Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1065
Т. А. Абдуллаєва, Х. М. Ага, Р. Ф. Гафурі
Досліджено виникнення вигаданого Хадиса-Джабір і хибних і неправильних переконань, які поширилися серед необізнаних людей. Ці переконання поширилися через помилковий хадис, котрий називається Хадис-Джабір, що нібито Пророк сказав Джабіру: «Воістину перше творіння Аллаха – це сяйво твого Пророка». Цей хадис – мауду (тобто вигаданий), і він не є мовою Пророка, тому виникає необхідність протистояти помилковим переконанням і наводити ясні докази з Корану, хадисів і розумових висновків. Мета дослідження – довести хибність Хадису-Джабір на основі богослов’я шейха Абдуллага Гарарій і звернути увагу на складність науки хадисознавства. Основний доказ, на який спираються ісламські теологи, – це аяти Корану. Ібн Хаджар Аль-Гайтамій, коли згадав Хадис-Джабір у «Роз’ясненні 40 Хадисів Ан-Науауій», не передавав від жодного хафіза про ступінь хадиса, а писав, що він сам взяв те, що задовольняло його. Цей хадис – мауду (тобто вигаданий, і зовсім не має відношення до Пророка Мухаммада), і він не є мовою Пророка. У дослідженні надано ясні докази з Корану, хадисів і розумових висновків. Авторами статті виявлено три причини недостовірності цього хадиса: суперечливість у самому тексті (ідтираб), слабкість тексту згідно зі стилістикою арабської мови та переривання у ланцюгу. Якщо заглибитися у слова «світло Пророка з Його світла», то виходить, що Аллах створив світло Пророка зі створеного світу, то світ Пророка є другим творінням, а не першим, що не є правильним. Якщо ж мається на увазі, що Аллах – світло, то виходить, що Пророк – частка від світла Аллаха, що теж є хибним і суперечить релігії. Про переваги Пророка є багато хадисів і аятів із Корану, які підтверджують гідність пророка Мухаммада. Пророк не потребує брехливої підтримки. Не можна переходити межі релігії нібито через любов до Пророка, не можна посилатися на Пророка, обманюючи, говорити, що він – зі світла.
{"title":"СПРОСТУВАННЯ ВИГАДАНОГО ХАДИСА ПРО ПЕРВИННІСТЬ СВІТЛА ПРОРОКА МУХАММАДА","authors":"Т. А. Абдуллаєва, Х. М. Ага, Р. Ф. Гафурі","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1065","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1065","url":null,"abstract":"Досліджено виникнення вигаданого Хадиса-Джабір і хибних і неправильних переконань, які поширилися серед необізнаних людей. Ці переконання поширилися через помилковий хадис, котрий називається Хадис-Джабір, що нібито Пророк сказав Джабіру: «Воістину перше творіння Аллаха – це сяйво твого Пророка». Цей хадис – мауду (тобто вигаданий), і він не є мовою Пророка, тому виникає необхідність протистояти помилковим переконанням і наводити ясні докази з Корану, хадисів і розумових висновків. Мета дослідження – довести хибність Хадису-Джабір на основі богослов’я шейха Абдуллага Гарарій і звернути увагу на складність науки хадисознавства. Основний доказ, на який спираються ісламські теологи, – це аяти Корану. Ібн Хаджар Аль-Гайтамій, коли згадав Хадис-Джабір у «Роз’ясненні 40 Хадисів Ан-Науауій», не передавав від жодного хафіза про ступінь хадиса, а писав, що він сам взяв те, що задовольняло його. Цей хадис – мауду (тобто вигаданий, і зовсім не має відношення до Пророка Мухаммада), і він не є мовою Пророка. У дослідженні надано ясні докази з Корану, хадисів і розумових висновків. Авторами статті виявлено три причини недостовірності цього хадиса: суперечливість у самому тексті (ідтираб), слабкість тексту згідно зі стилістикою арабської мови та переривання у ланцюгу. Якщо заглибитися у слова «світло Пророка з Його світла», то виходить, що Аллах створив світло Пророка зі створеного світу, то світ Пророка є другим творінням, а не першим, що не є правильним. Якщо ж мається на увазі, що Аллах – світло, то виходить, що Пророк – частка від світла Аллаха, що теж є хибним і суперечить релігії. Про переваги Пророка є багато хадисів і аятів із Корану, які підтверджують гідність пророка Мухаммада. Пророк не потребує брехливої підтримки. Не можна переходити межі релігії нібито через любов до Пророка, не можна посилатися на Пророка, обманюючи, говорити, що він – зі світла.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"26 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125777925","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1051
A. V. Rus-Poltavskaya
У статті розглядається проблема кризи системи цінностей в умовах радикальних соціально-економічних перетворень. Автор описує роль системи цінностей у житті суспільства. Наведено причини та наслідки процесу атомізації суспільства. Окреслено можливі шляхи вирішення цієї проблеми. Дослідник пропонує універсальну концепцію системи цінностей. Досліджено традиційну систему цінностей та продемонстровано її зв'язок з оптимальними умовами життя людини. Автор порівнює оптимальні та радикальні соціально-економічні умови існування людини. Також показано вплив системи цінностей на поведінку людини як в оптимальних, так і в радикальних (екстремальних, кризових) ситуаціях. Проведено аналіз взаємозалежності особистісної системи цінностей та екстремальних умов життя. Згадуються види радикалізації та їх специфіка. Автор досліджував «штучну» (створену з певною метою) та «природну» (спонтанну) радикалізації. Крім того, автором досліджено три основні варіанти, що демонструють наслідки впливу радикальних умов на поведінку людини в авторській інтерпретації (стійкість, кон'юнктурність, деструкція) та їх зв’язок з особистісною системою цінностей. Обґрунтовано необхідність перегляду та зміни системи цінностей відповідно до умов, що змінюються. Наголошується на важливості вжиття проактивних заходів для вироблення можливих варіантів поведінки людини в екстремальних умовах. Автор торкається таких питань, як час перебування людини в ситуаціях кризи, якість і ціна людського життя, обмеженість ресурсів та сковуюча роль системи цінностей. Дослідник наголошує на необхідності врахування пріоритетного показника «живучості системи» при оцінці рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Висвітлено пріоритетні напрямки вирішення проблеми суперечностей у системі особистісних цінностей в умовах радикалізації соціально-економічних перетворень.
{"title":"INCREASING THE ROLE OF THE VALUE SYSTEM IN THE CONTEXT OF THE RADICALIZATION OF SOCIO-ECONOMIC TRANSFORMATIONS","authors":"A. V. Rus-Poltavskaya","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1051","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1051","url":null,"abstract":"У статті розглядається проблема кризи системи цінностей в умовах радикальних соціально-економічних перетворень. Автор описує роль системи цінностей у житті суспільства. Наведено причини та наслідки процесу атомізації суспільства. Окреслено можливі шляхи вирішення цієї проблеми. Дослідник пропонує універсальну концепцію системи цінностей. Досліджено традиційну систему цінностей та продемонстровано її зв'язок з оптимальними умовами життя людини. Автор порівнює оптимальні та радикальні соціально-економічні умови існування людини. Також показано вплив системи цінностей на поведінку людини як в оптимальних, так і в радикальних (екстремальних, кризових) ситуаціях. Проведено аналіз взаємозалежності особистісної системи цінностей та екстремальних умов життя. Згадуються види радикалізації та їх специфіка. Автор досліджував «штучну» (створену з певною метою) та «природну» (спонтанну) радикалізації. Крім того, автором досліджено три основні варіанти, що демонструють наслідки впливу радикальних умов на поведінку людини в авторській інтерпретації (стійкість, кон'юнктурність, деструкція) та їх зв’язок з особистісною системою цінностей. Обґрунтовано необхідність перегляду та зміни системи цінностей відповідно до умов, що змінюються. Наголошується на важливості вжиття проактивних заходів для вироблення можливих варіантів поведінки людини в екстремальних умовах. Автор торкається таких питань, як час перебування людини в ситуаціях кризи, якість і ціна людського життя, обмеженість ресурсів та сковуюча роль системи цінностей. Дослідник наголошує на необхідності врахування пріоритетного показника «живучості системи» при оцінці рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Висвітлено пріоритетні напрямки вирішення проблеми суперечностей у системі особистісних цінностей в умовах радикалізації соціально-економічних перетворень.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"35 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"125906062","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1059
Наталія Манойло
Філософський світогляд дозволяє максимально можливо, настільки на це здатна людина, використовуючи можливості абстрактно-понятійного способу мислення, розширити світ кругозір завдяки тому, що відкриває всі здобутки пізнавальної діяльності людства. В такому разі з’являється можливість досягнути єдності змісту індивідуальної свідомості, яка формується сучасністю та її потребами, зі змістом знань, вироблених історією пізнання. Як наслідок, людина долає обмеженість буденного буття тим, що відкриває для себе невичерпне джерело духу попередніх поколінь, які вже не тяжіють над нею в якості звичних традицій, а, навпаки, надихають на звершення тим, що є водночас відкриттям простору свободи мислення. Крім того, людина перестає сприймати абстрактне як щось відчужене як від неї самої та її сьогоденних потреб, так і від здобутків видатних мислителів минулого, які, як виявляється, працювали на неї, на наступні покоління, врешті, на все людство в його поступальному розвитку. Так утверджується тяглість поколінь не лише засобами збереження традицій минулого, але, що більш важливо, тяглість зусиль тих суб’єктів пізнання, які усвідомлювали вічність не лише в плані збереження матерії та енергії, але й вічність інформації як нагальної потреби людини, яка починає розуміти своє призначення як постійний процес подолання меж буденності, як і меж, що їх створюють граничні вимоги професійного буття.У статті розкривається вплив філософського рівня мислення на подолання світоглядної обмеженості, властивої звично-традиційному буденному буттю людини як головним чином природно-соціального індивіда, що дозволяє їй піднятись на якісно вищий рівень буття, яким є її буття в якості особистості. Знайомство з напругою мислення, яку формує філософія, є необхідною умовою для такого особистісного способу життя.
{"title":"ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ ГРАНИЧНОГО РІВНЯ БУТТЯ ОСОБИСТОСТІ НОТАРІУСА","authors":"Наталія Манойло","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1059","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1059","url":null,"abstract":"Філософський світогляд дозволяє максимально можливо, настільки на це здатна людина, використовуючи можливості абстрактно-понятійного способу мислення, розширити світ кругозір завдяки тому, що відкриває всі здобутки пізнавальної діяльності людства. В такому разі з’являється можливість досягнути єдності змісту індивідуальної свідомості, яка формується сучасністю та її потребами, зі змістом знань, вироблених історією пізнання. Як наслідок, людина долає обмеженість буденного буття тим, що відкриває для себе невичерпне джерело духу попередніх поколінь, які вже не тяжіють над нею в якості звичних традицій, а, навпаки, надихають на звершення тим, що є водночас відкриттям простору свободи мислення. Крім того, людина перестає сприймати абстрактне як щось відчужене як від неї самої та її сьогоденних потреб, так і від здобутків видатних мислителів минулого, які, як виявляється, працювали на неї, на наступні покоління, врешті, на все людство в його поступальному розвитку. Так утверджується тяглість поколінь не лише засобами збереження традицій минулого, але, що більш важливо, тяглість зусиль тих суб’єктів пізнання, які усвідомлювали вічність не лише в плані збереження матерії та енергії, але й вічність інформації як нагальної потреби людини, яка починає розуміти своє призначення як постійний процес подолання меж буденності, як і меж, що їх створюють граничні вимоги професійного буття.У статті розкривається вплив філософського рівня мислення на подолання світоглядної обмеженості, властивої звично-традиційному буденному буттю людини як головним чином природно-соціального індивіда, що дозволяє їй піднятись на якісно вищий рівень буття, яким є її буття в якості особистості. Знайомство з напругою мислення, яку формує філософія, є необхідною умовою для такого особистісного способу життя.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"74 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"117272327","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1056
Ігор Петрович Печеранський
У статті здійснено спробу реконструкції неомарксистської методології дослідження культури, опираючись на критичну теорію Франкфуртської школи, розглянуто аналітику та діагностику соціокультурних процесів, розроблених її представниками, на засадах синтезу лівого геґельянства, фройдизму, марксизму й ірраціоналізму, що допомогла пізнати причини глибокої кризи індустріального суспільства, джерела тоталітаризму, масової культури та деструктивний вплив сучасної західної цивілізації.Стверджується, що неомарксисти є прихильниками холістичної онтології, коли пишуть про базову діалектичну (об’єктивно-суб’єктивну) єдність еволюційного процесу, за умови генетичної першості об’єктивного розуму, яка руйнується внаслідок формалізації й інструменталізації суб’єктивного розуму, що «розчиняє» власні об’єктивні змісти, автономізується. Саме так починається історія капіталістичної цивілізації як процесу прогресуючого «божевілля» розуму. Це спричиняє історично-обумовлений «розрив», виражений у феномені капіталістичного відчуження, ідеологічним втіленням якого і постає традиційна теорія з її дихотомією поняттєвих структур і фактів, суб’єкта й об’єкта у межах соціальної свідомості.Доведено, що, протиставляючи традиційній теорії критичну на засадах цілісного історичного праксису та суспільно-тотального суб’єкта, франкфуртці впевнено діагностують кризову ситуацію у культурі, зумовлену її деформацією, перетворенням на репресивний інструмент «анігіляції» індивідуальності під дією технологічної раціональності та капіталістичного відчуження. У цьому ключі критично-соціологічний методологічний інструментарій неомарксисти використовують для «критики ідеології», розгляду та критики «культурних індустрій», «індустрій знання», процесів дегуманізації, що охоплюють мистецтво, політику та численні аспекти культурного світу, а також як «раціональну критику раціональності». Показано, що гуманістично-орієнтована критична соціологія і культурологія неомарксизму (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.) сьогодні є досить актуальною та самодостатньою традицією поряд із соціально-антропологічним, феноменологічним, постмодерним, структурно-семіотичним та іншими підходами у межах сучасних культурологічних досліджень.
{"title":"ДО ПИТАННЯ НЕОМАРКСИСТСЬКОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ У ФІЛОСОФІЇ ФРАНКФУРТСЬКОЇ ШКОЛИ","authors":"Ігор Петрович Печеранський","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1056","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1056","url":null,"abstract":"У статті здійснено спробу реконструкції неомарксистської методології дослідження культури, опираючись на критичну теорію Франкфуртської школи, розглянуто аналітику та діагностику соціокультурних процесів, розроблених її представниками, на засадах синтезу лівого геґельянства, фройдизму, марксизму й ірраціоналізму, що допомогла пізнати причини глибокої кризи індустріального суспільства, джерела тоталітаризму, масової культури та деструктивний вплив сучасної західної цивілізації.Стверджується, що неомарксисти є прихильниками холістичної онтології, коли пишуть про базову діалектичну (об’єктивно-суб’єктивну) єдність еволюційного процесу, за умови генетичної першості об’єктивного розуму, яка руйнується внаслідок формалізації й інструменталізації суб’єктивного розуму, що «розчиняє» власні об’єктивні змісти, автономізується. Саме так починається історія капіталістичної цивілізації як процесу прогресуючого «божевілля» розуму. Це спричиняє історично-обумовлений «розрив», виражений у феномені капіталістичного відчуження, ідеологічним втіленням якого і постає традиційна теорія з її дихотомією поняттєвих структур і фактів, суб’єкта й об’єкта у межах соціальної свідомості.Доведено, що, протиставляючи традиційній теорії критичну на засадах цілісного історичного праксису та суспільно-тотального суб’єкта, франкфуртці впевнено діагностують кризову ситуацію у культурі, зумовлену її деформацією, перетворенням на репресивний інструмент «анігіляції» індивідуальності під дією технологічної раціональності та капіталістичного відчуження. У цьому ключі критично-соціологічний методологічний інструментарій неомарксисти використовують для «критики ідеології», розгляду та критики «культурних індустрій», «індустрій знання», процесів дегуманізації, що охоплюють мистецтво, політику та численні аспекти культурного світу, а також як «раціональну критику раціональності». Показано, що гуманістично-орієнтована критична соціологія і культурологія неомарксизму (М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе та ін.) сьогодні є досить актуальною та самодостатньою традицією поряд із соціально-антропологічним, феноменологічним, постмодерним, структурно-семіотичним та іншими підходами у межах сучасних культурологічних досліджень.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"362 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114845235","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1062
К. О. Бура
Сьогодні теорія аргументації зазнає значних змін, які спонукають вчених, що працюють у цій царині, до подальших наукових досягнень. З’являються нові течії та напрямки, предметне поле розширюється, а саме уявлення про аргументацію модифікується, залучаючи нові аспекти та інструментарій. Незважаючи на це, у межах теорії аргументації прослідковуються значні термінологічні проблеми, від вирішення яких залежить майбутній розвиток царини. Дослідники вживають одні і ті самі поняття на позначення різних феноменів, враховуючи особливості власних теорій, але не узгоджуючи їх з наявними наробками інших вчених. Слід зазначити, що такі ключові для напряму терміни як ‘аргументація’, ‘аргумент’, ‘аргументативний процес’, ‘аргументативна реальність’ та інші змінюють своє значення залежно від контексту та дослідницьких інтересів конкретного науковця. Сьогодні терміни ‘argument’ та ‘argumentation’ повинні розумітися як ті, що покривають значно більшу семантичну територію, аніж традиційне розуміння засобів переконання. Наразі такі шляхи комунікації як переконання, доведення та обговорення розглядаються як невід'ємні елементи аргументації. З цієї причини, семантичне поле, що покривається термінами ‘argument’ та ‘argumentation’, має бути переглянуте та переосмислене. Актуальність таких проблем посилюється поширенням інтересу до теорії аргументації, який сьогодні виявляють не лише вихідці з англомовного світу, але й носії інших мов. Термінологія, притаманна цій царині, активно перекладається з англійської мови та впроваджується у національні наукові лексикони. Це породжує низку перекладацьких проблем і створює необхідність розвивати локальні категорійні апарати, зокрема україномовний. Переклад породжує нові сенси, не проявлені раніше. Це одна з причин, чому шляхи розвитку царин знання відрізняються, залежно від наукового середовища. Неоднозначність використовуваних термінів призводить до смислових труднощів, які мають бути вирішені за допомогою створення усталеного категорійного апарату. Переклад цитат та головної термінології з англійської мови здійснений автором цієї статті.
{"title":"ПРОБЛЕМА УЗГОДЖЕННЯ КАТЕГОРІЙНОГО АПАРАТУ СУЧАСНОЇ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ","authors":"К. О. Бура","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1062","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1062","url":null,"abstract":"Сьогодні теорія аргументації зазнає значних змін, які спонукають вчених, що працюють у цій царині, до подальших наукових досягнень. З’являються нові течії та напрямки, предметне поле розширюється, а саме уявлення про аргументацію модифікується, залучаючи нові аспекти та інструментарій. Незважаючи на це, у межах теорії аргументації прослідковуються значні термінологічні проблеми, від вирішення яких залежить майбутній розвиток царини. Дослідники вживають одні і ті самі поняття на позначення різних феноменів, враховуючи особливості власних теорій, але не узгоджуючи їх з наявними наробками інших вчених. Слід зазначити, що такі ключові для напряму терміни як ‘аргументація’, ‘аргумент’, ‘аргументативний процес’, ‘аргументативна реальність’ та інші змінюють своє значення залежно від контексту та дослідницьких інтересів конкретного науковця. Сьогодні терміни ‘argument’ та ‘argumentation’ повинні розумітися як ті, що покривають значно більшу семантичну територію, аніж традиційне розуміння засобів переконання. Наразі такі шляхи комунікації як переконання, доведення та обговорення розглядаються як невід'ємні елементи аргументації. З цієї причини, семантичне поле, що покривається термінами ‘argument’ та ‘argumentation’, має бути переглянуте та переосмислене. Актуальність таких проблем посилюється поширенням інтересу до теорії аргументації, який сьогодні виявляють не лише вихідці з англомовного світу, але й носії інших мов. Термінологія, притаманна цій царині, активно перекладається з англійської мови та впроваджується у національні наукові лексикони. Це породжує низку перекладацьких проблем і створює необхідність розвивати локальні категорійні апарати, зокрема україномовний. Переклад породжує нові сенси, не проявлені раніше. Це одна з причин, чому шляхи розвитку царин знання відрізняються, залежно від наукового середовища. Неоднозначність використовуваних термінів призводить до смислових труднощів, які мають бути вирішені за допомогою створення усталеного категорійного апарату. Переклад цитат та головної термінології з англійської мови здійснений автором цієї статті.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128315905","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1061
L. Voronovska
У статті розглянуті онтологічні аспекти явища, а також концептуальне оформлення терміна в різні культурно-історичні епохи. Особливу увагу приділено тематизації проблем безпеки щодо кожного із зазначених етапів. У сучасному науковому дискурсі розгляд проблем безпеки досить часто обмежується аналізом стану справ в окремих сферах життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що зведення поняття безпеки до одного з її видів (національної, екологічної тощо) цілком виправдане з прагматичної точки зору, проте необхідність цілісного, системного осмислення феномена, вивчення самої суті безпеки життєдіяльності та її проявів в історичному розвитку зберігає свою актуальність. Осмислення онтології безпеки, в першу чергу, має на увазі вказівку на темпоральність феномена. По-перше, про неї можна говорити стосовно до минулого, в контексті реакції на небезпеку. Людина, взаємодіючи із зовнішнім світом, пізнає небезпеки, які загрожують її існуванню, і вживає заходів щодо їх запобігання або зменшення. По-друге, у феномені небезпеки укладені майбутні негативні наслідки, він не може не мати суб'єктного характеру. Таким чином, доведено, що поняття «небезпека» і «безпека» є діалектично нерозривно пов'язаними, взаємообумовленими і взаємодоповнюючими. У статті також подається філософська інтерпретація безпеки життєдіяльності соціуму і на цій основі вирішуються питання, пов'язані з обґрунтуванням її як соціального і філософського феномена, аналізуються небезпеки і загрози як атрибути безпеки, прогнозуються тенденції розвитку безпеки життєдіяльності як сучасної галузі знання.Автор робить висновок про те, що розгорнута концепція безпеки знаходиться в стадії становлення. Можна констатувати наявність спектра теоретичних підходів, окремих принципів і ідей щодо визначення сутності феномена безпеки, але вважає необхідним продовжити створення загальної теорії безпеки, систематизуючи і доповнюючи вже сформульовані ідеї і принципи. У зв'язку з цим потрібна рефлексія над логічними, методологічними засадами такої систематизації і формулювання загальнонаукового визначення безпеки.
{"title":"THE PHENOMENON OF SECURITY IN PHILOSOPHICAL DISCOURSE","authors":"L. Voronovska","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1061","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1061","url":null,"abstract":"У статті розглянуті онтологічні аспекти явища, а також концептуальне оформлення терміна в різні культурно-історичні епохи. Особливу увагу приділено тематизації проблем безпеки щодо кожного із зазначених етапів. У сучасному науковому дискурсі розгляд проблем безпеки досить часто обмежується аналізом стану справ в окремих сферах життєдіяльності суспільства. Автор вважає, що зведення поняття безпеки до одного з її видів (національної, екологічної тощо) цілком виправдане з прагматичної точки зору, проте необхідність цілісного, системного осмислення феномена, вивчення самої суті безпеки життєдіяльності та її проявів в історичному розвитку зберігає свою актуальність. Осмислення онтології безпеки, в першу чергу, має на увазі вказівку на темпоральність феномена. По-перше, про неї можна говорити стосовно до минулого, в контексті реакції на небезпеку. Людина, взаємодіючи із зовнішнім світом, пізнає небезпеки, які загрожують її існуванню, і вживає заходів щодо їх запобігання або зменшення. По-друге, у феномені небезпеки укладені майбутні негативні наслідки, він не може не мати суб'єктного характеру. Таким чином, доведено, що поняття «небезпека» і «безпека» є діалектично нерозривно пов'язаними, взаємообумовленими і взаємодоповнюючими. У статті також подається філософська інтерпретація безпеки життєдіяльності соціуму і на цій основі вирішуються питання, пов'язані з обґрунтуванням її як соціального і філософського феномена, аналізуються небезпеки і загрози як атрибути безпеки, прогнозуються тенденції розвитку безпеки життєдіяльності як сучасної галузі знання.Автор робить висновок про те, що розгорнута концепція безпеки знаходиться в стадії становлення. Можна констатувати наявність спектра теоретичних підходів, окремих принципів і ідей щодо визначення сутності феномена безпеки, але вважає необхідним продовжити створення загальної теорії безпеки, систематизуючи і доповнюючи вже сформульовані ідеї і принципи. У зв'язку з цим потрібна рефлексія над логічними, методологічними засадами такої систематизації і формулювання загальнонаукового визначення безпеки.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"1 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"128539082","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1053
Т. Ю. Чаркіна
У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.
{"title":"ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ","authors":"Т. Ю. Чаркіна","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1053","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1053","url":null,"abstract":"У статті розглядаються проблеми дослідження інформаційної культури як складової частини загальної культури суспільства. Визначено, що інформаційна культура пов’язана зі становленням інформаційного суспільства, головну роль у якому відіграють знання й засновані на ньому технології, домінування інформації, прискорення технічного прогресу, глобалізація явищ і процесів.Визначено поняття «інформаційна культура», схарактеризовано її ознаки. Головною ознакою сучасного інформаційного суспільства є постійна взаємодія людини з інформацією, яка стала для неї життєвою необхідністю, але поряд із цим інформаційне середовище вимагає від неї необхідності мати знання, уміння, навички оперування інформацією; адаптуватися до змін у засобах і характері комунікації; уміти створювати інформаційні продукти, мати ціннісні установки.Дослідження інформаційної культури здійснюються у таких напрямах, як: інформаційна культура суспільства, інформаційна культура особистості, корпоративна (групова) інформаційна культура. Основні концепції формування інформаційного суспільства, включили різні складники процесів його розвитку – економічні, політичні, інформаційно-технологічні, соціокультурні.Існують два підходи до дослідження інформаційної культури: інформаційно-технологічний і соціокультурний. Перший дає можливість досліджувати культуру знання та поведінки зі знаками, даними, інформацією тощо. Другий – вивчати принципи та механізми, що забезпечують розвиток етнічних і національних культур, їхнє включення у загальний досвід людства.Проблемами формування інформаційної культури є перетворення інформації на зброю в економічній і політичній боротьбі, ведення «інформаційних війн», використання її як засобу керування свідомістю людини. Збільшення обсягів інформації у світі, її достовірність, актуальність становлять проблему для людини через обмеженість можливостей їх засвоєння. Означені проблемні питання досліджень інформаційної культури дають можливості для осмислення, ґрунтовного і системного її вивчення.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"66 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133176612","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1050
М. М. Чаплик
Статтю присвячено розгляду явища соціальної мобільності, яка відбувається внаслідок заняття протиправною діяльністю. Проаналізовано певні аспекти, згідно з якими кримінальні практики виступають каналами соціальної мобільності для окремих соціальних груп та індивідів. Розглянуто, за яких умов кримінальні практики обираються як прийнятна поведінка індивідами та соціальними групами, котрі не пов’язані з криміналом. Окремо розглядається соціальна мобільність представників криміналітету, під час якої кримінальні практики виступають етапами кримінальної кар’єри. Досліджено специфіку соціальної мобільності у випадку окремих різновидів злочинності: традиційної, організованої, «білокомірцевої», етнічної тощо. Певну увагу приділено особливостям побудови кримінальної кар’єри у злочинних спільнотах «злодіїв у законі» та в організованих злочинних угрупованнях, які функціонують на основі неписаних злочинних приписів. Розглянуто, які чинники впливають на висхідну та низхідну соціальну мобільність у злочинних спільнотах «злодіїв у законі». Крім того, розкрито особливості соціальної мобільності у випадку «білокомірцевої» злочинності. Звертається увага на можливості міжпоколінної соціальної мобільності за «білокомірцевої» злочинності. Наголошено на існуванні відмінностей у разі соціальної мобільності за допомогою кримінальних практик у легальних сферах життєдіяльності й у разі побудови кримінальної кар’єри, не виходячи за межі кримінального світу професійних злочинців. Розглянуто специфіку соціальної мобільності в організованих злочинних угрупованнях, що складаються із вихідців із соціальних груп, які не мають відношення до криміналу. Представниками окремих соціальних груп, котрі не є дотичними до кримінальної діяльності, злочинні практики розглядаються як ситуативні види діяльності, які забезпечують їхню соціальну мобільність за певних обставин. Також висвітлено особливості соціальної мобільності при переході від кримінальної до легальної діяльності залежно від тих чи інших видів злочинності. Окрему увагу приділено соціальній мобільності індивідів, які займалися кримінальними практиками та згодом перейшли до законослухняної поведінки. Розглянуто проблеми, що постають перед індивідом у разі повернення до законослухняного способу життя, та види допомоги у випадку, коли злочинна діяльність призвела індивіда до низхідної мобільності.
{"title":"КРИМІНАЛЬНІ ПРАКТИКИ ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛЬНОСТІ","authors":"М. М. Чаплик","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1050","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1050","url":null,"abstract":"Статтю присвячено розгляду явища соціальної мобільності, яка відбувається внаслідок заняття протиправною діяльністю. Проаналізовано певні аспекти, згідно з якими кримінальні практики виступають каналами соціальної мобільності для окремих соціальних груп та індивідів. Розглянуто, за яких умов кримінальні практики обираються як прийнятна поведінка індивідами та соціальними групами, котрі не пов’язані з криміналом. Окремо розглядається соціальна мобільність представників криміналітету, під час якої кримінальні практики виступають етапами кримінальної кар’єри. Досліджено специфіку соціальної мобільності у випадку окремих різновидів злочинності: традиційної, організованої, «білокомірцевої», етнічної тощо. Певну увагу приділено особливостям побудови кримінальної кар’єри у злочинних спільнотах «злодіїв у законі» та в організованих злочинних угрупованнях, які функціонують на основі неписаних злочинних приписів. Розглянуто, які чинники впливають на висхідну та низхідну соціальну мобільність у злочинних спільнотах «злодіїв у законі». Крім того, розкрито особливості соціальної мобільності у випадку «білокомірцевої» злочинності. Звертається увага на можливості міжпоколінної соціальної мобільності за «білокомірцевої» злочинності. Наголошено на існуванні відмінностей у разі соціальної мобільності за допомогою кримінальних практик у легальних сферах життєдіяльності й у разі побудови кримінальної кар’єри, не виходячи за межі кримінального світу професійних злочинців. Розглянуто специфіку соціальної мобільності в організованих злочинних угрупованнях, що складаються із вихідців із соціальних груп, які не мають відношення до криміналу. Представниками окремих соціальних груп, котрі не є дотичними до кримінальної діяльності, злочинні практики розглядаються як ситуативні види діяльності, які забезпечують їхню соціальну мобільність за певних обставин. Також висвітлено особливості соціальної мобільності при переході від кримінальної до легальної діяльності залежно від тих чи інших видів злочинності. Окрему увагу приділено соціальній мобільності індивідів, які займалися кримінальними практиками та згодом перейшли до законослухняної поведінки. Розглянуто проблеми, що постають перед індивідом у разі повернення до законослухняного способу життя, та види допомоги у випадку, коли злочинна діяльність призвела індивіда до низхідної мобільності.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"14 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"133310386","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1055
Людмила Радіонова, Наталія Козирєва
У статті доведено, що кантівська теорія толерантності тією мірою, в якій вона була «засвоєна» лібералізмом, – це нормативний раціоналізм, у якому (на противагу утилітарним доктринам толерантності) утверджується пріоритет права над благом, а центральну роль відіграє поняття справедливості, що досягається завдяки дотримання невідчужуваних індивідуальних прав. Кант, будучи діалектиком, велику роль у справах прогресу людських відносин у кращий («моральний») бік надавав «найприроді» (а точніше, історичній закономірності). Показано, як Кант розвинув природно-правову інтерпретацію прав людини, виходячи з факту самого людського існування. Маючи на увазі під природними вроджені права особистості, Кант розглядає питання про підстави домагань людини на визнання своїх прав. У рамках цієї статті не ставилася мета докладної реконструкції об’ємної, складної та не позбавленої суперечностей філософської системи Канта. Ми постаралися розглянути, проаналізувати чи інтерпретувати лише ті аспекти його теорії, які згодом позначилися на підходах до ідеї толерантності. У статті аргументовано показано, що теорія правової держави І. Канта ґрунтується на ідеї категоричного імперативу. На основі герменевтичного методу доведено, що Кантовська теорія правової держави означає не просто дотримання громадянами та державними органами чинних юридичних норм, а й їх відповідність праву як мірі свободи. Показано, що Кант за допомогою категоричного імперативу включив у теорію правової держави не лише її центральне положення про взаємні обов’язки влади та підданих, а й вказав на пріоритетність у конкретно-юридичному плані особи та її прав щодо держави. У цьому контексті проілюстровано, що підставу морального закону має бути знайдено не в об’єкті, а в суб’єкті практичного розуму, що має автономну волю. Показано межі терпимості, встановлені Кантом: підпорядкування «чинної влади, яке б не було її походження» (навіть революційне), але в межах права. Доведено, що, виходячи з ліберального розуміння толерантності, її практичний зміст можна визначити як дотримання максими індивідуального етично мотивованого рішення, заснованого на переконанні, що всі конфліктуючі сторони мають принципово рівні права. Стаття написана на основі компаративістського, діалектичного та герменевтичного методів.
{"title":"ТОЛЕРАНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПРИРОДНО-ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ","authors":"Людмила Радіонова, Наталія Козирєва","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1055","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1055","url":null,"abstract":"У статті доведено, що кантівська теорія толерантності тією мірою, в якій вона була «засвоєна» лібералізмом, – це нормативний раціоналізм, у якому (на противагу утилітарним доктринам толерантності) утверджується пріоритет права над благом, а центральну роль відіграє поняття справедливості, що досягається завдяки дотримання невідчужуваних індивідуальних прав. Кант, будучи діалектиком, велику роль у справах прогресу людських відносин у кращий («моральний») бік надавав «найприроді» (а точніше, історичній закономірності). Показано, як Кант розвинув природно-правову інтерпретацію прав людини, виходячи з факту самого людського існування. Маючи на увазі під природними вроджені права особистості, Кант розглядає питання про підстави домагань людини на визнання своїх прав. У рамках цієї статті не ставилася мета докладної реконструкції об’ємної, складної та не позбавленої суперечностей філософської системи Канта. Ми постаралися розглянути, проаналізувати чи інтерпретувати лише ті аспекти його теорії, які згодом позначилися на підходах до ідеї толерантності. У статті аргументовано показано, що теорія правової держави І. Канта ґрунтується на ідеї категоричного імперативу. На основі герменевтичного методу доведено, що Кантовська теорія правової держави означає не просто дотримання громадянами та державними органами чинних юридичних норм, а й їх відповідність праву як мірі свободи. Показано, що Кант за допомогою категоричного імперативу включив у теорію правової держави не лише її центральне положення про взаємні обов’язки влади та підданих, а й вказав на пріоритетність у конкретно-юридичному плані особи та її прав щодо держави. У цьому контексті проілюстровано, що підставу морального закону має бути знайдено не в об’єкті, а в суб’єкті практичного розуму, що має автономну волю. Показано межі терпимості, встановлені Кантом: підпорядкування «чинної влади, яке б не було її походження» (навіть революційне), але в межах права. Доведено, що, виходячи з ліберального розуміння толерантності, її практичний зміст можна визначити як дотримання максими індивідуального етично мотивованого рішення, заснованого на переконанні, що всі конфліктуючі сторони мають принципово рівні права. Стаття написана на основі компаративістського, діалектичного та герменевтичного методів.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"73 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"124652628","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
Pub Date : 2022-03-27DOI: 10.32837/apfs.v0i33.1063
Лариса Броннікова
У статті розглядаються проблеми розвитку науки в інформаційному суспільстві. З’ясування цих проблем передбачає аналіз особливостей суспільного життя початку ХХІ століття. Констатація визначальної ролі науки потребує роз’яснення, як і ототожнення змісту понять «суспільство знань» та «інформаційне суспільство». Виробництво та використання наукових знань зазнали суттєвих змін завдяки появі інформаційних технологій. Тривають дискусії щодо оцінки впливу інформаційно-комунікаційних технологій на усі сфери життєдіяльності суспільства. Зокрема, К. Шваб назвав наявні фундаментальні зрушення у житті людства «четвертою промисловою революцією», враховуючи взаємодію технологій і соціуму. Водночас є очевидною взаємозалежність процесів модернізації суспільного життя і розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Науковці зробили значний внесок у розробку цифрових технологій. Технології, що забезпечують процес цифровізації, – це великі дані, штучний інтелект, квантові технології, робототехніка, технології віртуальної та доповненої реальності.У зв’язку із накопиченням величезних масивів цифрової інформації у науковій діяльності використовуються технологій «цифрові дані» та «великі дані». Цифрові гуманітарні науки як міждисциплінарна дослідницька платформа виникла у 90-х роках минулого століття. На початку ХХІ століття ІКТ посилюють свої позиції в астрономії та космонавтиці. Йдеться, зокрема, про галузі математичного моделювання, програмування, роботизації, технології обробки й аналізу BD. Застосування технологій BD як пошукових практик надає можливість реалізації нової дослідницької парадигми для великої кількості наукових дисциплін. Нові теоретико-пізнавальні проблеми, зумовлені трансформаційними процесами у науці початку ХХІ століття, потребують філософського аналізу.
{"title":"ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СУЧАСНІЙ НАУЦІ","authors":"Лариса Броннікова","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1063","DOIUrl":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1063","url":null,"abstract":"У статті розглядаються проблеми розвитку науки в інформаційному суспільстві. З’ясування цих проблем передбачає аналіз особливостей суспільного життя початку ХХІ століття. Констатація визначальної ролі науки потребує роз’яснення, як і ототожнення змісту понять «суспільство знань» та «інформаційне суспільство». Виробництво та використання наукових знань зазнали суттєвих змін завдяки появі інформаційних технологій. Тривають дискусії щодо оцінки впливу інформаційно-комунікаційних технологій на усі сфери життєдіяльності суспільства. Зокрема, К. Шваб назвав наявні фундаментальні зрушення у житті людства «четвертою промисловою революцією», враховуючи взаємодію технологій і соціуму. Водночас є очевидною взаємозалежність процесів модернізації суспільного життя і розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Науковці зробили значний внесок у розробку цифрових технологій. Технології, що забезпечують процес цифровізації, – це великі дані, штучний інтелект, квантові технології, робототехніка, технології віртуальної та доповненої реальності.У зв’язку із накопиченням величезних масивів цифрової інформації у науковій діяльності використовуються технологій «цифрові дані» та «великі дані». Цифрові гуманітарні науки як міждисциплінарна дослідницька платформа виникла у 90-х роках минулого століття. На початку ХХІ століття ІКТ посилюють свої позиції в астрономії та космонавтиці. Йдеться, зокрема, про галузі математичного моделювання, програмування, роботизації, технології обробки й аналізу BD. Застосування технологій BD як пошукових практик надає можливість реалізації нової дослідницької парадигми для великої кількості наукових дисциплін. Нові теоретико-пізнавальні проблеми, зумовлені трансформаційними процесами у науці початку ХХІ століття, потребують філософського аналізу.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"102 4","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":null,"resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":"114133908","PeriodicalName":null,"FirstCategoryId":null,"ListUrlMain":null,"RegionNum":0,"RegionCategory":"","ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":"","EPubDate":null,"PubModel":null,"JCR":null,"JCRName":null,"Score":null,"Total":0}
京公网安备 11010802042870号
京ICP备2023020795号-1
扫码关注我们
求助内容：
应助结果提醒方式：