Метою дослідження є: вивчення впливу платформної економіки на інститут соціальної держави; з’ясування потенційних механізмів мінімізації ризиків для функціонування соціальної держави в умовах новітніх бізнес-трендів. Методологією дослідження є неоінституційний підхід. Наукова новизна статті полягає у започаткуванні досліджень політичною наукою на перетині двох дослідницьких напрямків: 1) кризи інституту соціальної держави; 2) переваг і загроз платформної економіки. Основний акцент зроблено на з’ясуванні змін в архітектурі інституту соціальної держави під впливом чинника платформної економіки. Теоретичне значення дослідження полягає у започаткуванні вивчення з позицій політичної науки шляхів міжінституційної взаємодії соціальної держави та платформної економіки. Практичне значення дослідження вбачається у тому, що Україна нині є на старті розбудови національної моделі соціальної держави й в цьому процесі має враховувати фактор стрімкого розвитку платформної економіки. Авторка доводить, що бізнес-інновації (платформна економіка) за належного сприяння державних інституцій можуть сприяти соціальним інноваціям: «Індустрія 4.0» реформує соціальну державу в стані стагнації в напрямку побудови «соціальної держави 4.0» (Welfare 4.0), коли держава буде використовувати переваги платформної економіки. Авторкою висловлена гіпотеза, що платформна економіка наділена потенціалом виступити не чинником руйнації інституту соціальної держави, а чинником її модернізації задля ефективного функціонування в умовах глобалізаційних, технологічних та інших викликів. Привернено увагу до важливості подальших досліджень того, як бізнес-інновації можуть підтримуватися державними інститутами задля збереження інституту соціальної держави в його модернізованій моделі. Акцентовано на потребі вивчення нормативно-правового аспекту проблеми: як держава може унормувати діяльність бізнес-платформ, щоб вони сприяли інституту соціальної держави, а не ослаблювали його. Стаття має теоретичний характер.
{"title":"ПЛАТФОРМНА ЕКОНОМІКА ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ","authors":"Tetiana P. Khlivniuk","doi":"10.15421/342114","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342114","url":null,"abstract":"Метою дослідження є: вивчення впливу платформної економіки на інститут соціальної держави; з’ясування потенційних механізмів мінімізації ризиків для функціонування соціальної держави в умовах новітніх бізнес-трендів. Методологією дослідження є неоінституційний підхід. Наукова новизна статті полягає у започаткуванні досліджень політичною наукою на перетині двох дослідницьких напрямків: 1) кризи інституту соціальної держави; 2) переваг і загроз платформної економіки. Основний акцент зроблено на з’ясуванні змін в архітектурі інституту соціальної держави під впливом чинника платформної економіки. Теоретичне значення дослідження полягає у започаткуванні вивчення з позицій політичної науки шляхів міжінституційної взаємодії соціальної держави та платформної економіки. Практичне значення дослідження вбачається у тому, що Україна нині є на старті розбудови національної моделі соціальної держави й в цьому процесі має враховувати фактор стрімкого розвитку платформної економіки. Авторка доводить, що бізнес-інновації (платформна економіка) за належного сприяння державних інституцій можуть сприяти соціальним інноваціям: «Індустрія 4.0» реформує соціальну державу в стані стагнації в напрямку побудови «соціальної держави 4.0» (Welfare 4.0), коли держава буде використовувати переваги платформної економіки. Авторкою висловлена гіпотеза, що платформна економіка наділена потенціалом виступити не чинником руйнації інституту соціальної держави, а чинником її модернізації задля ефективного функціонування в умовах глобалізаційних, технологічних та інших викликів. Привернено увагу до важливості подальших досліджень того, як бізнес-інновації можуть підтримуватися державними інститутами задля збереження інституту соціальної держави в його модернізованій моделі. Акцентовано на потребі вивчення нормативно-правового аспекту проблеми: як держава може унормувати діяльність бізнес-платформ, щоб вони сприяли інституту соціальної держави, а не ослаблювали його. Стаття має теоретичний характер.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43620487","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті викладені результати дослідження історії виникнення уявлень про фізичний і соціальний простори в рамках європейської інтелектуальної традиції XVIII-XX ст. В роботі використані історико-порівняльний та феноменологічний методи. Точкою відліку нашого дослідження стала коротка експлікація апріорних підстав вчення про фізичний простір в межах трансцендентальної естетики І.Канта. Завдяки історико-порівняльному методу вдалося викласти історію поняття простору в контексті ранньої німецької (М.Вебер) і ранньої французької (Е.Дюркгейм) соціогуманітарної думки. Було показано, що соціологічний метод Е. Дюркгейма побудований на принципах класичного кантіанства з його вченням про речі в собі. У свою чергу М.Вебер, навпаки, відмовився від принципу речі в собі, оскільки його соціологічні погляди знаходилися під прямим впливом неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта. Стан питання в післявоєнний період викладено за допомогою порівняння понять соціального простору в феноменологічній соціології А.Шютца, П.Бергера і Т. Лукмана і в постструктуралізмі Г.Дебора, М.Фуко і П.Бурдьє. Феноменологічний метод сприяв виявленню трансцендентального аспекту в конструкції поняття соціального простору. У роботах М. Фуко було знайдено перші спроби визначення цифрового простору, викладені у вигляді метафори «дзеркала». Порівняльний аналіз соціального та цифрового простору продемонстрував трансформацію поняття «насильство». Соціальне насильство в соціальному просторі виникло в роздумах ситуаціоністів з приводу урбанізації, а цифрове насильство в цифровому середовищі є не насильством як таким, а відмовою від низки розумових операцій, фундаментальних для феноменологічного пізнання. У статті аргументовано положення про необхідність збереження поняття інтенційності для всебічного уявлення про зв’язок цифрового простору і свідомості людини.
{"title":"ПОЛІСЕМІЯ ПРОСТОРУ І ЦИФРОВЕ НАСИЛЛЯ","authors":"Sergey Viktorovich Grigorishin, Ekaterina Vladimirovna Novokreshchennykh","doi":"10.15421/342105","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342105","url":null,"abstract":"У статті викладені результати дослідження історії виникнення уявлень про фізичний і соціальний простори в рамках європейської інтелектуальної традиції XVIII-XX ст. В роботі використані історико-порівняльний та феноменологічний методи. Точкою відліку нашого дослідження стала коротка експлікація апріорних підстав вчення про фізичний простір в межах трансцендентальної естетики І.Канта. Завдяки історико-порівняльному методу вдалося викласти історію поняття простору в контексті ранньої німецької (М.Вебер) і ранньої французької (Е.Дюркгейм) соціогуманітарної думки. Було показано, що соціологічний метод Е. Дюркгейма побудований на принципах класичного кантіанства з його вченням про речі в собі. У свою чергу М.Вебер, навпаки, відмовився від принципу речі в собі, оскільки його соціологічні погляди знаходилися під прямим впливом неокантіанства В.Віндельбанда і Г.Ріккерта. Стан питання в післявоєнний період викладено за допомогою порівняння понять соціального простору в феноменологічній соціології А.Шютца, П.Бергера і Т. Лукмана і в постструктуралізмі Г.Дебора, М.Фуко і П.Бурдьє. Феноменологічний метод сприяв виявленню трансцендентального аспекту в конструкції поняття соціального простору. У роботах М. Фуко було знайдено перші спроби визначення цифрового простору, викладені у вигляді метафори «дзеркала». Порівняльний аналіз соціального та цифрового простору продемонстрував трансформацію поняття «насильство». Соціальне насильство в соціальному просторі виникло в роздумах ситуаціоністів з приводу урбанізації, а цифрове насильство в цифровому середовищі є не насильством як таким, а відмовою від низки розумових операцій, фундаментальних для феноменологічного пізнання. У статті аргументовано положення про необхідність збереження поняття інтенційності для всебічного уявлення про зв’язок цифрового простору і свідомості людини.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"43817510","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена аналізу зовнішньополітичної стратегії КНР на світовій арені. Мета дослідження – дати комплексний аналіз основних вимірів зовнішньополітичної стратегії КНР на сучасному етапі.Охарактеризовано геополітичні та геоекономічні чинники становлення стратегії КНР. Було підкреслено, що стрімко змінювана економічна позиція Китаю на світовій арені також впливає на її глобальну політику. Проаналізовано регіональний вимір сучасної зовнішньополітичної поведінки КНР та його вплив на формування загального бачення китайського керівництва ролі країни на міжнародній політичній арені. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває політика КНР. Очевидно, що ця країна відіграє дуже важливу роль у світовій політиці і згодом ця роль буде все більше зростати. Ряд відомих експертів та аналітиків вже зараховують КНР до економічної супердержави. Деякі експерти навіть вважають, що якщо в перші 30 років здійснення економічних реформ в якості основного імперативу виступала інтеграція Китаю із зовнішнім світом, то протягом наступних трьох десятиліть основний акцент КНР буде вже ставити на формування глобального світопорядку.Доведено, що головним фокусом активної зовнішньополітичної діяльності КНР з набуття статусу провідної регіональної та глобальної держави залишається економіка.З’ясовано основні виміри реалізації національних інтересів Пекіна на сучасному етапі. Припущено, що національні інтереси КНР на даному етапі перебувають на стадії трансформації. Деякі науковці говорять про те, що основні інтереси Китаю вже виходять за рамки простого суверенного територіального обмеження.Зроблено висновок, що надзвичайно амбітні зусилля Китаю під керівництвом Сі Цзіньпіна спрямовані на розширення своєї сфери впливу та контролю на весь світ та щодо становлення глобальної економічної держави.
{"title":"ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ КНР","authors":"Albina Komlichenko","doi":"10.15421/342111","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342111","url":null,"abstract":"Стаття присвячена аналізу зовнішньополітичної стратегії КНР на світовій арені. Мета дослідження – дати комплексний аналіз основних вимірів зовнішньополітичної стратегії КНР на сучасному етапі.Охарактеризовано геополітичні та геоекономічні чинники становлення стратегії КНР. Було підкреслено, що стрімко змінювана економічна позиція Китаю на світовій арені також впливає на її глобальну політику. Проаналізовано регіональний вимір сучасної зовнішньополітичної поведінки КНР та його вплив на формування загального бачення китайського керівництва ролі країни на міжнародній політичній арені. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває політика КНР. Очевидно, що ця країна відіграє дуже важливу роль у світовій політиці і згодом ця роль буде все більше зростати. Ряд відомих експертів та аналітиків вже зараховують КНР до економічної супердержави. Деякі експерти навіть вважають, що якщо в перші 30 років здійснення економічних реформ в якості основного імперативу виступала інтеграція Китаю із зовнішнім світом, то протягом наступних трьох десятиліть основний акцент КНР буде вже ставити на формування глобального світопорядку.Доведено, що головним фокусом активної зовнішньополітичної діяльності КНР з набуття статусу провідної регіональної та глобальної держави залишається економіка.З’ясовано основні виміри реалізації національних інтересів Пекіна на сучасному етапі. Припущено, що національні інтереси КНР на даному етапі перебувають на стадії трансформації. Деякі науковці говорять про те, що основні інтереси Китаю вже виходять за рамки простого суверенного територіального обмеження.Зроблено висновок, що надзвичайно амбітні зусилля Китаю під керівництвом Сі Цзіньпіна спрямовані на розширення своєї сфери впливу та контролю на весь світ та щодо становлення глобальної економічної держави.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":"1 1","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2021-07-21","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"67601889","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Глобалізаційні процеси, що стали визначальним трендом сучасного світу, супроводжуються активізацією різноманітних етно-регіональних рухів. Це викликає зрозумілу увагу до етносоціальної проблематики. Цілком природним при цьому є звернення до питань методологічного характеру. Попри значну кількість досліджень в межах даного проблемного поля, консенсусу щодо розуміння етнічного та концептуальних засад його осмислення на даний час не спостерігається. Відтак основною метою даної статті є окреслення методологічних засад аналізу феномену етнічного, що сприятиме максимально адекватній експлікації різних аспектів відповідного проблемного поля. Аналіз наявних в науковому дискурсі філософських, культурологічних, етнологічних тощо інтерпретацій поняття етнічного, створив підстави для авторської його інтерпретації як відносно сталої сукупності лінгвістичних, релігійних, психологічних, культурних, територіально-історичних тощо характеристик та самоідентифікацій, що слугують смисловим ядром консолідації того чи іншого етносу та, водночас, виокремлення його з-поміж інших. Таке розуміння не претендує на універсальність та завершеність і виступає лише засобом подальшого аналізу етнічного шляхом співвіднесення дійсності з цією раціональною моделлю. В одних випадках зазначені в ній характеристики можуть домінувати. В інших – виступати в латентній або й взагалі деформованій формі, що й створює підстави для суттєво відмінних інтерпретацій феномена етнічного, які здійснюються до того ж з різних методологічних позицій. Останні, з огляду на багатогранність проблеми етнічного та принципове різноманіття способів пізнання, цілком природні. Однак найбільша користь від їхнього використання можлива лише вразі його комплексного характеру.
{"title":"МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ ЕТНІЧНОГО","authors":"V. Antonova, Oleksandr Korkh","doi":"10.15421/342027","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342027","url":null,"abstract":"Глобалізаційні процеси, що стали визначальним трендом сучасного світу, супроводжуються активізацією різноманітних етно-регіональних рухів. Це викликає зрозумілу увагу до етносоціальної проблематики. Цілком природним при цьому є звернення до питань методологічного характеру. Попри значну кількість досліджень в межах даного проблемного поля, консенсусу щодо розуміння етнічного та концептуальних засад його осмислення на даний час не спостерігається. Відтак основною метою даної статті є окреслення методологічних засад аналізу феномену етнічного, що сприятиме максимально адекватній експлікації різних аспектів відповідного проблемного поля. Аналіз наявних в науковому дискурсі філософських, культурологічних, етнологічних тощо інтерпретацій поняття етнічного, створив підстави для авторської його інтерпретації як відносно сталої сукупності лінгвістичних, релігійних, психологічних, культурних, територіально-історичних тощо характеристик та самоідентифікацій, що слугують смисловим ядром консолідації того чи іншого етносу та, водночас, виокремлення його з-поміж інших. Таке розуміння не претендує на універсальність та завершеність і виступає лише засобом подальшого аналізу етнічного шляхом співвіднесення дійсності з цією раціональною моделлю. В одних випадках зазначені в ній характеристики можуть домінувати. В інших – виступати в латентній або й взагалі деформованій формі, що й створює підстави для суттєво відмінних інтерпретацій феномена етнічного, які здійснюються до того ж з різних методологічних позицій. Останні, з огляду на багатогранність проблеми етнічного та принципове різноманіття способів пізнання, цілком природні. Однак найбільша користь від їхнього використання можлива лише вразі його комплексного характеру.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48545887","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Розглядаються ключові аспекти становлення філософського розуміння людини в європейській філософії Нового часу. Аналізуються сутність, специфіка і варіанти інтерпретацій новоєвропейської антропологічної паридигми.
思考欧洲新时期哲学中人类哲学的关键方面。分析了欧洲人类学新范式解释的本质、规范和变体。
{"title":"Обрії новоєвропейської антропологічної парадигми","authors":"Viktoriia Vershyna","doi":"10.15421/342028","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342028","url":null,"abstract":"Розглядаються ключові аспекти становлення філософського розуміння людини в європейській філософії Нового часу. Аналізуються сутність, специфіка і варіанти інтерпретацій новоєвропейської антропологічної паридигми.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44289304","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття розкриває один з аспектів проблеми демократизації країн Тропічної Африки, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн регіону в постколоніальний період. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу основних чинників політичного розвитку країн Тропічної Африки і розкритті їх взаємозв’язку і взаємозалежності в умовах демократичних трансформацій. Мотивація авторів до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у науковій методології щодо виокремлення передумов і чинників, які суттєво впливають на процеси демократичних перетворень, і полеміки представників процедурного і структурного підходів. Суть економічного, культурного, етнічного чинників у межах статті розкрита на основі їх типових проявів у різних країнах Тропічної Африки: Анголи, Габона, Екваторіальної Гвінеї, Ефіопії, Нігерії, Нігеру, С’єрра-Леоне, Центрально-Африканської Республіки. Встановлено кореляційний зв’язок між окремими чинниками. Доведено, що демократичний транзит може бути успішно завершеним в тому випадку, коли сформований політичний режим здатний гарантувати відносну рівновагу між політичною системою і соціальним середовищем відповідно до культурного, економічного, етнічного, релігійного та інших чинників розвитку поставторитарних африканських держав. Важливою умовою для демократичного транзиту визначено інтеграцію зазначених чинників, синхронізацію їх впливу на перебіг політичних змін та збереження їх стабільності. Сформульовано узагальнення щодо детермінованості демократії в країнах Тропічної Африки традиційно усталеними регіональними особливостями, глибоко специфічними, ігнорування яких в африканському соціумі провокує виникнення широкого кола криз, конфліктів і негативно позначається на демократичних трансформаціях.
{"title":"ІНТЕГРАЦІЯ ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН ТРОПІЧНОЇ АФРИКИ ЯК УМОВА ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ","authors":"Mykola Vehesh, V. Kukhta","doi":"10.15421/342036","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342036","url":null,"abstract":"Стаття розкриває один з аспектів проблеми демократизації країн Тропічної Африки, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн регіону в постколоніальний період. Мета статті полягає в здійсненні комплексного аналізу основних чинників політичного розвитку країн Тропічної Африки і розкритті їх взаємозв’язку і взаємозалежності в умовах демократичних трансформацій. Мотивація авторів до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у науковій методології щодо виокремлення передумов і чинників, які суттєво впливають на процеси демократичних перетворень, і полеміки представників процедурного і структурного підходів. Суть економічного, культурного, етнічного чинників у межах статті розкрита на основі їх типових проявів у різних країнах Тропічної Африки: Анголи, Габона, Екваторіальної Гвінеї, Ефіопії, Нігерії, Нігеру, С’єрра-Леоне, Центрально-Африканської Республіки. Встановлено кореляційний зв’язок між окремими чинниками. Доведено, що демократичний транзит може бути успішно завершеним в тому випадку, коли сформований політичний режим здатний гарантувати відносну рівновагу між політичною системою і соціальним середовищем відповідно до культурного, економічного, етнічного, релігійного та інших чинників розвитку поставторитарних африканських держав. Важливою умовою для демократичного транзиту визначено інтеграцію зазначених чинників, синхронізацію їх впливу на перебіг політичних змін та збереження їх стабільності. Сформульовано узагальнення щодо детермінованості демократії в країнах Тропічної Африки традиційно усталеними регіональними особливостями, глибоко специфічними, ігнорування яких в африканському соціумі провокує виникнення широкого кола криз, конфліктів і негативно позначається на демократичних трансформаціях.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44425427","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіаль
{"title":"МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ","authors":"M. Zan","doi":"10.15421/342039","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342039","url":null,"abstract":"Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіаль","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42395156","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Сучасна космологія знаходиться на роздоріжжі. Нестиковки вимірювань значень сталої Габбла – універсальної константи Всесвіту, що характеризує його глобальне розширення – призвели до виникнення в космології нетривіальної ситуації. Запропонована низка загальних наукових ідей для її тлумачення та подолання. З філософської точки зору в ній можна виокремити онтологічний (припущення про існування нової невідомої матеріальної субстанції) та епістемологічний (припущення про відкриття нових фізичних законів та необхідність побудови постквантово-релятивістських теорій) аспекти. Спираючись на модифіковану структурно-номінативну реконструкцію наукових теорій, висувається метатеоретична гіпотеза, що розвиток космологічних теорій буде відбуватися шляхом узгоджених змін їхніх підсистем.
{"title":"ОНТОЛОГІЧНИЙ ТА ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ОБСЕРВАЦІЙНО-ВИМІРЮВАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ У КОСМОЛОГІЇ","authors":"Vasyl Prits","doi":"10.15421/342033","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342033","url":null,"abstract":"Сучасна космологія знаходиться на роздоріжжі. Нестиковки вимірювань значень сталої Габбла – універсальної константи Всесвіту, що характеризує його глобальне розширення – призвели до виникнення в космології нетривіальної ситуації. Запропонована низка загальних наукових ідей для її тлумачення та подолання. З філософської точки зору в ній можна виокремити онтологічний (припущення про існування нової невідомої матеріальної субстанції) та епістемологічний (припущення про відкриття нових фізичних законів та необхідність побудови постквантово-релятивістських теорій) аспекти. Спираючись на модифіковану структурно-номінативну реконструкцію наукових теорій, висувається метатеоретична гіпотеза, що розвиток космологічних теорій буде відбуватися шляхом узгоджених змін їхніх підсистем.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42998746","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.
{"title":"СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР","authors":"Vadym Nikolenko","doi":"10.15421/342035","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342035","url":null,"abstract":"Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46613823","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
The aim of the article is to study the problems of intolerance in the Young Democracies of the EU on the example of Estonia and Latvia. The article is prepared on the basis of methodologies of neo-institutionalism, axiological (value) approach and comparative method. It has been proven that at the institutional level in Estonia and Latvia there is an understanding of the importance of preventing and combating intolerance. At the same time, in practice in these states there are manifestations of intolerance. An urgent problem is the rise of hate speech in political discourse. Tolerance towards members of sexual minorities remains acute, especially in Latvia. There has been some progress by Estonia in combating intolerance with regard to legalization for same-sex couples in civil partnerships. It is noted that the level of intolerance of Estonian society is significantly influenced by the political course of the ruling party EKRE. The author of the article argues that the voting of a significant number of Estonians and Latvians for parties that support anti-Semitic, xenophobic, homophobic, neo-racism, misogynistic ideas, shows the lack of stability of liberal-democratic values in the political and legal culture of the population. The state policy of the analyzed Baltic countries on combating intolerance covers only a part of the problems, and a number of others are silenced or openly ignored. The legal framework of Estonia and Latvia is not fully in line with EU law. Some EU recommendations on minimizing situations conducive to the spread of intolerant practices have not been implemented by Estonia and Latvia. As the range of problems of the quality of democracy in the EU countries has been steadily expanding in the last decade, their study remains a relevant area for political science. The article is theoretical in type using empirical data.
{"title":"PROBLEMS OF TOLERANCE/INTOLERANCE IN THE POLITICAL SPHERE OF ESTONIA AND LATVIA","authors":"N. Khoma","doi":"10.15421/342042","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342042","url":null,"abstract":"The aim of the article is to study the problems of intolerance in the Young Democracies of the EU on the example of Estonia and Latvia. The article is prepared on the basis of methodologies of neo-institutionalism, axiological (value) approach and comparative method. It has been proven that at the institutional level in Estonia and Latvia there is an understanding of the importance of preventing and combating intolerance. At the same time, in practice in these states there are manifestations of intolerance. An urgent problem is the rise of hate speech in political discourse. Tolerance towards members of sexual minorities remains acute, especially in Latvia. There has been some progress by Estonia in combating intolerance with regard to legalization for same-sex couples in civil partnerships. It is noted that the level of intolerance of Estonian society is significantly influenced by the political course of the ruling party EKRE. The author of the article argues that the voting of a significant number of Estonians and Latvians for parties that support anti-Semitic, xenophobic, homophobic, neo-racism, misogynistic ideas, shows the lack of stability of liberal-democratic values in the political and legal culture of the population. The state policy of the analyzed Baltic countries on combating intolerance covers only a part of the problems, and a number of others are silenced or openly ignored. The legal framework of Estonia and Latvia is not fully in line with EU law. Some EU recommendations on minimizing situations conducive to the spread of intolerant practices have not been implemented by Estonia and Latvia. As the range of problems of the quality of democracy in the EU countries has been steadily expanding in the last decade, their study remains a relevant area for political science. The article is theoretical in type using empirical data.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2020-12-20","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"41831976","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：