Pub Date : 2022-01-10DOI: 10.31470/2518-7600-2021-13-185-207
Валерій Новородовський
Стаття присвячена вивченню динаміки етнічного складу міського населення Південно-Східних областей України. Детальний розгляд цієї тематики дозволив сформувати виокремити подальші тенденції етнодемографічних процесів на території Південного-Сходу України. Висвітлено особливості зміни структури міст Донбасу, Півдня України та Криму. Розкрито закономірності скорочення чисельності національних меншин в окремих містах. На основі комплексного аналізу даних переписів населення (1989, 2001 та незаконного перепису Криму), статистичних матеріалів з’ясовані основні тенденції притаманні містам досліджуваного регіону. Вивчено етнічну структуру міст окупованих районів Донбасу і Криму та здійснено порівняння тенденцій із загальнонаціональними процесами. З’ясовано причини змін етнічної структури населення міст досліджуваного регіону. Охарактеризовано населені пункти, де переважали за чисельністю національні меншини. Надано статистичні дані та відсоткове співвідношення найбільших етносів у містах Донбасу, Південних областей та Криму. Встановлено, що російський чинник мав вагомий вплив у політичному, економічному і культурному житті досліджуваного регіону. Аналіз наявних статистичних і наукових даних засвідчують, що найбільші антиукраїнські тенденції зафіксовані у районах, де росіяни мали перевагу над українцями або мали приблизно однакове співвідношення. Упродовж незалежності спостерігалося зростання частки українців і зниження питомої ваги росіян. У окупованих районах Донбасу і Криму частка чисельність українців знижується, натомість спостерігається зростання росіян й інших національних меншин. Відсутність чергового перепису населення ускладнює вивчення цього питання. Нині постає необхідність вивчення динаміки змін етнонаціонального різноманіття України, оновлення даних щодо національного складу населення України та, відповідно до цього, формування подальшої етнополітики
{"title":"ЕТНІЧНИЙ СКЛАД МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОГО-СХОДУ УКРАЇНИ (1991–2020 РР.)","authors":"Валерій Новородовський","doi":"10.31470/2518-7600-2021-13-185-207","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-185-207","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню динаміки етнічного складу міського населення Південно-Східних областей України. Детальний розгляд цієї тематики дозволив сформувати виокремити подальші тенденції етнодемографічних процесів на території Південного-Сходу України. Висвітлено особливості зміни структури міст Донбасу, Півдня України та Криму. Розкрито закономірності скорочення чисельності національних меншин в окремих містах. На основі комплексного аналізу даних переписів населення (1989, 2001 та незаконного перепису Криму), статистичних матеріалів з’ясовані основні тенденції притаманні містам досліджуваного регіону. Вивчено етнічну структуру міст окупованих районів Донбасу і Криму та здійснено порівняння тенденцій із загальнонаціональними процесами. З’ясовано причини змін етнічної структури населення міст досліджуваного регіону. Охарактеризовано населені пункти, де переважали за чисельністю національні меншини. Надано статистичні дані та відсоткове співвідношення найбільших етносів у містах Донбасу, Південних областей та Криму. Встановлено, що російський чинник мав вагомий вплив у політичному, економічному і культурному житті досліджуваного регіону. Аналіз наявних статистичних і наукових даних засвідчують, що найбільші антиукраїнські тенденції зафіксовані у районах, де росіяни мали перевагу над українцями або мали приблизно однакове співвідношення. Упродовж незалежності спостерігалося зростання частки українців і зниження питомої ваги росіян. У окупованих районах Донбасу і Криму частка чисельність українців знижується, натомість спостерігається зростання росіян й інших національних меншин. \u0000Відсутність чергового перепису населення ускладнює вивчення цього питання. Нині постає необхідність вивчення динаміки змін етнонаціонального різноманіття України, оновлення даних щодо національного складу населення України та, відповідно до цього, формування подальшої етнополітики","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"15 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-01-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121282591","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-01-10DOI: 10.31470/2518-7600-2021-13-106-126
Неоніла Красножон
Для історичного осмислення на сучасному етапі розвитку держави Україна в роки незалежності необхідно проводити аналіз нормативного забезпечення її взаємовідносин із державами, які пройшли шлях від російської окупації до незалежності, євроінтеграції і є досвідними в побудові і реалізації власне особистого політичного курсу, розбудови правових і соціальних національних цінностей. Метою дослідження постало визначення взаємовпливів нормативного забезпечення формування міждержавних зв’язків України і Латвії і суспільно-політичного життя суспільств. У статті розкриваються основні політичні, економічні та гуманітарні чинники, які впливали на формування договірної правової бази між Україною та Латвією у 1992-2019 рр. Акцентується увага на основоположних принципах, якими керувалася Україна та Латвія у процесі становлення договірно-правових відносин у досліджуваний період, а саме: суверенна рівність, відмова від застосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів і територіальної цілісності; мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; взаємовигідного співробітництва; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань. Наголошується, що між двома державами у досліджуваний період налагоджені дружні відносини, підписані між ними договірно-правові документи відзначаються правовою якістю та політичною виваженістю, з максимальним урахуванням міжнародних договорів та національних інтересів обох держав. Констатується на прикладах взаємозв’язок суспільно-політичного контексту і права, як суспільних явищ. Однак, в ході двосторонньої співпраці між Латвією та Україною були виявлені і цілий ряд проблем, які на сьогодні вимагають свого нагального вирішення у правовому підґрунті. Загалом у статті доводиться, що рівень українсько-латвійських договірно-правових відносин є досить високим, завдяки чому є перспективи для поглиблення і розвитку зв’язків і в політичній, і в торгово-економічній, і гуманітарній, і освітній, і туристичній, і культурологічній сферах.
{"title":"ФОРМУВАННЯ ДОГОВІРНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЛАТВІЙСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ (1992-2019 РР.)","authors":"Неоніла Красножон","doi":"10.31470/2518-7600-2021-13-106-126","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-106-126","url":null,"abstract":"Для історичного осмислення на сучасному етапі розвитку держави Україна в роки незалежності необхідно проводити аналіз нормативного забезпечення її взаємовідносин із державами, які пройшли шлях від російської окупації до незалежності, євроінтеграції і є досвідними в побудові і реалізації власне особистого політичного курсу, розбудови правових і соціальних національних цінностей. Метою дослідження постало визначення взаємовпливів нормативного забезпечення формування міждержавних зв’язків України і Латвії і суспільно-політичного життя суспільств. У статті розкриваються основні політичні, економічні та гуманітарні чинники, які впливали на формування договірної правової бази між Україною та Латвією у 1992-2019 рр. Акцентується увага на основоположних принципах, якими керувалася Україна та Латвія у процесі становлення договірно-правових відносин у досліджуваний період, а саме: суверенна рівність, відмова від застосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів і територіальної цілісності; мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи; поважання прав людини і основних свобод, рівноправності і права народів розпоряджатися своєю долею; взаємовигідного співробітництва; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань. \u0000Наголошується, що між двома державами у досліджуваний період налагоджені дружні відносини, підписані між ними договірно-правові документи відзначаються правовою якістю та політичною виваженістю, з максимальним урахуванням міжнародних договорів та національних інтересів обох держав. Констатується на прикладах взаємозв’язок суспільно-політичного контексту і права, як суспільних явищ. Однак, в ході двосторонньої співпраці між Латвією та Україною були виявлені і цілий ряд проблем, які на сьогодні вимагають свого нагального вирішення у правовому підґрунті. Загалом у статті доводиться, що рівень українсько-латвійських договірно-правових відносин є досить високим, завдяки чому є перспективи для поглиблення і розвитку зв’язків і в політичній, і в торгово-економічній, і гуманітарній, і освітній, і туристичній, і культурологічній сферах.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-01-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"115189519","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-01-10DOI: 10.31470/2518-7600-2021-13-229-256
Любомир Хахула, Василь Ільницький
Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.
作品的目的是全面研究利沃夫雕塑家--乌克兰奖章塑料大师柳博梅尔-捷列茨基和纪念碑及架上雕塑创作者瓦连京-鲍里先科--在二十世纪下半叶的社会政治和创作策略。这项工作的方法论基础是政治史、文化人类学、社会史和艺术史领域的发展。拟议的研究以 "个案研究 "的方法论原则为基础，该原则允许应用系统-结构方法来揭示日常生活的多维历史--苏联时期利沃夫雕塑家的创作和职业道路。作品的科学新颖性在于成功运用微观历史方法展示了当时的对立模式："创造-专制 "和 "艺术家-专制权力"，以及它们在苏联政治和意识形态控制下的表达方式。事实证明，利沃夫艺术家雕塑家 L. Terletskyi 和 V. Borysenko 经历了不同的职业和创作成长道路，因此在其作品中表达了不同的政治和文化视野。结论战后利沃夫的艺术环境是在艺术创作积极服从苏维埃国家和政党机构的目标的过程中形成的。社会主义现实主义风格的引入要求艺术家适应苏联/苏维埃社会主义共和国意识形态假设的原始表达形式。社会主义现实主义仍然是艺术的主流趋势，它迫使利沃夫的雕塑家们在创作、职业发展以及与当局的关系方面制定个人策略。Liubomyr Terletskyi（1922-1993 年）年轻时因积极的爱国立场而受到压制，在苏联集中营经受了考验，康复后又回到了创作生活中。他对苏联专制制度的前景不抱幻想，研究并普及乌克兰的千年历史。他不仅用雕塑作品，还用科学著作证明了自己不屈不挠的性格，坚信乌克兰人民的国家、政治和文化复兴是不可避免的。纪念碑雕塑和架上雕塑的作者瓦连京-鲍里岑科（1929-1990 年）作为苏联雕塑流派的典型代表被载入史册，他是一位完全符合党从上面强加的社会主义艺术教条的大师。同时，由于他是在利沃夫艺术传统中成长起来的（V. Borysenko 的老师是克拉科夫、布拉格和罗马艺术学校的学生），他部分地脱离了苏联的意识形态层，提到了十八世纪的王子时代或民间复仇人物。V. Borysenko 选择了党政职业，多次受党政机构委托从事宣传工作。
{"title":"МИТЕЦЬ VS АВТОРИТАРНА ВЛАДА: ТВОРЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ РАДЯНСЬКОГО ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ","authors":"Любомир Хахула, Василь Ільницький","doi":"10.31470/2518-7600-2021-13-229-256","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-229-256","url":null,"abstract":"Мета роботи полягає у комплексному дослідженні суспільно-політичних та творчих стратегій львівських митців-скульпторів – майстра української медальєрної пластики Любомира Терлецького та творця монументальної і станкової скульптури Валентина Борисенка – у другій половині ХХ століття. Методологічну основу роботи склали напрацювання в галузях політичної історії, культурної антропології, соціальної історії, мистецтвознавства. Пропоноване дослідження ґрунтується на методологічному принципі «case study», який дозволив застосувати системно-структурний метод до розкриття багатовимірної історії повсякдення – творчого та кар’єрного шляхів львівських скульпторів радянського періоду. Наукова новизна праці полягає в успішному застосуванні мікроісторичного підходу для демонстрації тогочасних опозиційних моделей «творчість-диктатура» та «митець-авторитарна влада», а також способів їх вираження в умовах радянського політико-ідеологічного контролю. Доведено, що львівські митці-скульптори Л. Терлецький та В. Борисенко пройшли відмінний шлях професійного та творчого зростання, й відтак своєю діяльністю виражали різні політичні й культурні горизонти. Висновки. Мистецьке середовище післявоєнного Львова формувалося через активне підпорядкування художньої творчості цілям радянського державно-партійного апарату. Впровадження стилю соціалістичного реалізму вимагало від митців пристосування до примітивних форм вираження ідеологічних постулатів СРСР/УРСР. Залишаючись домінантним напрямом мистецтва, соціалістичний реалізм змушував львівських скульпторів вибудувати індивідуальні стратегії творчості, професійного зростання, взаємовідносин із владою. Любомир Терлецький (1922–1993), будучи замолоду репресованим за активну патріотичну позицію, пройшов випробування радянськими таборами та, після реабілітації, повернувся до творчого життя. Не маючи ілюзій щодо перспектив авторитарного радянського режиму він пізнавав та популяризував тисячолітню історію України. Не лише скульптурною творчістю, але й науковою роботою митець демонстрував незломний характер та переконання про неминучість державно-політичного і культурного відродження українського народу. Автор монументальних та станкових скульптур Валентин Борисенко (1929–1990) увійшов в історію як типовий представник радянської скульптурної школи, майстер, що добре вписувався в накинуту партією «згори» догму соціалістичного мистецтва. Водночас, будучи сформованим у львівській художній традиції (вчителями В. Борисенка були вихованці краківської, празької, римської творчих шкіл), він, через звернення до княжої доби чи народних месницьких характерів XVIII ст., частково відмежовувався від радянських ідеологічних нашарувань. Обравши партійну й адміністративну кар’єру В. Борисенко неодноразово виконував пропагандистські роботи на замовлення партійно-політичних структур.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"64 6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-01-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"131513258","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：