Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256927
Христина Василівна Плецан
Мета статті — проаналізувати актуальні проблеми дослідження фестивалів як драйверів розвитку креативних індустрій у контексті історико-культурологічного підходу. Методологія передбачає застосування сукупності методів наукового дослідження загального та спеціального характеру. Ключовим методологічним підходом дослідження визначено історико-культурологічний, на основі якого проаналізовано розвиток фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. у культурологічній думці. Культурологічний підхід дав змогу довести, що фестивалі забезпечують синергію креативних ініціатив, історії, культурних цінностей, звичаїв і традицій, мистецтв і творчості, сприяючи сталому розвитку креативних індустрій та суспільства України загалом. За допомогою аналітико- синтетичного методу виокремлено особливості діяльності фестивалів у креативних індустріях в Україні, систематизовано основні класифікаційні підходи до фестивалів креативних секторів; метод логічного узагальнення використано для теоретичного обґрунтування історико-культурологічного підходу до дослідження ролі фестивалів креативних індустрій; використання прогностичного методу забезпечило можливість узагальнення багатогранності фестивалю як драйвера розвитку креативних індустрій. Наукова новизна полягає у теоретико-методологічній систематизації фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. в середовищі креативних індустрій крізь призму історико- культурологічного підходу. Висновки. Доведено, що фестивалі є унікальними, колоритними драйверами розвитку креативних індустрій в Україні, які спонукають до впровадження інновацій та активної синергії з індустріями різних сегментів культурно- креативного простору на основі людиноцентризму.
{"title":"ФЕСТИВАЛІ ЯК ДРАЙВЕРИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ІНДУСТРІЙ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД","authors":"Христина Василівна Плецан","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256927","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256927","url":null,"abstract":"Мета статті — проаналізувати актуальні проблеми дослідження фестивалів як драйверів розвитку креативних індустрій у контексті історико-культурологічного підходу. Методологія передбачає застосування сукупності методів наукового дослідження загального та спеціального характеру. Ключовим методологічним підходом дослідження визначено історико-культурологічний, на основі якого проаналізовано розвиток фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. у культурологічній думці. Культурологічний підхід дав змогу довести, що фестивалі забезпечують синергію креативних ініціатив, історії, культурних цінностей, звичаїв і традицій, мистецтв і творчості, сприяючи сталому розвитку креативних індустрій та суспільства України загалом. За допомогою аналітико- синтетичного методу виокремлено особливості діяльності фестивалів у креативних індустріях в Україні, систематизовано основні класифікаційні підходи до фестивалів креативних секторів; метод логічного узагальнення використано для теоретичного обґрунтування історико-культурологічного підходу до дослідження ролі фестивалів креативних індустрій; використання прогностичного методу забезпечило можливість узагальнення багатогранності фестивалю як драйвера розвитку креативних індустрій. Наукова новизна полягає у теоретико-методологічній систематизації фестивалів кінця ХХ – початку ХХІ ст. в середовищі креативних індустрій крізь призму історико- культурологічного підходу. Висновки. Доведено, що фестивалі є унікальними, колоритними драйверами розвитку креативних індустрій в Україні, які спонукають до впровадження інновацій та активної синергії з індустріями різних сегментів культурно- креативного простору на основі людиноцентризму.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789322","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256902
Ірина Владиславівна Петрова
Мета статті — здійснити порівняльний аналіз методологічних підходів до понять «культурні та креативні індустрії». Імплементація культурних та креативних індустрій в політику багатьох держав та використання культури як «м’якої сили», що формує і зберігає культурну ідентичність й захищає державні інтереси, обумовлює необхідність конкретизації відповідного поняттєвого апарату. Методологія дослідження. Використано компаративний, системний та аналітичний методи, застосування яких дозволило виявити спільне і розбіжне у різних методологічних підходах (модель DCMS, символіко-текстова модель; концентрично-кругова модель; авторсько-правова модель; торговельно- орієнтована модель), що використовуються для означення культурно-креативних секторів у різних країнах світу. Наукова новизна полягає у систематизації наявних теоретичних напрацювань щодо проблеми поняття «культурні та креативні індустрії» в сучасній культурології; проаналізовано та схарактеризовано трансформаційні процеси, що позначилися на змістовому наповненні означеного поняття. Висновки. Розкрито особливості різних методологічних підходів, що використовуються урядами країн в управлінні культурними та креативними індустріями; сформульовано сприйняття культурних та креативних індустрій культурологами та економістами; схарактеризовано тренди культурних та креативних індустрій в сучасному світі. Наголошено на тому, що розвиток культурних та креативних індустрій відбувається завдяки колаборації мистецтва, культури, бізнесу й технологій. Доведено, що засадничими цінностями культурних та креативних індустрій є талант і художні здатності особи, інноваційна ідея, креативність й унікальність. Акцентовано на тому, що завдяки творенню конкурентоздатних ринкових продуктів внесок культурних і креативних індустрій в економіку держав є доволі відчутним й неперервно зростає. Конкретизація креативної діяльності у відповідних результатах (передусім — творенні культурного продукту) обумовлює, по-перше, становлення й розвиток багатоманітних культурних інституцій; по-друге, здійснення діяльності культурними менеджерами та митцями (у межах якої/якими продукується культурний продукт); по-третє, формує культурні цінності, смисли та символи.
{"title":"КУЛЬТУРНІ ТА КРЕАТИВНІ ІНДУСТРІЇ: ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕНЬ","authors":"Ірина Владиславівна Петрова","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256902","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256902","url":null,"abstract":"Мета статті — здійснити порівняльний аналіз методологічних підходів до понять «культурні та креативні індустрії». Імплементація культурних та креативних індустрій в політику багатьох держав та використання культури як «м’якої сили», що формує і зберігає культурну ідентичність й захищає державні інтереси, обумовлює необхідність конкретизації відповідного поняттєвого апарату. Методологія дослідження. Використано компаративний, системний та аналітичний методи, застосування яких дозволило виявити спільне і розбіжне у різних методологічних підходах (модель DCMS, символіко-текстова модель; концентрично-кругова модель; авторсько-правова модель; торговельно- орієнтована модель), що використовуються для означення культурно-креативних секторів у різних країнах світу. Наукова новизна полягає у систематизації наявних теоретичних напрацювань щодо проблеми поняття «культурні та креативні індустрії» в сучасній культурології; проаналізовано та схарактеризовано трансформаційні процеси, що позначилися на змістовому наповненні означеного поняття. Висновки. Розкрито особливості різних методологічних підходів, що використовуються урядами країн в управлінні культурними та креативними індустріями; сформульовано сприйняття культурних та креативних індустрій культурологами та економістами; схарактеризовано тренди культурних та креативних індустрій в сучасному світі. Наголошено на тому, що розвиток культурних та креативних індустрій відбувається завдяки колаборації мистецтва, культури, бізнесу й технологій. Доведено, що засадничими цінностями культурних та креативних індустрій є талант і художні здатності особи, інноваційна ідея, креативність й унікальність. Акцентовано на тому, що завдяки творенню конкурентоздатних ринкових продуктів внесок культурних і креативних індустрій в економіку держав є доволі відчутним й неперервно зростає. Конкретизація креативної діяльності у відповідних результатах (передусім — творенні культурного продукту) обумовлює, по-перше, становлення й розвиток багатоманітних культурних інституцій; по-друге, здійснення діяльності культурними менеджерами та митцями (у межах якої/якими продукується культурний продукт); по-третє, формує культурні цінності, смисли та символи.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789378","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256907
Костянтин Володимирович Кислюк
Мета статті — означити особливості «жіночих мілітарі» в українській культурі початку ХХІ ст. на матеріалах візуального контенту соціальної мережі Facebook. Українським «жіночим мілітарі» ми називаємо усталені у 2014–2021 рр. на рівні фрейму масової культури зображення (передусім фотографічні) жінок у військовому однострої, з мілітарними атрибутами, часто в реальній бойовій обстановці. Методологія дослідження поєднала кількісні (контент-аналіз, статистичні підрахунки) і якісні (структурний семіотико-семантичний аналіз) методи з культурологічною інтерпретацією результатів. Проаналізовано майже 2,5 тис. фото жінок у військовому однострої у фейсбук-акаунтах, які відображали різні контексти — жінка на військовій службі, жінка в реальних бойових діях, жінка на командних посадах у ЗСУ, жінка у військовому вбранні як штучний медіаоб’єкт. Наукова новизна — уперше «жіноче мілітарі», що в більшості розвинутих культур функціонує як модний стиль, розглянуто як відображення реального факту дедалі зростаючого залучення жінок до реальної служби в ЗСУ або їх участі в добровольчих військових формуваннях на сході Україні та втілення «войовничості» як риси українського національного характеру. Висновки. Визначено, що насправді «жіночі мілітарі» на реальній війні не становлять більшості, переважають зображення жінок за традиційними видами економічної активності та просте позування. Жінки навіть на командних посадах у ЗСУ частіше публікують приватні фото, ніж фото з офіційних церемоній, оскільки не розглядають військову службу як важливий соціальний ліфт. З’ясовано, що більша частина українських «жіночих мілітарі» корелятивно до трендів медіаглобалізму почасти постановна. У подібних фото зображення сконцентроване навколо вроди, жіночості героїні. Це демонструє суперечливість поступу фемінізму в українській культурі — одночасне розширення соціальних можливостей жінок і підкреслення архаїчного трактування їх гендеру.
{"title":"УКРАЇНСЬКІ ОСОБЛИВОСТІ «ЖІНОЧОГО МІЛІТАРІ» В СОЦІАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ FACEBOOK","authors":"Костянтин Володимирович Кислюк","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256907","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256907","url":null,"abstract":"Мета статті — означити особливості «жіночих мілітарі» в українській культурі початку ХХІ ст. на матеріалах візуального контенту соціальної мережі Facebook. Українським «жіночим мілітарі» ми називаємо усталені у 2014–2021 рр. на рівні фрейму масової культури зображення (передусім фотографічні) жінок у військовому однострої, з мілітарними атрибутами, часто в реальній бойовій обстановці. Методологія дослідження поєднала кількісні (контент-аналіз, статистичні підрахунки) і якісні (структурний семіотико-семантичний аналіз) методи з культурологічною інтерпретацією результатів. Проаналізовано майже 2,5 тис. фото жінок у військовому однострої у фейсбук-акаунтах, які відображали різні контексти — жінка на військовій службі, жінка в реальних бойових діях, жінка на командних посадах у ЗСУ, жінка у військовому вбранні як штучний медіаоб’єкт. Наукова новизна — уперше «жіноче мілітарі», що в більшості розвинутих культур функціонує як модний стиль, розглянуто як відображення реального факту дедалі зростаючого залучення жінок до реальної служби в ЗСУ або їх участі в добровольчих військових формуваннях на сході Україні та втілення «войовничості» як риси українського національного характеру. Висновки. Визначено, що насправді «жіночі мілітарі» на реальній війні не становлять більшості, переважають зображення жінок за традиційними видами економічної активності та просте позування. Жінки навіть на командних посадах у ЗСУ частіше публікують приватні фото, ніж фото з офіційних церемоній, оскільки не розглядають військову службу як важливий соціальний ліфт. З’ясовано, що більша частина українських «жіночих мілітарі» корелятивно до трендів медіаглобалізму почасти постановна. У подібних фото зображення сконцентроване навколо вроди, жіночості героїні. Це демонструє суперечливість поступу фемінізму в українській культурі — одночасне розширення соціальних можливостей жінок і підкреслення архаїчного трактування їх гендеру.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"19 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789551","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256916
Оксана Борисівна Кошелєва, Олена Анатоліївна Кравчук, Оксана Володимирівна Цисельська
Мета статті — визначити ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій у забезпеченні якості здобутої за їх допомогою дистанційної освіти. У статті проаналізовано інтерактивні дистанційні технології навчання, значна увага до яких зумовлена безпосереднім зв’язком з рівнем життя населення, а зміст людського капіталу визначається темпами зростання добробуту залежно від рівня освіти. Методологію дослідження становлять методи аналізу та синтезу, системний, історичний і культурологічний підходи, що дали можливість з’ясувати специфіку дистанційної освіти, прослідкувати етапи становлення та оцінити здатність ІКТ забезпечити її якість. Наукова новизна полягає в аналізі основних переваг та недоліків дистанційної форми навчання та визначенні напрямів вдосконалення використання ІКТ у системі дистанційної освіти. Висновки. На сучасному етапі онлайн-навчання стало основою для надання студентам вільного доступу до знань, покажчиком рівня свободи у виборі закладів вищої освіти незалежно від територіальної віддаленості, можливості навчання у зручний час, темпу засвоєння навчального матеріалу, впливу на конфігурацію навчальної програми та зменшення ризику упередженого ставлення з боку суб’єктів навчальної комунікації. Доведено, що без якісної дистанційної освіти неможливо побудувати сучасну систему безперервного навчання. Її якість має безпосередню залежність відповідності знань та умінь випускників навчального закладу вимогам ринку праці. Наголошено, що забезпечити якість дистанційної освіти можливо через розвиток інформаційно-комунікативних технологій. Водночас оцінка її якості має бути близькою до оцінки якості традиційної очної або заочної освіти та має відповідати однаковим вимогам. Це здійснюється шляхом виявлення чинників (системних елементів), керуючи якими можна забезпечити необхідну якість освіти та оцінити показники організації, процесу й засобів навчання.
{"title":"ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ","authors":"Оксана Борисівна Кошелєва, Олена Анатоліївна Кравчук, Оксана Володимирівна Цисельська","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256916","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256916","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити ефективність використання інформаційно-комунікативних технологій у забезпеченні якості здобутої за їх допомогою дистанційної освіти. У статті проаналізовано інтерактивні дистанційні технології навчання, значна увага до яких зумовлена безпосереднім зв’язком з рівнем життя населення, а зміст людського капіталу визначається темпами зростання добробуту залежно від рівня освіти. Методологію дослідження становлять методи аналізу та синтезу, системний, історичний і культурологічний підходи, що дали можливість з’ясувати специфіку дистанційної освіти, прослідкувати етапи становлення та оцінити здатність ІКТ забезпечити її якість. Наукова новизна полягає в аналізі основних переваг та недоліків дистанційної форми навчання та визначенні напрямів вдосконалення використання ІКТ у системі дистанційної освіти. Висновки. На сучасному етапі онлайн-навчання стало основою для надання студентам вільного доступу до знань, покажчиком рівня свободи у виборі закладів вищої освіти незалежно від територіальної віддаленості, можливості навчання у зручний час, темпу засвоєння навчального матеріалу, впливу на конфігурацію навчальної програми та зменшення ризику упередженого ставлення з боку суб’єктів навчальної комунікації. Доведено, що без якісної дистанційної освіти неможливо побудувати сучасну систему безперервного навчання. Її якість має безпосередню залежність відповідності знань та умінь випускників навчального закладу вимогам ринку праці. Наголошено, що забезпечити якість дистанційної освіти можливо через розвиток інформаційно-комунікативних технологій. Водночас оцінка її якості має бути близькою до оцінки якості традиційної очної або заочної освіти та має відповідати однаковим вимогам. Це здійснюється шляхом виявлення чинників (системних елементів), керуючи якими можна забезпечити необхідну якість освіти та оцінити показники організації, процесу й засобів навчання.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"18 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789647","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256923
Олександр Олександрович Кравчук
У статті досліджується творчий і життєвий шлях Михайла Кречка, який є уособленням української культурно-мистецької епохи. Понад 40 років присвятив він хоровому мистецтву України та викладацькій діяльності й виховав плеяду талановитої молоді. Метою дослідження є вивчення діяльності М. Кречка як диригента-педагога та порівняльний аналіз педагогічних методів М. Кречка з підходами його сучасника Л. Венедиктова. Методологію дослідження становлять біографічний, історичний, системно-аналітичний, а також культурологічний і мистецтвознавчий підходи для вивчення життєвого шляху М. Кречка, становлення його як диригента і педагога та виявлення методичних принципів, які використовував митець у своїй діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні постаті М. Кречка в контексті української культури, розгляді періодів його професійного становлення та аналізі спадкоємності хорової традиції у методах М. Кречка. Висновки. Визначено, що закладені педагогами Київської консерваторії І. Паторжинським та Е. Верьовкою-Скрипчинською професіональне розуміння хорового мистецтва, любов до української пісні та методико-педагогічні принципи у вихованні диригента-хормейстера були вдало реалізовані як у диригентській, так і викладацькій діяльності М. Кречка. Водночас видатному митцю вдалося створити і власні методи викладання. Доведено, що багатий життєвий досвід, навчання у метрів хорового мистецтва України, широкий кругозір та висока ерудиція дали змогу М. Кречку досягти успішних результатів у своїй педагогічній діяльності. Напрацьована методологія митця полягала у студентоцентрованому підході, виявленні специфіки творчого обдарування учня, розвитку самостійного мислення студента, пошуку індивідуальності, перспективах творчого втілення, переосмисленні власної інтерпретації, проведенні паралелей із творчого життя та передачі хорових традицій.
{"title":"МЕТОДИКО-ПРАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ МИХАЙЛА КРЕЧКА ПРИ РОБОТІ ЗІ СТУДЕНТАМИ-ХОРМЕЙСТЕРАМИ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)","authors":"Олександр Олександрович Кравчук","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256923","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256923","url":null,"abstract":"У статті досліджується творчий і життєвий шлях Михайла Кречка, який є уособленням української культурно-мистецької епохи. Понад 40 років присвятив він хоровому мистецтву України та викладацькій діяльності й виховав плеяду талановитої молоді. Метою дослідження є вивчення діяльності М. Кречка як диригента-педагога та порівняльний аналіз педагогічних методів М. Кречка з підходами його сучасника Л. Венедиктова. Методологію дослідження становлять біографічний, історичний, системно-аналітичний, а також культурологічний і мистецтвознавчий підходи для вивчення життєвого шляху М. Кречка, становлення його як диригента і педагога та виявлення методичних принципів, які використовував митець у своїй діяльності. Наукова новизна дослідження полягає в осмисленні постаті М. Кречка в контексті української культури, розгляді періодів його професійного становлення та аналізі спадкоємності хорової традиції у методах М. Кречка. Висновки. Визначено, що закладені педагогами Київської консерваторії І. Паторжинським та Е. Верьовкою-Скрипчинською професіональне розуміння хорового мистецтва, любов до української пісні та методико-педагогічні принципи у вихованні диригента-хормейстера були вдало реалізовані як у диригентській, так і викладацькій діяльності М. Кречка. Водночас видатному митцю вдалося створити і власні методи викладання. Доведено, що багатий життєвий досвід, навчання у метрів хорового мистецтва України, широкий кругозір та висока ерудиція дали змогу М. Кречку досягти успішних результатів у своїй педагогічній діяльності. Напрацьована методологія митця полягала у студентоцентрованому підході, виявленні специфіки творчого обдарування учня, розвитку самостійного мислення студента, пошуку індивідуальності, перспективах творчого втілення, переосмисленні власної інтерпретації, проведенні паралелей із творчого життя та передачі хорових традицій.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789196","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256901
Богдана Едуардівна Носенок
Мета статті — охарактеризувати історію як «культурний процес», спираючись на історіографію школи «Анналів» та періодичних видань — продовжувачів ідей істориків- анналістів. Методологія статті пов’язана з використанням міждисциплінарного підходу у культурології у комплексі із системним методом як ключової методології дослідження. а також застосовано наступні методи досліджень: дедуктивний та індуктивний, діалектичний, а також абстрагування й узагальнення. Наукова новизна полягає у розгляді «нової історичної науки» або ж «нової інтелектуальної історії» школи «Анналів» як фактора, котрий вплинув на становлення культуральних досліджень. Висновки. У статті нами було охарактеризовано школу «Анналів» та проаналізовано її роль у розвитку історіографічної тенденції у культуральних дослідженнях. У роботі було, зокрема, розмежовано історіографію та історію. Перша спирається на вивчення історичної літератури певного предмета та є синонімом історичної літератури. Друга ж постає одночасно і як наука про минуле, і як сукупність фактів минулого. Школу «Анналів» вважають проривом в області історіографії та історії. Вона була реакцією на кризу, котра охопила гуманітарні науки у ХІХ столітті. Школа «Анналів» пов’язана із поняттям «нової історії»: тотальної, всеохоплюючої, проблемної та зосередженої на людині історії, заглибленої у повсякдення. Традиційно говорять про чотири покоління школи «Анналів»: до першого покоління відносять М. Блока та Л. Февра, до другого — Ф. Броделя та Е. Лабрусса, до третього — Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа, Ф. Арьєса та Е. Ле Руа Ладюрі, нарешті, до четвертого — Б. Лепті, Ж. Ревеля та Ж.-К. Шмітта.
{"title":"ІСТОРІЯ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ПРОЦЕС У МЕТОДОЛОГІЇ «НОВОЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ» АННАЛІВ","authors":"Богдана Едуардівна Носенок","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256901","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256901","url":null,"abstract":"Мета статті — охарактеризувати історію як «культурний процес», спираючись на історіографію школи «Анналів» та періодичних видань — продовжувачів ідей істориків- анналістів. Методологія статті пов’язана з використанням міждисциплінарного підходу у культурології у комплексі із системним методом як ключової методології дослідження. а також застосовано наступні методи досліджень: дедуктивний та індуктивний, діалектичний, а також абстрагування й узагальнення. Наукова новизна полягає у розгляді «нової історичної науки» або ж «нової інтелектуальної історії» школи «Анналів» як фактора, котрий вплинув на становлення культуральних досліджень. Висновки. У статті нами було охарактеризовано школу «Анналів» та проаналізовано її роль у розвитку історіографічної тенденції у культуральних дослідженнях. У роботі було, зокрема, розмежовано історіографію та історію. Перша спирається на вивчення історичної літератури певного предмета та є синонімом історичної літератури. Друга ж постає одночасно і як наука про минуле, і як сукупність фактів минулого. Школу «Анналів» вважають проривом в області історіографії та історії. Вона була реакцією на кризу, котра охопила гуманітарні науки у ХІХ столітті. Школа «Анналів» пов’язана із поняттям «нової історії»: тотальної, всеохоплюючої, проблемної та зосередженої на людині історії, заглибленої у повсякдення. Традиційно говорять про чотири покоління школи «Анналів»: до першого покоління відносять М. Блока та Л. Февра, до другого — Ф. Броделя та Е. Лабрусса, до третього — Ж. Дюбі, Ж. Ле Гоффа, Ф. Арьєса та Е. Ле Руа Ладюрі, нарешті, до четвертого — Б. Лепті, Ж. Ревеля та Ж.-К. Шмітта.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789315","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256906
Наталія Гайсинюк
Мета статті — визначити специфіку інформаційно-документаційного забезпечення управлінських рішень та дослідити вплив на формування електронного урядування як форми організації ефективного державного управління. Методологія дослідження ґрунтується на методах аналізу і синтезу, а також принципах об’єктивності та системності (для розуміння процесу організації роботи з управлінськими документами та електронного документообігу; для визначення основних принципів електронного урядування і підвищення ефективності діяльності державних органів). Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значущості залучення інноваційних технологій в інформаційно- документаційне забезпечення. Висновки. Визначено, що використання новітніх технологій покращує якість управлінських рішень та пришвидшує роботу з документами. У такий спосіб відбувається формування нових управлінських відносин, побудованих на знаннях та інформації. Наголошено, що для оперативного управління інформаційним ресурсом та ефективного прийняття управлінських рішень постає потреба у впровадженні електронного документообігу як сукупності технологій, що оптимізує і змінює роботу органів влади. Доведено, що впровадження електронного документообігу безпосередньо пов’язане з електронним урядуванням як формою організації державного управління. Перевагами електронного урядування є прозорість та відкритість публічної адміністрації, економія матеріальних і часових ресурсів, оптимізація управління та підвищення якості надання адміністративних послуг, ефективність витрачання бюджетних коштів та скорочення витрат на утримання державного апарату, якісне надання адміністративних послуг, зменшення корупції в органах влади, забезпечення умов для розвитку електронної демократії через визначення населенням послуг, що надаватиме уряд, а також формування позитивного образу держави й суспільства.
{"title":"КУЛЬТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ З ДОКУМЕНТАМИ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ЕФЕКТИВНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ","authors":"Наталія Гайсинюк","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256906","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256906","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити специфіку інформаційно-документаційного забезпечення управлінських рішень та дослідити вплив на формування електронного урядування як форми організації ефективного державного управління. Методологія дослідження ґрунтується на методах аналізу і синтезу, а також принципах об’єктивності та системності (для розуміння процесу організації роботи з управлінськими документами та електронного документообігу; для визначення основних принципів електронного урядування і підвищення ефективності діяльності державних органів). Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значущості залучення інноваційних технологій в інформаційно- документаційне забезпечення. Висновки. Визначено, що використання новітніх технологій покращує якість управлінських рішень та пришвидшує роботу з документами. У такий спосіб відбувається формування нових управлінських відносин, побудованих на знаннях та інформації. Наголошено, що для оперативного управління інформаційним ресурсом та ефективного прийняття управлінських рішень постає потреба у впровадженні електронного документообігу як сукупності технологій, що оптимізує і змінює роботу органів влади. Доведено, що впровадження електронного документообігу безпосередньо пов’язане з електронним урядуванням як формою організації державного управління. Перевагами електронного урядування є прозорість та відкритість публічної адміністрації, економія матеріальних і часових ресурсів, оптимізація управління та підвищення якості надання адміністративних послуг, ефективність витрачання бюджетних коштів та скорочення витрат на утримання державного апарату, якісне надання адміністративних послуг, зменшення корупції в органах влади, забезпечення умов для розвитку електронної демократії через визначення населенням послуг, що надаватиме уряд, а також формування позитивного образу держави й суспільства.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49177086","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256888
Людмила Сергіївна Гоц
Трансгуманістичні інтенції тією чи іншою формою маніфестуються протягом усього існування людства. Однак у культурі кінця XX – початку ХХІ ст. з’являються потужні науково-технічні засоби для втілення трансгуманістичних ідеалів у фізичній реальності, конструювання нової транслюдської реальності. Трансгуманізм набуває самостійного ідеологічного значення, що зумовлює необхідність цілісного та багатогранного культурологічного аналізу його проблематики. Мета статті — концептуалізувати поняття «трансгуманізм», розглядаючи його в широкому культурному контексті, синхронно- діахронному вимірі культурного континууму. Завданнями дослідження є аналіз ключових особливостей основних різновидів трансгуманізму, створення відповідних дефініцій, типології та періодизації, а також аналіз основних тенденцій розвитку трансгуманізму. Комплексне авторське вирішення зазначених вище проблем становить наукову новизну цієї роботи. Методологія дослідження в рамках культурології базується на історико- культурному, синхронно-діахронному, системному, структурному підходах та наступних якісних методах: концептуальний і термінологічний аналіз, типологія та періодизація, компаративний, проблемно-хронологічний аналіз. Висновки. Концептуалізація поняття «трансгуманізм» у синхронно-діахронному вимірі культури надала можливість розробити цілісну типологію та періодизацію трансгуманізму і розробити відповідні дефініції. Авторська типологія трансгуманізму за типом світогляду подана в історико-логічній послідовності виникнення цих типів: 1) сакральний трансгуманізм (ідеалістичний) — міфологічний, магічний, релігійний, ідеалістично-філософський трансгуманізм; 2) секулярний трансгуманізм (матеріалістичний) — матеріалістично-філософський та науково-технологічний трансгуманізм; художній трансгуманізм існує протягом усієї історії людства — спочатку сакральний, а згодом і секулярний. Ці різновиди часто утворюють гібридні форми і співіснують у часі паралельно. Експліковано стійку тенденцію еволюції трансгуманізму від ідеального до матеріального.
{"title":"ТРАНСГУМАНІЗМ У СИНХРОННО-ДІАХРОННОМУ ВИМІРІ КУЛЬТУРИ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ, ТИПОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ","authors":"Людмила Сергіївна Гоц","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256888","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256888","url":null,"abstract":"Трансгуманістичні інтенції тією чи іншою формою маніфестуються протягом усього існування людства. Однак у культурі кінця XX – початку ХХІ ст. з’являються потужні науково-технічні засоби для втілення трансгуманістичних ідеалів у фізичній реальності, конструювання нової транслюдської реальності. Трансгуманізм набуває самостійного ідеологічного значення, що зумовлює необхідність цілісного та багатогранного культурологічного аналізу його проблематики. Мета статті — концептуалізувати поняття «трансгуманізм», розглядаючи його в широкому культурному контексті, синхронно- діахронному вимірі культурного континууму. Завданнями дослідження є аналіз ключових особливостей основних різновидів трансгуманізму, створення відповідних дефініцій, типології та періодизації, а також аналіз основних тенденцій розвитку трансгуманізму. Комплексне авторське вирішення зазначених вище проблем становить наукову новизну цієї роботи. Методологія дослідження в рамках культурології базується на історико- культурному, синхронно-діахронному, системному, структурному підходах та наступних якісних методах: концептуальний і термінологічний аналіз, типологія та періодизація, компаративний, проблемно-хронологічний аналіз. Висновки. Концептуалізація поняття «трансгуманізм» у синхронно-діахронному вимірі культури надала можливість розробити цілісну типологію та періодизацію трансгуманізму і розробити відповідні дефініції. Авторська типологія трансгуманізму за типом світогляду подана в історико-логічній послідовності виникнення цих типів: 1) сакральний трансгуманізм (ідеалістичний) — міфологічний, магічний, релігійний, ідеалістично-філософський трансгуманізм; 2) секулярний трансгуманізм (матеріалістичний) — матеріалістично-філософський та науково-технологічний трансгуманізм; художній трансгуманізм існує протягом усієї історії людства — спочатку сакральний, а згодом і секулярний. Ці різновиди часто утворюють гібридні форми і співіснують у часі паралельно. Експліковано стійку тенденцію еволюції трансгуманізму від ідеального до матеріального.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69788823","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256899
Михайло Георгійович Мурашкін
Мета статті — висвітлити, з’ясувати та довести положення про те, що очищення при медитативній практиці відрізняється від очищення, виникаючого спонтанно, що представлено в релігійно-містичній культурі. Методологія отримання нових знань ґрунтується на компаративному методі дослідження. Порівнюються різні стани свідомості, які документально засвідчують стани людини в релігійно-містичній культурі, мистецтві. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається такий феномен людської природи, як компенсаторне осяяння. Висновки. Доведено, що очищення при медитативній практиці відрізняється від компенсаторного осяяння, яке виникає випадково і спонтанно, без усілякої практики. Ці феномени знайдені, продемонстровані і доведені в релігійно-містичній культурі. Вони відрізняються від таких станів надсвідомості, як екстаз, катарсис, натхнення, інсайт, атараксія, транс. Екстаз — це психічний стан людини, коли вона захоплена якоюсь подією. Ця захопленість може доводити людину до заціпеніння. Катарсис — це очищення через емоційне потрясіння. Натхнення — це психічний стан людини, що супроводжується появою творчого хвилювання і зростання активності, яка реалізує задум. Інсайт — це раптовий здогад як розв’язати задачу. Атараксія — це душевний спокій, незворушність. Транс — це автоматичність поведінки. Всі ці стани можуть супроводжувати медитативну практику, але вони відрізняються від компенсаторного осяяння як стану припинення. Багатоманітна медитативна практика дає людині різні стани свідомості, або супроводжує їх. Компенсаторне осяяння, яке виникає поза штучною медитативною практикою, має певні риси-характеристики, які у своїй сукупності не має ніякий інший стан людини. За ці риси-характеристики, а також за властивість очищувати психіку від дріб’язкових дій, компенсаторне осяяння в релігійно-містичній культурі позначається як Вище, як Всевишній.
{"title":"МЕДИТАЦІЯ І КОМПЕНСАТОРНЕ ОСЯЯННЯ В РЕЛІГІЙНО- МІСТИЧНІЙ КУЛЬТУРІ (КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)","authors":"Михайло Георгійович Мурашкін","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256899","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256899","url":null,"abstract":"Мета статті — висвітлити, з’ясувати та довести положення про те, що очищення при медитативній практиці відрізняється від очищення, виникаючого спонтанно, що представлено в релігійно-містичній культурі. Методологія отримання нових знань ґрунтується на компаративному методі дослідження. Порівнюються різні стани свідомості, які документально засвідчують стани людини в релігійно-містичній культурі, мистецтві. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглядається такий феномен людської природи, як компенсаторне осяяння. Висновки. Доведено, що очищення при медитативній практиці відрізняється від компенсаторного осяяння, яке виникає випадково і спонтанно, без усілякої практики. Ці феномени знайдені, продемонстровані і доведені в релігійно-містичній культурі. Вони відрізняються від таких станів надсвідомості, як екстаз, катарсис, натхнення, інсайт, атараксія, транс. Екстаз — це психічний стан людини, коли вона захоплена якоюсь подією. Ця захопленість може доводити людину до заціпеніння. Катарсис — це очищення через емоційне потрясіння. Натхнення — це психічний стан людини, що супроводжується появою творчого хвилювання і зростання активності, яка реалізує задум. Інсайт — це раптовий здогад як розв’язати задачу. Атараксія — це душевний спокій, незворушність. Транс — це автоматичність поведінки. Всі ці стани можуть супроводжувати медитативну практику, але вони відрізняються від компенсаторного осяяння як стану припинення. Багатоманітна медитативна практика дає людині різні стани свідомості, або супроводжує їх. Компенсаторне осяяння, яке виникає поза штучною медитативною практикою, має певні риси-характеристики, які у своїй сукупності не має ніякий інший стан людини. За ці риси-характеристики, а також за властивість очищувати психіку від дріб’язкових дій, компенсаторне осяяння в релігійно-містичній культурі позначається як Вище, як Всевишній.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"61 13 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789301","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256904
Тетяна Ігорівна Совгира
Мета статті — осмислити значення технології як основного чинника організації суспільної праці та дослідити форми суспільної організації творчого процесу крізь призму технологічної складової. На прикладах мистецьких практик, яким притаманний коопераційний характер творчості, з’ясовуються питання авторства та чинники, що впливають на перебіг творчого процесу. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного і концептуального методів дослідження значення технології як основного чинника організації суспільної праці. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значення технології в організації творчого процесу і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу художньої творчості потребує з’ясування не лише технологічних особливостей виготовлення художнього твору, а й організаційних та економічних складових процесу творчої діяльності. Висновки. Вивчення сучасного стану культури та передового досвіду використання новітніх технологій у творчому процесі є необхідним завданням для культурологічних розвідок і принципових узагальнень щодо перебігу процесів художньої творчості. Відповідно до змін у технології відбуваються трансформації й в організації самого художнього процесу: на зміну індивідуальній творчості митця приходять колективи професійно підготовлених майстрів. Встановлено, що техніка і технологія у мистецькому творчому процесі, як і в будь-якому іншому виробництві, визначають способи суспільної організації праці. Отже, у процесі історичного розвитку мистецтво як виробництво «проходить» загальновідомі форми організації праці, переходячи від індивідуальної до колективної, зокрема кооперації, прикладом якої є художні майстерні, культурні практики, народжені у повсякденному трудовому процесі людей.
{"title":"ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ЧИННИК СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ (ВІД ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТВОРЧОСТІ ДО КООПЕРАЦІЙНОЇ СПІВПРАЦІ)","authors":"Тетяна Ігорівна Совгира","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256904","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256904","url":null,"abstract":"Мета статті — осмислити значення технології як основного чинника організації суспільної праці та дослідити форми суспільної організації творчого процесу крізь призму технологічної складової. На прикладах мистецьких практик, яким притаманний коопераційний характер творчості, з’ясовуються питання авторства та чинники, що впливають на перебіг творчого процесу. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного і концептуального методів дослідження значення технології як основного чинника організації суспільної праці. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні значення технології в організації творчого процесу і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу художньої творчості потребує з’ясування не лише технологічних особливостей виготовлення художнього твору, а й організаційних та економічних складових процесу творчої діяльності. Висновки. Вивчення сучасного стану культури та передового досвіду використання новітніх технологій у творчому процесі є необхідним завданням для культурологічних розвідок і принципових узагальнень щодо перебігу процесів художньої творчості. Відповідно до змін у технології відбуваються трансформації й в організації самого художнього процесу: на зміну індивідуальній творчості митця приходять колективи професійно підготовлених майстрів. Встановлено, що техніка і технологія у мистецькому творчому процесі, як і в будь-якому іншому виробництві, визначають способи суспільної організації праці. Отже, у процесі історичного розвитку мистецтво як виробництво «проходить» загальновідомі форми організації праці, переходячи від індивідуальної до колективної, зокрема кооперації, прикладом якої є художні майстерні, культурні практики, народжені у повсякденному трудовому процесі людей.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789495","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：