Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269391
Ірина Геннадіївна Споденець
Мета статті — на основі практичного досвіду реалізації інноваційного проєкту «За крок до лауреата» у відомчому науково-технічному музеї Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» — музейно-культурному комплексі «Український фізико-технічний інститут. Харків» висвітлити особливості впровадження сучасних інтерактивних музейно-мистецьких технологій популяризації історико-культурної та наукової спадщини. Методологія дослідження. Обґрунтовано застосування методології практичного музеєзнавства, системного підходу та теоретико-експериментальних й емпіричних наукових методів, зокрема аналізу, синтезу, експерименту, спостереження. Наукова новизна. Уперше у вітчизняній музейній практиці запропоновано інноваційну стратегію модернізації музейно-культурного комплексу на основі співпраці зі стейкхолдерами та культурно-креативними індустріями. На реальних прикладах обґрунтовано імерсивний підхід щодо організації заходу та висвітлено практичні результати експериментування з уперше застосованою у вітчизняному музейно-культурному середовищі технологією Verbatim (документальний театр). Розкрито особливості застосування технології Storytelling (розповідь історій) і технології квесту. Апробація інтерактивних технологій дала змогу зруйнувати класичну павільйонно-експозиційну форму трансляції науково-технічної спадщини, модернізувати формат екскурсії й вивести її на новий рівень. Висновки. Інноваційна стратегія розвитку МКК УФТІ й система об’єднаних певним концептом інтерактивних музейно-мистецьких технологій, що створили специфічні (комфортні) умови для осучаснення музейного закладу відповідно до запитів особистості й суспільства та водночас максимально ефективного використання потенціалу й ресурсів зацікавлених у співпраці партнерів — якісно новий музейний продукт, який не має аналогів.
{"title":"Презентація сучасних музейно-мистецьких технологій у середовищі музейно-культурного комплексу «Український фізико-технічний інститут. Харків»","authors":"Ірина Геннадіївна Споденець","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269391","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269391","url":null,"abstract":"Мета статті — на основі практичного досвіду реалізації інноваційного проєкту «За крок до лауреата» у відомчому науково-технічному музеї Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» — музейно-культурному комплексі «Український фізико-технічний інститут. Харків» висвітлити особливості впровадження сучасних інтерактивних музейно-мистецьких технологій популяризації історико-культурної та наукової спадщини. Методологія дослідження. Обґрунтовано застосування методології практичного музеєзнавства, системного підходу та теоретико-експериментальних й емпіричних наукових методів, зокрема аналізу, синтезу, експерименту, спостереження. Наукова новизна. Уперше у вітчизняній музейній практиці запропоновано інноваційну стратегію модернізації музейно-культурного комплексу на основі співпраці зі стейкхолдерами та культурно-креативними індустріями. На реальних прикладах обґрунтовано імерсивний підхід щодо організації заходу та висвітлено практичні результати експериментування з уперше застосованою у вітчизняному музейно-культурному середовищі технологією Verbatim (документальний театр). Розкрито особливості застосування технології Storytelling (розповідь історій) і технології квесту. Апробація інтерактивних технологій дала змогу зруйнувати класичну павільйонно-експозиційну форму трансляції науково-технічної спадщини, модернізувати формат екскурсії й вивести її на новий рівень. Висновки. Інноваційна стратегія розвитку МКК УФТІ й система об’єднаних певним концептом інтерактивних музейно-мистецьких технологій, що створили специфічні (комфортні) умови для осучаснення музейного закладу відповідно до запитів особистості й суспільства та водночас максимально ефективного використання потенціалу й ресурсів зацікавлених у співпраці партнерів — якісно новий музейний продукт, який не має аналогів.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69790147","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269368
Євген Петрович Ворожейкін
Мета статті — дослідити можливості взаємодії між культурологією та цифровими гуманітарними науками для розуміння векторів подальшого розвитку обох галузей у контексті вивчення питань, актуалізованих цифровою культурою. Методологія дослідження передбачає використання таких загальнонаукових методів, як аналіз та синтез. Метод аналізу застосовано для визначення специфіки та потенціалу цифрових гуманітарних наук та культурології, а метод синтезу — для встановлення зв’язків між цими дисциплінами у межах можливих варіацій співробітництва та взаємного збагачення. Наукова новизна роботи полягає у визначенні спільних інтересів та способів практичної взаємодії між цифровими гуманітарними науками та культурологією. Висновки. Зазначено, що цифрові гуманітарні науки — це міждисциплінарна галузь, яка націлена на поєднання гуманітарних наук з новими технологіями та обчислювальними методами. На основі аналізу інструментарію та видів діяльності цифрових гуманітарних наук та концептуальних підходів у галузі культурології було визначено й проаналізовано такі варіанти взаємодії: дослідження соціальних мереж, застосування методу дистанційного читання за допомогою програми Voyant Tools для визначення культурних закономірностей усередині одного тексту чи між кількома текстами, візуальні дослідження з використанням методу культурної аналітики Л. Мановича, диджиталізація культурної спадщини, популяризація культурологічних досліджень через застосування сучасних мультимедійних форм представлення інформації. Серед сучасних мультимедійних форм особлива увага приділена можливостям аудіовізуального есе. Зазначено, що культурологія здатна доповнити технічний інструментарій цифрових гуманітарних наук експертною оцінкою культурних процесів, зумовлених новими цифровими технологіями.
{"title":"Цифрові гуманітарні науки та культурологія: можливості взаємодії","authors":"Євген Петрович Ворожейкін","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269368","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269368","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити можливості взаємодії між культурологією та цифровими гуманітарними науками для розуміння векторів подальшого розвитку обох галузей у контексті вивчення питань, актуалізованих цифровою культурою. Методологія дослідження передбачає використання таких загальнонаукових методів, як аналіз та синтез. Метод аналізу застосовано для визначення специфіки та потенціалу цифрових гуманітарних наук та культурології, а метод синтезу — для встановлення зв’язків між цими дисциплінами у межах можливих варіацій співробітництва та взаємного збагачення. Наукова новизна роботи полягає у визначенні спільних інтересів та способів практичної взаємодії між цифровими гуманітарними науками та культурологією. Висновки. Зазначено, що цифрові гуманітарні науки — це міждисциплінарна галузь, яка націлена на поєднання гуманітарних наук з новими технологіями та обчислювальними методами. На основі аналізу інструментарію та видів діяльності цифрових гуманітарних наук та концептуальних підходів у галузі культурології було визначено й проаналізовано такі варіанти взаємодії: дослідження соціальних мереж, застосування методу дистанційного читання за допомогою програми Voyant Tools для визначення культурних закономірностей усередині одного тексту чи між кількома текстами, візуальні дослідження з використанням методу культурної аналітики Л. Мановича, диджиталізація культурної спадщини, популяризація культурологічних досліджень через застосування сучасних мультимедійних форм представлення інформації. Серед сучасних мультимедійних форм особлива увага приділена можливостям аудіовізуального есе. Зазначено, що культурологія здатна доповнити технічний інструментарій цифрових гуманітарних наук експертною оцінкою культурних процесів, зумовлених новими цифровими технологіями.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49164006","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269372
О. Л. Іващенко, Вікторія Віталіївна Подгаєцька, Вадим Іванович Дніпренко
Мета статті — дослідити особливості диджиталізації освітнього простору ЗВО культурно- мистецького спрямування в умовах сьогодення. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, як-от: теоретичний аналіз, синтез, опис, порівняння, систематизація та узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто особливості освітнього процесу у Київському національному університеті культури і мистецтв у контексті викликів сьогодення в умовах диджиталізації. Висновки. Виявлено, що диджиталізація докорінно змінює організаційні принципи та структуру освітнього простору ЗВО. Визначено, що трансформація освіти через диджиталізацію відбувається не лише на основі особистого вибору, а й на інституційному рівні. Диджиталізація суттєво впливає та змінює управління змістом освіти, методами, засобами та технологіями навчання, організаційними формами навчання та навчально-пізнавальною діяльністю, роблячи освітній простір мобільним, гнучким, персоналізованим та диференційованим. З’ясовано, що основними напрямами диджиталізації освітнього простору у ЗВО культурно-мистецького профілю є: створення освітніх ресурсів і цифрових платформ, які підтримують інтерактивний мультимедійний контент; розробка та впровадження інноваційних обчислювальних, мультимедійних та комп’ютерно-орієнтованих навчальних засобів і пристроїв для створення цифрового освітнього простору (мультимедійних класів, STEM-центрів наукових досліджень, лабораторій, інтегрованих груп, груп змішаного навчання); розробка дистанційної форми навчання з використанням когнітивних та мультимедійних технологій. Диджиталізація освітнього простору пропонує технологічні інновації для покращення результатів навчання та надання нових можливостей для здобувачів культурно-мистецької освіти та викладачів, що досягається за допомогою цифрового маркетингу, який спрямований на організацію взаємодії з освітнім і допоміжним персоналом, академічними й педагогічними працівниками, випускниками, студентами та абітурієнтами через різноманітні цифрові канали зв’язку.
{"title":"Диджиталізація освітнього простору ЗВО культурно-мистецького спрямування","authors":"О. Л. Іващенко, Вікторія Віталіївна Подгаєцька, Вадим Іванович Дніпренко","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269372","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269372","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити особливості диджиталізації освітнього простору ЗВО культурно- мистецького спрямування в умовах сьогодення. Методологія дослідження. Застосовано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, як-от: теоретичний аналіз, синтез, опис, порівняння, систематизація та узагальнення. Наукова новизна. Розглянуто особливості освітнього процесу у Київському національному університеті культури і мистецтв у контексті викликів сьогодення в умовах диджиталізації. Висновки. Виявлено, що диджиталізація докорінно змінює організаційні принципи та структуру освітнього простору ЗВО. Визначено, що трансформація освіти через диджиталізацію відбувається не лише на основі особистого вибору, а й на інституційному рівні. Диджиталізація суттєво впливає та змінює управління змістом освіти, методами, засобами та технологіями навчання, організаційними формами навчання та навчально-пізнавальною діяльністю, роблячи освітній простір мобільним, гнучким, персоналізованим та диференційованим. З’ясовано, що основними напрямами диджиталізації освітнього простору у ЗВО культурно-мистецького профілю є: створення освітніх ресурсів і цифрових платформ, які підтримують інтерактивний мультимедійний контент; розробка та впровадження інноваційних обчислювальних, мультимедійних та комп’ютерно-орієнтованих навчальних засобів і пристроїв для створення цифрового освітнього простору (мультимедійних класів, STEM-центрів наукових досліджень, лабораторій, інтегрованих груп, груп змішаного навчання); розробка дистанційної форми навчання з використанням когнітивних та мультимедійних технологій. Диджиталізація освітнього простору пропонує технологічні інновації для покращення результатів навчання та надання нових можливостей для здобувачів культурно-мистецької освіти та викладачів, що досягається за допомогою цифрового маркетингу, який спрямований на організацію взаємодії з освітнім і допоміжним персоналом, академічними й педагогічними працівниками, випускниками, студентами та абітурієнтами через різноманітні цифрові канали зв’язку.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789275","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269362
Павло Михайлович Берест
Мета статті — дослідити, проаналізувати та осмислити культурологічні складові етапів розвитку української шляхти й становлення туристичних дестинацій; визначити взаємозв’язок між цими двома процесами; започаткувати цілеспрямоване студіювання феномену впливу вітчизняних еліт на еволюцію туристичних дестинацій в контексті культурного розвитку соціуму. Актуальність роботи полягає в малодослідженості культурних аспектів розвитку туристичних дестинацій у взаємозв’язку з процесами становлення українських еліт. Основні методи дослідження засновані на використанні комплексного міждисциплінарного підходу, застосуванні методів аналізу та синтезу, генетичного, історіографічного, культурологічного, ретроспективного, методу реконструкції та ін. Завдяки системному аналізу культурологічних складових різних історичних епох вдалось детально означити соціокультурні процеси, що відбувались у ті часи. Наукова новизна роботи полягає у визначенні необхідності осмислення взаємозв’язку процесів розвитку еліт та туристичних дестинацій з позицій культурології; у виявленні й уточненні взаємозв’язку процесів еволюції розвитку еліт й туристичних дестинацій; у застосуванні спільної комплексної методики аналізу цих двох процесів. Результатом є аналіз культурних детермінантів становлення української шляхти й туристичних дестинацій та визначення їх взаємозв’язку. Знайдено та запропоновано шляхи вивчення зазначених процесів як важливих соціокультурних явищ. Висновки. Виявлено та виокремлено чинники соціокультурних трансформацій і кореляцій обох феноменів, що досліджуються; осмислено культурологічні складові процесів трансформації української шляхти, а також генезу туристичних дестинацій.
{"title":"Культурологічне підґрунтя виникнення туристичних дестинацій Центральної України в контексті становлення вітчизняних еліт","authors":"Павло Михайлович Берест","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269362","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269362","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити, проаналізувати та осмислити культурологічні складові етапів розвитку української шляхти й становлення туристичних дестинацій; визначити взаємозв’язок між цими двома процесами; започаткувати цілеспрямоване студіювання феномену впливу вітчизняних еліт на еволюцію туристичних дестинацій в контексті культурного розвитку соціуму. Актуальність роботи полягає в малодослідженості культурних аспектів розвитку туристичних дестинацій у взаємозв’язку з процесами становлення українських еліт. Основні методи дослідження засновані на використанні комплексного міждисциплінарного підходу, застосуванні методів аналізу та синтезу, генетичного, історіографічного, культурологічного, ретроспективного, методу реконструкції та ін. Завдяки системному аналізу культурологічних складових різних історичних епох вдалось детально означити соціокультурні процеси, що відбувались у ті часи. Наукова новизна роботи полягає у визначенні необхідності осмислення взаємозв’язку процесів розвитку еліт та туристичних дестинацій з позицій культурології; у виявленні й уточненні взаємозв’язку процесів еволюції розвитку еліт й туристичних дестинацій; у застосуванні спільної комплексної методики аналізу цих двох процесів. Результатом є аналіз культурних детермінантів становлення української шляхти й туристичних дестинацій та визначення їх взаємозв’язку. Знайдено та запропоновано шляхи вивчення зазначених процесів як важливих соціокультурних явищ. Висновки. Виявлено та виокремлено чинники соціокультурних трансформацій і кореляцій обох феноменів, що досліджуються; осмислено культурологічні складові процесів трансформації української шляхти, а також генезу туристичних дестинацій.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789625","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269385
Сергій Борисович Руденко, Катерина Сергіївна Прокудіна
Мета дослідження — верифікувати утилітарність концепції Альфреда Барра про хронологічні межі музеєфікації сучасного мистецтва для формування потенційної колекції Українського музею сучасного мистецтва. Методи. Застосовано такі методи: скептичний емпіризм, екстраполяцію, дедуктивну логіку, науковий критицизм. Наукова новизна. Уперше здійснено спробу адаптації концептуального досвіду МoМА до розв’язання проблеми визначення хронологічних меж потенційного зібрання Українського музею сучасного мистецтва. Попри відсутність збігів культурно-історичних контекстів хронологічну концепцію А. Барра можна розглядати як початковий гіпотетичний каркас для розробки темпоральної системи координат під час музеєфікації. Формально процес визначення хронологічних меж можна подати так: М — рік початку музеєфікації; R — реперна хронологічна точка предмета музеєфікації. R = M-8. T — баррівська «торпеда» — період предмета музеєфікації. T(х) [хвіст] = R-75. T(г) [голова] = R + 25. Т = Т(х) + Т(г). Фаза «руху торпеди» = T + 25, якщо M + 8. Висновки. Підхід з використанням двох хронологічних треків обумовлено тим, що «торпеда» має перебувати в перманентному русі на шляху до майбутнього. Кожні вісім років від початку музеєфікації хронологія предмета музеєфікації відсувається на двадцять п’ять років уперед. Отже, допустимою є екстраполяція формули А. Барра на сучасні українські реалії з урахуванням подібності в роботі музейних інститутів по всьому світу. З огляду на 2022 р. (хоча створення музею сучасного мистецтва в цьому році є малоймовірним) можна запропонувати таку хронологічну послідовність: 1939 р. – 1964 р. – 1989 р. – 2014 р. – 2039 р. Кожна з наведених дат, крім останньої, є знаковою для України, Європи, а подекуди й світу в цілому, а також впливає на художню культуру.
{"title":"Хронологічна концепція А. Барра в контексті формування потенційної колекції Українського музею сучасного мистецтва","authors":"Сергій Борисович Руденко, Катерина Сергіївна Прокудіна","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269385","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269385","url":null,"abstract":"Мета дослідження — верифікувати утилітарність концепції Альфреда Барра про хронологічні межі музеєфікації сучасного мистецтва для формування потенційної колекції Українського музею сучасного мистецтва. Методи. Застосовано такі методи: скептичний емпіризм, екстраполяцію, дедуктивну логіку, науковий критицизм. Наукова новизна. Уперше здійснено спробу адаптації концептуального досвіду МoМА до розв’язання проблеми визначення хронологічних меж потенційного зібрання Українського музею сучасного мистецтва. Попри відсутність збігів культурно-історичних контекстів хронологічну концепцію А. Барра можна розглядати як початковий гіпотетичний каркас для розробки темпоральної системи координат під час музеєфікації. Формально процес визначення хронологічних меж можна подати так: М — рік початку музеєфікації; R — реперна хронологічна точка предмета музеєфікації. R = M-8. T — баррівська «торпеда» — період предмета музеєфікації. T(х) [хвіст] = R-75. T(г) [голова] = R + 25. Т = Т(х) + Т(г). Фаза «руху торпеди» = T + 25, якщо M + 8. Висновки. Підхід з використанням двох хронологічних треків обумовлено тим, що «торпеда» має перебувати в перманентному русі на шляху до майбутнього. Кожні вісім років від початку музеєфікації хронологія предмета музеєфікації відсувається на двадцять п’ять років уперед. Отже, допустимою є екстраполяція формули А. Барра на сучасні українські реалії з урахуванням подібності в роботі музейних інститутів по всьому світу. З огляду на 2022 р. (хоча створення музею сучасного мистецтва в цьому році є малоймовірним) можна запропонувати таку хронологічну послідовність: 1939 р. – 1964 р. – 1989 р. – 2014 р. – 2039 р. Кожна з наведених дат, крім останньої, є знаковою для України, Європи, а подекуди й світу в цілому, а також впливає на художню культуру.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789909","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269388
Богдан Вячеславович Сварник
Мета статті — виявити особливості партисипативних практик видовищної культури ХХІ ст. на прикладі сучасних театральних форм. Методологія дослідження. Застосовано системно-структурний та аналітико-синтетичний методи (для структуризації понятійно- категоріального апарату та осмислення концепції співучасті); метод універсалізму (для виявлення спільної парадигми культури співучасті); типологічний метод (для з’ясування особливостей прояву партисипативних практик у театральному мистецтві). Наукова новизна. Досліджено парадигму сучасних видовищних видів мистецтва; уточнено та доповнено поняття «партисипативні практики» в контексті сучасної видовищної культури; розглянуто культуру співучасті глядача у творчому продукті; виявлено особливості діяльності сучасного партисипативного театру. Висновки. Тенденції практик співучасті сучасної видовищної культури безпосередньо пов’язані з феноменом партисипативної культури — вільної, діяльнісної та осмисленої участі людей в культурних, мистецьких та соціальних процесах. Практики співучасті в складній взаємодії з митцями, формою мистецтва, групою учасників, матеріальними аспектами та безперервністю діяльності сприяють підвищенню особистого та творчого рівня, а також надають підтримку в психосоціальному аспекті. Дослідження практик співучасті в контексті сучасної видовищної культури засвідчило, що театр, як один із видів видовищного мистецтва, може бути простором, у котрому виникає осмислення основи буття. Театр співучасті — це театр, який засновує свою діяльність на змістово-суттєвій участі глядачів, трупи театру, партнерів; пропонує глядачу задля осмислення зупинитися на тому, що доступно саме цієї миті.
{"title":"Партисипативні практики сучасної видовищної культури","authors":"Богдан Вячеславович Сварник","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269388","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269388","url":null,"abstract":"Мета статті — виявити особливості партисипативних практик видовищної культури ХХІ ст. на прикладі сучасних театральних форм. Методологія дослідження. Застосовано системно-структурний та аналітико-синтетичний методи (для структуризації понятійно- категоріального апарату та осмислення концепції співучасті); метод універсалізму (для виявлення спільної парадигми культури співучасті); типологічний метод (для з’ясування особливостей прояву партисипативних практик у театральному мистецтві). Наукова новизна. Досліджено парадигму сучасних видовищних видів мистецтва; уточнено та доповнено поняття «партисипативні практики» в контексті сучасної видовищної культури; розглянуто культуру співучасті глядача у творчому продукті; виявлено особливості діяльності сучасного партисипативного театру. Висновки. Тенденції практик співучасті сучасної видовищної культури безпосередньо пов’язані з феноменом партисипативної культури — вільної, діяльнісної та осмисленої участі людей в культурних, мистецьких та соціальних процесах. Практики співучасті в складній взаємодії з митцями, формою мистецтва, групою учасників, матеріальними аспектами та безперервністю діяльності сприяють підвищенню особистого та творчого рівня, а також надають підтримку в психосоціальному аспекті. Дослідження практик співучасті в контексті сучасної видовищної культури засвідчило, що театр, як один із видів видовищного мистецтва, може бути простором, у котрому виникає осмислення основи буття. Театр співучасті — це театр, який засновує свою діяльність на змістово-суттєвій участі глядачів, трупи театру, партнерів; пропонує глядачу задля осмислення зупинитися на тому, що доступно саме цієї миті.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69790096","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269353
Юрій Миколайович Зубай
Метою статті є розкриття основних досягнень видатних діячів музичної культури, мистецтва й педагогіки Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в аспекті їхнього наближення до сучасної дитячо-молодіжної аудиторії, з певними поправками й зауваженнями. Методологія дослідження У процесі розкриття представленоїпроблематики використано такі методи: історико-культурний, у межах якого оцінюється внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української фортепіанної школи, музичної педагогіки; компаративний метод, що дозволяє порівняти, співвіднести творчі й педагогічні досягнення митців із розвитком музичної культури, школи фортепіано, загально педагогічними підходами, що були притаманні вітчизняній музичній педагогіці в різні часи, особливо в XX столітті; синхронний метод, який сприяє оцінці стильово- жанрової палітри, засобів, форм і прийомів фортепіанної техніки, напрямів і тенденцій композиторської діяльності, що розгорталися в музичній культурі України в другій половині XX століття; діахронний метод, який дозволяє розглянути ці феномени музичної діяльності в історико-культурному часі. Наукова новизна розгорнута в ретроспективному огляді досягнень Ісаака Берковича та Миколи Сільванського у сфері фортепіанної творчості та виконавства, музичної педагогіки, що постали в Україні в другій половині XX ст. Перспективи подальших досліджень вказаної тематики полягають у значущості реалій культури України (музичної, зокрема) та її післявоєнного майбутнього, що в ньому велике значення має залучення дітей та молоді до музичної творчості. Висновки до статті містять позиції, що розкривають творчий шлях цих видатних діячів вітчизняної культури; тематику, форми й зміст фортепіанних творів, присвячених світу дитинства; проєктують можливості застосування творчості та методики цих майстрів у реаліях сьогоднішньої України та в її післявоєнному майбутньому.
{"title":"Внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української музичної педагогіки","authors":"Юрій Миколайович Зубай","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269353","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269353","url":null,"abstract":"Метою статті є розкриття основних досягнень видатних діячів музичної культури, мистецтва й педагогіки Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в аспекті їхнього наближення до сучасної дитячо-молодіжної аудиторії, з певними поправками й зауваженнями. Методологія дослідження У процесі розкриття представленоїпроблематики використано такі методи: історико-культурний, у межах якого оцінюється внесок Ісаака Берковича та Миколи Сільванського в розвиток української фортепіанної школи, музичної педагогіки; компаративний метод, що дозволяє порівняти, співвіднести творчі й педагогічні досягнення митців із розвитком музичної культури, школи фортепіано, загально педагогічними підходами, що були притаманні вітчизняній музичній педагогіці в різні часи, особливо в XX столітті; синхронний метод, який сприяє оцінці стильово- жанрової палітри, засобів, форм і прийомів фортепіанної техніки, напрямів і тенденцій композиторської діяльності, що розгорталися в музичній культурі України в другій половині XX століття; діахронний метод, який дозволяє розглянути ці феномени музичної діяльності в історико-культурному часі. Наукова новизна розгорнута в ретроспективному огляді досягнень Ісаака Берковича та Миколи Сільванського у сфері фортепіанної творчості та виконавства, музичної педагогіки, що постали в Україні в другій половині XX ст. Перспективи подальших досліджень вказаної тематики полягають у значущості реалій культури України (музичної, зокрема) та її післявоєнного майбутнього, що в ньому велике значення має залучення дітей та молоді до музичної творчості. Висновки до статті містять позиції, що розкривають творчий шлях цих видатних діячів вітчизняної культури; тематику, форми й зміст фортепіанних творів, присвячених світу дитинства; проєктують можливості застосування творчості та методики цих майстрів у реаліях сьогоднішньої України та в її післявоєнному майбутньому.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49514842","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269371
Заспа Ірина Юріївна
Мета статті — розглянути та дослідити трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, окреслити їх особливості; виявити їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановити взаємозв’язки між образами візуальної культури та життям українок, які є прототипами їх творення. Методологія дослідження. Застосовано такі теоретичні методи наукового пізнання: аналіз (для визначення сутності та особливостей жіночих образів-символів візуальної культури України, причин їх утворення, виявлення взаємозв’язків та наслідків для культури та соціуму); синтез (для об’єднання зібраних фактів і матеріалів дослідження у єдине ціле заради комплексного висвітлення проблеми творення, трансформацій та виявів досліджуваних образів). За допомогою емпіричного методу здійснено узагальнення та порівняння, а саме зіставлення форм виразу візуальних образів жінки і їх характеристик за часом творення, місцем та виявом у творчості, соціокультурній царині та інших сферах життя людини, простеження схожого та розбіжного. Для тлумачення образів, їх символізму значень використано герменевтичний метод дослідження із семіотичним осмисленням. Наукова новизна. Вперше зроблено спробу загального культурологічного аналізу жіночих образів-символів у візуальній сучасній культурі України, прослідковано їх трансформації й вплив на людину як суб’єкта та носія культури, зокрема на жінок. Висновки. У дослідженні розглянуто й проаналізовано трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, означено їх особливості, простежено зміни з огляду на розвиток суспільства та культури; виявлено їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановлено й опрацьовано взаємозв’язки, чинники впливу та умови їх творення.
{"title":"Трансформація жіночих образів-символів у сучасній українській візуальній культурі: час незалежності","authors":"Заспа Ірина Юріївна","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269371","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269371","url":null,"abstract":"Мета статті — розглянути та дослідити трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, окреслити їх особливості; виявити їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановити взаємозв’язки між образами візуальної культури та життям українок, які є прототипами їх творення. Методологія дослідження. Застосовано такі теоретичні методи наукового пізнання: аналіз (для визначення сутності та особливостей жіночих образів-символів візуальної культури України, причин їх утворення, виявлення взаємозв’язків та наслідків для культури та соціуму); синтез (для об’єднання зібраних фактів і матеріалів дослідження у єдине ціле заради комплексного висвітлення проблеми творення, трансформацій та виявів досліджуваних образів). За допомогою емпіричного методу здійснено узагальнення та порівняння, а саме зіставлення форм виразу візуальних образів жінки і їх характеристик за часом творення, місцем та виявом у творчості, соціокультурній царині та інших сферах життя людини, простеження схожого та розбіжного. Для тлумачення образів, їх символізму значень використано герменевтичний метод дослідження із семіотичним осмисленням. Наукова новизна. Вперше зроблено спробу загального культурологічного аналізу жіночих образів-символів у візуальній сучасній культурі України, прослідковано їх трансформації й вплив на людину як суб’єкта та носія культури, зокрема на жінок. Висновки. У дослідженні розглянуто й проаналізовано трансформації жіночих образів-символів як вияву культурної форми у візуальній культурі сучасної України, означено їх особливості, простежено зміни з огляду на розвиток суспільства та культури; виявлено їх вплив на життя народу в цілому та представниць жіночої статі зокрема; встановлено й опрацьовано взаємозв’язки, чинники впливу та умови їх творення.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49471650","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269383
Христина Василівна Плецан
Мета статті — здійснити наукове обґрунтування культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні. Для досягнення мети виокремлено такі завдання: розкрити теоретико-методологічні основи культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні; обґрунтувати зв’язок між культурологічним підходом і креативними індустріями; довести, що сутність виокремлених концептуальних підходів до вивчення культурологічного підходу креативних індустрій можна звести до тривимірного аспекту: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурологічному просторі креативних індустрій крізь призму людиноцентризму. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного, соціокультурного, концептуального методів та принципів діалектичної методології на основі, зокрема, принципів всебічного розгляду предмета, логічності, розвитку. Теоретична основа, що використовується в статті, ґрунтується на культурологічному підході. Використана методологія дала змогу виокремити й обґрунтувати специфіку креативних індустрій крізь призму культурологічних рефлексій. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні особливостей і перспектив розвитку сучасної культурології в синергетичному процесі креативних індустрій і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу культурологічного підходу до проблематики потребує з’ясування не лише теоретичних, а й кроссекторальних особливостей взаємодії у культурно-креативному середовищі. Висновки. Результати дослідження окреслюють перспективні вектори культурологічного підходу до визначення креативних індустрій у системі координат самореалізації особистості, розвитку культурних цінностей, трансформаційних процесів культурно-креативного простору. Це дало змогу розглядати креативні індустрії у тривимірному аспекті: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурно-креативному просторі крізь призму людиноцентризму.
{"title":"Культурологічний підхід до формування і еволюції креативних індустрій в Україні","authors":"Христина Василівна Плецан","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269383","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269383","url":null,"abstract":"Мета статті — здійснити наукове обґрунтування культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні. Для досягнення мети виокремлено такі завдання: розкрити теоретико-методологічні основи культурологічного підходу до формування та еволюції креативних індустрій в Україні; обґрунтувати зв’язок між культурологічним підходом і креативними індустріями; довести, що сутність виокремлених концептуальних підходів до вивчення культурологічного підходу креативних індустрій можна звести до тривимірного аспекту: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурологічному просторі креативних індустрій крізь призму людиноцентризму. Методологія дослідження передбачає застосування аналітичного, теоретичного, соціокультурного, концептуального методів та принципів діалектичної методології на основі, зокрема, принципів всебічного розгляду предмета, логічності, розвитку. Теоретична основа, що використовується в статті, ґрунтується на культурологічному підході. Використана методологія дала змогу виокремити й обґрунтувати специфіку креативних індустрій крізь призму культурологічних рефлексій. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні особливостей і перспектив розвитку сучасної культурології в синергетичному процесі креативних індустрій і зумовлена тим, що проведення повноцінного аналізу культурологічного підходу до проблематики потребує з’ясування не лише теоретичних, а й кроссекторальних особливостей взаємодії у культурно-креативному середовищі. Висновки. Результати дослідження окреслюють перспективні вектори культурологічного підходу до визначення креативних індустрій у системі координат самореалізації особистості, розвитку культурних цінностей, трансформаційних процесів культурно-креативного простору. Це дало змогу розглядати креативні індустрії у тривимірному аспекті: як потребу, як вимогу і як рушійну силу інновацій в культурно-креативному просторі крізь призму людиноцентризму.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789835","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-21DOI: 10.31866/2410-1311.40.2022.269386
Оксана Володимирівна Савенко
Мета статті — визначити спільні й відмінні риси між концептами «імідж» та «бренд» країни на основі обґрунтування соціокультурних маркерів їхнього позиціонування. В основу дослідження покладено загальнонаукову міждисциплінарну методологію, що спирається на фундаментальні положення іміджелогії, культурології, соціології, менеджменту та інших наук. Використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння тощо на основі принципів об’єктивності та достовірності викладених результатів. Наукова новизна. Окреслено основні підстави переорієнтації досліджень іміджу та бренду країни у русло соціокультурної методології. Це значно розширить межі наукового пошуку та аргументації висновків щодо їхньої характеристики, функцій, значення, а також інструментів та механізмів брендування. Висновки. Отже, такі неоднозначні феномени, як «бренд країни» та «імідж країни» потребують розгляду з різних поглядів з опорою на міждисциплінарну прагматизацію з метою формування виваженої концепції їх розуміння, оскільки фактично вони характеризують одне явище — сприйняття країни. Сприйняття країни є наслідком впливу низки насамперед суб’єктивних соціально-психологічних чинників (когніцій, можливостей індивідуального пізнання, емоцій та патернів поведінки людей), які у свою чергу опосередковані чинниками об’єктивного політичного, економічного, соціокультурного тощо ландшафту. Такий підхід вказує на необхідність визначення основних напрямів імплікаційних змін у першорядних положеннях іміджелогії та брендування країни з опорою на антропоорієнтовану соціокультурну методологію. Важливим чинником формування іміджу та бренду України повинне стати розуміння культурної політики як однієї з невід’ємних складових політики зовнішньої.
{"title":"Бренд та імідж країни: соціокультурна проєкція співвідношень понять","authors":"Оксана Володимирівна Савенко","doi":"10.31866/2410-1311.40.2022.269386","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.40.2022.269386","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити спільні й відмінні риси між концептами «імідж» та «бренд» країни на основі обґрунтування соціокультурних маркерів їхнього позиціонування. В основу дослідження покладено загальнонаукову міждисциплінарну методологію, що спирається на фундаментальні положення іміджелогії, культурології, соціології, менеджменту та інших наук. Використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння тощо на основі принципів об’єктивності та достовірності викладених результатів. Наукова новизна. Окреслено основні підстави переорієнтації досліджень іміджу та бренду країни у русло соціокультурної методології. Це значно розширить межі наукового пошуку та аргументації висновків щодо їхньої характеристики, функцій, значення, а також інструментів та механізмів брендування. Висновки. Отже, такі неоднозначні феномени, як «бренд країни» та «імідж країни» потребують розгляду з різних поглядів з опорою на міждисциплінарну прагматизацію з метою формування виваженої концепції їх розуміння, оскільки фактично вони характеризують одне явище — сприйняття країни. Сприйняття країни є наслідком впливу низки насамперед суб’єктивних соціально-психологічних чинників (когніцій, можливостей індивідуального пізнання, емоцій та патернів поведінки людей), які у свою чергу опосередковані чинниками об’єктивного політичного, економічного, соціокультурного тощо ландшафту. Такий підхід вказує на необхідність визначення основних напрямів імплікаційних змін у першорядних положеннях іміджелогії та брендування країни з опорою на антропоорієнтовану соціокультурну методологію. Важливим чинником формування іміджу та бренду України повинне стати розуміння культурної політики як однієї з невід’ємних складових політики зовнішньої.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789972","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：