Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256939
Юрій Іванович Горбань
Знання про археологію та історико-археологічну експертизу час від часу проходять перевірку на актуальність. Існують різні погляди на суть, зміст, структуру, динаміку, перспективи та методику проведення наукової археологічної експертизи. Різняться погляди щодо методології та методів їх дослідження, предметного поля цієї наукової та навчальної дисципліни. Однак не викликає сумнівів той факт, що трансформації історико-культурних процесів на сучасному етапі набувають небаченої глибини та справді загальнолюдського звучання. Навчально-методичний посібник «Експертиза предметів з археологічних колекцій. Доба каменю та бронзи», авторами якого є С. Пустовалов, І. Бондар, В. Кушнарьов, В. Пустовалов — це синтез накопиченого матеріалу та його теоретичне осмислення, узагальнення власного досвіду та аналіз методик дослідників, що визначає перспективи подальшого розвитку археології. Створення повноцінного посібника, що відповідає сучасному рівню розвитку науки та археології для закладів вищої освіти, спеціалізацією яких є музеєзнавство, експертиза історико-культурних цінностей, архівна справа — значуща подія в науковому житті. Актуальність представленого видання не викликає сумнівів. Сучасна археологія — різнопланова наукова дисципліна, що охоплює і вивчення найдавнішого людства, і уточнення відомостей недавніх епох, і дослідження пам’яток архітектури та ін. За роки розвитку археології накопичено масу матеріалів, проте велика кількість з них ще недостатньо осмислена та введена в науковий обіг. З огляду на формування підпільного ринку археологічних речей, посібник з експертизи речей, які надходять до музеїв з археологічних розкопок, є нагальною необхідністю. Автори висвітлили методологічні принципи оцінки автентичності речей, які надходять на експертизу до музею, митниці, реставраційної майстерні або на комісію до антикварного магазину.
{"title":"НОВІ РЕАЛІЇ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО НАДБАННЯ: ЕКСПЕРТИЗА АРХЕОЛОГІЧНИХ КОЛЕКЦІЙ","authors":"Юрій Іванович Горбань","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256939","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256939","url":null,"abstract":"Знання про археологію та історико-археологічну експертизу час від часу проходять перевірку на актуальність. Існують різні погляди на суть, зміст, структуру, динаміку, перспективи та методику проведення наукової археологічної експертизи. Різняться погляди щодо методології та методів їх дослідження, предметного поля цієї наукової та навчальної дисципліни. Однак не викликає сумнівів той факт, що трансформації історико-культурних процесів на сучасному етапі набувають небаченої глибини та справді загальнолюдського звучання. Навчально-методичний посібник «Експертиза предметів з археологічних колекцій. Доба каменю та бронзи», авторами якого є С. Пустовалов, І. Бондар, В. Кушнарьов, В. Пустовалов — це синтез накопиченого матеріалу та його теоретичне осмислення, узагальнення власного досвіду та аналіз методик дослідників, що визначає перспективи подальшого розвитку археології. Створення повноцінного посібника, що відповідає сучасному рівню розвитку науки та археології для закладів вищої освіти, спеціалізацією яких є музеєзнавство, експертиза історико-культурних цінностей, архівна справа — значуща подія в науковому житті. Актуальність представленого видання не викликає сумнівів. Сучасна археологія — різнопланова наукова дисципліна, що охоплює і вивчення найдавнішого людства, і уточнення відомостей недавніх епох, і дослідження пам’яток архітектури та ін. За роки розвитку археології накопичено масу матеріалів, проте велика кількість з них ще недостатньо осмислена та введена в науковий обіг. З огляду на формування підпільного ринку археологічних речей, посібник з експертизи речей, які надходять до музеїв з археологічних розкопок, є нагальною необхідністю. Автори висвітлили методологічні принципи оцінки автентичності речей, які надходять на експертизу до музею, митниці, реставраційної майстерні або на комісію до антикварного магазину.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789337","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256903
Ігор Петрович Печеранський
Мета статті — дослідити культурний релятивізм як методологічний підхід на прикладі творчості основних представників «американської школи історичної етнології» (Ф. Боаса, Р. Бенедикт, М. Мід та М. Герсковіца), розкрити його евристичний потенціал в межах антропологічної парадигми вивчення культури. Методологія дослідження передбачає використання принципу системності, синтезу логічного та історичного підходів, діахронічного методу. З допомогою принципу системності розкрито смислові зв’язки в межах культурного релятивізму. Синтез логічного та історичного дав змогу відтворити внутрішню зміну акцентів й ракурсів в межах культурного релятивізму. Діахронічний метод залучено для виявлення специфічних рис окремих методологічних аспектів й ракурсів культурного релятивізму та шляхів їхньої подальшої трансформації. Наукова новизна. У статті вперше з погляду сучасних українських культурологічних студій розглянуто внесок визнаних представників «американської школи історичної етнології» у розбудову релятивістичної методології, що вплинула на гуманітарний дискурс другої половини XX ст. та продовжує активно використовуватись у новітніх глобалізаційних, кроскультурних й постколоніальних проєктах. Висновки. Виявлено, що культурний релятивізм, як методологія аналізу культурних явищ і процесів, обґрунтований та концептуалізований саме в контексті американської культурологічної парадигми зусиллями зазначених представників школи історичної етнології. Доведено, що попри плюралізм підходів й деякі теоретичні розбіжності, культурному релятивізму все ж притаманні спільні риси: критика еволюціонізму та «етноцентризму»; апологія рівноправності культур різних народів й плюралізму історико-культурного процесу; погляд на культуру як на пластичне та динамічне утворення, органічно функціонуючу єдність як основу унікальної «локальної історії»; формування та послідовне використання власного інструментарію, термінології у зв’язку з розвитком технічних засобів польових досліджень. Слід зауважити, що культурному релятивізму притаманна іманентна еволюція позицій — від дифузіонізму та антропогеографічної еклектики через етнопсихологію до «етнософії» та диференціювання (філософський, методологічний та практично-ціннісний релятивізм).
{"title":"КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД В МЕЖАХ АМЕРИКАНСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЧНОЇ ТРАДИЦІЇ ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРИ (КІНЕЦЬ ХІХ – 70-ТІ РР. ХХ СТОЛІТТЯ)","authors":"Ігор Петрович Печеранський","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256903","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256903","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити культурний релятивізм як методологічний підхід на прикладі творчості основних представників «американської школи історичної етнології» (Ф. Боаса, Р. Бенедикт, М. Мід та М. Герсковіца), розкрити його евристичний потенціал в межах антропологічної парадигми вивчення культури. Методологія дослідження передбачає використання принципу системності, синтезу логічного та історичного підходів, діахронічного методу. З допомогою принципу системності розкрито смислові зв’язки в межах культурного релятивізму. Синтез логічного та історичного дав змогу відтворити внутрішню зміну акцентів й ракурсів в межах культурного релятивізму. Діахронічний метод залучено для виявлення специфічних рис окремих методологічних аспектів й ракурсів культурного релятивізму та шляхів їхньої подальшої трансформації. Наукова новизна. У статті вперше з погляду сучасних українських культурологічних студій розглянуто внесок визнаних представників «американської школи історичної етнології» у розбудову релятивістичної методології, що вплинула на гуманітарний дискурс другої половини XX ст. та продовжує активно використовуватись у новітніх глобалізаційних, кроскультурних й постколоніальних проєктах. Висновки. Виявлено, що культурний релятивізм, як методологія аналізу культурних явищ і процесів, обґрунтований та концептуалізований саме в контексті американської культурологічної парадигми зусиллями зазначених представників школи історичної етнології. Доведено, що попри плюралізм підходів й деякі теоретичні розбіжності, культурному релятивізму все ж притаманні спільні риси: критика еволюціонізму та «етноцентризму»; апологія рівноправності культур різних народів й плюралізму історико-культурного процесу; погляд на культуру як на пластичне та динамічне утворення, органічно функціонуючу єдність як основу унікальної «локальної історії»; формування та послідовне використання власного інструментарію, термінології у зв’язку з розвитком технічних засобів польових досліджень. Слід зауважити, що культурному релятивізму притаманна іманентна еволюція позицій — від дифузіонізму та антропогеографічної еклектики через етнопсихологію до «етнософії» та диференціювання (філософський, методологічний та практично-ціннісний релятивізм).","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789427","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256940
Ірина Владиславівна Петрова
Прискорений розвиток сучасного суспільства та його безліч проблем впливають і на сприйняття інформації, надлишок якої розпорошує увагу читача, усуваючи з культурного обрію фахову, спрямовану на виявлення однієї з важливих складових будь-якого суспільства — спеціальну освіту, за параметрами розвитку якої завжди можна скласти уяву про духовний рівень країни на кожному історичному етапі його розвитку, виявити важливі чинники, пов’язані з системою її організації, носіями, студентським складом тощо, а також звернути увагу на загальний стан вищої школи, оскільки саме в освіті відбиваються усі виміри суспільного життя країни. У цьому зв’язку слід звернути увагу на монографічно-довідкове видання «Вища культурологічна освіта в Україні: регіональний дискурс (крізь призму діяльності кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету)» (Рівне, 2021), підготовлене доктором культурології, професором кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету С. Виткаловим. Провідною метою видання є виявлення сутності та ролі професійної освіти у становленні молодого покоління, що надавалася й продовжує надаватися на кафедрі івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ.
{"title":"ВИЩА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ОСВІТА В РЕГІОНІ ОЧИМА ПЕДАГОГА-ДОСЛІДНИКА","authors":"Ірина Владиславівна Петрова","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256940","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256940","url":null,"abstract":"Прискорений розвиток сучасного суспільства та його безліч проблем впливають і на сприйняття інформації, надлишок якої розпорошує увагу читача, усуваючи з культурного обрію фахову, спрямовану на виявлення однієї з важливих складових будь-якого суспільства — спеціальну освіту, за параметрами розвитку якої завжди можна скласти уяву про духовний рівень країни на кожному історичному етапі його розвитку, виявити важливі чинники, пов’язані з системою її організації, носіями, студентським складом тощо, а також звернути увагу на загальний стан вищої школи, оскільки саме в освіті відбиваються усі виміри суспільного життя країни. У цьому зв’язку слід звернути увагу на монографічно-довідкове видання «Вища культурологічна освіта в Україні: регіональний дискурс (крізь призму діяльності кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету)» (Рівне, 2021), підготовлене доктором культурології, професором кафедри івент-індустрій, культурології та музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету С. Виткаловим. Провідною метою видання є виявлення сутності та ролі професійної освіти у становленні молодого покоління, що надавалася й продовжує надаватися на кафедрі івент-індустрій, культурології та музеєзнавства РДГУ.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789443","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256905
Тетяна Іванівна Биркович, Світлана Петрівна Паламарчук, Віктор Іванович Биркович
Мета статті — визначити сутність та специфічні особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів як чинника нормального існування цивілізації та успішного розв’язання сучасних екологічних проблем. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових теоретичних методів аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження, які дозволили розкрити особливості прояву екологічної культури сучасної молоді. Дослідження проявів екологічної культури сучасної молоді вимагає застосування міждисциплінарного підходу, що базується на комплексному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (культурології, екології, соціології, філософії, педагогіки, психології та права). Системний підхід до формування екологічної культури дозволив визначити роль та значення окремих елементів, які формують екологічну культуру особистості, їх взаємозв’язок та взаємозалежність. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні дефініцій екологічної культури сучасної молоді як певної системи. Висновки. Екологічна культура особистості розглянута як частина загальнолюдської культури, система соціальних відносин, суспільних та індивідуальних морально-етичних норм, поглядів, установок та цінностей, які стосуються взаємин людини та природи. Особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів є невід’ємною частиною національної культури, що формується в суспільній свідомості та поведінці людей протягом життя та діяльності поколінь безперервною екологічною освітою й просвітою. Екологічна культура сучасної молоді є своєрідним відображенням цілісності світу на основі його практичного та духовно-інтелектуального осмислення, а її прояви відбуваються на підставі екологічних знань, безпечних та екологічно чистих технологій, норм, цінностей та навичок поведінки, сприйняття та почуттів, відповідного належного законодавчого закріплення, що поширюються на всю систему активності людства.
{"title":"ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИКЛИКІВ","authors":"Тетяна Іванівна Биркович, Світлана Петрівна Паламарчук, Віктор Іванович Биркович","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256905","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256905","url":null,"abstract":"Мета статті — визначити сутність та специфічні особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів як чинника нормального існування цивілізації та успішного розв’язання сучасних екологічних проблем. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових теоретичних методів аналізу, синтезу, абстрагування, спостереження, які дозволили розкрити особливості прояву екологічної культури сучасної молоді. Дослідження проявів екологічної культури сучасної молоді вимагає застосування міждисциплінарного підходу, що базується на комплексному поєднанні методів і принципів низки соціогуманітарних наук (культурології, екології, соціології, філософії, педагогіки, психології та права). Системний підхід до формування екологічної культури дозволив визначити роль та значення окремих елементів, які формують екологічну культуру особистості, їх взаємозв’язок та взаємозалежність. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні дефініцій екологічної культури сучасної молоді як певної системи. Висновки. Екологічна культура особистості розглянута як частина загальнолюдської культури, система соціальних відносин, суспільних та індивідуальних морально-етичних норм, поглядів, установок та цінностей, які стосуються взаємин людини та природи. Особливості прояву екологічної культури сучасної молоді в контексті екологічних викликів є невід’ємною частиною національної культури, що формується в суспільній свідомості та поведінці людей протягом життя та діяльності поколінь безперервною екологічною освітою й просвітою. Екологічна культура сучасної молоді є своєрідним відображенням цілісності світу на основі його практичного та духовно-інтелектуального осмислення, а її прояви відбуваються на підставі екологічних знань, безпечних та екологічно чистих технологій, норм, цінностей та навичок поведінки, сприйняття та почуттів, відповідного належного законодавчого закріплення, що поширюються на всю систему активності людства.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789511","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256913
Юлія Миколаївна Ключко
Мета статті — уточнити поняття інклюзії в контексті стратегії розвитку музейних закладів; дослідити актуальні соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв України та визначити тенденції їх розвитку. Методологія дослідження базується на загальнонауковому принципі об’єктивності, структурно-функціональному й аналітичному методах під час аналізу соціокультурних практик інклюзії в діяльності музеїв. З огляду на сучасний стан музейної справи в Україні систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки проблеми; показано, що тема дослідження на сучасному етапі не має комплексного відображення у вітчизняній науковій літературі. Наукова новизна полягає у визначенні основних векторів розвитку соціокультурних практик інклюзії в діяльності вітчизняних музеїв, дослідженні найуспішніших проєктів українських музеїв в контексті стратегії розвитку музейної галузі. Висновки. З’ясовано, що для сучасної музейної галузі України формування нової реальності та смислів через осмислення практик забезпечення доступу і створення інклюзивного середовища є однією із найважливіших тенденцій розвитку. Визначено, що соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв являють собою сукупність практик та інструментів, спрямованих на подолання соціальної ексклюзії. Доведено, що музейна інклюзія — це процес, серед характерних ознак якого постійний пошук ефективних методик та форм, які враховують питання багатоманітності, навчають співіснувати з відмінностями і розглядаються як стимул у прилученні музейної аудиторії до надбань історико-культурної спадщини. Інклюзія як музейна концепція знаходиться у стані постійного розвитку і є на сьогодні важливою складовою музейної політики та стратегій, які орієнтовані на подолання причин і наслідків нерівності, дискримінації та ексклюзії. Доведено, що вітчизняний музейний простір значно розширився через залучення партнерів для реалізації міждисциплінарних та міжмузейних інклюзивних проєктів. Визначено перспективні вектори розвитку інклюзивних практик в українських музеях.
{"title":"СУЧАСНІ СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ ІНКЛЮЗІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЇВ","authors":"Юлія Миколаївна Ключко","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256913","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256913","url":null,"abstract":"Мета статті — уточнити поняття інклюзії в контексті стратегії розвитку музейних закладів; дослідити актуальні соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв України та визначити тенденції їх розвитку. Методологія дослідження базується на загальнонауковому принципі об’єктивності, структурно-функціональному й аналітичному методах під час аналізу соціокультурних практик інклюзії в діяльності музеїв. З огляду на сучасний стан музейної справи в Україні систематизовано та узагальнено основні теоретичні здобутки проблеми; показано, що тема дослідження на сучасному етапі не має комплексного відображення у вітчизняній науковій літературі. Наукова новизна полягає у визначенні основних векторів розвитку соціокультурних практик інклюзії в діяльності вітчизняних музеїв, дослідженні найуспішніших проєктів українських музеїв в контексті стратегії розвитку музейної галузі. Висновки. З’ясовано, що для сучасної музейної галузі України формування нової реальності та смислів через осмислення практик забезпечення доступу і створення інклюзивного середовища є однією із найважливіших тенденцій розвитку. Визначено, що соціокультурні практики інклюзії в діяльності музеїв являють собою сукупність практик та інструментів, спрямованих на подолання соціальної ексклюзії. Доведено, що музейна інклюзія — це процес, серед характерних ознак якого постійний пошук ефективних методик та форм, які враховують питання багатоманітності, навчають співіснувати з відмінностями і розглядаються як стимул у прилученні музейної аудиторії до надбань історико-культурної спадщини. Інклюзія як музейна концепція знаходиться у стані постійного розвитку і є на сьогодні важливою складовою музейної політики та стратегій, які орієнтовані на подолання причин і наслідків нерівності, дискримінації та ексклюзії. Доведено, що вітчизняний музейний простір значно розширився через залучення партнерів для реалізації міждисциплінарних та міжмузейних інклюзивних проєктів. Визначено перспективні вектори розвитку інклюзивних практик в українських музеях.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789587","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-28DOI: 10.31866/2410-1311.39.2022.256926
Руслан Степанович Мохнюк
Мета статті — узагальнити сучасні інклюзивні практики у контексті культуротворчого чинника розвитку громадянського суспільства та окреслити наявні проблеми у цій царині. Актуальним постає сьогодні питання інклюзії в Україні з огляду на соціальну значущість, недостатню до неї увагу у попередні роки та у зв’язку з загостренням ситуації, пов’язаної з російсько-українською війною, наявністю осіб з інвалідністю. Методологія дослідження базується на загальних методах емпіричних і теоретичних досліджень, зокрема аналізі, синтезі, узагальненні. Теоретичний аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів здійснено з метою вироблення концептуального підходу до розгляду явищ інклюзії та безбар’єрності. На основі культурологічного методу виявлено культуротворчий чинник розвитку громадянського суспільства в контексті формування інклюзивного середовища. Метод узагальнення використано для систематизації регіональної інклюзивної практики. Наукова новизна полягає у з’ясуванні наявності культуротворчого чинника в інклюзивному просторі та активації громадянського суспільства у цьому процесі. Висновки. Концепція заявленої теми передбачає використання моделей «людина- людина» з її культурною домінантою та «людина-інклюзивний простір» з культуротворчим підходом до організації безбар’єрності. Аналіз теоретичної основи та практичної ситуації в інклюзивному сегменті України дав змогу окреслити завдання: законодавче забезпечення інклюзивного процесу підзаконними актами; налагодження взаємозв’язку та синергії державних і недержавних інституцій в інклюзивному та безбар’єрному просторі; активізація громадськими інституціями контролюючої функції у питанні безбар’єрності; встановлення діалогу між учасниками інклюзивного процесу; використання іміджетворчих інструментів з метою популяризації інклюзії в інформаційному просторі України; кластерний підхід до організації інклюзивних проєктів. Інклюзія повинна стати природною потребою, ментальною рисою, а пришвидшує цей процес саморозвитку особистості культуротворчий чинник.
{"title":"ІНКЛЮЗІЯ ЯК ОДИН З НАПРЯМІВ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА: ЧИННИК КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ","authors":"Руслан Степанович Мохнюк","doi":"10.31866/2410-1311.39.2022.256926","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.39.2022.256926","url":null,"abstract":"Мета статті — узагальнити сучасні інклюзивні практики у контексті культуротворчого чинника розвитку громадянського суспільства та окреслити наявні проблеми у цій царині. Актуальним постає сьогодні питання інклюзії в Україні з огляду на соціальну значущість, недостатню до неї увагу у попередні роки та у зв’язку з загостренням ситуації, пов’язаної з російсько-українською війною, наявністю осіб з інвалідністю. Методологія дослідження базується на загальних методах емпіричних і теоретичних досліджень, зокрема аналізі, синтезі, узагальненні. Теоретичний аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів здійснено з метою вироблення концептуального підходу до розгляду явищ інклюзії та безбар’єрності. На основі культурологічного методу виявлено культуротворчий чинник розвитку громадянського суспільства в контексті формування інклюзивного середовища. Метод узагальнення використано для систематизації регіональної інклюзивної практики. Наукова новизна полягає у з’ясуванні наявності культуротворчого чинника в інклюзивному просторі та активації громадянського суспільства у цьому процесі. Висновки. Концепція заявленої теми передбачає використання моделей «людина- людина» з її культурною домінантою та «людина-інклюзивний простір» з культуротворчим підходом до організації безбар’єрності. Аналіз теоретичної основи та практичної ситуації в інклюзивному сегменті України дав змогу окреслити завдання: законодавче забезпечення інклюзивного процесу підзаконними актами; налагодження взаємозв’язку та синергії державних і недержавних інституцій в інклюзивному та безбар’єрному просторі; активізація громадськими інституціями контролюючої функції у питанні безбар’єрності; встановлення діалогу між учасниками інклюзивного процесу; використання іміджетворчих інструментів з метою популяризації інклюзії в інформаційному просторі України; кластерний підхід до організації інклюзивних проєктів. Інклюзія повинна стати природною потребою, ментальною рисою, а пришвидшує цей процес саморозвитку особистості культуротворчий чинник.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789262","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-10-29DOI: 10.31866/2410-1311.38.2021.245523
Анастасія Миколаївна Біленька
Мета статті — висвітлити етапи еволюції українського сценічного слова в кінематографі 30–40-х рр. ХХ ст. в історико-культурному аспекті, а також проаналізувати особливості соціалістичного реалізму та його вплив на кінематограф. Методологія дослідження передбачає застосування історичного та культурологічного підходів. Метод історичної ретроспекції використано задля аналізу сценічного слова в акторських кінороботах досліджуваного періоду. Культурологічний метод залучено для дослідження впливу ідеологічних засад держави на соціокультурне і ментальне середовище через сценічне слово. Художньо-історичний метод дав змогу відтворити репетиційну роботу над створенням кінообразів, а також діяльність кінорежисерів зазначеного періоду та певних культурно-політичних реалій. Наукова новизна. В статті окреслено значення впливу радянської ідеології на функціонування сценічного слова в українському кінематографі, зокрема в його інтонаційному вираженні. Висновки. Кінематограф — галузь культури, яка залежить від політичних процесів у країні і є ефективним засобом пропаганди ідей. На прикладі інтонаційного малюнку ролі та інших мовних засобів, якими користуються актори для створення кінообразу, проаналізовано, які політичні ідеї були актуальні у досліджуваний період. Визначено, що на авансцену мистецтва 30–40-х рр. ХХ ст. з появою звуку виходить позитивний герой. Утвердження нового героя потребувало використання конкретних мовно-виражальних засобів гри, які слугували принципам соціалістичного реалізму. Варто зауважити, що саме від конкретних дій влади залежить мовна ситуація в країні, а з огляду на те, що останнім часом джерелом дискусій стали зміни до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», досліджувана тема є особливо актуальною.
{"title":"СЦЕНІЧНЕ СЛОВО У ВІТЧИЗНЯНОМУ КІНЕМАТОГРАФІ 30-40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ АСПЕКТ","authors":"Анастасія Миколаївна Біленька","doi":"10.31866/2410-1311.38.2021.245523","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245523","url":null,"abstract":"Мета статті — висвітлити етапи еволюції українського сценічного слова в кінематографі 30–40-х рр. ХХ ст. в історико-культурному аспекті, а також проаналізувати особливості соціалістичного реалізму та його вплив на кінематограф. Методологія дослідження передбачає застосування історичного та культурологічного підходів. Метод історичної ретроспекції використано задля аналізу сценічного слова в акторських кінороботах досліджуваного періоду. Культурологічний метод залучено для дослідження впливу ідеологічних засад держави на соціокультурне і ментальне середовище через сценічне слово. Художньо-історичний метод дав змогу відтворити репетиційну роботу над створенням кінообразів, а також діяльність кінорежисерів зазначеного періоду та певних культурно-політичних реалій. Наукова новизна. В статті окреслено значення впливу радянської ідеології на функціонування сценічного слова в українському кінематографі, зокрема в його інтонаційному вираженні. Висновки. Кінематограф — галузь культури, яка залежить від політичних процесів у країні і є ефективним засобом пропаганди ідей. На прикладі інтонаційного малюнку ролі та інших мовних засобів, якими користуються актори для створення кінообразу, проаналізовано, які політичні ідеї були актуальні у досліджуваний період. Визначено, що на авансцену мистецтва 30–40-х рр. ХХ ст. з появою звуку виходить позитивний герой. Утвердження нового героя потребувало використання конкретних мовно-виражальних засобів гри, які слугували принципам соціалістичного реалізму. Варто зауважити, що саме від конкретних дій влади залежить мовна ситуація в країні, а з огляду на те, що останнім часом джерелом дискусій стали зміни до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», досліджувана тема є особливо актуальною.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"58 19 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69788680","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-10-29DOI: 10.31866/2410-1311.38.2021.245712
Яніна Олексіївна Журба
Мета статті — виявити та дослідити соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів — системного аналізу, порівняння та узагальнення, що забезпечило різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. вперше висвітлено в контексті культурології. Висновки. В дослідженні визначено, що соціальний аспект відіграє провідну роль в процесі виникнення блюзу. Історичні умови стали причиною формування специфічних характеристик соціальних процесів, що мали вагоме значення в контексті буття афроамериканської спільноти ХІХ ст. на території США. Встановлено, що саме зміни в соціальному просторі, які відбулися після офіційного скасування рабства, стали каталізатором народження нових форм в афроамериканській культурі. Специфіка зазначених соціальних процесів полягала в особливостях ресоціалізації афроамериканців у суспільстві США, соціальній ізоляції, що великим чином утискала явище соціальної творчості в афроамериканському середовищі, аспекті перманентного опору та боротьби афроамериканців за свої права в американському соціумі, що сприяв збереженню сталості характерних елементів афроамериканської культури. Зазначені характеристики сприяли виділенню афроамериканської культури на тлі культури США, а надалі й світової культури. Саме цей аспект необхідно визначити як головну причину широкомасштабного розповсюдження та впливу явищ афроамериканської культури, зокрема блюзу, на появу та становлення панівного пласту музичної культури, який визначається як неакадемічна музика ХХ ст.
{"title":"СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ БЛЮЗУ ЯК ПРОВІДНОГО ЯВИЩА АФРОАМЕРИКАНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ","authors":"Яніна Олексіївна Журба","doi":"10.31866/2410-1311.38.2021.245712","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245712","url":null,"abstract":"Мета статті — виявити та дослідити соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів — системного аналізу, порівняння та узагальнення, що забезпечило різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. вперше висвітлено в контексті культурології. Висновки. В дослідженні визначено, що соціальний аспект відіграє провідну роль в процесі виникнення блюзу. Історичні умови стали причиною формування специфічних характеристик соціальних процесів, що мали вагоме значення в контексті буття афроамериканської спільноти ХІХ ст. на території США. Встановлено, що саме зміни в соціальному просторі, які відбулися після офіційного скасування рабства, стали каталізатором народження нових форм в афроамериканській культурі. Специфіка зазначених соціальних процесів полягала в особливостях ресоціалізації афроамериканців у суспільстві США, соціальній ізоляції, що великим чином утискала явище соціальної творчості в афроамериканському середовищі, аспекті перманентного опору та боротьби афроамериканців за свої права в американському соціумі, що сприяв збереженню сталості характерних елементів афроамериканської культури. Зазначені характеристики сприяли виділенню афроамериканської культури на тлі культури США, а надалі й світової культури. Саме цей аспект необхідно визначити як головну причину широкомасштабного розповсюдження та впливу явищ афроамериканської культури, зокрема блюзу, на появу та становлення панівного пласту музичної культури, який визначається як неакадемічна музика ХХ ст.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"19 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69788770","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-10-29DOI: 10.31866/2410-1311.38.2021.245892
Тетяна Ігорівна Совгира
Мета статті — виявити унікальну роль технології у створенні художнього твору та організації творчого процесу, з’ясувати її специфіку у виробництві художніх творів. Методологія ґрунтується на застосуванні аналітичного, теоретичного і концептуального методів дослідження значення технології як способу організації художнього процесу в культурному становленні людства. Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні поняття «технологія» як творчого методу. Виявлена формотворча роль технології у з’ясуванні стилю та жанру художнього твору. Висновки. Сучасне розуміння технології полягає у синтезі математичних, природничих наук та культурних надбань, яке застосовується скрізь, де йдеться про прогрес людства. Доведено, що технологія є методом художньої творчості — вона визначає специфіку твору з практичного боку. Тому впродовж культурного становлення людства відбувається поступове технологічне вдосконалення мистецтва. Виявлено, що техніко-технологічні відмінності не тільки впливають на формування різних видів і напрямів мистецтва, але й призводять до утворення різноманітних жанрів та їх диференціації, а також класифікації жанрово-стилістичного розмаїття. Застосування певної виробничої техніки в творчості формує художній стиль. Встановлено, що художній стиль являє собою «застиглий» у творі відбиток техніки та технології його виготовлення, виробництва. Тобто поняття художнього стилю невід’ємне від технології організації художнього процесу. Визначено, що специфіка технології обумовлюється витратним матеріалом. Зокрема, відповідно до цього назви живописних технік часто збігаються з витратними матеріалами. Зауважено, що у мистецтві скульптури також простежується формоутворювальна роль технології у процесі художнього виробництва.
{"title":"ТЕХНОЛОГІЯ У СТВОРЕННІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ","authors":"Тетяна Ігорівна Совгира","doi":"10.31866/2410-1311.38.2021.245892","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245892","url":null,"abstract":"Мета статті — виявити унікальну роль технології у створенні художнього твору та організації творчого процесу, з’ясувати її специфіку у виробництві художніх творів. Методологія ґрунтується на застосуванні аналітичного, теоретичного і концептуального методів дослідження значення технології як способу організації художнього процесу в культурному становленні людства. Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні поняття «технологія» як творчого методу. Виявлена формотворча роль технології у з’ясуванні стилю та жанру художнього твору. Висновки. Сучасне розуміння технології полягає у синтезі математичних, природничих наук та культурних надбань, яке застосовується скрізь, де йдеться про прогрес людства. Доведено, що технологія є методом художньої творчості — вона визначає специфіку твору з практичного боку. Тому впродовж культурного становлення людства відбувається поступове технологічне вдосконалення мистецтва. Виявлено, що техніко-технологічні відмінності не тільки впливають на формування різних видів і напрямів мистецтва, але й призводять до утворення різноманітних жанрів та їх диференціації, а також класифікації жанрово-стилістичного розмаїття. Застосування певної виробничої техніки в творчості формує художній стиль. Встановлено, що художній стиль являє собою «застиглий» у творі відбиток техніки та технології його виготовлення, виробництва. Тобто поняття художнього стилю невід’ємне від технології організації художнього процесу. Визначено, що специфіка технології обумовлюється витратним матеріалом. Зокрема, відповідно до цього назви живописних технік часто збігаються з витратними матеріалами. Зауважено, що у мистецтві скульптури також простежується формоутворювальна роль технології у процесі художнього виробництва.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69788884","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2021-10-29DOI: 10.31866/2410-1311.38.2021.247178
Марина Іванівна Шевченко, Тарас Валерійович Лисенко
Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.
{"title":"СОЦІОКУЛЬТУРНА ВЗАЄМОДІЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ","authors":"Марина Іванівна Шевченко, Тарас Валерійович Лисенко","doi":"10.31866/2410-1311.38.2021.247178","DOIUrl":"https://doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247178","url":null,"abstract":"Мета статті — дослідити загальні механізми складного та комплексного процесу соціокультурної взаємодії в умовах глобальних політичних трансформацій. Методологія дослідження. Міждисциплінарний характер поставленої проблеми передбачає використання антропологічного, історико-типологічного опису; культурно-історичного, порівняльного аналізу; компаративістики та системності. Структурно-функціональний метод застосовано для дослідження специфіки культури та політики; цивілізаційний та порівняльно-історичний методи використано для вивчення особливостей соціокультурної взаємодії суспільства з огляду на трансформації політичної системи (інститутів); системний підхід дозволив здійснити різносторонній аналіз процесу соціокультурної глобалізації. Наукова новизна полягає в тому, що вперше розглянуто проблеми та особливості соціокультурної взаємодії в умовах глобалізації; виділено та схарактеризовано дві позиції — глобалістів, прихильників розвитку глобальної культури та антиглобалістів, які виступають проти культурної асиміляції та культурної глобалізації. Висновки. Доведено, що механізми соціокультурної глобалізації мають виходити з об’єктивності глобальних політичних трансформацій і неможливості їх зупинити. Соціокультурна глобалізація дозволяє посилити міжкультурний діалог і взаємодію, позиції громадянського суспільства, розширити права і свободи індивідуумів, підвищити якість і рівень життя, поглибити розуміння специфічних особливостей інших культур, що сприяє гармонізації всієї системи міжнародних відносин. Показано, що в умовах глобалізації та інтенсифікації міжкультурної взаємодії важливим є розвиток певних навичок для більш ефективної міжкультурної комунікації. Розвиток таких навичок дозволить представникам різних культур і народів зрозуміти схожість і відмінність між різними культурами, збагатитися досягненнями спадщини інших культур, орієнтуватися в культурному розмаїтті сучасного світу.","PeriodicalId":32870,"journal":{"name":"Pitannia kul''turologiyi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-10-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"69789090","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：