Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.7
Вікторія Павелко
Здійснено ретроспективний аналіз педагогічної спадщини відомих діячів минулого й сучасних науковців відповідно до періодів розвитку проблеми інтеграції. Визначено й узагальнено змістові аспекти поняття «інтеграція», психолого-педагогічні основи, методичні рекомендації та особливості практичної реалізації інтеграції в навчально-виховному процесі загалом на кожному з виокремлених етапів. Зазначено й охарактеризовано періоди, коли вперше було дано змістове потлумачення в педагогічному аспекті поняття «інтеграція» та набуття ним самодостатнього значення, відокремлення від поняття «міжпредметні зв’язки». Розкрито змістове наповнення, охарактеризовано нове спрямування й практичну реалізацію міжпредметних зв’язків у цей період. Узагальнено накопичене століттями надбання з тeopiï й пpaктики мiжпpeдмeтниx зв'язкiв. Узагальнено результати досліджень сучасних учених щодо феномену інтеграції в освіті, концептуалізації наукових ідей. Зокрема визначено змістовий аспект, тотожності й відмінності понять «інтеграція» та «міжпредметні зв’язки». Висвітлено стратегію й тактику інтегрованого навчання, враховуючи змістову й кількісну (наявність однокореневих понять) багатоаспектнсть поняття «інтеграція», та наведено приклади його тлумачень у дидактичному контексті залежно від смислових акцентів. Наголошено на потребі обгрунтування поняття «дидактична інтеграція», визначення ii теоретичних основ, створення концептуальних положень інтегративного навчання у закладах освіти різного ступеня. Звернено увагу на виокремлення галузі наукового знання про суть, закономірності й застосування інтеграції – інтегрології та її «звуженого» поняття: едукаційна інтегрологія. Зазначено, що на сучасному етапі розрізняють поняття «педагогічна інтеграція» й «інтеграція в освіті», кожне з яких реалізується у різноманітних контекстах.
{"title":"ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПОНЯТТЯ «ІНТЕГРАЦІЯ»","authors":"Вікторія Павелко","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.7","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.7","url":null,"abstract":"Здійснено ретроспективний аналіз педагогічної спадщини відомих діячів минулого й сучасних науковців відповідно до періодів розвитку проблеми інтеграції. Визначено й узагальнено змістові аспекти поняття «інтеграція», психолого-педагогічні основи, методичні рекомендації та особливості практичної реалізації інтеграції в навчально-виховному процесі загалом на кожному з виокремлених етапів. Зазначено й охарактеризовано періоди, коли вперше було дано змістове потлумачення в педагогічному аспекті поняття «інтеграція» та набуття ним самодостатнього значення, відокремлення від поняття «міжпредметні зв’язки». Розкрито змістове наповнення, охарактеризовано нове спрямування й практичну реалізацію міжпредметних зв’язків у цей період. Узагальнено накопичене століттями надбання з тeopiï й пpaктики мiжпpeдмeтниx зв'язкiв. Узагальнено результати досліджень сучасних учених щодо феномену інтеграції в освіті, концептуалізації наукових ідей. Зокрема визначено змістовий аспект, тотожності й відмінності понять «інтеграція» та «міжпредметні зв’язки». Висвітлено стратегію й тактику інтегрованого навчання, враховуючи змістову й кількісну (наявність однокореневих понять) багатоаспектнсть поняття «інтеграція», та наведено приклади його тлумачень у дидактичному контексті залежно від смислових акцентів. Наголошено на потребі обгрунтування поняття «дидактична інтеграція», визначення ii теоретичних основ, створення концептуальних положень інтегративного навчання у закладах освіти різного ступеня. Звернено увагу на виокремлення галузі наукового знання про суть, закономірності й застосування інтеграції – інтегрології та її «звуженого» поняття: едукаційна інтегрологія. Зазначено, що на сучасному етапі розрізняють поняття «педагогічна інтеграція» й «інтеграція в освіті», кожне з яких реалізується у різноманітних контекстах.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"122763010","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.4
Ольга Красницька
У статті з’ясовано сутність риторичної підготовки, показано її місце у формуванні готовності викладача до ораторської діяльності. Риторику представлено як науку, що вивчає закони та особливості ефективного публічного мовлення, підготовки й виголошення публічних промов із метою досягнення бажаного інформаційного, когнітивного, емоційного та поведінкового впливу оратора на аудиторію; науку, що встановлює закономірності ораторської діяльності та публічної комунікації викладача. Доведено її вагому роль у формуванні риторичної особистості викладача. Риторичну підготовку охарактеризовано як процес здобуття риторичних знань, оволодіння ораторським мистецтвом і красномовством; комплекс заходів, спрямованих на формування готовності викладача до ораторської діяльності, досягнення ораторської майстерності. Перевагами риторичної підготовки визначено формування готовності викладача до ораторської діяльності, забезпечення ефективності його освітньо-наукової (викладацької) діяльності, розвиток soft skills, побудова продуктивної взаємодії з аудиторією, налагодження плідного педагогічного спілкування зі слухачами (студентами, курсантами), формування позитивного педагогічного іміджу, підвищення конкурентоспроможності науково-педагогічного працівника, зростання його як лідера в ролі оратора (лектора, спікера), який через ораторську діяльність створює майбутнє для слухачів. З’ясовано, що риторична підготовка є безперервним процесом оволодіння риторичними знаннями, ораторським мистецтвом і красномовством через систематичну практику публічних виступів. Вона здійснюється через формальну (вивчення курсу риторики у процесі здобуття освіти), неформальну (курси, тренінги, семінари, майстерні, вебінари з ораторського мистецтва, техніки мовлення, лідерства) та інформальну (читання літератури, перегляд лекцій, відеоуроків, консультування з фахівцями, безпосередньо публічні виступи) освіту.
{"title":"РИТОРИЧНА ПІДГОТОВКА ВИКЛАДАЧА","authors":"Ольга Красницька","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.4","url":null,"abstract":"У статті з’ясовано сутність риторичної підготовки, показано її місце у формуванні готовності викладача до ораторської діяльності. Риторику представлено як науку, що вивчає закони та особливості ефективного публічного мовлення, підготовки й виголошення публічних промов із метою досягнення бажаного інформаційного, когнітивного, емоційного та поведінкового впливу оратора на аудиторію; науку, що встановлює закономірності ораторської діяльності та публічної комунікації викладача. Доведено її вагому роль у формуванні риторичної особистості викладача. Риторичну підготовку охарактеризовано як процес здобуття риторичних знань, оволодіння ораторським мистецтвом і красномовством; комплекс заходів, спрямованих на формування готовності викладача до ораторської діяльності, досягнення ораторської майстерності. Перевагами риторичної підготовки визначено формування готовності викладача до ораторської діяльності, забезпечення ефективності його освітньо-наукової (викладацької) діяльності, розвиток soft skills, побудова продуктивної взаємодії з аудиторією, налагодження плідного педагогічного спілкування зі слухачами (студентами, курсантами), формування позитивного педагогічного іміджу, підвищення конкурентоспроможності науково-педагогічного працівника, зростання його як лідера в ролі оратора (лектора, спікера), який через ораторську діяльність створює майбутнє для слухачів. З’ясовано, що риторична підготовка є безперервним процесом оволодіння риторичними знаннями, ораторським мистецтвом і красномовством через систематичну практику публічних виступів. Вона здійснюється через формальну (вивчення курсу риторики у процесі здобуття освіти), неформальну (курси, тренінги, семінари, майстерні, вебінари з ораторського мистецтва, техніки мовлення, лідерства) та інформальну (читання літератури, перегляд лекцій, відеоуроків, консультування з фахівцями, безпосередньо публічні виступи) освіту.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"17 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116738613","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.8
Наталія Приймас, Жанна Михайловська
У статті здійснено аналіз художньої літератури як мистецтва слова. Розкрито проблему виховання і розвитку особистості через літературну освіту. З’ясовано роль літературного виховання у дошкільному віці як основи для розвитку читацької діяльності у початковій школі, а також, значення дитячої книжки, яка є важливим засобом різноманітних впливів на особистість. Обґрунтовано роль уроків читання у початковій школі. Досліджено психолого-педагогічні особливості сприйняття художнього твору молодшими школярами. Проаналізовано головні аспекти літературного виховання учнів початкової школи. Охарактеризовано мету та основні завдання літературного читання у початкових класах. Визначено компоненти читацької діяльності, а також якості читання, серед яких вагома роль належить свідомому читанню. Розглянуто процес роботи над художнім твором на уроках різних типів, прийоми роботи над художнім текстом, роль розвитку творчої діяльності учнів на основі прочитаного для літературного виховання. Досліджено реалізацію літературного виховання у взаємозв’язку класного, позакласного читання, позакласної та позашкільної виховної роботи. Запропоновано форми позакласної роботи з літератури та розкрито їх вплив на формування і розвиток особистості. Наведено позаурочні форми навчання, які пропонується використовувати для літературного виховання. Зазначено значення бібліотек закладів загальної середньої освіти для організації літературного виховання, а також взаємозв’язок вчителя та бібліотекаря у проведенні виховних заходів. Виділено види бібліотечних уроків, які сприяють у вихованні культури читання, навичок самоосвіти та самореалізації. Висвітлено роль співпраці з батьками у формуванні інтересу до книги.
{"title":"СПЕЦИФІКА СПРИЙНЯТТЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ ЯК МИСТЕЦТВА СЛОВА УЧНЯМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ","authors":"Наталія Приймас, Жанна Михайловська","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.8","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.8","url":null,"abstract":"У статті здійснено аналіз художньої літератури як мистецтва слова. Розкрито проблему виховання і розвитку особистості через літературну освіту. З’ясовано роль літературного виховання у дошкільному віці як основи для розвитку читацької діяльності у початковій школі, а також, значення дитячої книжки, яка є важливим засобом різноманітних впливів на особистість. Обґрунтовано роль уроків читання у початковій школі. Досліджено психолого-педагогічні особливості сприйняття художнього твору молодшими школярами. Проаналізовано головні аспекти літературного виховання учнів початкової школи. Охарактеризовано мету та основні завдання літературного читання у початкових класах. Визначено компоненти читацької діяльності, а також якості читання, серед яких вагома роль належить свідомому читанню. Розглянуто процес роботи над художнім твором на уроках різних типів, прийоми роботи над художнім текстом, роль розвитку творчої діяльності учнів на основі прочитаного для літературного виховання. Досліджено реалізацію літературного виховання у взаємозв’язку класного, позакласного читання, позакласної та позашкільної виховної роботи. Запропоновано форми позакласної роботи з літератури та розкрито їх вплив на формування і розвиток особистості. Наведено позаурочні форми навчання, які пропонується використовувати для літературного виховання. Зазначено значення бібліотек закладів загальної середньої освіти для організації літературного виховання, а також взаємозв’язок вчителя та бібліотекаря у проведенні виховних заходів. Виділено види бібліотечних уроків, які сприяють у вихованні культури читання, навичок самоосвіти та самореалізації. Висвітлено роль співпраці з батьками у формуванні інтересу до книги.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"47 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129993181","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.6
Сергій Макєєв
У статті розглянуто і проаналізовано практичні кроки щодо реалізації компетентнісного підходу в національних освітніх системах розвинених країн. Автором наголошено, що компетентнісний підхід є одним з провідних напрямів удосконалення систем освіти у світі, а його реалізацію багатьма міжнародними організаціями проголошено головним орієнтиром для здійснення змін в сучасній освіті. Розглянуто етапи формування і становлення компетентнісного підходу в освіті країн ЄС, США і Канади, причини переходу від знаннєвої освітньої моделі до компетентнісної. Така модель установлює, що ключовим є не система знань, умінь та навичок учня, а вміння їх застосовувати у різних життєвих ситуаціях, тобто головним освітнім результатом є набуття ключових компетентностей в різних сферах діяльності. Висвітлено процес формування термінів «компетентність» та «ключові компетентності» у зарубіжній педагогічній науці. Розкрито, що у розвинених країнах, зокрема у країнах ЄС, упровадження компетентнісного підходу до змісту загальної середньої освіти здійснюється такими способами, як інтеграція у предмети навчального плану, в окремі предмети навчального плану, а також міжпредметний підхід. Підкреслено, що більшість країн ЄС досягли великих успіхів у запровадженні компетентнісного підходу до змісту навчальних планів, однак знаходяться на різних етапах їх упровадження у навчальні програми. Загальним трендом у практичному застосуванні компетентнісного підходу в розвинених країнах є посилення вивчення базових предметів, що сприяють набуттю ключових компетентностей учнів, подальшому удосконаленню міжпредметного підходу та упровадженню новітніх методів навчання. До перспективних напрямів подальших досліджень автором віднесено визначення змісту компонентів компетентнісно орієнтованої освіти та шляхів формування природничо-наукової компетентності в учнів базової школи.
{"title":"ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТНІХ СИСТЕМАХ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН","authors":"Сергій Макєєв","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.6","url":null,"abstract":"У статті розглянуто і проаналізовано практичні кроки щодо реалізації компетентнісного підходу в національних освітніх системах розвинених країн. Автором наголошено, що компетентнісний підхід є одним з провідних напрямів удосконалення систем освіти у світі, а його реалізацію багатьма міжнародними організаціями проголошено головним орієнтиром для здійснення змін в сучасній освіті. Розглянуто етапи формування і становлення компетентнісного підходу в освіті країн ЄС, США і Канади, причини переходу від знаннєвої освітньої моделі до компетентнісної. Така модель установлює, що ключовим є не система знань, умінь та навичок учня, а вміння їх застосовувати у різних життєвих ситуаціях, тобто головним освітнім результатом є набуття ключових компетентностей в різних сферах діяльності. Висвітлено процес формування термінів «компетентність» та «ключові компетентності» у зарубіжній педагогічній науці. Розкрито, що у розвинених країнах, зокрема у країнах ЄС, упровадження компетентнісного підходу до змісту загальної середньої освіти здійснюється такими способами, як інтеграція у предмети навчального плану, в окремі предмети навчального плану, а також міжпредметний підхід. Підкреслено, що більшість країн ЄС досягли великих успіхів у запровадженні компетентнісного підходу до змісту навчальних планів, однак знаходяться на різних етапах їх упровадження у навчальні програми. Загальним трендом у практичному застосуванні компетентнісного підходу в розвинених країнах є посилення вивчення базових предметів, що сприяють набуттю ключових компетентностей учнів, подальшому удосконаленню міжпредметного підходу та упровадженню новітніх методів навчання. До перспективних напрямів подальших досліджень автором віднесено визначення змісту компонентів компетентнісно орієнтованої освіти та шляхів формування природничо-наукової компетентності в учнів базової школи.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"27 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"116443279","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.3
Катерина Корсікова, Наталья Николаевна Потапова
У статті розглядається педагогіка партнерства як підґрунтя для створення безпечного і комфортного освітнього середовища Нової української школи, що сприяє розвитку кожного учня, забезпечує його самореалізацію, підвищує мотивацію навчання. Важливою умовою успішного навчання, розвитку і виховання школярів є інтеграція батьків учнів у освітній процес. Дослідження присвячене напрямам співпраці закладу освіти і родини. Сформульовано правила і принципи партнерської взаємодії. Серед принципів партнерської взаємодії актуальними є добровільність, довготривалість та взаємна відповідальність. Партнерська взаємодія забезпечується на рівні родини, професійної діяльності педагога, а також діяльності адміністрації закладу освіти. Увага акцентується на суперечностях, що гальмують успішність партнерської взаємодії школи та родини, а саме відсутність єдиних вимог щодо виховання і навчання з боку батьків учнів і вчителів, низький рівень батьківської відповідальності під час такої співпраці. У зв’язку з означеними суперечностями досліджується перспективна модель партнерських відносин та техніки й методи партнерської взаємодії вчителя з батьками учнів. Описано тренінгові вправи з учителями й батьками, що передбачають обговорення, дискусії, групову роботу. Проаналізовано інтерактивні прийоми, які можна застосовувати з учителями та батьками з метою усвідомлення суті партнерської взаємодії, їх згуртованості та створення необхідних умов для індивідуального розвитку кожної дитини у закладі освіти та за його межами. Налаштуванню батьків на активну взаємодію та обговорення різних питань допоможуть такі методики, як «Мозковий штурм», «Ажурна пилка», рухлива гра «Молекули» тощо. З метою кращого усвідомлення суті стилів сімейного виховання та інших актуальних проблем виховного процесу батьків доцільно залучати до експериментальної діяльності.
{"title":"РЕАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА У ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ ТА СІМ’Ї У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ","authors":"Катерина Корсікова, Наталья Николаевна Потапова","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.3","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.3","url":null,"abstract":"У статті розглядається педагогіка партнерства як підґрунтя для створення безпечного і комфортного освітнього середовища Нової української школи, що сприяє розвитку кожного учня, забезпечує його самореалізацію, підвищує мотивацію навчання. Важливою умовою успішного навчання, розвитку і виховання школярів є інтеграція батьків учнів у освітній процес. Дослідження присвячене напрямам співпраці закладу освіти і родини. Сформульовано правила і принципи партнерської взаємодії. Серед принципів партнерської взаємодії актуальними є добровільність, довготривалість та взаємна відповідальність. Партнерська взаємодія забезпечується на рівні родини, професійної діяльності педагога, а також діяльності адміністрації закладу освіти. Увага акцентується на суперечностях, що гальмують успішність партнерської взаємодії школи та родини, а саме відсутність єдиних вимог щодо виховання і навчання з боку батьків учнів і вчителів, низький рівень батьківської відповідальності під час такої співпраці. У зв’язку з означеними суперечностями досліджується перспективна модель партнерських відносин та техніки й методи партнерської взаємодії вчителя з батьками учнів. Описано тренінгові вправи з учителями й батьками, що передбачають обговорення, дискусії, групову роботу. Проаналізовано інтерактивні прийоми, які можна застосовувати з учителями та батьками з метою усвідомлення суті партнерської взаємодії, їх згуртованості та створення необхідних умов для індивідуального розвитку кожної дитини у закладі освіти та за його межами. Налаштуванню батьків на активну взаємодію та обговорення різних питань допоможуть такі методики, як «Мозковий штурм», «Ажурна пилка», рухлива гра «Молекули» тощо. З метою кращого усвідомлення суті стилів сімейного виховання та інших актуальних проблем виховного процесу батьків доцільно залучати до експериментальної діяльності.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126893911","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-02-02DOI: 10.24919/2413-2039.13/47.10
Тетяна Швець
У статті автор аналізує одну із актуальних та ефективних педагогічних технологій у сфері реалізації принципу індивідуалізації – тьюторської технології, що обумовлено сучасною тенденцією розвитку освіти – її спрямованість на особистість людини. Метою статті є вивчення та аналіз моделей виховного тьюторингу, які реалізуються в європейських країнах у закладах загальної середньої освіти. Автором використані методи дослідження: теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури та якісний аналіз досвіду реалізації виховного тьюторингу в європейських країнах. У статті виділено спільні та відмінні риси виховного тьюторингу в різних моделях. У статті проаналізовані моделі виховного тьюторингу, які в європейських країнах впроваджуються у системі загальної середньої освіти, а саме: персональна пасторська підтримка, розвивально-виховний тьюторинг та сімейний тьюторинг. Проаналізовано сутність кожного різновиду та специфіку їх впровадження, зазначені напрями діяльності тьютора в контексті виховної роботи, які реалізуються завдяки проведенню тьюторіалів. На основі аналізу зроблено висновок про те, що усі види тьюторингу спираються на принцип індивідуалізації, тьюторинг спрямований на підтримку учнів у досягненні їх цілей у навчанні, утримання мотивації, допомогу у розпізнаванні своїх можливостей, здібностей та розвитку потенціалу. Автор робить висновок, що виховний тьюторинг сприяє розвитку соціальних та особистісних компетентностей учнів: розвиток критичного мислення, комунікативних навичок, толерантності та здатності учнів до самовизначення. Дане дослідження дозволило зробити висновок, що європейський досвід впровадження різних моделей виховного тьюторингу надає приклади реалізації принципу індивідуалізації у вітчизняному освітньому процесі, які можна модифікувати та адаптувати під реалії української школи.
{"title":"МОДЕЛІ ВИХОВНОГО ТЬЮТОРИНГУ У СИСТЕМІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ","authors":"Тетяна Швець","doi":"10.24919/2413-2039.13/47.10","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/47.10","url":null,"abstract":"У статті автор аналізує одну із актуальних та ефективних педагогічних технологій у сфері реалізації принципу індивідуалізації – тьюторської технології, що обумовлено сучасною тенденцією розвитку освіти – її спрямованість на особистість людини. Метою статті є вивчення та аналіз моделей виховного тьюторингу, які реалізуються в європейських країнах у закладах загальної середньої освіти. Автором використані методи дослідження: теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури та якісний аналіз досвіду реалізації виховного тьюторингу в європейських країнах. У статті виділено спільні та відмінні риси виховного тьюторингу в різних моделях. У статті проаналізовані моделі виховного тьюторингу, які в європейських країнах впроваджуються у системі загальної середньої освіти, а саме: персональна пасторська підтримка, розвивально-виховний тьюторинг та сімейний тьюторинг. Проаналізовано сутність кожного різновиду та специфіку їх впровадження, зазначені напрями діяльності тьютора в контексті виховної роботи, які реалізуються завдяки проведенню тьюторіалів. На основі аналізу зроблено висновок про те, що усі види тьюторингу спираються на принцип індивідуалізації, тьюторинг спрямований на підтримку учнів у досягненні їх цілей у навчанні, утримання мотивації, допомогу у розпізнаванні своїх можливостей, здібностей та розвитку потенціалу. Автор робить висновок, що виховний тьюторинг сприяє розвитку соціальних та особистісних компетентностей учнів: розвиток критичного мислення, комунікативних навичок, толерантності та здатності учнів до самовизначення. Дане дослідження дозволило зробити висновок, що європейський досвід впровадження різних моделей виховного тьюторингу надає приклади реалізації принципу індивідуалізації у вітчизняному освітньому процесі, які можна модифікувати та адаптувати під реалії української школи.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"56 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-02-02","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"129606107","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-08-31DOI: 10.24919/2413-2039.13/46.6
О. С. Резунова, О. Л. Передерій
Соціальні трансформації третього десятиріччя ХХІ ст. призвели до потреби сучасного суспільства в індивідах, які здатні досягати поставлених цілей з найменшими затратами часу і ресурсів, бути успішними у різних видах діяльності, мати розвинені навички саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю. Авторками статті робиться спроба довести, що впровадження інноваційних освітніх проектів в навчально-виховний процес закладів освіти сприятиме реформації системи освіти та покращенню якості освітнього процесу. У дослідження зазначено, що педагогічна система «Вальдорфська школа» створює сприятливі умови для цілісного формування та самоформування особистості та збереження фізичного, психічного та духовного здоров’я дитини. В статті доведено актуальність розробленого інноваційного освітнього проєкту, зазначено його мету, гіпотезу, етапи, завдання та методи. Визначено основні принципи реалізації проєкту, а саме: гуманістична спрямованість освітнього процесу; педоцентризм; цілісне охоплення природи людини; вікова; різнобічності і гармонійності; залучення почуттєвого переживання; поєднання соціального та індивідуального; поваги до дитини. Основними етапами реалізації просту є: організаційно-підготовчий; концептуально-діагностичний; формувальний; узагальнювальний. Охарактеризовано, що наукова новизна та теоретичне значення результатів проєкту буде полягати в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності організаційно-педагогічних умов формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки, а саме: концептуалізації формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки(перша умова); моделювання формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки(друга умова); технологізації формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки (третя умова).
{"title":"ПРОГРАМА ІННОВАЦІЙНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОЄКТУ З ФОРМУВАННЯ САМОЕФЕКТИВНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЗАСОБАМИ ВАЛЬДОРФСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ","authors":"О. С. Резунова, О. Л. Передерій","doi":"10.24919/2413-2039.13/46.6","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/46.6","url":null,"abstract":"Соціальні трансформації третього десятиріччя ХХІ ст. призвели до потреби сучасного суспільства в індивідах, які здатні досягати поставлених цілей з найменшими затратами часу і ресурсів, бути успішними у різних видах діяльності, мати розвинені навички саморегуляції, самопідтримки та самоконтролю. Авторками статті робиться спроба довести, що впровадження інноваційних освітніх проектів в навчально-виховний процес закладів освіти сприятиме реформації системи освіти та покращенню якості освітнього процесу. У дослідження зазначено, що педагогічна система «Вальдорфська школа» створює сприятливі умови для цілісного формування та самоформування особистості та збереження фізичного, психічного та духовного здоров’я дитини. В статті доведено актуальність розробленого інноваційного освітнього проєкту, зазначено його мету, гіпотезу, етапи, завдання та методи. Визначено основні принципи реалізації проєкту, а саме: гуманістична спрямованість освітнього процесу; педоцентризм; цілісне охоплення природи людини; вікова; різнобічності і гармонійності; залучення почуттєвого переживання; поєднання соціального та індивідуального; поваги до дитини. Основними етапами реалізації просту є: організаційно-підготовчий; концептуально-діагностичний; формувальний; узагальнювальний. Охарактеризовано, що наукова новизна та теоретичне значення результатів проєкту буде полягати в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці ефективності організаційно-педагогічних умов формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки, а саме: концептуалізації формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки(перша умова); моделювання формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки(друга умова); технологізації формування самоефективності суб’єктів освітнього процесу засобами вальдорфської педагогіки (третя умова).","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"16 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-08-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125293139","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-08-31DOI: 10.24919/2413-2039.13/46.5
Алла Ревть, Ореста Карпенко
У статті охарактеризовано зміст понять «тривога», «тривожність», висвітлено значення тривожності у розвитку особистості дитини дошкільного віку. Сутність стану тривожності, його властивості згідно останніх тенденцій наукових досліджень розглядаються науковцями не тільки через призму психологічного, а й педагогічного, медичного, соціологічного та філософського знання. Незважаючи на численні дослідження, з одного боку. явище тривожності є багатоаспектним і має так багато властивостей, що важко знайти для нього якесь одне пояснення. З іншого – деякі автори стверджують про нерозробленість та невизначеність цієї проблеми якраз через багатозначність поняття «тривожність». Розкрито особливості проявів тривожних станів у дітей дошкільного віку. Здійснивши теоретичний аналіз проблеми тривожності дітей дошкільного віку у психологічних, філософських та педагогічних джерелах, окреслено її значення у процесі формування особистості крізь призму наукових досліджень. Тривожність у дошкільному віці сконцентрована на вивченні ситуації соціального розвитку дитини, особливостей сімейних стосунків та взаємодії вихователів, батьків з дітьми у процесі різних видів діяльності. Виявлено, що особливості спілкування, стиль спілкування, коло спілкування дитини з педагогами закладів дошкільної освіти, батьками, однолітками можуть впливати на деструктивний прояв стану тривоги, страху. Доведено, що дезадаптивні тривожні переживання свідчать про дисгармонійність у розвитку особистості, а її подолання створює умови для відновлення більш повного перебігу розвитку особистості. Встановлено, що тривожність, окрім дезадаптивної, може виконувати ще і адаптивну функцію у розвитку особистості, оскільки тривожність активує процеси рефлексії. У статті окреслено перспективи подальшого розвитку дослідження із проблем тривожності дітей дошкільного віку.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ТРИВОЖНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ","authors":"Алла Ревть, Ореста Карпенко","doi":"10.24919/2413-2039.13/46.5","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/46.5","url":null,"abstract":"У статті охарактеризовано зміст понять «тривога», «тривожність», висвітлено значення тривожності у розвитку особистості дитини дошкільного віку. Сутність стану тривожності, його властивості згідно останніх тенденцій наукових досліджень розглядаються науковцями не тільки через призму психологічного, а й педагогічного, медичного, соціологічного та філософського знання. Незважаючи на численні дослідження, з одного боку. явище тривожності є багатоаспектним і має так багато властивостей, що важко знайти для нього якесь одне пояснення. З іншого – деякі автори стверджують про нерозробленість та невизначеність цієї проблеми якраз через багатозначність поняття «тривожність». Розкрито особливості проявів тривожних станів у дітей дошкільного віку. Здійснивши теоретичний аналіз проблеми тривожності дітей дошкільного віку у психологічних, філософських та педагогічних джерелах, окреслено її значення у процесі формування особистості крізь призму наукових досліджень. Тривожність у дошкільному віці сконцентрована на вивченні ситуації соціального розвитку дитини, особливостей сімейних стосунків та взаємодії вихователів, батьків з дітьми у процесі різних видів діяльності. Виявлено, що особливості спілкування, стиль спілкування, коло спілкування дитини з педагогами закладів дошкільної освіти, батьками, однолітками можуть впливати на деструктивний прояв стану тривоги, страху. Доведено, що дезадаптивні тривожні переживання свідчать про дисгармонійність у розвитку особистості, а її подолання створює умови для відновлення більш повного перебігу розвитку особистості. Встановлено, що тривожність, окрім дезадаптивної, може виконувати ще і адаптивну функцію у розвитку особистості, оскільки тривожність активує процеси рефлексії. У статті окреслено перспективи подальшого розвитку дослідження із проблем тривожності дітей дошкільного віку.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-08-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126641093","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-08-31DOI: 10.24919/2413-2039.13/46.4
Михайло Галатюк
Мета роботи – схарактеризувати вплив процесів діджиталізації на сучасний студентський спорт і розвиток спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Розкрити можливості використання цифрових технологій у студентському спорті. Запропонувати конкретні приклади використання цифрових технологій під час тренувальної і змагальної діяльності. Методологія дослідження проблеми розвитку спортивної культури майбутніх фахівців поєднує систему методів емпіричного і теоретичного рівня науково пізнання. На основі аналізу наукової літератури визначено зміст поняття «спортивна культура». Встановлено, що діджиталізація спорту є перспективним засобом розвитку спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Запропоновано авторське визначення поняття «діджиталізація спорту». У статті розглянуті фітнес-додатки та цифрові програми, які сприяють розвитку спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Наведено приклад сучасного програмного комплексу – NEXUS. Програмний комплекс NEXUS використовується в спорті, а також у процесі досліджень з біомеханіки та інших наук. NEXUS надає можливість аналізувати рух людини. Програма системно оцінює ефективність методики спортивної підготовки. Програмний комплекс NEXUS успішно поєднується з іншими програмними модулями та засобами. Використання цифрових технологій у процесі тренувальної діяльності підвищує рівень мотивації та спортивного інтересу майбутніх фахівців фізичного виховання. Використання фітнес-додатків і програмних комплексів позитивно впливає на результати спортивної підготовки. Фітнес-додатки надають змогу здійснювати управління спортивною підготовкою. Наприклад, фіксувати особисті рекорди з обраного виду спорту. Фітнес-додатки – це сучасні цифрові засобами розвитку сили, витривалості і гнучкості, які допомагають організувати спортивний стиль життя майбутніх фахівців фізичного виховання.
{"title":"РОЗВИТОК СПОРТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У КОНТЕКСТІ ПРОЦЕСІВ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ СПОРТУ","authors":"Михайло Галатюк","doi":"10.24919/2413-2039.13/46.4","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/46.4","url":null,"abstract":"Мета роботи – схарактеризувати вплив процесів діджиталізації на сучасний студентський спорт і розвиток спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Розкрити можливості використання цифрових технологій у студентському спорті. Запропонувати конкретні приклади використання цифрових технологій під час тренувальної і змагальної діяльності. Методологія дослідження проблеми розвитку спортивної культури майбутніх фахівців поєднує систему методів емпіричного і теоретичного рівня науково пізнання. На основі аналізу наукової літератури визначено зміст поняття «спортивна культура». Встановлено, що діджиталізація спорту є перспективним засобом розвитку спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Запропоновано авторське визначення поняття «діджиталізація спорту». У статті розглянуті фітнес-додатки та цифрові програми, які сприяють розвитку спортивної культури майбутніх фахівців фізичного виховання. Наведено приклад сучасного програмного комплексу – NEXUS. Програмний комплекс NEXUS використовується в спорті, а також у процесі досліджень з біомеханіки та інших наук. NEXUS надає можливість аналізувати рух людини. Програма системно оцінює ефективність методики спортивної підготовки. Програмний комплекс NEXUS успішно поєднується з іншими програмними модулями та засобами. Використання цифрових технологій у процесі тренувальної діяльності підвищує рівень мотивації та спортивного інтересу майбутніх фахівців фізичного виховання. Використання фітнес-додатків і програмних комплексів позитивно впливає на результати спортивної підготовки. Фітнес-додатки надають змогу здійснювати управління спортивною підготовкою. Наприклад, фіксувати особисті рекорди з обраного виду спорту. Фітнес-додатки – це сучасні цифрові засобами розвитку сили, витривалості і гнучкості, які допомагають організувати спортивний стиль життя майбутніх фахівців фізичного виховання.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"143 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-08-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124554336","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-08-31DOI: 10.24919/2413-2039.13/46.9
Ольга Ящук
У теоретичній статті досліджено аспекти науково-педагогічного дискурсу щодо іншомовної підготовки майбутніх фахівців як складника університетської освітньої діяльності. Наголошено на чинниках затребуваності сучасних фахівців, готових до здійснення ефективної іншомовної комунікативної діяльності в реаліях сьогодення. Окреслено дискусійну площину міри необхідності володіння іноземними мовами як в суто професійному середовищі, так і в загальних ситуаціях іншомовної комунікації. Обгрунтовано необхідність чіткішого й прозорішого витлумачення сутності іншомовної підготовки в педагогічній теорії. Висвітлено погляд на доцільність розмежування понять «навчання» і «підготовка» в опануванні іноземних мов здобувачами вищої освіти. З’ясовано, що в традиційному розумінні навчанню властивий переважним чином когнітивно-рецептивний характер здійснення діяльності, а підготовка прояснює змістово-діяльнісні межі з огляду на конкретизацію мети набуття суми знань, навичок, умінь у вимірі їх активного використання і практичної реалізації в професійній сфері. Наголошено на міжкультурному чиннику, що в сучасних реаліях міжнародної взаємодії в різних виявах зумовлює змістове наповнення іншомовної підготовки. Аргументовано тезу про доцільність співвіднесення з іншомовною підготовкою університетської навчально-освітньої діяльності з оволодіння іноземними мовами в контексті подальшої реалізації набутого знаннєво-комунікативного потенціалу в опанованій професії. Проаналізовано окремі аспекти опитування студентів, майбутніх фахівців щодо розуміння ними сутності іншомовної підготовки. Установлено необхідність ґрунтовнішого підходу здобувачів до усвідомлення іншомовної підготовки як комплексного навчально-освітнього складника, що є вагомим чинником професійної компетентності.
{"title":"ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ: З’ЯСУВАЛЬНО-СУТНІСНИЙ КОНТЕКСТ","authors":"Ольга Ящук","doi":"10.24919/2413-2039.13/46.9","DOIUrl":"https://doi.org/10.24919/2413-2039.13/46.9","url":null,"abstract":"У теоретичній статті досліджено аспекти науково-педагогічного дискурсу щодо іншомовної підготовки майбутніх фахівців як складника університетської освітньої діяльності. Наголошено на чинниках затребуваності сучасних фахівців, готових до здійснення ефективної іншомовної комунікативної діяльності в реаліях сьогодення. Окреслено дискусійну площину міри необхідності володіння іноземними мовами як в суто професійному середовищі, так і в загальних ситуаціях іншомовної комунікації. Обгрунтовано необхідність чіткішого й прозорішого витлумачення сутності іншомовної підготовки в педагогічній теорії. Висвітлено погляд на доцільність розмежування понять «навчання» і «підготовка» в опануванні іноземних мов здобувачами вищої освіти. З’ясовано, що в традиційному розумінні навчанню властивий переважним чином когнітивно-рецептивний характер здійснення діяльності, а підготовка прояснює змістово-діяльнісні межі з огляду на конкретизацію мети набуття суми знань, навичок, умінь у вимірі їх активного використання і практичної реалізації в професійній сфері. Наголошено на міжкультурному чиннику, що в сучасних реаліях міжнародної взаємодії в різних виявах зумовлює змістове наповнення іншомовної підготовки. Аргументовано тезу про доцільність співвіднесення з іншомовною підготовкою університетської навчально-освітньої діяльності з оволодіння іноземними мовами в контексті подальшої реалізації набутого знаннєво-комунікативного потенціалу в опанованій професії. Проаналізовано окремі аспекти опитування студентів, майбутніх фахівців щодо розуміння ними сутності іншомовної підготовки. Установлено необхідність ґрунтовнішого підходу здобувачів до усвідомлення іншомовної підготовки як комплексного навчально-освітнього складника, що є вагомим чинником професійної компетентності.","PeriodicalId":251608,"journal":{"name":"Human Studies Series of Pedagogy","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-08-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130428834","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：