"50 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123292363","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.11
Віра Драгунова
У статті розкриваються питання проєктування консалтингової діяльності в закладі вищої освіти та описуються особливості надання консалтингових послуг в умовах невизначеності. Здійснюється аналіз теоретичних основ та класифікаційної ідентифікації проєктування консалтингової діяльності в закладі вищої освіти. Виокремлюється сутність та понятійно-термінологічний апарат досліджуваної тематики. Розглядаються зміст понять «консалтинг», «консалтингова діяльність», «управлінське консультування». Акцентується увага на умовах невизначеності нашої держави, які сьогодні рухають економіку, науку, культуру, освіту, промисловість та зумовлюють розвиток освітнього консалтингу. Підкреслюється стрімке зростання консультаційних послуг, що зумовлює розвиток консалтингової діяльності, яка передує значним втратам спричиненими через допущення помилок керівниками при управлінській діяльності тощо. Сфера консалтингової діяльності в системі вищої освіти України розширилась від професійного навчання до вирішення проблем в управлінні закладом освіти, у трудових відносинах, службі в органах державної влади, соціальному забезпеченню тощо. У статті висвітлюється специфіка консалтингу, розкриваються особливості управлінського консультування в сучасній освітній діяльності та виокремлюються особливості надання учасникам освітнього процесу консалтингових послуг. Розкриваються питання сутності консультаційної функції, яка ґрунтується в наданні допомоги менеджерам освіти, аналізі, розробці, наданні та моніторингу ефективності реалізації запитуваних позицій. Виокремлюються основні функції консалтингу в закладах вищої освіти. Наводяться аргументи ефективності співпраці консалтингових кампаній та закладів вищої освіти. Наголошується на правовому забезпеченні освітньої діяльності, науково-методичному супроводі освітнього процесу та управлінського консалтингу. Окреслюються маштабні перетворення у всіх сферах людського життя, які надають можливість закладам вищої освіти ефективно пристосовуватись до умов змінного зовнішнього середовища використовуючи консалтингову діяльність в системі освіти, грунтуючись на необхідністі використання професоналізму та більш глибокого досвіду менеджерів-професіоналів закладів вищої освіти. Розглядаються труднощі та суперечності, притаманні становленню інформаційно-консультативного середовища закладу освіти та впровадження управлінського консультування в закладі вищої освіти.
{"title":"ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА КЛАСИФІКАЦІЙНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ ПРОЄКТУВАННЯ КОНСАЛТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"Віра Драгунова","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.11","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.11","url":null,"abstract":"У статті розкриваються питання проєктування консалтингової діяльності в закладі вищої освіти та описуються особливості надання консалтингових послуг в умовах невизначеності. Здійснюється аналіз теоретичних основ та класифікаційної ідентифікації проєктування консалтингової діяльності в закладі вищої освіти. Виокремлюється сутність та понятійно-термінологічний апарат досліджуваної тематики. Розглядаються зміст понять «консалтинг», «консалтингова діяльність», «управлінське консультування». Акцентується увага на умовах невизначеності нашої держави, які сьогодні рухають економіку, науку, культуру, освіту, промисловість та зумовлюють розвиток освітнього консалтингу. Підкреслюється стрімке зростання консультаційних послуг, що зумовлює розвиток консалтингової діяльності, яка передує значним втратам спричиненими через допущення помилок керівниками при управлінській діяльності тощо. Сфера консалтингової діяльності в системі вищої освіти України розширилась від професійного навчання до вирішення проблем в управлінні закладом освіти, у трудових відносинах, службі в органах державної влади, соціальному забезпеченню тощо. У статті висвітлюється специфіка консалтингу, розкриваються особливості управлінського консультування в сучасній освітній діяльності та виокремлюються особливості надання учасникам освітнього процесу консалтингових послуг. Розкриваються питання сутності консультаційної функції, яка ґрунтується в наданні допомоги менеджерам освіти, аналізі, розробці, наданні та моніторингу ефективності реалізації запитуваних позицій. Виокремлюються основні функції консалтингу в закладах вищої освіти. Наводяться аргументи ефективності співпраці консалтингових кампаній та закладів вищої освіти. Наголошується на правовому забезпеченні освітньої діяльності, науково-методичному супроводі освітнього процесу та управлінського консалтингу. Окреслюються маштабні перетворення у всіх сферах людського життя, які надають можливість закладам вищої освіти ефективно пристосовуватись до умов змінного зовнішнього середовища використовуючи консалтингову діяльність в системі освіти, грунтуючись на необхідністі використання професоналізму та більш глибокого досвіду менеджерів-професіоналів закладів вищої освіти. Розглядаються труднощі та суперечності, притаманні становленню інформаційно-консультативного середовища закладу освіти та впровадження управлінського консультування в закладі вищої освіти.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"2 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127064224","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.1
Лариса Арнаутова
Формування словотвору є однією з перших сходинок в розвитку грамотного мовлення. Це досить складний процес, який пов'язаний з розвитком всіх сфер пізнавальної діяльності. Правильне засвоєння мови дає можливість вільного спілкування дітей з однолітками, впевненість в собі і в своїх діях. Без достатнього когнітивного і мовленнєвого рівня розвитку дитині важко оволодіти правилами мови і відступами від них, що призводить до того, що малюк починає створювати нові слова незрозумілі для оточуючих. Особливий інтерес представляє вивчення проблеми оволодіння словотворенням дітьми із загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ). Відомо, що ці порушення мовленнєвого розвитку не дозволяють дітям з ЗНМ в достатній мірі сформувати навички словотворення і характеризуються несформованістю всіх компонентів мовленнєвої системи. Метою дослідження є формування у дітей із загальним недорозвиненням мовлення законів української мови, що є головним механізмом розвитку навичок словотворення. Дослідження проводилось з дітьми у віці 4 – 5 років на логопедичних заняттях. Нами було проведено обстеження сенсорної і моторної сторони мови, зроблено аналіз рівня сформованості навичок словотворення у дітей і обрані методики корекційно-розвиваючої програми по формуванню навичок словотворення. Корекційно розвивальна програма розвитку словотворення у дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення здійснювалась на основі використання предметно – практичних, наочних, словесних і ігрових методів. У своїй роботі ми виділили наступні етапи корекції: формування навичок словотворення на матеріалі різних частин мови; розвиток навичок правильного відтворення похідних слів; формування навичок застосування словотворчих умінь в усній мові. Крім цього ми використовували методи розвитку розуміння частин слова, за допомогою яких утворюються нові слова. Завдяки проведеної корекції словотворення у дітей старшого дошкільного віку нам вдалося збагатити і розширити не лише пасивний словник, але і вивести багато слів з пасивного словника в активний, що забезпечує правильне вживання нових слів у власній мові дітей. Результати проведеного дослідження показали, що діти дошкільного віку із ЗНМ навчились використовувати на практиці навички словотворення під час різних ігор і інсценувань, почали активно застосовувати у своїй промові похідні одиниці мови, почали розбиратися в морфемній структурі похідних слів і досить добре опанували систему і норму словотворення рідної української мови.
{"title":"КОРЕКЦІЙНА ДОПОМОГА В РОЗВИТКУ СЛОВОТВОРЕННЯ ДОШКІЛЬНЯТАМ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ","authors":"Лариса Арнаутова","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.1","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.1","url":null,"abstract":"Формування словотвору є однією з перших сходинок в розвитку грамотного мовлення. Це досить складний процес, який пов'язаний з розвитком всіх сфер пізнавальної діяльності. Правильне засвоєння мови дає можливість вільного спілкування дітей з однолітками, впевненість в собі і в своїх діях. Без достатнього когнітивного і мовленнєвого рівня розвитку дитині важко оволодіти правилами мови і відступами від них, що призводить до того, що малюк починає створювати нові слова незрозумілі для оточуючих. Особливий інтерес представляє вивчення проблеми оволодіння словотворенням дітьми із загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ). Відомо, що ці порушення мовленнєвого розвитку не дозволяють дітям з ЗНМ в достатній мірі сформувати навички словотворення і характеризуються несформованістю всіх компонентів мовленнєвої системи. Метою дослідження є формування у дітей із загальним недорозвиненням мовлення законів української мови, що є головним механізмом розвитку навичок словотворення. Дослідження проводилось з дітьми у віці 4 – 5 років на логопедичних заняттях. Нами було проведено обстеження сенсорної і моторної сторони мови, зроблено аналіз рівня сформованості навичок словотворення у дітей і обрані методики корекційно-розвиваючої програми по формуванню навичок словотворення. Корекційно розвивальна програма розвитку словотворення у дітей дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення здійснювалась на основі використання предметно – практичних, наочних, словесних і ігрових методів. У своїй роботі ми виділили наступні етапи корекції: формування навичок словотворення на матеріалі різних частин мови; розвиток навичок правильного відтворення похідних слів; формування навичок застосування словотворчих умінь в усній мові. Крім цього ми використовували методи розвитку розуміння частин слова, за допомогою яких утворюються нові слова. Завдяки проведеної корекції словотворення у дітей старшого дошкільного віку нам вдалося збагатити і розширити не лише пасивний словник, але і вивести багато слів з пасивного словника в активний, що забезпечує правильне вживання нових слів у власній мові дітей. Результати проведеного дослідження показали, що діти дошкільного віку із ЗНМ навчились використовувати на практиці навички словотворення під час різних ігор і інсценувань, почали активно застосовувати у своїй промові похідні одиниці мови, почали розбиратися в морфемній структурі похідних слів і досить добре опанували систему і норму словотворення рідної української мови.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"116 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117184912","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.7
В.І. Гарапко, Вікторія Йовдій, Маріам Дешко
Сучасна система освіти 21-го століття забезпечує ефективні освітні можливості та розроблена так, що здобувач є центром цієї системи. Доступність і справедливість системи освіти можуть бути досягнуті за допомогою цифрового середовища, яке забезпечує розширені можливості персоналізованого навчання. ООН у документі «Цілі сталого розвитку (ЦСР) 4» закликає країни «забезпечувати інклюзивну та справедливу якісну освіту та сприяти можливостям навчання протягом усього життя для всіх». Проаналізувавши кожне з ключових слів у ЦСР 4, зрозуміємо, що різнотипові ресурси, які реалізують цілі та є необхідними для досягнення головної мети навчання всього життя, є дуже амбітними та дороговартісними. «Інклюзивний» передбачає персоналізоване навчання всіх дітей, яке всі педагоги вважаюють найкращий спосіб навчання. «Справедливий» означає, що всі здобувачі отримають доступ до однакової освіти, незалежно від їхнього соціального, економічного та/або географічного положення. «Якість» означає використання останніх результатів наукових досліджень для формування ефективної системи освіти та навчання. І останнє, але не менш важливе, навчання слід розглядати як процес, що триває все життя. Це означає, що загальною метою сучасного освітнього процесу є пристосування навчального матеріалу та інструментів до широкого вікового спектру здобувачів. Сучасна освітня система значною мірою покладається на вчителів і звичайні інструменти, такі як підручники, стандартизовані навчальні програми, традиційне оцінювання на основі іспитів і великі аудиторії. Щоб розширити цей перелік для досягнення ЦСР 4, потрібні значні інвестиції в освітній сектор. Але є більш дешевий і ефективний варіант- це використання технологій. Технології можуть і вже змінюють освітню сферу на всіх її рівнях та етапах здобуття, оцінювання.
{"title":"ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ОСВІТНІХ ЦИФРОВИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ ЗДОБУВАЧІВ","authors":"В.І. Гарапко, Вікторія Йовдій, Маріам Дешко","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.7","url":null,"abstract":"Сучасна система освіти 21-го століття забезпечує ефективні освітні можливості та розроблена так, що здобувач є центром цієї системи. Доступність і справедливість системи освіти можуть бути досягнуті за допомогою цифрового середовища, яке забезпечує розширені можливості персоналізованого навчання. ООН у документі «Цілі сталого розвитку (ЦСР) 4» закликає країни «забезпечувати інклюзивну та справедливу якісну освіту та сприяти можливостям навчання протягом усього життя для всіх». Проаналізувавши кожне з ключових слів у ЦСР 4, зрозуміємо, що різнотипові ресурси, які реалізують цілі та є необхідними для досягнення головної мети навчання всього життя, є дуже амбітними та дороговартісними. «Інклюзивний» передбачає персоналізоване навчання всіх дітей, яке всі педагоги вважаюють найкращий спосіб навчання. «Справедливий» означає, що всі здобувачі отримають доступ до однакової освіти, незалежно від їхнього соціального, економічного та/або географічного положення. «Якість» означає використання останніх результатів наукових досліджень для формування ефективної системи освіти та навчання. І останнє, але не менш важливе, навчання слід розглядати як процес, що триває все життя. Це означає, що загальною метою сучасного освітнього процесу є пристосування навчального матеріалу та інструментів до широкого вікового спектру здобувачів. Сучасна освітня система значною мірою покладається на вчителів і звичайні інструменти, такі як підручники, стандартизовані навчальні програми, традиційне оцінювання на основі іспитів і великі аудиторії. Щоб розширити цей перелік для досягнення ЦСР 4, потрібні значні інвестиції в освітній сектор. Але є більш дешевий і ефективний варіант- це використання технологій. Технології можуть і вже змінюють освітню сферу на всіх її рівнях та етапах здобуття, оцінювання.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"34 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123944682","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-07-06DOI: 10.24919/2413-2039.16/48.5
Ярина Возняк
У статті здійснено комплексний аналіз напрацювань з питань патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами краєзнавства, зокрема: розкрито змістове наповнення провідних понять проблеми; обґрунтовано форми та методи патріотичного виховання. Висвітлено і систематизовано ознаки, види, функції та узагальнено якості обдарованої особистості. Проаналізовано психолого-педагогічні підходи до процесу виховання патріотизму у дитини старшого дошкільного віку та представлено результати наукових розвідок стану виховання патріотизму засобами краєзнавства у сучасному закладі дошкільної освіти. Досліджено й визначено зміст, форми та методи роботи щодо патріотичного виховання засобами краєзнавства у закладах дошкільної освіти України на початку ХХІ століття. Охарактеризовано соціальні умови вирішення проблеми особистісної самореалізації, формування громадянської позиції дитини старшого дошкільного віку у нових соціально-економічних умовах. Матеріали нашого дослідження розширюють і доповнюють уявлення про особливості використання засобів краєзнавства у закладах дошкільної освіти України у ХХІ столітті і дають змогу вдосконалити зміст та методику патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Акцентовано увагу на тому, що цілісна система формування свідомого громадянина, патріота своєї країни на сучасному етапі остаточно не сформована. Нечітке формулювання завдань щодо ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з українською культурою, формальна їх реалізація призводить до фрагментарних уявлень випускників закладу дошкільної освіти про культуру, звичаї та традиції. Досліджено, що початок ХХІ століття ознаменувався викликами та великою кількістю запитань щодо змісту, засобів упровадження патріотичного виховання та інтеграції його в систему освіти сучасного закладу дошкільної освіти.
{"title":"ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ КРАЄЗНАВСТВА (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)","authors":"Ярина Возняк","doi":"10.24919/2413-2039.16/48.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.16/48.5","url":null,"abstract":"У статті здійснено комплексний аналіз напрацювань з питань патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку засобами краєзнавства, зокрема: розкрито змістове наповнення провідних понять проблеми; обґрунтовано форми та методи патріотичного виховання. Висвітлено і систематизовано ознаки, види, функції та узагальнено якості обдарованої особистості. Проаналізовано психолого-педагогічні підходи до процесу виховання патріотизму у дитини старшого дошкільного віку та представлено результати наукових розвідок стану виховання патріотизму засобами краєзнавства у сучасному закладі дошкільної освіти. Досліджено й визначено зміст, форми та методи роботи щодо патріотичного виховання засобами краєзнавства у закладах дошкільної освіти України на початку ХХІ століття. Охарактеризовано соціальні умови вирішення проблеми особистісної самореалізації, формування громадянської позиції дитини старшого дошкільного віку у нових соціально-економічних умовах. Матеріали нашого дослідження розширюють і доповнюють уявлення про особливості використання засобів краєзнавства у закладах дошкільної освіти України у ХХІ столітті і дають змогу вдосконалити зміст та методику патріотичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Акцентовано увагу на тому, що цілісна система формування свідомого громадянина, патріота своєї країни на сучасному етапі остаточно не сформована. Нечітке формулювання завдань щодо ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з українською культурою, формальна їх реалізація призводить до фрагментарних уявлень випускників закладу дошкільної освіти про культуру, звичаї та традиції. Досліджено, що початок ХХІ століття ознаменувався викликами та великою кількістю запитань щодо змісту, засобів упровадження патріотичного виховання та інтеграції його в систему освіти сучасного закладу дошкільної освіти.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"3 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-07-06","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114462453","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.9
О. С. Резунова
У сучасних умовах розвитку соціуму одним із основних атрибутів системи освіти має бути постать педагога, який володіє достатнім рівнем професійної компетентності для розвитку навичок саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю здобувачів. Авторкою статті робиться спроба довести, що формування навчальної самоефективності здобувачів вищої освіти можливе лише за наявності викладачів з високим рівнем педагогічної самоефективності. Розглянуто наукові концептуальні напрямки визначення сутності феноменів «самоефективність», «педагогічна самоефективність» та «навчальна самоефективність». Так, самоефективність – це здатність людини змінювати себе, свою поведінку та досягати бажаного результату, з найменшою витратою особистих та інших ресурсів, педагогічна самоефективність розглядається як віра викладача в те, що він здатний ефективно організовувати педагогічний процес, використовуючи необхідні знання, вміння, навички і досвід, а під навчальною самоефективністю здобувачів слід розуміти впевненість індивіда у власних здібностях, у вмінні самостійно, активно та продуктивно здійснювати навчально-пізнавальну діяльність, при цьому досягаючи особистісно значущих навчальних результатів, що сприяє саморуху, саморозвитку та самовдосконаленню особистості. Визначено наступні стратегії, які допоможуть викладачам формувати навчальну самоефективність здобувачів, а саме: викладач має навчити студентів ставити чіткі навчальні цілі; викладач повинен заохочувати студентів до того, щоб вони ставили перед собою складні цілі; викладач має надати чесний зворотний зв’язок; викладач має організовувати навчання таким чином, щоб студенти вчилися на успіхах і невдачах одне одного. Таким чином, проведене дослідження дозволило констатувати, що рівень навчальної самоефективності здобувачів значною мірою залежить від рівня розвитку педагогічної самоефективності викладача.
{"title":"ПЕДАГОГІЧНА САМОЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ НАВЧАЛЬНОЇ САМОЕФЕКТИВНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ","authors":"О. С. Резунова","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.9","url":null,"abstract":"У сучасних умовах розвитку соціуму одним із основних атрибутів системи освіти має бути постать педагога, який володіє достатнім рівнем професійної компетентності для розвитку навичок саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю здобувачів. Авторкою статті робиться спроба довести, що формування навчальної самоефективності здобувачів вищої освіти можливе лише за наявності викладачів з високим рівнем педагогічної самоефективності. Розглянуто наукові концептуальні напрямки визначення сутності феноменів «самоефективність», «педагогічна самоефективність» та «навчальна самоефективність». Так, самоефективність – це здатність людини змінювати себе, свою поведінку та досягати бажаного результату, з найменшою витратою особистих та інших ресурсів, педагогічна самоефективність розглядається як віра викладача в те, що він здатний ефективно організовувати педагогічний процес, використовуючи необхідні знання, вміння, навички і досвід, а під навчальною самоефективністю здобувачів слід розуміти впевненість індивіда у власних здібностях, у вмінні самостійно, активно та продуктивно здійснювати навчально-пізнавальну діяльність, при цьому досягаючи особистісно значущих навчальних результатів, що сприяє саморуху, саморозвитку та самовдосконаленню особистості. Визначено наступні стратегії, які допоможуть викладачам формувати навчальну самоефективність здобувачів, а саме: викладач має навчити студентів ставити чіткі навчальні цілі; викладач повинен заохочувати студентів до того, щоб вони ставили перед собою складні цілі; викладач має надати чесний зворотний зв’язок; викладач має організовувати навчання таким чином, щоб студенти вчилися на успіхах і невдачах одне одного. Таким чином, проведене дослідження дозволило констатувати, що рівень навчальної самоефективності здобувачів значною мірою залежить від рівня розвитку педагогічної самоефективності викладача.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"33 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127735210","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.5
Ольга Литвин
У ході дослідження в статті виявлено спеціальні комунікативні ІКТ-компетенції та відповідні їм освітні результати; розроблено методику дистанційної творчої взаємодії здобувачів освіти та викладачів, що спільно реалізують навчально-методичні та дослідницькі проєкти. Проведене дослідження показало, що створені дидактичні умови практико-орієнтованої підготовки майбутніх інженерів-педагогів на основі організації дистанційної співпраці з викладачами з освоєння та застосування в реальному освітньому процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на основі принципів педагогічного дизайну забезпечують позитивну динаміку розвитку ІКТ-компетентності майбутніх інженерів-педагогів. Експериментальним шляхом доведено ефективність запропонованого підходу для розвитку спеціальних комунікативних ІКТ-компетенцій майбутніх інженерів-педагогів. Узагальнюються умови ефективного розвитку дистанційної взаємодії майбутніх інженерів-педагогів в процесі навчання та викладачів на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Визначено, що систематизовані знання, необхідні майбутньому інженеру-педагогу для успішної діяльності в якості педагогічного дизайнера, але отримати їх він може лише за чіткої логічної послідовності вивчення навчального матеріалу, коли навчальний матеріал вивчається в певній системі при організації всього освітнього процесу. Забезпечення цілості системно-організованого комплекту навчальних матеріалів може дозволити повноцінно вивчити курс в умовах скорочення контактів з викладачем, а педагогічні засоби забезпечували продуктивне засвоєння навчальних знань та здатність формувати узагальнені способи дій. Статті на меті має визначення рівня сформованості у майбутніх інженерно-педагогічних кадрах інформаційно-комунікативних компетентностей щодо розробки та впровадження педагогічного дизайну в освітній процес з використанням інформаційних оболонок дистанційного навчання спрямовано на розробку формування підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійного навчання.
{"title":"ДИНАМІКА ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИЗАЙНУ ДИСТАНЦІЙНИХ КУРСІВ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ","authors":"Ольга Литвин","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.5","url":null,"abstract":"У ході дослідження в статті виявлено спеціальні комунікативні ІКТ-компетенції та відповідні їм освітні результати; розроблено методику дистанційної творчої взаємодії здобувачів освіти та викладачів, що спільно реалізують навчально-методичні та дослідницькі проєкти. Проведене дослідження показало, що створені дидактичні умови практико-орієнтованої підготовки майбутніх інженерів-педагогів на основі організації дистанційної співпраці з викладачами з освоєння та застосування в реальному освітньому процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій на основі принципів педагогічного дизайну забезпечують позитивну динаміку розвитку ІКТ-компетентності майбутніх інженерів-педагогів. Експериментальним шляхом доведено ефективність запропонованого підходу для розвитку спеціальних комунікативних ІКТ-компетенцій майбутніх інженерів-педагогів. Узагальнюються умови ефективного розвитку дистанційної взаємодії майбутніх інженерів-педагогів в процесі навчання та викладачів на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Визначено, що систематизовані знання, необхідні майбутньому інженеру-педагогу для успішної діяльності в якості педагогічного дизайнера, але отримати їх він може лише за чіткої логічної послідовності вивчення навчального матеріалу, коли навчальний матеріал вивчається в певній системі при організації всього освітнього процесу. Забезпечення цілості системно-організованого комплекту навчальних матеріалів може дозволити повноцінно вивчити курс в умовах скорочення контактів з викладачем, а педагогічні засоби забезпечували продуктивне засвоєння навчальних знань та здатність формувати узагальнені способи дій. Статті на меті має визначення рівня сформованості у майбутніх інженерно-педагогічних кадрах інформаційно-комунікативних компетентностей щодо розробки та впровадження педагогічного дизайну в освітній процес з використанням інформаційних оболонок дистанційного навчання спрямовано на розробку формування підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійного навчання.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125736898","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：