Pub Date : 2023-03-31DOI: 10.31470/2518-7600-2023-18-253-271
Світлана Омельченко
Метою дослідження є узагальнення й систематизація біографічних відомостей та професійних здобутків К. Дубняка. Варто зазначити, що життєпис ученого сповнений суперечливими фактами від народження до смерті. Певним чином це захоплювало мене як дослідницю глибше поринати в історичне дослідження. За результатами проведеної історичної розвідки можна переконливо зауважити, що на формування й утвердження наукового світогляду та активної громадянської позиції вплинула низка чинників: родинне оточення, духовне виховання, здобуття ґрунтовної фахової освіти, соціальне оточення і його громадянська позиція за часів кардинальних політичних змін перших десятиліть ХХ століття. За творчою спадщиною К. Дубняка можна вивчати становлення й розвиток багатьох галузей вітчизняної науки – природничої термінології, краєзнавчої географії, сільськогосподарської бібліографії та історії. Комплексне дослідження життєвого шляху і наукової спадщини вченого в українській і зарубіжній історіографії дало змогу вперше запропонувати періодизацію його науково-організаційної та педагогічної діяльності. Визначено чотири періоди: полтавський (1890–1908, 1915–1922), київський (1922–1924), російський (1908–1909, 1915–1916, 1936–1939) та харківський (1909–1914, 1924–1933, 1939–1945). У кожному з них охарактеризовано додаткові етапи. У межах цих етапів досліджено основні напрями діяльності вченого, з’ясовано його професійні вподобання та коротко зазначено здобутки. Це дало можливість окреслити новизну його наукових студіювань. Учений одним із перших запровадив краєзнавчу складову в діяльності бібліотечних установ, що мали стати центрами організації та координації ведення бібліографічної роботи у всеукраїнському масштабі; виробив єдині науково-методичні підходи до роботи з літературою, технічної обробки бібліографії та класифікації карток; став одним із основоположників вітчизняної галузевої бібліографії, побудованої за краєзнавчим принципом; надавав важливого значення галузевій термінології; працював над розробленням природничої лексикографії та укладанням термінологічних словників; визначив особливості етимологічного походження краєзнавчих термінів в українській мові, зокрема увівши до термінологічного переліку поняття «краєзнавча бібліографія»; довів, що міждисциплінарний підхід до українського краєзнавства є домінантою подальшого економічного зростання й освіченості нації; обґрунтував власне розуміння місця і ролі економічної географії, що вивчає економічний регіон чи навіть державу як окремі складові світового господарства; розробив теоретичні основи «виробничого краєзнавства». Ця історична розвідка є своєрідним вшануванням пам’яті українського вченого та інформативним джерелом для дослідження творчої спадщини.
{"title":"ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО КОСТЯНТИНА ДУБНЯКА (1890–1948): ВІД НОВАТОРСТВА ДО ЗАБУТТЯ","authors":"Світлана Омельченко","doi":"10.31470/2518-7600-2023-18-253-271","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2023-18-253-271","url":null,"abstract":"Метою дослідження є узагальнення й систематизація біографічних відомостей та професійних здобутків К. Дубняка. Варто зазначити, що життєпис ученого сповнений суперечливими фактами від народження до смерті. Певним чином це захоплювало мене як дослідницю глибше поринати в історичне дослідження. За результатами проведеної історичної розвідки можна переконливо зауважити, що на формування й утвердження наукового світогляду та активної громадянської позиції вплинула низка чинників: родинне оточення, духовне виховання, здобуття ґрунтовної фахової освіти, соціальне оточення і його громадянська позиція за часів кардинальних політичних змін перших десятиліть ХХ століття. За творчою спадщиною К. Дубняка можна вивчати становлення й розвиток багатьох галузей вітчизняної науки – природничої термінології, краєзнавчої географії, сільськогосподарської бібліографії та історії. Комплексне дослідження життєвого шляху і наукової спадщини вченого в українській і зарубіжній історіографії дало змогу вперше запропонувати періодизацію його науково-організаційної та педагогічної діяльності. Визначено чотири періоди: полтавський (1890–1908, 1915–1922), київський (1922–1924), російський (1908–1909, 1915–1916, 1936–1939) та харківський (1909–1914, 1924–1933, 1939–1945). У кожному з них охарактеризовано додаткові етапи. У межах цих етапів досліджено основні напрями діяльності вченого, з’ясовано його професійні вподобання та коротко зазначено здобутки. Це дало можливість окреслити новизну його наукових студіювань. Учений одним із перших запровадив краєзнавчу складову в діяльності бібліотечних установ, що мали стати центрами організації та координації ведення бібліографічної роботи у всеукраїнському масштабі; виробив єдині науково-методичні підходи до роботи з літературою, технічної обробки бібліографії та класифікації карток; став одним із основоположників вітчизняної галузевої бібліографії, побудованої за краєзнавчим принципом; надавав важливого значення галузевій термінології; працював над розробленням природничої лексикографії та укладанням термінологічних словників; визначив особливості етимологічного походження краєзнавчих термінів в українській мові, зокрема увівши до термінологічного переліку поняття «краєзнавча бібліографія»; довів, що міждисциплінарний підхід до українського краєзнавства є домінантою подальшого економічного зростання й освіченості нації; обґрунтував власне розуміння місця і ролі економічної географії, що вивчає економічний регіон чи навіть державу як окремі складові світового господарства; розробив теоретичні основи «виробничого краєзнавства». Ця історична розвідка є своєрідним вшануванням пам’яті українського вченого та інформативним джерелом для дослідження творчої спадщини.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"27 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"126899502","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-31DOI: 10.31470/2518-7600-2023-18-272-296
Світлана Панченко
У статті автор розглядає паломницькі путівники як форму комунікації під час здійснення сакральних подорожей. Розглядаються різні варіанти міжнародних путівників, наводяться приклади реальних мемуарів, ітінерарії із життя паломників, приклади інтерв’ю, щоденників. Вивчення цієї теми свідчить про її відношення до розвитку релігійного туризму на сучасних етапах і еволюціонування туристичної галузі з її інфраструктурою, об’єктами, стежками, шляхами, починаючи з пратуризму (паломництва). Автор наводить конкретні приклади, описи паломництв, пропонує розробити нові паломницькі маршрути шляхами святих апостолів, зосереджує увагу на комунікативній функції путівників. Також у науковій праці розглядається структура путівників, аналізується актуальність інформації щодо сакральних об’єктів, детально описуються художні твори про паломництва реальних особистостей, які здійснили і розповіли про свої манди на сторінках щоденників, мемуарів, путівників. Розповідається також про сакральні місця, де проповідували святі Апостоли і про значення цих шляхів, які користуються популярністю серед паломників, але не мають ніякої актуальної літератури у вигляді путівників для здійснення міжнародних мандрівок. Можливо вони десь і є, але не мають масового поширення і відкритого доступу, а інформація для паломника є досить специфічною і потребує детального вивчення. За допомогою сучасного паломництва, яке перетворилось завдяки розвиненій інфраструктурі і спрощеним шляхам до сакральних об’єктів, відбулась трансформація і у сфері описів цих подорожей. У цій науковій розвідці простежується також науковий шлях від першоджерел до сучасних творів, описів, мемуарів, щоденників. Тому, на думку автора, тема є досить актуальною, має логічне продовження від історії до сучасності і потребує детального вивчення з точки зору наукового паломництва, яке можна простежувати і аналізувати на прикладі спеціалізованої літератури. Тим паче ця тема користується попитом як у наукових колах так і у реальних сакральних мандрівках, які потім описують у своїх путівниках, щоденниках, романах, повістях реальні паломники.
{"title":"ЗНАЧЕННЯ ПАЛОМНИЦЬКИХ ПУТІВНИКІВ ЯК ЗАСОБУ КОМУНІКАЦІЇ ПІД ЧАС САКРАЛЬНИХ ПОДОРОЖЕЙ","authors":"Світлана Панченко","doi":"10.31470/2518-7600-2023-18-272-296","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2023-18-272-296","url":null,"abstract":"У статті автор розглядає паломницькі путівники як форму комунікації під час здійснення сакральних подорожей. Розглядаються різні варіанти міжнародних путівників, наводяться приклади реальних мемуарів, ітінерарії із життя паломників, приклади інтерв’ю, щоденників. Вивчення цієї теми свідчить про її відношення до розвитку релігійного туризму на сучасних етапах і еволюціонування туристичної галузі з її інфраструктурою, об’єктами, стежками, шляхами, починаючи з пратуризму (паломництва). Автор наводить конкретні приклади, описи паломництв, пропонує розробити нові паломницькі маршрути шляхами святих апостолів, зосереджує увагу на комунікативній функції путівників. Також у науковій праці розглядається структура путівників, аналізується актуальність інформації щодо сакральних об’єктів, детально описуються художні твори про паломництва реальних особистостей, які здійснили і розповіли про свої манди на сторінках щоденників, мемуарів, путівників. Розповідається також про сакральні місця, де проповідували святі Апостоли і про значення цих шляхів, які користуються популярністю серед паломників, але не мають ніякої актуальної літератури у вигляді путівників для здійснення міжнародних мандрівок. Можливо вони десь і є, але не мають масового поширення і відкритого доступу, а інформація для паломника є досить специфічною і потребує детального вивчення. За допомогою сучасного паломництва, яке перетворилось завдяки розвиненій інфраструктурі і спрощеним шляхам до сакральних об’єктів, відбулась трансформація і у сфері описів цих подорожей. У цій науковій розвідці простежується також науковий шлях від першоджерел до сучасних творів, описів, мемуарів, щоденників. Тому, на думку автора, тема є досить актуальною, має логічне продовження від історії до сучасності і потребує детального вивчення з точки зору наукового паломництва, яке можна простежувати і аналізувати на прикладі спеціалізованої літератури. Тим паче ця тема користується попитом як у наукових колах так і у реальних сакральних мандрівках, які потім описують у своїх путівниках, щоденниках, романах, повістях реальні паломники.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"130104668","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2023-03-31DOI: 10.31470/2518-7600-2023-18-182-198
Леся Коцур
Розкрито теоретико-методологічні підходи щодо розуміння феномену «національна гордість». З’ясовано, що найзмістовніше природу «національної гордості» розкривають дослідження закордонних авторів таких як Том В. Сміт, Ларс Яркко, Валентина Дімітрова-Грайзл, Джонатан Іствуд, Пітер Ґрейзл, Крістофер Доусон, Лариса Таміліна та інші. У своїх дослідженнях вони роблять наголос на тому, що національна гордість є вищою ніж патріотизмом, але водночас вона не є націоналізмом. Основним чинником, який сприяє формуванню національної гордості є зміцнення та стійкість національної ідентичності громадян, яка залежить від низки факторів. Досліджуючи формування національної гордості в незалежній Україні Лариса Таміліна виокремлює низку чинників, які сприяли утвердженню цього феномена в Україні після 2014 року – збройна агресія Російської Федерації, зміцнення позицій української мови та подальше зміцнення демократії. Окремо у статті приділена увага становищу національної гордості в США та деяких європейських країнах на сучасному етапі розвитку. Виявлені тенденції свідчать про суттєве падіння показників національної гордості особливо серед молоді. Аналізуючи державну політику України по «вектору гордості», яку було започатковано у 2015 році з’ясовано, що окрім згаданих Ларисою Таміліною чинників вона передбачала започаткування цілого комплексу державних програм і реформ, покликаних сформувати у населення України стійку національну гордість. Результатом започаткованих ініціатив стало стрімке зростання національної гордості серед українців, про що свідчать соціологічні опитування. Виявлено, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року підняло рівень національної гордості до від 75 до 98% (за різними оцінками). Одночасно, у ході дослідження виявлено чинники, які можуть призвести до суттєвого зниження національної гордості та запропоновано шляхи їх розв’язання.
{"title":"ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГОРДОСТІ – НЕОБХІДНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ","authors":"Леся Коцур","doi":"10.31470/2518-7600-2023-18-182-198","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2023-18-182-198","url":null,"abstract":"Розкрито теоретико-методологічні підходи щодо розуміння феномену «національна гордість». З’ясовано, що найзмістовніше природу «національної гордості» розкривають дослідження закордонних авторів таких як Том В. Сміт, Ларс Яркко, Валентина Дімітрова-Грайзл, Джонатан Іствуд, Пітер Ґрейзл, Крістофер Доусон, Лариса Таміліна та інші. У своїх дослідженнях вони роблять наголос на тому, що національна гордість є вищою ніж патріотизмом, але водночас вона не є націоналізмом. Основним чинником, який сприяє формуванню національної гордості є зміцнення та стійкість національної ідентичності громадян, яка залежить від низки факторів. Досліджуючи формування національної гордості в незалежній Україні Лариса Таміліна виокремлює низку чинників, які сприяли утвердженню цього феномена в Україні після 2014 року – збройна агресія Російської Федерації, зміцнення позицій української мови та подальше зміцнення демократії. Окремо у статті приділена увага становищу національної гордості в США та деяких європейських країнах на сучасному етапі розвитку. Виявлені тенденції свідчать про суттєве падіння показників національної гордості особливо серед молоді. Аналізуючи державну політику України по «вектору гордості», яку було започатковано у 2015 році з’ясовано, що окрім згаданих Ларисою Таміліною чинників вона передбачала започаткування цілого комплексу державних програм і реформ, покликаних сформувати у населення України стійку національну гордість. Результатом започаткованих ініціатив стало стрімке зростання національної гордості серед українців, про що свідчать соціологічні опитування. Виявлено, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року підняло рівень національної гордості до від 75 до 98% (за різними оцінками). Одночасно, у ході дослідження виявлено чинники, які можуть призвести до суттєвого зниження національної гордості та запропоновано шляхи їх розв’язання.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2023-03-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125949879","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-60-83
Ігор Довжук, Галина Січкаренко
У статті розглядаються найважливіші проблеми книговидання в Україні ХІХ ст. з точки зору інформаційно-комунікаційного підходу. Поширення книгодрукування наука визначає як другу інформаційну революцію. Це докорінно змінило суспільство, сприяючи його швидкому розвитку. В умовах переходу України до інформаційного суспільства актуалізується завдання переосмислення історичних процесів, пов’язаних з інформатизацією, для узагальнення накопиченого досвіду. Мета дослідження – висвітлення особливостей книговидання в Україні ХІХ ст. через призму інформаційно-комунікаційного підходу. Завдання – показати специфіку першого та другого етапів розвитку книгодрукування та аналіз його ролі у формуванні інформаційно-комунікаційного простору суспільства. У XIX столітті українське книговидання отримало свій подальший розвиток. Однак на заваді йому в Україні стала колоніальна політика Російської імперії, яка прагнула проводити асиміляторську політику щодо українського народу та його мови. Валуєвський та Емський укази спричинили низку довготривалих негативних наслідків як для українського народу, так і для царського уряду. Українське книговидання виявило свою об’єднуючу інформаційно-комунікаційну властивість. Заборона розповсюдження та видання книг у царській Росії гальмувала поступ України, але це сприяло активізації видань у Західній Україні та за кордоном. Крім того, в Росії продовжувався розвиток друкарства, яким досить добре користувалася прогресивна інтелігенція. Книжкова комунікація створила інформаційний простір, який наблизив єдність України, перетворення українців на європейську націю, прискорив серйозні суспільно-політичні зміни. Царська Росія своїми заборонами сприяла консолідації свідомого українства та створенню широкого руху опору антиукраїнській політиці, що вилилося у визвольні змагання.
{"title":"КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ У ХІХ СТ. (ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПІДХІД)","authors":"Ігор Довжук, Галина Січкаренко","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-60-83","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-60-83","url":null,"abstract":"У статті розглядаються найважливіші проблеми книговидання в Україні ХІХ ст. з точки зору інформаційно-комунікаційного підходу. Поширення книгодрукування наука визначає як другу інформаційну революцію. Це докорінно змінило суспільство, сприяючи його швидкому розвитку. В умовах переходу України до інформаційного суспільства актуалізується завдання переосмислення історичних процесів, пов’язаних з інформатизацією, для узагальнення накопиченого досвіду. \u0000Мета дослідження – висвітлення особливостей книговидання в Україні ХІХ ст. через призму інформаційно-комунікаційного підходу. Завдання – показати специфіку першого та другого етапів розвитку книгодрукування та аналіз його ролі у формуванні інформаційно-комунікаційного простору суспільства. \u0000У XIX столітті українське книговидання отримало свій подальший розвиток. Однак на заваді йому в Україні стала колоніальна політика Російської імперії, яка прагнула проводити асиміляторську політику щодо українського народу та його мови. Валуєвський та Емський укази спричинили низку довготривалих негативних наслідків як для українського народу, так і для царського уряду. Українське книговидання виявило свою об’єднуючу інформаційно-комунікаційну властивість. Заборона розповсюдження та видання книг у царській Росії гальмувала поступ України, але це сприяло активізації видань у Західній Україні та за кордоном. Крім того, в Росії продовжувався розвиток друкарства, яким досить добре користувалася прогресивна інтелігенція. Книжкова комунікація створила інформаційний простір, який наблизив єдність України, перетворення українців на європейську націю, прискорив серйозні суспільно-політичні зміни. Царська Росія своїми заборонами сприяла консолідації свідомого українства та створенню широкого руху опору антиукраїнській політиці, що вилилося у визвольні змагання.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"426 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"123590412","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-84-105
Ірина Каменська, Олена Бокшиц
Розглянуто актуальну проблему розвитку комунікативних умінь у майбутніх фахівців професійної освіти із використанням медіаосвітніх технологій навчання та урізноманітнення форм організації освітнього процесу засобами традиційних та інноваційних медіаосвітніх технологій. Обґрунтовано можливості застосування медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання при розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Авторами розкрито сутність понять «уміння», «комунікативні уміння», «комунікативна компетентність». Теоретично обґрунтовано можливості медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Визначено специфіку підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності 015 «Професійна освіта (Охорона праці)» відповідно до Стандартів вищої освіти України. Охарактеризовано особливості використання медіаосвітніх технологій в умовах сьогодення та переваги їх застосування при розвитку комунікативних умінь. Встановлено, що використання медіаосвітніх технологій при фаховій підготовці до майбутньої професійної діяльності – це додаткова можливість для здобувачів вищої освіти до розв’язання складних задач у широких або мультидисциплінарних контекстах у майбутній професійній діяльності. Встановлено, що популярність медіаосвітніх технологій надає можливість викладачам використовувати їх в освітньому процесі. Авторами обґрунтовано переваги організації освітнього процесу із застосуванням медіаосвітніх технологій у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. Розроблено модель методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти із застосуванням медіаосвітніх технологій. Виділено ті медіаосвітні технології, які доцільно використовувати в освітньому процесі при підготовці здобувачів вищої освіти до професійної діяльності. Виокремлено педагогічні умови навчання із застосуванням медіаосвітніх технологій в освітньому процесі для розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. З’ясовано, що реалізація педагогічних умов потребує застосування моделі методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти й методики використання медіаосвітніх технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців професійної освіти Встановлено, що доречно використовувати медаосвітні технології при підготовці фахівців професійного навчання для здобуття комунікативних компетентностей, нових знань та практичного досвіду, для мотивації та натхнення, для розширення саморозвитку та самореалізації.
{"title":"МЕДІАОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ У РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ","authors":"Ірина Каменська, Олена Бокшиц","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-84-105","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-84-105","url":null,"abstract":"Розглянуто актуальну проблему розвитку комунікативних умінь у майбутніх фахівців професійної освіти із використанням медіаосвітніх технологій навчання та урізноманітнення форм організації освітнього процесу засобами традиційних та інноваційних медіаосвітніх технологій. \u0000Обґрунтовано можливості застосування медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання при розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. \u0000Авторами розкрито сутність понять «уміння», «комунікативні уміння», «комунікативна компетентність». Теоретично обґрунтовано можливості медіаосвітніх технологій та доцільність їх використання у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. \u0000Визначено специфіку підготовки майбутніх фахівців зі спеціальності 015 «Професійна освіта (Охорона праці)» відповідно до Стандартів вищої освіти України. \u0000Охарактеризовано особливості використання медіаосвітніх технологій в умовах сьогодення та переваги їх застосування при розвитку комунікативних умінь. Встановлено, що використання медіаосвітніх технологій при фаховій підготовці до майбутньої професійної діяльності – це додаткова можливість для здобувачів вищої освіти до розв’язання складних задач у широких або мультидисциплінарних контекстах у майбутній професійній діяльності. \u0000Встановлено, що популярність медіаосвітніх технологій надає можливість викладачам використовувати їх в освітньому процесі. Авторами обґрунтовано переваги організації освітнього процесу із застосуванням медіаосвітніх технологій у розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. \u0000Розроблено модель методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти із застосуванням медіаосвітніх технологій. Виділено ті медіаосвітні технології, які доцільно використовувати в освітньому процесі при підготовці здобувачів вищої освіти до професійної діяльності. \u0000Виокремлено педагогічні умови навчання із застосуванням медіаосвітніх технологій в освітньому процесі для розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти. З’ясовано, що реалізація педагогічних умов потребує застосування моделі методичного забезпечення системи розвитку комунікативних умінь майбутніх фахівців професійної освіти й методики використання медіаосвітніх технологій у професійній підготовці майбутніх фахівців професійної освіти \u0000Встановлено, що доречно використовувати медаосвітні технології при підготовці фахівців професійного навчання для здобуття комунікативних компетентностей, нових знань та практичного досвіду, для мотивації та натхнення, для розширення саморозвитку та самореалізації.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"289 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"132665033","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-199-226
Людмила Шимченко, Алла Зленко, Оксана Плужник
Публікація присвячена дослідженню нових підходів до освітнього процесу в умовах побудови суспільства знань, де особлива увага приділена педагогу-новатору, здатному як засвоювати, так і продукувати нові ідеї; використовувати нові форми, методи та прийоми підготовки фахівців у закладах вищої освіти, оскільки інформаційна епоха вимагає від молодого професіонала вмінь роботи з інформацією, навичок комп’ютерної обробки інформації та знань, поповнюваних впродовж життя, для перетворення інформаційного ресурсу в продукт, послугу, нові знання. В статті висвітлюється питання зміни сучасної освітньої парадигми, пов’язаної з глобальною революцією та трансформаційними суспільно-економічними змінами, зародженням нової інформаційної культури та в зв’язку з утвердженням сприйняття динамічних знань як основної цінності сучасної епохи. Динамічні знання та інтелект працівника стають базовим засобом виробництва, сприяють зміні способу життя, спілкування, мислення, бачення майбутнього та розуміння майбутнього, тому в статті розглянуто напрями та механізми набуття нових знань. В ракурсі зміни освітньої парадигми розглянуто перспективи реалізації компетентнісного підходу в вищій освіті, що передбачає підготовку фахівця, який вільно володіє професією і ґрунтовно орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного знаннєвого зросту та соціальної мобільності. В статті проаналізовано досвід співпраці викладач-студент по системі набуття навичок оволодіння існуючими та продукування нових знань, що розвиває здібності самоосвіти, вміння працювати з різноманітною інформацією, даними та формує нову комунікативну культуру. Вказано, що за рахунок педагогіки партнерства на принципах рівності, доповнюваності та рівнозначущості забезпечується ефективність системи активно-проблемного навчання (дискусії, круглі столи, кейс-методи, дебати та ін); розвиваються навички: самостійної пізнавальної діяльності та критичного мислення; використання ІКТ з розумінням сильних і слабких сторін їх застосування; вибудовування ефективної комунікації під час підготовки та в процесі проведення навчальних занять; постійне поглиблення інтелектуального розвитку; організації індивідуального навчального процесу та вибору ефективних стратегій навчання; підготовки себе як фахівця, відповідно до вимог сучасного ринку праці.
{"title":"ІНФОРМАЦІЙНА ЕПОХА – СУСПІЛЬСТВО ЗНАНЬ ЯК ВИМОГА НОВОГО ПІДХОДУ ДО ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ","authors":"Людмила Шимченко, Алла Зленко, Оксана Плужник","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-199-226","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-199-226","url":null,"abstract":"Публікація присвячена дослідженню нових підходів до освітнього процесу в умовах побудови суспільства знань, де особлива увага приділена педагогу-новатору, здатному як засвоювати, так і продукувати нові ідеї; використовувати нові форми, методи та прийоми підготовки фахівців у закладах вищої освіти, оскільки інформаційна епоха вимагає від молодого професіонала вмінь роботи з інформацією, навичок комп’ютерної обробки інформації та знань, поповнюваних впродовж життя, для перетворення інформаційного ресурсу в продукт, послугу, нові знання. \u0000В статті висвітлюється питання зміни сучасної освітньої парадигми, пов’язаної з глобальною революцією та трансформаційними суспільно-економічними змінами, зародженням нової інформаційної культури та в зв’язку з утвердженням сприйняття динамічних знань як основної цінності сучасної епохи. Динамічні знання та інтелект працівника стають базовим засобом виробництва, сприяють зміні способу життя, спілкування, мислення, бачення майбутнього та розуміння майбутнього, тому в статті розглянуто напрями та механізми набуття нових знань. \u0000В ракурсі зміни освітньої парадигми розглянуто перспективи реалізації компетентнісного підходу в вищій освіті, що передбачає підготовку фахівця, який вільно володіє професією і ґрунтовно орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного знаннєвого зросту та соціальної мобільності. \u0000В статті проаналізовано досвід співпраці викладач-студент по системі набуття навичок оволодіння існуючими та продукування нових знань, що розвиває здібності самоосвіти, вміння працювати з різноманітною інформацією, даними та формує нову комунікативну культуру. Вказано, що за рахунок педагогіки партнерства на принципах рівності, доповнюваності та рівнозначущості забезпечується ефективність системи активно-проблемного навчання (дискусії, круглі столи, кейс-методи, дебати та ін); розвиваються навички: \u0000 \u0000самостійної пізнавальної діяльності та критичного мислення; \u0000використання ІКТ з розумінням сильних і слабких сторін їх застосування; \u0000вибудовування ефективної комунікації під час підготовки та в процесі проведення навчальних занять; \u0000постійне поглиблення інтелектуального розвитку; \u0000організації індивідуального навчального процесу та вибору ефективних стратегій навчання; \u0000підготовки себе як фахівця, відповідно до вимог сучасного ринку праці. \u0000","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"56 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124251173","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-227-243
Тетяна Юріївна Шинкар, Володимир Вакулич
Статтю присвячено розвиткові та становленню першої україномовної щоденної газети «Громадська думка» та її правонаступниці газети «Рада» на початку ХХ століття. Досліджено, газети виходили в непростий і сповнений цензури час. Імперські російські чиновники спершу надали дозвіл для друку видання, але швидко відмовилися від обіцяних демократичних свобод і перейшли до їх обмежень, тому заборонили вихід «Громадської думки». Наприкінці грудня газета «Громадська думка» все-таки отримала дозвіл на видання. На першій сторінці періодичного видання друкувалися переважно публіцистичні статті, новини з життя Києва, огляди преси, літератури. На другій – історичні екскурси, твори письменників, фольклорні розвідки. На третій сторінці – останні вісті, телеграми, бібліографічні новини, відкриття в науці й техніці. Половину площі четвертої сторінки займала реклама, іншу половину – рубрики-дописи. З’ясовано, що редактори та творчі й технічні працівники «Громадської думки» професійно підходили до процесу видання. Вони робили все для того, аби газетні матеріали привертали увагу якомога більшої частини читачів. Звісно, велика кількість публікацій мала відверте народницьке спрямування, що негативно позначалося на роботі видання, яке надто прискіпливо вичитували цензори. Крім того, газета перебувала під постійним наглядом чиновників і поліції, які часто здійснювали обшуки в редакції та конфісковували номери газет, які порушували цензуру. Працівники київської імперської адміністрації нерідко залякували передплатників газети, шантажуючи їх втратою посади. Врешті через рік видання було закрито. Згодом вийшов перший номер щоденної газети «Рада», яка мала успадкувати ідейні засади «Громадської думки». Однак цей номер було конфісковано через радикальні публіцистичні матеріали. Ця газета проіснувала довше, ніж її попередниця, та все ж її теж було закрито через антиурядові статі. Зроблено висновки, що імперська влада жорстко придушували будь-який розвиток української культури, зокрема й друк періодичних видань українською мовою: газет «Українська думка» та «Рада», які попри тиск, переслідування та арешти їхніх редакторів і дописувачів існували та розвивалися, порушуючи низку важливих українських питань.
{"title":"«ГРОМАДСЬКА ДУМКА» ЯК ПЕРША ЩОДЕННА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ","authors":"Тетяна Юріївна Шинкар, Володимир Вакулич","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-227-243","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-227-243","url":null,"abstract":"Статтю присвячено розвиткові та становленню першої україномовної щоденної газети «Громадська думка» та її правонаступниці газети «Рада» на початку ХХ століття. Досліджено, газети виходили в непростий і сповнений цензури час. Імперські російські чиновники спершу надали дозвіл для друку видання, але швидко відмовилися від обіцяних демократичних свобод і перейшли до їх обмежень, тому заборонили вихід «Громадської думки». Наприкінці грудня газета «Громадська думка» все-таки отримала дозвіл на видання. \u0000На першій сторінці періодичного видання друкувалися переважно публіцистичні статті, новини з життя Києва, огляди преси, літератури. На другій – історичні екскурси, твори письменників, фольклорні розвідки. На третій сторінці – останні вісті, телеграми, бібліографічні новини, відкриття в науці й техніці. Половину площі четвертої сторінки займала реклама, іншу половину – рубрики-дописи. \u0000З’ясовано, що редактори та творчі й технічні працівники «Громадської думки» професійно підходили до процесу видання. Вони робили все для того, аби газетні матеріали привертали увагу якомога більшої частини читачів. Звісно, велика кількість публікацій мала відверте народницьке спрямування, що негативно позначалося на роботі видання, яке надто прискіпливо вичитували цензори. Крім того, газета перебувала під постійним наглядом чиновників і поліції, які часто здійснювали обшуки в редакції та конфісковували номери газет, які порушували цензуру. Працівники київської імперської адміністрації нерідко залякували передплатників газети, шантажуючи їх втратою посади. Врешті через рік видання було закрито. \u0000Згодом вийшов перший номер щоденної газети «Рада», яка мала успадкувати ідейні засади «Громадської думки». Однак цей номер було конфісковано через радикальні публіцистичні матеріали. Ця газета проіснувала довше, ніж її попередниця, та все ж її теж було закрито через антиурядові статі. \u0000Зроблено висновки, що імперська влада жорстко придушували будь-який розвиток української культури, зокрема й друк періодичних видань українською мовою: газет «Українська думка» та «Рада», які попри тиск, переслідування та арешти їхніх редакторів і дописувачів існували та розвивалися, порушуючи низку важливих українських питань.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"29 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"127282637","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-106-124
Катерина Климова
Віддзеркалення документознавчих наукових дискусій у концепціях, структурі та змісті навчальних дисциплін закладів вищої освіти є ознакою тісного взаємозв᾽язку та взаємовпливу науки й освітнього процесу. Розроблення навчальних і робочих програм, силабусів та викладання окремих дисциплін не лише увиразнюють невирішені проблеми у певних галузях наукових знань, а й стимулюють теоретико-фундаментальні та теоретико-прикладні дослідження. До останніх слід віднести студіювання видової класифікації спеціальної документації. Осмислення структури та змісту навчальної дисципліни «Спеціальні види документації», включеної до переліку компонент освітньої програми підготовки фахівців першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа, визначило коло невирішених/дискусійних питань у документознавстві: сутність понять «вид документації» та «спеціальні види документації»; яка існує видова класифікація систем документації не лише в рамках управлінської документації, а в загальній класифікаційній схемі документації, в якій оприсутнена й сама управлінська документація; які критерії/ознаки диференціації, віднесення систем документації до того чи іншого спеціального виду; чи можна віднести документацію установи, її структурного підрозділу до спеціальних видів документації; які напрями досліджень спеціальних видів документації у галузевому чи спеціальному документознавстві та ін. Накопичення емпіричного матеріалу у вивченні спеціальних видів документації (визначення видового складу документації та факторів впливу на їх формування) виведе на теоретичних рівень студіювань: обґрунтування базових понять щодо видів документації та спеціальних видів документації, розробка класифікаційної схеми видів документації відповідно до законів систематики, міжвидові зв᾽язки документації та внутрішні зв᾽язки документів, що формують спеціальні види документації.
{"title":"ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ВИДОВОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ: ВІДОБРАЖЕННЯ У СТРУКТУРІ ТА ЗМІСТІ НАВЧАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН","authors":"Катерина Климова","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-106-124","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-106-124","url":null,"abstract":"Віддзеркалення документознавчих наукових дискусій у концепціях, структурі та змісті навчальних дисциплін закладів вищої освіти є ознакою тісного взаємозв᾽язку та взаємовпливу науки й освітнього процесу. Розроблення навчальних і робочих програм, силабусів та викладання окремих дисциплін не лише увиразнюють невирішені проблеми у певних галузях наукових знань, а й стимулюють теоретико-фундаментальні та теоретико-прикладні дослідження. До останніх слід віднести студіювання видової класифікації спеціальної документації. Осмислення структури та змісту навчальної дисципліни «Спеціальні види документації», включеної до переліку компонент освітньої програми підготовки фахівців першого (бакалаврського) рівня вищої освіти за спеціальністю 029 Інформаційна, бібліотечна та архівна справа, визначило коло невирішених/дискусійних питань у документознавстві: сутність понять «вид документації» та «спеціальні види документації»; яка існує видова класифікація систем документації не лише в рамках управлінської документації, а в загальній класифікаційній схемі документації, в якій оприсутнена й сама управлінська документація; які критерії/ознаки диференціації, віднесення систем документації до того чи іншого спеціального виду; чи можна віднести документацію установи, її структурного підрозділу до спеціальних видів документації; які напрями досліджень спеціальних видів документації у галузевому чи спеціальному документознавстві та ін. Накопичення емпіричного матеріалу у вивченні спеціальних видів документації (визначення видового складу документації та факторів впливу на їх формування) виведе на теоретичних рівень студіювань: обґрунтування базових понять щодо видів документації та спеціальних видів документації, розробка класифікаційної схеми видів документації відповідно до законів систематики, міжвидові зв᾽язки документації та внутрішні зв᾽язки документів, що формують спеціальні види документації.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114663731","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-10-33
Ірина Березанська, Павло Дрок
У статті проаналізовано становлення та розвиток світової та національної стандартизації України. Етапами розвитку світової стандартизації є: природний розвиток стандартизації, який бере свій початок із зародження мови, писемності, мір і ваг і тривав до кінця ХІХ ст.; етап зародження стандартизації (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); розвиток національних систем стандартизації; міжнародна співпраця в галузі стандартизації почалося в другій половині ХХ ст. і супроводжується створенням та діяльністю Міжнародної організації зі стандартизації (ISO); високий рівень стандартизації передбачав зростання стандартизації інформаційних технологій світового рівня (з 1990 р.). Розкрито основне призначення Міжнародної організації зі стандартизації ISO та Міжнародної електротехнічної комісії MEK (нині IEC), пріоритети їх розвитку. Простежено особливості розбудови національної стандартизації незалежної України, яка активізувалася із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. № 46-93. Становлення Національної стандартизації України відбувалося в контексті світових тенденцій, але мало свої особливості пов’язані з періодом переходу до індустріального суспільства, який супроводжувався економічною нестабільністю. Виокремлено органи державної служби стандартизації України: Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України); Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекцію України), «Український науково-навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (ДП «УкрНДНЦ»), ДНДІ «Система», Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ), технічні комітети, які здійснюють реалізацію державної політики в сфері стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації та державного контролю, представляють інтереси України в міжнародних організаціях. Правове технічне регулювання стандартизації та сертифікації в Україні закріплено в Законах України: «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.). «Про стандартизацію» (2001), «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (2005); декретах та постановах Уряду України: «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993), «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарні, екологічні, ветеринарні, фінансові норми та міжнародні та європейські стандарти» (1997), «Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки» (2006 р.), «Питання Ради стандартизації та технічного регулювання» (2006 р.), а також указах Президента України: «Про вдоск
{"title":"ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ СТАНДАРТИЗАЦІЇ УКРАЇНИ","authors":"Ірина Березанська, Павло Дрок","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-10-33","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-10-33","url":null,"abstract":"У статті проаналізовано становлення та розвиток світової та національної стандартизації України. Етапами розвитку світової стандартизації є: природний розвиток стандартизації, який бере свій початок із зародження мови, писемності, мір і ваг і тривав до кінця ХІХ ст.; етап зародження стандартизації (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); розвиток національних систем стандартизації; міжнародна співпраця в галузі стандартизації почалося в другій половині ХХ ст. і супроводжується створенням та діяльністю Міжнародної організації зі стандартизації (ISO); високий рівень стандартизації передбачав зростання стандартизації інформаційних технологій світового рівня (з 1990 р.). \u0000Розкрито основне призначення Міжнародної організації зі стандартизації ISO та Міжнародної електротехнічної комісії MEK (нині IEC), пріоритети їх розвитку. \u0000Простежено особливості розбудови національної стандартизації незалежної України, яка активізувалася із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. № 46-93. Становлення Національної стандартизації України відбувалося в контексті світових тенденцій, але мало свої особливості пов’язані з періодом переходу до індустріального суспільства, який супроводжувався економічною нестабільністю. \u0000Виокремлено органи державної служби стандартизації України: Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України); Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекцію України), «Український науково-навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (ДП «УкрНДНЦ»), ДНДІ «Система», Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ), технічні комітети, які здійснюють реалізацію державної політики в сфері стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації та державного контролю, представляють інтереси України в міжнародних організаціях. \u0000Правове технічне регулювання стандартизації та сертифікації в Україні закріплено в Законах України: «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.). «Про стандартизацію» (2001), «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (2005); декретах та постановах Уряду України: «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993), «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарні, екологічні, ветеринарні, фінансові норми та міжнародні та європейські стандарти» (1997), «Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки» (2006 р.), «Питання Ради стандартизації та технічного регулювання» (2006 р.), а також указах Президента України: «Про вдоск","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"131 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124028913","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-12-27DOI: 10.31470/2518-7600-2022-17-155-181
Юлія Молоткіна
Сьогодні соціальні мережі стали потужною зброєю російської пропаганди в інформаційній складовій гібридної війни Росії проти України. Кремлівські інтернет-тролі використовують соціальні мережі для поширення кремлівських наративів, оскільки вони є сприятливою платформою для використання маніпулятивних технологій словесного впливу. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кремлівські тролі стали активнішими в англомовному сегменті соціальних мереж. «Фабрика тролів» використовує деякі з найпопулярніших сьогодні соціальних мереж – зокрема, TikTok та Twitter – для поширення кремлівських антиукраїнських наративів, які мають на меті дискредитацію влади та громадян України в очах світової спільноти. Маніпуляції неможливі без використання вербальних засобів маніпулятивного впливу, тому вивчення виявлення стратегій і тактик вербальної маніпуляції, що використовуються для поширення антиукраїнських наративів, є важливим завданням сучасних лінгвістичних досліджень. Метою цього дослідження є аналіз вербальних засобів маніпулятивного впливу, що використовуються кремлівською «фабрикою тролів» для поширення антиукраїнських наративів в англомовному сегменті соціальних мереж TikTok та Twitter. Для виконання поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи дослідження як метод аналізу інформації, метод синтезу, метод безперервного відбору проб, описовий метод. Встановлено, що кремлівські тролі часто використовують такі засоби вербальної маніпуляції, як сьогодні найчастіше застосовують такі засоби вербальної маніпуляції як підміна понять, навішування ярликів, тактика нагнітання паніки, тактика повторення інформації, а також такий риторичний прийом як вотебаутизм. Виявлення та аналіз стратегій, тактик та засобів вербального маніпулювання, що використовуються кремлівськими тролями для поширення антиукраїнської пропаганди в англомовному дискурсі соціальних мереж, є актуальним напрямком досліджень і має наукову перспективу як в мовному, так і в комунікативно-прагматичному аспектах дослідження. Раннє виявлення та аналіз словесних маніпуляцій, що використовуються кремлівськими тролями для поширення антиукраїнської пропаганди в англомовному дискурсі соціальних мереж, є однм із пріоритетних завдань сьогодні для дослідників гуманітарних, соціальних та поведінкових наук, оскільки поширення антиукраїнських наративів за кордоном може підірвати репутацію України.
{"title":"ВЕРБАЛЬНЕ МАНІПУЛЮВАННЯ «ФАБРИКИ ТРОЛІВ» У КОНТЕКСТІ АНТИУКРАЇНСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ КРЕМЛЯ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ TIKTOK ТА TWITTER","authors":"Юлія Молоткіна","doi":"10.31470/2518-7600-2022-17-155-181","DOIUrl":"https://doi.org/10.31470/2518-7600-2022-17-155-181","url":null,"abstract":"Сьогодні соціальні мережі стали потужною зброєю російської пропаганди в інформаційній складовій гібридної війни Росії проти України. Кремлівські інтернет-тролі використовують соціальні мережі для поширення кремлівських наративів, оскільки вони є сприятливою платформою для використання маніпулятивних технологій словесного впливу. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кремлівські тролі стали активнішими в англомовному сегменті соціальних мереж. «Фабрика тролів» використовує деякі з найпопулярніших сьогодні соціальних мереж – зокрема, TikTok та Twitter – для поширення кремлівських антиукраїнських наративів, які мають на меті дискредитацію влади та громадян України в очах світової спільноти. Маніпуляції неможливі без використання вербальних засобів маніпулятивного впливу, тому вивчення виявлення стратегій і тактик вербальної маніпуляції, що використовуються для поширення антиукраїнських наративів, є важливим завданням сучасних лінгвістичних досліджень. \u0000Метою цього дослідження є аналіз вербальних засобів маніпулятивного впливу, що використовуються кремлівською «фабрикою тролів» для поширення антиукраїнських наративів в англомовному сегменті соціальних мереж TikTok та Twitter. \u0000Для виконання поставлених у роботі завдань використовувалися такі методи дослідження як метод аналізу інформації, метод синтезу, метод безперервного відбору проб, описовий метод. \u0000Встановлено, що кремлівські тролі часто використовують такі засоби вербальної маніпуляції, як сьогодні найчастіше застосовують такі засоби вербальної маніпуляції як підміна понять, навішування ярликів, тактика нагнітання паніки, тактика повторення інформації, а також такий риторичний прийом як вотебаутизм. \u0000Виявлення та аналіз стратегій, тактик та засобів вербального маніпулювання, що використовуються кремлівськими тролями для поширення антиукраїнської пропаганди в англомовному дискурсі соціальних мереж, є актуальним напрямком досліджень і має наукову перспективу як в мовному, так і в комунікативно-прагматичному аспектах дослідження. Раннє виявлення та аналіз словесних маніпуляцій, що використовуються кремлівськими тролями для поширення антиукраїнської пропаганди в англомовному дискурсі соціальних мереж, є однм із пріоритетних завдань сьогодні для дослідників гуманітарних, соціальних та поведінкових наук, оскільки поширення антиукраїнських наративів за кордоном може підірвати репутацію України.","PeriodicalId":350621,"journal":{"name":"Society Document Communication","volume":"49 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"121588623","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：