Соціокультурні зміни, пов’язані з розвитком інформаційних і цифрових технологій призводять до структурних зрушень у суспільстві – створюється новий формат гетерогенності елементів структури і системи соціальних відносин між цими елементами. Як наслідок в умовах сучасного інформаційного суспільства виникають нові класоутворюючі стратифікаційні критерії нерівності, які стосуються наявності/відсутності цифрових ресурсів та можливостей доступу до них. Важливим в цьому сенсі буде наявний рівень цифрового капіталу агента соціальної системи. Вплив цифровізації і ІКТ-технологій призводить до того, що «в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими «інформаційними спільнотами» (Й.Масуда). На зміну традиційним громіздким корпораціям приходять «малі» економічні форми: індивідуальна діяльність на дому, «електронний коледж» (О.Тоффлер), зміни традиційного друку «електронними книгами», зміни ідеології, трансформація безробіття у забезпечене дозвілля (Х.Еванс). Мета статті полягає в розробці концептуальних засад дослідження цифрової нерівності в умовах діджиталізованого суспільства. Методологічною основою статті є структурно-конструктивістська парадигма, концепції інформаційного, мережевого суспільства Й.Масуда, М.Кастельса, О.Тофлера, теоретичні аспекти наукових робіт З.Баумана, Дж.Купера, М.Рожерса. При підготовці наукової роботи були використані загальнонаукові методи пізнання – аналізу та синтезу, компаративістики, узагальнення та безпосередньо соціологічний метод – вторинний аналіз даних. Дана наукова робота присвячена дослідженню впливу діджиталізації на процеси структурування українського суспільства і соціологічній концептуалізації нового модусу стратифікаційної системи – цифрової нерівності. В статті охарактеризовані основні риси інформаційного суспільства, сформульовані маркери цифрової нерівності, запропоновано концептуалізацію понять цифрова бідність і цифровий капітал. Стаття має теоретичне значення для подальшої розробки емпіричних маркерів фіксації цифрової нерівності при дослідженні структурних вимірів сучасного суспільства.
{"title":"ЦИФРОВА НЕРІВНІСТЬ ЯК СТРАТИФІКАЦІЙНИЙ МОДУС ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА","authors":"O. Gudzenko","doi":"10.15421/342225","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342225","url":null,"abstract":"Соціокультурні зміни, пов’язані з розвитком інформаційних і цифрових технологій призводять до структурних зрушень у суспільстві – створюється новий формат гетерогенності елементів структури і системи соціальних відносин між цими елементами. Як наслідок в умовах сучасного інформаційного суспільства виникають нові класоутворюючі стратифікаційні критерії нерівності, які стосуються наявності/відсутності цифрових ресурсів та можливостей доступу до них. Важливим в цьому сенсі буде наявний рівень цифрового капіталу агента соціальної системи. Вплив цифровізації і ІКТ-технологій призводить до того, що «в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими «інформаційними спільнотами» (Й.Масуда). На зміну традиційним громіздким корпораціям приходять «малі» економічні форми: індивідуальна діяльність на дому, «електронний коледж» (О.Тоффлер), зміни традиційного друку «електронними книгами», зміни ідеології, трансформація безробіття у забезпечене дозвілля (Х.Еванс). Мета статті полягає в розробці концептуальних засад дослідження цифрової нерівності в умовах діджиталізованого суспільства. Методологічною основою статті є структурно-конструктивістська парадигма, концепції інформаційного, мережевого суспільства Й.Масуда, М.Кастельса, О.Тофлера, теоретичні аспекти наукових робіт З.Баумана, Дж.Купера, М.Рожерса. При підготовці наукової роботи були використані загальнонаукові методи пізнання – аналізу та синтезу, компаративістики, узагальнення та безпосередньо соціологічний метод – вторинний аналіз даних. Дана наукова робота присвячена дослідженню впливу діджиталізації на процеси структурування українського суспільства і соціологічній концептуалізації нового модусу стратифікаційної системи – цифрової нерівності. В статті охарактеризовані основні риси інформаційного суспільства, сформульовані маркери цифрової нерівності, запропоновано концептуалізацію понять цифрова бідність і цифровий капітал. Стаття має теоретичне значення для подальшої розробки емпіричних маркерів фіксації цифрової нерівності при дослідженні структурних вимірів сучасного суспільства.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"47997050","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена встановленню сфери управлінської відповідальності, які визначають активність політичних суб’єктів локального рівня та діяльність локального політичного менеджменту. Визначено пріоритетність самодостатнього порядку денного локальних громад. Як чинника просування України до зразків консолідованої демократії Метою дослідження є встановлення специфіки інституційних засад формування локального порядку денного. Охарактеризовано обговорення питань, які є важливими для мешканців конкретних спільнот. Було підкреслено, що інтереси локальної політичної спільноти виникають в демократичних умовах політичного плюралізму. Проаналізовано завдання політичного менеджменту, пов’язані з потребами впорядкування конкретного поселення. Розкрито значення наявності локальних акторів, які обговорюють черговість витрати ресурсів та напрями конфігурації управління розвитком. З’ясовано специфіку пошуку конкурентних переваг між локальними політичними акторами. Розкрито, що належне виконання пунктів локального порядку денного не викликає заперечень збоку громади та інститутів політичних гравців. Доведено, що незадоволеність виконанням порядку денного може спонукати до протестних настроїв у локальній громаді. Встановлено, що важливим чинником формування локального політичного порядку денного є інституційний статус локальних політичних акторів. Припущено, що механізми перетворення локальних громад на самодостатні спільноти формуються за умов інтеграції локальних еліт до вироблення локального порядку денного, його демаркації із загальнонаціональним. Встановлено, що інституалізація суб’єктності локальних самоврядних структур в умовах української децентралізації стає визначальним чинником якісних демократичних перетворень. Зроблено висновок, що місцева (локальна) політика виступає середовищем корекції порядку денного, який випливає з точки зору потреб та пріоритетів розвитку. Виявлено значення загальнонаціонального і регіонального порядку денного, які можуть вимагати перерозподілу ресурсів та певних додаткових зусиль з боку локальних громад. Встановлено оптимальний організаційний вектор формування локального порядку денного нашої держави. Ним є відкрита участь у цьому процесі загальнонаціональних та локальних політичних сил, громадських рухів, груп інтересів.
{"title":"ЛОКАЛЬНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ: ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ","authors":"Artem Khmelnykov","doi":"10.15421/342232","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342232","url":null,"abstract":"Стаття присвячена встановленню сфери управлінської відповідальності, які визначають активність політичних суб’єктів локального рівня та діяльність локального політичного менеджменту. Визначено пріоритетність самодостатнього порядку денного локальних громад. Як чинника просування України до зразків консолідованої демократії Метою дослідження є встановлення специфіки інституційних засад формування локального порядку денного. Охарактеризовано обговорення питань, які є важливими для мешканців конкретних спільнот. Було підкреслено, що інтереси локальної політичної спільноти виникають в демократичних умовах політичного плюралізму. Проаналізовано завдання політичного менеджменту, пов’язані з потребами впорядкування конкретного поселення. Розкрито значення наявності локальних акторів, які обговорюють черговість витрати ресурсів та напрями конфігурації управління розвитком. З’ясовано специфіку пошуку конкурентних переваг між локальними політичними акторами. Розкрито, що належне виконання пунктів локального порядку денного не викликає заперечень збоку громади та інститутів політичних гравців. Доведено, що незадоволеність виконанням порядку денного може спонукати до протестних настроїв у локальній громаді. Встановлено, що важливим чинником формування локального політичного порядку денного є інституційний статус локальних політичних акторів. Припущено, що механізми перетворення локальних громад на самодостатні спільноти формуються за умов інтеграції локальних еліт до вироблення локального порядку денного, його демаркації із загальнонаціональним. Встановлено, що інституалізація суб’єктності локальних самоврядних структур в умовах української децентралізації стає визначальним чинником якісних демократичних перетворень. Зроблено висновок, що місцева (локальна) політика виступає середовищем корекції порядку денного, який випливає з точки зору потреб та пріоритетів розвитку. Виявлено значення загальнонаціонального і регіонального порядку денного, які можуть вимагати перерозподілу ресурсів та певних додаткових зусиль з боку локальних громад. Встановлено оптимальний організаційний вектор формування локального порядку денного нашої держави. Ним є відкрита участь у цьому процесі загальнонаціональних та локальних політичних сил, громадських рухів, груп інтересів.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49324661","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
У статті розглядається концепція холізму в антропологічному вимірі, що дозволяє виявити еквівокацію різноспрямованих параметрів холізму: духовність як причинність - низхідний вектор розвитку з надсистеми та цілєорієнтованість - висхідний вектор розвитку. Синтезуюча єдність вертикальних і горизонтальних компонентів холізму спирається на принципи саморозвитку та самоорганізації цілісної системи. Основними характеристиками холізму визначаються принципи: цілеорієнтованості, ієрархічності, циклічності, самоорганізації. Духовність як необ’єктивована, нерозкладна трансцендентність в межах холізму визначається вищою надсистемою – причиною універсальної цілісності. Відповідно холістичної онтології людина, як причинно-холістична система, прагне цілісної реалізації, зорентованої на духовність. Порушення цілісності в обмежених формах реалізації людини містить небезпеку відхилень у сфері психічного та фізичного здоров’я. Відповідно причинно-системний підхід до цілісності людини та її розвитку містить перспективи оновленого погляду на місце та роль людини у світі, перегляд концептуальних питань виховання, освіти та відновлення здоров’я людини.
{"title":"ХОЛІЗМ ЯК ПРИЧИННО-СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ЦІЛІСНОСТІ ЛЮДИНИ","authors":"Oksana Odynets, Yulia Shabanova","doi":"10.15421/342218","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342218","url":null,"abstract":"У статті розглядається концепція холізму в антропологічному вимірі, що дозволяє виявити еквівокацію різноспрямованих параметрів холізму: духовність як причинність - низхідний вектор розвитку з надсистеми та цілєорієнтованість - висхідний вектор розвитку. Синтезуюча єдність вертикальних і горизонтальних компонентів холізму спирається на принципи саморозвитку та самоорганізації цілісної системи. Основними характеристиками холізму визначаються принципи: цілеорієнтованості, ієрархічності, циклічності, самоорганізації. Духовність як необ’єктивована, нерозкладна трансцендентність в межах холізму визначається вищою надсистемою – причиною універсальної цілісності. Відповідно холістичної онтології людина, як причинно-холістична система, прагне цілісної реалізації, зорентованої на духовність. Порушення цілісності в обмежених формах реалізації людини містить небезпеку відхилень у сфері психічного та фізичного здоров’я. Відповідно причинно-системний підхід до цілісності людини та її розвитку містить перспективи оновленого погляду на місце та роль людини у світі, перегляд концептуальних питань виховання, освіти та відновлення здоров’я людини.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42817517","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена вивченню зусиль наукової спільноти щодо вивчання проблеми стійкості демократичних політичних структур в умовах агресії російської федерації. Мета дослідження – оцінка теоретичного потенціалу вимірів політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії. Охарактеризовано вивчення стану компонентів інституційної сталості та інформаційного простору як об’єкту деструктивного впливу. Було підкреслено, що сучасна політична комунікація має значну кількість суб’єктів та технологічних засобів. Проаналізовано причини, через які політична система демократичного типу не може функціонувати без адекватних засобів комунікації. Розкрито значення переліку викликів політичної небезпеки. З’ясовано, що більшість дослідників визнає керованість основної маси громадян за допомогою менеджменту інформаційних повідомлень. Виявлено, що від уповноважених інститутів вимагається здатність до якісного і своєчасного моніторингу безпекової ситуації. Доведено, що різноманіття потреб суспільства визначає необхідність узгодження інтересів. Встановлено, нагальним питанням є питання контенту повідомлень та його впливу на стан свідомості суспільства. Припущено, що політико-безпекова комунікація здійснюється як унікальне поєднання стандартного та індивідуального. Також ідеться про нематеріальні прояви стану соціальної безпеки. Встановлено, що в умовах зовнішньої агресії вони стають аспектом політико-маніпулятивної діяльності. Зроблено висновок, що можливість досягти стану безпеки має враховувати архетипові та ціннісні аспекти соціально-політичного динаміки соціуму. Підкреслено, що актуальним є й формування інноваційного механізму захисту безпекового середовища. З’ясовано, що ефективний діалог у полі безпекової політичної комунікації може зняти напругу з профільних державних інституцій та посилити проникнення та засвоєння стабілізаційних меседжів.
{"title":"ТЕОРЕТИЧНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОЇ АГРЕСІЇ","authors":"Viktor Okorokov, O. Tretyak","doi":"10.15421/342231","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342231","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню зусиль наукової спільноти щодо вивчання проблеми стійкості демократичних політичних структур в умовах агресії російської федерації. Мета дослідження – оцінка теоретичного потенціалу вимірів політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії. Охарактеризовано вивчення стану компонентів інституційної сталості та інформаційного простору як об’єкту деструктивного впливу. Було підкреслено, що сучасна політична комунікація має значну кількість суб’єктів та технологічних засобів. Проаналізовано причини, через які політична система демократичного типу не може функціонувати без адекватних засобів комунікації. Розкрито значення переліку викликів політичної небезпеки. З’ясовано, що більшість дослідників визнає керованість основної маси громадян за допомогою менеджменту інформаційних повідомлень. Виявлено, що від уповноважених інститутів вимагається здатність до якісного і своєчасного моніторингу безпекової ситуації. Доведено, що різноманіття потреб суспільства визначає необхідність узгодження інтересів. Встановлено, нагальним питанням є питання контенту повідомлень та його впливу на стан свідомості суспільства. Припущено, що політико-безпекова комунікація здійснюється як унікальне поєднання стандартного та індивідуального. Також ідеться про нематеріальні прояви стану соціальної безпеки. Встановлено, що в умовах зовнішньої агресії вони стають аспектом політико-маніпулятивної діяльності. Зроблено висновок, що можливість досягти стану безпеки має враховувати архетипові та ціннісні аспекти соціально-політичного динаміки соціуму. Підкреслено, що актуальним є й формування інноваційного механізму захисту безпекового середовища. З’ясовано, що ефективний діалог у полі безпекової політичної комунікації може зняти напругу з профільних державних інституцій та посилити проникнення та засвоєння стабілізаційних меседжів.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"44209896","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
O. Kupenko, Tetiana Kozyntseva, A. Kostenko, Nina Svitailo
адного поняття «соціальна стійкість людини в громаді». Розробка включає в себе аспекти дослідження соціальної стійкості людини в громаді як синергетичної системи, як одного з рівнів ієрархічної системи, як системи рішення проблем.Розглядаємо синергетичну соціальну стійкість як здатність проходження суб’єкта через потрясіння, що підсилюється здатністю до навчання та інновацій. Проаналізовано синергетичну соціальну стійкість людини в громаді як систему самоорганізації за моделями ризоми та мережі. Це включає також і доступ людини до капіталу. Разом із тим, розгляд системи як синергетичної розкриває ймовірнісний характер її розвитку. Тим самим не виключається й можливість варіанту розвитку стійкості системи за рахунок виключення вразливих її членів. Останнє зафіксовано як етична дилема. Ієрархія при розгляді соціальної стійкості виділяється на рівнях міждержавних об’єднань, держав, окремих галузей функціонування держав, територіальних громад, окремих соціальних груп, сім’ї, людини. При цьому розуміємо повноту інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді через керування принципом «нікого не залишити осторонь», заданим Цілями сталого розвитку. Також розглянуто соціальну стійкість в орієнтації на вирішення проблем. Виходимо з того, що кожен суб’єкт може стикнутися з лихом, на яке не здатний буде адекватно відповісти за наявних внутрішніх ресурсів, доступу до мереж і капіталів. Можливе рішення у цьому випадку – це звернення з більш локального на більш глобальний рівень. Орієнтованість на рішення проблеми відкривається у діалектиці ієрархічного та синергетичного аспектів соціальної стійкості: надмірність у наданні рішень з боку надсистеми вбачається шкодою для розвитку локальної системи, недостатність допомоги – можливою причиною загибелі локальної системи. У сукупності це утворює інтеграційну рамку інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді.
{"title":"ОБҐРУНТУВАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ РАМКИ ДЛЯ ІНТЕРДИСЦИПЛІНАРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА СТІЙКІСТЬ ЛЮДИНИ В ГРОМАДІ»","authors":"O. Kupenko, Tetiana Kozyntseva, A. Kostenko, Nina Svitailo","doi":"10.15421/342215","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342215","url":null,"abstract":"адного поняття «соціальна стійкість людини в громаді». Розробка включає в себе аспекти дослідження соціальної стійкості людини в громаді як синергетичної системи, як одного з рівнів ієрархічної системи, як системи рішення проблем.Розглядаємо синергетичну соціальну стійкість як здатність проходження суб’єкта через потрясіння, що підсилюється здатністю до навчання та інновацій. Проаналізовано синергетичну соціальну стійкість людини в громаді як систему самоорганізації за моделями ризоми та мережі. Це включає також і доступ людини до капіталу. Разом із тим, розгляд системи як синергетичної розкриває ймовірнісний характер її розвитку. Тим самим не виключається й можливість варіанту розвитку стійкості системи за рахунок виключення вразливих її членів. Останнє зафіксовано як етична дилема. Ієрархія при розгляді соціальної стійкості виділяється на рівнях міждержавних об’єднань, держав, окремих галузей функціонування держав, територіальних громад, окремих соціальних груп, сім’ї, людини. При цьому розуміємо повноту інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді через керування принципом «нікого не залишити осторонь», заданим Цілями сталого розвитку. Також розглянуто соціальну стійкість в орієнтації на вирішення проблем. Виходимо з того, що кожен суб’єкт може стикнутися з лихом, на яке не здатний буде адекватно відповісти за наявних внутрішніх ресурсів, доступу до мереж і капіталів. Можливе рішення у цьому випадку – це звернення з більш локального на більш глобальний рівень. Орієнтованість на рішення проблеми відкривається у діалектиці ієрархічного та синергетичного аспектів соціальної стійкості: надмірність у наданні рішень з боку надсистеми вбачається шкодою для розвитку локальної системи, недостатність допомоги – можливою причиною загибелі локальної системи. У сукупності це утворює інтеграційну рамку інтердисциплінарного дослідження соціальної стійкості людини в громаді.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-12-30","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"46012671","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена вивченню парадигмального вибору в межах прикладних та академічних політологічних розробок та розгляду авторської специфіки й тлумаченню наявних методичних інструментів. Мета дослідження – встановлення політико-теоретичних та політико-інституційних детермінант політологічного дослідження на основі парадигмального впливу на авторську суб’єктність. Охарактеризовано суб’єктивізм в політологічному науковому пошуці як основу авторську позицію, обґрунтовану певними особливими методичними підходами та специфікою предмету дослідження. Було підкреслено, що апріорне сприйняття дослідника як раціональної істоти, яка здійснює ініціативний та автономний процес політичного мислення. Проаналізовано причини ідентифікації науковості тих чи інших положень на рівні інтуїтивного сприйняття тематично орієнтованої експертної спільноти. Розкрито значення політологічного дослідження в контексті необхідності побудови несуперечливої картини світу на основі авторської позиції, яку культивує постмодернізм. З’ясовано, що суб'єктивна/суб’єктна авторська позиція в рамках обрання парадигми постмодерну та відповідної для неї методології може стикатися із специфікою пізнавальної ситуації. Розкрито, що парадигма постмодерну дає змогу гнучко підходити до параметрів зміни суспільства, їх проміжних етапів, оцінки цілей та засобів їх досягнення в умовах становлення демократії. Доведено, що осягнення евристичного потенціалу філософських дослідних парадигм для політологічного дослідження формується з урахуванням параметрів класики – неокласики або постнекласичної парадигматики. Встановлено, у кожному конкретному політологічному дослідженні для дослідника необхідна операціоналізація загальнонаукових принципів відповідно до предмету наукової розробки. Припущено, що фахова логіка концепції політичної науки передбачає співвіднесення методології та предмету дослідження передусім з орієнтирами політичної влади, політичної доцільності, політичної результативності тощо. Встановлено, що претензії суб’єктів політичного мовлення на істинність своїх висловлювань ґрунтуються на загальнолюдських і загальномовних засадах пропозиціонального мовлення. Зроблено висновок, що ціннісні критерії істинності і мотивації дослідження рідко вивчаються у сучасних політологічних дослідженнях.
{"title":"ПОЛІТИКО-ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПОЛІТИКО-ІНСТИТУЦІЙНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: ПАРАДИГМАЛЬНИЙ ВПЛИВ НА АВТОРСЬКУ СУБ’ЄКТНІСТЬ","authors":"Andriy Andriiovych Shulika, Volodymyr Mykolayovych Toryanik","doi":"10.15421/342214","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342214","url":null,"abstract":"Стаття присвячена вивченню парадигмального вибору в межах прикладних та академічних політологічних розробок та розгляду авторської специфіки й тлумаченню наявних методичних інструментів. Мета дослідження – встановлення політико-теоретичних та політико-інституційних детермінант політологічного дослідження на основі парадигмального впливу на авторську суб’єктність. Охарактеризовано суб’єктивізм в політологічному науковому пошуці як основу авторську позицію, обґрунтовану певними особливими методичними підходами та специфікою предмету дослідження. Було підкреслено, що апріорне сприйняття дослідника як раціональної істоти, яка здійснює ініціативний та автономний процес політичного мислення. Проаналізовано причини ідентифікації науковості тих чи інших положень на рівні інтуїтивного сприйняття тематично орієнтованої експертної спільноти. Розкрито значення політологічного дослідження в контексті необхідності побудови несуперечливої картини світу на основі авторської позиції, яку культивує постмодернізм. З’ясовано, що суб'єктивна/суб’єктна авторська позиція в рамках обрання парадигми постмодерну та відповідної для неї методології може стикатися із специфікою пізнавальної ситуації. Розкрито, що парадигма постмодерну дає змогу гнучко підходити до параметрів зміни суспільства, їх проміжних етапів, оцінки цілей та засобів їх досягнення в умовах становлення демократії. Доведено, що осягнення евристичного потенціалу філософських дослідних парадигм для політологічного дослідження формується з урахуванням параметрів класики – неокласики або постнекласичної парадигматики. Встановлено, у кожному конкретному політологічному дослідженні для дослідника необхідна операціоналізація загальнонаукових принципів відповідно до предмету наукової розробки. Припущено, що фахова логіка концепції політичної науки передбачає співвіднесення методології та предмету дослідження передусім з орієнтирами політичної влади, політичної доцільності, політичної результативності тощо. Встановлено, що претензії суб’єктів політичного мовлення на істинність своїх висловлювань ґрунтуються на загальнолюдських і загальномовних засадах пропозиціонального мовлення. Зроблено висновок, що ціннісні критерії істинності і мотивації дослідження рідко вивчаються у сучасних політологічних дослідженнях.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42715140","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
In this article, the author considers Kazimierz Twardowski’s conception of thinking and his rationalism. The author argues that rationalism of Kazimierz Twardowski is atypical, because it is a combination of inductive and deductive methods of cognition and acquisition of knowledge. Beside this, his rationalism has constructive tendencies. Kazimierz Twardowski was an analytic philosopher, who payed big attention to the process of thinking and analyzed the forms of thinking, i.e. notions and judgments. Polish philosopher and the founder of Lviv-Warsaw School was convinced that a specialist in philosophy in order to do good philosophy must understand the specificity of thinking process, its forms and how to construct them. Therefore psychology of thinking is very important for philosopher, because it can help to understand the nature of thinking. Beside psychology of thinking, logic is also very important tool for doing philosophy. Logic is very helpful for philosopher, who takes care about the strictness and clearness of thinking, about formation of strict and clear judgments. Logical analysis of notions and judgments provides strong protection against linguistic mistakes which are connected with linguistic inaccuracy and obscurity.
{"title":"KASIMIERZ TWARDOWSKI’S ANALYSIS OF THINKING AND RATIONALISM","authors":"I. Karivets","doi":"10.15421/342205","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342205","url":null,"abstract":"In this article, the author considers Kazimierz Twardowski’s conception of thinking and his rationalism. The author argues that rationalism of Kazimierz Twardowski is atypical, because it is a combination of inductive and deductive methods of cognition and acquisition of knowledge. Beside this, his rationalism has constructive tendencies. Kazimierz Twardowski was an analytic philosopher, who payed big attention to the process of thinking and analyzed the forms of thinking, i.e. notions and judgments. Polish philosopher and the founder of Lviv-Warsaw School was convinced that a specialist in philosophy in order to do good philosophy must understand the specificity of thinking process, its forms and how to construct them. Therefore psychology of thinking is very important for philosopher, because it can help to understand the nature of thinking. Beside psychology of thinking, logic is also very important tool for doing philosophy. Logic is very helpful for philosopher, who takes care about the strictness and clearness of thinking, about formation of strict and clear judgments. Logical analysis of notions and judgments provides strong protection against linguistic mistakes which are connected with linguistic inaccuracy and obscurity.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"45863023","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Мета дослідження – укладення робочого переліку механізмів конструювання соціальної пам’яті та окреслення пов’язаних з цим методологічних проблем. Доведено, що такі механізми слід відрізняти від фундаментальних форм пам’яті («пам’ятання» та «забування»), факторів, що впливають на неї (наприклад, динаміка поколінь) та спеціалізованих інституцій пам’яті (музеї, освітні установи тощо). За допомогою аналізу структури процесу взаємодії суб’єкта та об’єкта отримано критерії, які дозволяють уточнити зміст поняття «механізм» у застосуванні до конструювання соціальної пам’яті. На підставі критеріїв ідентифіковано понад двадцять інструментів, що використовуються владними інституціями для формування образу минулого в груповій та індивідуальній пам’яті. На прикладі детемпоралізації, урбанізації, фальсифікації та руйнування окреслено методологічні труднощі визначення конкретних механізмів у реальних умовах їхнього застосування суб’єктами влади. Цінність дослідження полягає в тому, що конкретизація способів, якими носії влади трансформують соціальну пам’ять, перетворює їх на емпіричні показники змін. Таким чином, у сприйнятті культурних агентів «конструювання соціальної пам’яті» перестає бути лише теоретичною моделлю дослідників, а стає реальним соціокультурним процесом зі значущими наслідками.
{"title":"МЕХАНІЗМИ КОНСТРУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ","authors":"Tetiana Oleksandrivna Hainal, Rostyslav Petrovych Danyliak, Iryna Vasylivna Kuchera","doi":"10.15421/342203","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342203","url":null,"abstract":"Мета дослідження – укладення робочого переліку механізмів конструювання соціальної пам’яті та окреслення пов’язаних з цим методологічних проблем. Доведено, що такі механізми слід відрізняти від фундаментальних форм пам’яті («пам’ятання» та «забування»), факторів, що впливають на неї (наприклад, динаміка поколінь) та спеціалізованих інституцій пам’яті (музеї, освітні установи тощо). За допомогою аналізу структури процесу взаємодії суб’єкта та об’єкта отримано критерії, які дозволяють уточнити зміст поняття «механізм» у застосуванні до конструювання соціальної пам’яті. На підставі критеріїв ідентифіковано понад двадцять інструментів, що використовуються владними інституціями для формування образу минулого в груповій та індивідуальній пам’яті. На прикладі детемпоралізації, урбанізації, фальсифікації та руйнування окреслено методологічні труднощі визначення конкретних механізмів у реальних умовах їхнього застосування суб’єктами влади. Цінність дослідження полягає в тому, що конкретизація способів, якими носії влади трансформують соціальну пам’ять, перетворює їх на емпіричні показники змін. Таким чином, у сприйнятті культурних агентів «конструювання соціальної пам’яті» перестає бути лише теоретичною моделлю дослідників, а стає реальним соціокультурним процесом зі значущими наслідками.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"48237146","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Стаття присвячена концепції моралі у філософських творах Івана Франка. Видатний український письменник, поет, драматург Іван Франко не був професійним філософом, але продукував впливові філософські ідеї у формі філософської публіцистики. У статті стверджується, що Іван Франко зробив величезний внесок в українську етичну думку, дослідження якого є сьогодні актуальним завданням філософського франкознавства. Стаття виявляє неоднозначне, суперечливе і, разом, гармонійне розуміння українським мислителем феномена людської моралі, філософських підстав такого розуміння і його поняттєвої форми. Аналіз текстів філософської публіцистики Івана Франка виявив дві відмінні позиції автора щодо природи моралі. З одного боку, це позитивістське розуміння моралі як природного відбору людьми в процесі еволюції суспільства найефективніших форм співжиття на основі власного досвіду, тобто розуміння апостеріорного статусу моралі. З іншого боку, це близьке до етики Канта бачення моралі як апріорних норм, вироблених з природних нахилів або розуму людини. Перша позиція випливає зі стандартів науковості, яких додержувався Франко, інша – з його філософської інтуїції. Порівняння обох позицій у текстах Франка дало підставу стверджувати, що, попри поверхову суперечність, обидві точки зору ґрунтуються на єдиній основі, на єдиному погляді на природу моралі. Цей погляд пов’язує мораль із сутністю людини, яка відповідає вищому рівню світового розвитку. Мораль водночас притаманна природі людини і в цьому сенсі апріорна, але також виробляється з людського досвіду на основі природних нахилів, будучи в цьому сенсі апостеріорною.
{"title":"ПРИРОДА МОРАЛІ У ФІЛОСОФСЬКИХ ТВОРАХ ІВАНА ФРАНКА","authors":"V. Datsenko","doi":"10.15421/342204","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342204","url":null,"abstract":"Стаття присвячена концепції моралі у філософських творах Івана Франка. Видатний український письменник, поет, драматург Іван Франко не був професійним філософом, але продукував впливові філософські ідеї у формі філософської публіцистики. У статті стверджується, що Іван Франко зробив величезний внесок в українську етичну думку, дослідження якого є сьогодні актуальним завданням філософського франкознавства. Стаття виявляє неоднозначне, суперечливе і, разом, гармонійне розуміння українським мислителем феномена людської моралі, філософських підстав такого розуміння і його поняттєвої форми. Аналіз текстів філософської публіцистики Івана Франка виявив дві відмінні позиції автора щодо природи моралі. З одного боку, це позитивістське розуміння моралі як природного відбору людьми в процесі еволюції суспільства найефективніших форм співжиття на основі власного досвіду, тобто розуміння апостеріорного статусу моралі. З іншого боку, це близьке до етики Канта бачення моралі як апріорних норм, вироблених з природних нахилів або розуму людини. Перша позиція випливає зі стандартів науковості, яких додержувався Франко, інша – з його філософської інтуїції. Порівняння обох позицій у текстах Франка дало підставу стверджувати, що, попри поверхову суперечність, обидві точки зору ґрунтуються на єдиній основі, на єдиному погляді на природу моралі. Цей погляд пов’язує мораль із сутністю людини, яка відповідає вищому рівню світового розвитку. Мораль водночас притаманна природі людини і в цьому сенсі апріорна, але також виробляється з людського досвіду на основі природних нахилів, будучи в цьому сенсі апостеріорною.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"42031253","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Метою статті виступає теоретичний аналіз проблематики медіаграмотності суспільства при споживанні інформації в умовах війни. Методологічну основу статті становлять загальнонаукові методи пізнання соціальних явищ і процесів. У ході дослідження використано такі методи: логіко-історичного, структурно-функціонального аналізу – для виявлення етапів еволюційного розвитку наукових підходів до трактування концепту «медіаграмотність» в соціологічний науці та сучасного його інтерпретування; аналізу та синтезу – для уточнення поняття «медіаосвіта»; узагальнення – для визначення тенденцій та завдань медіаграмотності у сучасного суспільства. В статті проаналізовано появу та розвиток основних інформаційних революцій в світі та їх причини. Охарактеризовано поняття «медіаграмотність» та «медіаосвіта» їх стан та значення у сучасному світі. Теоретичне значення результатів: можуть бути впровадженні при розробці навчальних курсів з медіаграмотності.
{"title":"ПРОБЛЕМА МЕДІАГРАМОТНОСТІ ПРИ СПОЖИВАННІ ІНФОРМАЦІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ","authors":"Oksana Stadnik, O. Vanyushina, Nataliia Polovaia","doi":"10.15421/342210","DOIUrl":"https://doi.org/10.15421/342210","url":null,"abstract":"Метою статті виступає теоретичний аналіз проблематики медіаграмотності суспільства при споживанні інформації в умовах війни. Методологічну основу статті становлять загальнонаукові методи пізнання соціальних явищ і процесів. У ході дослідження використано такі методи: логіко-історичного, структурно-функціонального аналізу – для виявлення етапів еволюційного розвитку наукових підходів до трактування концепту «медіаграмотність» в соціологічний науці та сучасного його інтерпретування; аналізу та синтезу – для уточнення поняття «медіаосвіта»; узагальнення – для визначення тенденцій та завдань медіаграмотності у сучасного суспільства. В статті проаналізовано появу та розвиток основних інформаційних революцій в світі та їх причини. Охарактеризовано поняття «медіаграмотність» та «медіаосвіта» їх стан та значення у сучасному світі. Теоретичне значення результатів: можуть бути впровадженні при розробці навчальних курсів з медіаграмотності.","PeriodicalId":52840,"journal":{"name":"Epistemologichni doslidzhennia u filosofiyi sotsial''nikh i politichnikh naukakh","volume":" ","pages":""},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-07-22","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"49566357","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：