Досліджуються нові інструменти публічної дипломатії та масштаб розширення кола явищ, які можна використовувати як нові інструменти публічної дипломатії. Розглядаються, що на додаток до старих у новому тисячолітті можна виділити нові інструменти публічної дипломатії, такі як: діаспора, міжнародні конференції, стипендії, журнали, рекламні матеріали, високі особистості, спорт, домінуюча культура, відносини з міжурядовими установами, зосередженість на міжнародних групах громадянського суспільства, інформаційні агентства, інструменти соціальних медіа, культурні центри, універсальна кухня, музика та програми обміну. Встановлюється, що старі інструменти публічної дипломатії нелегко замінити, так само як і створити нові, наприклад, організувати діаспору, зруйнувати мову, кухню чи культуру, але більшість нових інструментів публічної дипломатії можна створити в середньостроковій або короткостроковій перспективі, наприклад: заснування університетських кафедр, телевізійних каналів, спілкування груп у соціальних мережах, організація частих міжнародних конференцій, видання журналів, ініціювання якісних фільмів і серіалів і встановлення добрих стосунків з міжнародними аналітичними центрами. Доводиться, що дані інструменти потребують грошей, але це слід сприймати як інвестицію в м’яку силу.
{"title":"НОВА ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ","authors":"I. Holovko","doi":"10.15421/352228","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352228","url":null,"abstract":"Досліджуються нові інструменти публічної дипломатії та масштаб розширення кола явищ, які можна використовувати як нові інструменти публічної дипломатії. Розглядаються, що на додаток до старих у новому тисячолітті можна виділити нові інструменти публічної дипломатії, такі як: діаспора, міжнародні конференції, стипендії, журнали, рекламні матеріали, високі особистості, спорт, домінуюча культура, відносини з міжурядовими установами, зосередженість на міжнародних групах громадянського суспільства, інформаційні агентства, інструменти соціальних медіа, культурні центри, універсальна кухня, музика та програми обміну. Встановлюється, що старі інструменти публічної дипломатії нелегко замінити, так само як і створити нові, наприклад, організувати діаспору, зруйнувати мову, кухню чи культуру, але більшість нових інструментів публічної дипломатії можна створити в середньостроковій або короткостроковій перспективі, наприклад: заснування університетських кафедр, телевізійних каналів, спілкування груп у соціальних мережах, організація частих міжнародних конференцій, видання журналів, ініціювання якісних фільмів і серіалів і встановлення добрих стосунків з міжнародними аналітичними центрами. Доводиться, що дані інструменти потребують грошей, але це слід сприймати як інвестицію в м’яку силу.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604418","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Проблема філософського виміру «страху Божого» розглядається через призму культурологічного виміру. Акцентується увага на особливостях методологічного аналізу цього феномену. Здійснюється спроба встановити онтологічний статус «страху Божого» в сучасному культурному просторі. Робиться висновок-припущення, що саме словосполучення поняття «страх Божий» може виступати як перформативне поняття, що спроможне на фундаментальну зміну життєвої реальності для людини.
{"title":"ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ НА ТЕМУ ПРО «СТРАХ БОЖИЙ»","authors":"T. Borisova","doi":"10.15421/352215","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352215","url":null,"abstract":"Проблема філософського виміру «страху Божого» розглядається через призму культурологічного виміру. Акцентується увага на особливостях методологічного аналізу цього феномену. Здійснюється спроба встановити онтологічний статус «страху Божого» в сучасному культурному просторі. Робиться висновок-припущення, що саме словосполучення поняття «страх Божий» може виступати як перформативне поняття, що спроможне на фундаментальну зміну життєвої реальності для людини.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"12 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604451","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена аналізу інструментів «м’якої сили» у зовнішньополітичній діяльності Держави Кувейт. Визначено роль емірату у Раді співробітництва арабських держав Затоки, простежено участь у врегулюванні регіональних конфліктів та криз (Катар, Сирія, Ємен, Ірак, Ліван, палестинське питання), проаналізовано особливості стратегії політичного геджування, зокрема у відносинах з Іраном; авторкою проаналізовано реалізацію програми диверсифікації економіки та покращення іміджу держави на регіональному та глобальному рівнях; окреслено проблеми та перспективи застосування інструментів «м’якої сили» політичним керівництвом Держави Кувейт.
{"title":"«М’ЯКА СИЛА» ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ КУВЕЙТ","authors":"Natalia Konopka","doi":"10.15421/352231","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352231","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу інструментів «м’якої сили» у зовнішньополітичній діяльності Держави Кувейт. Визначено роль емірату у Раді співробітництва арабських держав Затоки, простежено участь у врегулюванні регіональних конфліктів та криз (Катар, Сирія, Ємен, Ірак, Ліван, палестинське питання), проаналізовано особливості стратегії політичного геджування, зокрема у відносинах з Іраном; авторкою проаналізовано реалізацію програми диверсифікації економіки та покращення іміджу держави на регіональному та глобальному рівнях; окреслено проблеми та перспективи застосування інструментів «м’якої сили» політичним керівництвом Держави Кувейт.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604747","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Kateryna Vidimska, Karyna Kuleshova, Vladimir Ryzhykh, Ganna Shagli
У статті досліджуються особливості прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах. Проаналізовано трактування сутності категорії «суспільні комунікації в міжнародних відносинах», які визначаються як диференційовані аспекти відносин через обмін інформацією між національними, етнічними, культурними чи іншими групами чи співтовариствами як на міждержавному, так і на внутрідержавному рівнях. Визначено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах завжди реалізуються в публічній сфері та часто взаємопов’язані з процесами формування нації і створення колективної ідентичності. Встановлено, що система суспільних комунікацій сучасного суспільства визначається як комунікаційна мережа, яка об’єднує взаємопов’язаних соціальних суб’єктів, які координують та узгоджують власну спільну діяльність через передачу повідомлень за допомогою ІКТ. Зʼясовано, що суспільна комунікація розгортається у публічній сфері, де громадяни країни задіяні в процес комунікації, які в результаті обговорень формують громадську думку. Встановлено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах займаються вирішенням важливих питань, таких як: геополітичні та стратегічні проблеми, економічний розвиток та його відношення до проблем безпеки, міжнародна політика, екологічні питання, попередження та вирішення конфліктів, мирні переговори та угоди, міжнародна реакція на надзвичайні ситуації тощо. Встановлено, що до прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах належать: політичні комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; особливості комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; іміджеві та бренд-комунікації у міжнародних відносинах; етика PR та заборонені PR технології у міжнародних суспільних комунікаціях; технології комунікативної роботи у міжнародних суспільних комунікаціях; міжнародні та міжкультурні комунікації тощо. Зʼясовано, що майбутні фахівці у сфері суспільних комунікацій в міжнародних відносинах повинні правильно організовувати процес міжнародних суспільних комунікацій на всіх його фазах.
{"title":"ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ СУСПІЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ","authors":"Kateryna Vidimska, Karyna Kuleshova, Vladimir Ryzhykh, Ganna Shagli","doi":"10.15421/352227","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352227","url":null,"abstract":"У статті досліджуються особливості прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах. Проаналізовано трактування сутності категорії «суспільні комунікації в міжнародних відносинах», які визначаються як диференційовані аспекти відносин через обмін інформацією між національними, етнічними, культурними чи іншими групами чи співтовариствами як на міждержавному, так і на внутрідержавному рівнях. Визначено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах завжди реалізуються в публічній сфері та часто взаємопов’язані з процесами формування нації і створення колективної ідентичності. Встановлено, що система суспільних комунікацій сучасного суспільства визначається як комунікаційна мережа, яка об’єднує взаємопов’язаних соціальних суб’єктів, які координують та узгоджують власну спільну діяльність через передачу повідомлень за допомогою ІКТ. Зʼясовано, що суспільна комунікація розгортається у публічній сфері, де громадяни країни задіяні в процес комунікації, які в результаті обговорень формують громадську думку. Встановлено, що суспільні комунікації в міжнародних відносинах займаються вирішенням важливих питань, таких як: геополітичні та стратегічні проблеми, економічний розвиток та його відношення до проблем безпеки, міжнародна політика, екологічні питання, попередження та вирішення конфліктів, мирні переговори та угоди, міжнародна реакція на надзвичайні ситуації тощо. Встановлено, що до прикладних аспектів суспільних комунікацій в міжнародних відносинах належать: політичні комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; особливості комунікації у міжнародних суспільних комунікаціях; іміджеві та бренд-комунікації у міжнародних відносинах; етика PR та заборонені PR технології у міжнародних суспільних комунікаціях; технології комунікативної роботи у міжнародних суспільних комунікаціях; міжнародні та міжкультурні комунікації тощо. Зʼясовано, що майбутні фахівці у сфері суспільних комунікацій в міжнародних відносинах повинні правильно організовувати процес міжнародних суспільних комунікацій на всіх його фазах.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48432599","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Постановка проблеми. Процес глобальної еволюції досяг епохи антропоцену. Цей факт практично одночасно породив одразу два кардинальні, нерозривно пов’язані між собою імперативи в ідеолого-світоглядному базисі сучасної цивілізації: по-перше, відчуття того, що нова геологічна епоха вимагає і принципово нових алгоритмів, що спрямовують практичну діяльність та її теоретичне осмислення, обґрунтування у всіх сферах політичної реальності, з неминучим виходом на рівень міжнародних відносин та геополітики; по-друге, зміст категорій АНТРОПОЦЕН і (ГЛОБАЛЬНА) КРИЗА перетинається настільки різноманітно і широко, що утворює практично нероздільну логічно і ментально амальгаму. Метою цієї публікації є виявлення власне політичних аспектів інтеграції нової біополітичної проблематики у життя сучасного соціуму. Зміст терміну біополітика нині не формалізовано остаточно. У нашій концепції біополітика визначається як процеси реалізації біовлади, тобто здатність (пряма чи опосередкована) владних структур соціуму контролювати та маніпулювати відправленням біологічних функцій окремих індивідуумів. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та еволюційно-антропологічного аналізу (концепцій еволюційної стратегії та культурно-екологічної ніші) виявляються можливі сценарії майбутнього розвитку політичного процесу на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Досліджено механізм трансбіополітичного переходу – інклюзії цивілізаційної та біологічної еволюції у політичний процес. У підсумку формулюється зміст категорії «трансбіополітика» як основного елемента раціоналізації глобально-еволюційного процесу в світі, що глобалізується. Трансбіополітика у нашому розумінні є міжнародно-політичною проблематикою, пов’язаною з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Технологізація глобального еволюційного процесу, вибір чинних технологічних проектів і форм їхнього інституційного забезпечення визначається, переважно, гео- та біополітичною мотивацією місцевих еліт та наявними в їх розпорядженні гуманітарними та іншими конвергентними технологіями.
{"title":"МЕХАНІЗМ ТРАНСБІОПОЛІТИЧНОГО ПЕРЕХОДУ У ГЕОПОЛІТИЦІ","authors":"N. Konnova, O. Kuz, V. Cheshko","doi":"10.15421/352230","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352230","url":null,"abstract":"Постановка проблеми. Процес глобальної еволюції досяг епохи антропоцену. Цей факт практично одночасно породив одразу два кардинальні, нерозривно пов’язані між собою імперативи в ідеолого-світоглядному базисі сучасної цивілізації: по-перше, відчуття того, що нова геологічна епоха вимагає і принципово нових алгоритмів, що спрямовують практичну діяльність та її теоретичне осмислення, обґрунтування у всіх сферах політичної реальності, з неминучим виходом на рівень міжнародних відносин та геополітики; по-друге, зміст категорій АНТРОПОЦЕН і (ГЛОБАЛЬНА) КРИЗА перетинається настільки різноманітно і широко, що утворює практично нероздільну логічно і ментально амальгаму. Метою цієї публікації є виявлення власне політичних аспектів інтеграції нової біополітичної проблематики у життя сучасного соціуму. Зміст терміну біополітика нині не формалізовано остаточно. У нашій концепції біополітика визначається як процеси реалізації біовлади, тобто здатність (пряма чи опосередкована) владних структур соціуму контролювати та маніпулювати відправленням біологічних функцій окремих індивідуумів. На основі поєднання методів концептуального, дискурсивного та еволюційно-антропологічного аналізу (концепцій еволюційної стратегії та культурно-екологічної ніші) виявляються можливі сценарії майбутнього розвитку політичного процесу на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Досліджено механізм трансбіополітичного переходу – інклюзії цивілізаційної та біологічної еволюції у політичний процес. У підсумку формулюється зміст категорії «трансбіополітика» як основного елемента раціоналізації глобально-еволюційного процесу в світі, що глобалізується. Трансбіополітика у нашому розумінні є міжнародно-політичною проблематикою, пов’язаною з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Технологізація глобального еволюційного процесу, вибір чинних технологічних проектів і форм їхнього інституційного забезпечення визначається, переважно, гео- та біополітичною мотивацією місцевих еліт та наявними в їх розпорядженні гуманітарними та іншими конвергентними технологіями.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604682","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена дослідженню еволюції виборчої системи України – за 8 парламентських електоральних циклів було послідовно застосовано три ключових модифікації (мажоритарна, змішана, пропорційна), а потім – країна повернулася до змішаної системи. Надана характеристика ключовим чинникам такої «турбулентності» виборчого процесу політичного та соціально-економічного характеру. Викладені переваги та вади застосування кожної з моделей виборчої системи безпосередньо в контексті політичних процесів в Україні. Наведені конкретні кейси щодо практичного втілення цих моделей виборчої системи під час парламентських та місцевих виборів в Україні. Проаналізований алгоритм виборчого процесу в умовах пропорційної виборчої системи з «відкритими списками» та можливими преференціями щодо голосування за партійних кандидатів. Порівняно аргументи за та проти втілення положень нового Виборчого кодексу України, з одного боку, та можливої консервації змішаної виборчої системи (з мажоритарною складовою) – з іншого.
{"title":"ПЕРСПЕКТИВА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ВІЙНИ: ВТІЛЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ НОВОГО ВИБОРЧОГО КОДЕКСУ ЧИ КОНСЕРВУВАННЯ ЗМІШАНОЇ СИСТЕМИ","authors":"Andrii Kliachyn","doi":"10.15421/352220","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352220","url":null,"abstract":"Стаття присвячена дослідженню еволюції виборчої системи України – за 8 парламентських електоральних циклів було послідовно застосовано три ключових модифікації (мажоритарна, змішана, пропорційна), а потім – країна повернулася до змішаної системи. Надана характеристика ключовим чинникам такої «турбулентності» виборчого процесу політичного та соціально-економічного характеру. Викладені переваги та вади застосування кожної з моделей виборчої системи безпосередньо в контексті політичних процесів в Україні. Наведені конкретні кейси щодо практичного втілення цих моделей виборчої системи під час парламентських та місцевих виборів в Україні. Проаналізований алгоритм виборчого процесу в умовах пропорційної виборчої системи з «відкритими списками» та можливими преференціями щодо голосування за партійних кандидатів. Порівняно аргументи за та проти втілення положень нового Виборчого кодексу України, з одного боку, та можливої консервації змішаної виборчої системи (з мажоритарною складовою) – з іншого.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604327","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена вивченню політичної безпеки, яка виступає простором цілеспрямованих політико-комунікаційних дій або кампаній. Мета дослідження – з’ясування змісту теоретичних підходів до аналізу безпекових політичних комунікацій. Охарактеризовано значення соціально-економічного розвитку окремих регіонів як чиннику покращення або погіршення стану політичної безпеки. Було підкреслено, що на сучасному етапі існує потреба узагальнення наявних типів безпекової політичної комунікації. Проаналізовано причини широкого залучення фахівців до аналізу конкретної держави та залучення великої кількості фактів і свідчень адекватності державної політики. Розкрито значення поняття економічної безпеки, яке відсилає до потужного масиву даних про економічну спроможність конкретної держави. З’ясовано джерела даних зворотного зв’язку щодо попередніх заходів політичної безпеки. Виявлено акторів політичної безпеки, які вимагають уваги центрів макрополітичного управління. Доведено, що відповідальність за стан політичної безпеки виключно на центральний рівень політичного менеджменту є обмеженим баченням в рамках стратегічної без пекової комунікації. З’ясовано глибинні ціннісні засади, які можуть спричинити виклики політичної безпеки в конкретній державі та суспільстві. Припущено, що «типовий профіль» сприйняття небезпеки у суспільстві відіграє значну роль в ідентифікації її основних носіїв. Встановлено, що цілеспрямований вплив або «атака» на українські культурні цінності в умовах відкритої російської агресії показали масштабність інформаційно-культурної небезпеки. Зроблено висновок, що підготовка конкретних заходів щодо запобігання викликам політичної небезпеки передбачає наявність теоретичної площини, в якій будуть об’єднані результати різнорідних досліджень. Підкреслено, що владо- або державоцентризм політико-комунікаційних повідомлень виступають чинником усвідомлення масштабів та значення політико-комунікаційних кампаній відносно запитів і потреб суспільства. З’ясовано, що комплекс типів безпекової політичної комунікації визначає ефективність національної моделі безпекової політичної комунікації.
{"title":"БЕЗПЕКОВІ ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ: ПІДХОДИ ДО ТЕОРЕТИЧНОЇ ДЕМАРКАЦІЇ","authors":"Viktor Okorokov, O. Tretyak","doi":"10.15421/352222","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352222","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню політичної безпеки, яка виступає простором цілеспрямованих політико-комунікаційних дій або кампаній. Мета дослідження – з’ясування змісту теоретичних підходів до аналізу безпекових політичних комунікацій. Охарактеризовано значення соціально-економічного розвитку окремих регіонів як чиннику покращення або погіршення стану політичної безпеки. Було підкреслено, що на сучасному етапі існує потреба узагальнення наявних типів безпекової політичної комунікації. Проаналізовано причини широкого залучення фахівців до аналізу конкретної держави та залучення великої кількості фактів і свідчень адекватності державної політики. Розкрито значення поняття економічної безпеки, яке відсилає до потужного масиву даних про економічну спроможність конкретної держави. З’ясовано джерела даних зворотного зв’язку щодо попередніх заходів політичної безпеки. Виявлено акторів політичної безпеки, які вимагають уваги центрів макрополітичного управління. Доведено, що відповідальність за стан політичної безпеки виключно на центральний рівень політичного менеджменту є обмеженим баченням в рамках стратегічної без пекової комунікації. З’ясовано глибинні ціннісні засади, які можуть спричинити виклики політичної безпеки в конкретній державі та суспільстві. Припущено, що «типовий профіль» сприйняття небезпеки у суспільстві відіграє значну роль в ідентифікації її основних носіїв. Встановлено, що цілеспрямований вплив або «атака» на українські культурні цінності в умовах відкритої російської агресії показали масштабність інформаційно-культурної небезпеки. Зроблено висновок, що підготовка конкретних заходів щодо запобігання викликам політичної небезпеки передбачає наявність теоретичної площини, в якій будуть об’єднані результати різнорідних досліджень. Підкреслено, що владо- або державоцентризм політико-комунікаційних повідомлень виступають чинником усвідомлення масштабів та значення політико-комунікаційних кампаній відносно запитів і потреб суспільства. З’ясовано, що комплекс типів безпекової політичної комунікації визначає ефективність національної моделі безпекової політичної комунікації.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604461","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті визначено, що публічне управління як в демократичних державах, так і в державах, що перебувають на шляху до демократії, залежить від низки чинників: історичного минулого, економічного розвитку, територіальної приналежності, глобальних політичних та інтеграційних процесів, національних особливостей. Значний вплив на формування тої чи іншої моделі публічної політики держави, а особливо на формування відносин «знизу – вверх» мають: рівень розвитку громадянського суспільства та політичної культури, рівень довіри до органів публічної влади, розвиток е-урядування та е-демократії. Встановлено, що державам недосконалої демократії притаманні і свої особливості. До характерних рис Литовської моделі публічного управління, яке формувалося на різних етапах адміністративних перетворень у Литві та сприяло встановленню двохстороннього зв`язку зверху – вниз та знизу – вверх між владою і суспільством, доречно віднести такі: зниження надлишкового державного регулювання; підвищення якості державних послуг; нарощування ефективності діяльності органів публічної влади; підвищення інформаційної транспарентності у роботі державних органів та організацій. Натомість в Польщі, не зважаючи на ряд демократичних перетворень, публічне управління ще досі залишається вертикальним з певними елементами діалогової політики. В країні доволі ефективний громадський контроль, запроваджено ряд механізмів електронного врядування, але низка державних рішень впроваджується без публічних консультацій, мало використовуються показники ефективності, аудит та експертні оцінки, відсутні відкриті конкурси на заміщення вакантних публічних посад.Таким чином, проведене компаративне дослідження в зазначених країнах за методом бінарного лангітюдного темпорального порівняння дозволило виокремити модель публічної політики держав недосконалої демократії, яка відрізняється дещо меншим полем взаємодії між владою і суспільством, причиною чого є наявність окрім конструктивних факторів, цілого ряду деструктивних, які гальмують розвиток публічної політики. До деструктивних факторів можна віднести: не чітка законодавча регламентація правового статусу всіх учасників суспільно-політичного процесу, централізація влади, корупція, відсутність прямих, вільних виборів; відсутність або ігнорування інституту референдуму; відсутність активного громадянського суспільства; низький економічний розвиток держави; малий прошарок середнього класу; низький рівень політичної та правової культури і свідомості; олігархія та наявність фінансових кланів тощо.
{"title":"КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ МОДЕЛЕЙ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ «IMPERFECT DEMOCRACIES» НА ПРИКЛАДІ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ","authors":"K. Shvets","doi":"10.15421/352226","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352226","url":null,"abstract":"У статті визначено, що публічне управління як в демократичних державах, так і в державах, що перебувають на шляху до демократії, залежить від низки чинників: історичного минулого, економічного розвитку, територіальної приналежності, глобальних політичних та інтеграційних процесів, національних особливостей. Значний вплив на формування тої чи іншої моделі публічної політики держави, а особливо на формування відносин «знизу – вверх» мають: рівень розвитку громадянського суспільства та політичної культури, рівень довіри до органів публічної влади, розвиток е-урядування та е-демократії. Встановлено, що державам недосконалої демократії притаманні і свої особливості. До характерних рис Литовської моделі публічного управління, яке формувалося на різних етапах адміністративних перетворень у Литві та сприяло встановленню двохстороннього зв`язку зверху – вниз та знизу – вверх між владою і суспільством, доречно віднести такі: зниження надлишкового державного регулювання; підвищення якості державних послуг; нарощування ефективності діяльності органів публічної влади; підвищення інформаційної транспарентності у роботі державних органів та організацій. Натомість в Польщі, не зважаючи на ряд демократичних перетворень, публічне управління ще досі залишається вертикальним з певними елементами діалогової політики. В країні доволі ефективний громадський контроль, запроваджено ряд механізмів електронного врядування, але низка державних рішень впроваджується без публічних консультацій, мало використовуються показники ефективності, аудит та експертні оцінки, відсутні відкриті конкурси на заміщення вакантних публічних посад.Таким чином, проведене компаративне дослідження в зазначених країнах за методом бінарного лангітюдного темпорального порівняння дозволило виокремити модель публічної політики держав недосконалої демократії, яка відрізняється дещо меншим полем взаємодії між владою і суспільством, причиною чого є наявність окрім конструктивних факторів, цілого ряду деструктивних, які гальмують розвиток публічної політики. До деструктивних факторів можна віднести: не чітка законодавча регламентація правового статусу всіх учасників суспільно-політичного процесу, централізація влади, корупція, відсутність прямих, вільних виборів; відсутність або ігнорування інституту референдуму; відсутність активного громадянського суспільства; низький економічний розвиток держави; малий прошарок середнього класу; низький рівень політичної та правової культури і свідомості; олігархія та наявність фінансових кланів тощо.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48235861","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена здатності сучасних локальних політичних спільнот до сприйняття інновацій, подолання стереотипних настанов минулого, негативних поведінкових практик, яка актуалізується у зв’язку з процесами європейської інтеграції та глобалізації. Визначено інклюзивність локальних громад України як чинник, який вигідно відрізняє нашу державу від країни агресора. Метою дослідження є визначення чинників підвищення рівня інклюзивності громади як політичної спільноти. Охарактеризовано можливість включення нетрадиційних (непритаманних) локальній спільноті соціально-політичних груп до процесу прийняття локальних політичних рішень, а також механізмів політичного представництва. Було підкреслено, що корекція локальної політики не входить до компетенцій локального політичного менеджменту. Проаналізовано підходи до визначення жорсткої, м’якої або поміркованої політики інклюзивності має базуватися на міжнародно апробованих кейсах. Розкрито основні виміри місцевих проблем, які спонукають до корекції наявного стану ідентичності та усунення викликів конфліктогенних чинників. З’ясовано класичні погляди на проблему інклюзивності, які дозволяють побачити взаємозв’язок між ідейними та психологічними засадами локальної політичної ідентичності та проблемами місцевого розвитку. Розкрито, значення умов самодостатності громади та нових компонентів системи інклюзивності, які не будуть викликати «реакцію відторгнення». Доведено, що взаємозв’язок між громадою та політичною елітою держави визначає перелік варіантів щодо формування локальної політики інклюзивності. Встановлено, що контекст смислів політичної ідентичності формулює поведінкові стереотипи в центрах прийняття рішень, а також у громадському середовищі. Припущено, що бюджетна політика виступає простором взаємодії основних «титульних» та «новітніх» соціально-політичних груп локального рівня. Встановлено, що потреби «нових» та «традиційних» груп у громаді будуть забезпечені з урахуванням можливостей спільноти. Зроблено висновок, що здатність локальних політичних акторів пристосуватися до нових учасників локальної поліції говорить про рівень зрілості та спроможності громади. Виявлено значення локальної політики інклюзивності є сукупність інституційних та ідейних чинників, які визначають порядок денний включення до локального політичного простору нових груп. Встановлено, що локальна ідентичність виступає основою сприйняття або несприйняття нових соціально-етнічних груп як загрози або як чиннику розвитку громади. Зазначено, що в умовах сучасної України істотним процесом, який впливає на інституційну спроможність сфері інклюзивності, є навички політичної участі в кожній конкретній громаді.
{"title":"ІНКЛЮЗИВНІСТЬ ЛОКАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИКЛИКИ ФОРМУВАННЯ","authors":"Artem Khmelnykov","doi":"10.15421/352225","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352225","url":null,"abstract":"Стаття присвячена здатності сучасних локальних політичних спільнот до сприйняття інновацій, подолання стереотипних настанов минулого, негативних поведінкових практик, яка актуалізується у зв’язку з процесами європейської інтеграції та глобалізації. Визначено інклюзивність локальних громад України як чинник, який вигідно відрізняє нашу державу від країни агресора. Метою дослідження є визначення чинників підвищення рівня інклюзивності громади як політичної спільноти. Охарактеризовано можливість включення нетрадиційних (непритаманних) локальній спільноті соціально-політичних груп до процесу прийняття локальних політичних рішень, а також механізмів політичного представництва. Було підкреслено, що корекція локальної політики не входить до компетенцій локального політичного менеджменту. Проаналізовано підходи до визначення жорсткої, м’якої або поміркованої політики інклюзивності має базуватися на міжнародно апробованих кейсах. Розкрито основні виміри місцевих проблем, які спонукають до корекції наявного стану ідентичності та усунення викликів конфліктогенних чинників. З’ясовано класичні погляди на проблему інклюзивності, які дозволяють побачити взаємозв’язок між ідейними та психологічними засадами локальної політичної ідентичності та проблемами місцевого розвитку. Розкрито, значення умов самодостатності громади та нових компонентів системи інклюзивності, які не будуть викликати «реакцію відторгнення». Доведено, що взаємозв’язок між громадою та політичною елітою держави визначає перелік варіантів щодо формування локальної політики інклюзивності. Встановлено, що контекст смислів політичної ідентичності формулює поведінкові стереотипи в центрах прийняття рішень, а також у громадському середовищі. Припущено, що бюджетна політика виступає простором взаємодії основних «титульних» та «новітніх» соціально-політичних груп локального рівня. Встановлено, що потреби «нових» та «традиційних» груп у громаді будуть забезпечені з урахуванням можливостей спільноти. Зроблено висновок, що здатність локальних політичних акторів пристосуватися до нових учасників локальної поліції говорить про рівень зрілості та спроможності громади. Виявлено значення локальної політики інклюзивності є сукупність інституційних та ідейних чинників, які визначають порядок денний включення до локального політичного простору нових груп. Встановлено, що локальна ідентичність виступає основою сприйняття або несприйняття нових соціально-етнічних груп як загрози або як чиннику розвитку громади. Зазначено, що в умовах сучасної України істотним процесом, який впливає на інституційну спроможність сфері інклюзивності, є навички політичної участі в кожній конкретній громаді.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"7 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604267","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Міф розглядається як знакова система, як певний спосіб означення. Сутність міфу розуміється в означенні об’єктів навколишнього світу. З особливостей означування витікають всі інші властивостей міфу. Розглядається багатовимірність знаку в міфі. Знак у міфі становить собою своєрідну тріаду: конкретно-чуттєве переживання – образ – ім’я, котрі постають у нерозривній єдності.
{"title":"МІФ ЯК СПОСІБ ОЗНАЧУВАННЯ","authors":"O. Mykhailiuk, Viktoriia Vershyna","doi":"10.15421/352216","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/352216","url":null,"abstract":"Міф розглядається як знакова система, як певний спосіб означення. Сутність міфу розуміється в означенні об’єктів навколишнього світу. З особливостей означування витікають всі інші властивостей міфу. Розглядається багатовимірність знаку в міфі. Знак у міфі становить собою своєрідну тріаду: конкретно-чуттєве переживання – образ – ім’я, котрі постають у нерозривній єдності.","PeriodicalId":33815,"journal":{"name":"Filosofiia ta politologiia v konteksti suchasnoyi kul''turi","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67604577","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：