Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269365
Віктор Васильович Вечерський
Мета дослідження — з’ясувати проблематику взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в питаннях збереження українських пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; запропонувати заходи щодо розв’язання наявних проблем. Методологія дослідження базується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів: порівняльного, аналізу, синтезу, дедукції та індукції. З позицій системного підходу взаємодія України з Комітетом всесвітньої спадщини розглядається як комплекс заходів, що забезпечує збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини відповідно до міжнародно-правових зобов’язань України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано зазначену проблематику й вироблено пропозиції щодо оптимізації співпраці заради забезпечення ефективнішого збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини як найціннішого надбання нації, зокрема й тих, які є загроженими внаслідок війни Російської Федерації проти України. Висновки. Проаналізований фактаж щодо взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО показує необхідність конкретніших, ніж дотепер, дій з боку нашої держави. Слід провести модернізацію національного законодавства зі спеціальними, значно конкретнішими, ніж станом на 2022 рік, нормами щодо охорони пам’яток всесвітньої спадщини. На часі детальне унормування регламенту підготовки й проходження документації, яку Україна має надсилати в Комітет всесвітньої спадщини порядком завчасного інформування про наміри здійснювати будівництво в зоні, що захищається Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.
{"title":"Взаємодія України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО","authors":"Віктор Васильович Вечерський","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269365","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269365","url":null,"abstract":"Мета дослідження — з’ясувати проблематику взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в питаннях збереження українських пам’яток, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО; запропонувати заходи щодо розв’язання наявних проблем. Методологія дослідження базується на використанні загальнонаукових та спеціальних методів: порівняльного, аналізу, синтезу, дедукції та індукції. З позицій системного підходу взаємодія України з Комітетом всесвітньої спадщини розглядається як комплекс заходів, що забезпечує збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини відповідно до міжнародно-правових зобов’язань України. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно проаналізовано зазначену проблематику й вироблено пропозиції щодо оптимізації співпраці заради забезпечення ефективнішого збереження українських пам’яток всесвітньої спадщини як найціннішого надбання нації, зокрема й тих, які є загроженими внаслідок війни Російської Федерації проти України. Висновки. Проаналізований фактаж щодо взаємодії України з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО показує необхідність конкретніших, ніж дотепер, дій з боку нашої держави. Слід провести модернізацію національного законодавства зі спеціальними, значно конкретнішими, ніж станом на 2022 рік, нормами щодо охорони пам’яток всесвітньої спадщини. На часі детальне унормування регламенту підготовки й проходження документації, яку Україна має надсилати в Комітет всесвітньої спадщини порядком завчасного інформування про наміри здійснювати будівництво в зоні, що захищається Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789668","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269382
Юлія Сергіївна Осієвська
Мета статті — проаналізувати сучасний стан культурної спадщини на Кіровоградщині та виявити можливі проблеми, пов’язані з її подальшою актуалізацією з огляду на особливості історико-культурного ландшафту області. Методологія дослідження ґрунтується на діалогічній парадигмі, згідно з якою діалог є важливим механізмом реалізації культуротворчої функції культурної спадщини та ефективним компонентом розвитку сучасної культури й соціуму; культурологічному підході, що дав змогу виявити евристичний потенціал культурної спадщини області як об’єкта проєктної діяльності; методах аналізу і систематизації даних, які допомогли роз’яснити й зрозуміти історико-культурний контекст і сучасний стан об’єктів спадщини. Наукова новизна. У статті вперше розглянуто культурну спадщину Кіровоградщини як актив і ресурс соціокультурного розвитку області на сучасному етапі, а також пов’язані з цим проблеми її актуалізації. Висновки. Виявлено, що на фоні реалізації інноваційних проєктів інтеграції культурної спадщини в багатьох містах у сучасний соціокультурний контекст України, Кіровоградщина поки що зостається слабо представленою в плані залучення об’єктів культурної спадщини до різних проєктів соціокультурного розвитку територій. Доведено, що серед основних проблем, які стоять на заваді її актуалізації та ревіталізації у новітніх умовах, можна виділити наступні: повільна паспортизація об’єктів; нестача фінансування; незадовільний стан автомобільних доріг; нерозвиненість об’єктів рекреаційно- туристичної інфраструктури; погіршення соціальної ситуації через війну; низький рівень розвитку інфраструктури ринку послуг, інформатизації та популяризації серед населення європейських країн; відсутність результатів оцінювання історико-культурного потенціалу області, проєктно-програмного (креативні кластери) супроводу та науково-методичного обґрунтування модернізації культурної спадщини тощо.
{"title":"Культурна спадщина Кіровоградської області: сучасний стан і проблеми актуалізації","authors":"Юлія Сергіївна Осієвська","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269382","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269382","url":null,"abstract":"Мета статті — проаналізувати сучасний стан культурної спадщини на Кіровоградщині та виявити можливі проблеми, пов’язані з її подальшою актуалізацією з огляду на особливості історико-культурного ландшафту області. Методологія дослідження ґрунтується на діалогічній парадигмі, згідно з якою діалог є важливим механізмом реалізації культуротворчої функції культурної спадщини та ефективним компонентом розвитку сучасної культури й соціуму; культурологічному підході, що дав змогу виявити евристичний потенціал культурної спадщини області як об’єкта проєктної діяльності; методах аналізу і систематизації даних, які допомогли роз’яснити й зрозуміти історико-культурний контекст і сучасний стан об’єктів спадщини. Наукова новизна. У статті вперше розглянуто культурну спадщину Кіровоградщини як актив і ресурс соціокультурного розвитку області на сучасному етапі, а також пов’язані з цим проблеми її актуалізації. Висновки. Виявлено, що на фоні реалізації інноваційних проєктів інтеграції культурної спадщини в багатьох містах у сучасний соціокультурний контекст України, Кіровоградщина поки що зостається слабо представленою в плані залучення об’єктів культурної спадщини до різних проєктів соціокультурного розвитку територій. Доведено, що серед основних проблем, які стоять на заваді її актуалізації та ревіталізації у новітніх умовах, можна виділити наступні: повільна паспортизація об’єктів; нестача фінансування; незадовільний стан автомобільних доріг; нерозвиненість об’єктів рекреаційно- туристичної інфраструктури; погіршення соціальної ситуації через війну; низький рівень розвитку інфраструктури ринку послуг, інформатизації та популяризації серед населення європейських країн; відсутність результатів оцінювання історико-культурного потенціалу області, проєктно-програмного (креативні кластери) супроводу та науково-методичного обґрунтування модернізації культурної спадщини тощо.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789777","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269387
Наталія Іванівна Сарновська
Мета статті — дослідити особливості залучення студентів закладів вищої освіти до світової культури, яке слід розглядати як процес засвоєння загальнолюдських цінностей, культурних здобутків, традицій та засад різних народів. Методологія дослідження спирається на метод теоретичного аналізу та синтезу, аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз, узагальнення теоретичних поглядів науковців та власного педагогічного досвіду підготовки фахівців. Наукова новизна полягає у визначенні значущості іноземної мови не лише як елемента художньо-культурної діяльності, а і як основного засобу пізнання світової культури у всьому її розмаїтті. Враховуючи обставини та умови освіти, розглянуто теоретичні та практичні основи залучення студентів до світової культури у процесі вивчення іноземної мови, обґрунтовано підхід до відбору змісту знань про досягнення матеріальної та духовної культури, культурні здобутки, традиції та звичаї різних народів. Висновки. Зазначено, що нині проблема збереження та розвитку культури, духовних цінностей, створених народами протягом століть, постає як одне з найважливіших завдань, як глобальна проблема. Прогресивні сили світу не можуть не думати про довгострокові психологічні та моральні наслідки для молоді насильства, низинних інстинктів людини, пропаганди. Зауважено, що найкраща форма боротьби з бездуховністю — це протиставлення їй справжньої духовності, культури. Культура є реальною основою для діалогу між людьми та соціальними групами з суттєво розбіжними позиціями. Значущим для закладів вищої освіти є використання іноземної мови як способу пізнання світу та отримання спеціальних знань, прилучення до культури різних народів, діалогу культур. Зважаючи на те, що мова є засобом міжкультурного спілкування та пізнання культури, можна стверджувати, що вивчення іноземної мови слугує поглибленому проникненню в основи світової культури.
{"title":"Іноземна мова як інструмент міжкультурного спілкування та засіб пізнання світової культури","authors":"Наталія Іванівна Сарновська","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269387","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269387","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити особливості залучення студентів закладів вищої освіти до світової культури, яке слід розглядати як процес засвоєння загальнолюдських цінностей, культурних здобутків, традицій та засад різних народів. Методологія дослідження спирається на метод теоретичного аналізу та синтезу, аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз, узагальнення теоретичних поглядів науковців та власного педагогічного досвіду підготовки фахівців. Наукова новизна полягає у визначенні значущості іноземної мови не лише як елемента художньо-культурної діяльності, а і як основного засобу пізнання світової культури у всьому її розмаїтті. Враховуючи обставини та умови освіти, розглянуто теоретичні та практичні основи залучення студентів до світової культури у процесі вивчення іноземної мови, обґрунтовано підхід до відбору змісту знань про досягнення матеріальної та духовної культури, культурні здобутки, традиції та звичаї різних народів. Висновки. Зазначено, що нині проблема збереження та розвитку культури, духовних цінностей, створених народами протягом століть, постає як одне з найважливіших завдань, як глобальна проблема. Прогресивні сили світу не можуть не думати про довгострокові психологічні та моральні наслідки для молоді насильства, низинних інстинктів людини, пропаганди. Зауважено, що найкраща форма боротьби з бездуховністю — це протиставлення їй справжньої духовності, культури. Культура є реальною основою для діалогу між людьми та соціальними групами з суттєво розбіжними позиціями. Значущим для закладів вищої освіти є використання іноземної мови як способу пізнання світу та отримання спеціальних знань, прилучення до культури різних народів, діалогу культур. Зважаючи на те, що мова є засобом міжкультурного спілкування та пізнання культури, можна стверджувати, що вивчення іноземної мови слугує поглибленому проникненню в основи світової культури.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69790031","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269351
Людмила Павлівна Бойко, Олена Вікторівна Кундеревич, Світлана Валентинівна Оборська
Мета статті — визначити феномен культурологічної рефлексії як інтерпретанту постмодерної ідентичності людини. Актуальність статті обумовлена зверненням до культурологічної рефлексії провідних теоретиків постмодерністської культури в контексті пошуків ідентичності людини як суб’єкта культуротворчості. Проблемне поле інтерпретації провідних метафор, евристичних пошуків дескрипції модерної, постмодерної та метамодерної ідентичності людини відсилає до таких метафор, як «паломник», «турист», «бродяга», «гравець» (З. Бауман), «рефлексія туриста» (Д. Уррі), «атопос» (Т. Вермюлен і Р. ван ден Аккер). Актуальним вважаємо надати системне тлумачення постмодерністської рефлексії як синтезу суб’єктного потенціалу культуротворчості. Методологія дослідження орієнтована на компаративний та системний підходи, визначається феноменологічним та діалектичним методами, що дає можливість визначити феномен рефлексії як полімодальний образ в контексті культурних практик, зокрема туризму. Наукова новизна. Проаналізовано етнокультурний феномен політичної національної ідентичності в Україні, естетичний феномен «паломництва в часові» (за З. Бауманом) як тотальної метафори шляху, подорожі, що втрачає статус цілепокладання в культурі постмодернізму, метафору «обміну та виробництва місць» в глобальному туризмі (за Д. Уррі). Висновки. Рефлексія туриста є надзвичайно різноманітною. Це рефлексія філософів, де туристична діяльність осмислюється як культура, антропні, антропогенні ландшафти, людиновимірні, природовимірні й космологічні константи подорожування. Філософська модель формує узагальнений образ світу і людини, подорожування як моделі світу. Це культурологічна, естетична рефлексія мандрівника як цілісний образ буття. Це специфікована рефлексія а́кторів інституцій, кластерів, рекламних агентів тощо.
{"title":"Постмодерністська культурологічна рефлексія як модель ідентичності людини","authors":"Людмила Павлівна Бойко, Олена Вікторівна Кундеревич, Світлана Валентинівна Оборська","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269351","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269351","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити феномен культурологічної рефлексії як інтерпретанту постмодерної ідентичності людини. Актуальність статті обумовлена зверненням до культурологічної рефлексії провідних теоретиків постмодерністської культури в контексті пошуків ідентичності людини як суб’єкта культуротворчості. Проблемне поле інтерпретації провідних метафор, евристичних пошуків дескрипції модерної, постмодерної та метамодерної ідентичності людини відсилає до таких метафор, як «паломник», «турист», «бродяга», «гравець» (З. Бауман), «рефлексія туриста» (Д. Уррі), «атопос» (Т. Вермюлен і Р. ван ден Аккер). Актуальним вважаємо надати системне тлумачення постмодерністської рефлексії як синтезу суб’єктного потенціалу культуротворчості. Методологія дослідження орієнтована на компаративний та системний підходи, визначається феноменологічним та діалектичним методами, що дає можливість визначити феномен рефлексії як полімодальний образ в контексті культурних практик, зокрема туризму. Наукова новизна. Проаналізовано етнокультурний феномен політичної національної ідентичності в Україні, естетичний феномен «паломництва в часові» (за З. Бауманом) як тотальної метафори шляху, подорожі, що втрачає статус цілепокладання в культурі постмодернізму, метафору «обміну та виробництва місць» в глобальному туризмі (за Д. Уррі). Висновки. Рефлексія туриста є надзвичайно різноманітною. Це рефлексія філософів, де туристична діяльність осмислюється як культура, антропні, антропогенні ландшафти, людиновимірні, природовимірні й космологічні константи подорожування. Філософська модель формує узагальнений образ світу і людини, подорожування як моделі світу. Це культурологічна, естетична рефлексія мандрівника як цілісний образ буття. Це специфікована рефлексія а́кторів інституцій, кластерів, рекламних агентів тощо.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48214116","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Мета статті — проаналізувати вплив освітніх трендів на формування практичних навичок у майбутніх фахівців сфери гостинності та туризму. Сфера гостинності та туризму є однією із важливих складових сучасної економіки, що постійно змінюються та розвиваються в процесі світової інтеграції. Однією з умов успішного розвитку галузі є залучення освітніх трендів, якісна підготовка фахівців, що має бути особливо пріоритетною в контексті антикризової стратегії розвитку сфери гостинності та туризму. Методологія дослідження ґрунтується на діалектичному методі вивчення проблематики та системному підході розв’язання поставлених завдань. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи аналізу, синтезу і порівняння статистичних та наукових джерел щодо вивчення впливу освітніх трендів на трансформацію освіти для сфери гостинності та туризму, формування системи конкурентоспроможної підготовки майбутніх спеціалістів. Наукова новизна: визначено та введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи»; розроблено класифікацію фахових майстер-класів. Висновки. Проаналізовано основні освітні тренди, проблеми та перспективи розвитку освіти для сфери гостинності та туризму в Україні. Визначено основні напрями подальшого розвитку фахової освіти, а саме: необхідність посилення практичної складової навчання, коригування навчальних програм, орієнтуючись на сучасні освітні тренди. Введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи». Представлено класифікацію фахових майстер-класів. Обґрунтовано доцільність використання міжнародного досвіду та залучення закордонних університетів до співпраці з метою обміну досвідом та стажування студентів за кордоном. Розроблено рекомендації щодо використання інноваційних освітніх трендових технологій в навчальному процесі.
{"title":"Фахові майстер-класи як освітні тренди у сфері гостинності та туризму","authors":"Леся Миколаївна Устименко, Наталія Валеріївна Булгакова, Тетяна Юріївна Корицька","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269392","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269392","url":null,"abstract":"Мета статті — проаналізувати вплив освітніх трендів на формування практичних навичок у майбутніх фахівців сфери гостинності та туризму. Сфера гостинності та туризму є однією із важливих складових сучасної економіки, що постійно змінюються та розвиваються в процесі світової інтеграції. Однією з умов успішного розвитку галузі є залучення освітніх трендів, якісна підготовка фахівців, що має бути особливо пріоритетною в контексті антикризової стратегії розвитку сфери гостинності та туризму. Методологія дослідження ґрунтується на діалектичному методі вивчення проблематики та системному підході розв’язання поставлених завдань. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи аналізу, синтезу і порівняння статистичних та наукових джерел щодо вивчення впливу освітніх трендів на трансформацію освіти для сфери гостинності та туризму, формування системи конкурентоспроможної підготовки майбутніх спеціалістів. Наукова новизна: визначено та введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи»; розроблено класифікацію фахових майстер-класів. Висновки. Проаналізовано основні освітні тренди, проблеми та перспективи розвитку освіти для сфери гостинності та туризму в Україні. Визначено основні напрями подальшого розвитку фахової освіти, а саме: необхідність посилення практичної складової навчання, коригування навчальних програм, орієнтуючись на сучасні освітні тренди. Введено до наукового обігу поняття «освітні тренди» та «фахові майстер-класи». Представлено класифікацію фахових майстер-класів. Обґрунтовано доцільність використання міжнародного досвіду та залучення закордонних університетів до співпраці з метою обміну досвідом та стажування студентів за кордоном. Розроблено рекомендації щодо використання інноваційних освітніх трендових технологій в навчальному процесі.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"7 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789690","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269349
Ірина Лаврентіївна Бермес
У першій половині ХХ ст. Східна Галичина і Наддніпрянська Україна знаходилися під юрисдикцією різних держав, політика яких знайшла віддзеркалення у розгортанні культурного життя. Його поступ пов’язаний із хоровим виконавством — цариною, в якій українці охоче проявляли себе передусім завдяки музикальності та співучості. Мета статті — з’ясувати культуротворчі особливості хорового виконавства на Заході та Сході України, виокремити спільні й відмінні риси. Методологія включає історичний метод — для розкриття умов розвитку хорового виконавства на різних відтинках першої половини ХХ ст.; компаративний — для осмислення специфіки хорового життя; узагальнення — для відтворення «картини» хорового виконавства на цих історико-географічних територіях. Наукова новизна. У статті вперше розкрито динаміку хорових процесів на Заході та Сході України в окреслений період. Висновки. У першій половині ХХ ст. хорове виконавство в Галичині та Наддніпрянщині спиралося на стійкі праоснови культурно-мистецьких надбань українського народу, набуло «статусу» вагомого чинника самозбереження національної музичної культури. У Східній Галичині воно стало невід’ємною складовою культури краю, призвело до пожвавлення творчого процесу, переконливо засвідчило потужність самобутніх національних хорових традицій. В умовах бездержавності, відтак — тоталітарного режиму, хорове виконавство залишалося важливим засобом духовного піднесення галичан, життєво значущим джерелом їхнього самозбереження. У Наддніпрянській Україні, що знаходилася у значно складніших соціокультурних обставинах, у складі Російської імперії, хорове виконавство було тісно пов’язане з ідеєю національного самоствердження у 20-х роках; у 30‒50-х роках — змушене відгукуватися на запити партійно-радянської політичної системи, що негативно позначилося як на репертуарі, так і на виконавській майстерності. Незважаючи на складні реалії культуротворення, національна компонента стала невід’ємною рисою українського хорового виконавства.
{"title":"Культуротворчі виміри хорового виконавства на Заході та Сході України (перша половина XX століття)","authors":"Ірина Лаврентіївна Бермес","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269349","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269349","url":null,"abstract":"У першій половині ХХ ст. Східна Галичина і Наддніпрянська Україна знаходилися під юрисдикцією різних держав, політика яких знайшла віддзеркалення у розгортанні культурного життя. Його поступ пов’язаний із хоровим виконавством — цариною, в якій українці охоче проявляли себе передусім завдяки музикальності та співучості. Мета статті — з’ясувати культуротворчі особливості хорового виконавства на Заході та Сході України, виокремити спільні й відмінні риси. Методологія включає історичний метод — для розкриття умов розвитку хорового виконавства на різних відтинках першої половини ХХ ст.; компаративний — для осмислення специфіки хорового життя; узагальнення — для відтворення «картини» хорового виконавства на цих історико-географічних територіях. Наукова новизна. У статті вперше розкрито динаміку хорових процесів на Заході та Сході України в окреслений період. Висновки. У першій половині ХХ ст. хорове виконавство в Галичині та Наддніпрянщині спиралося на стійкі праоснови культурно-мистецьких надбань українського народу, набуло «статусу» вагомого чинника самозбереження національної музичної культури. У Східній Галичині воно стало невід’ємною складовою культури краю, призвело до пожвавлення творчого процесу, переконливо засвідчило потужність самобутніх національних хорових традицій. В умовах бездержавності, відтак — тоталітарного режиму, хорове виконавство залишалося важливим засобом духовного піднесення галичан, життєво значущим джерелом їхнього самозбереження. У Наддніпрянській Україні, що знаходилася у значно складніших соціокультурних обставинах, у складі Російської імперії, хорове виконавство було тісно пов’язане з ідеєю національного самоствердження у 20-х роках; у 30‒50-х роках — змушене відгукуватися на запити партійно-радянської політичної системи, що негативно позначилося як на репертуарі, так і на виконавській майстерності. Незважаючи на складні реалії культуротворення, національна компонента стала невід’ємною рисою українського хорового виконавства.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48553555","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269360
Надія Петрівна Бабій
Мета статті — визначити мотивацію реляційної діяльності митця М. Яремака як комуніканта у мистецькому та культурному просторах, його стратегію творення глядача, здатного прочитувати коди та критично мислити. Методологія дослідження. Застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові: біографічний — для аналізу основних періодів творчої діяльності М. Яремака; системний — для аналізу культурологічних аспектів феномену тусовки, рецепції перформансу; соціологічний метод, у якому культура розглядається як чинник організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту. Методика польових досліджень надала роботі практичної значущості через наповнення цінними фотоматеріалами, спогадами учасників перформативних практик. Спостереження за організацією перформансу дало змогу відчути його рефлексивну дію. Наукова новизна. Це перше у вітчизняній науці дослідження, присвячене опису та аналізу перформативної творчості М. Яремака. Висновки. Івано-франківська мистецька тусовка «Станіславський феномен» утворилась наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років навколо непересічних індивідуальних практик. Діяльність художника-акціоніста М. Яремака вирізняється харизматичною приватністю, що надає йому самостійної цінності феномену художника-реляційника поза регіональним мистецьким процесом. Доведено, що для акцій митця однаково характерні утвердження та популяризація комунікативного акту між художником та глядачем в інституційних, суспільних і просторах відкритих медіа. Самостійні галерейні проєкти належать до амбітних лабораторних практик з перформування міста, є тривалими перформансами, у яких простір і реальні суб’єкти-відвідувачі приймаються за художній матеріал, а перформативна дія належить до засобів виразності. Цілеспрямована діяльність митця- акціоніста М. Яремака у маргінальному середовищі Івано-Франківська спровокувала процес утвердження нового механізму сприйняття мистецтва, у якому глядач вже не пасивний споживач кінцевого продукту, а наділений роллю співучасника процесу творчості, що належить до суб’єкт-об’єктної комунікації, набуває самостійної значущості.
{"title":"Реляційна діяльність Mирослава Яремака: особливості рецепції авторського перформансу","authors":"Надія Петрівна Бабій","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269360","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269360","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити мотивацію реляційної діяльності митця М. Яремака як комуніканта у мистецькому та культурному просторах, його стратегію творення глядача, здатного прочитувати коди та критично мислити. Методологія дослідження. Застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові: біографічний — для аналізу основних періодів творчої діяльності М. Яремака; системний — для аналізу культурологічних аспектів феномену тусовки, рецепції перформансу; соціологічний метод, у якому культура розглядається як чинник організації громадського життя та формування інтелектуального ландшафту. Методика польових досліджень надала роботі практичної значущості через наповнення цінними фотоматеріалами, спогадами учасників перформативних практик. Спостереження за організацією перформансу дало змогу відчути його рефлексивну дію. Наукова новизна. Це перше у вітчизняній науці дослідження, присвячене опису та аналізу перформативної творчості М. Яремака. Висновки. Івано-франківська мистецька тусовка «Станіславський феномен» утворилась наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років навколо непересічних індивідуальних практик. Діяльність художника-акціоніста М. Яремака вирізняється харизматичною приватністю, що надає йому самостійної цінності феномену художника-реляційника поза регіональним мистецьким процесом. Доведено, що для акцій митця однаково характерні утвердження та популяризація комунікативного акту між художником та глядачем в інституційних, суспільних і просторах відкритих медіа. Самостійні галерейні проєкти належать до амбітних лабораторних практик з перформування міста, є тривалими перформансами, у яких простір і реальні суб’єкти-відвідувачі приймаються за художній матеріал, а перформативна дія належить до засобів виразності. Цілеспрямована діяльність митця- акціоніста М. Яремака у маргінальному середовищі Івано-Франківська спровокувала процес утвердження нового механізму сприйняття мистецтва, у якому глядач вже не пасивний споживач кінцевого продукту, а наділений роллю співучасника процесу творчості, що належить до суб’єкт-об’єктної комунікації, набуває самостійної значущості.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47304309","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269375
Катерина Михайлівна Кириленко, Олеся Богданівна Бенюк, Вікторія Іванівна Стратюк
Мета статті — висвітлити результати напрацювань викладачів кафедри філософії і педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) з модернізації змістового наповнення та методики викладання курсу «Філософія» в час війни росії проти України та запровадження в Україні воєнного стану. У статті зазначено, що викладання в ЗВО курсу «Філософія» є потужним ресурсом формування у майбутнього випускника загальних компетентностей; одним із головних завдань, яким має керуватися викладач цієї дисципліни, є національно-патріотичне виховання молоді як носія української ідентичності. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну нагальність окреслених потреб стимулює до пошуку інноваційних шляхів їх реалізації в освітньому середовищі, до напрацювань та обговорень наявного навчально- методичного досвіду. Використано такі методи дослідження, як спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, залучено елементи констатуючого та формуючого педагогічних експериментів. Наукова новизна дослідження полягає в ознайомленні освітньої спільноти із досвідом викладання на кафедрі філософії та педагогіки КНУКіМ курсу «Філософія» у воєнний час, з оновленням змістового наповнення дисципліни і методики її викладання суголосно цінностям, які актуалізувалися у зв’язку із розв’язаною росією повномасштабною війною. Висновки. З’ясовано, що оновлення курсу, утвердження в процесі його викладання думки про силу та міць українського духу, висвітлення слабкості та вразливості ворога, «дерусифікація» змісту дисципліни та методичних матеріалів, створення україномовного простору спілкування, заохочення студентів до залучення нових форм візуальної взаємодії та вербальної комунікації, активне впровадження навчальних онлайн-платформ, толерантне та об’єктивне відношення до нарахування студентам балів, — усе це в комплексі збільшує виховний потенціал дисципліни, формує загальні компетентності суспільно-патріотичного спрямування, має потужний психологічний ресурс.
{"title":"Освітні інновації у викладанні курсу «Філософія» в закладі вищої освіти у часі новітньої війни росії проти України","authors":"Катерина Михайлівна Кириленко, Олеся Богданівна Бенюк, Вікторія Іванівна Стратюк","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269375","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269375","url":null,"abstract":"Мета статті — висвітлити результати напрацювань викладачів кафедри філософії і педагогіки Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ) з модернізації змістового наповнення та методики викладання курсу «Філософія» в час війни росії проти України та запровадження в Україні воєнного стану. У статті зазначено, що викладання в ЗВО курсу «Філософія» є потужним ресурсом формування у майбутнього випускника загальних компетентностей; одним із головних завдань, яким має керуватися викладач цієї дисципліни, є національно-патріотичне виховання молоді як носія української ідентичності. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну нагальність окреслених потреб стимулює до пошуку інноваційних шляхів їх реалізації в освітньому середовищі, до напрацювань та обговорень наявного навчально- методичного досвіду. Використано такі методи дослідження, як спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, залучено елементи констатуючого та формуючого педагогічних експериментів. Наукова новизна дослідження полягає в ознайомленні освітньої спільноти із досвідом викладання на кафедрі філософії та педагогіки КНУКіМ курсу «Філософія» у воєнний час, з оновленням змістового наповнення дисципліни і методики її викладання суголосно цінностям, які актуалізувалися у зв’язку із розв’язаною росією повномасштабною війною. Висновки. З’ясовано, що оновлення курсу, утвердження в процесі його викладання думки про силу та міць українського духу, висвітлення слабкості та вразливості ворога, «дерусифікація» змісту дисципліни та методичних матеріалів, створення україномовного простору спілкування, заохочення студентів до залучення нових форм візуальної взаємодії та вербальної комунікації, активне впровадження навчальних онлайн-платформ, толерантне та об’єктивне відношення до нарахування студентам балів, — усе це в комплексі збільшує виховний потенціал дисципліни, формує загальні компетентності суспільно-патріотичного спрямування, має потужний психологічний ресурс.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789346","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269377
Олена Анатоліївна Кравчук, Оксана Володимирівна Цисельська, Богдан Степанович Буряк
Мета статті — проаналізувати сучасні дослідження, присвячені стану академічної культури в умовах трансформаційного тренду та інституційних змін останніх десятиліть. Методологія дослідження передбачає використання історіографічного аналізу та синтезу, що уможливлює критичний розгляд наукового доробку вчених, котрі займаються проблематикою академічної культури та середовища, порівнюючи отримані результати для встановлення повноти вивчення теми; проблемного та тематичного аналізу — для виявлення палітри тем і проблем, що виникають навколо ситуації з трансформацією академічної культури, встановлення зв’язку між ними та інституційними змінами як викликом; діалектичного методу, на основі якого розкривається тісна взаємозалежність культурно-ціннісного, освітнього та організаційного аспектів академічного середовища сучасного університету. Наукова новизна. У статті вперше вивчено сучасний зарубіжний досвід осмислення викликів і проблем, пов’язаних зі становищем академічної культури, в якому вона опинилась у ХХІ ст. Висновки. Стверджується, що трансформаційний тренд останніх років спричинив зміни в академічній культурі, що підштовхнуло чимало університетів до інформаційно- інституційної відкритості, практичної орієнтованості в освітньому процесі та інтенсифікувало динаміку їхнього розвитку. Розглянуто комплекс питань, пов’язаних зі зміною образу академічної культури (вироблення «академічної культури вирішення конфліктів»; зміцнення її аксіологічного ядра; посилення корпоративної ідентичності без втрати традиційної академічної основи; розвиток шанобливого і взаємного міжкультурного партнерства та навчання на противагу академічному імперіалізмові; звернення уваги на національні особливості академічної культури на фоні процесів глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти та ін.), а також розгалужений методологічний інструментарій, що використовується сучасними дослідниками академічної культури.
{"title":"Сучасні дослідження академічної культури в системі вищої освіти","authors":"Олена Анатоліївна Кравчук, Оксана Володимирівна Цисельська, Богдан Степанович Буряк","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269377","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269377","url":null,"abstract":"Мета статті — проаналізувати сучасні дослідження, присвячені стану академічної культури в умовах трансформаційного тренду та інституційних змін останніх десятиліть. Методологія дослідження передбачає використання історіографічного аналізу та синтезу, що уможливлює критичний розгляд наукового доробку вчених, котрі займаються проблематикою академічної культури та середовища, порівнюючи отримані результати для встановлення повноти вивчення теми; проблемного та тематичного аналізу — для виявлення палітри тем і проблем, що виникають навколо ситуації з трансформацією академічної культури, встановлення зв’язку між ними та інституційними змінами як викликом; діалектичного методу, на основі якого розкривається тісна взаємозалежність культурно-ціннісного, освітнього та організаційного аспектів академічного середовища сучасного університету. Наукова новизна. У статті вперше вивчено сучасний зарубіжний досвід осмислення викликів і проблем, пов’язаних зі становищем академічної культури, в якому вона опинилась у ХХІ ст. Висновки. Стверджується, що трансформаційний тренд останніх років спричинив зміни в академічній культурі, що підштовхнуло чимало університетів до інформаційно- інституційної відкритості, практичної орієнтованості в освітньому процесі та інтенсифікувало динаміку їхнього розвитку. Розглянуто комплекс питань, пов’язаних зі зміною образу академічної культури (вироблення «академічної культури вирішення конфліктів»; зміцнення її аксіологічного ядра; посилення корпоративної ідентичності без втрати традиційної академічної основи; розвиток шанобливого і взаємного міжкультурного партнерства та навчання на противагу академічному імперіалізмові; звернення уваги на національні особливості академічної культури на фоні процесів глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти та ін.), а також розгалужений методологічний інструментарій, що використовується сучасними дослідниками академічної культури.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789476","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269380
Ірина Віталіївна Кущик
Мета статті — сформувати базу для дослідження терміна «мода» в українській культурологічній науці, провести культурологічний аналіз еволюції моди та її розвитку як форми комунікації, провести семіотичний аналіз моди, дослідити мультикультурний фешн-простір сьогодення та процеси у ньому, дослідити одяг як одну з систем передачі інформації між людьми. Методологія дослідження формується через використання діахронічного, синхронічного, семіотичного та порівняльно-історичного методів, що є специфічними для культурології. Наукова новизна статті охоплює проведення культурологічного аналізу феномену розвитку моди; проведення семіотичного аналізу моди; виявлення особливостей функціонування моди як форми комунікації; вивчення взаємозв’язків між культурами різних етносів через елементи костюма; формування нового значення моди в контексті комунікації. Висновки. Визначено, що мода являє собою тип реакції на інновації, властивий значній кількості людей. Вона часто проявляється як спосіб дії або мислення, періодично змінюючи свій вибір об’єктів. Завдяки моді люди можуть проводити невербальну міжособистісну комунікацію. Взаємини між людьми приймають форму взаємин між образами. З’ясовано, що мода формує власний символічний простір, створює унікальну мову, у якій предмети одягу набувають значення слів, понять, додаткових сенсів залежно від того, як скомбіновані елементи костюма. Мова моди стає дедалі універсальнішою через взаємопроникнення культур та використання унікальних етнічних елементів костюма в глобалізованому модному просторі. Система моди сформована соціальними інтересами та ідеологіями протягом людської історії.
{"title":"Особливості трансформації моди як форми комунікації","authors":"Ірина Віталіївна Кущик","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269380","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269380","url":null,"abstract":"Мета статті — сформувати базу для дослідження терміна «мода» в українській культурологічній науці, провести культурологічний аналіз еволюції моди та її розвитку як форми комунікації, провести семіотичний аналіз моди, дослідити мультикультурний фешн-простір сьогодення та процеси у ньому, дослідити одяг як одну з систем передачі інформації між людьми. Методологія дослідження формується через використання діахронічного, синхронічного, семіотичного та порівняльно-історичного методів, що є специфічними для культурології. Наукова новизна статті охоплює проведення культурологічного аналізу феномену розвитку моди; проведення семіотичного аналізу моди; виявлення особливостей функціонування моди як форми комунікації; вивчення взаємозв’язків між культурами різних етносів через елементи костюма; формування нового значення моди в контексті комунікації. Висновки. Визначено, що мода являє собою тип реакції на інновації, властивий значній кількості людей. Вона часто проявляється як спосіб дії або мислення, періодично змінюючи свій вибір об’єктів. Завдяки моді люди можуть проводити невербальну міжособистісну комунікацію. Взаємини між людьми приймають форму взаємин між образами. З’ясовано, що мода формує власний символічний простір, створює унікальну мову, у якій предмети одягу набувають значення слів, понять, додаткових сенсів залежно від того, як скомбіновані елементи костюма. Мова моди стає дедалі універсальнішою через взаємопроникнення культур та використання унікальних етнічних елементів костюма в глобалізованому модному просторі. Система моди сформована соціальними інтересами та ідеологіями протягом людської історії.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789489","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：